З другої половини
XVIII століття світло стало лейтмотивом
всіх проектів модернізації. Це, на думку соціальних реформаторів, було способом
позбавити людей невігластва, в якому, на їхню думку, тримали населення релігія
та Церква. З цієї причини XVIII століття було назване «століттям
світла». Світло було духовним
і принесене книгою та освітою, усуненням неписьменності. У ХІХ-му столітті ідеї модернізації
перейняли тему світла, якій додали матеріальний вимір, котрий за допомогою
науки мав дати людині доступ до знань. Електричне світло вважалося найвищим
прогресом до тих пір, а електрична лампа Едісона радикально змінила світ.
Комуністи вважали
електрифікацію одним із засобів, за допомогою яких нова людина може піднятися
на більш високий рівень. Одним з ленінських гасел було «Уся влада – радам та
електрифікація сіл!». Таким чином, коли він був встановлений у Румунії 6
березня 1945 р. комуністичний режим зробив електрифікацію однією з головних цілей, що мали принести йому популярність і легітимність.
Амбітний економічний і соціальний проект – електрифікація Румунії, мав і важливу
політичну складову, що почала впроваджуватися з 1950-х років.
Інженер Тудор
Константін був директором Бухарестської електростанції, найбільшого виробника
електроенергії в країні. У 2003 році в інтерв’ю Центру усної історії
Румунського радіо він розповів про першу гідроелектростанцію, побудовану в
районі Біказ. «Початковий
проект був розроблений професором Доріном Павелом та інженером Дімітрієм Леонідою,
за власні кошти та з рюкзаком на спині. Інженер Леоніда хотів зробити румунського
робітника інтелігентним, престижним робітником і заснував школу, яка мала назву
«Школа електриків і механіків інженера Леоніди», в якій викладали він разом з
дружиною і двома професорами з Політехнічного інституту. Особи, які вчилися у
цій школі отримували таку підготовку, що коли подавали документи для прийому на
роботу в «Газ і електрику» або в національну залізничну компанію «CFR» і казали,
що вони є випускниками Школи Леоніди, їх одразу приймали. Коли почався проект
електрифікації, я працював на електростанції, а інженер Леоніда сказав мені:
«Юначе, я скажу тобі наступне: враховуючи нинішній стан, Румунія не може бути
електрифікована без участі держави, так само як росіяни електрифікували Росію».
Після того, як цей план електрифікації був доведений до кінця, я отримав нагороду, як це робилося тоді. Отримав Орден Труда
ІІ ступеня, який досі зберігаю.»
Держава мала
усунути наслідки війни і це можна було зробити лише через промисловий розвиток.
Тудор Константін знав, що мала Румунія до політики електрифікації. «Її впровадження
почалося в 1950 році, коли я вже працював директором електростанції.
Бухарестська електростанція була найбільшою в країні та мала кращих інженерів. Можливо
вона не була оснащена за західними
стандартами, але в будь-якому випадку там працювали довоєнні енергетики, які добре
знали свою справу, тобто не вибирали поганих речей. Вони вибирали обладнання,
яке було, так би мовити, унікальним у світі чи в Європі. Наприклад, Електростанція
«Філарет» мала дизельні двигуни,
потужністю 5000 кінських сил, вони були унікальними в Європі, коли їх купували.
Так само, ще до війни була куплена газова турбіна потужністю 10 000 кВт, так
само унікальна. Але настала війна і не встигли її ввести в експлуатацію, що
було зроблено вже після війни. Я пам’ятаю як до нас зверталися росіяни з
проханням допомогти їм. Я дав їм ключі від приміщення, де зберігалися плани швейцарців,
і вони крали. Звичайно, що й ми крали для себе, треба ж було її встановити,
ввести в експлуатацію. Такі речі теж траплялися.»
Окрім економічного
та соціального обґрунтування, розробка та реалізація проекту такого масштабу стали
можливими після прийняття політичного рішення. У плановій економіці немає
нічого неможливого. Тудор Константін. «Партія прийняла відповідне рішення, а
потім воно мало бути втілене в життя міністерствами, всіма підприємствами, фахівцями.
Мене також попросили
висловити свою думку, я брав участь у розробці плану електрифікації, тому що я
був першим керівником електростанції. Пам’ятаю, що тоді зав’язалася палка
дискусія між теплотехніками та гідротехніками. Суперечка виникла довкола того,
з чого треба починати, які саме електростанції будувати спочатку. Гідротехніки,
такі як Леоніда стверджували, що треба починати з гідроелектростанцій, теплотехніки наполягали
на теплових електростанціях на природному газі або вугіллі. Врешті-решт, для
примирення сторін знадобилося втручання керівництва партії. Було сказано, що
гідроелектростанції є дешевшими та економічно ефективнішими. Вироблена ГЕС
електроенергія була в три-чотири рази дешевшою, ніж вироблена на ТЕС. Але також
було наголошено на довших строках будівництва гідроелектростанцій, а країна не могла
чекати. Треба було розвивати промисловість країни і тоді, навіть якщо це було
дорожче, ми вирішили будувати теплоелектростанції. Врешті-решт було обрано ТЕС,
але також розглядалися й варіанти будівництва гідроелектростанцій. Тоді почалося
будівництво Біказької ГЕС. Але спочатку електроенергію виробляли на теплоелектростанціях в Дойчешть, у Молдові, в
Тиргу-Муреші.»
Електрифікація
Румунії закінчилася в 1970-х роках і вважалася успішною. Однак, навіть якщо енергетичний
сектор був диверсифікований, більша
частина виробництва йшла для промисловості.