Tag: українська громада

Понад 1 мільйон християн східного обряду Православної Церкви в нашій країні святкують Різдво Христове  та Новий рік за старим стилем, переважно липовани, українці, молдовани та серби. У багатьох частинах країни Різдво і Новий рік святкують за старим стилем 7 січня і в ніч з 13 на 14 січня. Традиції та звичаї, яких дотримуються під час святкування Різдва за старим стилем, мають багато спільного з грудневими. Віряни одягаються в традиційні костюми і ходять колядувати. Сім’я збирається на святу вечерю, яка є важливою частиною святкування.

 

Павло Кондрат, липованин з Журиловки (повіт Тулча), розповів про святкування, які організовує липованська громада: «З етнічного погляду липовани є росіянами, але конфесійно православними старого обряду. Це архаїчне, самобутнє православ’я. Єдина відмінність від решти православ’я – це не тільки календар, тобто юліанський, григоріанський, новий – старий. Є також деякі культові відмінності. Сьогодні традиції все ще дотримуються в досить великій мірі. Святкування дещо відрізняються, наприклад, Різдво і Новий рік святкують скоріше в родинному колі, в невеликих, нечисленних громадах. Святвечір – це тихий вечір без розваг. На Святвечір наймолодші діти, молодь колядують. У перший день Нового року, колядують найменші діти. Тут є багато спільного з румунським «Плугушором». Є така колядка, що починається словами: «Бог по полю ходив», не дуже вдалий переклад, це дослівний переклад, але колядка знаменує перехід до Нового року. Колядники віншують нового року і нової удачі, нового шансу!»

 

Ми запитали Павла Кондрата, чи є якісь особливі страви, покликані принести нову удачу, що міститься в цій колядці: «Не особливо, але якось слова з колядки теж зустрічаються на святковому столі. Я б згадав про пиріг, свого роду десерт, схожий за формою на «горішок», але без крему. Смачне, просте тісто».

 

 Крім традиції, ці старовинні святкування стали гарною причиною для любителів розваг інших віросповідань продовжити веселощі. Ми запитали Павла Кондрата про те, які спокуси чекають на туристів: «Традиційна місцева рибна гастрономія і, звичайно, під час зимових свят, в пропозиції місцевих пансіонатів, ми також маємо традиційні страви зі свинини (голубці, холодець), з риби, рибний борщ є зіркою, він не може бути відсутнім на жодній трапезі, а потім інші рибні страви: рибні закуски, копчена риба, ікра, різні види маринованої риби, рибні фрикадельки.»

 

В українській громаді на півночі Румунії, наприклад, господині готують 12 пісних страв на Святвечір, використовуючи гриби, квасолю, пшеничне борошно, кукурудзяне борошно, картоплю та мариновану капусту. Щоб мати ті 12 страв, з одного і того ж інгредієнта готується кілька страв. Однією з особливих страв є вареники з білого борошна із джемом, волоськими горіхами або маринованою капустою за смаком. Суп з квашеної капусти та голубці з кукурудзяною крупою також є обов’язковими в будь-якій родині.  

 

Різдвяний стіл українців Марамуреша має обов’язково дев’ять страв, які символізують багатство року. Найважливішою стравою є «греблянка» – страва з грибів, приготована на капустяному соку. Обов’язковими також є варена пшениця, символ багатих врожаїв, і риба. Ще один звичай, характерний для марамороських українців, полягає в тому, що ніжки столу були зв’язані ланцюгом, який залишається таким до Водохреща за старим стилем, оскільки вважається, що це збереже добро в домі. Традиційні українські різдвяні десерти – це варена пшениця з волоськими горіхами або маком, підсолоджена медом, а також пампухи з повидлом.

 

Що стосується сербської громади в Банаті (захід), то вони зустрічають Різдво з рибними стравами, смаженим на рожні молочним поросям і пирогом, який називається чесніца, з великою кількістю волоських горіхів і меду, щоб наступний рік був солодким і лагідним. Перед випіканням цього пирога в нього кладуть дві монети, вірячи, що той, хто їх знайде, матиме удачу цілий рік.

3 березня 2018 року у Клуж-Напоці представники української
громади і гості святкували 240 років від дня народження Григорія Федоровича
Квітки (літературний псевдонім Грицько Основ’яненко, Квітка-Основ’яненко). Його
вважають класиком української літератури, великим письменником і визначним
драматургом, журналістом, літературним критиком, популярним російськомовним
письменником. Він виступав у всіх літературних родах і жанрах, брав
безпосередню участь у тогочасній літературній полеміці, а також був надзвичайно
активним громадсько-політичним діячем. Серйозною творчою діяльністю він почав
займатися аж у 40 років і чергових 25 років успішно поєднував службову
діяльність з літературною. Кращі з його прозових творів представляли українську
літературу читачам Європи та за її межами. Починаючи з 1837 р. ряд його
оповідань і повістей друкується в перекладах на російську,
французьку, польську, болгарську, чеську та інші мови.

Захід, організований викладачами української мови та
літератури подружжям Гербіль, було проведено на факультеті іноземних мов
Клузького Університету імені Бабеша-Бойоя на кафедрі слов’янських мов, відділі
україністики. Привітальне слово проголосив голова Союзу Українців Румунії,
депутат Микола Мирослав Петрецький. Він
підкреслив крайню необхідність проведення
таких подій та наголосив на важливості знати історію для того, щоб знати хто є українці і не тільки. Користуючись нагодою він також
привітав жінок з 8-им березня.

Пані М. Гербіль розпочала виступ декламуванням шевченкового
вірша «До Основ’яненка», який, на її думку, поєднує ці дві непересічні
постатті. В своїй роботі «Новаторство художньої прози Г. Квітки-Основ’яненка»
вона наголосила на справедливому зарахуванню цього митця до «видатних українських письменників
дошевченкової епохи».В історію літератури Квітка увійшов як явище цілком
оригінальне, багато в чому по-справжньому новаторське. Він «засновник
та представник нової української прози – повісті, оповідання, реалістичної
трагедії і соціально-побутової комедії», автор перших серйозних художніх
творів, написаних літературною українською мовою. До появи його перших прозових
робіт в період становлення класичної української літератури активний розвиток
було зафіксовано переважно в поезії і драматургії. Тому, на думку літературних критиків, «появу свого часу повістей і оповідань Квітки-Основ’яненка українською
мовою можна вважати важливим етапом у розвитку не тільки творчості письменника,
але і української літератури». Одним з перших в українській (і в
російській) естетиці Квітка-Основ’яненко виступив з пропагандою «теми народу».Прозаїк поставив у центрі
своїх повістей образи трудівників-селян, прагнув правдиво відображувати життя
та побут селян, яскраво й точно описав народні звичаї і обряди. Він показав «не лише українському суспільству, а й
читачам з усього світу глибину душі простої людини-хлібороба, яка вміє не
тільки працювати, але й любити всім серцем.» Його твори входять до того
фундаменту класичної української літератури на якому згодом виросли такі імена
як І.Нечуй-Левицький, Марко Вовчок, Панас Мирний, Леся Українка, І.Франко,
М.Коцюбинський та інші.

Cтудентка-першокурсниця Теодора Кравчук у своєму рефераті
на румунській мові «Сентиментальна орієнтація прози Григорія Квітки-Основ’яненка»
розповіла про передумови появи перших повістей цього автора. На той час
більшість вважала українську мову «мужицькою», обмеженою, непридатною для
створення серйозної літератури. Визнавали її придатність тільки для творення
жартівливих творів у бурлескно-гумористичному дусі. Щоб довести глибинну
помилковість таких тверджень, Г.Квітка-Основ’яненко створює ряд неперевершених творів, які ввійшли до збірки
«Малоросійські повісті» (книга перша – 1834 p., книга друга – 1836- 1837
pp.) Його головні герої – прості люди,
яких він наділяє найкращими рисами і яких вважає природнімиу житті, поведінці і почуттях.Образи цих чесних трудівників
в українських повістях – велике творче досягнення Квітки. У збірці до так
званих сентиментально-реалістичних відносять повісті «Маруся», «Козир-дівка»,
«Сердешна Оксана», «Щира любов». В кожній з них центральним персонажем виступає
сільська дівчина з найбільш
типовими рисами: скромність, працьовитість, простота, ніжність, щирість.
Промовиця зупинилася на детальному розгляді персонажів та головних
характеристик повісті «Маруся» (1832). Це перша робота прозатора стала широко відомою і була високо
оцінена критиками і сучасниками.Сам Г.Квітка все життя пишався успіхом першої своєї
повісті й з гордістю твердив, що йому не треба іншої епітафії, як: «Він написав
«Марусю».

З
документальної стрічки та доповіді на тему: «Григорій Квітка-Основ’яненко -
життєвий і творчий шлях», зачитаний Іонелою-Пауліною Каіл, ми дізналися багато
цікавого про Квіткове походження, сім’ю, дитинство і юнацькі роки; про
захоплення театром, музикою (особливо флейтою) та філософією Сковороди.
Перебуваючи у пошуку свого покликання він був коли капітан, коли комедійний
актор-аматор. А після перебування у монастирі став директором дворянського танцювального
клубу. Практично все своє життя
Г.Квітка проводить у Харкові або поблизу (батьківське помістя у с.Основа). Він зробив чимало для
розвитку свого міста, як культурного центру, за що стає одним із найвпливовіших
там людей. Г.Квітка став ініціатором відкриття приватного театру (він був там
актором, режисером, директором і істориком), організував благодійне товариство,
взяв участь у відкритті інституту шляхетних дівиць,відкрив губернську публічну бібліотеку та заснував кадетський корпус
у Полтавi. Він
був організатором видання перших журналів і альманахів в Україні, видавцем
першої збірки українських прислів’їв та приказок. Крім того – постійно
допомагав молодим талантам матеріально. Окрім
благодійницької та просвітницької діяльності Григорій Федорович займається ще громадською
та державною: обіймає посади судді, повітового предводителя дворянства, головує
палатою карного суду, тощо.
Така його причетність до низки важливих і різних подій, на мій погляд, це – приклад особистої
активної життєвої і громадянської позиції, це – дороговказ майбутнім поколінням
та заклик не чекати і не плакатися, а діяти.

Творча спадщина Г.Квітки-Основ’яненка нараховує близько 80
прозових і драматичних творів. Більшість з них не втратила своєї принадливості
для широкого кола. Його п’єси Шельменко-денщик і Сватання на Гончарівці і
досі користуються популярністю, не сходять зі сцен українських та зарубіжних
театрів. Ці твори імпонують аудиторії різного рівня не тільки комічністю,але й проблематикою. Саме сценку з широко відомої
соціально-побутової комедії у 3-ьох актах «Сватання на Гончарівці» виконали на
заході учасники театрального гурту «Жар-птиця»: Сара-Марта Деак, Серйожа-Іоан
Грінь та Петро Панчик. Студенти вдало передали настрій героїв і почуття,їхній характері наміри. Цей виступ був
емоційно сильним та говорить про неабияку підготовку, відданість та захоплення
театральною справою її учасників.

Орієнтація
Квітки-Основ’яненка на «живомовну народну
практику, на усну народну творчість і здобутки попередників» привела до утворення своєрідного живописного письменницького стилю. Літаратурні
критики говорять і про ряд просвітницько-гуманістичних ідей, притаманних його
світогляду і творчості. Більшість зазначають, що Квітки-Основ’яненка збагатив
українську літературу «суспільною та
морально-етичною проблематикою, яскравими характерами»,відобразив «багато типових рис історичної епохи, життя майже всіх прошарків
українського суспільства», критикував і
«викривав вади та недоліки існуючого суспільства.» Йому вдалося покращити
якість творів українською мовою, зробити літературу більш реалістичною і
наближеною до народу за допомогою ряду літературних та фольклорних прийомів.В загальному Григорія
Квітку-Основ’яненка вважають «письменником
першорядним, знаковим», йому
присвячено велика кількість дослідницьких робіт. Та не дивлячись на це сучасні
потреби і нові погляди вимагають перегляду і переоцінки творчої спадщини
Г.Квітки. Зараз, наприклад, його віра у силу розуму, освіти та
самовдосконалення не видається нам «занадто
наївною». Навпаки,наш ефірний
та віртуальний простір, курси та трейнінги насичені чи не ідентичними
принципами і повчаннями. Нам розказують про небайдужість і відповідальність за
все, що відбувається; нас переконують у цілющій силі добротворення; нас
спонукають до особистого і професійного удосконалення; нам радять шукати
задоволення і радість у простому і звичному; пізнавати інших пізнаючи в першу
чергу самого себе; та зачинати змінювати і покращувати весь світ із покращань у
собі. На даний момент без сумнівним є те, що Григорій Федорович
Квітка-Основ’яненко зробив надзвичайно багато для рідного міста, для
української мови, літератури і культури, для підняття свідомості української
нації і її престижу, для національного відродження України. Він вартує не
меншої шани і визнання, ніж його сучасники чи послідовники.

(Автор:Ольга Сенишин)