По дорозі з Брашова (центр) і Сігішоари (центр), недалеко
від н.п. Хогіз, розташоване село Ракош, у 12 км від національної дороги.
Улоговина Ракош, захищена пагорбами, з контрольованими пропусками у випадку нападу, зв’язувала саксонські фортеці із секлерськими через ущелину ріки Олт.
Це стратегічне розташування сприяло будівництві замку Шукьошд – Бетлен в 1624
році.
У період з XVI по XVII століття, стиль Відродження переважав в архітектурі трансільванських шляхетних будівель. Звичай цей ввели княжі родини, які прагнули досягти західних стандартів і які наймали на це іноземних архітекторів, головним чином італійців. Розташовані переважно в сільських
населених пунктах, замки були побудовані таким чином, щоб забезпечити власникам
необхідний комфорт, а також захистити їх від турецьких вторгнень. Будівлі
перейняли із Заходу спосіб організації внутрішнього простору, розмір і
розташування приміщень, орнаментальні мотиви, але всі адаптовані до місцевої
традиції. Оборонна функція будівель характеризується кутовими вежами, достатньо
потужними, роль яких полягала у блокуванні можливих нападів турків чи навіть
селянства. Відповідно до цих правил, на території маєтку Ракош, був збудований
замок сім’ї Шукьошд, старої секлерської родини.
Перша згадка про цей замок датується 1603 роком. Це був
трикімнатний будинок, побудований між 1594 і 1603 роками Іштваном Шукьошдом.
Будинок був розширений його сином Дьордем Шукьошдом. Що стосується цього
моменту, в примітках про секлерський край, барон Орбан Балаж писав, що замок
був зведений на руїнах колишнього монастиря, однак це неперевірена інформація.
Можна припустити, що розширення будинку шляхом побудови кругових баштових кутів
датується першими десятиліттями XVII
століття. Після смерті Дьордя Шукьошда 1631 року, замок перейняв Петер Будай,
політичний діяч з політичними та дипломатичними зв’язками з воєводами Волощини
та Молдови, а в 1694 році, після його смерті, все його майно перейшло у
власність графа Бетлена Самуїла (1663-1708 рр.). Через політичну нестабільність
початку XVIII ст. постає необхідність
укріплення існуючих замків, тому Бетлен Самуїль піднімає оборонні стіни і
бастіони.
Історичні документи свідчать про те, що епізод з життя правлячої родини
Волощини – Гіка – пов’язаний з цим замком. У війні між турками та австрійцями,
в 1664 році, Григорій Гіка Воде знаходився на боці австрійців. Після війни
господар змушений був втекти до Польщі. Його дружина Марія втікає, однак, до
Трансільванії, де під захистом князя Міхаїла Апафі тривалий час знаходить
притулок в цьому замку. Тут народила вона свого сина Матвія. Запит Великої
порти відправити пані Марію зі своїми скарбами до Константинополя був
відкинутий Міхаїлом Апафі. Незважаючи на вигляд фортеці, захисна роль
архітектурного ансамблю є другорядною, першою будучи роль житла. Оборонна
система побудована відповідно до нападаючої техніки тих часів, коли необхідно було подвоїти
ряди укріплень із західного та південного боків (де досі зберіглася вмурована в
стіні дерев’яна частина періоду Відродження), південно-західна та
південно-східна вежі входять до оборонних бастіонів. Головний вхід здійснюється
через високе або напівкругле склепіння, що перетинає башту воріт, і яке
спочатку вело до Залу Лицарів (тепер повністю зруйнованого). На першому
поверху, приміщення були розташовані по прямій лінії. Склепіння приміщень є
напів-циліндричними, а двері прикрашені кам’яними або дерев’яними порталами.
Єдина вежа, яка безпосередньо зв’язується з будинком, – це південно-східна
вежа, що пов’язана вузьким склепінчастим коридором, в якому був влаштований
восьмикутний салон з напівкруглими краями. Цікавою є південно-західна вежа, в
якій розміщується крита кухня.
Приміщення в західній частині ансамблю були розташовані на двох поверхах і
використовувалися для зберігання зернових та харчових продуктів. При вході до
замку видніється надпис, датований 1700 роком, що свідчить про те, що на той
час будівля належала графу Стефану Бетлену. Також на склепінні одного з салонів
замку до цих пір ще зберігається геральдичний знак сім’ї Бетлен, вирізаний у
камені. Замок не був постійною резиденцією сім’ї, слугуючи протягом 200 років
тимчасовим місцем проживання як для сім’ї Бетленів, так і для офіцерів і персоналу. Після 1873 року замок
став власністю графа Телекі Самуеля, дослідника та діяча культури, відомого
своїми експедиціями до Африки, а в період революції між 1848-1849 рр., певна
його частина була знищена пожежею. Багато неприємних подій відбулися у
комуністичному періоді, коли будівля була перетворена на осідок колгоспу, що
сприяло погіршенню його стану. Місцева
громада неодноразово намагалися відновити архітектурний ансамбль. Особливий
інтерес до відновлення будівлі проявив священик Реформатської церкви села,
який у 1992 році заснував Фонд Бетлен. За посередництвом фонду були зібрані
кошти і відбувся перший реставраційний етап, до речі незавершений.
