Сігішоара – місто, яке зберегло привабливий середньовічний центр. З ним пов’язане ім’я відомого воєводи Влада Цепеша Дракули, який народився тут у 1431 році, фестиваль середньовічного мистецтва, укріплена фортеця, Годинникова вежа та кілька інших визначних пам’яток. У Сігішоарі також знаходиться музей, який у 2024 році відзначає своє 125-річчя.
На теперішньому місці Сігішоари знайдено сліди римського військового поселення Сандава. Сучасне місто було засноване німецькими поселенцями з Франконії, яких покликав угорський король Геза II у 12 столітті. Але перші документальні свідчення про місто датуються кінцем 13 століття. За 800 років свого існування Сігішоара пережила періоди спокою, але також моменти терору і насильства, такі як вторгнення, селянські повстання, війни, облоги, епідемії чуми, пожежі та революційні заворушення. Два тисячоліття історії Сігішоари підсумовані в місцевому музеї. Директор музею Ніколає Тешкуле окреслив деякі хронологічні віхи становлення закладу: «19 століття, як відомо, було століттям націоналізму, націй, і, звичайно, кожна національність хотіла зберегти і виразити свої національні цінності. Це також робилося через музеєфікацію, тобто збереження артефактів, які ідентифікували націю з певною територією».
Після створення Музею Брюкенталя в місті Сібіу в 1817 році, ініціативи місцевих колекціонерів призвели до створення інших музеїв, таких як музей у Сігішоарі. Ніколає Тешкуле: «Це, в першу чергу, колекція Німецької гімназії, викладацький склад Євангелічної гімназії збирав предмети для шкільного вжитку. З іншого боку, за один рік, у 1879 році, в Сігішоарі відбулися дві події. На початку липня було організовано загальні збори Трансільванського товариства культури і літератури румунського народу, пізніше відомого як АСТРА. Того ж року відбулися збори Історичного товариства Східної Австро-Угорщини. Одним з ініціаторів організації цієї сесії Товариства історичних наук був богослов та історик Карл Фабріціус, уродженець Сігішоари, вчитель німецької мови в середній школі. З цієї нагоди він зібрав кілька артефактів з Сігішоари та околиць і організував виставку. У певному сенсі він залишив заповіт молодшим за нього особам, щоб у майбутньому організувати музей у Сігішоарі, враховуючи виняткову цінність фортеці, яка досі зберігає ці середньовічні цінності».
Спільні зусилля еліти Сігішоари зі зберігання та експонування предметів, що нагадують про минуле, увінчалися успіхом. Саме Фабріціус започаткував історію музею, а його зусилля мав продовжити Йозеф Бекон. Ніколає Тешкуле: «Одним із волонтерів, які допомагали реалізувати виставку, був тоді ще молодий чоловік, Йозеф Бекон. Пізніше він закінчить медичну школу і повернеться до рідного міста, щоб стати міським лікарем. Наприкінці 19 століття було вирішено організувати музей у найбільш репрезентативній вежі міста – Годинниковій вежі. Ця вежа була відреставрована у 1894 році. Здається, у 1898 році на першому поверсі Годинникової вежі було організовано невелику виставку, у так званіу патриціанській кімнаті. Ми про неї мало що знаємо».
Будь-який гарний початок і гарне продовження може мати лише гарний кінець. Так було і в Сігішоарському музеї. Ніколає Тешкуле: «Пізніше було зібрано більше об’єктів і, практично, 25 червня 1899 року музей було відкрито. Цей музей об’єднав групу ентузіастів, а з 1905 року він був пов’язаний з асоціацією, що базувалася в Сібіу і називалася «Асоціація Себастьяна Хана». Ця асоціація мала на меті саме популяризацію історичних та мистецьких цінностей. Воно мало два напрямки: з одного боку, організація виставок у різних фортецях або укріплених церквах і, водночас, просування місцевих художників, особливо саксонців, які в той час були активними в центрах Трансільванії, особливо в Брашові та Сібіу. Ця асоціація керуватиме музеєм до 1925 року. Після 1925 року музей перейшов під опіку Євангелічної церкви, а колекція була розширена. Окрім колекції у Годинниковій вежі, яка включала історію Сігішоари від найдавніших часів, від бронзового віку до Першої світової війни, у монастирській церкві був також невеликий етнографічний музей, невеликий музей церковних предметів, організований у церкві на пагорбі, і шкільний музей. Навколо Годинникової вежі та зелених насаджень між церквою і вежею навіть намагалися організувати невеликий дендрологічний парк і ботанічний сад, а з 1933 року можна сказати, що в Сігішоарі був справжній музейний комплекс».
Історичний музей Сігішоари – це музей з міцними традиціями. Його появі сприяли ентузіазм і відданість справі, почуття, які часто залишаються менш відомими нащадкам.
