Наприкінці лютого телеканал Netflix розпочав трансляцію серіалу «Племена Європи» – фантастичної саги з Аною
Улару в одній з ролей. Відома актриса, яка до тепер у своїй кар’єрі зіграла майже
50 ролей, багато з яких успішні міжнародні постановки, де вона знялася з Кіану
Рівзом (Сибір), Томом Хенксом (Інферно), Бредлі Купером і Дженніфер Лоуренс
(Серена), виконує у новій постановці Netflix роль Грієти, войовниці, яка належить до племені, очолюваного нещадними
бійцями. Дія в німецькому серіалі режисера Філіпа Коха розгортається в
майбутньому, в 2074 році, через 45 років після технологічної катастрофи, в
результаті якої європейський континент опинився в драматичній ситуації. Шість братів, кожен з іншого племені, борються за виживання та свободу.
За
роль у «Племенах Європи» Ана Улару пройшла кастинг під час зйомок
іншого серіалу «Alex Rider», трилер-серіалу, випущеного Elevennth Hour Films та Sony Pictures Television, показаному в Румунії
наприкінці минулого року та транслюваному на AXN. Першою умовою для побудови гідного довіри персонажа – це
якісний сценарій, каже Ана Улару: «Цей вибір, зрештою, пов’язаний з моїм смаком як глядача,
як споживача якісного телекіно. Я повинна відчувати, що проєкт підходить моєму
смаку, що він ставить мені виклики. Я досить вимоглива, я вибираю лише ті проєкти,
які мені кидають виклик, бо для мене дуже важливо вірити в історію. Іноді я не
вірю в історію, або не думаю, що вона структурована до кінця, або мені може
здатися, що до теми ставляться поверхово або навіть образливо, і тоді я волію
видалити себе зі списку кастингу. Мені пощастило, що мої агенти розуміють мене
і вірять у мій вибір. Те саме відбувається з пропозиціями, які я отримую. Хоча
ми, актори, хочемо працювати безперервно, ми маємо свободу вибору та відмови,
коли відчуваємо, що проєкт не підходить нам. Тому що деякі проєкти або історії
підтримують наше бачення світу, а інші йому суперечать. А в тих, хто суперечить
цьому, здається, немає сенсу брати участь. Зрештою, це моя перспектива як
глядача.»
Честь це головна якість Грієти, -
сказала Ана Улару, яка також розповіла нам про те, як було під час зйомок, які
проходили в Чехії, поблизу Праги та в Хорватії: «Так, честь характерна для
племені, до якого я належу, племені Воронів, яке має дуже сильний код
цінностей, як самураї. Ці члени племені, які заявляють, що не брешуть і не
обманюють, присвятили своє життя війні та обману. І хоча вони мають
експансіоністські тенденції, вони є справидливими. Це дуже складні персонажі, і
я можу сказати, що це мене дуже привабило, світ, який створив Філіп Кох
абсолютно захоплюючий своєю різноманітністю. Кожне плем’я має свої особливості,
і час від часу з’являється новий персонаж з іншого географічного ареалу. Аби створити,
як сценарист, таку сагу, ти звертаєшся до підлітка, якого ти тримав у собі.
Дуже приємно було прочитати історію. І якщо тобі пощастить зіграти в цій
історії, тим більша радість. Я вже говорила, що режисером серіалу є Філіп Кох,
але кілька епізодів, де мій персонаж має більшого значення були зняті Флоріаном
Баксмайєром, іншим чудовим режисером, з яким я дуже добре співпрацювала. Зйомки
були важкими, але приємними. Оскільки можуть бути екстремальні погодні умови, йдеться
про дуже довгі години зйомок, унікальні ситуації. У мене, наприклад, були дуже
довгі і важкі нічні зйомки. Акторське життя, з цієї точки зору, є способом здобуття
міцного імунітету. Також я помітила якесь неписане правило, що дія у фільмі
ніколи не підходить сезону, коли я повинна грати певну роль. Так сталося, що в «Інферно»
(режисера Рона Говарда) мені довелося носити вовняну уніформу та шкіряні
рукавички, обшиті вовною, у Флоренції у травні та червні. А в кінострічці «Периферия»
останній день зйомок був у лютому при мінус 12 градусах, і оскільки дія
відбувалась влітку, я носила футболку».
Роль у фільмі Периферія (2010, режисер Богдан Джордже Апетрі)
принесла Ані Улару трофей Бокаліно – нагороду швейцарської кінокритики
за найкращу жіночу роль на Міжнародному кінофестивалі в Локарно, звання
найкращого жіночого перформансу на фестивалях у Салоніках та Нові Саді,
спеціальну відзнаку на Варшавському міжнародному кінофестивалі. За цю ж роль Ана Улару отримала премію Gopo за найкращу жіночу роль і відбір до програми Shooting Stars, присвячену 10 найталановитішим молодим європейським акторам на
Берлінале 2012 року. Однією з перших її головних героїнь була у кінострічці Італійки (2004), режисера Наполеона
Гельміса. Далі послідували короткометражний фільм «Дівчина з Туреччини»
Крістіана Мунджіу, колективний фільм «Загублені та знайдені», «Папір буде
блакитним», Раду Мунтяну. Ана Улару також зіграла важливі ролі у фільмах
Я – бабуся-комуністка режисера Стере Гулі, Дуже нестабільне
літо режисерки Анки Даміан, У дорозі з моїм батьком, у постановці
Ани Міруни Лезереску, Чарльстон у постановці Андрея Крецулеску.