Tag: угорці

Румунсько-угорський спір ХХ-го століття також мав і академічну складову, пов’язану з Клузьким університетом. Продовжуючи традицію Єзуїтського
коледжу, створеного тут у 1581 році, і університету з викладанням угорською
мовою, заснованого в 1872 році, Клузький університет став предметом спору, тим більше, що румуни просили під час
революції 1848 р. заснування університету з румунською мовою викладання,
але це прохання не було їм виконано. Після 1918 року, коли Трансільванія
приєдналася до Румунії, у місті Клуж був заснований університет імені Фердинанд I, а старий університет імені Франца Йозефа переміщено в Сегед, в Угорщину, до 1940 року. Після анексії Північної Трансільванії Угорщиною, у серпні 1940 року, угорський університет повертається до
Клужу. Настав час румунського університету переміститись в Сібіу, який повернутись в Клуж, після 1945 року, коли до
складу Румунії
повертається Північна Трансільванія. Щоб задовольнити обидва бажання, комуністи вирішили створити
два університети в Клужі, румунський імені Віктора Бабеша, на честь великого румунського лікаря та угорський імені Яноша Бойоя на честь відомого угорського математика. У 1959 році
ці два університети об’єдналися і з’явився нинішній університет імені Бабеша-Бойоя.

Янош Фазекаш був одним з лідерів
угорської меншини в роки комунізму. В інтерв’ю, наданому в 2002 році
Румунському центру усної історії, Янош Фазекаш вважав, що Ніколає Чаушеску зробив
так, щоб університет імені Бойоя зникнув: «Дозвольте мені розповісти вам про шовінізм Чаушеску. Коли він сформулював соціальний та національний устрій суспільства в програмі партії, він через це
розумів примусову
асиміляцію національної меншини і створення єдиної нації, нової нації. Він організував
скасування Бойойського університету, а цьому допомагав тоді Іон Іліеску, який був президентом студентів демократів. Він провів у Клужі Національну конференцію, на якій
виступали румунські та угорські студенти, які б могли попросити об’єднання двох
університетів, але з метою поступового зникнення університету імені Бойоя. І коли відбулася Національна
студентська конференція, Чаушеску пішов і запитав Георгіу-Дежа: Товаришу Деж, що нам робити, я закликаю студентів, щоб два університети
об’єднались! Тоді
Георгіу-Деж відповів: Даваймо послухаймо молодь, адже молодь
творить майбутнє.

Янош Фазекаш намагався врятувати Бойойський університет,але йому не вдалося: Тоді я лежав у лікарні в Отопень, мене виписали, і
я сказав Георгіу-Дежу Товаришу Деж, як ви могли зробити таку помилку?
Ви забули, що в 1947 році, коли прийшли з Паризького договору, ви говорили вмісті Орадя, і сказали наступне: я отримав північну
Трансільванію, але я не отримав її назад як історичне право, не отримав її назад,тому що більшістю у ній були румуни, ми не отримали її назад, тому що ми брали участь у
останній частині війни проти Гітлера, але ми отримали її назад через демократичну політику
нашої партії, уряду Гроза. Ось що я і сказав, а потім показав йому газету де було
написано, що товариш Деж мав легку місію на Паризькому мирному договорі, коли він сказав, що існує угорський університет у Клужі, інший угорський університет у Тиргу-Муреші для медицини, Угорська
академія мистецтв,
Угорська консерваторія в Клужі, коли освіта проводилась угорською мовою.»

Ерно Галл був проректором
університету імені Бойоя.
В інтерв’ю 1995-го року він розповів про важкі моменти в житті угорського університету
в сталінський період: «Два університети існували після 45-го року в Клужі, і вони почали співпрацювати. Ця співпраця була природною і
необхідною,
відповідно до ідеології того часу, з міжнародною ідеологією, що «проповідувала»
дружбу. Викладачі, які працювали там, також пройшли сталінський період, особливо після
1949 року, коли двох ректорів цього університету заарештували і засудили. Йдеться
про Людовика Чегера, який був ректором університету, за
фахом лікар і Балога Едгара, також ректор. У ці роки, звичайно, рівень освіти
впав, і були роки, коли цей університет не міг зробити більше, ніж середня школа, ні в якому разі
не можна було розглядати як
сучасний університет. На моє щастя в 1952-53 рр., особливо після смерті Сталіна, ситуація покращилася, і
університет дійсно пережив період відносного зростання і духовного розвитку. Викладачі не були змінені, нові показали
себе».

Ерно Галл вважав, що на долю університету, якого він очолював, вплинула антикомуністична революція 1956 року в Угорщині: «Угорська революція в 1956 році була драматичним і трагічним поворотом. У кількох
напрямках. І під впливом
подій в Угорщині угорська інтелігенція в Клужі, особливо письменники, почали критикувати. Тобто, народився рух заперечення
існуючого, і цей порив відносного звільнення, безсумнівно,
вплинув на студентів і
викладачів. Студенти розробили меморандум, в якому вони
просили певних прав, і ми потрапили в досить скрутну ситуацію. У моєму серці і свідомості ми були поруч з ними, але як проректор мені
довелося справлятися з усіма ускладненнями і труднощами. Відбулася хвиля репресій. Багато студентів і викладачів, особливо молодих, були заарештовані
в 1957 році, коли настала хвиля репресій».

Незважаючи на хвилюючу історію
бурхливого століття, університет імені Бабеша-Бойоя тепер є багатокультурним. Але це
позитивний приклад того, як проблематична історія може створити життєздатну
модель.

Лідера
Демократичного союзу угорців Румунії, депутата Келемена Хунора у суботу не
впустили до України. Про це він
повідомив на своїй сторінці у
Facebook.

«Я їхав до
Ужгорода, де наші друзі відзначають 30-річчя місцевої угорської організації «Товариство
угорської культури Закарпаття». Я хотів особисто привітати їх поговорити про
спільний шлях, який пройшли угорські національні громади в Карпатському басейні
після падіння комуністичних диктатур, а також торкнутися проблем, з якими ми
стикаємося. Я б зробив усе це, якби українська влада, після години очікування і
з’ясування на кордоні, дозволила мені в’їхати в країну. Але мені заборонили
в’їзд без будь-яких пояснень. Вони просто повідомили, що не можуть впустити
мене до країни», – написав румунський депутат угорського походження на своїй
сторінці в мережі Facebook.

У коментарі
румунському агентству Mediafax Келемен Хунор уточнив, що отримав заборону на
в’їзд до України до 13 жовтня 2020 року.

Він сказав, що поінформував
про цей інцидент міністра закордонних справ Румунії і додав, що в понеділок
звернеться за роз’ясненням до Посольства України в Румунії.

Пізніше у зв’язку
з цим Посол України в Румунії Олександр Баньков на своїй сторінці у мережі
Facebook, зробив кілька уточнень.

«Пану Келемену
Хунору заборонено в’їзд на територію України з 03.11.2017 року. З того часу він
вже намагався в’їхати в Україну з угорським паспортом і йому було відмовлено,
тож він точно знав про ухвалене українською стороною рішення. І цього разу,
відповідно до українського законодавства, пану Келемену Хунору було вручено
рішення про відмову в перетині державного кордону України, яке він підписав. Це
правда, що відповідне рішення не містить мотивів, але така практика є загальною
для всіх європейських держав», – написав український дипломат. Олександр Баньков
додав, що він відкритий і
матиме за честь надати й особисто пану Хунору будь-які додаткові пояснення.

У відповідь на інформацію Олександра Банькова Келемен Хунор назвав реакцію
українського посла неприйнятною, додавши, що протягом останніх двадцяти років не бував в Україні і
ніколи не користувався угорським паспортом. «Я можу представити документи
сьогоднішнього інциденту. Прошу Посла України в Бухаресті Олександра Банькова
представити в свою чергу документи, якими у минулому мені було заборонено в’їзд
на територію України», – написав Келемен Хунор.

Келемен Хунор є румунський
політиком і письменником угорського походження. З 2000 року він є членом Палати
депутатів від угорської меншини Румунії. У листопаді 2009 року він взяв участь
в президентських виборах, на яких зайняв п’яте місце, отримавши 3,83% голосів. З
2009 по 2012 роки він обіймав посаду міністра культури та національної спадщини
Румунії. З 2011 року він очолює Демократичний союз угорців Румунії.

Історичне примирення 90-х років між пост-комуністічними Румунією та Угорщиною часто презентується в дослідженнях по спеціальності, як успішний приклад, який можна порівняти з післявоєнними Францією та Німеччиною. Однак тисячолітнє криваве суперництво, упродовж якого угорці правили в Трансільванії, провінції, де більшість населення складали румуни, час від часу дає про себе знати, і відносини між Бухарестом та Будапештом знову напружуються.

У середу Посла Румунії в Угорщині
Маріуса-Габріеля Лезурке викликали в Міністерство закордонних справ Угорщини,
де державний секретар Левенте Мадьяр оголосив, що офіційний Будапешт вирішив
призупинити на невизначений час підтримку кандидатури Румунії в рамках різних
міжнародних організацій, в тому числі в Організації економічного
співробітництва і розвитку (ОЕСР).

Ми здивовані, що через день після візиту глави угорської
дипломатії Петера Сіярто до Бухареста влада Румунії оголосила про припинення діяльності
Римо-католицької гімназії в місті Тиргу-Муреш (центр). Угорщина вважає це
ставлення посяганням на Католицьку Церкву, угорську меншину, угорських дітей та
їх сім’ї, – зазначив будапештський чиновник з незвичною жорсткістю для відносин
між Румунією та Угорщиною в останні роки. Аналітики зовнішньої політики
вважають, що оголошення Будапешту є особливо недружнім та неприйнятним, з огляду
на те, що міністр Теодор Мелешкану нещодавно
представив Генеральному секретареві ОЕСР Ангелу Гуррію переваги кандидатури
Румунії, наголошуючи на політичній рішучості та виконанні критеріїв оцінки,
встановлених організацією.

Бухарест швидко відреагував, більш виважено, поширивши заяву
МЗС, в якій зазначається, що позиція уряду в Будапешті викликана виборчою
кампанією в Угорщині. Будь-який навчальний заклад Румунії без винятку повинен
дотримуватися чинного законодавства, яке не застосовується дискримінаційно за
етнічною, релігійною або іншими ознаками, заявило МЗС Румунії. Румунське
зовнішньополітичне відомство каже, що будь-яка спроба представити ситуацію, що
склалася довкола Римо-католицького ліцею в місті Тригу-Муреш, як порушення прав
осіб, що належать до національних меншин, суперечить дійсності, тому що є
багато прикладів навчальних закладів, які підтверджують забезпечення румунською
державою права угорської меншини на освіту рідною мовою відповідно до найвищих
стандартів.

Члени цієї етнічної громади, яка налічує близько 1,5
мільйона людей, які зосереджені в основному в Трансільванії, мають право
навчатися угорською з дитячого садка до аспірантури. Крім того, освітня
політика румунської держави завжди врахувала вимоги Демократичного союзу
угорців Румунії, політичної сили, яка з 1990 року постійно мала своїх
представників у посткомуністичному парламенті Румунії і часто входила до
правлячих коаліцій в Бухаресті.

З Каталонії та Країни басків в Іспанії до бельгійської Фландрії, з Корсики і провінції Бретань у Франції до Південного Тіролю в Італії, сепаратистські рухи, які сподівалися, що шотландський референдум створить прецедент в ЄС, змушені тепер змиритися з провалом сецесіоністських рухів. Помірні або енергійні, впливові або ні, ці рухи не приховують своєї солідарності, надають одне одному взаємну політичну підтримку та узгоджують свої дії.

Ані Румунію не оминув цей рух за відокремлення, який охопив центр країни, так званий Край секлерів, де більшість складають етнічні угорці. До тепер, автономію цієї території, як попередній етап до незалежності, утверджували лише угорські радикали Трансільванії, згруповані в позапарламентських партіях. До них тепер приєднався, з власним проектом автономії секлерівських територій, помірний Демократичний союз угорців Румунії.

Провід союзу, який з 1990 року маже безперервно перебуває в румунському парламенті, а з 1996 року увійшов майже до всіх правлячих коаліцій, уповноважив свого лідера, віце-премєра Келемена Хунора представити основні положення цього проекту.

Документ передбачає, що три повіти Трансільванії – Харгіта, Ковасна та Муреш – обєднані в автономну структуру, повинні отримати повноваження за прикладом італійського Південного Тіролю. На карті Румунії вже була така автономна структура в перші два десятиліття комуністичної диктатури, найгірші в сучасній історії країни, під назвою Угорський автономний округ. І не за тірольським, а за радянським зразком.

Проект ДСУР передбачає надання угорській мові офіційного статусу, наряду з румунською та її викладання у всіх школах регіону, в тому числі в румунських. Дві етнічні групи — угорська та румунська — мають бути пропорційно представлені у всіх установах, в тому числі в судовій системі, де дві третини суддів і прокурорів мають бути угорської національності, і одна третина – румунської. Ініціатори проекту хочуть, щоб 50% доходів від зборів і податків, зібраних в регіоні залишилися в місцевому бюджеті.

І нарешті, столицею Краю секлерів ініціатори проекту автономії обрали найбільше місто в регіоні – Тиргу-Муреш, де, до речі, більшість населення складають румуни. “Угорці не хочуть відокремлення або незалежності, а лише ефективні гарантії збереження і розвитку національної ідентичності,” — уточнив Келемен Хунор.

Румунські політики, як соціал-демократи, з якими ДСУР перебуває зараз при владі, так і від правоцентристської опозиції, стверджують, однак, що будь-яка зміна адміністративно-територіального устрою держави має відповідати Конституції, яка передбачає, що Румунія є національною та унітарною державою. Румунські партії, згодні з децентралізацією та регіоналізацією, стверджують, однак, що в основі цих процесів не можуть стояти етнічні критерії, як того хочуть члени Демократичного союзу угорців Румунії.