Tag: табір

Друга
світова війна закінчилася для східної частини Європи, у тому числі для Румунії,
радянською окупацією. Під час конфлікту сотні тисяч румунських солдатів
загинули в боях на території Радянського Союзу, але десятки тисяч інших померли
в радянських таборах або їхня доля залишилася невідомою. У спробі відновити
пам’ять про румунів, які загинули у Другій світовій війні на Східному фронті Посольство
Румунії в Російській Федерації опублікувало список румунських
військовополонених, загиблих у таборах СРСР. В опублікованих списках є й імена цивільних
осіб, виявлених в російських архівах.

Пошукові роботи в російських архівах очолив Надзвичайний і Повноважний Посол
Румунії в Російській Федерації Васіле Соаре: «У тиждень перед цьогорічним Великоднем ми, працівники Посольства
Румунії в Москві, здійснили прем’єру в румунській історіографії. А саме, опублікували
повний список, максимум, що можна було знайти в російських архівах, румунських
військовополонених та «інтернатів» (депортованих цивільних осіб), які загинули
в таборах на території сучасної Російської Федерації. Вони були поховані в
районі відповідних таборів між 1941 і 1956 роками. Йдеться про 20.718 румунів,
більшість з яких військовополонені, тобто військові.»

Докладені зусилля були величезними, а пошуки загиблих
румунських полонених тривали більше десяти років. В інтерв’ю нашому кореспонденту
в Москві Александру Белявському Васіле Соаре розповів про кількість та статус осіб у відповідному списку: «Цю цифру протягом десяти
років ми постійно оновлювали. Минулого року ми опублікували половину у першій частині, понад 10 тис. прізвищ, а тепер нам
вдалося закрити цей список, додавши ще 11 тис. прізвищ. Йдеться виключно
про полонених, а не про тих, хто загинув у боях під Сталінградом чи на Дону, ми говоримо про тих,
хто вижив у боях та потрапили в полон. Водночас
ми маємо й прізвища багатьох цивільних осіб. Мова йде про етнічних
німців, депортованих у січні-лютому 1945 року. Тоді, незадовго до завершення Другої
світової війни, вони були
депортовані до СРСР разом з етнічними
німцями з інших країн Центральної та Східної Європи. Більшість із них походили з Румунії, близько 70 тис. людей, з яких приблизно 8000 осіб загинули в трудових батальйонах
та радянських таборах.»

Під час війни
було багато невідомих аспектів, тому чимало з них довелось прояснити прийдешнім
поколінням. Васіле Соаре розповів про долю румунських полонених в Радянському
Союзі 40-х років. «Вони почали прибувати у радянські табори ще в 1941 році,
перші з них. Більшість прибула у 1942 році – понад 100 тис. людей, дуже багато,
навіть і після 23 серпня 1944 року та пізніше, після жовтня 1944 року. Важко
визначити точну цифру, але за нашими оцінками, судячи з того, що ми знайшли в
архівах, було 236 тис. ув’язнених румунських солдатів. Близько 65 тис. здається
загинули в таборах. Зараз, з того, що опублікували і що знайшли в
російських архівах, ми маємо точні дані про приблизно 21 тис осіб. Після боїв під Сталінградом,
з листопада 1942 року і до березня-квітня 1943 року не робилося записів про
прибуття ешелонів іноземних військовополонених до радянських таборів. Таким
чином є тисячі і навіть десятки тисяч людей, які ніколи не були зареєстровані.
Ось чому виникає така різниця в цифрах. В офіційній російській статистиці щодо
румунських військовополонених є відомості про 15455 загиблих, але ми виявили більшу
кількість в різних архівах. Коли поєднали усі ці дані, то побачили, що йдеться
про різні прізвища солдатів, тож загальна кількість 20 718 осіб.»

Імена 40 тис. румунських військовополонених залишилися невідомими. Васіле Соаре розповів про труднощі архівної роботи. «Ми почали з того, що було найскладнішим – розшифрування рукописного тексту. Усе було записано від
руки, радянські солдати в таборах робили записи та вели облік іноземних
полонених на слух. Звичайно, ми зустріли
дуже багато помилок, найважче було розшифрувати прізвища та імена ув’язнених. Ми планували опублікувати список на
Різдво 2019 року, але не встигли зробити це раніше 75-ї річниці закінчення Другої
світової війни.»

У
списках вказано ім’я, прізвище та ім’я батька, дата народження кожного солдата, табір, в якому він був утриманий та дата
смерті. Також є додаток із зазначенням усіх таборів, спеціальних лікарень НКВС і
трудових батальйонів, в яких були інтерновані цивільні особи. Після оприлюднення списків
багато румунів знайшли відомості про своїх родичів, знайшли своїх бабусь і
дідусів, що викликало великі емоції. Окрім виявлення в архівах відомостей про загиблих на території Росії румунів, Посольство Румунії в Російській Федерації проводить
кампанію з виявлення місць, де загинули румуни майже 80 років тому. До тепер на
території Російської Федерації встановлено 34 пам’ятники на вшанування пам’яті
загиблих румунів. Деякі з цих меморіальних комплексів облаштовані та можуть
бути відвідані. Багато місць, де загинули румуни, зникли в часі, але інші були
виявлені та відновлені.

Щоб дістатися до римської фортеці не важко, вона розташована у двох кроках від міста Корабія. У 2013 році фортецю було включено до суспільного надбання повіту Олт, щоб місцева влада мала кращого доступу до європейських фондів з метою проведення ремонтно-реставраційних робіт, маючи на увазі що ця римська фортеця була включена
до Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Це означає краще утвердження та приваблення туристів з усього
світу.

Фортеця носить чіткі сліди християнського буття на сучасній території нашої країни: візантійську базиліку, найдавнішу між Карпатами і Дунаєм, численні артефакти з християнськими символами і написами, та таємний
фонтан, що датується шостим століттям н.е., унікальний шедевр в Європі.

Фортеця Суцідава – це одно з найбільших римсько-візантійських поселень на
півночі від Дунаю. Вона була важливим економічним і військовим центром гето-дакського племені, під назвою суці, звідси й походить її назва. Після
завоювання Дакії римлянами, на території колишнього села Целей – тепер район міста
Корабія, був побудований табір, що став важливим з економічного погляду і сприяв
розвитку римського міста Суцідава. Навпроти Суцідави на південному
березі Дунаю, в античності, римляни також заснували населений пункт Еск
(Римська Мезія), між якими здійснювалася регулярна річкова переправа, а також
був зведений, пізніше зруйнований кочовими народами, міст. З археологічних
пам’яток в місті збереглася перша християнська базиліка в Румунії та велика
колекція римського посуду.

Через положення Суцідави на півдні Римської Дакії, вона
залишалася населеною і цілком функціональною набагато довше, ніж північні населені
пункти, як наприклад Пороліссум та ін. Евакуація Авреліана тому була не так
згубна для Суцідави. Щоб полегшити зв’язок з тими, що залишилися на тому березі
з імперією, Імператор Костянтин Великий побудував тут, у ІУ ст. н.е., з
дерева та каменю, міст через Дунай, який у ті часи був одним з найдовших – майже 2,5 кілометрів. До наших днів
збереглася тільки одна опора цього мосту. Примітно, що археологічні розкопки
показують безперервну циркуляцію римських монет в офіційно покинутому в 271 р.
н.е. римською адміністрацією місті аж до середини V століття н.е.. Між 443 і 447 рр. місто сильно
постраждало від нападів гунів, але було відновлено візантійським імператором. Певне
пожвавлення відзначається між 518 і 565 рр., коли в місті знову з’явився
римський гарнізон. Після 600 року нашої ери східно-римський гарнізон покинув
місто під натиском слов’ян. Римський топонім не зберігся і був замінений
слов’янським новоутворенням Корабія (Корабель), незважаючи на переважно латинське
населення.

У наші дні, фортеця є невід’ємною частиною Міського музею Корабія, чиєю головною атракцією є Секретний колодязь, що вважається унікальним за стилем будівництва. Споруджений в VI столітті, колодязь був виявлений тільки в 1958 році, під час археологічних розкопок для визначення внутрішніх стін у верхній частині фортеці. Назва
Секретний колодязь походить від того, що вода походила із секретного підземного джерела, що був розташований далеко за межами стін фортеці – 14 метрів, колодязь будучи побудований, за словами істориків, під час відновлення фортеці за часи імператора Юстиніана. Колодязь був побудований з червоної цегли і забезпечений вентиляційними отворами, що є функціональними до сьогодення. У УІ столітті н.е., постачання водою військовиків гарнізону Суцідава
та членів їх сімей, які так само проживали у фортеці, було важкуватим, ніж у
минулі століття, тому що сусідні населені пункти з їхніми колодязями були
зруйновані. Так само, використання джерел води у підніжжі плато не було
можливим, тоді коли Дунай виходив з берегів, а під час облог ці території
перебували під контролем ворогів. Крім того, у заплаві Дунаю не можна було
викопувати глибокі колодязі через шари піску і гравію, які обрушилися під час
викопування колодязів. Тому, через тунель завдовжки 26 метрів, жителі фортеці
могли постачати табір з водою, без того щоб вороги знали про це. Навіть зараз
люди, які перетинають тунель, можуть бачити на стінах чорні плями від
смолоскипів, яких розставляли вони вздовж підземного тунелю до джерел води. До
наших днів збереглася звичка, щоб у день весілля, наречені приходили сюди і
випивали з колодязя живої води. Тому й називають місцеві жителі це джерело прісної
води Джерелом любові.

У 1977 році було
зроблено нове археологічне відкриття тут. Усередині фортеці можна побачити і
захоплюватися залишками християнської базиліки, зі стінами товщиною 65 см.
побудованими з каменю, які спочатку піднімалися до 1,08 метрів заввишки. Вона
була зведена у УІ столітті, має форму судна, з вівтарем орієнтованим на схід.
Також було виявлено цеглу, на якій намалювала риба, християнський символ того
періоду. Всередині базиліки, під підлогою, виявлено шість місць поховань,
з-поміж яких могила дорослого чоловіка, яку було накрито скляним дахом, і якого
можуть бачити відвідувачі. Базиліка Суцідава є найстарішим архітектурним
пам’ятником такого роду, виявленим до тепер на півночі від Дунаю.

У період 2013-2016 рр. у рамках проекту Реконструкція
історичного пам’ятника Суцідавська фортеця у місті Корабія, повіті Олт -
проекту, що фінансувався європейськими фондами – був побудований Центр для
приймання туристів, до складу якого входять невеликий музей та були розміщені
інформаційні знаки та білборди. Музей фортеці Суцідава не великий, але
переповнений пережитками різних історичних періодів, виявлених під час
археологічних розкопок. Улаштований у будівлі біля входу у фортецю, музей
експонує багату колекцію монет, культових предметів, керамічних фігур, посудину,
світильники, різні побутові предмети, елементи бруківки. Навіть якщо не є
частинами туристичної зони, що користується популярністю серед туристів, місто
Корабія та особливо фортеця Суцідава з її околицями заслуговують нашої уваги.
Нещодавні реабілітаційні роботи перетворили цей археологічний комплекс на місце,
яке варто відвідати. Отже, любителі історії та місць, що нагадують про далеке
минуле, відвідайте Суцідавську фортецю!

Спальний мішок, термоковдра,
туристичний килимок або неопреновий костюм, розкладна туристична лопатка, з десяток
спеціальних свічок, а також теплий одяг, ось, власне, і все, що потрібно тим,
хто хоче взяти участь у дещо незвичайному таборі, відомому під назвою «Табір іглу».
Відповідна ініціатива покликана привчити учасників технікам виживання в екстремальних
умовах, при дуже низькій температурі в хатні, спорудженій зі снігу, а також спонукати
людей проводити якомога більше часу на природі.

Перший подібний табір був проведений два роки тому. У
цьому році він зібрав не менше 50 бажаючих перевірити себе в екстремальних
умовах у горах Паринг. Ініціатор проекту, Аді Кимпяну з міста Петрошань,
відкрив нам кілька фактів своєї біографії і розповів, як він став будувати іглу
в Румунії. «У 1996-му році я пішов служити до Французького іноземного легіону,
де пробув до 2001-го року. П’ять років я служив в підрозділі гірської піхоти де
і навчився будувати схованки на кшталт іглу. Після повернення на Батьківщину
мені захотілося зробити щось подібне і в моєму рідному краї, в долині річки
Жіу. Спочатку це було своєрідною грою, на яку я запросив своїх друзів, щоб поділитися
з ними своїми навичками поки старість не взяла своє, адже шкода не передати й
іншим такі знання. Потім, однієї п’ятниці, ввечері, коли я був у горах, до мене
прийшли зо 15 осіб, які почули про мою ініціативу. Усім дуже сподобалось і після
такого успіху, у цьому році після того як випав досить товстий шар снігу я
подумав повторити цей експеримент. Зібралася величезна кількість бажаючих, все
вийшло чудово, це був повний успіх!»

Ініціатива отримала
підтримку місцевої мерії і кількох волонтерів, які створили кучугури снігу, а учасники
табору мали лише перетвории їх на гілу. Від Аді Кимпяну ми дізналися, що 30 з
цих учасників навіть переночували в іглу. Цікаво було дізнатися скільки
подібних хатин їм вдалося зробити. Аді Кимпяну: «Було створено сім іглу на
чотирьох осіб, два місця праворуч від входу і два ліворуч. Іглу має
однометровий вхід, а ковдри мають бути розташовані в 30-ти – 40-ка сантиметрах
від входу, для збереження теплоти, накопиченої завдяки свічкам. Таким чином в іглу
температура повітря сягнула 14 градусів тепла, тоді як на дворі було мінус 24
градуси морозу. Дуже важливо мати при собі спальні мішки, так як від снігу віє
холодом. Але при цій температурі можна вижити без проблем якщо у тебе є належне
екіпірування. І головним секретом, який відомий всім скелелазам і гірським
рятувальникам, в спальному мішку слід спати в одних трусах і футболці. Спочатку
слід забратися в спальний мішок тепло одягненим, в штанах та светрі, та прикривши
голову дихати 10-15 хвилин. Потім – зняти одяг і залишитися тільки в трусах
та футболці, щоб тепло тіла забезпечило комфортну температуру в мішку. Це як у
хаті, коли хочеш зробити тепліше, не
закриваємо батарею.»

Для виживання в екстремальних
умовах, зокрема в іглу, необхідно дотримуватися суворих правил, а ті, хто робив
усе, що їм казали, не мали приводів для невдоволення, – розповідає Аді Кимпяну:
«Дехто з учасників, забравшись в спальний мішок, не зняли одяг і через
годину-дві почали тремтіти від холоду, тому що у мішку не було джерела тепла,
яке залишалося між тілом і одягом. Через годину вони зняли одяг, занурилися
головою в мішок подихали там кілька хвилин, температура підвищилася і вони
заснули. І це тому, що в мішку температура зберігається, адже тіло безперервно
випромінює тепло.»

Від Аді Кимпяну ми
зрозуміли, що виживання вимагає дотримання чітких правил. «Весь секрет – у
дотриманні правил. Багато учасників казали мені, що не робитимуть того, що я їм
говорив, але я завжди кажу, що якщо вони не будуть мене слухатися, то краще
нехай йдуть спати в туристичний кемпінг. І це тому, що якщо починаєш відчувати
холод, вже досить складно зігрітися. Інший секрет полягає в тому, що якщо ти змерз,
треба роздягнутися, натертися снігом, витертися і залізти роздягнутим в
спальний мішок. Як правило, через п’ять хвилин організм реагує і повертається
до нормальної температури.»

Відгуки учасників
цього незвичайного табору були виключно позитивними. Бажаючі приходили з усіх
куточків країни: з Клуж-Напоки, Бухареста, Констанци тощо, і, зрозуміло, що
лише дорослі. І якщо погода дозволить, а також якщо буде достатня кількість охочих, Аді Кимпяну готовий провести подібний табір знову.