Tag: Сепинца

  • 20 серпня 2018 року

    ПРОТЕСТИ – Починаючи з понеділка
    приймання та реєстрацію заяв або скарг у зв’язку з силовим розгоном мирного
    протесту 10 серпня в Бухаресті здійснює Генеральна Прокуратура. Раніше прокурори Військової прокуратури порушили
    кримінальне провадження за фактом вчинення таких злочинів як перевищення
    службових повноважень, зловживання службовим становищем та службова недбалість
    жандармів під час акції протесту. У неділю міністр внутрішніх
    справ Румунії Кармен Дан вибачилася перед усіма, хто постраждав від насильства. Опозиція, однак вимагає відставки глави МВС. З іншого
    боку, у понеділок столична поліція повідомила, що табельний пістолет,
    викрадений 10 серпня від жорстоко побитої жінки-жандарма був
    знайдений. Минулого тижня був затриманий чоловік,
    який викрав пістолет, але повернути табельну
    зброю вдалося лише сьогодні.




    АНТИКОРУПЦІЯ -
    Міністр юстиції Румунії Тудорел Тоадер сьогодні заявив, що до тепер
    жоден прокурор не висунув свою кандидатуру на посаду
    начальника антикорупційного управління. Кінцевий
    термін подання кандидатур – 24 серпня, а процедура відбору має завершитися
    до 6 вересня. Це другий процес відбору організований Міністерством
    юстиції. За підсумками першого Тудорел Тоадер
    відхилив усі чотири кандидатури. Незважаючи на це міністр висловив
    оптимізм щодо подання кандидатур на цю
    посаду до кінцевого терміну. Посада головного
    прокурора Національної антикорупційної дирекції стала вакантною після
    того, як Конституційний суд зобов’язав Президента Румунії
    звільнити попереднього керівника управління Лауру Кодруцу Ковеші.




    ДАЧІЯ – Румунський
    автозавод в Міовень сьогодні відсвяткував півстоліття з дня випуску першого
    автомобіля марки «Dacia». За цей час з виробничої лінії заводу вийшло понад 6
    мільйонів легкових автомобілів. Перший автомобіль був випущений 20 серпня 1968 року. Він отримав назву Dacia 1100
    та вироблявся за ліцензією компанії Renault на базі моделі R8. Рік по тому почалося
    виробництво автомобіля Dacia 1300, яка стала базовою моделлю заводу протягом
    майже трьох десятиліть. У 1999 році марку «Dacia» та Міовенській завод придбала
    французька група Renault. На сьогодні «Dacia» є найбільшою компанією в Румунії,
    оборот якої у 2017 році перевищив 5 мільярдів євро. Автомобілі «Dacia»
    продаються в 44 країнах на чотирьох континентах, а основними трьома експортними
    ринками у першій половині 2018 року були Франція, Німеччина та Італія.

    МІРЧА – Вітрильний
    навчальний бриг «Мірча», почесний
    посол Військово-морського флоту Румунії на морях та океанах світу сьогодні покинув
    військовий порт Констанца і відправився у другій в цьому році закордонний тренувальній похід. Судно взяло
    курс на порт Дуррес в Албанії, куди зайде через тиждень після перетину шести
    морів і двох міжконтинентальних морських проток. Упродовж 21-денного походу
    навчальне вітрильне судно «Мірча» також зупиняється у хорватському порті Спліт та
    грецькому порті Соуда. Екіпаж брига складається зі 182 членів, у тому числі 38
    студентів Військово-морської академії ім. Мірчі Старого, 43 кадетів, 13
    німецьких інструкторів, а також 12 курсантів з Болгарії, Китаю, Великої
    Британії, Польщі, Туреччини та України. Вітрильний
    навчальний бриг «Мірча» повернеться
    до Констанци 20 вересня.

    ІНФОРМАТИКА – Румунські школярі здобули чотири
    медалі, в тому числі дві золоті, на 25-ій Центральноєвропейській Олімпіаді
    з Інформатики, яка відбулася з 12 по 18 серпня у
    Варшаві.Міністерство освіти повідомляє, що в неофіційному рейтингу медалей Румунія
    посіла перше місце разом з Польщею. У цьому
    конкурсі взяли участь 55 учнів
    з 13 країн. Перша Центральноєвропейська Олімпіада
    з Інформатики відбулася у 1994 році в румунському місті Клуж-Напока.






    СВЯТО -
    У селі Сепинца Марамуреського повіту, що на півночі Румунії, яке стало в цьому
    році Селянською культурною столицею румунів звідусіль, упродовж вихідних відбувся
    культурний проект «Сполучні села Румунії», проведений у партнерстві з Радіо
    Румунія. У зустрічі представників сіл, присвяченій в цьому році 100-річчю Великого
    об’єднання румунських земель, взяли участь 800 артистів та художніх колективів
    з 30 повітів країни, а також від румунських громад у всьому світі. Ініціатором
    проекту є ірландець Пітер Харлей, який вже 24 роки проживає в Румунії. Він каже,
    що був вражений тим, що давня румунська цивілізація виживає скрізь, де є
    румуни.



  • Враження слухачів ВСРР про перебування в Румунії

    Враження слухачів ВСРР про перебування в Румунії

    Наш слухач Володимир Ситніков та його дружина Олена завершили своє тижневе перебування в Румунії у Марамуреському повіті. Їм пощастило виграти головний приз ювілейного конкурсу ВСРР, що був проведений з нагоди 20-ої річниці виходу в ефір першої української передачі румунської служби іномовлення.



    Головним призом конкурсу була поїздка на двох до Румунії, точніше путівка з повним пансіоном, у період 15 – 22 жовтня, в пансіонаті«Марія», що знаходиться в селі Сепинца, відомому єдиним у світі «Веселим цвинтарем», що приваблює туристів зі всіх куточків планети.



    Запрошуємо вас в наступні хвилини послухати враження В. Ситнікова та його дружини Олени від перебування на Мараморощині. Ось як почав пан Ситніков свою розповідь: “Відійшов шоковий стан після оголошення результатів конкурсу, тижневі хлопоти-отримання візи, бронювання квитків на поїзд Київ-Ужгород, дзвінок до Солотвина з питанням як дістатися КПП, і ми х дружиною у купе поїзда. Не знаю чому, але серед наших подорожуючих друзів та знайомих Румунія- це “Terra incognito”, адже ми з Оленою виявляємось для них та для себе Колумбами. Я не буду оригіналом, звісно можу повторювати чиюсь думку, але ще раз хочу зробити наголос на тому, що на сьогоднішній час для україномовного слухача єдиним об’єктивним джерелом інформації про сьогоденну Румунію та її історію, географію, людей, культуру була та завлишається Українська редакція Всесвітньої Служби Радіо Румунія, ну а гарною ілюстрацією до передач – OSL-картки. Поки я робив такий відступ, ми з дружиною їдемо у переповненому автобусі, який відправився з ужгородського приміського вокзалу. Звісно, щоб якось згаяти час, починається бесіда з сусідами. На щастя вони виявились дуже цікавими співрозмовниками, показали місце зйомки фрагментів фільму С. Бондарчука “Ватерлоо”, розповіли про історію краю. Поцікавившись куда ми їдемо поздоровили з перемогою, але на наше запитання, що вони знають про “Веселе кладовище” та село Сепинца тільки знизили плечима. Така ж реакція була у всіх людей, кому ми задавли подібні питання. Дивно, але в мережі є інформація, що до Сепинці навідувались навіть туристи з Австралії. Ну що ж, як то кажуть, приїдемо побачимо. Без зайвих перешкод перетинаємо наш КПП, а на румунській стороні за межою митного контролю ми бачимо пана Миколу Онужика, який з нетерпінням нас чекав. Пізнали одне одного відразу. Перша фотографія на кордоні і редакційна машина керована паном Маріаном мчить нас до Сепинці.”



    Далі Володимир Ситніков розповів про почуття, які охопили його після відвідання “Веселого кладовища”: “Біля покажчика “Пансіонат Марія” ми повертаємо праворуч і зупиняємось у дворі затишної дерев’яної оселі. Нас одразу оточує звична сільска тиша, свіже гірське повітря. Знайомимось з матір’ю господині домною (пані) Яриною — пані Марія на роботі. Піднімаємсоь до свого номера. Одже приїхали. Для перепочинку виходимо на балкон, прикрашений кашно з жовтими квітами та ледь не засипаємо у глибоких плетених кріслах. Нас запрошують на обід. Гастрономічно-цуйкове меню заслуговує окремої статті. Сідаємо у машину, декілька сотень метрів униз по вулиці, поворот налвіо за покажчиком і ми біля огорожі за якою стрімко злітає до 50 метрової висоти шпиль цвинтарної церкви. Після входу до центральної алеї тебе огортають такі дивовижні почуття, ти не розумієш спочатку де ти знаходишся. Але, коли ти бачиш на христах дати поховань 2010, 2012 роки, починаєш розуміти, що це не декорація, а справжнє діюче кладовище. Почуття смутку, характерного для людини, яка відвідує подібне місце немає. Можливо на мій погляд, для створення подібного настрою також допомогає вдало підібрана музика, яка стиха лунає на кладовищі. На наше прохання пан Микола перекладає декільа іронічних епітафій. Віддавши належну пам’ять засновнику цього дива поволі йдемо до автомобіля. Обмінюємось з жінкою думками щодо побаченого і одностайно приходимо до висновку, що жодна з побачених до того фотографій, жодний фільм не взмозі відтворити тих почуттів, що охоплюють тебе після входу до “Веселого кладовища”. Одже, спочатку треба побачити це дійсно фантастичне місце, а потім на спогад переглядати фотографії та фільми.”



    Наші гості відвідали найвищу в Європі дерев’яну церкву, що знаходиться, так само, в Сепинці: “Щоб остаточно вразити нас наповал, пан Микола пропонує оглянути споруду найвищої дерев’яної церкви Європи. Після проїзду крізь так звані марамороські ворота ми одразу бачимо таке, що знову втрачаємо здоровий глузд. Такої стрункості, таких ідеальних пропорцій та форм дерев’яного хмарочоса, який своїм шпилем, увінченим хрестом, вказує єдиний вірний путь для прочан, ми ніколи не бачили. Храм знаходиться у стадії відбудови, окрім нас нікого немає і ніхто не заважає нам милуватись творінням людських рук. Увечері на нас чекає знайомство з пані Марією, господинею пансіонату. Після вечері у нас заточилась дискусія щодо перспективи розвитку туризму до Румунії.”



    Пісдя нічного перепочинку, подорож наших гостей з України продовжилась на другий день відвіданням Меморіалу жертвам комуністичного терору: “Ранковий напрямок – місто Сігету-Мармацієї. Крокуючи затишною пішохідною вулицею ми опиняємось біля входу до Меморіалу жертвам комуністичного терору, колишньої Сігетської в’язниці, збудованої ще за часів Австро-угорської монархії. Для поверхового відвідування Меморіалу запасаємось часом не менше 3-ох годин, конче потрібно знання румунської мови, або супроводжуючий, який нею володіє. І найголовніше, себе потрібно настроїти на спокійний філософський лад, щоб не вийти з хворою головою. До речі, цей меморіал вигідно відрізняється від подібного будапештського. Опісля, для заспокоювання нервів заходмио до української Хрестовоздвиженської церкви. Інтер’єр церкви настроює на затишний домашній настрій. Я трохи відстав від своїх супутників під час прогулянки містом і мені пощастило доторкнутись до справжнього сажотруса, який поспішав по своїм справам.”



    Олена і Володимир Ситнікови відвідали і місто Бая-Маре: “Наступного дня нас чекає зустріч з центром повіту Марамуреш – містом Бая-Маре. За вікном автомобіля з’являються і зникають села, прибудинкова територія яких прикрашена характерною для цих місць деталлю – так званими марамороськими воротами. На перевалі, на висоті близько 1000 метрів ми потрапляємо у дощову хмару. Видимості ніякої, стоїть суцільна водяна стіна. Але клас нашого водія пана Маріяна дозволяє нам успішно подолати ці труднощі, щоб дістатися до повітового центру. Історичний центр міста зараз знаходиться на інтенсивній реставрації, сучасний центр нічим не відрізняється від стандарту радянських часів. Приємне вражнення залишає місцевий театр, розрахованаий приблизно на 500 чоловік.”



    Ми не оминули і відомий на Мараморощині, у Румунії та в світі Бирсанський монастир: “Наступна мета подорожі бирсанський жіночий монастр 12-ох апостолів. Поволі підіймаємося досить крутими сходами, минаємо браму церкви та опиняємось біля собору монастиря – чергового шедевру марамороської культурної архітектури. Нам з дружиною стиль розпису ікон чомусь нагадав новгородську школу живопису. А ось кому доведеться побувати у Бирсані, прошу звернути увагу на цікаву деталь – написи на іконах. Враховучи матеріал з якого зроблено храм, свішниця винесена окремо у невеличку, обкладену каменем печеру.Тепер можна повернутись до надбрамної церкви. Справа в тому, що я звик жо того, що монастирі оточені мурами, інколи з баштами, тобто це серйозна фортифікаційна споруда. А ось у Бирсані муру немає. Під час огляду господарських споруд в око впадає музейний експонат – жорна з дерев’яними деталями, яким не менше сторіччя. Скуштувавши монастирської святої води ми вирушаємо у зворотній шлях.”



    Не можна було запросити українців до Румунії і не відвідати кілька українських сіл Мараморощини: “Далі ми відвідали місця компактного проживання українців – села Ремети та Вишна Рівня. Ззовні-досить охаяні домівки, нічим майже не відрізняються від румунського села, але тільки почнеш розмовляти по-укарїнськи і зразу привернеш увагу жителів цих сіл, якщо вони знаходяться біля тебе. Після традиційного вітання пропонується неспішна бесіда щодо сьогоденної ситуацуії в Україні. Звісно, стараєшся виділити побільше уваги цим доброзичливим людями. Впадає в око уперше побачене досить незвичне оформлення алеї, яка веде до реметської церкви – на 10 хороших марморових обелісках на румунській та українській мовах викарбовано заповіді Старого заповіту. Дуже приємний відбиток залишило відвідування ліцею імені Т.Г. Шевченка у Сігеті, спілкування з викладачами, директором ліцею, ознайомлення з підручниками для школярів.”



    Пан Ситніков і його дружина Олена ознайомились і з роботою місцевої філії СУР-у: “З діяльністю СУР-у я був більш-менш знайомий з періодичних видань союзу – газет “Вільне слово” та “Український вісник”, які до цього часу люб’язно надсилали мені з Української редакції ВСРР. Прошу пробачення у Союзу, але до знайомства з роботою Сігетського осередку, я ставився до СУР-у досить посередньо, вважаючи його такою собі паперовою організацією. Але побачивши серйозну цілеспорямовану роботу, розраховвану на дійсну підтримку українців Румунії, моє ставлення докорінним образом змінилося. Враження були настільки значними, що я навіть забув зробити декілька фотографій.”



    Пан Ситніков розповідає і про несподівану зустріч: “Його величність випадок подарував нам дуже несподівану, незаплановану, але приємну зустріч. У нас не було під рукою комп’ютера, щоб на проханна Миколи Онужика передати йому декілька фотографій. Йдучи вулицею Сігета ми побачили вивіску Радіо Сігет, 1404 кГц. Завітавши до колег ми швидко виконали необхідні операції і, зрозуміло, зав’язалась жвава бесіда. Усі залишились задоволеними цим позапланованим заходом.”



    На превеликий жаль час минає швидко і настав день розлуки з нашими дорогими гостями з України: “Але усе добре, як казка, на жаль, має свій кінець. Державний кордон Румунії, міцні чоловічі рукостискання, побажання щасливої дороги, ми з дружиною прямуємо до Києва, а машина ВСРР – до Бухареста. До побачення Мараморощина, до побачення Румунія, до побачення наші добрі нові знайомі. Велика подяка Українській редакції ВСРР, нашим супровідникам невтомленому оповідачу, перекладачу панові Миколі Онужику, нашому шоферу панові Маріану, нашій чарівній господині пані Марії, нашому спонсору Союзу Українців Румунії, усім мешканцям Мараморощини, з якими нам довелося спілкуватьись та яким так небайдужа майбутня доля України.”



    Послухайте і враження пані Олени: ”Сказати, що мені сподобалось – як нічого не сказати. Настільки все цікаве, незвичайне. Я стільки багато дізналась, тому що я мало знала про Румунію. Знала про Бухарест, про Констанцу, про Дракулу, але в Румунії ніколи не бувала. Саме тому я дуже приємно вражена. Чудові люди, надзвичайне, доброзичлеве ставлення людей до нас. У місцях компактного проживання українців, коли хтось випадково чув нас, що ми розмовляємо з чоловіком, що ми з Києва, то підходили до нас, спілкувались з нами. За все велике спасибі. Побачила багато цікавих пам’яток архітектури, рукотворних пам’ятників, серед яких “Веселе кладовище.” Такого я не бачила у своєму житті. Я побачила чудову дерев’яну церкву, яка знаходиться в Сепинці. Меморіал жертвам комуністичного терору, після відвідання якого я два дні була під враженням побаченого. Монастир в Бирсані мені дуже сподобався, так само й соляний курорт Окна Шугатаг. Велика подяка нашій господині пані Марії, яка упродовж тижня пригощала нас румунськими традиційними стравами і традиційною цуйкою (горілкою). Дякую і СУР-у, Українській редакції ВСРР. Дай Боже побільше таких зустрічей. Я б хотіла повернутись в Румунію. Дуже дякую за все!”

  • Пансіонат “Марія” у Сепинці чекає на туристів (конкурсна передача)

    Пансіонат “Марія” у Сепинці чекає на туристів (конкурсна передача)

    Сьогоднішня передача присвячена ювілейній вікторині ВСРР під назвою «20 років поруч». Конкурс проводиться нашою радіостанцією з нагоди 20-ої річниці виходу в ефір української передачі служби іномовлення Румунського радіо, яка вперше пролунала в ефірі 25 вересня 1994 року. До 30 вересня 2014 року чекаємо якнайбільше ваших відповідей на запитання конкурсу. Адже переможець одержить можливість здійснити незабутню поїздку до незрівнянної Марамарощини, відомої у світі численними туристичними принадами, а на решту учасників чекають різні призи.



    Сьогодні ми завітаємо неподалік румунсько-українського кордону, у населений пункт Сепинца, що прославився у всьому світі своїм “Веселим Цвинтарем” і де розташований один з кращих пансіонатів Марамуреського повіту «Марія». Саме там проведе 7 незабутніх головний переможець конкурсу, організованого українською редакцією ВСРР. Про пансіонат “Марія” розповість його власниця Марія Турда, учителька за фахом: «Пансіонат Марія розташований при вїзді у село Сепинца по дорозі із міста Сігету-Мармацієй. Він має 4 двомісні номери та один трьохмісний, кожен з яких оснащено телевізором та окремою ванною кімнатою. Кухарі нашого пансіонату вміють задовольнити найвибагливіші смаки. Туристи мають можливість, відпочити на терасі, зіграти у настільний теніс або вирушити звідси у походи.»



    Мараморощина є переважно сільською зоною, де туристи можуть відкрити для себе життя в селі, але цей регіон є ідеальним місцем і для культурного туризму. Унікальні дерев’яні церкви зустрічаються майже в кожному селі; рекорд найвищої, донедавна, дерев’яної церкви в Європі заввишки 62 м – Церква жіночого монастиря в селі Бирсана — був здоланий церквою монастиря у селі Сепинца-Перь (заввишки 75 м). Повіт дуже багатий на етнографічні та фольклорні елементи. Народне мистецтво збережене у формі специфічній зоні: дерев’яні доми і ворота, приладдя, кераміка, унікальні у світі дерев’яні церкви, народні звичаї.



    src=http://devrri.freshlemon.ro/wp-content/uploads/2023/10/foto.jpgАле більше про туристичні атракції, які можна відвідати на Мараморощині, розповіла Марія Турда: «Головною тутешньою туристичною атракцією, завдяки якій наше село набуло слави у світі є сепинцівський «Веселий цвинтар». Поруч знаходиться Меморіальний будинок майстра Стана Іоана Петраша, який власне є й ініціатором цього незвичайного цвинтаря. Іншою атракцією села є дерев’яний монастир Перь, заввишки 75 м., який є найвищим у Європі. Теж у нашому селі маємо два водоспади, до яких туристи можуть дістатися лісовою дорогою, що є доступною для транспортних засобів. Туристи, котрі прибувають сюди на довший період, можуть рушити в екскурсію до Краю Оашу, що розташований всього у 40 км від нашого села, або до Сігету-Мармацієй, на відстані 18 км від нас. У місті варто відвідати Сігетський меморіал – колишню в’язницю, яка була одним з найжахливіших місць ув’язнення під час комуністичного періоду. Також, варто відвідати Цвинтар бідняків та Музей села. Іншим маршрутом для туристів може стати Долина річки Іза, де на них чекає монастир Бирсана, побудований у незрівнянному марамороському стилі.»



    Мешканці Мараморощини дуже гостинні, а туристи, які переступають їхні пороги, можуть скуштувати смачні місцеві страви. Вегетаріанці можуть знайти спеціальні страви, на базі грибів або овочевий борщ. На десерт подають пироги, а до всього меню – «палінку», місцевий алкогольний напій із фруктів, міцністю від 40 до 60 градусів. А ось, які страви подають в пансіонаті “Марія”: «Перш за все, ми зустрічаємо наших гостей “палінкою” із сливи чи яблука та закускою, що складається із солонини, домашньої ковбаси, шкварок, специфічних нашому регіону сирних продуктів, всі вони будучи екологічно-чистими продуктами. Однак, специфічною стравою регіону і яка користується найбільшим попитом серед туристів є мамалига з бриндзою та шкварками.»



    Українські поселення з північної Молдови та Марамурешу є найдавнішими в Румунії. Археологічні та лінгвістичні свідчення доводять, що східно-словянське населення оселилось в цих краях ще у УІ столітті, проживаючи поряд з тамтешнім населенням, в той час як велика частина сіл, заселених сьогодні українцями згадана в давніх історичних документах 14, 15 століть. І зараз у цьому повіті проживає найчисленніша та найактивніша українська громада в Румунії. Місто Сігету-Мармацієй — це так би мовити — столиця українців Мараморощини. У цьому місті працює єдиний в Румунії ліцей з українською мовою викладання імені Тараса Шевченка, діє українська православна церква Воздвиження Чесного Хреста Господнього, Український Православний Вікаріат. Головна визначна пам’ятка Марамуреша – це меморіальний комплекс в колишній сігетській в’язниці комуністичного періоду.



    Отож, якщо бажаєте провести кілька спокійних і незабутніх днів у сепенцівському пансіонаті “Марія” чекаємо ваших листів на конкурс “20 років поруч”. Не забувайте слухати передачі ВСРР, читати нашу вебсторінку: www.rri.ro, профілі Facebook, Pinterest, Twitter і Flickr, щоб правильно відповісти на запитання конкурсу до 30 вересня 2014 року.

  • Пансіонат “Марія” у Сепинці чекає на туристів (конкурсна передача)

    Пансіонат “Марія” у Сепинці чекає на туристів (конкурсна передача)

    Сьогодні ми починаємо низку передач, присвячених ювілейній вікторині ВСРР під назвою «20 років поруч». Конкурс проводиться нашою радіостанцією з нагоди 20-ої річниці виходу в ефір української передачі служби іномовлення Румунського радіо, яка вперше пролунала в ефірі 25 вересня 1994 року. До 30 вересня 2014 року чекаємо якнайбільше ваших відповідей на запитання конкурсу. Адже переможець одержить можливість здійснити незабутню поїздку до незрівнянної Марамарощини, відомої у світі численними туристичними принадами, а на решту учасників чекають різні призи.



    Сьогодні ми завітаємо неподалік румунсько-українського кордону, у населений пункт Сепинца, що прославився у всьому світі своїм “Веселим Цвинтарем” і де розташований один з кращих пансіонатів Марамуреського повіту «Марія». Саме там проведе 7 незабутніх головний переможець конкурсу, організованого українською редакцією ВСРР. Про пансіонат “Марія” розповість його власниця Марія Турда, учителька за фахом: «Пансіонат Марія розташований при вїзді у село Сепинца по дорозі із міста Сігету-Мармацієй. Він має 4 двомісні номери та один трьохмісний, кожен з яких оснащено телевізором та окремою ванною кімнатою. Кухарі нашого пансіонату вміють задовольнити найвибагливіші смаки. Туристи мають можливість, відпочити на терасі, зіграти у настільний теніс або вирушити звідси у походи.»



    Мараморощина є переважно сільською зоною, де туристи можуть відкрити для себе життя в селі, але цей регіон є ідеальним місцем і для культурного туризму. Унікальні дерев’яні церкви зустрічаються майже в кожному селі; рекорд найвищої, донедавна, дерев’яної церкви в Європі заввишки 62 м – Церква жіночого монастиря в селі Бирсана — був здоланий церквою монастиря у селі Сепинца-Перь (заввишки 75 м). Повіт дуже багатий на етнографічні та фольклорні елементи. Народне мистецтво збережене у формі специфічній зоні: дерев’яні доми і ворота, приладдя, кераміка, унікальні у світі дерев’яні церкви, народні звичаї.



    src=http://devrri.freshlemon.ro/wp-content/uploads/2023/10/foto.jpgАле більше про туристичні атракції, які можна відвідати на Мараморощині, розповіла Марія Турда: «Головною тутешньою туристичною атракцією, завдяки якій наше село набуло слави у світі є сепинцівський «Веселий цвинтар». Поруч знаходиться Меморіальний будинок майстра Стана Іоана Петраша, який власне є й ініціатором цього незвичайного цвинтаря. Іншою атракцією села є дерев’яний монастир Перь, заввишки 75 м., який є найвищим у Європі. Теж у нашому селі маємо два водоспади, до яких туристи можуть дістатися лісовою дорогою, що є доступною для транспортних засобів. Туристи, котрі прибувають сюди на довший період, можуть рушити в екскурсію до Краю Оашу, що розташований всього у 40 км від нашого села, або до Сігету-Мармацієй, на відстані 18 км від нас. У місті варто відвідати Сігетський меморіал – колишню в’язницю, яка була одним з найжахливіших місць ув’язнення під час комуністичного періоду. Також, варто відвідати Цвинтар бідняків та Музей села. Іншим маршрутом для туристів може стати Долина річки Іза, де на них чекає монастир Бирсана, побудований у незрівнянному марамороському стилі.»



    Мешканці Мараморощини дуже гостинні, а туристи, які переступають їхні пороги, можуть скуштувати смачні місцеві страви. Вегетаріанці можуть знайти спеціальні страви, на базі грибів або овочевий борщ. На десерт подають пироги, а до всього меню – «палінку», місцевий алкогольний напій із фруктів, міцністю від 40 до 60 градусів. А ось, які страви подають в пансіонаті “Марія”: «Перш за все, ми зустрічаємо наших гостей “палінкою” із сливи чи яблука та закускою, що складається із солонини, домашньої ковбаси, шкварок, специфічних нашому регіону сирних продуктів, всі вони будучи екологічно-чистими продуктами. Однак, специфічною стравою регіону і яка користується найбільшим попитом серед туристів є мамалига з бриндзою та шкварками.»



    Українські поселення з північної Молдови та Марамурешу є найдавнішими в Румунії. Археологічні та лінгвістичні свідчення доводять, що східно-словянське населення оселилось в цих краях ще у УІ столітті, проживаючи поряд з тамтешнім населенням, в той час як велика частина сіл, заселених сьогодні українцями згадана в давніх історичних документах 14, 15 століть. І зараз у цьому повіті проживає найчисленніша та найактивніша українська громада в Румунії. Місто Сігету-Мармацієй — це так би мовити — столиця українців Мараморощини. У цьому місті працює єдиний в Румунії ліцей з українською мовою викладання імені Тараса Шевченка, діє українська православна церква Воздвиження Чесного Хреста Господнього, Український Православний Вікаріат. Головна визначна пам’ятка Марамуреша – це меморіальний комплекс в колишній сігетській в’язниці комуністичного періоду.



    Отож, якщо бажаєте провести кілька спокійних і незабутніх днів у сепенцівському пансіонаті “Марія” чекаємо ваших листів на конкурс “20 років поруч”. Не забувайте слухати передачі ВСРР, читати нашу вебсторінку: www.rri.ro, профілі Facebook, Pinterest, Twitter і Flickr, щоб правильно відповісти на запитання конкурсу до 30 вересня 2014 року.