Tag: укріплена церква

Відоме як у Румунії, так і за кордоном
якістю вовняних килимів, виготовлених на фабриках цього міста, місто Чіснедіє, розташоване у повіті Сібіу, вражає красою та важливістю будівель, а
також гармонією трьох культур, які тут поєднуються: румунської, німецької та угорської. З цього поєднання
вийшло особливе поселення з прекрасною історією та багатими традиціями. Отже,
сьогодні ми відвідаємо мальовниче місто центральної Румунії, розташоване між пагорбами, всього в 20 км від Сібіу, справжній магніт
для туристів.

Колись, на цих місцях, тобто з першого тисячоліття до
нашої ери жили даки. Потім римляни збудували тут сильну фортецю, а дорога до
знаменитого Апулум проходила неподалік цих місць. У Середньовіччі, в XII-XIII століттях прибули сюди німецькі колоністи.
Перша документальна згадка про поселення датується 1204 роком – йдеться про
документ короля Ємерика під назвою Ріветел. В результаті
економічного розвитку та чисельності мешканців, навколо 1300 року, було почато
будівництво підкріпленої церкви. Її зведено на руїнах римської базиліки, з
масивною вежею на заході. З економічної точки зору, місцевість починає
розвиватись все більше й більше в XIV-XV століттях. Гільдії ремісників, так само,
розвиваються. Вироблялись тут зокрема серпи, яких часто вивозили до інших
країн. У ХІУ столітті з’явились гільдії гончарів і вовнярів, а пізніше у
ХУІІІ-ХІХ ст. ці гільдії ремісників перетворились на великі підприємства. У
1241 році місцевість була зруйнована монголами. У період 1456-1462 роки,
комерційні спори між Владом Цепешом, господарем Волощини, і саксонськими
торговцями з Трансільванії, спричиняють мешканців місцевості Чіснадіє
підкріпити фортецю, звівши другу стіну та сильні башти всередині. Наприкінці
ХУІІ ст. жорстка домінація габзбургів приведе до виникнення чисельних бунтів. У
1806 році, Чіснадіє отримало від короля Франциска дозвіл називатися бургом.

Але це історія. Цікаво знати чому у
листопаді 2018 року сучасне місто Чіснадіє
було включено на карту туристичних курортів Румунії. Пояснює Данієль
Міхайлеску, прес-секретар мерії: Чіснадіє
– це дуже гарне місто, яке дійсно заслуговує цього статусу, і причини для
туристів провести відпустку у нашому місті різноманітні. Деякі туристи шукають
відпочинку та релаксації, інші – пригодницький туризм, деякі – природу. Є
туристи, які зацікавлені у виявленні нових, історичних об’єктів або культурних
аспектів. На рівні нашого міста розроблено ряд туристичних послуг: культурний
туризм, відпочинок і спортивний туризм.

У середньовіччі, місто Чіснадіє називалося «Хелтау» і прославилося своїми
майстернями для виготовлення металевих серпів, кіс, і особливо сукна. Туристи,
які приїжджають до міста Чіснадіє, обов’язково відвідують башту укріпленої
євангельської церкви в центрі міста. Башта дзвіниця, як її називають місцеві
жителі, була справжнім нововведенням Середньовіччя. Це була першою баштою з
годинником у Трансільванії і першою баштою на сході від Відня, на якій був
встановлений громовідвід. Якщо ви вирішити дати перевагу новому курорту Чіснадіє як місцю призначення для проведення відпочинку, то обов’язково ви повинні відвідати
кілька атракцій. Данієль Міхайлеску, прес-секретар мерії: У Чіснадії маємо укріплену Євангелічну церкву, присвячену св.
Вальпурзі, побудовану на початку ХІІІ століття. Вона була укріплена після
турецького нападу 1493 року. Це фортечна церква, яка приваблює багатьох
туристів до нашого міста. Поруч з церквою знаходиться Музей текстильної
промисловості, який є унікальним в Румунії, пов’язаний з традицією текстильної
промисловості міста Чіснадіє. Так само, у нашому місті, взимку, маємо єдиний у
повіті Сібіу критий каток, площею 800 квадратних метрів, доступний за дуже
низькі ціни.

Головний туристичний пункт в місті Чіснадіє є укріплена церква. Спершу це була римська базиліка, колишня римсько-католицька церква до 1544 року, коли вона була перетворена на євангелічну, лютеранську. Фундамент той самий, але церква має декілька етапів будівництва, протягом кількох поколінь. З часом мешканці міста захищались від ворогів у цій церкві в Чіснадії. Таким чином, перша форма церкви була в готичному стилі. Середня частина й залишилася готичною. Над церквою були побудовані три оборонні вежі на півночі, півдні і над вівтарем. З цієї церкви зберігся відомий Чіснадійський скарб, який з 1915 року був переміщений до Сібіуського музею імені Самуєла фон Брукенталя, хрест перших німецьких колоністів, що датується ХІІ століттям, прикрашений блакитним коштовним камінням, ворота старого вівтаря і дзвони церкви, що датуються 1664 роком.

Пам’яткою архітектури є будівля, в якій розташована музейна експозиція
Історія текстильної промисловості. Тут виставлені прапори гільдії сукнарів,
датовані 1834 роком, інструменти для обробки вовни, оригінальний ткацький
верстат, документи, а також ручні прядки, які використовувалися для обробки
вовни між 1700 і 1900 роками. І якщо ви хочете провести більше днів у Чіснедіє,
то ви повинні знати, що у вас не виникне жодних труднощів із поселенням. На
центральній площі міста чекають на туристів старі будинки, побудовані після
1800 року в готичному архітектурному стилі. Крім того, домінують вузькі та
звивисті вулички, які все ще зберігають свій середньовічний вигляд.

Куточок
історії з 1200-х років, забутий серед громади нового ХХІ століття. Лише за 10 км
від міста Брашов (центр), в комуні Гирман, туристи
можуть виявити, що спокій і радість історії ніби не порушені часом. Укріплена євангельська
церква в Гирмані – це місце, куди, якщо приїдете вперше, ви точно захочете
повернутися. Наведу лише кілька прикладів, щоб переконати вас відвідати цей населений пункт. Мова йде про церкву з 1240 року, вежу каплиці – з 1300
року та настінний розпис з ХУ століття. Пам’ятник зарахований досписку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.Всередині ви також знайдете цікаву колекцію анатолійських
килимів. Мене зачарувало це місце ззовні, коли побачила укріплення з оборонними
стінами та дзвіницею.

Одним із музеїв, відкритих після завершення режиму
надзвичайного стану в контексті пандемії COVID-19, був музей фортеці Гирман,
важливої ​​пам’ятки Трансільванії. Ця укріплена євангельська церква, справжня
фортеця, дуже добре збережена, була побудована у ХІІ столітті. У XV столітті
громада намагалася перетворити стиль романської євангельської церкви на
готичний стиль, але роботи зупинились під час укладання поверху дзвіниці, яка, маючи
32 метрами, стала найвищою в Краю Бирсей. Німці
тобто саксонці живуть в Гирмані дотепер, хоча їх залишилося їх лише 150 чоловік.
Інші емігрували в Німеччину ще з часів диктатора Ніколая Чаушеску. Їх прекрасна
оборонна церква височіє в самому центрі села до наших днів. І це не просто
церква, а ціла оборонна система, що складається із стін, башт, бастіонів,
дзвіниці. Кажуть що колись до всього цього додавався заповнений
водою рів.Дан
Попеску, адміністратор фортеці
розповідає: «Підходячи до фортеці, здалеку
бачиш церковну вежу. Адже навколо основної вежі є інші чотири башти. Це
дуже рідко зустрічається у сільських церквах, і означає, що місцеві керівники мали право карати смертюправопорушників у цій
місцевості. Чим наближаєтесь до фортеці, то бачите масивні стіни та водяний рів, який спочатку повністю
оточував фортецю. Це був корисний метод оборони в Середньовіччі. Вхід
здійснюється через тунель, побудований після 1800 року. Спочатку над ровом фортеці замість
тунелю був міст, який можна було підняти. Вхід через перші дубові воротазберігся донині. Однак у Середньовіччі фортеця мала інші три ворота».

Історія фортеці Гирман тісно пов’язана із наявністю членів Ордену
Тевтонських лицарів в цих краях, у перші десятиліття ХІІІ ст. За переказами,
церкву в Гирмані звели в ХІІІ ст. монахи-цистеріанці, які суворо
дотримувалися канонів простоти. Перша документальна згадка, однак, датується 21
березнем 1240-им роком, хоча люди тут жили ще в епоху неоліту. Церква в цій
місцевості поєднує елементи готики та романського стилю. Елементи готики
з’явилася, щоправда, вже після її реконструкції у 1593 році. Пізніше, коли
церква відійшла від угорців до саксонців, останні її укріпили. І саме для оборони
від кочовиків їм знадобилися міцні стіни. Отож, спочатку була зведена міцна
церква, а лише потім, в XV-XVI ст., обнесли її мурами з баштами. Висота мурів -
10 метрів, товщина стін від – півтора до 3,50 метрів. У стінах – бійниці. А потрапити в
селянську фортецю можна було лише через так званий цвінгер (zwinger) – перехід,
що характерний для архітектури Центральної Європи. У стінах фортеці є кімнати, в яких жителі села могли зберігати свої речі
або переховуватися в разі нападів, а їх упродовж часу вдалось пережити досить
багато – аж 47… Особливо сильно постраждав комплекс в 1421 році, після
турецького нападу. У середині тринефної церкви все досить скромно – якщо не
враховувати килими, якими у Трансільванії прийнято прикрашати внутрішні стіни
церков. Вівтар в стилі бароко, а портал храму складається з п’яти арок.

Селяни не мали
військової підготовки і більше покладались на допомогу самої будівлі фортеці, пояснює Дан Попеску, адміністратор
фортеці Гирман. «До самого входу у
фортецю, у них було чотири ворота. З
внутрішнього дворика ви можете бачити масивну церкву із невеликими будиночками для місцевих
жителів громади. Вони були побудовані поруч із церквою. На жаль, збереглися
лише будиночки з південної
частини фортеці. На даний момент, вони
стали музеями: музейіз частиною саксонського народного одягу та стара школа, де знавці німецької мови можуть почути саксонський
діалект. У нас також є інформативний багатомовний путівник з описом
фортеці та музейних експонатів».

Найбільшої слави Гирман зазнав, коли селяни
повстали проти трансільванського князя Габрієла Баторі (1608-1613 рр.),
який захопив Брашов, Бран і Ришнов, а потім взяв у облогу Гирман. Князь наказав
війську обстрілювати селянську фортецю з усієї сили, але жителі продовжували
захищатися, маючи сміливого керівника Ганса Бьома (Hans Böhm). Він був одним з
тих, хто запропонував заманити солдатів Габрієла Баторі. Жителі
розуміли, що й ті, хто обложив їхню фортецю, потерпають від голоду.Тому Бьом наказав
селянам робити буханці із снарядами всередині, а потім метати їх на ворогів. Ті
ж, голодні і втомлені, кидалися на буханці, намагалися їх їсти, і тоді вибухали
снаряди. Перелякані угорці втекли з Гирмана і більше ніколи сюди не поверталися. Князь
намагався вмовити жителів Гирмана на підписання мирної угоди, однак Ганс Бьом рішуче
йому відмовив. Після перемоги над Баторі жителі села отримали від брашовських
чиновників привілей щоп’ятниці продавати пекарські вироби на ринках без сплати
податків.

Отож, дорозі слухачі, Гирман чекає на Вас
пірнути у вир історії прадавніх саксонців у будь-яку пору року, а особливо
тепер восени, коли фортеця ділиться своїми таємницями та розповідає забуті
історії.

Сакси прибули в південно-східну
Трансільванію в XII-XIII ст., і оселилися на теперішній території повітів Брашов і
Сібіу та невеликої частини Мурешського повіту. Вони прибули сюди на запрошення короля
Угорщини аби захистити східні кордони християнської Європи від вторгнень зі
Сходу, і заснували приблизно 200 сіл та 7 укріплених фортець – звідси й німецька назва Трансільванії, Зібенбурген. Села зберегли свою структуру і територію майже незмінними протягом багатьох століть.
Вони, як правило, будувалися уздовж берегів річок, це структура села XIII
століття, принесеного німецькими колоністами з
районів Мозеля та Середнього Рейну, яка
до цих пір збереглася в Трансільванії.

Сакси управляли своїми містами, селами і ландшафтами
майже тисячу років і досі розмовляють своїм діалектом. Це справді являє собою культурний скарб. Духовним і оборонним центром кожного села є укріплена
церква. Під час вторгнень кочових народів, сакси ховалися в укріпленій церкві,
де зберігали вони харчові продукти, і мали там навіть колодязь, щоб збільшити
свої шанси на виживання. Насправді, кожна родина зберігала, навіть у мирний
час, сало й іноді м’ясо-солонину в місцях, спеціально улаштованих для всіх у
церкві. Одним із тих близько 200 сіл утворених саксонськими колоністами у
Трансільванії є село Клоаштерф, у Муреському повіті, про який розповів я вам
сьогодні.

Село Клоаштер належить об’єднаній
територіальній громаді Саскіз. Це ідеальне місце для відпочинку, на всі смаки.
Тут ви знайдете як сучасні пансіонати, так і місця для поселення без
телевізорів і сучасних акцентів. Туристичною атракцією цього невеликого села є
укріплений храм у центрі, побудований за зразком більшої за розміром церкви із
сусіднього села Саскіз. Меблі інтер’єру вражаючі, збереглися вони з XVII-XVIII ст.
в стилі народного бароко. Церква є одною з небагатьох укріплених церков в
Трансільванії з оборонним поверхом. Унікальність цієї церкви полягає в тому, що
над судном і хором було збудовано укріплений поверх із вікнами і стрільчастими
отворами. Церква була побудована в 1524 році, будучи останньою з невеликої
кількості церков такого роду, за проектом архітектора Штефана Угорця.

Церква добре збереглася до наших днів, її інтер’єр надзвичайно цікавий, будучи привезений сюди в середині XVII ст. Так само, внутрішній розпис храму особливий, будучи зроблений наприкінці XVII ст. Деякі
місцеві легенди говорять про те, що церква
має тунель, по якому мешканці укріпленої церкви могли врятуватися
під час облоги. Назва села Клоаштерф настільки ж
цікава, як і церква. Вона походить від німецького слова -
Клосдорф, що складається зі слів Ніколау (Святий Миколай) і Дорф (село). Історичні
документи згадують про першу церкву від 1353 року, з якої збереглася лише хрестильниця.

Куратор церкви Керекеш Аурел ознайомить вас із історією населеного
пункту Клоаштерф: З історичної точки
зору, частіші турецькі вторгнення між 1462 і 1482 роками призвели до укріплення міст і
сіл в Трансільванії. Більшість саксонських громад вирішують укріпити населені
пункти, щоб збільшити свою оборонну силу. 1493 рік, що був роком
великих турецьких набігів, є вирішальним для укріплення церков у цих селах.
Це період, коли ставляться
бази укріплених церков із вежами і оборонними поверхами.

Укріплений храм Клоаштерф розташований на головній вулиці
села, продовжує Аурел Керечеш: Укріплений
ансамбль євангелічної церкви є однорідним, церква чотирикутна, з
кутовими квадратними вежами, які
були збудовані у період з 1521
по 1524 рр. Церква-фортиця Клоашстерф належить
до останньої моделі саксонських
фортечних церков, розробленої ще із стадії проекту, щоб забезпечити захист фортеці від вогнепальної зброї. Перша документальна згадка про цей населений пункт датується 1267 роком. Документ описує його як саксонську фортецю проти татарських
вторгнень. У 1353 році була побудована стара церква, про яку не збереглося інформації. Потім, після 1500-х років, після указу про обов’язкову освіту для всіх саксонців, мешканці почали читати і писати, що призвело до розквіту цивілізації.

Невелике поселення у Східній Трансільванії, Клоаштерф, породило
легенду. Неподалік села знаходяться руїни замку, відомого місцевим жителям
під назвою Замок мавп. Кажуть, що за невидимими залізними дверима,
що знаходяться на пагорбі замку, захований скарб. Час від часу
двері з’являються з нізвідки, але вони можуть бути
розблоковані тільки магічною рослиною.Насправді тут були виявлені залишки урни і одна золота
монета з грецьким написом Олександра Великого. Справжній скарб
залишається прихованим до наших днів. Фортеця була відновлена Фондом імені «Міхая Емінеску», і неподалік
дзвіниці XIX століття було влаштоване приміщення для гостей з
традиційними саксонськими меблями. Фонд імені «Міхая Емінеску», під патронажем спадкоємця
британського престолу принца Уельського Чарльза, добивається відновлення
культурної спадщини і економіки трансільванських сіл.

Назва Трансільванія походить від латинського ultra silvam (за лісом). Це один з найдивовижніших регіонів Румунії. Культурні традиції німців, угорців та румунів грають дуже важливу роль в культурному та етнічному різноманітті регіону. У середині ХІІ століття, угорський король Геза II покликав більше 2.500 німецьких поселенців розвинути і захистити південно-східну Трансільванію (землю за лісами), плато оточене Карпатськими горами, що знаходиться сьогодні на території Румунії. Це була перша хвиля колоністів німців, які поселилися тут створюючи саксонські громади. Приблизно в той же період прибувають сюди тевтонські лицарі, вигнані зі Святої Землі після відвоювання Палестини арабами. Французький орден ченців цистерціанців побудував два монастирі, що сильно вплинуть на архітектуру саксонських церков регіону.

Документ, виданий в 1224 році королем Андрієм II, званий Золотий лист свободи або Andreaneus дав колоністам певні права і привілеї, які забезпечували їх незалежність і мали значний вплив на розвиток сіл. Церкви з самого початку відігравали важливу роль в нових громадах, які зуміли побудувати мінімум, аби почати нове життя, зазнаючи в густонаселених районах сильний соціальний і комерційний розвиток протягом відносно короткого періоду часу. Однак, родючі землі Трансільванії та розташування між Сходом і Заходом приваблюють багатьох завойовників. В церкві, середньовічна людина відчувала себе захищеною Богом. Саме тому церква вважалася притулком максимальної безпеки.

Друга світова війна позначила початок та кінець понад 800-річної історії громад трансільванських саксонців. Їх число постійно скорочується через численні депортації, еміграцію та суворі умови комуністичного режиму. Відкриття кордонів у 1989 році після повалення диктатури Чаушеску було останнім актом еміграції саксонців. Масивна еміграція в Німеччину залишила за собою лише кілька літніх німців, які стараються дбати про церкви та їх скарби. Лише 7 з більш ніж 150 саксонських церков з Румунії було внесено до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Маючи понад 700-річну давність, місцевість Аксенте Север подарувала археологам багато залишків з доби бронзи і римського періоду. Назва місцевості походить від румунського патріота, учасника революції 1848 року Аксенте Севера. Раніше село називалося Фрауендорф (Frauendorf) або Жіноче село, за тутешнім монастирем католицьких чернець. Церкву почали будувати з каміння саксонці у XIV ст. Товщина стіни башти становить понад півтора метра. Церква має оборонну башту, з нішами для рушниць на горищі та оборонну стіну, зміцнену потужними контрфорсами. На укріпленій стіні було улаштовано вартовий шлях, який піднімається вище комор, для зберігання продуктів.

Село Аксенте Север розташоване на півночі Сібіуського повіту, на плоскогір’ї Тирнавелор. З нагоди реставраційних робіт, у башті було виявлено ряд документів, що містять інформації про кількість домогосподарств села. З цих документів дізнаємося, що в 1819 році у селі були 132 домогосподарства. Відповідно до перепису населення від 2004 року у селі проживали лише троє саксонців. Укріплена церква у формі залу вперше згадується в 1322 році. Святилище, присвячене Всім Святим, є одним із небагатьох у Трансільванії, в яких вежа-дзвіниця розташована над хором. Хор церкви є найдавнішою структурою в усьому укріпленому комплексі, побудований з бутового каменю і має форму хреста.

В кінці XV століття до церкви було внесено змін для кращої оборони: були зведені апсида, оборонна висока стіна, комори і вежа біля воріт. Вздовж стіни, що оточує церкву було зведено декілька приміщень, де мешканці села могли сховатися на випадок облоги. Ці приміщення були недавно перетворені на гостьові номери. У вежі є три дзвони, найстаріший датується 1699 роком. Бароковий орган датується з 1777 року. З того ж періоду є 1 бароковий вівтар, здійснений художником Стефаном Валепадьєм. До тому ж стилю селянського бароко належать балкони і амвон, прикрашені фігурами святих, ангелів, що грають на музичних інструментах та з квітковими орнаментами. Реставрація церкви села стала можливою завдяки зусиллям фінансування і просування голландця Антуана ван Раєна, який залучив до проекту кошти з боку різних організацій з Німеччини, Швейцарії, Голландії і Великобританії.

Іншою гордістю тамтешніх мешканців є музей села, здійснений так само за допомогою спонсорів. Однак, не сільські жителі чи міська мерія зайнялися збиранням всіх предметів, документуванням або реставрацією приміщення, але той самий голландець на ім’я Антуан ван Раєн. Музей є відносно новим – від 2009 року. На устах всі постає запитання, чому цей голландець взявся за таку важку роботу як відновлення укріпленої церкви 700-річної давності? Відповідь можна знайти у кожному куточку цього музею: коли голландець дістався до трансільванських сіл, він був вражений схожістю місцевої культури і традицій із традиціями та культурою його країни, так що він почав ритися в архівах і будинках мешканців села. Так йому вдалося продемонструвати, що саксонці є за походженням з Нідерландів і сучасної Бельгії і докази цього, тобто народні костюми, мова і т.д., знаходяться в музеї укріпленої церкви Аксенте Север.

Церква і музей відкриті щодня протягом сезону, тобто з квітня по жовтень, з 10 до 18 годину вечора і в неділю з 12 (тобто після релігійної відправи) до 18 години. Після реставрації укріпленої церкви, яка була завершена в 2009 році, комори для харчів були перетворені на музей і гостьовий будинок. Отже, туристи можуть поселитися між стінами укріпленої церкви 700-річної давності і випивати свою ранкову каву на сходах фортеці, яка багато пережила протягом історії. Влітку ще гарніше, двір переповнений квітами, а в нічний час, після того, як пам’ятник покидає останній турист і масивні дерев’яні ворота зачиняються, ніби-то вся ця територія стає твоєю. За 15 євро в добу турист може провести незабутні моменти.

Сансонці цього села мають специфічне весняне свято, яке не можна знайти ніде інше у країні. Свято називається Blumenfest / Фестиваль квітів. Ніхто не знає точно, коли почався цей ритуал святкування весни. Раніше фестиваль квітів тривав як у казці, три дні і три ночі, а підготовка починалася ще в січні. Традиція почала слабшати після світових воєн, а потім, під час комуністичного періоду, свято проводилося спорадично до 1984.