Tag: скульптор

Міжнародний геопарк ЮНЕСКО Край Ґацеґа привчив нас до особливих заходів. Геопарк включає елементи особливого геологічного інтересу поряд з елементами екологічного, археологічного, історичного та культурного інтересу. Починаючи з унікальних у світі динозаврів, виявлених у Краю Ґацеґа, Геопарк – це територія з природними та культурними цінностями, програма сталого розвитку, бренд, який пропонує подорож у часі в історії 4,6 мільярдів років Землі.

Один з тамтешніх найновіших проєктів присвячений бджолам. Крістіан Чобану з Міжнародного геопарку ЮНЕСКО Край Ґацеґа пояснив: «Ми, у Геопарку, маємо кілька тем, над якими працюємо. Йдеться про проєкти «Людський час», «Доісторична доба», «Час Землі», тобто геологія, також займаємося проєктом, що присвячений туризму, проєкт з питань освіти майбутніх поколінь, та проєкт, який так чи інакше відповідає на всі ці наші турботи: «Бджола супергероїня. 100 мільйонів років на службі довкілля». Це чутливе питання наших днів, а саме ситуація бджіл, яка не дуже добра».Крістіан Чобану описав видимий результат проєкту: «Ми бачимо художню інсталяцію, щось інноваційне, поєднання мистецтва та навколишнього середовища. Це інсталяція під назвою Спільне проживання митця Драгоша Неагоє, яку можна побачити в Центрі науки і мистецтва Геопарку в комуні генерала Бертло. Там митець створив споруду, на якій розмістив бджолину сім’ю. Драгош Неагоє є також пасічником. Ця бджолина сім’я, яка була вирощена спеціально для цього, тобто яка звикла до інших умов проживання, ніж в умовах вулика, продовжує будувати далі, доповнювати, додавати форми до праці митця. Отже людина і бджоли працюють разом».

Ідея проєкту бджоляра і скульптора Драгоша Неагоє бере свої початки з з реального світу, а саме з того що, багато бджолиних сімей гинуть, особливо під час збирання ріпаку та соняшнику через інсектициди та пестициди. Як скульптор, він намагався зайняти позицію, тож у 2019 році у палаці Могошоая він зробив невелику виставку на цю тему, даючи зрозуміти, що якщо ми не подбаємо про наше майбутнє, наші діти дивитимуться на бджоли, які знаходяться на межі вимирання, як на звір у зоопарку. З цього літа ця інсталяція, яка представляє людське обличчя, висічене у камені, збагачене працею бджіл, що знайшли тут свій дім, була розміщена в Геопарку. Крістіан Чобану розповів нам, як живуть зараз бджоли в Геопарку: «Вони зараз готуються до зими, тобто проєкт добігає кінця. Ми хотіли спочатку перенести звідти бджіл у вулик, але я думаю, що ми шкоріше облаштуємо для них зимовий простір, тут же, на цій структурі. Структуру також можна побачити онлайн, у нас є веб-камера, яка працює там постійно. Її можна побачити на веб-сайті геопарку: geoparc.ro.»

І це спілкування між людиною та природою виявилося більш ефективним, ніж очікували навіть автори інсталяції, тому що, як поділився з нами Крістіан Чобану: «Бджоли працюють швидше, ніж ми собі уявляли. Вони вже дуже добре прилипли до стіни скульптури. І вони виросли. Якщо ви подивитесь на веб-камеру у прямому ефірі або прийдете до Геопарку, то побачите, як красиво вони будуються природно, не обмежуючись вуликом. Ми зазвичай не бачимо, що бджоли роблять всередині вулика, щонайбільше, коли ми виймаємо рамку, ми бачимо, що вони там дуже зайняті, але тут у вас буде можливість побачити, що відбувається всередині, ніби у нас прозорий вулик. Ми хочемо, щоб цей проєкт тривав кілька років, і щоб бджоли продовжували свою роботу, можливо, розвинули її. Тому на цьому ми не зупинимось. Проєкт буде продовжуватися, тим більше, що це частина наших турбот щодо мистецтва. Це якимось чином продовження табору «Ленд-арт» з 2019 року».

Спільне проживання між скульптурою та повсякденним життям бджіл породжує тип гібридного мистецтва, що має просвітницьку роль та сприяє просуванню Геопарку та Краю Ґацеґа. Метою є популяризація природних, культурних та соціальних цінностей місцевих громад та зміцнення їх самобутності.

У м. Тиргу Жіу (південний захід Румунії) серед відкритого неба знаходяться роботи відомого румунського скульптора Константіна Брикуша: Нескінченна колона, Ворота поцілунку, Алея стільців та Стіл мовчання. Всі ці роботи зроблені з каменю, за винятком Нескінченної колони, яка була створена з бронзових модулів, складених один на одного так, що монументальна робота Бринкуша досягає майже тридцятиметрової висоти. Іноді мініатюрні копії цих робіт можуть стати привабливими іграшками…

Спочатку Ворота поцілунку були перетворені на зубне кільце. Потім Нескінченна колона була розібрана по частинах, кожна з них була розфарбована іншим кольором і переосмислена щоразу за вподобаннями того, хто грався в будівельника чи, можливо, воїна із безкінечним мечем. Потім настала черга Стола мовчання, чия стільниця була знята і в чию основу було вміщено всі 12 стільців, як 12 годин чи 12 місяців року. Вирізані з лакованого дерева й розфарбовані приємними пастельними кольорами, мініатюрні копії робіт Константіна Бринкуша з Тиргу Муреша стали тепер іграшками для дітей. Це тому, що минулого року два артисти подумали довести мистецтво ближче до дитини, усунути перешкоди для доступу до нього та вилучити красу з вітрин, вирізати її з глянцевих обкладинок альбомів.

Принаймні так каже Габріел Болдіш, один із засновників проекту Мінітрему: ”Мінітрему — це той крок, через який ми намагаємося довести мистецтво до дітей. Коли я був маленьким, я мав доступ до мистецтва лише під час візитів з гідом, приправлених репліками ”не торкайся”, ”обережно”… Десь так ми мали доступ до мистецтва, або через альбоми, з якими треба було поводитися дуже обережно, коли перегортаєш сторінки. Ми намагаємося довести мистецтво і зробити його відчутним. Дітям потрібно експериментувати, торкатися, ламати, взаємодіяти з предметами мистецтва. З цієї точки зору, Мінітрему намагається вивести мистецтво з високої священної зони і наблизити його до дитячого рівня. Ця ідея прийшла мені в голову, коли я спостерігав за дітьми, які гралися в пісочниці. Батьки намагаються компенсувати свою довгу відсутність в житті дітей різними предметами, дорогими іграшками, які, теоретично, радують малюків. І зараз є місця, де можна побачити дітей, які граються самі, не обов’язково взаємодіють між собою, але оточені предметами, якимось чином ізольовані ними. В один такий подібний момент я подумав, що, можливо, було б непогано, щоб деякі предмети, які не мають для них сенсу, набули підвищеної значимості, які б якимось чином змусили й батьків мати стосунки з дітьми. Так появилися ці іграшки”.

Модульний набір не є прем’єрою в іграшковому світі, який торкається й світу дизайну. Френк Ллойд Райт і Ле Корбюзьє виросли на ”подарунках” педагога Фребеля та інших формах конструктивних іграшок. Відома учениця Баухаус Алма Сідхофф-Бушер створила серію іграшок на основі педагогічних принципів, використовуючи основні кольори, просту геометрію та абстракцію.

Проте парі артистів проекту Мінітрему з румунськими батьками був виграний. Іграшкові набори, надихані з творів Бринкуші, досить дорогі, щоб привернути увагу тих, хто приймає рішення здійснити покупку. Вони добре створені, кольори гарні, краї заокруглені та відшліфовані, лак, яким вони покриті, не токсичний. Кожен шматок дерева оброблений рукою людини, а не машиною, вони випущені невеликими партіями і тільки після попереднього замовлення, що спричиняє короткий період чекання, якраз добрий для того, щоб розворушити бажання тих, хто замовляє такі метафізичні іграшки, як називає їх артист: ”Роботи Бринкуша монументальні, через них ми маємо доступ до метафізичних понять як час, простір, вісь світу. Що зробили ми — ми сегментували ці поняття і зафарбували їх. Діти можуть торкнутися часу, якщо візьмуть стіл мовчання. Є іграшки, які на перший погляд не представляють собою нічого, але взяті разом вони набувають сенсу. Є іграшки, які не наводять дитину на роль принцеси чи лицаря, не встановлюють чітких кордонів, і з цієї перспективи можуть пробудити уяву. Я ніколи не наштовхував дітей, як гратися цими іграшками. Але з того, що я побачив, окрім того, що їм подобається їх досліджувати, тому що вони округленої й дуже збалансованої форми, вони постійно будують колону зі стільців. Мабуть, це включно й естетичне задоволення поєднувати кольори, знаходити хроматичну рівновагу. Ми зробили все з точки зору мистецтва і лише зараз дізнаємося про їхню педагогічну цінність. Є очевидним задоволення будувати і споглядати поняття рівноваги”.

У 2013 році творці з Мінітрему розпочали кампанію зі збору коштів, які б дозволили їм створити серію в 1000 штук з кожної іграшки. Ця сума знизила б ціну іграшок наполовину, що допомогло б артистам досягнути своєї цілі: створити доступне для дітей мистецтво, а не ексклюзивну іграшку. Кампанія, здійснена на веб-сторінці Indiegogo, переслідувала збирати пожертвування від 5 до 250 євро. На жаль, вони не зібрали необхідні їхній меті 17 тисяч доларів. Проте ця кампанія принесла їм щось важливіше, ніж ту суму грошей, а саме — популярність. Габріел Болдіш: /”Кампанія має великий успіх, тому що спирається на людей, які поділилися цією інформацією, які заохочували нас продовжувати, і з цієї точки зору це успіх. Чи назбираються гроші, чи ні — не знаю, чи це має значення в порівнянні з підтримкою, яку ми вже отримали”.

Все-таки, сама ідея — дати дітям нагоду погратися з творами мистецтва, познайомитися з ними і полюбити їх — варта уваги. Артисти з Мінітрему мають на увазі й інших відомих румунів, чиї роботи можна перетворити в іграшки. Перші кроки для цього вже були зроблені. За проектом іграшкового Бринкуші прийшла черга книжки-розмальовки з різними видами діяльності з малюнками ілюстратора Дана Пержовскі.

Наприкінці 1913 року перші скульптури Константіна Бринкуша потрапили на американську землю, надіслані їхнім автором для участі у Міжнародній виставці сучасного мистецтва в Нью-Йорку під назвою ”Арсенальна виставка/Armory Show”. ”Голова”, ”Мадемуазель Погані ІІ”, ”Голова дитини”, ”Спляча муза ІІ” та ”Риба” одразу ж привернули увагу публіки, колекціонерів та критиків мистецтва.

Таким чином, зараз найвідоміші твори Константіна Бринкуша, відомого скульптора, визнаного найвідомішим румунським митцем за межами кордонів, знаходяться в багатьох музеях та колекціях у Сполучених Штатах Америки.

Критик мистецтва Кетелін Давідеску звертає увагу на той факт, що роботи Бринкуша знаходяться у всьому світі, в найбільших музеях та колекціях: ”Вони є, починаючи з Нью-Йоркського Музею сучасного мистецтва, в Гуггенхаймі, теж в Нью-Йорку… там знаходиться більшість його робіт. Потім, також на території Сполучених Штатів, у Пенсільванії, Атланті, Філадельфії є визнані на міжнародному рівні музеї мистецтв, які мають багато скульптур Бринкуша. А ще є університетські музеї, як, наприклад, музей у Берклі, які мають роботи Константіна Бринкуша. Звичайно, роботи Бринкуша можна побачити і в Європі. Є Музей сучасного мистецтва біля Центра ім. Жоржа Помпіду, там знаходиться майстерня Бринкуша, де, окрім залишених в майстерні робіт, є й інші його роботи. Є декілька музеїв в Англії, починаючи з Галереї ”Тейт” і закінчуючи галереєю сучасного мистецтва Оксфордського музею. Його роботи є в Канберрі, в Музеї ”Кунстхалле Цюріх”… Не слід забувати й про місцеві музеї. У Румунії, на жаль, є лише два власники його творів: Бухарестський Національний музей мистецтва та Музей мистецтва у місті Крайова. У Бухаресті є приблизно 11 робіт Константіна Бринкуша. У Крайові знаходиться найвідоміша його робота ”Поцілунок”. Крайовський музей має п’ять скульптур Бринкуша, а також декілька робіт з періоду, коли він займався художнім народним ремеслом. Я маю на увазі ”Екорше”, скриньку для прикрас, вирізану Константаном Бринкушем, та стілець з періоду, коли юний Бринкуш був учнем Школи мистецтва та ремесел у Крайові, дві рами…”

Доля творів Бринкуша залежала від їхньої популярності, стверджує Кетелін Давідеску: ”Треба визнати той факт, що американці відкрили його після відомого судового процесу Бринкуша з американською митницею, яка звинуватила його в тому, що він пересилає в Сполучені Штати метал, який був насправді твором мистецтва. Але пізніше вони почали інвестувати в його роботи, його популярність в Європі та в світі настала після його американської популярності. Вірніше, та популярність прийшла пізніше. Його роботи стали дуже цінуватися, продаватися за десятки мільйонів доларів, в другій половині або навіть під кінець ХХ сторіччя та на початку 2000 років. На жаль, хоча і Румунія, і Франція, були його рідними країнами, не вони почали потужно просувати твори Бринкуша, такою є реальність. Починаючи з “Арсенальної виставки” у США на початку ХХ-ого століття його твори почали користуватися все більшим попитом в Сполучених Штатах, і лише після того вони стали відомими на міжнародному рівні.”

Деякі скульптури Констатіна Бринкуша були повернені за дуже специфічних обставин, як розповідає критик Кетелін Давідеску: ”Мені дуже близька історія знаходження ”Вітеллія”, однієї з робіт Бринкуша періоду його студентських років в Бухаресті, в школі мистецтва. Скульптуру знайшов у 1944 році на горищі префектури Долж відомий румунський знавець творчості Бринкуша Васіле Джорджеску Палеолог, автор першої монографії про Константіна Бринкуша і близький друг скульптора. А ще цікавою є історія творів у Крайові, яку ми знаємо від того ж біографа. Йдеться про роботи ”Поцілунок”, дві ”Голови дитини” та ”Стегно”, всі вони знаходяться зараз у Музеї мистецтва міста Крайови і були знайдені в селі Островець, в хаті поміщика Віктора Поппа, колекціонера і друга Бринкуша, звідки їх вилучили під час націоналізації у 1949 році. Робота ”Поцілунок” була використана як камінь для пресування квашеної капусти у бочці тими, хто зайняв будинок, який в той момент налехав місцевому колгоспу. Вони були повернуті завдяки голові колгоспу, який пригадував, що бачив якість дивні скульптури, але навіть не підозрював, що йшлося про твори мистецтва. Як розповідає Васіле Джорджеску Палеолог у своїх спогадах, ”Гордість” та ”Голова хлопчика”, дві бронзові скульптури, були знайдені десь на терасі садиби, біля викладеного для сушіння винограду, а ”Поцілунок” знаходився у бочці з капустою, оскільки був досить важким і добрим каменем для пресування. ”Стегна” лежали десь у дворі садиби серед шматків мармуру.”

Добре відомий той факт, що вдома для скульптора Константіна Бринкуша означало повсюди в світі. Так само і його роботи, розкидані по всьому світу. ”Куди б я не подивився, я бачу силу і вплив Бринкуша. Він і надалі є найсучаснішим серед сучасних скульпторів”, – казав Пол Касмін, в галереї якого пройшла минулого року виставка ”Бринкуш в Нью-Йорку 1913-2013 рр.”.