Tag: Сібіу

Будуючи
довіру! – під таким гаслом пройшов ХХІІІ-й Міжнародний театральний фестиваль в місті Сібіу… Довіру, без якої цей фестиваль не сягнув би
таких розмірів – 472 заходи і відомі постаті румунського та світового
театрального мистецтва. Усі вистави, які відбулися в театрах або на
вулиці чи в інших нетрадиційних місцях, а також концерти, кінопокази, конференції, презентації книг, всі ці особистості, яких
майже можна було торкнутися і з якими була можливість поговорити, всі партнерства та дружні стосунки, які виникли за десять
днів фестивалю, означають величезне досягнення для всіх, хто побував у цей період в Сібіу, для громади і для
румунської культури загалом.

Організатор
заходу – Національний театр ім. Раду Станки, взяв участь у
фестивалі з трьома виставами у розділі Спадщина:
Фауст, Лулу і Метаморфози, всі поставлені режисером Сільвіу Пуркерете. Він представив прем’єри
сезону, про які ми вже розповідали, і прийшов із новою виставою, яка є другою частиною трилогії
Наскільки далекі ми від печер з яких вийшли.
Це спільна продукція Сібіуського національного театру та Університету ім. Лучіана Благи. Вистава #неповнолітній Богдана Джорджеску торкається, як і перша
частина трилогії – Антисоціал, проблем виховання. Режисер Богдан Джорджеску: На мій погляд, дуже важливо, щоб ці вистави спровокували
дискусії, змусили нас запитатися і спробувати відповісти, що означає виховання, яким є наше виховання, де зупиняються одні речі й звідки починаються інші… Якщо у
випадку Антисоціала обговорення були між батьками, вчителями й учнями,
то у випадку #неповнолітній обговорення стають більш особистими і мають місце між батьками
й дитиною. Уся історія зосереджується на цьому укоріненому румунському менталітеті – Я тебе породив, я тебе і вб’ю!. І той факт,
що до цих пір в Румунії, в 2016 році, фізичне насильство по відношенню до дітей
допускається і вважається незначною проблемою, навіть методом
виховання і корекції поведінки, є неприпустимим.

Як це було з виставою
Антисоціал, яка супроводжувалася обговоренням порушеної
теми з публікою, і вистава #неповнолітній
продовжилася дискусією з присутньою
аудиторією. Як і Антисоціал, вона
буде представлена в рамках національного турне. Богдан Джорджеску: На цей раз ми запросили й психолога, тому що деякі порушені теми є надто делікатними. Я відчував свого роду
напруження в розмовах з публікою після прем’єри в рамках фестивалю. Відчувається, що переважна
більшість причетна безпосереднім чином і/або вдавалася до насильство, або була його жертвою в якийсь
момент. І тоді я гадаю, що потрібно більше делікатності у веденні дискусії, тому що в протилежному випадку
ризикуєш викликати деякі почуття, якими потрібно управляти з професіоналізмом.

У 2013
році в рамках Міжнародного театрального фестивалю в Сібіу з’явився новий
проект: Алея зірок. Натхненна з голлівудської Алеї слави, вона створена
як постійне місце святкування і визнання внеску різних особистостей в розвиток міста Сібіу. Такі
імена як Клаус Марія Брандауер, Ніл Лабут, Тім Роббінс – який отримав зірку в цьому році – є друзями фестивалю
та сібіуського театру. Після Джорджа Бану, Сільвіу Пуркерете й Джіджі Кечуляну настала черга й Віктору Ребенчуку мати
зірку на сібіуській
Алеї зірок у Парку фортеці. Актор був дуже зворушений оплесками, які, здавалось, не припиняються. Віктор
Ребенчук: Я не вважаю себе знаменитістю, а актором, відомим за свою
роботу. Цей висновок я можу зробити з того, що я знаходжуся тут, в Сібіу, йду
по вулиці і часто трапляється так, що люди зупиняють
мене по вулиці і кажуть: Дозвольте висловити свою
вдячність і повагу, пане Ребенчук!. Це те, що мене найбільше
схвильовує. Мені дуже приємно, що моя робота не проходить
непоміченою.Окрім інших румунів, які знаходяться на Алеї зірок – Сільвіу Пуркерете, Джордже Бану й Джіджі Кечуляну, яких я
знаю, – із Сільвіу Пуркерете я працював
над багатьма виставами, з Джорджем Бану ми друзі, ми знайомі вже давно, із Джіджі Кечуляну також,
інші є легендарними героями театру. Усіх я поважаю, а двоє з них є великими режисерами, вистави яких я бачив – це Кристоф
Марталер і Томас Остермайєр. Я думав, коли говорив Євген Миронов про те, наскільки
він є щасливим, – і я йому вірю, бо він працював з найбільшими режисерами в цьому світі. У мене не буде такої
можливості, але мені пощастило працювати з найбільшими режисерами Румунії:
Лівіу Чулеєм, Лучіаном Пінтіліє, Раду Пенчулеску, Сільвіу Пуркерете, Юрієм Кордонським, Андреєм Шербаном, яких згадував, і Тімом Роббінсом… Вони
були моїми університетами.

Професор
театральних наук в Новій Сорбонні, що в Парижі,
триразовий лауреат французької премії За кращу театральну книгу Джордже Бану вже давно є другом сібіуського фестивалю. Йому
завдячується присутність у Сібіу видатних осіб, які вплинули на історію сучасного європейського театру. А книга
видавництва Неміра Театральні розмови. Міжнародний театральний фестиваль у Сібіу, презентація якої
відбулася на цьогорічному фестивалі, дає нам уявлення про простір для зустрічей та обмін
ідеями, який представляє собою фестиваль, і показує дещо з театрального
мислення таких театральних митців як Петер Штайн, Важді Муавад, Сільвіу Пуркерете чи Драгош
Бухаджар. Джордже Бану: Ця книга була створена після розмови з Константіном Кіріяком, який сказав, що у записах, зроблених в Сібіу, зібраний справжній капітал театрального мислення. І тоді я подумав, що було б цікаво
подивитися, що сказали такі люди як Петер Штайн чи Крістіан Лупа тут, в Сібіу, а не в цілому. Я
поговорив лише з творцями, творчість яких вважається істотною для європейської
сцени. Я був у положенні того, хто знав усіх заздалегідь. Ця попередність є важливою в мірі того,
коли існує певна взаємна довіра. Ти знаєш, з ким говориш. Я дуже зацікавлений
тим, що кажуть люди, і люди відчувають інтерес, який я маю по відношенню до
того, що кажуть вони. Тому я думаю, що обговорення були дуже плідними. Ця книга виникла завдяки ідеї,
що театральні діячі говорять краще, ніж пишуть.

І на
завершення своїми враженнями поділився Джордже Бану. Хочу
привітати організаторів фестивалю за
вистави на Великій площі міста, які є абсолютно несподіваними, яких я не бачив на Заході. У цьому є й дуже глибока й доцільна стратегія Константіна Кіріяка, про якого
режисер Еудженіо Барба казав, що він об’єднує екологічну територію театру в тому сенсі, що ми бачимо вистави, які
не мають великої артистичної якості, але мають високу анімаційну якість та
створюють чисті й досконалі форми, як японський театр Но, хоча цей
суперечливий конгломерат є специфічним позиції, яку прийняв Константін Кіріяк, що дозволяє
йому, в той же час, звертатися до сібіуської публіки.

Три прем’єри Національного театру ім. Раду Станки в місті Сібіу, представлені на цьому тижні під час мікросезону, можна буде побачити і на ХХІІІ-му Міжнародному театральному фестивалі в Сібіу.

Вистава Звичайні люди Джаніни Кербунаріу була створена в рамках проекту BeSpectACTive!, за фінансової підтримки програми Європейського Союзу Творча Європа, в якій Сібіуський Національний театр бере участь з 2014 по 2018 рр. Проект об’єднує вісім активістських організацій Італії, Англії й Румунії, європейських країн з різними реаліями й законодавствами в цій галузі. Шість акторів втілюють в життя на сцені вісім історій.

У виставі Звичайні люди як глядачі, так і актори переживають особливий театральний досвід, – каже актриса Офелія Попі: Це інше відчуття, з моменту, коли ти читаєш текст і до власне виконання ролі відповідальність немов подвоюється. У всякому разі, я, актриса, відповідальна по відношенню до героя, до мене, до моєї професії та до публіки. Але той факт, що є людина у плоті й крові, яка дійсно пережила й переживає й далі на своїй шкірі цю драму, піднімає тебе, дає тобі силу й ти відчуваєш, що треба розказати його історію, але в той же час робить тебе відповідальним й дуже сильно навантажує.

Звичайні люди – це вистава, яка змушує задуматися. По її завершенню не можна вийти із зали байдужим. Офелія Попі: Кожен розуміє, що хоче після перегляду вистави, але на мій погляд мова йде про довіру своєму інстинкту і своєму почуттю справедливості. І про уміння стати менш зрілим, навіть якщо це звучить трохи дивно. Тому що я зіткнулася з таким способом мислення тоді, коли почала зріти і, коли сказала собі, що світ, в якому ми живемо, не є ідеальним. Навіщо претендувати на справедливість в цьому світі? Треба виживати й жити серед людей, які не обов’язково є чесними. І це роблю я. Працюючи над цією виставою, я зрозуміла, що, насправді, правильно думала на самому початку. І що з часом людина поступово втрачає сміливість, знаходить аргументи не бути коректною. Чомусь люди перестають чекати коректності від інших. І це не добре. Мені здається, що ця вистава саме про це, про вибір: опустити голову, відвернутися і брехати собі, що ти чесна людина?…

Офелія Попі є володарем призу ім. Херольда Ангела на Міжнародному фестивалі з Единбургу за роль Мефістофеля у виставі Фауст , режисера Сільвіу Пуркерете в 2010 році.

Інша сібіуська прем’єра, яка буде представлена на Міжнародному театральному фестивалі, є вистава 20 листопада за романом Ларса Норена. Це вистава Єуджена Жебеляну, де головну роль виконує є молодий актор Алі Дяк. Текст оснований на реальній історії нападу 20 листопада 2006 року в місті Эмсдеттені, коли молодий 18-річний юнак, Себастіан Боссе, відкрив вогонь у своїй колишній школі і поранив багатьох людей, перш ніж покінчити життя самогубством. Твір Ларса Норена має в основі цей реальний випадок, є документальною вигадкою про зруйноване життя молодого виснаженого хлопця.

Актор Алі Дяк працював разом з режисером Єудженом Жебеляну і над перекладом тексту на румунську мову: Коли я прочитав його уперше, він здався мені дуже жорстоким, дуже радикальним. Він був дуже жорстоким самим по собі, для цього навіть не треба було нічого робити… Потім я спробував зрозуміти цього хлопця, побачити і його точку зору. Звичайно, завжди після такого випадку повсюди кажуть, щоб він був божевільним. Люди не знають, що за два роки до того він був зразковим учнем. Дуже цікаво, що за кілька місяців до цього, в серпні, він написав на кількох форумах з психології та психіатрії, просячи про допомогу. Навіть тоді над ним сміялися. Я спробував разом із Єудженом Жебеляну зробити так, щоб Себастіан не був антипатичним людям. Глядач не повинен покинути виставу з тією ж ідеєю чи враженням, як і люди після перегляду новин. Для мене він був і став ще більш важливим, тому що це важливе послання: до чого можна дожитися, що чого можуть призвести зловживання й непотрібне насильство, а також те, що слово може поранити більше, ніж ляпас, може залишити набагато глибші рани в душі.

Творці вистави 20 листопада хочуть, щоб історія молодого німецького юнака Себастіана Боссе була для публіки лише відправною точкою. Алі Дяк: Я хочу, щоб вистава почалася від нього у подальших розмислах: що можу зробити я? Я не можу змінити систему, але можу почати з незначних речей. Можу почати з того, як я виховую своїх дітей, спробувати змусити їх зрозуміти, що те, як чинять, не гаразд. Навіть якщо вони не згодні з Себастіаном, мені б хотілося, щоб, повертаючись додому вони подумали про те, що ці речі насправді сталися і, що можуть зробити вони, аби такі випадки не повторювалися. Почати з невеликих кроків і подумати про те, що можуть зробити вони для того, щоб цей світ став більш-менш кращим місцем..

Вистава Морой режисера Александру Дабіжи за текстом з румунського фольклору й написана Кетеліном Штефанеску й Адою Міля, говорить про те, як видно звідси, з цієї частини світу, доріжки між <по цю> й <по ту> сторону. …Ми все більше віддаляємося від наших померлих, дуже швидко забуваємо їх. (…) Я вважаю, що недобре віддаляти їх. (…) Гадаю, що світ по ту сторону природно нас лякає через простий факт, що ми не можемо його контролювати, – каже режисер Александру Дабіжа в одному інтерв’ю. Проте, і незважаючи на присутність ідеї смерті у виставі Морой є сміх. І тут багато сміються! Розповідає актор Національного театру ім. Раду Станки Адріан Матіок: Це вистава, в якій я граю з надзвичайним задоволенням і яку публіка приймає з надзвичайним задоволенням! Це вистава, яка дивує, яка не відпускає глядача ні на мить, яка постійно додає щось нове. Це послідовність випадків, міфології, запахів, їжі… людей! Йдеться про людей, про нас, про людей, які виростили нас. Людей, які вірили в Бога, але вірили і в дивних істот, які піклувалися про їхній сад і, які іноді заповнювали їхні комори кукурудзою… Це вистава про історії, які розповідали нам дідусі й бабусі, а ми лякалися, коли полум’я свічки кидало на стіни дивні тіні, коли вимикався електричний струм … Про це йде мова у виставі…

Відомий ремісничий населений пункт Агніта (повіт Сібіу) був вперше згаданий в документі від 1280 року. Він здобув популярності не тільки в результаті плідної діяльності гільдій шевців, кравців, гончарів або теслярів, але й завдяки фортеці зі своїми вежами, зведеними самими ремісниками, що укріплювала церкву.

Цей статус надав населеному пункту Агніта королівський привілей організувати ще з 1376 року щорічний ярмарок в день святого Іоанна, тобто 24 червня, а також право мати судову установу, як підтверджується документом, виданим у канцелярії короля Сигізмунда Люксембургського 1409 року. У тому ж столітті, через розташування села недалеко від кордону з Волощиною, король Матія Корвін надав Агніті й право засуджувати до страти мечем, а також дозвіл тримати у фортеці, у разі війни, половини із загального числа чоловіків, здатних боротися, для захисту фортеці.

Пунктом максимальної туристичної атракції міста Агніта є Селянська фортеця, в центрі якої розташована укріплена церква, побудована у готичному архітектурному стилі на фундаменті римської базиліки ХІІІ століття і укріплена в першій половині ХУІ століття. У документі, що зберігся в церкві до 1948 року, було зазначено 1409 рік – роком будівництва церкви.

Кажуть, що місто було засноване Святою Агнес. Воно зберегло до наших днів архаїчний звичай Параду трансільванських саксонців. Церемонія має місце щороку, у січні або лютому, з метою прогнати зиму і злих духів. У чудернацьких і моторошних костюмах, тутешні мешканці марширують по місту під шумом ланцюгів і наручників, батогів і колес. На додаток до рваного темного одягу, кожен учасник параду носить на голові моторошну маску покриту шерстю. У народі кажуть, що звичай бере своє коріння з середньовіччя. Одного разу коли турецькі загарбники обложили фортецю Агніта, молода смілива жінка на ім’я Урсула мужньо переодяглася у страшний костюм, вийшла з фортеці і клацаючи у повітрі оглушливо батогом змусила турків відступити.

Фортеця, що складається з потрійного корпусу, була побудована протягом кількох етапів, а згодом до неї було внесено змін, час від часу. Чотири оборонні вежі, побудовані з річкового каміння належать внутрішньому двору. У центральній частині північного боку, розташована Вежа теслярів. Східніше піднімається Вежа ковалів, на південному сході – Вежа кравців, і на південному заході – Вежа шевців. Неподалік останньої піднімається старий дерев’яний сарай. На північній стороні збереглися оригінальні квадратні колони, до яких були додані колони, які підтримували центральний купол церкви.

Сьогодні Агніта є економічно розвинутим містом, що спеціалізувався в текстильній, взуттєвій промисловості та в переробці деревини. Огляд цього міста визначних пам’яток зазвичай починається із центральної площі. Окрім середньовічної фортеці, іншими визначними пам’ятками є Історичний музей Долина річки Хертібачулуй, Музей церкви Св. Миколая (побудованої між 1795-1797 рр.), Римський фонтан (побудований з каменю і з діаметром 1,20 м) та Пам’ятник Героям (розташований в міському парку). Міський музей заснований німцем Ерхардом Андре у період сталінізму має істотну колекцію предметів середньовічного мистецтва (готичні скрині, архітектурні елементи, скульптури, кераміку і т.д.). Атмосфера затишного середньовічного міста Агніта заворожує. Місто оточують мальовничі зелені пагорби, повітря просто просякнуте атмосферою спокою і тепла. Окрім мальовничих пейзажів, туристів приваблює близьке розташування культурних центрів і величезна безліч екскурсійних маршрутів.

Неподалік населеного пункту Агніта розташоване вже прославлене у всій Європі місто Сібіу, яке у 2007 році було оголошене європейською культурною столицею. Недавно воно посіло 6-е місце у списку перших 100 найдоступніших міст у світі, яких варто відвідати у 2016 році. Культурна столиця Європи 2007 року була включена вже третій рік поспіль до щорічного рейтингу “Best Value Index, однак, на цей раз йому вдалося піднятися в топ 10 найдоступніших міст у світі. Якщо у двох попередніх виданнях цього рейтингу, проведеного сайтом “trivago.com (туристичного сайту, якого відвідують більше 80 млн відвідувачів щомісяця) Сібіу належав до перших 20 місць призначення з найкращими в усьому світі показниками що стосується цін та якості послуг, поряд з містом Брашов та чорноморським курортом Ефоріє Норд, цього року місто Сібіу є єдиним у Румунії, що рекомендується туристам, зацікавленим у проведенні вигідних відпусток у 2016 році.

Сьогодні ми запрошуємо вас на уявну подорож в центральну частину Румунії, зокрема в місто в Сібіу та його околиці, як ідеальне місце відпочинку для всієї родини. Сібіу має безліч пам’яток архітектури, більшість яких зосереджена в старому центрі міста. Таким чином, вам не доведеться користуватися громадським транспортом. Ви можете пройтися центром міста пішки, насолоджуючись казковою, середньовічною атмосферою.

У Сібіу можна побачити перший в Трансільванії театр, відкритий для широкого загалу та можна пройтися Алеєю зірок, з іменами видатних театральних діячів. Прогулюючись містом ви побачите мури і вежі колишньої фортеці і погруддя імператора Австрії Франца I-го. Воно нагадує про часи, коли Сібу було третім електрифікованим містом в Австро-Угорській імперії, після Відня і Тімішоари. Так само у місті можна побачити бюст Фрідріха фон Шиллера. Він виготовлений з бронзи і був створений за внесок поета і драматурга у розвиток освіти німецькою мовою. Незалежно з якого куточка міста ви почнете свою подорож, гарні вулички приведуть вас на Велику площу, де проходять багато різних подій, у тому числі знамениті Великодні та Різдвяні ярмарки.

Щонеділі, о 10 годині ранку, на Старий центр роздаються мелодійні дзвони п’яти церков: римо-католицької, євангельської, православної і двох реформатських. Сібіу є прикладом міжетнічного та культурного співжиття, стверджує професор Йоан Чіндря, голова Сібіуської повітової ради. Якщо ви буде в Сібіу, на Великій та Малій площах і по вулиці Митрополії, ви побачите, що на площі в кілька сотень квадратних метрів представлені різні релігійні конфесії: православні, греко-католики, євангелісти, католики тощо. Ми кажемо, що кожен із нас йде в свою церкву, а після закінчення богослужіння ми зустрічаємося на Великій площі. Дійсно, культура широко поширене в нашому місті, а культурна складова має важливе значення. Цікаво, що після 2007 року, коли місто Сібіу було культурною столицею Європи, значно зросла кількість культурних заходів, внаслідок чого збільшилася й кількість приваблених культурними заходами туристів. Зараз кількість туристів удвічі перевищує, кількість місцевих жителів і постійно зростає. Щорічно ми проводимо Театральний фестиваль, третій за величиною подібний захід у світі, організовуємо, найбільший у Центральній і Східній Європі кінофестиваль Astrafilm, Джаз-фестиваль, Фольклорний фестиваль Пісні гір, який збирає більше 100 тисячі туристів на початку серпня. Крім того, ми намагаємося утверджувати й навколишні місцевості. Щочотири роки кожна місцевість проводить регіональний фестиваль, який збирає багато туристів й утверджує кожну частину повіту.

Голова Сібіуської повітової ради перелічив й кілька районів поблизу Сібіу, що представляють інтерес для туристів і підкреслив важливість, яку місцеві власті надають туризму. У районі Биля, де розташована найвища точка Румунії, можна кататися на лижах 10 місяців у рік. Варто відвідати солоні озера на курортах Окна і Базна, а також найбільший в країні курорт Пелтініш. Нещодавно ми представили план просування регіонального туристичного продукту і тепер чекаємо на інвесторів. Туризм припускає й розвиток інфраструктури спілкування, створення інформаційних центрів, регіональної асоціації з питань туризму, спеціалізованих сайтів, розміщення на будівлях QR кодів, які несуть в собі інформацію про історичні пам’ятки. Вони розташовані навіть у головних музеях міста: Музеї ім. Самуеля фон Брукенталя, Музеї природничих наук, Музеї Астра, Музеї аптечної справи тощо.

Сібіуська державна філармонія організовує багато концертів, фестивалів танго, джазової або народної музики. А Музей природної історії міста Сібіу є другим в Румунії за кількістю експонатів. З огляду на те, що Сібіу є першим в Румунії містом де працювала аптека, слід обов’язково побувати в Музеї аптечної справи, де можна прослідкувати еволюцію ліків і методів лікування упродовж століть.

На туристів тут чекають багато тематичних екскурсійних міських та заміських маршрутів. Залежно від інтересу, туристи можуть обрати екскурсію «Дорогою природи», «Дорогою фортечних споруд», «Дорогою бринзи», «Дорогою солі» тощо. Водночас, місцеві власті не забули й про велосипедистів. Докладніше про це розповідає Сіміна Маня, виконавчий директор Туристичної асоціації Сібіуського повіту. На півночі повіту, разом з середньовічними бургом Медіаш, ми ініціювали проект Дорога фортець, тому що тут знаходиться найбільша в Румунії кількість укріплених церков. І оскільки місцеві села зберегли атмосферу минулих часів, ми пропонуємо екскурсійну програму на велосипедах. Нещодавно ми завершили облаштування 200 км велосипедних доріжок, що зв’язують місцеві села з кількома дуже привабливими містами: Сігішоарою, Сібіу, Брашовом і Медіашем. Навколо озер в районі місцевостей Миндра й Окна Сібіулуй стрімко розвивається бальнео-лікувальний туризм. Тут бажаючі можуть відпочити та пройти курс лікування різних захворювань, зокрема ревматичних, а також відкрити для себе красу дикої природи. Так само тут можна побачити багато видів птахів, які гніздяться поблизу озер.

Сібіу – ідеальне місце для сімейного відпочинку. Тут у вас не виникне жодної проблеми з розміщенням, з огляду на численні готелі та пансіонати з багатою гастрономічною пропозицією, здатні задовольнити найвищі вимоги клієнтів.

Через програму 22-го Міжнародного театрального фестивалю в Сібіу його директор, актор Константін Кіріяк, дотримався свого слова: продовжувати зростати МТФС не тільки кількістю подій, акторів, глядачів, а й особливо його якістю. На протязі 10 днів м. Сібіу перетворилося на величезну сцену для 2673 акторів та гостей із 70 країн світу, які представили 427 заходів, на яких зібралося в середньому 65 тисяч глядачів на день.

Одним з моментів, який відзначив фестиваль, була прем’єра вистави Натан Мудрий – спільне виробництво Національного театру ім. Раду Станки з Сібіу та Schauspiel Stuttgart у режисурі Арміна Петраса. Ця вистава є не просто постановкою тексту Лессінга, як відмітила й актриса Офелія Попі: Вона піднімає дуже актуальні теми. І для мене було сюрпризом те, як він прочитав текст, не маніпулюючи ним і не змінюючи жодним чином. Він висунув на перший план ідеї, які турбують нас і в наші дні, пов’язані з релігією, політикою, а також людські теми як: що означає бути батьками, що означає кохання, що означають відносини між людьми. Це вистава, яку мені було б дуже приємно побачити і з зали, тому що вона піднімає багато запитань і не залишає тебе незміненим.

У розподілі вистави – румунські й німецькі актори, які грають і румунською, й німецькою, й англійською, а незабаром вистава буде представлена у Штутгарті й Осло.

Інша вистава, яка протримала публіку в залі впродовж близько 3 годин, майже до півночі, була вистава Джорджа Таборі Моя боротьба, поставлена на сцені режисером Александру Дабіжа з Клузького Національного театру. Моя боротьба є антинацистським фарсом, піснею свободи автора, він сам будучи нацистською жертвою. Йон Карас грає роль Шломо Герцля, старого єврея, який приймає у своєму притулку молодого хлопця на ім’я Гітлер, що приїхав до Відню на навчання в Академії образотворчих мистецтв. Текст дуже тобі допомагає, тому що він дуже добрий. Це чорна комедія, трагіко-комічний фарс. Таборі втратив у концтаборах майже всю сім’ю і вирішив, що єдиний спосіб, через який цей текст може відплатити, якщо можемо так висловитися, це гумор. А потім за текст Таборі взявся Александру Дабіжа, який, як усі добре знають, не є строгим, скованим та закляклим, а навпаки, він дуже молодий у думках і грайливий. Потім прийшла Ада, ми, гурт із Клужу, які знаходимося зараз в доброму періоді й досить добре підготовлені до комедії, і я не мав дуже багато роботи. Коли я взявся за текст, не знаючи нічого про Таборі раніше, я оторопів. Я сміявся, придушував сміх, знову сміявся, знову придушував… Добре мати це відчуття каруселі. Мабуть, не можна піти повністю нормальним після цієї вистави ні як актор, ні як глядач. Я працював над нею з дуже великим задоволенням. Ця роль дуже мені дорога і я намагаюся якось залишитися підвішеним, але стоячи на ногах, на цій тонкій нитці, в цьому балансі між комедією й драмою.

Три жінки, три покоління, три стилі життя: бабуся, мати й дочка. Що означало бути євреєм 50 років тому в комуністичній Німеччині і що означає бути ним у сьогоднішній Німеччині? Питання про ідентичність, приналежність та батьківщину досліджені у виставі Мамелошн – мова, на якій порозуміємося всі (Mother tongue Mameloschn/ Muttermale Fenster blau), представленій у перший день фестивалю Німецьким театром з Берліну. Ульріх Бек, драматург Німецького театру з Берліну: Ми були щасливцями мати цей текст, тому що вважаємо, що текст дуже важливий для Берліну і для історії людей, які проживають у цьому місті. І не лише через цю історію євреїв, а й через історію стіни. Гадаю, що як берлінським глядачам, так і румунським сподобалися жарти, відносини між дочкою, матір’ю й бабусею. Ми завжди маємо відчуття, що проблеми, які постають між ними, але й їхня прив’язаність та спілкування, дуже близькі глядачам. Гадаю, що політичні та соціальні зв’язки між людьми й політичною системою є дуже важливою темою для сучасного театру. Політична ситуація пов’язана з людьми, з тим, як вона впливає на їхнє життя.

Танцювальні вистави вже давно є великою привабою Міжнародного театрального фестивалю з Сібіу. Дервіш є перформенсом, створеним і інтерпретованим Зією Азазі, він став однією з найгарніших цьогорічних танцювaльних вистав. Сформований на сучасному танці, Зія Азазі повернувся до свого коріння набагато пізніше, приблизно в 30 років. А Дервіш – танець монаха хоча й здається традиційним, є, скоріше всього, універсальною виставою. Для Зії, коли він танцює, найважливішим є те, як створюються зв’язки між внутрішньою і зовнішньою реальністю. Якщо розблокуєш канал між цими двома світами, вся внутрішня інформація потрапляє у зовнішню реальність і навпаки, зовнішня інформація надходить до тебе. Якщо тобі вдається це зробити, тоді ти отримуєш свободу руху. Завдяки цій теорії, коли я займаюся перформенсом – я просто-напросто шукаю той духовний стан. Шукаю шляхи очистити свій розум, тіло, готую себе для публіки. Коли я піднімаюся на сцену, то роблю це з цією метою. Звичайно, важливо й показати свої здібності, розказати про власне бачення та хореографічний підхід… Але найважливіше бути реальним на сцені, поєднати ці два світи. І гадаю, що це діє в цій виставі завдяки трансу, завдяки містичному напрямку, повторенню, прогресивним варіаціям різних рухів. Все це допомагає мені бути навіть більш реальним і трансцендентним. Тому не важливо, де я представляю свою виставу. Публіка розуміє. І ефект завжди позитивний, як ви могли побачити й у цій виставі, з Румунії.

Національний театр ім. Раду Станки представив нещодавно в
рамках проекту Фокус НТРС – Раду Афрім три вистави Раду Афріма, поставлені
цього сезону в Сібіу. Йдеться про Татуювання Ігоря Бауершіми та Режен
Девіне, поставлену на сцені німецькою трупою Сібіуського Національного
театру (прем’єра була в жовтні 2014 р.), та офіційну прем’єру двох вистав із
серії «Міські байки» Жирафи та Бізони за Пау Міро, поставлені румунською
трупою того ж театру.

Раду Афріму подобається досліджувати нові тексти, нових
авторів. Окрім цього, він вважає, що обрання тексту є найважливішою річчю,
відповідний текст відповідному театру та відповідному місту. Тексти вистав
Жирафи та Бізони разом із Левами відносяться до трилогії міських байок
каталонця Пау Міро – відомого та премійованого письменника в Європі, але
невідомого в Румунії.

Режисер Раду Афрім: У першу чергу, я подумав про трупу.
Жирафи зіграла більш зріла й відома частина Сібіуської трупи, більш
досвідчені актори. Бізони була поставлена з молоддю, зі студентами, в ній вся
тяжкість падає на дебютантів та акторів, які дотепер не мали важких ролей. Я
подумав, що недостатньо зробити лише одну виставу з цієї трилогії, тому що
відчував зв’язок між цими творами. Найбільші емоції я відчув від вистави
Бізони, тому що вона не дуже сонячна, темна. І я вирішив зробити контрапункт
із Жирафами, хоча спочатку хотів лише Бізонів. Я прочитав Бізони і мені
дуже сподобалася ця драматична поема. Хоча і в Жирафах тема досить сумна,
мінлива.

У виставі Жирафи дія перенесена в Румунію 1969 року на
березі моря. В її центрі знаходиться здавалось би банальний предмет, який
полегшив життя жінки в минулому столітті: пральна машина. Між іншим, всі три
тексти Міро побудовані довкола цього побутового приладу. Раду Афрім: У
Жирафах йдеться і про сексуальне звільнення в часи, коли в Румунії не знаю,
чи говорилося про подібне. На березі моря в барі для іноземців з’являється
транссексуал. Я думаю, що підходить це переміщення вистави в наш простір. Я вже
використовував у своїх виставах побутову техніку. Вона гарна, це не бутафорія,
ти можеш наділити її магією, погратися з нею. Ці предмети в контакті з людьми
олюднюються. Або людина, входячи з ними в контакт, роботизується. У цій виставі
пральна машина є символом звільнення жінки від роботи, з якою я провів своє
дитинство. Я народився в 1968 р., коли відбувається дія вистави Жирафи, і я
застав час, коли прали вручну, моя бабуся прала у ручці…

Жирафи
є виставою, яка досліджує такі теми як традиційні цінності, фемінізм, кохання й
свобода волі. Актриса Маріана Міху грає роль одруженої жінки, яка хоче пральну
машину Албалюкс. Вона зізналася, що знаходить себе в цій героїні, тому що
прожила своє дитинство й підлітковий вік в той період, але особливо в цій
героїні їй подобається те, що вона змінюється: У Жирафах є та зона гумору,
що мене влаштовує, тому що ми сміємося крізь сльози. І це приносить користь і
психіці, й душі. Йдеться про силу людської істоти перетворюватися й сподіватися,
що в житті повинно статися і щось гарне. Це мені подобається і, гадаю, тому я й
погодилася взятися за це, тому що в певний момент я була дуже втомлена. Але ця
ідея, що люди можуть змінюватися на краще і мати надії, мене дуже привабила і я
продовжила. Для мене жирафи є тваринами, які бачать поза межами. Бізони, гадаю,
є, мабуть, більш витривалими. Там йдеться про витривалість.

Акторський склад у виставах Жирафи та Бізони є
змішаним. Якщо в першій з них головні ролі отримали досвідчені актори театру
ім. Раду Станки, то в другій вони відійшли молодим. Якщо Жирафи є
комічно-ностальгійною виставою, то Бізони є емоційною виставою про смерть та
виживання. Дія відбувається в пральні: є мертва дитина, мати зникла, батько
втрачає розум, і четверо дітей-бізонів виживають після цих подій. Молодий актор
Влад Бирзану грає роль одного з чотирьох дітей, про яких каже: Вони в
замішанні, малі, намагаються вижити, намагаються зрозуміти, що трапилося, і
продовжити своє життя – те, що від нього залишилося, як вони навчилися і
встигли бути навченими своїми батьками. Вони тендітні, як і жирафи, але в той
же час вони набагато витриваліші. Тому що всі четверо несуть свою історію далі
– кожен зі своїми труднощами, але вони витримують.

Хоча Бізони є важким текстом, режисер Раду Афрім
знайшов і момент для гумору: Все-таки, якщо ти не маєш гумору, ти не цікавий і
у звичайному житті, тим паче на сцені. Я знайшов момент, коли приходять
масковані в різних героїв клієнти і залишають свої костюми, свій досвід, свої
гріхи випратися в тій сімейній пральні. Я ввів серію анекдотів в текст вистави,
які не є частиною оригінального тексту, але автор має пропозицію: брати балуються. Автор
дає тобі можливість імпровізувати й бути режисером, артистом. Так, я знайшов
комічні клапани, але з великою поміркованістю. І вже герої із Жираф приходять
зі своєю дозою симпатії. Я зробив так, щоб вистави були представлені в той же
вечір, але з паузою між ними.

Вистава
Татуювання за текстом двох швейцарських авторів Ігора Бауершіми та Режен
Девіне були поставлені Раду Афрімом з акторами німецького відділення
Національного театру ім. Раду Станки з Сібіу. Про неї режисер каже, що вона має
багато невідомості, дії, гумору: Вона не схожа ні з чим, що я зробив дотепер.
Це настільки добре написана вистава, немов давня п’єса, з інтригою,
розгортанням і несподіваною розв’язкою. Актори дуже багато допомогли мені. Ми
працювали в радості, з постійною імпровізацією та сміхом, тому що вона дика,
дуже фізична і, в той же час, дуже ясна. Це розумний текст, який завоював мене
з першого ж читання. Йдеться про відеоартистів, артиста, який татуює своє тіло,
щоб зробити виклик своїм друзям незвичайним способом. Йде мова про дружбу,
щирість відносин між людьми. Я настільки інтенсивно працював над цією виставою,
що не можу дозволити собі, щоб жодна з репрезентацій мала недоліки. Тому я й
хвилююся, коли вони проходять.

Національний музейний комплекс “Астра” є набором музейних одиниць повіту Сібіу. Найвідомішим з них є Музей традиційної народної цивілізації “Астра”, розташований в Думбрава Сібіулуй, у 8 км від центра міста Сібіу. Інші підрозділи комплексу є: Музей трансільванської цивілізації “АСТРА” Етнографічний музей “Франц Біндер” та Музей саксонської етнографії та народного мистецтва “Еміль Сігерус”. Музейний комплекс був оголошений історичним памятником.

Історія Музею АСТРА починається тому більше сторіччя, з першим збуттям мрії трансільванських румунів улаштувати в місті Сібіу, під егідою Асоціації літератури та культури румунського народу, Етнографічного музею. Метою музею було виділити найбільш представницькі і конкретні свідчення румунської специфіки про те, що відрізняло їх від інших народів, про речі і явища, які могли б пояснити всім, хто вони є. Перша виставка Музею відбулася в 1905 році, а з 1918 року, після возз’єднання румунських князівств і створення великої Румунії, музей субсидується румунською державою.

Ідея музею під відкритим небом постала ще з 1940 року директору Етнографічного музею Трансільванії, під час свого змушеного перебування у місті Клуж-Напока, після Віденського арбітражу), однак проект став реальністю тільки в 1963 році, з ініціативи Корнела Ірімії, який став і його першим директором.

Ідеальне місце для зберігання справжнього румунського духу, Музей під відкритим небом розташований у справжньому куточку раю, в заповіднику “Думбрава Сібіулуй”. В ньому відвідувачі можуть знайти озеро і понад десять кілометрів алей, що дають їм можливість проводити час по різному: від звичайних пішохідних прогулянок до турів на бричці влітку, на санях взимку, або на човні. Багата рослинність допомагає людям дихати чистим повітрям, але і забути протягом декількох хвилин або годин про суєту та шум міста. Відвідування Музею під відкритим небом з Думбрава Сібіулуй допомагає навіть вам забути про повсякденні проблеми, і переносить вас у інший світ, з яким поступово навчаєшся спілкуватися.

Музей під відкритим небом займає площу в 96 га, з яких фактична виставка займає 42 га. Відвідувачі мають в розпорядженні два ресторани, два пансіонати, дитячий ігровий майданчик, туристичний інформаційний центр, 4 автостоянки, більше 10 км алей, численні місця для відпочинку, зони призначені для практичних демонстрацій і багато інших елементів, призначених зробити їх перебування приємним. Музей відкритий протягом цілого року, цілодобово ( для нічних відвідувань будучи встановлене освітлення), забезпечуються спеціалізовані довідники, аудіо гіди, віртуальні візити через веб-інфокіоски із сенсорним екраном, брошури, довідники, компакт-диски, фільми і т.д.

Зараз музей має понад 400 архітектурних памяток і предметів народної техніки та величезне багатство етнографічних предметів. Дуже популярні колекції млинів, деревяних церков і традиційних домашніх господарств. Музей має 6 секторів і 36 тематичних груп і підгруп. Розроблений як живий музей, він приймає безліч традиційних заходів: ярмарки, фестивалі, семінарі, ремісничі майстерні, вистави та спектаклі. Церкви зберігають свої традиційні функції, організуючи всі специфічні церемонії.

Етнографічний музей “Франц Біндер” розташований на Малій Площі у місті Сібіу, в історичному будинку, побудованому між 1865-1867 рр. Асоціацією дрібних ремісників. Відкритий 18 травня 1993 року, музей є першим і досі єдиним музеєм в Румунії, між стінами якого виставлені різні предмети, що належать культурам, цивілізаціям і мистецтвам народів світу. Етнографічна спадщина музею поповнилась протягом двох етапів: у другій половині XIX століття та періоду після 1990 року. Таким чином, колекція “екзотичної етнографії», створена за рахунок пожертвувань, зроблених Трансільванському товариству природничих наук з міста Сібіу саксонськими мандрівниками і натуралістами на інших континентах. Вони передували етнологам і, найчастіше, досягнули суттєвих результатів, замінивши академічну освіту на цікавість.

Засновник сібіуських позаєвропейських етнографічних колекцій був Франц Біндер (1824-1875 рр.), купець і пристрасний мандрівник, консул Австрійської імперії в турецько-єгипетському Судані. У 1862 році, він подарував Трансільванському товариству природничих наук та Євангелічній гімназії з міста Себеш, його рідного міста, численні африканські предмети (більше 500 п’єс), що походили від основних племен регіону Бахр-ель-Газаль, що на верхній течії Білого Нілу. Колекція “Франц Біндер” є однією з найстаріших і найбагатших у світі колекцій предметів, за походженням з Південного Судану, тільки колекція з Венеції, подарована Джованні Міані має більшу кількість артефактів, ніж сібіуська колекція.

До кінця XIX століття, теж шляхом пожертвувань, кількість предметів збільшується. Таким чином була створена колекція лікаря Андреаса Брекнера, з багатьма предметами з Далекого Сходу, серед яких найбільш цікавою є самурайська броня, яку лікар привіз із Японії, Йокогами; колекція Карла Жікелі, голови Трансільванського товариства природничих наук, який подарував численні природничо-наукові зразки та етнографічні предмети, привезені з Абіссінії (теперішньої Ефіопії); колекція Артура фон Захзенхайма, що складається з експонатів привезених майже зі всіх куточків планети: Китаю, Гонконгу, Індії, Цейлону (нині Шрі-Ланка); Єгипту і Африканського Рогу, Кабо-Верде; Бразилії; але і з Туреччини та Норвегії; пожертвування Густава Шопельта і Карла Меліски, з етнографічними предметами з Австралії та Океанії. Герман фон Ханненхайм, подарував, у 1907 році, єгипетську мумію в деревяному саркофазі, що датується кінцем періоду Птолемеїв (більш ніж дві тисячі років), і походить з археологічних розкопок Гамхуд, на лівому березі Нілу.

Завершуємо цікавою інформацією. Торік Комплекс Астра з Сібіу відвідали понад 360.000 людей, а найбільш відвідуваним є Музей під відкритим небом Думбрава Сібіулуй, який вважається найбільшим музеєм під відкритим небом в Румунії.

Дорогі друзі, сьогодні ми запрошуємо вас відвідати центр Румунії, зокрема повіт Сібіу.

Місто Сібіу було в 2007 році культурною столицею Європи та заслуговує на це звання й до тепер. Гори Фегераш та Чіндрел створюють надзвичайні природні умови для розвитку як міжнародного, так і внутрішнього туризму у всі пори року.

Дьонді Токач, член Повітової асоціації з питань туризму Сібіу розповіла чому варто відвідати цей регіон зараз: «Восени проводяться найцікавіші маршрути в пяти етно-географічних зонах повіту Сібіу. Запрошуємо вас пройтися Дорогою бринзи, на півдні повіту в регіоні, відомому під назвою Мерджінімя Сібіулуй, де цієї пори з полонини чабани з отарами повертаються у села перезимувати. Запрошуємо всіх сюди на незабутню прогулянку горіховими та яблуневими садами, звідки відкривається один із наймальовничіших краєвидів на гори Чіндрел. Тут можна відвідати і найвідоміший музей ікон на склі імені священика Зосима Оанчі в місцевості Сібієл або побачити Колекцію вівчарського побуту в місцевості Жіна. Любителів велосипедного спорту може зацікавити один з багатьох гірських маршрутів, а велосипед можна взяти в прокатному центрі. Не можна побувати в повіті Сібу і не перепочити один або декілька днів на гірському курорті Пелтініш та отримати інєкцію адреналіну в розважальному Арка-парку.»

Слідуючи уверх вздовж річки Олт можна відвідати Палац і Ботанічний сад барона Самуеля фон Брукенталя в місцевості Авріг та Цистерсіанське абатство — давній монастир в селі Кирца. А якщо ви захочете піднятися на підйомнику до озера Биля побачете з висоти пташиного польоту одну з найгарніших гірських доріг Румунії — Трансфегерешан та навколишню природу.

Сібіуський регіон багатий і з точки зору гастрономічних пропозицій. Більше подробиць ми дізнаємося від Дьонді Токач: «Дорога природи, що пролягає вздовж річки Хиртібач запрошує гурманів на різні заходи: вийти на пікнік-застілля з традиційними стравами на місці звідки відкривається казкова панорама на гори Фегераш. Туристи можуть зупинитися і насолодитися самчними традиційними хлібобулочними виробами у Старому млині в Хосмані. А в Агніті, піднявшись у вежу місцевої укріпленої саксонської церкви можна дегустувати різні страви і особливо місцевий десерт “хенклеш”, тобто своєрідний саксонський каравай.»

У долині річки Тирнава, вздовж якої пролягає «Дорога фортець», місцеві укріплені церкви виглядають ще краще на тлі гарного осіннього пейзажу. Долина виноградників та Б’єртан, які входять до Списку обєктів світової спадщини ЮНЕСКО, чекають на вас, щоб показати одну з найоригінальніших церковних дверей та найгарніший вівтар в Трансільванії.

У місті Сібіу, перша письмова згадка про яке датується 1191 роком,можна побачити чимало памяток середньовічної архітектури. У XIII – XVI століттях тут було зроблено не менше чотирьох рядів укріплень. Старе місто Сібіу, розміщене між трьома площами: Хуєт, Велика і Мала, стала найбільшим середньовічним комплексом Румунії. В районі Великої площі переважають надзвичайні будівлі, емблематичні для найбагатших місцевих сімей XV — XVIII століть. Найбільш відомим є палац барона Самуель фон Брукенталь, в якому працює перший музей мистецтва відкритий для широкого загалу в 1817 році. Палац, побудований в 1778 і 1788 роках в стилі бароко, був офіційною резиденцією барона Самуеля фон Брукенталя. У ньому досі збереглися оригінальні елементи та інтерєр.

Якщо ви вирішите відвідати місто самостійно, можете отримати необхідну інформацію в численних туристичних інформаційних центрах, деякі міські, інші приватні. Усі працівники володіють англійською, німецькою, іспанською чи французькою мови. І якщо ви хочете побувати на одному із численних традиційних заходів — пропозиція дуже багата. Біля мікрофону Дьонді Токач: «Ви можете обрати комплексний пакет, що включає дегустацію у Башті сала укріпленої фортеці Мошта та можливість переночувати в церкві-фортеці Аксенте Север. Обовязково замовте дегустацію вин у льоху Траубе, що в старому центрі. Так само вам варто відпочити і підлатати здоровя на курорті Базна. У Сібіу восени цього року на вас чекають численні події: відкриття нового сезону Театру ім. Раду Станки та Мозаїкджазфестиваль з 13 по 16 листопада. З 15 по 17 листопада в Сібіу пройде фестивалі традиційних тутешніх хорів. Так само варто відвідати музей під відкритим небом «АСТРА» де можна скуштувати свіже вино та різні традиційні страви.»

Їзда на велосипеді є приємним способом проведення вільного часу, а в останні роки її сприймають і як здорову діяльність, яка допомагає тримати себе у формі. Багато світських та присвячених здоров’ю журналів рекомендують їзду на велосипеді з багатообіцяючими заголовками: ”Їзда на велосипеді спалює калорії”, ”Велосипедизм миттєво заряджає тебе енергією”, ”Їзда на велосипеді тонізує м’язи тіла”.

Якщо ви один з тих, хто педалює до роботи, то окрім того факту, що маєте в розпорядженні ефективний і доступний транспортний засіб та звільняєтеся від щоденного стресу, ви можете мати й інші переваги. Наприклад, в м. Сібіу відкрився перший ресторан, який надає 10% знижку особам, які приїздять на двох колесах. Сьогодні ми запросили до себе Раду Коїку, адміністратора цього ресторану, щоб він розповів нам, звідки виникла така ідея: ”Ідея є насправді зростаючою тенденцією в м. Сібіу ще з 2007 року, коли розпочалося обладнання велосипедних доріжок. Разом з цим зросло число шанувальників велосипедів, і є дуже багато заходів та клубів, які підтримують їзду на велосипеді. І тоді ми подумали, що для підтримки велосипедистів можна зробити щось таке, щоб залучити їх до себе. Навесні цього року ми відкрили свої двері й подумали, що ідея є доброю для тих, хто любить рухатися, тож практично ми скомбінували з цією дією страви з невеликим вмістом жирів та вегетаріанські страви. Тепер, мабуть, з настанням холодного сезону зменшиться й число велосипедистів, які потрапляють до історичного центру. В той же час, можемо сказати, що через досить обширну пішохідну зону: площа Хуед, Мала площа, Велика площа, пішохідна зона Белческу, і спосіб пересування велосипедом в історичному центрі і взагалі в даній зоні став набагато зручнішим для дуже багатьох мешканців”.

В той час, як все більше закладів пропонують лише паркування для велосипедів, тут ви отримуєте й 10% знижку, якщо приїздите на двох колесах. Ще зі входу в ресторан є дошка з намальованим на ній велосипедистом, яка оголошує про акцію, тож щодня біля цього ресторану припарковані велосипеди, чиї власники сидять за столами, насолоджуючись спокійною атмосферою та знижкою в десять відсотків. Велосипедисти міста Сібіу, а також і туристи, які орендують велосипеди, користуються знижкою свого рахунку й тим, що мають де залишити в безпеці свої велосипеди.

Раду Коїке: ”Ті, хто спалює на велосипедах калорії, бажають добре попоїсти. Або є той тип людей, які окрім того, що рухаються, хочуть поїсти чогось легкого. Ми не зосередилися на певному меню для велосипедистів, наше меню дуже різноманітне й поєднує румунську кухню з міжнародними елементами. У нас не бракує й паста та піцца, особливо для молоді, але ми маємо й квасоляний суп у хлібі (випорожнений хліб, наповнений супом) чи семигородський гуляш у хлібі. А ще ми можемо похвалитися своїми десертами: пташиним молоком, яке нагадує нам про дитинство, та вареними сирниками, які роблять не в багатьох ресторанах. Є люди, які відвідують нас спеціально заради цих десертів”.

Раду Коїке розповів, що ця дія ресторану не є єдиною, але багато людей навіть фотографують рекламу установи і дивуються. Багато хто сказав, що їх привабила сюди не знижка, а сама ідея. Тим не менш, наш співрозмовник відчуває себе частиною більш широкого руху: ”Є компанії, які підтримують їзду на велосипеді, й Євангелічна церква підтримує їзду на велосипеді, тож працівникам церкви надається оплата в залежності від того, скільки кілометрів вони долають за місяць. Є різні заходи в співробітництві з мерією та обласною радою, яка нещодавно обладнала велосипедну доріжку, яка з’єднує околицю міста Решінарь з комуною Поплака. Це велосипедна доріжка, по якій молодь Сібіу може їздити в безпеці й поза містом, що досить рідко можна зустріти в Румунії”.

Зараз в муніципалітеті Сібіу є понад 71 км велосипедної дороги, найбільш популярними є велосипедні доріжки з ”Парку під вільхою”, розташованому в лісі Думбрава, і кількість велосипедистів значно зростає. Інший паб із Сібіу використовує велосипед як рекламний засіб: у пабі ”La Bicicleta French Pub” при вході на стіні висять три велосипеди, пофарбовані в кольори закладу, проте тут велосипедистам не надаються знижки.

Навіть якщо ситуація велосипедистів у всій країні стає все кращою (в м. Тімішоара є вже 60 км велосипедних доріжок для велосипедистів, а в Бухаресті — 100км), велосипедисти оскаржують ефективність нанесення певних доріжок та їхню відсутність в невеликих містах. Тож будь-яка спроба підтримати їх є доречною, підкреслюючи таким чином європейську тенденцію румунських міст.