Понад чотири десятиліття, між 1945 і 1989 рр., 8 травня, румуни відзначали день партії. Комуністичної партії, яка управляла Румунією залізним кулаком з 6 березня 1945 року за безпосередньої підтримки Радянського Союзу. Згідно з пропагандою, комуністична партія Румунії з’явилася на сцені історії, щоб вжити на практиці найвищі соціальні, економічні та політичні ідеали людської думки та зробити румунів щасливими. Але реальність не враховувала великих слів та нездатності політичних активістів змусити справи працювати. Комуністичний режим виявився найвищим економічним та репресивним фіаско. Націоналізація економіки, ліквідація політичних прав та ув’язнення опонентів довели, що модель ця є помилковою. У 1989 р. у країнах Центральної та Східної Європи комуністичні режими зазнали краху, а травмовані ними суспільства відновили свою нормальність.
Момент появи Румунської комуністичної партії 100 років тому був пов’язаний з появою Третього Інтернаціоналу в Москві. Це було рішення про приєднання Соціалістичної партії до Інтернаціоналу, прийняте голосуванням 11 травня 1921 р., момент що пізніше був названим першим з’їздом КПР. До другого Конгресу в жовтні 1922 р. ця партія називалася Соціалістично- комуністичною партією, а потім у 1922 р. Комуністичною партією Румунії, відділом Третього комуністичного інтернаціоналу. З самого початку партія ця взяла на себе діяльність проти румунської держави, що призвело до виведення її поза законом в 1924 році. Ми запитали історика Іоана Скурту, яке значення мала Перша світова війна у появі комуністичного радикалізму: «Під час війни матеріальна ситуація населення, в тому числі робітників, дуже сильно погіршилась. Ось чому в Європі, і не тільки, розвинувся радикальний соціалістичний рух, який став комуністичним, процес, який також відбувся в Румунії. Він рушив з ідеї задоволення миттєвих вимог робітничого класу, але поступово була включена до її програми ідея політичного завоювання будь-якими способами та встановлення диктатури пролетаріату, що є суттєвою характеристикою комуністичні партії. До цього часу всі партії, в тому числі соціал-демократичні та соціалістичні партії, прагнули захопити владу шляхом голосування, в результаті перемоги на виборах. Однак, цього разу йшлося про революцію, яка призвела б до захоплення політичної влади, встановлення диктатури пролетаріату, націоналізації основних засобів виробництва, тобто до фундаментальної зміни суспільства».
На початку жовтня 1920 р. делегація від Соціалістичної партії Румунії на чолі з секретарем партії Георге Крістеску поїхала до Москви, щоб обговорити приналежність партії до Третього Інтернаціоналу. 9 грудня делегація погодилася підписати безумовну приналежність, але лідери Інтернаціоналу Зінов’єв і Бухарін не погоджувалися з ідеєю про те, щоб соціалісти, які проголосували в Алба-Юлії, 1 грудня 1918 р., за об’єднання Трансільванії з Румунією, були частиною керівництва партії. Так з’явився великий розкол у румунському соціалістичному русі. Історик Іоан Скурту: «Зінов’єв і Бухарін навіть вимагали виключення з румунської делегації Іоана Флуєраша, який взяв участь у Асамблеї в Алба-Юлії. Тож цей радикалізм проявлявся вже з 1920 р. і на засіданні 30 січня – 3 лютого 1921 р., коли делегація представила звіт про діяльність у Москві, було вирішено виключити з партії так званих «правих», яких вважали націоналістами, які не були революціонерами і які ніби-то уклали пакт з буржуазією. З того моменту керівництво Соціалістичною партією перейшло до радикальної комуністичної групи. Ось чому конгрес без багатьох проблем проголосував за приналежність до Третього Комуністичного Інтернаціоналу».
Протягом міжвоєнного періоду, КПР залишилася незначною партією. Іоан Скурту пояснює: «Найбільш серйозною проблемою, яка вплинула на здатність Комуністичної партії Румунії завоювати підтримку румунів загалом, зокрема електорату, було те, що на запит Комінтерну вона погодилася із гаслом самовизначення до відокремлення від румунської держави об’єднаних історичних провінцій в 1918 р. з Румунією. Навіть там зазначалося, що йдеться про Бессарабію, Буковину, Трансільванію. За наполяганням болгарських комуністів, які відігравали певну роль у керівництві Третього Інтернаціоналу, була також додана Добруджа. Що практично означало розпад румунської унітарної національної держави. Однак, румуни боролися в Першій світовій війні саме за досягнення єдності, і партія, яка пропагувала ідею цієї держави, очевидно, не могла користуватися підтримкою громадян».
Кінець Другої світової війни приніс цю крихітну кровожерну партію на чолі Румунії. Однак за згодою США та Великобританії, як підкреслив Іоан Скурту: «Напевно, комуністична партія прийшла до влади в Румунії безпосереднім втручанням радянських емісарів. Встановлення такого режиму, яке також відбулося в інших сусідніх державах Румунії, було досягнуто за безпосередньої підтримки президента США та прем’єр-міністра Великобританії. Вони погодилися із вимогою Сталіна про відсутність на кордонах Радянського Союзу урядів, ворожих радянській державі. Для Сталіна неворожість означала бути підлеглим, а дружня країна повинна була бути окупованою країною».
Божевільний села через гірку іронію історії вийшов на авансцену громади, яку піддав своїм примхам. Це сумна іронія долі, яка, на жаль, завжди може повернутися в іншій не підозрюваній формі.
