Tag: спадщина

  • 6 – 12 жовтня 2024 року

    6 – 12 жовтня 2024 року

    14 кандидатів у президенти

    Центральне виборче бюро оголосило в четвер остаточний список кандидатів на цьогорічних президентських виборах. На посаду президента Румунії претендують десять кандидатів, яких підтримують політичні партії, та чотири незалежні кандидати. ЦВБ провела жеребкування, яким визначили, під яким номером у виборчих бюлетенях розміщуватимуться кандидати у першому турі. На першому місці опинилася Елена Ласконі – від Союзу «За порятунок Румунії», на другому місці – Джордже Сіміон – Альянс «За об’єднання румунів». На третьому місці – чинний прем’єр-міністр Марчел Чолаку від Соціал-демократичної партії. Далі йдуть спікер Сенату Ніколає Чуке – Націонал-ліберальна партія, Келемен Гунор – Демократичний союз угорців Румунії та колишній заступник генерального секретаря НАТО Мірча Джоане, який балотується як незалежний кандидат. Кандидатура лідерки партії СОС Румунія Діани Шошоаке була визнана недійсною суддями Конституційного суду. У мотивувальній частині рішення судді Конституційного суду зазначають, що публічний дискурс Діани Шошоаке ставить під сумнів і нехтує зобов’язанням поважати Конституцію і закликає до зміни демократичних основ держави. Діана Шошоаке назвала рішення КСР зловживанням. Перший тур президентських виборів відбудеться 24 листопада, а другий – 8 грудня. Президентська виборча кампанія офіційно стартує 25 жовтня.

     

    Знову про Шенген

    Повноцінне приєднання Румунії та Болгарії до Шенгенської зони, тобто з їхніми сухопутними кордонами, знову було на порядку денному зустрічі міністрів внутрішніх справ країн ЄС, яке пройшло в Люксембурзі у четвер. Австрія – єдина країна, яка все ще виступає проти, але австрійський міністр внутрішніх справ Герхард Карнер каже, що переговори йдуть за планом. Міністр внутрішніх справ Румунії Кеталін Предою підтвердив, що Румунія відповідає всім критеріям повноправного членства у Шенгені. «Румунія готова з усіх точок зору приєднатися до Шенгену і з сухопутними кордонами. Ми виконали всі умови і процес приєднання на повітряних кордонах пройшов без жодних проблем. Цифри показують, наскільки ми скоротили нелегальну міграцію.» Комісар ЄС з питань внутрішніх справ Ільва Йоганссон заявила, що питання повноправного членства Румунії та Болгарії в Шенгені знову обговорюватиметься на грудневому засіданні Ради ЄС, а до того часу переговори триватимуть. «Румунія і Болгарія виконали всі умови та зробили навіть більше, ніж потрібно, і я дуже оптимістично налаштована, що це рішення буде прийнято якнайшвидше, поки я перебуваю на посаді», – сказала комісар ЄС.

     

    Важливі кроки для оборони Румунії

    Румунія отримає від США чотири потужних радари. Система Sentinel, здатна виявляти широкий спектр повітряних об’єктів, значно посилить стримування і захист Румунії від потенційних загроз. Найсучасніші радари доповнять можливості протиповітряної оборони країни, зокрема, з точки зору раннього виявлення безпілотних літальних апаратів – загроз, які виникають поблизу кордонів країни в умовах агресивної війни Росії проти України, – заявив міністр оборони Ангел Тилвер. Днями він також перебував з візитом на Західних Балканах, де розпочалася нова ротація значної частини військових підрозділів, дислокованих у Приштині (Косово) та Сараєво (Боснія і Герцеговина). Прийняття командування місією EUFOR є визнанням професіоналізму та відданості румунських військових у цій важливій місії, – заявив міністр оборони в Сараєво, де зустрівся з командуванням структур ЄС і НАТО та румунськими військовослужбовцями, які виконують місії в Боснії і Герцеговині. А в Приштині Ангел Тилвер запевнив, що Румунія готова виконувати свої зобов’язання із забезпечення безпеки на Західних Балканах. Він зустрівся з командуванням миротворчої операції НАТО KFOR, до якої Румунія робить важливий внесок, а також з румунськими військовослужбовцями, розгорнутими на цьому театрі бойових дій. Також у контексті безпеки в регіоні міністерка закордонних справ Румунії Лумініца Одобеску у середу взяла участь у саміті “Україна – Південно-Східна Європа” в Дубровнику, на якому країни-учасниці прийняли спільну декларацію, що визнає «колективну прихильність до багатовимірної підтримки України».

     

    Рішення, прийняті в Бухаресті

    Уряд Румунії ухвалив рішення, згідно з яким імпорт яєць та м’яса птиці з України дозволяється лише за умови, що вони відповідають стандартам ЄС. Рішення було прийнято після того, як румунські птахівники почали бити на сполох через те, що на внутрішньому ринку з’явилася дешева продукція птахівництва з сусідньої країни, яка не відповідає стандартам ЄС. Кабінет міністрів також прийняв два заходи для підтримки місцевих фермерів, які постраждали від посухи: фінансова компенсація та призупинення виплат за поточними та непогашеними кредитами до серпня 2025 року. Також на цьому тижні Парламент Румунії посилив покарання для торговців людьми на тлі зростання кількості випадків цього явища. Палата депутатів прийняла в останньому читанні законопроєкт, який передбачає, що сутенерство або сприяння проституції чи отримання вигоди від проституції одним або кількома неповнолітніми каратиметься позбавленням волі на строк від 7 до 15 років. Крім того, держава надаватиме безкоштовну правову допомогу та фінансову компенсацію жертвам зловживань.

     

    Європейський саміт культурної спадщини у Бухаресті

    З 6 по 8 жовтня в Бухаресті відбувся Європейський саміт культурної спадщини, найважливіший захід, присвячений збереженню культурної спадщини в країнах Європейського Союзу, а також церемонія нагородження лауреатів премії «Europa Nostra 2024». Експерти в цій галузі обговорили політику фінансування та проєкти з відновлення та захисту спадщини. З цієї нагоди 60 неурядових і професійних організацій вперше підписали меморандум про захист культурної спадщини Румунії. Документ включає п’ять невідкладних заходів, спрямованих на вдосконалення законодавчої бази та збереження спадщини.

  • Саміт європейської культурної спадщини

    Саміт європейської культурної спадщини

    Румунія знаходиться в авангарді європейської та світової спадщини завдяки своєму багатому культурному розмаїттю, пристрасті та професіоналізму численних фахівців, – заявив президент Клаус Йоганніс у своєму посланні до учасників Європейського саміту з питань культурної спадщини, який відбувся в Бухаресті 6-8 жовтня. Саміт, організований Europa Nostra, найбільшою на континенті федерацією неурядових організацій, є найважливішим заходом, присвяченим збереженню культурної спадщини в ЄС. Фахівці в цій галузі обговорили пріоритети державної політики на європейському рівні, а також у відносинах з румунською владою.

    За словами глави держави, бухарестський захід відбувся в контексті, позначеному низкою криз, що мають серйозний глобальний вплив на мир, безпеку та розвиток громад і людства в цілому. Клаус Йоганніс підкреслив, що в такі складні часи пам’ятники, музеї, меморіальні будинки, традиції та їхні хранителі стають ще більш важливими для збереження спадщини, як культурні орієнтири фундаментальних цінностей.

    «Європа, яку ми успадкували, є конструкцією і простором пам’яті. Союз, в якому ми сьогодні перебуваємо, з процвітанням і безпекою, яких ми від нього очікуємо, все більше ґрунтується на освіті, міжкультурності та капіталізації різноманіття», – підкреслив глава держави. Він також зазначив, що культурна спадщина стала незамінним ресурсом для процвітання та сталого розвитку і що культура має фундаментальне значення для майбутнього Європи, оскільки саме з неї живляться свобода та демократія.

    У понеділок ввечері на урочистому заході, що відбувся в знаковій будівлі – Румунському Атенеумі в Бухаресті, були оголошені лауреати найвищої нагороди Європи в галузі культурної спадщини – Europa Nostra Awards 2024. П’ять лауреатів були обрані з 26 цьогорічних претендентів з 18 європейських країн за рекомендацією незалежного експертного журі. Це Історична шахта Ігнація в Польщі, Саксонська церква Альма Вiй в Румунії, Традиційні фермерські господарства в  Ірландії, проєкт громадської реабілітації вежі Цискараулі у Грузії та проєкт Товариства друзів старожитностей в Дубровнику, Хорватія.

    Румунський проєкт був нагороджений у категорії «Збереження та адаптивне повторне використання». Його ініціатори відновили культурну пам’ятку, що представляє багатовікову історію та ремесла в мальовничому трансільванському селі Альма Вій. Реставрація зберегла архітектурну та історичну цілісність церкви, водночас зміцнивши місцеву громаду та сприяючи розвитку сталого туризму.

  • Дойна сьогодні

    Дойна сьогодні

    Другий фестиваль «Туга за дойною», організований асоціацією «Frui Vita», відбувся поблизу «Саду з ліками», що є частиною Ботанічного саду ім. Димітрія Бриндзи у Бухаресті. Це був насичений день для любителів природи та національної культури. А все тому, що головна визначна пам’ятка, «Дойна», лірична, вокальна або інструментальна  мелодія, характерна для румунського народу, з 2009 року внесена ЮНЕСКО до Списку нематеріальної культурної спадщини людства.

    Еусебіу Богдан, віце-президент Frui Vita, розповів про цей унікальний проєкт: «Ідея спочатку належала моїй дружині Йоані, яка є президенткою асоціації. Ми обидва є членами-засновниками і любимо культуру і все румунське. Минулого року ми вирушили в дорогу з ідеєю просування Дойни, яка з 2009 року є нематеріальною спадщиною ЮНЕСКО. Ми дослідили, що відбувається в Румунії та зрозуміли, що румуни загалом люблять спадщину ЮНЕСКО, але ще більше вони люблять її, коли перебувають за межами країни. Вони відвідують все, що пов’язано з ЮНЕСКО, але вони не насолоджуються тим, що Румунія може запропонувати з точки зору спадщини ЮНЕСКО, навіть якщо ми говоримо про матеріальні чи нематеріальні речі. Ми вирушили в дорогу, в основному, з метою просування Дойни і, якщо минулого року ми хотіли розмістити деяку інформацію в цифровому посібнику, щоб кожен міг побачити її в будь-який час, то цього року ми вирішили піти трохи далі, щоб залучити більше різних учасників. Ми переклали цей цифровий матеріал на англійську мову, щоби легше поширювати за кордоном те, що популяризуємо.»

    Традиційно через дойну виконавець виражає свою любов до природи, радість чи смуток, самотність чи обурення. Еусебіу Богдан, віце-президент Frui Vita, розповів нам, що цьогорічний фестиваль приніс багато новинок: «Ми вважаємо, що дойна найкраще звучить просто неба, тому що саме так її завжди співали, і в порівнянні з минулим роком, коли організували захід в Саду Монтеору, цього року ми вибрали Ботанічний сад, відкритий простір, набагато більший простір, завдяки чому змогли урізноманітнити заходи, запросили різних учасників, від дітей віком 3 – 5 років до осіб похилого віку, щоб наше послання досягло якомога більшої кількості людей. Ми почали з різного роду майстер-класів, чи то ремесел, чи то ігор для дітей. І тут я говорю про швейну майстерню, гончарну майстерню, потім майстерню, яка називалася «Театр Лабіринт», дещо незвичану, своєрідну подорож учасників із зав’язаними очима, де вони використовували всі інші органи чуття, окрім зору, під час проходження незвичайного маршруту. А потім, у співпраці з Дитячою комічною оперою, був майстер-клас для найменших, де вони малювали румунські мотиви та знайомилися з традиціями. Це була частина заходу. Потім у нас була виставка картин, яку ми організували з учасниками віком від 14 до 25 років. Темою була «Дойна». Вони виставляли свої картини на полотні або папері. У нас навіть був один учасник, який зробив картини на дереві. Це була виставка просто неба, яка завершилася конкурсом.»

    Картини, представлені на виставці, ілюстрували різні способи розуміння ідеї дойни молодими людьми, переважно мешканцями міст. Наприклад, на одній з картин був зображений молодий чоловік у народному костюмі, який грає на флейті перед комплексом сірих багатопоіверхівок, що символічно виражає ідею звільнення, яке дойна може принести в життя міського жителя. Від нашого співрозмовника ми дізналися, що три картини отримали призи, а деякі навіть були продані. А оскільки це дойна, то не обійшлося без музики. Кульмінацією заходу став концерт Марії Касандри Гауші та Соріна Романеску, які утворюють дует під назвою Nod, а потім Аргату (музикант, який зосереджує свій репертуар на молодому поколінні, який також міксує народні пісні). Тож ми запитали Еусебіу Богдана, чи є дойна засобом лікування душі: «Безумовно, так, як каже Марія Касандра Гауші, Дойна відчувається, і це для тих, у кого є душа, щоб її слухати! І так, це, безумовно, засіб! Я хотів би надіслати тисячі подяк усім учасникам, усім партнерам, усім, хто допоміг нам у цьому проєкті. Ми сподіваємося побачити всіх і наступного року на третьому фестивалі!»

     

  • Мерцішор. Традиція, мистецтво чи комерція

    Мерцішор. Традиція, мистецтво чи комерція

    Багато часу минуло з того моменту, коли молоді люди вперше зав’язали на зап’ясті біло-червону плетену нитку на знак кохання. За цей час до плетеної нитки додалися всілякі підвіски, і звичай урізноманітнився. З 2017 року традиція “Мерціщора” була внесена до Списку нематеріальної спадщини ЮНЕСКО на запит Румунії, Болгарії, Македонії та Республіки Молдова – країн, де зберігається вона. Наприкінці лютого і в перші дні березня у великих містах Румунії в місцях, які вважаються комерційно популярними, виробники мерцішорів отримують можливість продавати свою продукцію, яку на початку весни пропонують дамам і молодим дівчатам.

    Цього року столичний Музей румунського селянина знову організував Ярмарок Мерцішора. Ми поспілкувалися на тему “мерцішора” з кількома творцями та продавцями таких прикрас, намагаючись зрозуміти, наскільки це традиція, наскільки спосіб життя і наскільки комерційний об’єкт. Теодор Адріан Негоїце з н.п. Бирлоджень повіту Мехедінць (південь) приїхав на столичний ярмарок і розповів нам:

    “Я продаю мерцішори у формі мініатурної ложки, з румунськими народними мотивами і надписомрумунською мовою, тому що дуже приємно пам’ятати нашу мову перед іншими мовами, якими ми розмовляємо, приємно розмовляти румунською, і я подумав, що це має бути сувенір з нагоди свята Мерцішора: і традиційні мотиви, і надписрумунською мовою. Друга модель – це мініатюрні постоли, також із надписомрумунською мовою і кількома способами прикріплення. Вони зроблені від руки, все прикріплено вручну, а потім загорнуті в конверт для подарунка. І третя модель, третій мійпроєкт – це хрестики з посланням, на якому є назва хрестика, пояснення про нього, в основному це ознайомлення з традиційним румунським мистецтвом і сільською культурою”.

    Теодор Адріан Негоїце розповів про те, як він бере на себе роль хранителя традицій: 

    “Традиція, її збереження залежить від нас, тому кожен з нас повинен робити те, що від нього залежить, це правильний жест повернення до витоків. Наприклад, у моєму мерцішорі немає ніякої системи кріплення, так робили раніше. Навіть літні наші клієнти кажуть: “Моя бабуся так робила! Їх не пришивали або приколювали до одягу”.

    Панаїтеску Іоана, представник бренду «Pasărea Măiastră Design», розповіла про диверсифікацію моделей:

    “Я прибула на ярмарок, щоб показати свої роботи, свою нову колекцію. Нова колекція здебільшого натхненна японською культурою, у нас є брошки, натхненні традиційними японськими ляльками, які називаються кокеші. Вони зроблені з дерева, але ці мої зроблені з порцеляни, щоб надати їм особистого дотику. Вони порцелянові, розписані при температурі 1220 градусів, розписані вручну, мають золоті та платинові деталі. Процес складний, займає близько двох тижнів. Це японська традиція, поєднана з румунською. Це також джерело доходу”.

    Руксандра Берде розповіла:

    “Протягом року ми також виготовляємо мерцішори та брошки, які продаємо в книгарнях і квіткових магазинах. Це період, коли люди дійсно шукають гарні речі, які можна подарувати. Люди носять їх на гаманцях, на одязі, і вони зазвичай представляють цю людину, тому що є символами, з якими вони себе ідентифікують. Наприклад, вони представляють хобі, пристрасть чи улюблену тварину. Це правда, що ми урізноманітнили нашу тематику, можливо, через бажання зробити щось більш універсальне і щось, що залишиться й після 1 березня, тобто ми хочемо зробити щось, що має більш корисну мету. Вони дуже добре продаються, особливо на цьому ярмарку, тому що це вже традиційний ярмарок”.

    Резван Супуряну з alelieruldecarte.ro розповів нам, що його переосмислені мерціщори породили багато прекрасних проєктів:

    “Це, власне, “Книжкова майстерня”, ми робимо папір ручної роботи, ручний друк, палітурку, а навесні, вже багато років поспіль, ми створюємо мерціщор, який можна висаджувати, це папір ручної переробки, в чию паперову масу ми вставляємо насіння рослин, не зверху, а всередині, і їх можна висаджувати. Їх кладуть на землю, засипають дуже тонким шаром ґрунту і доглядають, як за будь-яким насінням”.

    Нематеріальна спадщина включає в себе традиції, усне мовлення, соціальні практики та ритуали, і в даний час Румунія має 7 елементів у Репрезентативному списку нематеріальної культурної спадщини людства: “Ритуал калюши”, “Дойна”, “Традиційна кераміка Хорезу”, “Колядування чоловічими групами”, “Румунський парубковий танець”, “Традиційні техніки виготовлення кори” і “Мерцішор”. Наразі оціночний комітет ЮНЕСКО розглядає питання про включення ще двох елементів: “Традиції ліпіцанського конярства” та “Мистецтво сорочки з алтицею”.

  • Історичний день для Великобританії

    Історичний день для Великобританії

    Король Великої Британії Чарльз III і його дружина Камілла були короновані в суботу у Вестмінстерському абатстві в Лондоні в ході спеціальної церемонії. Чарльз III став королем у вересні минулого року після смерті своєї матері Єлизавети II у віці 96 років. Одягнувши на плечі королівську мантію, він склав присягу служити народові. У Великобританії вперше за 70 років відбулася коронація глави держави. На суботній церемонії були присутні понад 2000 гостей.

    Серед них президент Румунії Клаус Йоганніс і берегиня румунської корони Маргарета. Клаус Йоганніс оголосив, що має честь бути в Лондоні на урочистостях, пов’язаних з коронацією Його Величності Короля Чарльза III, що, за його словами, є історичним моментом і святкуванням традицій британської монархії. «Король Чарльз III є другом Румунії і має глибоке розуміння європейського континенту в цілому», – заявила, зі свого боку, берегиня румунської корони Маргарета у посланні, надісланому з нагоди коронації британського суверена.

    «Коронація… пов’язує минуле з сьогоденням через тисячолітню історичну традицію. Традиція, яка тривала всупереч війнам, катаклізмам, революціям та фундаментальним змінам у світі. Його Величність Король Чарльз коронований після майже шести десятиліть відданого служіння Сполученому Королівству та Співдружності націй. Усе своє життя я була свідком його відданості Короні та нації», – додала берегиня румунської корони Маргарета. Між Королівськими домами Румунії та Великобританії існують міцні зв’язки, а не лише спорідненість. Крім того, Чарльз як наслідний принц був присутній на похоронах останнього монарха Румунії короля Міхая, батька Маргарети, який помер у грудні 2017 року у віці 96 років.

    Члени румунської громади у Великобританії зібралися в Лондоні, щоб відзначити традиційною музикою та стравами день коронації. «Ми радіємо за нового короля Чарльза III і вшановуємо його, тому що він є найбільшим послом Румунії у британських країнах. Він завжди так гарно розповідав про нашу країну та презентував її унікальність», – розповіла румунка. Чарльз вперше відвідав Румунію 25 років тому. З тих пір він робив це часто, оголосивши себе шанувальником країни і особливо Трансільванії, історичної провінції, яка несе на собі сліди культурної спадщини етнічних німців, які прибули туди 8 століть тому.

    Чарльз долучився до процесу збереження румунської культурної спадщини, купував і реставрував старі будинки в сільських місцевостях, які він врятував від руйнування. У 2015 році було засновано Румунський фонд принца Уельського – благодійну організацію, яка підтримує збереження архітектурної спадщини, сільське господарство та сталий розвиток у Румунії. У 2017 році Адміністрація Президента Румунії нагородила його національним орденом «Зірка Румунії» ступеня Великого Хреста на знак «вдячності за його діяльність у Румунії та просування її іміджу у світі».

  • Via Transilvanica або про румунську ідентичність

    Via Transilvanica або про румунську ідентичність




    Для «Tășuleasa
    Social» (Тешуляса соціал) турбота про
    довкілля та культуру, з одного боку, та соціальне залучення, з іншого, не
    можуть бути розділені. Ось чому з моменту своєї появи,
    протягом понад 20 років, ця румунська неурядова організація, що базується на
    вершині гори, на перевалі Тіхуца у Східних Карпатах, зосередилася на
    волонтерських програмах, присвячених збереженню природи чи просуванню багатства та різноманітності національної культури.




    «Tășuleasa
    Social» допомогла молодим людям зрозуміти, що волонтерство -
    це нормальна річ, що менталітет можна змінити через освіту
    або що громадянський дух важливий для громади. Дії, які зробили організацію
    відомою, були лісопосадки в країні, де вирубка лісів часто проводилася
    хаотично, з порушенням закону. Молоді люди дізналися як насаджувати
    саджанці, яка роль дерев і лісу, а також чому необхідно, щоб русла річок
    залишалися чистими або які є рішення для вибіркового збору відходів. Серед заходів організованих НУО були також соціальні заходи на
    підтримку нестабільних сільських громад.




    Але піком заходів НУО «Tășuleasa Social» був їх останній проєкт, на додаток
    до наймасштабнішого – Via Transilvanica, маршруту, якого можна подолати лише
    пішки, на велосипеді або верхи. Маршрут починається з Буковини, мальовничого
    північного сходу Румунії, перетинає країну по діагоналі через Трансільванію і
    закінчується на південному заході, на березі Дунаю, у Дробета Турну-Северін.
    Одним словом, Via Transilvanica – це сміливий маршрут довжиною 1400 кілометрів,
    позначений маркерами та вказівниками, маршрут, який, за словами організаторів,
    змусить тих, хто спробує відкрити або заново відкрити Румунію такою, якою вона
    є насправді.






    Гість Радіо Румунія Алін Ушеріу,
    голова організації «Tășuleasa Social», розповів, як
    виникла ідея створення маршруту Via Transilvanica: «Тешуляса соціал також містить слово «соціальний» у
    складі назви, і ми довгий час шукали рішення питанню як можна оживити ті села,
    які були на межі зникнення. Це була наша початкова думка! Потім, коли ми зрозуміли,
    що у нас такий хороший проєкт, то ми запримітили, що кількість людей, які пересуваються
    довгими маршрутами, зросла… Тихоокеанська стежка, Аппалачська стежка, Каміно
    де Сантьяго… Ця форма туризму – це велике шоу, до якого Румунія тепер може долучитися,
    це шоу сталого туризму, що, з моєї точки зору, є неймовірно цікавою та здоровою
    тенденцією. А Румунія – країна, яка до цього дуже добре підготовлена! Сільська
    спадщина, природна спадщина неймовірно добре розвинена і конкурентоспроможна з
    будь-якою іншою країною світу, не намагаючись робити те, чого ми не вміємо
    робити. Я думаю, що наразі ми маємо національну інфраструктуру завдовжки в 1.400
    кілометрів, яка може бути еталонним проєктом зокрема у Східній Європі».




    Протягом
    чотирьох з половиною років Алін Ушеріу та його брат
    Тібі, бігун на витривалість і ультрамарафонець, зібрали
    понад 10 тисяч волонтерів у їх великій пригоді під
    назвою Via Transilvanica. Французьке інформаційне агентство AFP нещодавно
    зазначило, що ця дорога, яка виникла з-під землі, дає нове життя обезлюдненим
    румунським селам, ставши безпрецедентною ініціативою в східноєвропейській
    Румунії, яка, незважаючи на швидке економічне зростання, постійно стикається з
    масовим відтоком молодих поколінь
    та вакуумом, який вони залишають, особливо в сільських
    місцевостях з винятковими ландшафтами. Але теж
    молоді люди Румунії, додаємо ми, також є тими, хто через волонтерство присвятили
    себе відродженню цього особливого сільського простору. Знову, Алін Ушеріу: «У нас 22 роки діяльності, у нас скільки завгодно
    волонтерів, тому що суспільство вже було приваблене цією формою прояву, цим
    способом життя, а «Tășuleasa Social», постійно працюючи в багатьох сферах і
    роблячи хороші речі звичайно, отримало багато підписників і шанувальників, з
    якими ми більше не вагаємося пропонувати абсолютно жодний проєкт. Тож я думаю,
    що наш спосіб життя, наш спосіб роботи привів до нас, мабуть, понад 150.000
    людей, які взяли участь у наших акціях. Але у нас є відданий волонтерський
    корпус із кілько
    х сотень людей, які готові йти з нами куди завгодно та робити
    все як слід».






    Коли крокуєш
    країною, включно маршрутом Via Transilvanica, десь випікають хліб, десь
    ще напівзруйнований будинок може отримати нове призначення, десь можна
    врятувати об’єкт спадщини або дерево можна зрубати законно та екологічно… каже
    Алін Ушеріу, який зізнається, що потрібно
    ще багато зробити, перш ніж Румунія остаточно увійде на світову карту держав із
    дальніми маршрутами: «У наступні роки ми будемо йти цим шляхом – якість, безпека, технічне
    обслуговування. Внутрішнє просування, міжнародне просування дуже і дуже важливі.
    Ми повинні зробити цей крок разом, йти цим шляхом, щоб побачити, про що
    йдеться, можливо, створити цю нову форму туризму, активного туризму, який має
    величезний потенціал у Румунії. Отже, ми все ще працюємо над цим проєктом, але
    не хвилюйтеся, у нас є багато нових проєктних ідей. Ми завжди намагалися бути
    на крок попереду всіх інших організацій, і до тепер якось нам це вдалося».

    Туристи
    можуть подолати всю Via Transilvanica за кілька тижнів або лише частково,
    залежно від сил і бажання. І не виключено, що для багатьох, у тому числі для
    румунів, це буде маршрут для ознайомлення з природою,
    культурою, історією,
    етнічними громадами, традиціями
    та гастрономію Румунії, словом, її ідентичністю.

  • Ситуація історичних будівель в Бухаресті

    Ситуація історичних будівель в Бухаресті

    Нерухомість Бухареста, яка сильно постраждала в результаті комуністичної націоналізації, післягрудневих реституцій колишнім власникам чи спадкоємцям, але особливо в результаті тривалої занедбаності, не тільки надає місту занедбаний вигляд, але й створює проблеми з безпекою. Багато будівель спадщини, будучи неукріпленими та невідремонтованими, руйнуються на наших очах, а інші ризикують повністю зруйнуватися в разі сильного землетрусу. Це високі будівлі, деякі зведені в другій половині ХІХ і в першій половині ХХ століття, які не користувалися ані ремонтом, ані консолідацією. Проте останніми роками були проведені певні роботи з консолідації, які фінансувалися як зусиллями місцевої адміністрації, так і власників, але фахівці, громадянське суспільство та мешканці вважають ці зусилля недостатніми.

    Причин багато: одні – через власники, інші – через генеральну мерію столиці, як зазначив Штефан Биліч, колишній директор Національного інституту спадщини: «Я вважаю, що ми все ще знаходимося в тому сценарії, в якому негативне значення відразу асоціюється зі статусом історичної пам’ятки. Якщо у нас є пам’ятник, то у нас є проблеми. Поки ми не матимемо в суспільстві ефективних і добре розподілених інструментів, щоб виправити ситуацію, то спадщина залишатиметься проблемою. Ми дивитимемося, як зносять будинок, покидають чи залишають його напризволяще. Звичайно, такий статус історичної пам’ятки чи частини історичної пам’ятки – не забудьмо, що центр Бухареста досі внесений до Списку історичних пам’яток – передбачає певні обмеження. Перш за все – це заборона на знесення, а потім – обмеження що стосується реставрації. Це означає певний адміністративний шлях для отримання дозволів, вищі витрати тощо. Ситуація має бути збалансована програмами підтримки домовласників або просто фінансуванням.»

    В інших містах, таких як Тімішоара чи Орадя, де будинки спадщини протягом кількох років зазнавали вражаючих реставрацій та консолідації, були знайдені адміністративні рішення. Звісно, у Бухаресті проблем більше, бо нерухомість також багатша й розкинута по більшому периметру. Крім того, досі немає чіткої картини ситуації, з якою ми стикаємося: якому числу будівель загрожує руйнування під час землетрусу і якими є витрати, – каже Раду Векеряну, професор Бухарестського технічного університету будівництва: «Ми зробили таку оцінку щодо того, скільки можуть обійтися зусилля з консолідації нерухомості в Румунії. І оцінили, що десь в 13-14 мільярдів євро. Якщо до цього додати приблизно рівну суму на енергоефективність, то ми досягнемо десь 27 мільярдів євро. Навіть якби Дід Мороз прийшов зараз і подарував нам 27 мільярдів євро, то у нас не було б можливості реалізувати ці проєкти на основі адміністративних можливостей і можливостей компаній. Чи здатні будівельні компанії реалізувати проєкти за такі великі гроші? Очевидно, ні! І тоді нам потрібно визначити пріоритети, а для цього ми повинні знати масштаб цієї проблеми в Бухаресті. Я дослідив трохи ситуацію з сейсмічним ризиком у Бухаресті. І тут я визначив два аспекти. Перш за все, ми повинні забезпечити життя людей у разі будинків із сейсмічним ризиком. По друге, інший аспект якому ми повинні приділити увагу – це обмеження збитків.»

    Що зробила до тепер Генеральна мерія столиці? Перша відповідь надійшла від арзітектора Едмонда Нікулушке, який розповідає як про минулу ситуацію, так і про нещодавно прийняту Програму мерії з відновлення будівель. Едмонд Нікулушке: «Офіс з питань консолідації будівель в рамках Генеральної мерії є відносно новим офісом. Коли я вступив на посаду вісім місяців тому, я з подивом виявив, що серед 90 працівників офісу не було жодного інженера-конструктора. Програм фінансування насправді немає. І відсутність грошей у столичної мерії чи в Офісі з консолідації будівель не є єдиною причиною цього. У мерії великі фінансові проблеми, але наш Офіс наразі немає проблем. Муніципальна програма реставрації стосуватиметься всіх історичних пам’яток нерухомості, розташованих у забудованих захищених територіях або розташованих на захищених територіях пам’яток чи ансамблів. Включає 25-річне поворотне фінансування з гарантією нерухомості. На основі певних критеріїв люди звертатимуться до цієї програми фінансування, програми, яка може супроводжувати як власника або об’єднання власників у процесі проектування консолідаційно-відновлювальних робіт, а також у дуже складених питаннях, пов’язаних з отриманням дозволів. Відсоток спів фінансування з боку мерії становить від 50% до 75%. Це перша програма фінансування історичних пам’яток у Бухаресті.»

    Що стосується позиції власників, то вони різняться в залежності від їх профілю та інтересів. У минулому були такі ситуації, коли об’єкти спадщини залишалися занедбаними, щоб позбавити їх статусу історичних пам’яток, а потім знести для використання землі. Є й власники, які з різних причин відкидають ідею реставрації та укріплення будівлі. Але, за словами Едмонда Нікулушке, у всіх цих випадках основна відповідальність лежить на владі: «Є такі об’єднання власників квартир, які не хочуть консолідації. Потім роботи затягуються, проєкт витрачає чинність, бо не було досягнуто домовленості. Ми, як влада, згідно із положеннями закону, маємо обов’язок скласти звіт, у якому зазначаємо про те, що власники беруть на себе ризик руйнування під час землетрусу, і що влада не могла втрутитися для зменшення сейсмічного ризику для відповідної будівлі. Дійсно, є такі ситуації, коли власники не бажають консолідації будівлі, але вони не хотіли цього, бо органи влади не проявили відкритості. Ніхто не розумів, скільки це коштує, хто платить, а хто ні, чому такі великі витрати і особливо скільки часу це займає.»

    Наразі, у Бухаресті, в офіційному списку будинків з I класом сейсмічної небезпеки, налічується 349 будинків, але громадські об’єднання та будівельні експерти вважають, що насправді їх кількість більша, оскільки процес оцінювання будівель запізнюється та є недостатнім.

  • Валило

    Валило




    Випрати білизну, у наші
    дні, це дуже
    просто. Нам потрібно зібрати забруднені речі, закинути їх у пральну
    машинку й натиснути кілька кнопок. Однак, як
    люди прали одяг сто років тому?




    Відповідь зазвичай знаходимо в
    музеях. Наприклад, у Національному музеї села Дімітрія
    Густі, в Бухаресті, де виставлене валило принесене
    з н.п. Борлова, Караш-северінського
    повіту (південний захід Румунії). Валила виготовляли з
    дерева і керовані гідравлічною енергією. Стародавнього походження, валила використовувались
    переважно в районах із сприятливими для цього
    природними умовами, а саме з
    високодебітними водними джерелами, які не
    замерзали би у зимовий період. Установка
    будувалася з дубового, букового та
    вільхового дерева. Цей музейний експонат
    був побудований у першій чверті ХХ століття.




    І можливо ви не
    повірити, але таке валило можна знайти у повіті Алба, в
    домашньому господарстві родини Іоани та Мірчі Аврама, в селі
    Нижня Добра. Цій установці вже 101
    рік і вона й досі працює. Іоана Аврам розповіла нам, як можна
    користуватися цією пральною машиною, без миючих засобів та без електрики: «Тут
    ставимо забруднені речі, обертаємо і залишаємо їх тут, щоб вода на них падала гуркотом
    протягом двох днів. Ми використовуємо валило для миття ковдр, килимів та
    покривал. Гірська вода найкраща. Моя свекруха колись казала, що снігова вода
    дає найкращі результати. Навесні снігова вода, яку також називаємо «білою водою»,
    дуже хороша для прання».





    Валило – характерна установка для
    підкарпатських регіонів. Складовими цього механізму є: дерев’яне зубчасте
    колесо, горизонтальна вісь та два або більше число молотків. Конструкція
    виконана з балок, а дах покритий черепицею. Дерев’яна діжка є невід’ємною
    частиною валила і має форму усіченого конуса, з невеликою основою, зануреною в
    землю. Вона виготовляється з дощок, скріплених одна до одної на внутрішній
    стороні двох круглих «кілець»: одна внизу, у напрямку до малої основи, а інша,
    вгору, у напрямку до основи. Вода з гуркотом падає у жолоб, що розташований вище,
    викликаючи обертання вставлених туди речей, як цього робить сучасна пральна
    машина.

    Мірча Аврам успадкував цей механізм від свого батька: «Перш за все є два
    молотки, як ми їх називаємо. Ми піднімаємо їх, потім опускаємо, ставимо килимки
    в котел і підпалюємо його дровами аби нагріти
    воду до 37 до 40 градусів за Цельсієм. Потім
    ми активуємо колесо і залишаємо його
    працювати близько два-три
    дні».




    Мірча Аврам й досі зберігає записи
    про інвестицію зроблену його предками 101 рік тому:
    «Це саме ті витрати, зроблені моїм батьком. Він отримав
    банківський кредит, ось відсотки на півроку. Думітру
    Панфілою він сплатив за камінь 820, Томі за віз -
    500, тощо. За це
    платили податок і все».




    Загалом на той час сплачено
    19.608 лей. Слід також сказати, що установку було внесено до спадщини повіту Алба.
    Мірча Аврам вміє ремонтувати цей механізм: «Найчастінше
    ремонтую дерев’яну діжку куди гуркотом падає вода. Час від часу я повинен змінювати боки, які
    викликають її обертання. У 1994 році я змінив вісь,
    головне колесо діаметром 130 см і котел, де ставимо тканини,
    я змінив після 2006 року. Дубове дерево було привезено з
    району Медіаш».





    Валило – це не просто місцева
    екзотика, а справжній помічник у господарстві для місцевих мешканців.

  • Спадщина ЮНЕСКО в Румунії

    Спадщина ЮНЕСКО в Румунії

    У Seneca AntiCafe в Бухаресті відбулась презентація тому під назвою Спадщина ЮНЕСКО в Румунії доступна всім, що фінансується орденом
    архітекторів Румунії та Повітовою Радою Ілфов через повітовий Центр збереження та просування традиційної культури. Співпраця між
    декількома професіоналами та любителями культурної спадщини в Румунії та
    Республіці Молдова мала як результат вихід у світ цікавої книги, особливо через її екзотеричну промову. Докладно про
    книгу розповідає етнолог Іоана Попеску: «Я намагалась прочитати цей том про спадщину доступну
    для всіх. Тому я тепер буду говорити від імені всіх. Мені здається,
    що заголовок дуже доречний, і що том відповідає
    дуже добре на цю складну вимогу звернутися до всіх – а це означає мати на увазі молодих і старих, всіх, означає фахівців та людей, які цікавляться
    спадщиною або всіозначає людей, які проходять вулицею, бачать цей гарний том на полиці в книгарні, купують його і читають».


    Концепція книги належить мистецтвознавцеві
    Адріані Скрипкаріу, до якої прилучились, як автор та співавтор деяких глав
    етнокореолог, Сілвестру
    Петак з Музею етнографії Трансільванії, що в місті Клуж та Ана Юга
    представник Бухарестського Національного музею Румунського селянина. Вони запропонували свіжий та сучасний підхід до феномену
    виникнення культурної спадщини. Іоана
    Попеску розповідає: Ми говоримо про культурну спадщину все частіше по
    радіо, телебаченню, у Facebook, про дослідження культурної спадщини, будь то
    музейна, матеріальна, нематеріальна, рухома, нерухома або природна. Але те, що зазвичай розуміється під
    дослідженням цієї спадщини, – це вивчення кожного фрагмента, кожного предмета цього скарбу. Вивчення шляхом збору інформації, що
    стосується того, що містить файл про предмет: назва відповідного предмета, ім’я автора, якщо
    необхідно, форма,
    техніка, стан збереження, розміри, вивчаючи менше контекст появи та використання та фактичного існування
    цих предметів.


    Книга Спадщина ЮНЕСКО в Румунії доступна всім розповідає коротко і ясно про все, що становить важливий скарб
    для Румунії, створюючи зв’язки, покажчики та посилання на важливість конкретноїспадщини: Цей перший том, присвячений культурній
    спадщині об’єднує, контекстуальну інформацію,
    пояснює терміни, які використовуються в розповідях, не обов’язково цитати деяких фахівців культурної спадщини, але з текстів
    деяких особистостей Румунії, які говорять про речі здорового
    глузду, але як висловитись може лише особистість з великим розумом і красивою думкою».


    І, перш за все, перший том, пояснює
    всім поняття культурної спадщини, змушує читача знайти можливі відповіді на цю тему. Іоана Попеску
    розповідає: «Те, що мені здається дуже важливим -
    цей том ставить запитання. І це задає дуже прості запитання, які ми всі
    зазвичай мусимо задавати вдома, але цього не робимо, тому що ми згоджуємось
    з тим, що нам дають. Прикладом запитання було б «Як
    з’явилася культурна спадщина?» Отже, як сталося, що предмет, успадкований від прабабусі, яким я до вчорашнього дня користувались в домашньому господарстві, раптом
    став культурною спадщиною. Я більше не можу його використовувати, як це робили
    досі, але його функція стає зовсім іншою. Можливо, він буде музефікований, у
    будь-якому випадку, викритий, так чи інакше, і досліджений. Як сталося, що цей будинок предків, в якому я жила до вчорашнього дня, став пам’яткою
    архітектури? Тепер я живу в просторі, де мене змушують, коли я хочу щось
    перетворити, підкорятися регламенту. Ці запитання ставить авторка тома в певному виразі, що змушує нас звертати увагу і навіть
    думати про можливі відповіді на ці запитання».




    Підхід школи в Піску є вагомим не лише тому, що він
    наближає культурну спадщину до звичайної громадськості, але особливо тому, що
    пропонує посібник з питань спадщини, оскільки він рідко публікується в Румунії. Архітектор Штефан Биліч вважає
    надзвичайно важливим, щоб така література була збагачена такими виданнями: «Це книга, яку
    можна тлумачити багатьма
    способами, адже вона справді має якісний професійний дискурс від початку
    до кінця. Але в той же час доступна мова. Вона близька до посібника, але й до мистецького
    путівника. Навіть
    пояснює деякі основи про охорону
    спадщини, просто щоб зробити галузь доступною для кожного. Я думаю, що дуже важливо почати
    видавати підручники про спадщину. В інших країнах це природно. Наприклад, в Італії, існує дуже багата література в цій категорії
    підручників про спадщину всіх видів, від вступних до дуже спеціалізованих. Нам
    не вистачає літератури, адже саме література робить нашу спадщину доступною у
    різних її формах та темах, що входять до всього, що означає спадщина.




    Більше 500 сучасних та архівних
    зображень супроводжують тексти в томі Спадщина ЮНЕСКО в Румунії доступна
    всім. У списку
    фотографів згадуються такі імена, як Йосиф Берман, Леопольд Адлер, Курт
    Хільшер, Джордж Думітріу, Маріус Караман та Габріель Мотіка.



  • Фанаріоти в румунському просторі

    Фанаріоти в румунському просторі

    ХVIII століття відоме в історії Румунії як Фанаріотське століття за назвою Фанарського району в Константинополі, звідки походили князі Волощини та Молдови. У перекладі на мову універсальної історіографії, румунське фанаріотське століття можна назвати l’ancien régime. На думку романтичної епохи, це століття корупції та узагальненого розпаду, сучасні історики вважають, що це було також століттям культури та пошуків. Фанаріоти були членами багатих грецьких аристократичних родин, які займалися торгівлею в османській столиці. Фанаріоти контролювали Вселенський Патріархат, а також проникали в адміністративну ієрархію Османської імперії, де були особливо перекладачами Високої Порти та посольств в Османській столиці. З точки зору культури, епоха Фанаріотів є синонімом проникнення східного стилю життя та його моралі та зміцнення православного християнства грецької мови у всіх сферах впливу Туреччини. Іноді, фанаріотизм також називався візантинізмом. Насправді, фанаріотизм починається у другій половині XVII століття, а інші історики вважають його східним кореспондентом бароко.

    Формально фанаріоти з’явилися в історії Румунії в 1711 році в Молдові, коли останній князь Димитрій Кантемір втік до Росії, а 1716 року – у Волощині. Протягом понад 100 років на престолах двох румунських князівств знаходилися князі за походженням з грецьких сімей, таких як Маврокордат, Караджа, Шуцу, Маврогени, Морузі, албанського походження як Гіка, а також з грекизованих румунських сімей, як Каллімакі та чисто румунських як Раковіце і Стурза.

    Романтизм вважав східність і фанаріотизм відповідальними за економічну недорозвиненість і відсутність політичних реформ у румунському суспільстві. Але треба сказати, що з рядів фанаріотів походили нові національні еліти, які підтримували модернізацію та звільнення румунського суспільства від застарілої моралі. Історик Джорджета Пенеля-Філіті розповість, які саме сприймання залишилися до нині про фанаріотську спадщину, що формально, зникла в 1821 році, після революції під керівництвом Тудора Владіміреску: Проведені дослідження, однак не опубліковані у зв’язку з історією Румунії, показують, що існують дві епохи максимального інтересу. Однією з них є стара епоха, коли на території цієї країни були даки та римляни, коли тут була імперія, і ніхто не був таким, як ми. Античність – це доба слави, а все, що було погано, було зроблено фанаріотами. Кажуть, що сьогодні ми поводимося так через вплив фанаріотів. Звичайно, наш сьогоднішній менталітет не обов’язково є наслідком цього, але людина рада тим, що має на кого скинути провину, не контролюючи себе, і не думаючи про те, що вона зробила. Цей менталітет не був створений зараз, він був створений романтичною історіографією на чолі з Белческу та Когельнічану, а також були й греки, які в цілому позбавили значення фанаріотів. Результат був абсолютно негативним. Але історик Ніколає Йорга, в кінці ХІХ століття, намагався поставити речі на місце.

    Столиці двох князівств, Бухарест і Ясси, були дві східні столиці, за прикладом доби, в ясному розумінні цього слова. Мало чисельні іконографічні джерела з XVIII століття показують нам Бухарест і Ясси, де переважають будиночки малих розмірів і кілька церков на берегах річок скромного значення. У наступному столітті, ті дві столиці, як правило, отримують більш виражену міську ідентичність, Бухарест починає набирати більшого значення. Столиця Волощини є представницькою в тому періоді, тому що це було найбільше місто, тут будувалися економічні інтереси регіону, а після 1800 року, і політичні інтереси таких європейських держав, як Франція і Англія. Бухарест початку ХІХ століття був сумішшю етнічних груп, зростаючим економічним вузлом, різних соціальних груп, реформи, криз авторитету і установ у повному розпалі створення. Еліти уявляли собі різні державні формули і шукали підтримки від Великих держав. В значній мірі, фізіономія Яссів, столиці Молдови, відповідала Бухаресту.

    Румунська історіографія, протягом тих 200 років, дала загалом несприятливі тлумачення фанаріотам та їх історії. Але останніми роками деякі історики переглянули ці роки і розглядають цей період більш об’єктивно. Джорджета Пенеля-Філіті вважає, що настав час дати фанаріоському періоду місце, яке заслуговує він у румунському XVIII столітті: Тудор Діну не пропонує собі ані хвалити, ані дорікати фанаріотам, а просто представити історію Бухареста у всіх можливих аспектах. Коли поринаєш у глибину життя Бухареста у фанаріотському XVIII столітті, то дізнаєшся про вплив, внесок, важливі внески тих греків у місто. Чому? Тому що в румунському просторі були декілька динамічних елементів: греки, євреї та вірмени. З-поміж них трьох, румуни найбільше наблизилися до греків. Цей душевний зв’язок між греками та румунами зміцнився у той період. Торговці, торговий рух, той бухарестський ринок був пунктом злиття несподіваних ідей, організації торгівлі, звичаїв, зв’язків місцевих жителів з греками. Над усіма ними панували фанаріотські князі. Це збалансоване та чесне зображення, нове для багатьох людей.

    Румунія відокремилася від Фанара майже два століття тому. Його спадщина все ще продовжує обговорюватися, і множинність думок про це може бути лише ознакою зрілості та відчуженості.

  • Європейський рік культурної спадщини

    Європейський рік культурної спадщини

    2018 – рік Європейської культурної спадщини, оголошений рішенням Європейського Парламенту та Європейської Ради. У квітні 2017 року, європейський законодавчий орган схвалив доповідь з цього питання, підготовлена румунським євродепутатом Мірчею Диякону, президент Комісії з питань культури та освіти Європарламенту.

    В інтерв’ю Всесвітній службі радіо Румунія Мірча Диякону дав детальну інформацію про заходи, що з цієї нагоди проходитимуть цього року: «Протягом 2018 року відбудуться численні експозиції, фестивалі та представлення того, що кожна держава-член вважає найкращим з огляду своєї історико-культурної спадщини, що використовуватиметься, як національна ідентичність, і в цьому європейському культурному розмаїтті буде заохочуватися кожна держава-член просувати свою спадщину. Цей рік є особливим для Румунії, яка має багато чого сказати про себе, про свою культурну спадщину. Я думаю, що для нас це дуже важливий момент. Можливо нарешті ми зробимо необхідний крок і покажемо іншим державам членами, що означає спадщина, тобто наша історія та культура, а в цій галузі ми маємо, що показати іншим державам, і хоча б цій галузі ми могли сприйматися як велика нація, серед наймогутніших культурних народів Європи.

    Програма проходить під гаслом «Наша спадщина, на злитті минулого і майбутнього», і це відмінна можливість дізнатися і зрозуміти роль культурної спадщини Європи в розвитку почуття приналежності до спільного простору. У цьому році будуть організовані заходи та інформаційні кампанії, щоб заохотити людей до участі в діях щодо захисту культурної спадщини. ЄС у співпраці з Радою Європи, ЮНЕСКО та іншими партнерами, розроблять 10 проектів з довгостроковими наслідками.

    Заходи будуть проводитись і в школах з метою пошуку інноваційних рішень для повторного використання історичних будівель або обмеження незаконної торгівлі культурними цінностями. Мета полягає в тому, щоб допомогти викликати реальні зміни в тому, як ми цінуємо, захищаємо і просуваємо нашу спадщину, щоб цей рік приніс довгострокові вигоди для громадян. Бюджет Європейського року культурної спадщини складає 8 млн. євро. Культурна спадщина включає в себе пам’ятники, традиції, знання і людську творчість, що передавалася від одного покоління до іншого. Також колекції, що зберігаються в музеях, бібліотеках і архівах. Європа містить близько половину пам’ятників, внесених до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.