Наукові дослідження в умовах тоталітарного режиму чи диктатури суворо контролюються державним апаратом. Цензура є невід’ємним елементом структури такого типу держави, вона і репресивний апарат складають її жорстку сутність. Комуністична держава спиралася на ідеологію для свого функціонування. Історичне знання було суттєвим і було об’єктом особливої уваги Секурітаті, репресивного апарату у комуністичній Румунії, який контролював її через ідеологію. Процес ідеологізації суспільно-людських дисциплін був частиною пропаганди.
Історія була так само ідеологізована, як і інші, і археологія не була винятком. Більше того, спадщина історичної науки зазнала жорстокого удару, у випадку деяких істориків можна говорити про фізичну жорстокість. Репресивний апарат ув’язнив істориків старого режиму чи то за політичні позиції, які вони займали, чи то за наукові погляди. Відомі історики, такі як Георге Бретіану, Константин К. Джуреску, Петре П. Панайтеску, Сільвіу Драгомір та інші, були ув’язнені з 1950-х років. Деякі померли там у в’язницях, як ц сталося з Георге Бретіану, іншим вдалося дожити до 1964 року, року амністії всіх політичних в’язнів.
Археолог Маріан Косак є професором Університету Валахія в місті Тирговіште та редактором тому вибраних документів з архівів колишньої Секурітаті розповість про те, як розвідувальна служба комуністичної Румунії керувала археологічними дослідженнями до 1989 року. Треба сказати, що навіть в цій сфері Секурітатя жорстоко втрутилася, встановлювала теми, до яких можна було підходити, і нав’язувала висновки. Йшлося про ідеї та тезіси, які можна було б ідеологічно підкріпити, і про створення груп археологів для дослідження певного місця. Формування румунського народу та його безперервність у Трансільванії, Марамуреші, Банаті та Добруджі було більше ніж ідеєю, яка обов’язково мала виникнути під час будь-якої кампанії археологічних розкопок. Це була одержимістю, це був найважливіший висновок. Рука об руку з безперервністю була історична правда. Вищезазначеним провінціям приділялася особлива увага через історичні відмінності з Угорщиною та Болгарією. Аргументи Румунії мали випливати з будь-якого дослідження, за допомогою якого згадані території об’єдналися з Румунією у 1878 та 1918 роках. Однак це не була виняткова практика колишньої румунської політичної поліції – Секурітатя. До такого ж виправдання вдавалися й інші репресивні апарати в комуністичних країнах.
Ми запитали Мар’яна Косака, які методи використовувала Секурітатя, щоб залучити археологів до дослідницьких завдань і висновків, до яких вони мали прийти: «Секурітатя мала велику, надзвичайно розгалужену мережу інформаторів у румунських музеях, у всіх історичних музеях. Ця мережа інформаторів фактично гарантувала науково правильну інтерпретацію археологічних даних. Співробітники 1-го Управління Секурітаті не мали можливості розуміти археологічну мову. На жаль, звинувачення щодо недотримання історичної правди надходили від колег археологів, а не від офіцерів політичної поліції. Коли інформація доходила до офіцерів, то вони втручалися і відкривали розвідувальні справи. Обґрунтовуючи свої науково аргументовані точки зору, деякі археологи опинилися в ситуації, коли їх називали ворогами румунської держави і відносили до категорії тих, хто спотворює історичну правду».
Втручання колишньої політичної поліції Секурітатя в археологічних дослідженнях також мало особисті наслідки. Були ситуації, коли археологи, які мали сміливість протистояти грубому та містифікаційному втручанню влади в роботі археолога. Флорін Меделец з Музею історії Тіміш постраждав від його спротиву, як стверджує Маріан Косак, який знайшов його справу в архівах: «Флорін Меделец – один з археологів, які потрапили в поле зору Секурітаті через невдалі відкриття. Йшлося про три римські цеглини, виявлені в розкопі біля фундаменту багатоквартирного будинку. Історик, що спеціалізувався на сучасному періоді, Іоан Дімітріє Сучу, назвав ці три римські цеглини яскравим доказом безперервності та присутності римського чинника на території Баната. Він виявив на сьогоднішній території Тімішоари наявність римського табору, і непереборним аргументом цього були три цеглини. Будучи археологом, Меделец відкинув цю гіпотезу, і після цього проти нього було відкрито інформаційне досьє, що мало серйозні наслідки для його наукової та особистої еволюції. Його звільнили з посади директора, понизили до найнижчого рівня, музеєзнавця. Йому заборонили публікувати археологічні дослідження, його переслідували і не дозволяли вступати до докторантури. Безпосередні наслідки для Флоріна Меделеца були катастрофічними. А Меделець був безперечною особистістю археологічних досліджень в банатському краю».
У період з 1945 по 1989 роки археологія була наукою, в якій ідеологія впливала на академічну справедливість. Нейтральні дослідження постраждали, і багато науково чесних висновків залишилися забутими в шухлядах.
