Tag: сторіччя

У 2025 році Румунська Православна Церква відзначає дві віхи у своїй історії. Перша – це 140-річчя автокефалії, здобутої у 1885 році, а друга – сторіччя Патріархату, визнаного у 1925 році. Ми поговорили про це з істориком Драгошем Урсу, працівником Музею Національної унії в Алба-Юлії, щоб дізнатися більше про символічне значення другої ювілейної дати  – сторіччя піднесення Румунської Православної Церкви до рівня Патріархату.

Драгош Урсу: «Після возз’єднання 1918 року Бессарабії, Буковини і Трансільванії з Королівством Румунія ми опинилися в іншому церковному реєстрі, в якому Румунська Православна Церква, румунське православ’я, було найбільш релевантним. Принаймні так було в кількісному відношенні і не тільки в той час, тому що ми знаємо, що в Радянській Росії відбувався повний процес репресій проти Церкви, яка була майже заборонена. Таким чином, румунське православ’я на той час було найсильнішим і, в першу чергу, постало питання церковного об’єднання. У 1918 році, після утворення Великої Румунії ми мали чотири різні церковні традиції: Королівство, митрополію Трансільванії, митрополію Буковини, яка належала до австрійської сторони австро-угорського дуалізму, і митрополію Бессарабії, яка понад 100 років піддавалася русифікації. Усі ці чотири традиції потрібно було якось поєднати. Це був процес, який був успішно здійснений протягом шести років і завершився у 1925 році. З об’єднанням Церков постало питання про проголошення Румунського Патріархату, Церкви такого розміру, з понад 15 мільйонами віруючих, яка на той час була, я б сказав, очевидно, і з огляду на наш місцевий патріотизм, найбільш енергійною Православною Церквою. Вселенський Патріархат перебував під тиском турків, Нової Турецької Республіки, а Російська Церква – під тиском радянської держави. Тому румунське православ’я було найсильнішим і заслуговувало на цей статус патріархату.»

Зрештою, 1925 рік мав стати роком завершення процесу, який символічно, політично та адміністративно освячував нове утворення. Драгош Урсу розповідає. «Рік почався із засідання Синоду від 4 лютого 1925 року, коли на пропозицію митрополита Буковинського Нектарія було схвалено рішення про підвищення статусу Патріархату. Потім воно було прийнято в Сенаті та затверджено Парламентом. Влітку і восени 1925 року, в серпні і вересні, Вселенський Патріархат видає томос або закон про його визнання з точки зору цієї Церкви, яка до цього часу опікувалася Румунською Православною Церквою. А 1 листопада 1925 року відбулася символічна церемонія інтронізації митрополита Мирона Крісті як Патріарха Румунського. Те, що ми називаємо піднесенням до рангу Патріархату, цей процес охоплює два елементи: з одного боку, церковне об’єднання чотирьох православних інституційних традицій після політичних уній 1918 року Бессарабії, Буковини і Трансільванії з Королівством Румунія, а з іншого, імпліцитно, визнання цієї нової, набагато більшої і набагато сильнішої Церкви на рівні всього європейського і світового Православ’я через піднесення до рангу Патріархату.»

Ми запитали Драгоша Урсу, як можна підсумувати заслуги шести румунських православних патріархів? «Якщо підсумувати патріархів одним реченням, то можна сказати, що Мирон Крістя був патріархом возз’єднання румунських земель і першим патріархом Православної Церкви, який заклав основи інституційного та богословсько-освітнього розвитку Церкви. Нікодим Мунтяну, другий патріарх, є патріархом війни та диктатури. Йому довелося бути патріархом 9 років, між 1939 і 1948 роками, коли він перетинався з усіма диктатурами, з Каролем ІІ, з легіонерами, з Антонеску, з війною і комунізацією, комунізація прийшла з його смертю. Ми маємо суперечливу постать Юстиніана Марини, який, з одного боку, розглядається як червоний патріарх, який співпрацював з комуністичним режимом, а з іншого боку, з точки зору Церкви, як той, хто зумів врятувати Церкву в плані інституційного зміцнення, щоб протистояти тиску комуністичного режиму. Потім маємо Патріарха Юстина з коротким патріархатом, також 9 років, протягом яких він мав радше богословсько-культурні ініціативи, започатковуючи проєкти, пов’язані з богослов’ям Церкви. Але йому також непощастило опинитися під тиском режиму Чаушеску, початку систематизації Бухареста і знесення церков. І потім ми маємо постать Патріарха Феоктиста, також в амбівалентному світлі, в амбівалентній позиції: з одного боку, він пов’язує своє ім’я з кінцевим етапом комунізму і зближенням з режимом Чаушеску, але в той же час він також був патріархом перехідного періоду, європейської інтеграції. Якщо подумати, він був Патріархом, коли Папа Іван Павло ІІ приїхав до Румунії, під час символічного візиту в 1999 році, першого візиту Папи Римського до переважно православної країни. Й останнє, але не менш важливе, ми маємо нинішнього Патріарха. Важко оцінювати того, хто ще живий, ще важче історикам оцінювати сьогодення. Але ми можемо бачити постать Патріарха Даниїла як того, хто підтримує розвиток Церкви, особливо в діаспорі, Церква пішла за румунською діаспорою. Ми також можемо приписати йому розвиток Церкви в Бессарабії, особливо в нинішньому контексті війни. Ми бачимо, що румунське православ’я в Бессарабії консолідується і це добрий знак. Й останнє, але не менш важливе, він є Патріархом Національного собору, проєкту, який Мирон Крістя розпочав і передбачив ще у 1925 році, коли був заснований Патріархат і, який має шанс бути здійснений при нинішньому Патріархові.»

Сторічна історія Румунського Православного Патріархату – це історія 20-го століття, як його прожили люди і як його дослідили історики. Неодмінно будуть й інші виклики, відповіді на які дадуть ті, хто з ними зіткнеться.

16 жовтня
виповнилося 100 років з дня урочистого відкриття Тріумфальної арки, однієї з
емблем Бухареста, розташованої на однойменній площі. Саме цій даті було
присвячено столичною мерією спеціальний захід – відеомаппінг-шоу на
фасаді цієї будівлі в рамках 6-го видання Фестивалю зовнішнього
мистецтва Spotlight, що пройшов з 14 по 16 жовтня. У межах фестивалю залучено
також пам’ятник Міхаю Емінеску з румунського Атенеуму та кінну статую Кароля I
перед Центральною університетською бібліотекою. Водночас публіку було запрошено
відвідати інтер’єр Тріумфальної арки через тематичну виставку, пов’язану з
історичним контекстом будівництва та урочистого відкриття Тріумфальної арки 16
жовтня 1922 року. Сто років тому, наступного
дня після церемонії коронації короля Фердинанда I і королеви Марії в
соборі об’єднання в Алба-Юлії, біля Тріумфальної арки в Бухаресті відбулася церемонія,
що згадувала про боротьбу румунського народу за державну єдність, як про це
свідчить «Історія Румунії в даних», що вийшла у 2003 році в Бухаресті в
Енциклопедичному видавництві.

У 1922 році на шосе Кисельова була розміщена Тріумфальна арка – висока
монументальна споруда, побудована на згадку про участь Румунії в Першій
світовій війні. Тріумфальна арка в Бухаресті тісно пов’язана з румунськими
національними традиціями. Одним із звичаїв римських предків румунського народу
був прийом переможців під арками з ялин, які символізували радість перемоги на
полях битв. Тому і на честь тих, хто брав участь в битвах під час війни за
незалежність 1877 року, була споруджена тріумфальна арка. Вона побудована у знак пошани: Захисникам незалежності – від жителів міста Бухареста.

Ідея пам’ятника у вигляді арки стала знов актуальною
в кінці 1918 року після створення єдиної національної румунської держави. Для
того, щоб звести арку до свят, що ознаменували об’єднання, було прийнято
проміжне рішення. Були виконані фундамент із залізобетону і внутрішній скелет
арки, а зовнішній фасад був зроблений тимчасово з гіпсу, який пізніше мали замінити на міцні будматеріали. Архітектори і будівельники об’єднали зусилля і прикрасили
столицю одним з красивих пам’ятників. 16 жовтня 1922 року мала місце офіційна церемонія відкриття Тріумфальної арки, яка стала важливим
історичним пам’ятником, символом національної єдності румунського народу. На
жаль, будівельні роботи затягнулися і
лише у 1935 році було прийнято остаточне рішення про їх завершення. Група відомих архітекторів і скульпторів -
П. Антонеську, І. Жаля, А. Калінеську, Д. Медра, Д. Пачуря, К. Бараськи та інші
зуміли протягом року завершити роботи восени
1936 року, і 1 грудня сталося офіційне відкриття пам’ятника.

Арка побудована в неокласичному стилі. Південний
фасад був оздоблений двома бронзовими медальйонами, що зображують короля
Фердинанда та королеву Марію. У комуністичний період символи, які нагадували
про монархію (тексти прокламацій короля Фердинанда, портрети короля Фердинанда
та королеви Марії), були видалені. Після 1989 року відбулися важливі
реставраційні роботи, оригінальні декоративні елементи, зняті після 1945 року,
були повернуті на місце. У 1990 році, коли 1 грудня стало національним днем Румунії, румунська армія провела парад під Тріумфальною
аркою, що стала символом національного свята
Румунії. На північному фасаді
розташовані інші дві скульптури, що зображують мужність та віру. Мужність
зображена військовим із шаблею у руках, а Віра – молодою людиною з хрестом. На
арці висічені тексти великого румунського історика Ніколая Йорги. Тріумфальна
арка в Бухаресті має 27 м. заввишки, 25 м.
завширшки. Мармур румунський – з Рушкіци та Албешть.

8 листопада 1941 року, через цю Тріумфальну арку
проходило румунське військо, що взяло участь в кампанії заради визволення
Бесарабії та Північної Буковини, а чотири роки по тому, 23 серпня 1945 року,
сюди пройшли й румунські військові частини, що перемогли на полях битви в
Трансільванії, Угорщині, Чехословаччині та Австрії. Зараз, Тріумфальна арка є
одним із символів столиці Румунії.

На урочистому засіданні, присвяченому святкуванню 100-річчя створення румунської унітарної держави, в середу в Парламенті в Бухаресті зібрались керівники головних політичних структур країни, які своїми виступами намагалися створити міст між побажаннями тих, хто 1 грудня 1918 року реалізували Велике Об’єднання, та очікуванням румунів сто років після. Від заклику президента Клауса Йоганніса, щоб правителів повернулись до національних інтересів, до політичного мирного послання прем’єр-міністра Віоріки Денчіле, звернення до уроків історії було в центрі уваги промовців.

Але у промовах не бракували стріли, які кидали одні одним в момент, коли румуни чекають більше, ніж коли-небудь єдності, керуюча коаліція СДП-АЛДЄ, права опозиція та президент Йоганніс. Повага до закону та свобода людини – це цінності, які 100 років тому підбадьорили румунів, і сьогодні гуртують громадян, підкреслив Клаус Йоганніс. Він нагадав, що наразі Румунія є вільним суспільством, має стабільні інститути, є членом Європейського Союзу та пов’язана стратегічним партнерством з наймогутнішою країною у світі – США. Політикам і урядовцям було запропоновано послухати голос румунів, щоб піднятися до гідності сторіччя, а не зневажати його.

Президент К. Йоганніс: Як і століття тому, люди мають великі надії щодо майбутнього нашої країни та законні очікування від тих, хто їх очолює. Більше того, з нагоди Століття, румуни чекають відповідного правління, що нам залишили у спадок. Вони хочуть відповідальних, чесних політиків, які б мали амбітні політичні цілі для Румунії, а не для своїх тимчасових інтересів».

Прем’єр-міністр Віоріка Денчіле, а також її партійний начальник, спікер Палати депутатів Лівіу Драгня закликали до єдності. Крім того, пані Денчіле заявила, що це момент для досягнення консенсусу та миру, в тому числі для захисту інтересів Румунії в Європі: Я звертаюся з месиджем політичного миру до Президента Румунії Клауса Йоганніса. Я переконана, що незважаючи на політичні або виборчі ставки, які ми маємо перед нами, як прем’єр-міністр чи президент, ми зобов’язані співпрацювати. Це наш обов’язок поза особистими ставками. Це обов’язок перед румунам і Румунією.

Депутат НЛП Джіджел Штірбу оцінив, що Століття має стати моментом роздуму над досягненнями останніх 100 років: Сьогоднішня Румунія – це Румунія, яку уявляли собі наші попередники, котрі зробили об’єднання 1918 року? Яку Румунію ми залишаємо нашим нащадкам?

Лідер Союзу «Рятуйте Румунію» Дан Барна також зробив порівняння того, що трапилося 100 років тому і що відбувається сьогодні: Представник покоління перед Великим Об’єднанням Ангель Саліні реалізував систему мостів у Чернаводі. Найбільш вражаючий інженерний проект у Європі у той час був у Румунії. Політики, які правили Румунією після революції, не змогли закінчити єдину магістраль, що зв’язує історичні регіони, через 30 років правління.

На урочистому засіданні парламенту Румунії приурочене святкуванню 100-річчя Великого Об’єднання були присутні і колишні президенти країни Еміль Константінеску і Траян Бесеску, кронпринцеса Маргарета, Патріарх Румунської Православної Церкви Даниїл, представники римсько-католицької і греко-католицькі церков і глави дипломатичних місій в Бухаресті.

У 100 років від вступу Румунії у Першу світову війну, в Бухаресті та інших містах країни, була вшанована пам’ять тих понад 330.000 героїв полеглих за батьківщину. Це найвища данина крові з-поміж всіх народів, учасників війни, по відношенню до загальної чисельності населення. Ще у суботу, символічно, військовослужбовці румунської армії 2-ої Піхотної бригади перетнули знову Карпати, так як це відбулося в 1916 році в операціях з переймання контролю над стратегічними шляхами доступу у напрямку до Трансільванії, з метою повернення до батьківщини історичної території.

Рік по тому, в 1917 році, важкі бої відбулися в Мерешть, Мерешешть і Ойтуз, де слова Прохід заборонено увійшли в історію через жертву більше 27.000 румунських солдатів, які відкинули напади німецької армії. Румунія мала, ствердив, у суботу, міністр оборони Румунії Міхня Моток, далекоглядних політиків і державних діячів, проникливих дипломатів протягом Першої світової війни, але вони не мали б підстави провести свій внесок в історію країни, якщо не було б вирішального внеску армії. Кінець Першої світової війни, Версальський договір привели до об’єднання всіх історичних провінцій в унітарну державу румунів.

По всій країні, в неділю, були покладені вінки до пам’ятників героїв, були вимовлені вперше в урочистій обстановці, імена полеглих, і в церквах, священики відправили поминальні служби. І біля Могили невідомого солдата в столичному парку Кароль І відбувся вшанувальний захід. Увічнення пам’яті світової війни, зазначив, у цьому контексті, Президент Клаус Йоханніс, приносить найсильніший аргумент на користь європейського проекту. Європейський союз приніс нам більше 70 років миру, сказав глава держави, який підкреслив, що це найбільший проект політичного і культурного взаєморозуміння і діалогу між європейцями.

Клаус Йоханніс: Зараз настав особливо підхідний момент зобов’язатися зміцнити європейську будову послідовним і сучасним проектом країни. Це зусилля, яке подібно сто років тому, ми маємо заборгованість взяти на себе, політики, вчені та культурні діячі, мільйони румунів. Це наш обов’язок зробити так, щоб цей проект додав сили, сутності і єдності Європі і створив основи для довгострокового розвитку Румунії.

Сторіччя з дня вступу Румунії у Першу світову війну було відзначене і в Парижі виставкою фотографії. Таким чином було ознаменоване і братство між двома арміями, зміцнене місією в Румунії французького генерала Анрі Бертло. До речі, у вівторок, міністр оборони Франції Жан-Ів Ле Дріан здійснить візит до Бухареста, в ході якого покладе квіти до Пам’ятника французьких солдатів, загиблих у Першій світовій війні.