Tag: система освіти

  • Ідіть до школи!

    Ідіть до школи!

    Ефективність здорової
    шкільної системи вимірюється здатністю якомога довше утримувати учнів у ній.
    Цифри, що засвідчують збільшення кількості дітей, які кидають школу, викликають
    занепокоєння, і ви повинні знати, що ці цифри завжди спотворені. За даними
    Національного інституту статистики, найвищий рівень відсіву учнів у Румунії у 2018 році був
    зареєстрований у центральній частині країни, тобто в Трансільванії
    (5,2% у сільському середовищі та
    3,7% у міському).
    Найнижчий рівень відсіву був у регіоні Південна Волощина (1,6% у сільському середовищі та
    2,3% у міському).
    Іншими словами, згідно з даними Міністерства освіти, понад 109.000
    старшокласників кинули школу між 2013 і 2017 роками. Це учні віком від 15 до 18
    років, які не закінчили середню освіту. За
    даними Євростату, Румунія є третьою країною в Європейському Союзі (з 16,4%) за
    кількістю відмови від навчання, що стосується молоді у віці 18-24 роки, які
    більше не зараховані до
    жодної форми навчання. А відмова від навчання породжує безробіття, соціальне
    відчуження, бідність та проблеми зі здоров’ям.




    З іншого боку, міністр
    освіти Румунії Сорін Кимпяну нещодавно заявив, що ризик збільшення
    кількості учнів, які кидають школу, в
    результаті процесу онлайн-навчання під час пандемії, високий. Він
    зазначив, що є відставання у тому, що учні засвоїли протягом періоду онлайн-навчання. Цей ризик збільшення кількості учнів,
    які кидають школу, збільшує і без того дуже високий рівень відсіву учнів. Нам потрібно зосередитись
    якомога ефективніше, щоб учні
    могли надолужити згаяне під час періоду
    онлайн-навчання, сказав міністр. За словами Кимпяну,
    багато вчителів у
    Румунії, хоча й мали добрі наміри, не були готові до онлайнового навчання.


    Аліна Кирже є директором румунсько-фінської середньої школи в Бухаресті. Це
    молодий голос щодо того, як слід підходити до системи освіти в Румунії, в тому
    числі у сім’ї: «Середовище,
    в якому дитина росте, дуже важливе, тому що насправді дитина вчиться ставитись
    до школи в сім’ї. Зокрема, те, як батьки підтримують дитину, заохочують її,
    відправляють до школи, створює середовище допомоги, а не тиску, що допомагає
    дитині розвивати навички, вміння. На мій погляд, я думаю, що ставлення сім’ї до
    школи дуже важливе для дитини».



    Аліна Кирже вважає, що Румунія
    переживає тривожний момент що
    стосується навчання, яке
    впродовж кількох місяців перемістилося
    в
    онлайн-середовище: «На даний момент, я думаю, ми переживаємо тривожний
    момент з точки зору відданості дітей школі. Термінове повернення дітей за парти
    має надзвичайне значення. Діти втратили звичку перебування в школі, звичку спілкування
    з колегами, і я думаю, що за короткий час вони вважатимуть, що вони можуть дуже добре справлятися в онлайн-середовищі. Їм буде байдуже, підуть вони до коледжу чи ні, їм будуть
    байдужі їхні знання, і вони шукатимуть місце праці, щоб заробляти гроші, а це створить ситуації, які будуть згубними в довгостроковій перспективі».


    Ризик відмовлення від навчання не залежить від
    етнічної приналежності чи фінансових можливостей, вважає Аліна Кирже: «Незалежно від етнічної приналежності чи фінансових можливостей, діти
    знаходяться в зоні ризику, якщо їх не слухають і не розуміють. Я думаю, що
    ризик кинути школу йде в крок віком учнів та їхнім рівнем
    незалежності, тобто після десятого класу, після завершення обов’язкового періоду навчання,
    на мій погляд, ризик кинути школу є найбільшим. Так само думаю, що якщо їм дуже
    важко в школі (наприклад, восьмий клас), існує ризик кинути навчання, але чим
    швидше вони матимуть самостійну діяльність, що не має зв’язку із школою,
    якщо ця діяльність припускає й гроші, то діти будуть схильні відмовитися від навчання незалежно від середовища, з якого вони походять».


    Класи з меншою кількістю учнів можуть створити можливість для вчителя
    встановити більш особисті стосунки з кожним учнем. Тріада сім’я-вчитель-дитина
    – це обов’язок запобігти відсіву учнів. Аліна Кирже: «Відсів учнів можна запобігти, коли керівник класу або
    вчитель, відповідальний за клас (у початковій освіті), встановлює індивідуальні
    стосунки з кожним учнем. Звичайно, для цього наші класи учнів не повинні мати велике число дітей, і
    вчитель повинен встановлювати стосунки з сім’єю. Сім’я отримуватиме
    повідомлення про відсутність дитини на шкільних заняттях, і теж сім’я повідомлятиме вчителю, коли буде вагома причина відсутності дитини зі школи.
    Дітям подобається відвідувати
    місця, де їх люблять, де їх цінують, і сім’ї повинні мати можливість створювати
    і підтримувати зв’язок зі школою та за ініціативою школи. Я вважаю, що це перші
    кроки, які можна зробити, щоб запобігти цій драмі з довгостроковими наслідками».


    Ось як цей молодий голос
    бачить підхід до системи
    освіти в Румунії.
    Аліна Кирже: «Якби я була міністром освіти, я б створила групу експертів на рівні кожної школи, складеної із вчителів, соціального працівника,
    психолога, які б знали всю
    інформацію про сім’ї, відвідували їх, мали момент на початку
    року, якого б назвали початковим моментом. Ця команда повинна слідкувати за дитиною та сім’єю принаймні протягом перших восьми років
    навчання. Ця модель повинна бути підтримана на міському рівні, добре
    регламентована, щоб батьки, які не пускають своїх дітей до школи з різних
    причин, могли бути фінансово санкціоновані. Батькам також треба допомогти подолати свій стан
    і мати можливість скористатися допомогою для відправлення своїх дітей до школи.»

  • Комуністичний режим та грамотність

    Комуністичний режим та грамотність

    Книгознавство було одним із
    цілей режиму, який хотів просвітити народ та звільнити індивіда від усіх обмежень.
    Комунізм вважав, що неграмотність є одним із великих негараздів
    малозабезпечених категорій осіб порівняно із середнім та вищим категоріями осіб. Але історики кажуть, що той успіх сумнівний, оскільки
    витрати значно перевищили вигоди.




    23 серпня 1944 року, Румунія покинула альянс із Німеччиною та Італією та приєдналася до Організації Об’єднаних Націй.
    Через
    тиждень, 31 серпня 1944 року, радянська армія увійшла в Бухарест і цей момент
    ознаменував новий переломний момент у сучасній історії Румунії. Ще з моменту вступу радянців на територію Румунії, комуністична та
    прокомуністична преса говорили про необхідність ліквідації неграмотності.
    Газета Scânteia, офіційна газета КПР, оцінила неграмотність на рівні 49% у сільських місцевостях та в невеликих містах країни. Автори статей, а згодом і
    комуністичні лідери, схильні були необ’єктивно представляти цю румунську реальність,
    заперечуючи будь-які попередні зусилля по боротьбі з цим явищем. Комуністи
    звинувачували демократичні уряди у навмисній дискримінації малозабезпечених
    категорій осіб та у блокуванні навчання в сільському середовищі.




    Історик Бухарестського
    інституту
    історії Ніколає Йорга Крістіан Васіле досліджує політику
    грамотності, яку проводив комуністичний режим у перші роки свого існування: «З
    кінця 1947 року, для комуністичного керівництва кампанія боротьби з неграмотністю стала
    фактично важливою частиною культурної революції за радянським зразком.
    Сталінська пропаганда стверджувала, що в СРСР більше не було неграмотних, і ця претензія була
    заявлена і в Румунії. Міхаїл Роллер був не лише начальником істориків, він також був
    теоретиком педагогіки радянського натхнення. Він також видав книгу про радянську
    педагогіку і про те, як педагогічні методи повинні бути впроваджені в
    румунському просторі.»





    «Неграмотність – це величезна
    перешкода для залучення трудящих до керівництва країною та активної побудови
    соціалізму і комунізму. Людина, яка неграмотна, знаходиться поза політикою,
    – було написано на маніфесті культурної пропаганди. Встановлення комуністичного
    уряду на чолі з Петру Грозою, 6 березня 1945 року, відкрило шлях до політики грамотності
    румунського села. Міністерство освіти та Міністерство культури мали займатися
    цією політикою грамотності, яка, серед іншого, була спрямована на розширення
    мережі шкіл у сільських місцевостях та відкритті доступу для всіх дітей. Окрім
    розширення шкільних мереж, цей процес грамотності проводився за допомогою кіно-караванів,
    через візуальну пропаганду, через виставлення творів мистецтва, які закликали
    до навчання. Надзвичайно ефективним засобом грамотності була військова служба. Армія
    мала також культурні програми, багато селян навчилися за 3 роки військової
    служби писати та читати. Також національні меншини вивчили румунську мову під
    час військової служби. Але комуністична грамотність означала ідеологію.
    Грамотність, проведена офіційною культурною політикою, мала на меті поширити
    марксистсько-ленінські вчення.




    Реалізація планів не йшла
    так, як уявляли чиновники. На практиці були труднощі, як показав Крістіан Васіле: «Кампанія з підвищення
    рівня грамотності, так як вона була задумана керівництвом Міністерства
    освіти була зустрінута із стриманістю та навіть ворожістю з боку деяких учителів та викладачів. Йшлося не про
    те, що вони були буржуями та ворожо
    ставилися до цього в принципі від самого початку, а про мало-важливі питання. Багато вчителів та викладачів було звільнено з міських традиційних шкіл і, з
    політичних міркувань, відправлено працювати в сільські райони або в маленькі міста, де
    було багато безграмотних. У цих населених пунктах, куди їх насильно переселяли, вони
    не мали житла та комфорту і не могли займатися своєю педагогічною діяльністю».





    Молоді та недосвідчені вчителі були направлені в села через механізм перерозподілу
    для застосування
    політики комуністичної партії. Але відмова багатьох людей з’являтися на роботу
    призвела до того, що їх було оголошено диверсантами та їх покарання. Крістіан Васіле: «У листопаді 1948 року,коли всі проблеми були
    переглянуті, головний шкільний інспектор Клужу писав у складеному ним звіті:…у зв’язку з грамотністю, вчителі вимагають
    додаткову оплату уроків. Люди подають у
    відставку, не бажають працювати в селах. Є люди, які душевно прив’язані до міста Клуж і хочуть залишитися в
    Клужі, які не
    хочуть працювати і жити ніде в іншому місці. І це через великий контраст між містом
    Клуж та населеними пунктами повіту Клуж, де люди
    страждають від розташування сіл та шляхів зв’язку. 600 викладачів
    з міста Клуж відвідали
    ці села і повернулися
    з відставками до нас. Я вирішив, що ті, хто були відправлені працювати в села і відмовляються залишатися там, підривають реформу, тому я вирішив не приймати їх
    більше на роботу в інших школах і звільнити їх з праці».

    Комуністична грамотність
    означала розлад системи освіти, неоплачувану волонтерську роботу, жорстокі звільнення
    з праці. Але
    історики вважають, що під час примушеної комуністичної грамотності також зріс рівень освіти населення. Були такі школи, де вчителі не дотримувалися шкільної програми. Заколоти студентів 1956 року, багато з яких походили із сільських місцевостей та їхня солідарність з
    антикомуністичною революцією в Угорщині були свідченням того, що
    грамотність також діяла й проти ідеології та самого режиму.