Tag: стрес

З 27 держав Європейського Союзу, Румунія посідає перше місце за
перенаселеністю домогосподарств. 45,8% населення Румунії мешкає у перенаселених житлах. Рекордні відсотки також зафіксували Болгарія
(41,1%), Хорватія (38,5%), Латвія (42,2%) та Польща (37,6%). За даними Євростату, державами-членами з найнижчими показниками переповненості є Кіпр
(2,2%), Ірландія (3,2%), Мальта (3,7%) та Нідерланди (4,8%).

Житлами, які вважаються переповненими, є також ті, у яких діти граються в одній кімнаті з батьками,
які намагаються працювати в режимі роботи на відстані під час карантину, викликаного пандемією
COVID-19. Більше того, будь-яке скупчення людей підвищує ризик зараження
інфекційними захворюваннями, пише Євростат. Перенаселеність має
особливий психологічний вплив. У людини вже немає особистого простору, а про інтимність вже не
можна й думати? Психолог Даніела Йонеску
розповідає нам, який саме психологічний вплив має
перенаселеність: Людина має для себе простір, де
вона почуває себе добре, коли вона на одинці. Вона сприймає це як продовження
свого тіла. Мій будинок, мій автомобіль, моя ручка, з якою я пишу, або навіть мій
стілець, за яким я сиджу в офісі, сприймаються як наша частина. Тож чужим особам
заборонено наближатися. Допускаються лише люди, з якими у нас хороші стосунки
(батьки, партнер, близькі друзі). Чітке розмежування частини атмосфери, в якій
ми відчуваємо себе власниками, пов’язане з необхідністю бути в контакті із самим
собою, зі своєю суттю. Тут ми аналізуємо наш душевний стан, задаємо собі
питання, складаємо плани, проєкти. У випадку спільного житла, позбавленого
простору, якого ми можемо повністю контролювати, відчувати комфорт та безпеку, ми
схильні знеособитися. Стаємо вразливими. Якось наше життя починає належати не
нам. Починаємо ототожюватися з іншими, живемо через інших. Більше для інших,
ніж для нас самих. Румуни навіть мають такий вираз: не лізь мені в душу! Якщо ми
розуміємо принцип особистого простору, можемо уникнути непорозумінь. Ми вчимося
усвідомлювати себе та інших. Ми вчимося встановлювати обмеження, відмовляти.
Таким чином ми здобуваємо довіру та повагу у відносинах із собою та іншими. Не
кажучи вже про те, що у нас буде краще здоров’я, ми уникатимемо передачі
вірусів та бактерій, дотримуючись цієї дистанції.

І дітям потрібен особистий простір.
Дорослі повинні це розуміти, щоб виростити врівноважену дитину, каже Даніела
Йонеску: Порушення особистого простору відчувається так, ніби незнайомець
заходить до вашого будинку незапрошеним. Спрацьовує механізм реагування на
небезпеку, – борись або тікай. Частка адреналіну збільшується, і у вас виникає
стан дискомфорту, ви нервуєте і хвилюєтесь. Якщо порушення особистих меж
триває, як це трапляється, наприклад, у переповненому житлі, і ви нічого не
можете зробити, щоб усунути небезпеку або відійти від неї, ви придушуєте негативні
емоції. Виникають напади гніву, конфлікти, стрес. Це своєрідний початок
самознищення, оскільки внутрішня безпорадність впливає на психіку. Тож,
врешті-решт, ви, можливо, захворієте. Найгірше коли це стається у випадку з
дітьми. Дорослі не розуміють, що після 3-4 років дітям також потрібен інтимний
та особистий простір: вони заходять у їх кімнату не постукуючи у двері,
обіймають їх без дозволу, змушують їх щось робити. Навіть якщо батьки мають
добрі наміри, така поведінка перетворить дитину на жертву жорстокого
поводження: фізичного, емоційного, а також сексуального. Отже, якою б не була
житлова площа, дорослі повинні улаштувати площу 1, 2 квадратних метри лише для дитини та його
всесвіту. Поважайте дитину, і таким чином ви виростите врівноваженого дорослого.

Особистий простір відчувається по-різному,
залежно від культури, цивілізації, статі. Якщо чоловіки більш агресивно
розмежовують територію, жінки легше переносять порушення особистих бар’єрів.
Даніела Йонеску пояснює: Особистий простір слід розглядати крізь призму
культури, цивілізації, статі та звичок індивідуума. Так, демографічний вибух та
перенаселеність зменшили наш особистий простір та підвищили терпимість до
вторгнень. Наприклад, якщо ви народилися і виросли у невеликому житловому
будинку, повному меблів, оточеному братами та сестрами, батьками, бабусею,
дідусем та, можливо, якимись домашніми тваринами, ви напевно полюбите стояти в чергах
та їздити у переповнених автобусах. Для вас скупченість є ознакою безпеки та
комфорту. Але вас не повинно здивувати те, що я, яка народилася і виросла в
селі, і звикла до великих просторів, негайно і навіть агресивно відреагую на
вимушене наближення. Чоловіки швидко розмежують свою територію, розширюючи її.
Реагують на будь-яку спробу порушення їх території. Жінки, однак, потребують
близькості та прихильності. Так що вони легше переносять вторгнення в особистий
простір. В Америці, але особливо в англосаксонських країнах, особиста дистанція
дуже велика (якщо ви простягнете руку, ви ледве торкнетесь пальців іншого). У
Європі ця дистанція є меншою, а в Азії ті 40-50 сантиметрів, що для нас означають
близькість, для них є соціальною відстанню. Вчені кажуть, що, порушуючи
особистий простір, ми перетворюємо оточуючих, перетворюємо їх на предмети,
уникаючи фізичного та візуального контакту з ними.

Також минулого року 70-75% населення проживало в житлі, що вважалося занадто великим для їх потреб, на Мальті, Кіпрі та Ірландії. Іншими
державами-членами ЄС, де більше половини населення проживає в занадто великих житлах, є
Іспанія, Люксембург, Бельгія та Нідерланди. На відміну від цього, менше 15%
населення проживало в занадто великих будинках в Румунії (7,7%), Латвії (9,6%), Греції (10,7%), Болгарії
(11,5%), Хорватії (12 %), Словаччині (14%) та Італії (14,2%).

Проаналізований також останнім часом в Румунії, синдром виснаження або burnt-out тісно пов’язаний з явищем надмірної праці або виконанням додаткових годин на роботі або навіть в рамках нормальної робочої норми. Проте в Румунії робочий тиждень має більше годин, ніж середній показник ЄС: відповідно до Європейського опитування умов праці (EWCS) проведеного в 2016 р. понад 35% працівників Румунії працювали понад 40 годин на тиждень, тоді як середній показник в Європі становив 23%. Проте для деяких румунських працівників здійснення та оплата понаднормових годин є міражем: для деяких це означає отримання досить гарного доходу, для інших – це гарантія гідного життя, що їхня скромна зарплата не може забезпечити. Однак для обох категорій додаткова робота та зусилля призводять до проблем зі здоров’ям та особистих драм.

Драгош Ілієску, викладач факультету психології Бухарестського університету розповідає про наслідки виснаження на роботі: Додаткові години це емоційний або психологічний стрес. Як будь-який стресор, який триває довго впливає на людину, і призводить безпосередньо до незворотних наслідків. Деякі з них – психічні розлади, такі як синдром емоційного вигорання, веде безпосередньо до депресії. Існують також незворотні наслідки на фізичне здоров’я, такі як серцеві захворювання: гіпертонія або інфаркт міокарда.

У Румунії, відповідно до закону, наднормові години може вимагати роботодавець або навіть працівник може добровільно працювати в певних межах: не більше ніж половину норми. Крім 40 тижневих годин можна працювати ще 20 додаткових годин. Вони можуть бути компенсовані як вільними годинами, так і днями, як зараз обговорюється, або ефективним платежем, варіантом, яким користуються багато компаній в Румунії. Серед них компанія Daewoo Mangalia Heavy Industries, яка керує верфі у чорноморському порті Мангаліа. Там, у 2016 році, працівники працювали близько мільйона додаткових годин, за даними профспілки робітників.

Марін Флоріан, колишній керівник профспілки, який тепер пенсіонер, згадав про роботу з ранку до вечора, навіть у вихідні. Фактично, всі співробітники, які відчували себе придатними і бажали додатково працювати робили це, – зазначає Марін Флоріан: Були ситуації, коли деякі співробітники, які не хотіли працювати понаднормово, не робили цього. Але таких було дуже мало, якраз тому, що працівники знали, що, зробивши ці додаткові години, вони збільшать свої доходи. Понаднормові години були оплачені вдвічі більше, ніж звичайна заробітна плата за той день. Було виконано 140 додаткових годин до 170 годин виконаних на місяць. Робітники працювали близько 320 годин на місяць.

Для роботодавців було бажано не збільшувати заробітну плату, і платити за ці наднормові години, які вони могли платити, лише відповідно до потреб компанії. Для них це було більш зручно, продовжує Марін Флоріан: Дійшлося і до того, що працівникам пропонувалося відмовитися від відпустки, щоб приходити на роботу. Їм платили в обмін на відпустку. На наше прохання Інспекція з праці, прийшла в контроль але з огляду на Кодекс праці, який не є строгим, передбачав лише штраф у розмірі 3000 лей, що не було багато для компанії з товарообігом у понад 2 млрд. лей.

Очевидно, що виконання понаднормових годин призвело в часі до шкідливих наслідків. Марін Флоріан: 58% працівників нашої компанії хворіли на певні захворювання, пов’язані з хребтом, слухом, зором, серцем і т. д. Я зізнаюсь, що в деяких сім’ях навіть були розлучення, тому що деякі дружини заявили, що вони не можуть продовжувати життя з кимось, що весь час перебуває на суднобудівному заводі, навіть якщо вони приносять гроші. Були й інші випадки. Наприклад, у дитячому садку, 4-річним дітям запропонували визначити сім’ю, і вони намалювали лише свою матір. Коли їх запитали про батька, вони сказали, що він працює, не приходить додому.

Поява цих шкідливих ефектів підтвердилася дослідженням, координованим Драгошем Ілієску та досягнутим через партнерство між Національним профспілковим блоком та Фондом Фрідріха Еберта в Румунії. Драгош Ілієску представляє висновки свого дослідження: Ризик виснаження працівника, який працює понаднормові години є основною ознакою синдрому вигорання, що на 127% вище, ніж у працівника, що не працює додаткові години. Ризик особи з додатковою програмою незадоволеною сімейним життям на 109% більший. Тому понаднормові години створюють великий дисбаланс між особистим та професійним життям. Ми бачимо набагато більше випадків розлучених сімей, насильства в сім’ї, у випадку працівників, які працюють понаднормово. На 96% збільшується зловживання сигарет, алкоголю або інших речовин.

Тому експерти рекомендують, щоб додаткові години не оплачувались, але надавались вільні години або дні. Драгош Ілієску: Шкідливий вплив додаткових годин на особистому та організаційному рівнях не можна компенсувати заробітною платою чи фінансовими бонусами. Ці негативні ефекти можна компенсувати вільними годинами або вільними днями для працівника. Якщо у вас є періоди, коли ви дозволяєте собі повернутися до нормальної роботи, шкідливі наслідки компенсуються цим. Людське тіло є достатньо гнучким, щоб повернутися до нормального стану.

В даний час в парламенті Румунії обговорюється законодавча ініціатива, яка, за результатами дослідження, проведеного Національним профспілковим блоком та Фондом Фрідріха Еберта, також передбачає більш суворі штрафи для компаній де виконуються нелегальні понаднормові години.