Tag: театр

  • Музей імперського монетного двору в місті Оравіца

    Музей імперського монетного двору в місті Оравіца

    Оравіца – шахтарське місто протягом століть відігравало важливу економічну роль у Банатському регіоні, яке належало Австро-угорській імперії до 1918 року. Експлуатація родовищ заліза, міді та золота в зоні вплинула на розвиток міста, яке, протягом часу, стало відоме як «місто прем’єр у румунському просторі: тут був заснований перший театр між 1814-1815 рр., перша аптека, про яку вперше згадується в документах з 1763 року, перша доменна піч в історії румунської техніки відкрита в 1718 році в населеному пункті Чіклова Монтана, що належав місту Оравіца, перший пивоварний завод, що був відкритий тут в тому ж році, перша залізниця на сучасній території Румунії Оравіца-Базіаш, відкрита в серпні 1854 року і перша шахтарська залізниця Оравіца-Аніна, відкрита в листопаді 1863 року.

    Нещодавно у місті Оравіца був відкритий невеликий музей імперського монетного двору міста, який є частиною масштабнішого проекту, що містить 17 музейних виставок. Його ініціатором та куратором є Іонел Бота, директор Старого театру Міхай Емінеску з міста Оравіца. Послухаймо його: З любові до цього місця в історичному Банаті, тобто в Центральній Європі, ми хотіли підкреслити ще одну важливу подію для румунської культури. Йдеться про монетний двір, де викарбовували найдешевшу монету, призначену для всіх соціальних категорій, а саме мідну монету. Неподалік міста Оравіца, у населеному пункті Чіклова Монтана були важливі поклади міді. Так, справді, був заснований в 1811 році Монетний двір, що діяв до 1855 року, коли в гірському Банаті почала діяти компанія STEG (державна залізнична австрійська компанія). Монета називалася крейцером, у нашому музеї виставлені всі чотири монети, що викарбовувалися у цьому монетному дворі. Це була дешева дрібна розмінна монета і через матеріал, з якого вона була зроблена. Рідкісними і дорогими були, очевидно, сріблі і золоті монети. Заснування Монетного двору приносить у Банат, монету з найбільшим обігом в імперії. Монети, викарбовуванні в Чікловіна Монтана носять символ O від назви міста Оравіца.

    Створення монетного двору матиме як результат розвиток банківської системи в цьому регіоні. Іонел Бота пояснює: У ті часи існували різні об’єднання взаємної допомоги або філії банків з Пести та Відня. Але вже в 1866 році ми можемо говорити про перший банк у місті Оравіца. Він працював тут до 1946 року. У місті були також засновані банки, які відкривали дочірні банки, філії чи представництва у Відні, Граці чи Песті. Найбільш важливим, особливо серед румунів, був Оравічанський банк, заснований в 1893 році, що працював до червня 1948 року.

    Діяльність монетного двору у місті Оравіца пов’язана з наявністю першої аптеки у місті. Перший директор Монетного двору Августін Філіп Кноблаух був членом сім’ї, яка на початку XIX століття, відкрила першу аптеку у цьому місті. Документально засвідчена вперше у 1763 році, аптека зверталася, по-перше, до громад гірників і металургів. Будівля першої аптеки збереглася до наших днів у місті, будучи будівлею включеною до історичної спадщини, розташованої в історичному центрі міста. Теж там знаходиться бібліотека, в якій музей монетного двору почав діяти. Які саме експонати виставлені там: Це документи, які нагадують про колишні традиції грошового обігу та банківські документи. Всі ці документи окреслюють історію цієї галузі в нашому регіоні. Але маємо й документи, безпосередньо пов’язані з тим як спілкувалися ті люди, які викарбовували монети з радниками, які оточували імператора Франца I. До речі, імператор разом з імператрицею Кароліною Аугустою був присутнім у жовтні 1817 році, на виставах, з нагоди урочистого відкриття театру.

    Старий театр надалі відкритий, а будівля, спроектована за моделлю Віденського Бургтеатру, є іншою атракцією міста Оравіца.

  • XVII-й Театральний фестиваль у місті П’ятра Нямц

    XVII-й Театральний фестиваль у місті П’ятра Нямц




    Після чотирирічної перерви Молодіжний
    театр міста П’ятра Нямц продовжив у жовтні гарну традицію просування молодих
    театральних діячів, зокрема режисерів, сценографів, акторів. Мова йде про Театральний
    фестиваль П’ятра Нямц «Голосую за молодь».

    Відновлення діяльності найдавнішого театрального фестивалю країни, перший
    випуск якого пройшов у 1969 році, означало й святкування повернення додому, у
    будівлю-пам’ятку архітектури, яка в останні роки перебувала в реабілітації. Це,
    за словами директора Молодіжного театру Лівіу Тімуша, є ознакою повернення до
    нормального стану речей. Молодіжний театр, організатор фестивалю, що дійшов до
    27 випуску, залишається в історії румунського театру як театральний «розсадник». Тому що тут побували такі відомі актори як Флорін
    П’єрсік, Леополдіна Беленуце, і загалом, переважна більшість видатних румунських
    акторів і режисерів.




    Організатори цьогорічного фестивалю спробували
    провести «флюорографію» сучасного театрального явища та представити тенденції
    серед молодих румунських театральних діячів. І, з огляду на те, що Незалежний
    театр став надзвичайно активним і видимим в останні роки, незалежні продукції
    були включені до програми фестивалю. Серед них і вистава «Зроби ти перший крок!» за твором Жана-Клода Кар’єра, режисер постановник
    Андрей Мунтяну, яка є продукцією Бухарестського театру мистецтва, незалежної
    установи, заснованої у 2010 році. Головну жіночу роль у ній виконалаРалука Апроду,
    актриса, яка грає як у виставах незалежного театру, так і в державних театрах,
    і, яка стала відомою публіці й завдяки ролям у фільмах.




    Ралука Апроду розповіла нам про зв’язок між текстом для вистави і презентацією цієї вистави у незалежному
    просторі: «На нього ніщо не повинно впливати. Це повинно бути бажанням актора
    зустрітися з героєм та бажанням режисера зустрітися з текстом, і все. На жаль, дійсно, для нас дуже важливим є
    місце, де її ставимо. Є місця, де найважливішим є, щоб люди прийшли побачити
    виставу. І тоді ти потихеньку починаєш робити компроміси. На жаль, дуже
    важливо, щоб писалося, що це комедія. Ніхто не хоче йти на серйозну виставу
    після робочого дня. Якщо ж обирає її – то йде до державного театру. І тоді, щоб
    привернути увагу людей, треба бути трішечки «хитрим». Ми маємо одну виставу в Годот, яка називається «Happy end». ЇЇ справжньою назвою була «Лізолетта у травні», але вона була непривабливою і ми змінили її на «Happy end». І це відіграло велику роль. Хоча то була
    та сама вистава, нам вдалося зібрати в театрі публіку і запропонувати їй те, що
    ми хотіли. Є дуже багато вистав незалежного театру, і люди почали до нього все
    частіше приходити, включно й тому, що відомі актори почали грати й у виставах незалежного
    театру. А це дуже важливо.»





    Щоб заохотити молодь
    Театральний фестиваль у місті П’ятра Нямц
    має, звичайно ж, і конкурсний відділ, де цього року було відібрано 16 вистав із
    80 записаних. Серед володарів премій була й Ніколета Лефтер в категорії «Найкраща актриса» за роль Надії у виставі «Віза для клоуна» за романом Савіани Стенеску та в постановці режисера Александра
    Міхаїла у Бухарестському театрі «Одеон». Вистава «Віза
    для клоуна» («Інопланетяни з
    надзвичайними здібностями/Aliens with Extraordinary Skills») була поствлена у
    2008 році в Нью-Йоркському театрі «Джулія Майлз», отримавши
    захоплюючі хроніки в Нью-Йорк Таймс та інших американських виданнях. Історія заснована
    на реальному факті: румун та українець привезли в США понад 800 нелегальних
    іммігрантів по підробленим візам для циркових виконавців.




    У свої 33 роки Ніколета Лефтер
    є однією з найкраще сприйнятих актрис її покоління. Вона бере участь у багатьох
    фестивалях і вважає, що заходи, присвячені особливо молоді, потрібні: «Гадаю,
    що найкращим кроком уперед є спробувати переконати молодь відійти від
    комп’ютера й телевізора, прийти побачити на сцені живих людей і відчути речі,
    які ти не можеш відчути перед екраном. Речі, які можуть тебе змінити і зробити
    так, що тобі сподобається спілкуватися. Помічаю, що нас все сильніше приваблює
    самотність та ізоляція. Люди не спілкуються між собою, не мають відкриття, на
    відчувають радості від зустрічей, розмов, не хочуть дізнатися, що робить інший.
    Гадаю, що це є найважливішим. І другим є те, що вистави мають і щось виховне,
    що стимулює уяву молоді, і це надзвичайно.»





    Серед молодих режисерів,
    запрошених на Театральний фестиваль у П’ятра Нямц «Голосую за молодь», був і Влад Крістаке з виставою «The History Boys/Любителі історії» за п’єсою Алана Беннетта, поставленої
    Бухарестським театром «Excelsior». Постановка отримала дві номінації в категорії «Найкраща вистава» та «Найкращий режисер». Послухаймо на завершення думку
    Влада Крістаке про потребу у фестивалях, присвячених молодим творцям: «З одного
    боку, мені здається надзвичайним, що це відбувається, тому що так зв’язуються,
    скажімо, два покоління артистів, людей, які дебютували в останні десять років.
    Так збираються докупи їхні продукції і можна зрозуміти що вони думають про
    напрямок, в який має рухатися театр. І це дуже добре. З іншого боку, я не дуже вірю
    в цей поділ на молоде і старе покоління і гадаю, що можуть бути молоді люди з
    дуже багатим досвідом, та старші люди, які є набагато свіжішими й молодшими ніж
    молоді в своїх театральних рішеннях і в тому, як виглядають їхні вистави. Не
    думаю, що артистична молодість пов’язана зі біологічним
    віком, на мій погляд це залежить від людини.»

  • Ювілейний випуск Національного театрального фестивалю

    Ювілейний випуск Національного театрального фестивалю

    Національний театральний фестиваль, організований ще із самого початку
    Театральною спілкою Румунії, УНІТЕР, дійшов до 25 ювілейного випуску. Це стало
    помітним і в програмі, запропонованій артистичним директором Маріною
    Константінеску. Упродовж десяти днів було показано 41 представницька вистава зі
    всієї країни, поруч із трьома театральними продукціями, запрошеними з-за
    кордону, а також пройшло понад 50 суміжних подій, які зібрали до виставочних
    залів Бухареста велике число шанувальників мистецтва сцени.






    Однією з трьох іноземних запрошених вистав була співпродукція декількох
    шведських театральних компаній, яка мала в основі румунський текст. Прем’єра
    вистави Тигр за п’єсою Сібіуський тигр Джаніни Кербунаріу відбулася у вересні в Королівському драматичному театрі
    у Стокгольмі. Про обрання цього тексту розповість Улріка Жозефсон, продюсер
    вистави: Для нас у Швеції це особливий текст. Йдеться про те, як він сказаний. Це не
    так, як коли ти втілюєш якогось героя. Актори розповідають історію прямим
    способом, використовуючи тварин, щоб розповісти про те, що відбувається в
    сьогоднішньому суспільстві. В той же час, є тема історії, яка пов’язує всіх
    нас, на мою думку. Коли я читала перший раз цю виставу у Швеції, в місті
    Оребро, то актори, які прочитали текст, подумали, що я змінила її, щоб вона
    була про Оребро. Я сказала їм, що не змінила нічого, що це оригінальний
    варіант. Отже, з цієї точки зору вона універсальна. А ще з точки зору того, як
    ми, люди, дивимося на когось іноземця, яким у цій виставі є тигр, те, як
    реагуємо… Ще в тексті Джаніни мені дуже подобається людська перспективa, з
    якої вона дивиться на цю ситуацію. До цих людей є дуже багато співчуття, навіть
    і тоді, коли вони поводять себе жахливо. Так треба дивитися й нам, так повинні
    реагувати й ми, коли тигр з’являється раптово серед нас. Отже, це дуже політична вистава, але
    написана дуже світлим способом, дуже прямим, з дуже великим співчуттям і
    великим гумором.






    Якщо минулого року Національний Театральний Фестиваль підготував мюзикл Вестсайдська
    історія, то цього року у співробітництві з Сібіуським Міжнародним
    театральним фестивалем він створив платформу Маніфест для діалогу. Це
    почалося з вистави Антисоціальний Богдана Джорджеску, прем’єра якої відбулася у червні в
    рамках Сібіуського Міжнародного театрального фестивалю. Режисер Богдан
    Джорджеску про роботу з тими сімома, на той момент, студентами з магістратури: Ми
    почали в листопаді минулого року з однієї майстерні. Мене цікавила людська
    взаємодія в контексті соціального явища медіа й факту, що воно вторгається до
    нас постійно. За два тижні до початку репетицій вистави сталася ця історія в
    Клужі, зі скандалом в одному престижному ліцеї. Все почалося з того, що деякі
    учні іронізували над своїми викладачами в соцмережі Facebook в одній секретній
    групі. Викладачі дізналися про це і звідси й почалися дискусії щодо виключення
    200 учнів. Спираючись на цю історію, упродовж 1 місяця ми погралися,
    поімпровізували і протестували різні техніки ведення переговорів, дебатів та
    аналізів, і так народився Антисоціальний. Гадаю, що в проектах такого роду ставкою є не те, щоб
    хтось вирізнився, а скоріше мені здається важливим, щоб вони навчилися
    працювати разом і діяли як команда, як засіб роботи по закінченню школи.







    Починаючи з 3 листопада, упродовж місяця продукція Антисоціальний
    знаходиться в турне в 21 місті країни. Богдан Джорджеску: Ми хочемо потрапити в
    домівки людей, в їхні громади і посприяти в створенні простору для дискусій. Ми
    не пропонуємо відповідей чи рішень. Через виставу, через зустріч, яку даємо
    собі цією виставою та через дебати по її закінченню ми сприяємо створенню
    простору для дискусій, до речі, про освітню систему, про те, що вона означає і
    як може бути переосмислена, щоб стати пристосованою до реалій 2015 року.







    Це
    вистава про мою матір, (…) про мою матір, яка страждає від Альцгеймера, про
    матір, яку я не втратив – про мою матір, яка втратила мене, хоча і знаходиться
    поруч зі мною. Як можна висловити такий розрив?
    – каже режисер Міхай
    Меніуціу про виставу Вертиго, цьогорічного гостя НТФ. Надзвичайно захоплююча вистава, чиїми
    хореографами є Вава Штефенеску та Андрея Гавріліу, які є й протагоністами в
    продукції театру ім. Ауреліу Маня з м. Турда. Хореограф Вава Штефенеску: Вертиго є
    хореографічною виставою, це не театральна вистава. Це візуальна вистава, з
    тілами. Це поема Міхая Меніуціу, сказана Марчелом Юрешем, а ще є й тексти, написані тілами під час вистави. Що
    стосується теми, то на початку репетицій я казала собі, що це неможливо… на
    тебе постійно нападав плач. Проте я виявила, що є велика сублімація болю й
    смутку, і страждання, що вона більше тебе не атакує, а є однією з темою. І
    тоді, як каже Міхай Меніуціу, не актор плаче, а публіка. Я не гадаю, що йде
    мова про біль, а про втрату особи, про нездатність впізнати свою
    ідентичність чи інших.







    Завершуємо нашу передачу думкою театрального критика й професора театральних студій
    Джордже Бану, гостя 25 Національного театрального фестивалю, чиїм єдиним
    селекціонером була критик Маріна Константінеску: Мені здається, що
    зроблений Маріною вибір є цікавим, оскільки він сильно відкрив фестиваль, вона
    зробила набагато багатший відбір, ніж зазвичай, подвоїла кількість вистав і,
    таким чином, їй вдалося зібрати всі покоління, які мають полемічні відносини.
    Фестиваль здається мені місцем примирення. Цей панорамний вибір пов’язаний з
    ювілеєм, із святкуванням і гадаю, що він є дуже доречним.

  • Європейський театральний фестиваль “Євроталія”

    Європейський театральний фестиваль “Євроталія”

    Німецький державний театр організував в період з 8-15
    жовтня V-ий Європейський театральний
    фестиваль Євроталія. Вперше захід об’єднав у Тімішоарі твори важливих європейських творців як
    Оскарас Коршуновас, Сільвіу Пуркерете, Ян Лауерс чи Вім Вандекейбус, та вистави, які використовують нову театральну
    естетику, як, наприклад, вистави театру Антон Панн з м.
    Римніку-Вилча, Театру-Пральні з Кишиневу (Республіка Молдова), Угорського державного театру Чікі Гергей з
    Тімішоари.




    Андрея Андрей, селекціонер фестивалю у 2015 році: Фестиваль дуже змінився від одного випуску до
    іншого. Якщо в минулі роки ми запросили більше вистав із Румунії, то цього року
    ми постаралися залучити більше вистав із Європи, зрежисовані важливими
    театральними творцями. І минулі роки, й цього року вистави були дуже різними як
    жанр та тематичний рівень. Ми запрошуємо вистави театру, але й сучасні
    танцювальні вистави чи вистави театру-танцю, або вистави, які навіть не можна
    віднести до якоїсь певної категорії. Євроталія є єдиним Тімішоарським
    фестивалем, основаним лише на європейському театрі. Ми намагаємося збудувати
    свого роду платформу для тенденцій актуального європейського театру.






    Європейський театральний фестиваль Євроталія відкрився продукцією
    Німецького театру Електра за Евріпідом і Есхілом, в режисурі
    Бочарді Ласло. Його постановка зберігає стиль написання твору, але в сучасному
    підході, з дуже молодою й дуже сучасною Електрою, і в той же час маленькою йі тендітною, але лише на перший погляд. Пристрасна
    Електра, чиїм єдиним мотивом є помста, зіграна актрисою Ісою Бергер: Це
    нелегка вистава. Мені потрібно дуже багато спокою напередодні цієї вистави,
    мені потрібно побути з собою і зі всіма проблемами, які має Електра і які я
    намагаюся розворушити в собі. Я намагаюся віддзеркалити публіці душу. Як казав і пан Бочарді, душа людини дуже широка. І ми це
    намагаємося зробити – оголити душу перед публікою. Якби перенести Електру у
    наші дні, я б не обов’язково зрозуміла б її бажання помститися, у сенсі вбити
    свою матір, але розумію цю всеохопну любов до батька, тому що і я є дочкою, яка
    надзвичайно любить свого батька, і, гадаю, що я зробила б усе для свого батька.
    Тут ми певним чином схожі.






    За Електрою була представлена Чайка Чехова в
    режисурі Оскараса Коршуноваса, продукція ОКТ/Вільнюський
    міський театр із Литви. Це постановка, як покорила публіку ще з перших хвилин
    завдяки надзвичайній природності гри акторів. Актор не може сховатися за
    спиною героя. Глядачі повинні побачити, як крок а кроком актор починає жити
    життям героя. Цього навчає Коршуновас своїх акторів, як розповіла нам
    Неле Савіченко, актриса, яка виконує роль Аркадіної. Неле Савіченко про
    режисерську пропозицію Коршуноваса:Цьому тексту 100 років. Це дійсно давня п’єса. Які речі є
    живими й зараз, сьогодні? Гадаю, що відносини між людьми… між матір’ю і
    сином, нашою професією. Ця вистава розповідає про театр,
    про те, як вистава, в якій вони беруть участь, змінює надзвичайним, дуже
    сильним чином життя героїв. Після вистави Кості ніхто по-справжньому не щасливий. Отже,
    відносини між матір’ю і сином, між Костею і його творінням, ідеї про артиста,
    про людську істоту… є дуже багато речей, які дуже важливі сьогодні. Чайка? Це
    та річ, яку ти ніколи не маєш у житті. Це мрія…





    Бельгійський
    режисер Ян Лауерс та Needcompany взяли участь у фестивалі Євроталія з виставою Сліпий
    поет, яка піднімає проблему конфлікту міх Сходом та Заходом. Це вистава
    про багатокультурність, побудована довкола історії кожного з
    акторів-протагоністів. Ми запитали режисера Яна Лауерса, як прийняли його
    актори пропозицію настільки відкритися перед публікою: Для них це не
    проблема. Я працюю з цими людьми вже багато часу. Ми шукали відповідь на такі
    запитання як: які історії треба розповідати в сучасному театрі, яке значення
    театру, як ми можемо знову поставити театр в центр суспільства. Отже,
    інтимність говорити про себе самого пояснюється лише тоді, коли існує
    вразливість та універсальний підхід. Гадаю, що їхні історії є історіями усіх.
    Отже, вони говорять про себе, але вже не є самими собою. І тут є відмінність,
    дана тим фактом, що ми маємо підготовку перформерів, а не акторів. А перформери
    завжди говорять про самих себе. Отже, ми намагаємося бути акторами, з цим фоном
    перформерів, і намагаємося знайти новий метод розказувати історії. Коли актори
    розповідають свої історії, вони роблять це досить історичним способом. Їхнє
    життя є відправною точкою, щоб піти далі, поза їхнє життя. Я намагаюся
    пов’язати їх історично, намагаюся використати дуже автономні зображення,
    незалежні від історій, які вони розповідають, і знайти різні рівні й шари,
    різні джерела енергії в той же час. Отже, це набагато більше, аніж розповідання
    власних історій. Це універсальний автопортрет.

  • Клузький Угорський державний театр в сезоні 2015-2016

    Клузький Угорський державний театр в сезоні 2015-2016

    Клузький Угорський державний театр упродовж років подарував публіці одні з найцінніших та найбільш нагороджуваних вистав, будучи оціненим в останні сезони як найкращий театр країни. Нещодавно керівництво установи оголосило сім прем’єр у новому 2015-2016 сезоні.



    Артистичний директор Ондраш Вішкі: Угорський державний театр оточений громадою, яка чекає досить високої різноманітності жанрів, від сучасних проектів до класичних, тому кожен сезон задуманий таким чином, щоб привернути увагу й дітей, бодай однією виставою, присвяченою їм. У цьому сезоні ми маємо шість таких нових проектів.



    Першою прем’єрою з 9 жовтня є Юлій Цезар Вільяма Шекспіра в режисурі Сільвіу Пуркерете. Ондраш Вішкі є драматургом цієї вистави: “Юлій Цезар є, на наше нещастя, дуже актуальною виставою. Це політична вистава, але здається, що цей політичний вимір описує, звичайно ж, із універсальної перспективи, ці моменти транзиції, які ми переживаємо. І я не маю на увазі Румунію, а Європейський Союз. Спосіб, у який Сільвіу Пуркерете підходить до цієї шекспірівської партитури, носить, з одного боку, дотик Пуркерете, а з іншого – існує й цей шекспірівський песимізм, який має специфічну цінність в наші дні. Історичні твори Шекспіра завжди закінчуються апокаліптично, практично, всі зникають зі сцени, приходить нове покоління, яке дуже часто не обіцяє глибокого примирення з минулим. І минуле, з яким ми не створюємо рефлексивні й послаблюючі звязки, залишається з нами. У цій виставі головною метафорою, гадаю, є тіло вже вбитого Цезаря, який залишається протагоністом подій зі сцени. Ставити Шекспіра завжди ставить проблему тексту, обраного нами регістру. Сільвіу Пуркерете попросив у мене поетичного тексту, але в той час і сучасного.



    Наступною постановкою в цьому сезоні є вистава про міграцію, яка є адаптацією за романом Америка Франца Кафки, чиїм режисером є директор Празького Національного театру Міхал Дочекал. Незграбний чаклун Пала Бекеша є музичною виставою для дітей, яка буде поставлена на сцені Ласло Берешем. У лютому 2016 року режисер Фелікс Алекса повернеться до Угорського театру з Пеліканом Августа Стріндберга. За словами художнього директора Андраш Вішкі, текст Пелікан, який є менш відомим, ніколи дотепер не був поставлений угорською мовою. Місяць пізніше французький режисер Домінік Серрард, удостоєний двох нагород Тоні, поставить експериментальну музичну виставу, основану на реквіємах з історії класичної музики. У травні 2016 року відбудеться світова премєра вистави Калоші драматурга Дьордя Дрогомана, родом з Тиргу Мурешу, яка буде поставлена на сцені відомим кінорежисером Яношем Сасом. А Міхаела Панаінте є режисером вистави за поемою Книга старих Домокоша Сіладі, який є, мабуть, найважливішим угорським поетом Трансільванії 60-70 років, на думку Ондраша Вішкі.



    За словами артистичного директора Клузького Угорського державного театру, метою цієї установи є служити глядачам, громаді. Ондраш Вішкі: Займаючись комунікацією в театрі, я дуже багато попрацював із іміджем театр міста, отже, ми дещо віддалилися від іміджу театру меншини, тому що в глобальній культурі ми всі є меншиною. Для мене це не вислів із негативним значенням, тому що сама культура, мистецтво, література являють собою меншинний аспект нашого повсякденного життя. З цієї точки зору, з меншинної позиції, я відчуваю себе агентом суті культури. Отже, ми є театром для всіх глядачів міста. Це означає, що для кожної вистави ми пропонуємо й титри, тож число глядачів, які володіють румунською, зростає. Я беру участь у багатьох дискусіях, в різних регіональних програмах, і вже стає відчутним, що театр став театром міста, театром регіону і ми присутні на сцені театру Румунії нормальним чином. Ми беремо участь у важливих фестивалях. В той же час, будучи членами Спілки театрів Європи, ми регулярно й само собою зрозуміло, є частиною європейського театрального руху. Беремо участь у багатьох фестивалях і це є важливою річчю як для творців, які приходять ставити у нас вистави, так і для наших акторів. І для нас важливо бути частиною цього культурного європейського та універсального діалогу.

  • Культурний Бухарест

    Культурний Бухарест

    Столиця Румунії живе насиченим культурним життям. В ці дні особливу увагу любителів
    музики з країни на зарубіжжя привертає до себе ХХІІ-й Міжнародний фестиваль
    класичної музики імені Джордже Енеску, який розпочався у неділю 30 серпня і
    триватиме до неділі 20 вересня. Організатори підготували більше 70 різних
    заходів у концертних залах та під відкритим небом в Бухаресті та інших містах
    Румунії.

    Інтерес любителів музики до фестивалю ім. Дж.Енеску дуже великий, а
    найкращим доказом цього є те, що квитки на багато концертів були продані
    задовго до цього. Перший фестиваль був проведений у 1958 році, через три роки
    після смерті Джордже Енеску. Спочатку він проводиться кожні три роки
    і супроводжувався міжнародним конкурсом виконання протягом перших п’яти видань.
    Починаючи з 2001 року Міжнародний фестиваль імені Джордже Енеску та конкурс проводяться
    один раз на рік почергово.

    На цьому тижні, а саме в четвер ввечері на сцені концертного залу
    Королівського палацу витупив Оркестр Берлінської філармонії під проводом британського
    диригента сера Саймона Реттла. За день до цього на тій же сцені виступили 4 із
    6 колективів Румунського радіо – Національний оркестр радіо, Камерний оркестр
    радіо, Академічний хор радіо і Дитячий хор радіо, які разом з Філармонічним
    хором імені Джордже Енеску і вісьмома солістами міжнародного рівня та
    під керівництвом німецькиого диригента Корнеліуса Майстера блискуче виконали
    Восьму симфонію Густава Малера.

    Теж на цьому тижні у Бухаресті відбувся 10-й Фестиваль «Новий європейський
    театр дій». У всіх шести залах Бухарестського національного театру було
    представлено 13 театральних постановок з 10 країн. З 28 серпня комедії, драми і
    танцювальні вистави, класичні та сучасні твори, колективні і авторські твори, інноваційні
    режисерські бачення, порушили перед столичною публкою різні питання поточного
    життя.

    І кіно зайняло особливе місце на культурному порядку денному на цьому тижні
    в столиці Румунії. До неділі, 6 вересня, глядачі можуть подивитися у двох
    кінотеатрах Бухареста ретроспективу Міжнародного фестивалю незалежного кіно «Анонімул»,
    який цього року проводився в 12-те, як зазвичай у місті Сфинту Гьорге в дельті
    Дунаю. Кращі фільми фестивалю, відібрані шляхом голосування глядачів у Сфинту
    Гьорге будуть показані в останній день заходу. Серед них, кращий
    короткометражний фільм «Слухати», спільне виробництво Данії та Фінляндії,
    кращий румунський короткометражний фільм «Пристрій 0068» і, звичайно, фільм,
    який здобув головний приз фестивалю «Анонімул» у 2015 році – «Світ
    мій», режисера Ніколая Константіна Тенасе.

  • Театр ”Lightwave” – компанія лялькового візуального театру

    Театр ”Lightwave” – компанія лялькового візуального театру

    Приблизно 2 роки тому молодий режисер Крістіна Андрея Іон та артист-ляльковик, колишній журналіст Петру Скарлат заснували незалежну компанію візуального ляльковому театру в натуральному та збільшеному розмірі.



    Крістіна Андрея Іон: Я закінчила Факультет акторського мистецтва театру ляльок та маріонеток, потім пройшла магістратуру в режисурі театру анімації і була частиною гурту, який займався ляльковим театром для дітей та дорослих. Потім у мене виникло бажання розвинути разом з Петру цю справу. Ми мали виставу, з якою я здала іспит на дисертацію і з якою була відібрана на Світовий карнавал маріонеток з Індонезії. Це була вистава про життя Вінсента Ван Гога. У ній єдиною лялькою був Вінсент, це була лялька в натуральному розмірі. Всі решта були акторами, це був театр-танець. Ми не змогли потрапити на карнавал, тому що нам потрібно було багато грошей на дорогу, але я подумала, що потрібно щось зробити, щоб дійти далі. І поступово ми зібрали довкола себе команду. Нам надало сміливості те, що ми були відібрані з тією виставою до Індонезії. І ми подумали, що якщо там ми в якійсь мірі визнані, то слід зробити щось і тут.



    Вони назвали свою компанію Театр Lightwave і створили дотепер дві вистави для дорослих, з якими вже були запрошені на міжнародні фестивалі цього роду. Першою була вистава Відображення – це надзвичайна історія, сказана без слів, про жінку та чоловіка, які проживають свою другу молодість в садку свого будинку, намагаючись подолати досвід, який призвів до їхнього відчудження. Перша вистава театру Lightwave і друга для Крістіни Андреї Іон була й другою її виставою, запрошеною на Світовий карнавал маріонеток з Індонезії.



    Хоча це визнання й надало віри засновникам компанії, все-таки вони повинні були дуже сильно залучитися в просування їхніх продукцій, тому що ще не існує сформованої публіки для вистав з маріонетками для дорослих. Петру Скарлат: Потрібно показати їм дуже багато. Потрібно показати їм по Інтернету зйомки, фотографії, після чого вони починають зацікавлюватися. Але якщо сказати їм просто: Приходьте на виставу ляльок в натуральний розмір для дорослих – вони не знатимуть, як на це відреагувати. Практично, щодня по 4-5 годин ми потіємо у просуванні вистав – появ на телебаченні, радіо, різні статті. Я вже не кажу про Facebook, який є найдоступнішим, але там просування йде все важче. І якось ми достукалися до багатьох людей, і вони прийшли, скоріше із цікавості чи їх притягнули друзі, які вже знали про нас. Бачачи після вистав їхній подив, ми зрозуміли, що все в порядку, що ми маємо ще не заповнену нішу, що ми розпочали добре.



    Цікавим є те, що ніша, яку вони заповнюють, включає публіку різного віку, як відзначила й режисер та артист-ляльковик Крістіна Андрея Іон: Спочатку ми подумали, що більше приходитиме молодь. Але побачили в залі й літніх людей, які були у захваті більше, ніж ми на це очікували. На вистави прийшли й діти, і молодь, батьки, мабуть, і дідусі й бабусі. Але наші вистави все одно повні різних сенсів, і кожен бере із вистави в залежності від свого життєвого досвіду.



    Для незалежної театральної компанії важливим життєвим аспектом є знаходження фінансової підтримки. А коли виникає й необхідність виготовляти великі ляльки, можуть виникнути багато труднощів, які Крістіні та Петру вдалося подолати, принаймні дотепер. Крістіна Іон: Першу виставу Відображення, де грають 4 ляльковиків, ми зробили за наші гроші. Вона пройшла через багато змін. Ми щоразу щось додавали, коли отримували якісь гроші. А для вистави Коханафізика ми зробили по Інтернету на одній платформі проект краудфандінгу. Із цих грошей ми оплатили деякі винагороди, тому що кожна людина, яка зробила внесок, отримала щось натомість: одне чи два місця на виставу, в залежності від суми, книгу Юліана Тенасе Коханафізика з автографом….



    Для тих, хто подарував 100 євро, вони дали як премію три ролі у виставі, зіграній в попередньому перегляді, і ці премії були й першими наданими преміями. Завдяки цій системі краудфандінгу театру Lightwave вдалося зібрати для бюджету вистави Коханафізика 1260 євро із необхідних 3000 євро. Артисти адаптувалися до зібраної суми і так їм вдалося у 2014 році взяти участь із виставою Коханафізика у багатьох фестивалях: “Bucharest Fringe Festival, “Міжнародному фестивалі театру анімації, організованому театром Цендеріке, чи у фестивалі з м. Крайова “Puppets Occupy Street. Із виставою Коханафізика театр Lightwave був запрошений цього місяця, а саме 15-16 березня, на Турецький міжнародний фестиваль “Izmir Puppet Days, який проходить з 5-22 березня. З цієї нагоди вони вперше отримали підтримку від румунської держави: Румунський Культурний Інститут фінансуватиме поїздку.



    Для театру Lightwave у вересні ще відбудеться поїздка в Болгарію. До того часу 25 квітня вони братимуть участь в Сібіу у фестивалі Дихай театром – це 25-годинний марафон театру. А у 2016 р., якщо їм вдасться отримати фінансову підтримку, вони потраплять із виставою Коханафізика до Таїланди та Індонезії, куди їх запрошують вже третій рік поспіль, на Світовий карнавал маріонеток.

  • Завершився  Міжнародний театральний фестиваль в Сібіу

    Завершився Міжнародний театральний фестиваль в Сібіу

    Упродовж десятьох днів, близько 650 000 відвідувачів, понад 2500 митців з 70 країн, 427 концертів – що є рекордом в порівнянні з попередніми випусками-що відбулись в 67 приміщеннях: театральних залах, на міських майданах, у церквах та пабах. Такими є цифри цьогорічного Міжнародного театрального фестивалю в Сібіу, третій за обсягом і масштабністю в Європі після фестивалів в Единбурзі (Шотландія) і Авіньйоні (Франція). Це винятковий захід, як відзначив голова Фестивалю актор Константін Кіріяк, який значною мірою посприяв званню цього трансільванського міста, що в центральній частині Румунії, європейською столицею культури в 2007 році.

    Цьогорічний фестиваль був справжнім марафоном подій.Артисти запропонували численній публіці відмінні театральні вистави, чудові моменти музики, танцю та найцікавіші вуличні концерти моменту, з гуртами з усіх континентів. Серед них нагадаємо Deutsches Theater, найвідоміший театр з Берліна, Національний театр з Брюсселя, Паризький Театр де ля Вілль вперше в Румунії, Токіо Метрополітен та Plasticiens Volants, які відкрили два рази Олімпійські ігри. Також на Міжнародному театральному фестивалі в Сібіу відбулись вистави та концерти в залах і під відкритим небом, зустрічі театральних шкіл, 17 цього року, конференції, семінари, виставки, презентації книг, покази фільмів і багато інших спеціальних заходів.

    У рамках Фестивалю відбулась Біржа вистав, де більше 130 артистів, компаній та культурних менеджерів з 13 країн представили і просували майже тиждень свої продукції та проекти. Одним з почесних гостей Фестивалю 2015 року був видатний актор театру і фільму Клаус Марія Брандауер, котрий отримав зірку на Алеї слави. Глядачі мали можливість побачити у виставі режисера Петера Штайна, Остання стрічка Краппа.

    Серед глядачів був також президент Клаус Йоханніс, колишній мер Сібіу. Президент зазначив, що була велика радість бачити, що Румунія перетворилася на культурний орієнтир в Європі, тому що в Сібіу під час фестивалю зустрічав людей з усіх куточків країни і Європи, Перед традиційними феєрверками вистава пані Джаніни Кербунаріу На продаж, яка отримала головний приз в цьому році і премію Театральної спілки Румунії, завершила Міжнародний театральний фестиваль в Сібіу, який вже готується до 23-го випуску в 2016 році.

  • Міжнародний фестиваль Молодого театру з Араду

    Міжнародний фестиваль Молодого театру з Араду




    9 днів та 30
    подій – вистав, музичних зустрічей, презентацій книг. За словами організаторів,
    таким є рецепт найважливішого театрального заходу арадської весни -
    Міжнародного фестивалю Молодого театру. Організований арадським Класичним
    театром ім. Іоана Славіча в першій половині травня, захід дійшов до третього
    випуску, який проходить як в театральних просторах, так і за його межами, в
    нетрадиційних місцях.




    Богдан Костя,
    директор установи: Цей фестиваль є наступником
    театрального фестивалю Євро-андеграунд, який народився з необхідності створення
    варіанту до Класичного театрального фестивалю. Йдеться про акцію Будинка культури Арадського муніципалітету, який працює на
    даний момент над ексклюзивним проектом: залучення до фестивалю продукцій
    незалежних компаній як із країни, так і з-за кордону. По мірі плину часу проект
    розширився і зараз він увійшов під патронажем Класичного театру ім. Іоана
    Славіча; і з того моменту ми створили свого роду близнюка
    Класичного театру ім. Іоана Славіча – а саме Фестиваль нового театру.





    Новий театр
    означає сучасний театр. На думку театрального критика Клаудіу Грози, селекціонера
    фестивалю, ще з першого випуску із 2013 року, новий театр означає: театр, який розповідає про наші сьогоднішні
    проблеми нашою сьогоднішньою мовою. Навіть якщо ми дивимося вистави Шекспіра чи
    Гомбровича або Караджале, якщо цим текстам вдається торкнутися чогось із наших
    сьогоднішніх турбот – це є новим театром.


    Чому Класичному
    театру ім. Іоана Славіча потрібен був цей фестиваль? В якій мірі він служить
    цій установі? Дізнаємося від директора Богдан Кості: У першу чергу, ставка пов’язана із сегментом, який Театр ім. Іоана Славіча, незважаючи на його титулу, намагається привернути увагу молодої й дуже молодої публіки. Це шлях, який ми беремо на
    себе, ми хочемо трішки відкрити двері до того, що стосується пропозиції вистав
    інституалізованих театрів, які включають у свій репертуар нові й дуже нові
    тексти сучасної драматургії, а також тексти, поставлені на сцені незалежними
    театральними компаніями. Тобто, це поєднання участі в тому, що стосується
    видів, стилів театру, який включає якомога ширший спектр сучасного театру, вираженого сьогодні по-різноманітному.







    Третій випуск
    Міжнародного фестивалю Молодого театру зібрав нові представницькі продукції
    румунської сцени. За словами селекціонера Клаудіу Грози, були представлені
    вистави з усіх регістрів: пікантні комедії, драми, які потрясають совість,
    історії, які змушують тебе замислитися, грандіозні постановки, класичні тексти,
    зіграні з чарівною свіжістю новизни. До румунських постановок приєдналася й
    вистава, запрошена з України, – це вистава Зустріти
    Просперо львівського театру Воскресіння. Клаудіу Гроза пояснює приєднання
    цієї міжнародної участі: Румунський театр повинен
    бути відкритим і до того, що відбувається за його межами. Хоча й схиляюся погодитися із Джордже Бану, який казав у певний момент, що
    румунський театр не повинен мати комплексів. Ми практикуємо театр синкретичного типу, надзвичайно
    динамічного, з дуже великим наголосом на візуальну частину, на відміну від
    французів, які культивують текст, чи німців, які йдуть, скажімо, до більш
    класичної зони, але все у візуальному форматі. Отже, ми не повинні мати жодного
    комплексу по відношенню до того, що відбувається за межами Румунії. Але, з
    іншого боку, дуже важливо мати зв’язок із тим, що відбувається поза нашим
    театром. І для нашої публіки теж, щоб вона побачила, як робиться театр в інших
    місцях, та для професіоналів – щоб вони зустрілися й порівнялися з професійної
    точки зору. Ця присутність артистів з-за меж Румунії є свого роду обміном
    досвідом.




    За словами
    директора Богдана Кості, Арадський Класичний театр ім. Іоана Славіча пропонує
    собі залучити молоду публіку, в тому числі й через цей фестиваль. Тож сучасний
    театр можна побачити не тільки під час Міжнародного фестивалю
    Молодого театру, а й у театральному сезоні Класичного театру ім. Іоана Славіча.
    Організатор фестивалю представив на фестивалі й власну постановку Коло.
    Дзеркало. Перетворення в режисурі Крісті Жунку. Текст належить молодій
    драматичній авторці Анні Бекер, переможниці Пулітцерівської премії. Актриса
    Аура Келереску про виставу Коло. Дзеркало. Перетворення: Це дуже гарна зустріч з успішною американською
    письменницею, з чутливістю й музичним слухом, про який знають ті, хто прочитав
    текст, з надзвичайно улюбленим режисером. Приємно – таким є визначення.
    Працювати приємно й почесно. Це про те, як театр може трішки вилікувати. Як може допомогти театр. Звичайній людині, не
    обов’язково актору.

  • Три прем’єри режисера Раду Афріма у місті Сібіу

    Три прем’єри режисера Раду Афріма у місті Сібіу


    Національний театр ім. Раду Станки представив нещодавно в
    рамках проекту Фокус НТРС – Раду Афрім три вистави Раду Афріма, поставлені
    цього сезону в Сібіу. Йдеться про Татуювання Ігоря Бауершіми та Режен
    Девіне, поставлену на сцені німецькою трупою Сібіуського Національного
    театру (прем’єра була в жовтні 2014 р.), та офіційну прем’єру двох вистав із
    серії «Міські байки» Жирафи та Бізони за Пау Міро, поставлені румунською
    трупою того ж театру.





    Раду Афріму подобається досліджувати нові тексти, нових
    авторів. Окрім цього, він вважає, що обрання тексту є найважливішою річчю,
    відповідний текст відповідному театру та відповідному місту. Тексти вистав
    Жирафи та Бізони разом із Левами відносяться до трилогії міських байок
    каталонця Пау Міро – відомого та премійованого письменника в Європі, але
    невідомого в Румунії.


    Режисер Раду Афрім: У першу чергу, я подумав про трупу.
    Жирафи зіграла більш зріла й відома частина Сібіуської трупи, більш
    досвідчені актори. Бізони була поставлена з молоддю, зі студентами, в ній вся
    тяжкість падає на дебютантів та акторів, які дотепер не мали важких ролей. Я
    подумав, що недостатньо зробити лише одну виставу з цієї трилогії, тому що
    відчував зв’язок між цими творами. Найбільші емоції я відчув від вистави
    Бізони, тому що вона не дуже сонячна, темна. І я вирішив зробити контрапункт
    із Жирафами, хоча спочатку хотів лише Бізонів. Я прочитав Бізони і мені
    дуже сподобалася ця драматична поема. Хоча і в Жирафах тема досить сумна,
    мінлива.


    У виставі Жирафи дія перенесена в Румунію 1969 року на
    березі моря. В її центрі знаходиться здавалось би банальний предмет, який
    полегшив життя жінки в минулому столітті: пральна машина. Між іншим, всі три
    тексти Міро побудовані довкола цього побутового приладу. Раду Афрім: У
    Жирафах йдеться і про сексуальне звільнення в часи, коли в Румунії не знаю,
    чи говорилося про подібне. На березі моря в барі для іноземців з’являється
    транссексуал. Я думаю, що підходить це переміщення вистави в наш простір. Я вже
    використовував у своїх виставах побутову техніку. Вона гарна, це не бутафорія,
    ти можеш наділити її магією, погратися з нею. Ці предмети в контакті з людьми
    олюднюються. Або людина, входячи з ними в контакт, роботизується. У цій виставі
    пральна машина є символом звільнення жінки від роботи, з якою я провів своє
    дитинство. Я народився в 1968 р., коли відбувається дія вистави Жирафи, і я
    застав час, коли прали вручну, моя бабуся прала у ручці…





    Жирафи
    є виставою, яка досліджує такі теми як традиційні цінності, фемінізм, кохання й
    свобода волі. Актриса Маріана Міху грає роль одруженої жінки, яка хоче пральну
    машину Албалюкс. Вона зізналася, що знаходить себе в цій героїні, тому що
    прожила своє дитинство й підлітковий вік в той період, але особливо в цій
    героїні їй подобається те, що вона змінюється: У Жирафах є та зона гумору,
    що мене влаштовує, тому що ми сміємося крізь сльози. І це приносить користь і
    психіці, й душі. Йдеться про силу людської істоти перетворюватися й сподіватися,
    що в житті повинно статися і щось гарне. Це мені подобається і, гадаю, тому я й
    погодилася взятися за це, тому що в певний момент я була дуже втомлена. Але ця
    ідея, що люди можуть змінюватися на краще і мати надії, мене дуже привабила і я
    продовжила. Для мене жирафи є тваринами, які бачать поза межами. Бізони, гадаю,
    є, мабуть, більш витривалими. Там йдеться про витривалість.




    Акторський склад у виставах Жирафи та Бізони є
    змішаним. Якщо в першій з них головні ролі отримали досвідчені актори театру
    ім. Раду Станки, то в другій вони відійшли молодим. Якщо Жирафи є
    комічно-ностальгійною виставою, то Бізони є емоційною виставою про смерть та
    виживання. Дія відбувається в пральні: є мертва дитина, мати зникла, батько
    втрачає розум, і четверо дітей-бізонів виживають після цих подій. Молодий актор
    Влад Бирзану грає роль одного з чотирьох дітей, про яких каже: Вони в
    замішанні, малі, намагаються вижити, намагаються зрозуміти, що трапилося, і
    продовжити своє життя – те, що від нього залишилося, як вони навчилися і
    встигли бути навченими своїми батьками. Вони тендітні, як і жирафи, але в той
    же час вони набагато витриваліші. Тому що всі четверо несуть свою історію далі
    – кожен зі своїми труднощами, але вони витримують.




    Хоча Бізони є важким текстом, режисер Раду Афрім
    знайшов і момент для гумору: Все-таки, якщо ти не маєш гумору, ти не цікавий і
    у звичайному житті, тим паче на сцені. Я знайшов момент, коли приходять
    масковані в різних героїв клієнти і залишають свої костюми, свій досвід, свої
    гріхи випратися в тій сімейній пральні. Я ввів серію анекдотів в текст вистави,
    які не є частиною оригінального тексту, але автор має пропозицію: брати балуються. Автор
    дає тобі можливість імпровізувати й бути режисером, артистом. Так, я знайшов
    комічні клапани, але з великою поміркованістю. І вже герої із Жираф приходять
    зі своєю дозою симпатії. Я зробив так, щоб вистави були представлені в той же
    вечір, але з паузою між ними.




    Вистава
    Татуювання за текстом двох швейцарських авторів Ігора Бауершіми та Режен
    Девіне були поставлені Раду Афрімом з акторами німецького відділення
    Національного театру ім. Раду Станки з Сібіу. Про неї режисер каже, що вона має
    багато невідомості, дії, гумору: Вона не схожа ні з чим, що я зробив дотепер.
    Це настільки добре написана вистава, немов давня п’єса, з інтригою,
    розгортанням і несподіваною розв’язкою. Актори дуже багато допомогли мені. Ми
    працювали в радості, з постійною імпровізацією та сміхом, тому що вона дика,
    дуже фізична і, в той же час, дуже ясна. Це розумний текст, який завоював мене
    з першого ж читання. Йдеться про відеоартистів, артиста, який татуює своє тіло,
    щоб зробити виклик своїм друзям незвичайним способом. Йде мова про дружбу,
    щирість відносин між людьми. Я настільки інтенсивно працював над цією виставою,
    що не можу дозволити собі, щоб жодна з репрезентацій мала недоліки. Тому я й
    хвилююся, коли вони проходять.

  • Проекти театру ім. Антона Панна у м. Римніку Вилча

    Проекти театру ім. Антона Панна у м. Римніку Вилча

    Театр ім. Антона Панна в м. Римніку Вилча виник як професійна установа у травні 1990 року, продовжуючи місцеву театральну традицію понад 100-річної давності. Народний театр у Римніку Вилча був у 60-80-ті роки одним з найкращих аматорських театрів країни, на якому залишили свій відбиток такі відомі румунські режисери як Дан Міку, Сільвіу Пуркерете чи Александру Дабіжа.



    Режисер Адріан Роман, який вже понад десятиліття є директором театру ім. Антона Панна, прийняв стратегію ”омолодження” театрального колективу і залучив 10 випускників Клузької театральної школи. Звичайно ж, багато молодих акторів хотіли б бути частиною цього колективу, тож ми запитали Адріана Романа, як він проводить відбір: «Нелегко стати членом трупи театру ім. Антона Панна. Ті, хто справді хоче цього, повинні знати, що якщо вони прийдуть до Римніку Вичла, то не зроблять це в першу чергу заради грошей, а для того, щоб стати частиною театрального колективу. За переважною більшістю з них я уважно спостерігав, стежив за їхнім артистичним маршрутом, відколи вони ще були студентами. Йдеться про студентів із Клужу. Актор входить в колектив театру ім. Антона Панна, щоб зіграти у виставах, не приходить просто, щоб взяти звідси гроші. Отже, він обраний не тільки мною, а й режисерами, які ставлять в театрі ім. Антона Панна, і, як я вже згадував, за ними спостерігають принаймні рік. Вони не приходять лише за резюме. А ще вони повинні інтегруватися до менталітету продуктивності, який ми просуваємо в театрі ім. Антона Панна.»



    Іншою обов’язковою умовою є позитивна енергія та ентузіазм. Окрім просування молодих акторів, театр ім. Антона Панна пропонує собі просувати в рівній мірі й молодих режисерів, одним з яких є й Ботош Балінт, випускник Клузької театральної школи.



    Для директора Адріана Романа найважливішим досягненням 2014 року є участь театру в Національному театральному фестивалі з виставою ”Белградська трилогія”, режисера Крісті Жунку. Цього року театр ім. Антона Панна, в рамках партнерства з Румунським інститутом культури, здійснить наприкінці березня-початку квітня турне в Україну, в Одеську область. У рамках цього турне колектив лялькового театру представить дітям у румунських селах Одещини лялькові вистави. Інше партнерство з театром Ноттара розпочнеться у березні. Адріан Роман: «Партнерство розпочалося з того, що пані Марінела Цепуш, директор театру Ноттара, побачила декілька наших вистав. Ми вже побували з однією виставою в театрі Ноттара — йдеться про виставу режисера Крісті Жунку ”Майже”. На фестивалі театру-студії у Пітешть, який пройшов восени 2014 року, Марінела Цепуш була в складі журі, і вистава Алессандро Боффи в режисурі Тудора Лукану під назвою ”Ну і тварюка ти, Вішковітц!”, яку ми там представили, здобула головну премію. Це було трішки кумедно, тому що вистава була останньою на фестивалі, ”ставки” були зроблені, премії були розподілені, а ми зіпсували всі ці плани і забрали головну премію та оплески, які для нас означають дуже багато. Після цього великого аргументу Марінела Цепуш зробила публічно запрошення на один рік, щоб ми ставили вистави. Ми вже підготували перші вистави. Першою буде поставлена вистава, яка отримала головну премію на фестивалі в Пітешть. Це особлива вистава. Сподіваємось отримати з нею такий же успіх і в театрі ”Ноттара”. Ми намагаємося завоювати своє місце на цьому бульварі румунського театру і отримати, завдяки нашим виставам, нових глядачів, тому що в нас є молодий колектив абсолютно надзвичайних акторів. Це моя думка. Багато людей говорять про цю трупу. На жаль, в м. Римніку Вилча, яке є маленьким містом, вистави мають коротке життя і сподіваюся, що наша присутність в театрі ”Ноттара” продовжить життя вистав, які, на нашу думку, заслуговують на довше життя.»



    Нещодавно в театрі ім. Антона Панна розпочалися репетиції нової вистави ”Олені й кури” за сучасним текстом Віллі Расселла. Прем’єра вистави, поставленої на сцені Владом Массачем, відбудеться на початку квітня. До того часу 28 лютого й 1 березня до Римніку Вилча прибуде журі УНІТЕР для перегляду двох вистав, запропонованих театром ім. Антона Панна на премію УНІТЕР – “Дивна історія із собакою опівночі“ режисера Влада Массача і “Ну і тварюка ти, Вішковітц!“ в режисурі Тудора Лукану.



    Побажаємо їм великого успіху, тому що цей невеличкий театр у м. Римніку Вилча бореться за те, щоб бути серед перших театрів країни.

  • Європейський театральний фестиваль Євроталія

    Європейський театральний фестиваль Євроталія

    У листопаді 2014 року вже вчетверте відбувся Європейський театральний фестиваль Євроталія, організований Тімішоарським Німецьким державним театром, який продовжив робити те, що почав 5 років тому.



    Директор Німецького державного театру Лучіан Вершендан розповідає: «Тоді ми вирішили долучити цей театр та взагалі театр нашої країни до тенденцій європейського театру. Фестиваль хотів із самого початку стати з часом якісною платформою для європейського театру різних культурних просторів. У 2009 році, коли цей фестиваль було засновано, не існувало жодної подібної ініціативи, принаймні в цьому регіоні, якщо не в цілій країні, і це заохотило нас йти далі. З одного боку, ми хочемо залучити до Тімішоари найбільш новаторські театральні пропозиції з різних європейських країн, а з іншого боку — ми намагаємося встановити зв’язок між цією стороною фестивалю і тією, що збирає в Тімішоарі представницькі постановки останніх сезонів Румунії. Цю румунську складову фестивалю можна розуміти і як складову вітрини (showcase), яку ми ввели минулого року і продовжили й цього року з тим, щоб зробити більш видимим усе, що діється в театрах Румунії. Я особисто вважаю важливим те, що може сказати кожна вистава тутешнім глядачам.»



    Однією з найбільш цікавих вистав 2014 року фестивалю Євроталія, зокрема з точки зору месіджу і режисури, була вистава «Розповіді про перешкоди життя» /Crash Course Chit Chat/, поставлена амстердамською компанією Санжі Мітровіч. Концепція, постановка та хореографія належать тій же Санжі Мітровіч, яка зібрала 5 акторів з п’яти європейських країн: Німеччини, Франції, Англії, Голландії та Бельгії. В основі вистави є, з одного боку, історії акторів про дитинство, сім’ю, особисте життя, а з іншого — історичні факти, кліше та упередження, пов’язані з цими п’ятьма націями. Санжі Мітровіч користується документальними стратегіями для вивчення зв’язку між власною та європейською ідентичністю.



    Француженка Серван Дюкор, одна із п’яти акторів вистави «Розповіді про перешкоди життя» розповіла про питання, на які намагалися дати відповідь у цій виставі: «Чи можемо ми бути європейцями? Що означає бути європейцем? Що ми розділяємо між собою? Що не розділяємо? Гадаю, що тут йшлося про опитування самих себе у зв’язку з цими питаннями. Вистава починається взаємною зацікавленістю один до одного, і чим далі вона розгортається, тим більше ми починаємо нищити один одного. Можливо, остання релігійна сцена означає нашу останню спробу бути разом. Але і ця спроба не мала успіху. Думаю, що було важливо мати релігійний момент, поговорити по те, що означає бути разом.»



    Однією з найцікавіших румунських вистав, запрошених на Європейський театральний фестиваль Євроталія, була вистава Роджена Вітрака «Віктор чи діти при владі», поставлена на сцені Сільвіу Пуркерете в Клузькому Угорському державному театрі. Постановка була нагороджена цього року премією УНІТЕР за найкращу виставу. Номінована на премію УНІТЕР в категорії «Найкраща актриса в другорядній ролі», Чілло Альберт розповідає про досвід роботи з цим сюрреалістичним текстом: «Текст дуже важкий. Цей текст був написаний, думаю, скоріше для того, щоб бути прочитаним, а не зіграним, хоча це й драматичний текст. Коли я працювала над ним, у мене склалося враження, що він – немов арія Моцарта, яка була написана, щоб не бути зіграною. Це була боротьба, справжня пригода з приручення тексту. Гадаю, що це виклик не забувати, чому ми займаємося театром, дійти до рівня, коли героїв не грають, представляють, а відчувають, втілюють їх в життя із глибини клітин. Для мене є найважливішим видати дитину з мене, не показуючи її такою, якою бачу її я, а вважаючи, що мені не 35, і що впродовж двох годин я можу мати 6 років і це буде чесним до глибини душі. Гадаю, що це заслуга й Сільвіу Пуркерете, тому що він може зробити так, щоб ти закохався в речення, у сцену, у палаючу свічку… Він тебе викрадає, змушує тебе робити будь-що, тому що має дар переконання, що воно того вартує. Вартує робити театр, і цей світ вартує того, що називається театром.»



    Тімішоарський Німецький державний театр представив на фестивалі три власні постановки. Однією з них є вистава Чехова «Чайка». Це дуже емоційна вистава, у постановці режисера Юрія Кордонського, в якій актриса Йоана Якоб грає роль Ірини Миколаївни Аркадіної: «Робота з Юрієм Кордонським видалася мені надзвичайною! Для актора мені здається, що ця співпраця повинна була статися. Йому вдається тебе мотивувати й поставити в дуже сильні емоційні ситуації. Це мені здалося чарівним в роботі з ним. Це вистава з дуже сильним емоційним зарядом. Це дуже добрий текст. Якою є Ірина? Часто вона ризикує бути сприйнятою як Фурія і часто саме так її і грають. Не знаю, чи мені вдалося показати її людську сторону. На репетиціях я намагалася довести, наскільки доброю вона є. Це жінка, яка мала нелегке життя і зі всіх сил старалася зробити щось зі своїм життям, кар’єрою, своїм мистецтвом. Вона дуже присвячена своєму мистецтву й іноді втрачає через це голову. Але, на мою думку, вона має велику душу. Як, між іншим, і всі герої Чехова. Вона дійсно є такою й такою була й для мене.»



    Задуманий з метою зближення між театром як мистецтвом та постановою й публікою, Європейський театральний фестиваль Євроталія зумів впродовж чотирьох випусків досягнути своєї мети, як заявив Лучіан Вершендан, директор Тімішоарського Німецького державного театру й організатор фестивалю: «Гадаю, що будь-який фестиваль адресується громаді, де він проводиться. Цей фестиваль, гадаю я, знайшов свою дорогу до публіки. Ми констатуємо це з того, як на нього очікують, з того, як про нього шкодували в роки, коли він не проводився. В одному з минулих випусків по закінченню фестивалю ми видали брошуру, яка містила реакції деяких глядачів. І, не востаннє, відгуки про нього видно із зайнятості зал, яка є дуже доброю. Гадаю, що мешканці Тімішоари і не тільки вони стали все більше зацікавленими цим фестивалем, який вони мають, знають і чекають.»

  • Завершився «Фестиваль на бульварі»

    Завершився «Фестиваль на бульварі»

    «ІІ-й «Фестиваль на бульварі», організований Бухарестським театром «Ноттара», став результатом бажання театральних творців мати поруч не просто публіку, а активну публіку», – каже театральний експерт Кренгуца Маня, автор і ведуча програм театральної редакції Румунського радіо.



    А тепер — докладніше. Усередині жовтня комедія вийшла на бульвар. Бухарестський театр «Ноттара» вже другий рік поспіль впродовж тижня організовує «Фестиваль на бульварі». «Це фестиваль про кризу і проходить у час кризи», – каже критик Марінела Цепуш, директор театру «Ноттара».



    Фестиваль почався перед театром «Ноттара» «Усмішкою, кліком і …гонгом!» – це захід, з допомогою якого режисер Міхай Лунджяну вивів театр на вулицю, щоб зібрати публіку у фойє, а потім у виставочних залах. У фойє майбутніх глядачів чекала фотовиставка першого фестивалю, створеного фотографами Марією Штефенеску та Соріном Раду у виставці «Клік та… клац». Сорін Раду: «Ми вибрали декілька зображень, які на наш погляд найкраще представили роль та актора. Мені не подобається те, що артист знає, що його фотографують, адже в той момент він стримується і думає про фотографію, а не про роль. Ми чекаємо, поки він увійде в роль, і коли він навіть не підозрює починаємо фотографувати.»



    Марія Штефенеску дуже важко вибирала фотографії для виставки: «Тому що їх дуже багато й ти не знаєш, на яких спинитися. Чи спинитися на загальній картині, яка представляє й сценографію, чи спинитися на портретах, не образити акторів, режисера чи сценографа… Думаю, що людина приходить на виставу заради зірки. І тоді я обрала зображення із зіркою. І сподіваюсь, що до театру прийде якнайбільше людей.»



    Теж в перший день програми фестивалю відбулася й музична вистава Ади Мілі та Міхая Меніуціу «Дон Кіхот». Вистава мала такий великий успіх серед публіки, що наприкінці фестивалю журі публіки нагородило її премією «За найпопулярнішу виставу» у відділі «Бульвар комедії». «Дон Кіхот» був представлений акторами трупи ім. Лівіу Ребряну Національного театру м. Тиргу-Муреш. Послухаймо художнього директора компанії Аліну Нелегу: «Дон Кіхот — це міф. Це більше, аніж просто роман. Він є частиною шедеврів загальної літератури с так званих прообразних творів. Однією з характеристик таких артефактів є те, що вони знаходяться в тій чи іншій формі в усіх моментах нашого життя, в усі культурні епохи. Я не думаю, що Дон Кіхот датований. Не думаю, що артисти менш божевільні сьогодні, ніж були в час Сервантеса, не думаю, що людус-ідеалістів стало набагато менше. Той факт, що публіка приймає її та ототожнюється з цим, демонструє мені те, що бодай частково я права. Ада Міля та Міхай Меніуціу не розповідають історію Дон Кіхота. Вони ставлять цю виставу в певному всесвіті, в ізоляційному просторі, де індивідуум знаходиться в пошуках свободи, де письменник шукає свою власну свободу, а герої – свою. Це вистава з багатьма планами, це герменевтична вистава, але музика, рухи та зображення роблять її приємнішою, ніж коли б ми думали тільки про зашифрований рівень моментів та сценічної побудови.»



    Міжнародний театральний фестиваль «Фестиваль на бульварі» мав і конкурсний відділ, в рамках якого журі на чолі театральним критиком Мірчею Мораріу повинно було присудити відзнаку «За найкращу виставу». Театральний критик Кренгуца Маня була одним з членів цього журі: «Відділ змагання під назвою «Невеликі кризи… та вибори» мав декілька надзвичайно сильних вистав, які змусили нас серйозно задуматися. Я маю на увазі виставу театру Одеон — «Титанік вальс» режисера Александра Дабіжи, виставу Державного угорського театру з м. Клуж-Напока –«Різдвяна ялинка в сімї Іванова» режисера Ондраша Урбана чи добре відому виставу «Мясо» празької студії «Рубін», в якій дуже добре вирізнилися дві молоді акторки з ігровою готовністю, дуже добре вираженою завдяки постановці. Завдання журі було не легким. Ми обрали переможницею виставу «Новий мешканець», тому що вона імпонує строгою побудовою, дуже доброю композицією, в якій сценографія належить Гельмуту Штюрмеру, присутністю іспанського актора Франціско Алфосіна та акторів театру «Ноттара»: Ади Навтор, Габрієла Реуци та Йона Гросу, викликає радість від свого творіння та зустрічі з публікою. «Новий мешканець» Еуджена Йонеско був поставлений режисером Томпою Габором і є частиною прем’єр нового театрального сезону театру «Ноттара».»



    Наприкінці фестивалю театральний критик Дойна Папп, голова Культурної асоціації «Майстер-клас», вручила премію ім. Сільвії Думітреску-Тіміки для молодих талантів актрисі Ніколеті Лефтер за роль Сармісегетузи у виставі Тудора Мушетеску «Титанік вальс», яку Александр Дабіжа поставив на сцені театру «Одеон».

  • Молодіжний театральний фестиваль «Ideo Ideis»

    Молодіжний театральний фестиваль «Ideo Ideis»

    Девять років тому, у місті Александрія (розташованому приблизно в 90 км на північний захід від столиці Румунії, Бухареста), з ініціативи групи підлітків, які прагнули створити нові мости між освітою і культурою, був започаткований Молодіжний театральний фестиваль «Ideo Ideis». Андрея Борцун та Александру Йон тепер художник-постановник, відповідно, актор, почали справжню пригоду в місті, яке не мало ні театру, ні кінотеатру. Однак незабаром їх зусилля підтримав відомий румунський актор Марчел Юреш, який став почесним президентом фестивалю, а пізніше Кетелін Штефенеску, Анді Васлуяну, Медея Марінеску, Маріус Маноле та Влад Замфіреску, які є тепер наставниками фестивалю.



    Телевізійний діяч Кетелін Штефенеску підтримує фестиваль «Ideo Ideis» з другого випуску. «Ми називаємося наставниками фестивалю з цього року, коли разом з Андреєю та Алексом, котрі є його ініціаторами і покровителями, ми вирішили змінити філософію цього заходу. Він більше не є фестивалем з призами, відповідно ми вже не є членами журі. Ми вирішили спробувати зробити щось нормальне, щось сучасне, заохочуючи конкуренцію між різними трупами. Не присуджуємо індивідуальних нагород, а заохочуємо команди, які роблять добрі речі. Ми називаємося наставниками, бо після кожного виступу на сцені, проводимо зустрічі з трупами і обговорюємо їх вистави.»



    Фестиваль «Ideo Ideis» є унікальним явищем в Румунії, стверджує Кетелін Штефенеску, тому що це не просто театральний фестиваль, це «фестиваль альтернативної освіти за допомогою театру».



    220 учасників, 26 трейнерів, 120 волонтерів, 14 професійних театральних труп, 10 учнівських труп, два вечори кіно, три каравани кіно Міжнародного кінофестивалю «TIFF», три вечори оповідачів, чотири шоу для дітей і три майстер-класи. Такою, коротко, була програма ІХ-го Національного молодіжного театрального фестивалю «Ideo Ideis» в Александрії.



    Докладніше про це розповідає співголова фестивалю Андрея Борцун. «Фестиваль тривав 10 днів. Упродовж перших чотирьох днів пройшли майстер-класи особистого розвитку: уранці – курси акторського майстерства, відкриті для всіх, хто прийшов на фестиваль, а вдень ми провели ще пять семінарів – хореографії, візуального мистецтва, сценографії, музики і ритму, драматургії. Наступні три дні присвячені виставам учнівських театральних труп, які приїхали в Александрію. Вечори також були насичені численними різноплановими заходами. Щовечора пройшли дві професійні театральні вистави на обох сценах фестивалю як для молодих учасників фестивалю «Ideo Ideis», так і для членів місцевої громади. У той же час три вечори були присвячені наставництву — ми їх називаємо Вечорами оповідачів. Мова йде про зустрічі з професіоналами з ​​різних областей, окрім мистецької, яких ми запросили до Александрії, щоб розповісти про свою кар’єру та відповідати на запитання учасників. Інший розділ «Вечірнє кіно» був присвячений, звичайно, любителям кіно. Ми запросили румунських режисерів, які показали свої останні або кращі фільми, а потім обговорили їх з глядачами. В останній день фестивалю ми правели ряд майстер-класів, на які запросили кращіх театральних діячів. Керував майстер-класами наш друг Кетелін Штефенеску, який наприкінці обговорив різні теми з аудиторією.»



    У місті з населенням не більше 40.000 осіб фестиваль «Ideo Ideis» зумів створити унікальну атмосферу. Розповідає Андрея Борцун: «Йдеш по вулиці і всі посміхаються, бачиш десятки, сотні дітей в червоних футболках, з беджами, і ти знаєш, що вони беруть участь у фестивалі, бачиш, як місцеві жителі раді їх бачити, багато з них кажуть, що містечко оживає коли починається фестиваль… Панує дуже багато позитивної енергії, люди обіймаються, плачуть від емоцій, радіють, вчаться… Відбуваються різні обміни думками, ідеями, народжуються різні проекти, відбуваються зустрічі між професіоналами й молоддю… Мабуть фестиваль не повинен був тривати більше 8-10 днів, але коли він розпочинається — стає чимось таким, що мені дуже важко пояснити.»



    Починаючи з цього року, учнівські театральні трупи, які беруть участь у фестивалі, представили свої вистави без журі і без індивідуальних премій. Це рішення організаторів є результатом зміни концепції фестивалю, а саме є бажанням організаторів поставити наголос на процесі, а не на результаті, винагородах, преміях. Учасники отримали нагороди у вигляді «досвіду», тобто можливості взяти участь у Національному театральному фестивалі 2014 року, можливості виступити наступного року в рамках Міжнародного театрального фестивалю у м. Сібіу, або на Фестивалі румунської комедії 2015 року.



    Андрея Борцун підбила й висновки дев’ятого фестивалю «Ideo Ideis», який пройшов з 18 по 26 серпня: «Ми хочемо зробити набагато більше для громади та тамтешніх дітей в наступні роки, тому що інтерес до фестивалю виріс надзвичайно сильно. Ми хочемо побачити в Александрії якомога більше учнів. Сподіваємось, що наступного року, коли пройде десятий фестиваль, нам вдасться зробити там дуже гарний кемпінг. А понад усе, я сподіваюсь, що ми залишимося разом як міцна команда, продовжимо організовувати цей фестиваль з такою ж пристрастю.»



    Організатори Національного молодіжного театрального фестивалю «Ideo Ideis» готуються відзначити в 2015 році десяту річницю сміливого й надзвичайно впевненого існування. Можливо, Кетелін Штефенеску сказав найкраще, чому ці молоді люди заслуговують на більшу підтримку, ніж дотепер: «Мені б хотілося привітати те, як відбуваються речі в Александрії, та філософію, довкола якої будуються всі речі. Те, що відбувається там, є настільки чистим, звичайним і, на жаль, рідкісним, що я щоразу використовую вищу ступінь і усвідомлюю, що це не найкраща річ, бо це може створити певну форму недовіри чи підозри. Але всі ті, хто мав цікавість податися туди, відкрили для себе дещо унікальне. З тим місцем мене пов’язує той факт, що все там — як у відкритій книзі, що кожен гріш витрачається з прозорістю, що з цієї точки зору всі засинають вночі спокійно, що всі залучені в цю історію — члени групи наставників, трейнери, які працюють з дітьми, і всі організатори фестивалю роблять всі ці речі заради суспільного блага, і це здається мені надзвичайним і дуже важливим.»

  • Єврорегіональний театральний фестиваль TESZT у Тімішоарі

    Єврорегіональний театральний фестиваль TESZT у Тімішоарі

    В останній тиждень травня тімішоарський Угорський державний театр ім. Чіки Гергея провів сьомий Єврорегіональний театральний фестиваль – TESZT. З самого початку у 2007 році, організатори фестивалю поставили собі за мету підкреслити полікультурність Єврорегіону “Дунай-Кріш-Муреш-Тиса” та зміцнити звязки між театрами в цьому регіоні, що робить цей захід унікальним в Румунії. Таким чином у фестивалі беруть участь театральні трупи й актори з Румунії, Угорщини та Сербії.



    Тема фестивалю відрізняється з року в рік. Директор тімішоарського угорського державного театру Аттіла Балаш розповідає: “Ми спробували обєднати вистави навколо теми “Минуле та обробка минулого в наші дні”. Цікаво, що цьогорічні вистави вписалися в цю тему. Насправді, не ми обираємо теми, а теми виникають самі. Ми просто повинні вирішити, яка є найбільш актуальною в регіоні. У минулому році усе було набагато свіжіше, більш актуальніше. Цього року ми торкаємося більше минулого і я міг би перерахувати майже всі вистави, включені до фестивалю, які вписуються в цю тематичну лінію.”



    Фестиваль був відкритий виставою “Пожежі”, що була поставлена режисером Раду А. Нікою на сцені угорського державного театру в Тімішоарі. Історія починається з війни в Лівані та є своєрідним аналізом її наслідків на життя людей. Точніше, по смерті матері близнюки Жанна й Сімон мають виконати її останню волю — знайти свого батька, якого вони ніколи не знали, та свого брата, про існування котрого і не підозрювали. Таким чином розпочинається подорож близнюків до однієї з близькосхідних країн, що приховує таємницю їхнього заплутаного й кривавого роду. Автором пєси є блискучий канадський драматург і режисер ліванського походження Важді Муавад.



    Його пєса лягла в основу сценарію однойменного художнього фільму, номінованого у 2012 році на Оскара в категорії “кращий іноземний фільм”. Розповідає Раду А. Ніка: ”Мені дуже сподобався цей текст, бо він дуже зворушливий. Останнім часом вже не пишуть так емоційно. Ми всі дуже холодні, складні, завжди хочемо показати, що думаємо, боїмося відчувати. Зізнаюся, що я боровся самий з собою і мені подобаються ті тексти, я не є прихильником надмірних емоцій в театрі. Але це стало виключенням. Історія сама по собі є викликом, це складна історія, дуже дивна суміш між сучасним детективним романом з античною трагедією. Вона має специфіку детективу, є трагедією й одночасно не має недоступної холодності античної трагедії. Автор створив сучасну історію, в умовах коли більше половини пєси відбувається на Близькому Сході, котрий по менталітету не є характерним для нас.”



    До програми VII-го Єврорегіонального театрального фестивалю увійшла і вистава “Одного разу в Тімішоарі”, драматурга і режисера Петера Керека. Це розповідь про сімю, яка намагається приховати своє минуле з часів комунізму. Актриса Андрея Токай розповіла про виставу: “Усі ми просто люди… це я зрозуміла з цієї вистави. Це дуже проста історія. Йдеться про багатодітну сімю, мати загинула в ДТП, а діти повертаються додому. Що відбувається між ними? Що вони виявляють? Що сталося 20 років тому? Я граю роль людини похилого віку, з оточення цієї сімї. Це і прислуга і ні, своєрідна мати і ні… Я це зрозуміла: що ми ані добрі, ані погані, ми просто люди, живемо і намагаємося йти далі. І не йдеться про виживання. Це крайні ситуації, сварки, ненависть, але все вирішується. Усе, врешті-решт вирішується, тому що те саме відбувається у повсякденному житті.”



    Слід також згадати про виставу “Червоний”, поставлену спільно сербським народним театром міста Суботіца та угорським театром ім. Катона Йожефа з Будапешта. У ньому режисер Габор Мате розповідає про звірства, що сталися під час Другої світової війни в Югославії, поблизу кордону з Угорщиною і взагалі в районах компактного проживання угорців. На початку 1942 року угорська армія вторглася на територію Югославії і розстріляла багато місцевих жителів. У відповідь в 1944 році комуністичні югославські партизани вирішили помститися за це етнічним угорцям. Тоді не було судових справ, а тільки тортури, самосуд, масові розстріли. Пєса була написана Році Брестянські, літературним секретарем Народного театру в місті Суботіца: “Цей період історії донедавна був майже забороненою темою. Історики стверджують, що десятки тисяч людей стали жертвами цих подій. Про них було не тільки заборонено говорити, люди боялися про це говорити. Однак, щоб зробити наступний крок, важливо усвідомити минуле.”



    У тему цьогорічного Єврорегіонального театрального фестивалю – TESZT “Минуле та обробка минулого в наші дні“ ідеально вписалася і вистава “Низовини” за мотивами однойменного оповідання румунсько-німецької письменниці Герти Мюллер. Вона була адаптована режисером Ніколаусом Валчем і поставлена на сцені німецького державного театру в Тімішоарі. Актриса Іда Ярчек-Газа, виконала роль бабусі: “Режисер сказав, що його не цікавить груба сторона текстів Герти Мюллер. Він спробував виявити ліричні аспекти, гарні речі, напівголосні тони, тендітність там, де вона вразлива. І я дуже вдячна йому за його терпіння у виявленні мякої серцевини під дуже твердою і грубою оболонкою. Це було дуже важливо для мене як актора. Я думаю, що саме завдяки цьому ця вистава є гарною: представляє стільки аспектів, що кожен глядач знайде щось із цієї вистави в своїх абсолютно особистих спогадах. Я думаю, що саме в цьому родзинка вистави.”



    На цьогорічному Єврорегіональному театральному фестивалі в Тімішоарі організатори презентували книгу написану і надруковану крізь призму культурного діалогу між театрами, установами та акторами з трьох країн. “Транскордонні шляхи” побачила світло завдяки суті та естетиці фестивалю: створити спільну, багатомовну платформу для найбільших театрів і мистецьких закладів Єврорегіону “Дунай-Кріш-Муреш-Тиса”.