Tag: укріплення

  • Добруджанська фортеця Капідава

    Добруджанська фортеця Капідава


    Розташовані приблизно в 50 кілометрах від міста Констанца, руїни римської фортеці Капідава є туристичною визначною памяткою Добруджі. Влітку 2021 року її було включено до повітової туристичної мережі. Розташована на правому березі Дунаю, фортеця є частиною серії фортець і укріплень, побудованих за часів римського імператора Траяна. Капідаві, як і іншим фортецям, розташованим на кордоні, довелося пережити численні напади кочових народів. Протягом багатьох років проводилася роботи з укріплення руїн, але цього було недостатньо. Недавно завдяки проекту Повітової ради Констанца історичну памятку було відновлено, консолідовано та збережено.



    За часів імператора Траяна римляни побудували понад 200 укріплень на кордоні імперії для захисту своїх територій. Укріплення збудовані вздовж Дунаю називалися лимесами (дунайськими), а одним із них є фортеця Капідава, яка була військовим центром протягом кількох століть. Як і багато інших обєктів, що представляють великий інтерес для нашої країни, ця фортеця була забута протягом десятиліть, і це, очевидно, призвело до її деградації та руйнування. Колишня римська фортифікація Капідава була побудована на початку 2 століття нашої ери за часів імператора Траяна і продовжувала існувати до 7 століття. Її збудували на березі Дунаю, в місці, де ріка робить широкий вигин (звідси топонім Капідава – «Фортеця на вигині»).



    Після численних нападів мігруючих народів фортеця була покинута протягом двох століть, а у IX ст. н.е. знову була заселена. Проіснувала ще упродовж двох століть, однак в середині XI століття укріплення було остаточно зруйновано. Фортифікація стала предметом спеціалізованих досліджень ще з 1924 року. Нині це місце є чудовою школою для румунської археології, а також надзвичайно привабливим туристичним обєктом. Укріплення досить широке, маючи закруглені кути та прямокутний план, з кількома воротами та вежами, але також із виходом до Дунаю, де колись був порт. Під час археологічних розкопок було виявлено базиліку, термальні лазні, понад 1000 хатинок, монети, амфори, предмети декору, особистого користування, кухонні приладдя… а дослідження тривають, і, здається, вони триватимуть ще довго.



    За словами дослідників, які брали участь у розробці веб-сайту www. capidava.ro, фортеця «займала важливе місце в римській оборонній системі і була частиною серії фортець і укріплень, побудованих за часів імператора Траяна, на початку 2 століття, як частина заходів з організації дунайського лимесу». Археологи та історики стверджують, що це місце особливо відповідало характеру споруди, пропонуючи величезну зону спостереження: скелястий масив, що піднімався між підніжжям схилу, що спускався з північного сходу до Дунаю. Масив мав перевагу зі стратегічної точки зору, а саме природний рів, який починався від Дунаю, обходив його з північно-східного боку, аж до східного кута фортеці. Крім того, форма масиву дала й форму та орієнтацію фортифікації. Стратегічне значення цього місця зумовило розміщення військової станції, а також розташування та розвиток цивільного центру в римську епоху.



    Військовий табір, розташований поруч з переправою, був побудований загонами V-го Македонського легіону та XI-го Клавдійського легіону. Гетський топонім Капідава, що означає фортеця на вигині, підтверджує доримське поселення. Форт також мав гавань, до якої входив низький причал біля води, склади та інші прибудови на верхній терасі, а також кілька лазень за межами фортифікації. Цей причал фактично був основним обладнанням станції флоту Classis Flavia Moesica, головна база якого була встановлена в Новіодунумі. На схід і північ від фортеці простягається курганний могильник з багатим інвентарем, а ще далі на південь – рівнинний могильник. Укріплення має форму чотирикутника з довгими сторонами – 105м х 127м, зі стінами товщиною понад 2м і висотою 5-6м, з 7 понад 10-тиметровими вежами, з яких 3 прямокутні, 2 вежі у формі кола та 2 проміжні підковоподібні вежі (U). Капідава – це захоплююче місце із захоплюючою історією. Як туристичний обєкт укріплення мало рекламується на профільних сайтах. Однак місцева влада започатковує тут різноманітні заходи для молоді, які спрямовані як на ознайомлення, так і на відкриття історії з експериментальної точки зору.


  • Бастіон Марії Терезії у місті Тімішоара

    Бастіон Марії Терезії у місті Тімішоара

    Розташоване у західній Румунії місто
    Тімішоара завжди було столицею історичного краю Банат. Будучи протягом історії
    частиною Османської імперії, імперії Габсбургів і Австро-Угорської монархії,
    Банат приєднався до Румунії 1918 року. Тому, особливо культурні впливи Габсбурзького періоду є найочевиднішими в
    Тімішоарі. Вони гармонійно поєднуються з румунськими, що були додані після 1918
    року. Серед символів міста, де підпалилася іскра антикомуністичної революції
    1989 року, числиться й Бароковий палац, теперішній Музей мистецтва. Він відомий
    в Тімішоарі, також, під назвою Палац старої префектури, розташований на Площі
    об’єднання, колишній центральній площі міста.




    На картах часу місто фігурує
    ще з 1339 року, а в XIV – XVI ст. його вважали бастіоном анти-османської боротьби. У Середньовіччі,
    Тімішоара зазнало максимального розвитку. Після 1718 року розпочинається
    колонізація німецького населення в Банаті. У XIX ст. цей населений пункт стає важливим промисловим
    центром, користується новими завоюваннями науки тієї епохи, телеграфом з 1854
    року та залізницею з 1856. 12 листопада 1884 року Тімішоара стало першим в
    Європі містом з електричним освітленням вулиць, в 1899 році кінні трамваї були
    замінені на електричні, а в 1881-му році в місто було введено телефон.




    Бастіон Марії Терезії – єдиний збережений бастіон
    у місті Тімішоара з часів приналежності банатського краю до Австрійської
    імперії. Будучи єдиним бастіоном, він також відомий тімішоарцям як Фортечний
    бастіон. Він був реставрований у 2008-2010 роках за європейські гроші. До
    реабілітації в ньому розміщувалися торгові центри, ресторани, бари, нічний
    клуб, книжковий магазин, дві постійні експозиції Банатського музею, а також
    відділ етнографії музею Банатського села. Умовою фінансування
    ремонтно-реставраційних робіт було, щоб протягом 5 років комплекс користувався для
    культурних заходів, діяльність громадського харчування обмежується кав’ярнями,
    кондитерськими та винними барами, дискотека була перетворена на навчальний
    центр для молоді.




    Після завоювання Тімішоари в жовтні 1716 року
    армією Габсбургів під проводом Євгена Савойського було виявлено, що турецькі
    укріплення не впораються з новою технікою бою. В результаті було прийнято рішення відбудувати всю
    фортецю. Укріплення було зроблено у системі Паган. Ця система надихнула першу з
    фортифікаційних систем, передбачених Вобаном, подібність між цими системами
    поширила твердження, що Тімішоара була укріплена в стилі Вобана. Однак це не
    так. Першим був побудований Бастіон Терезії. Будівництво розпочалося в 1732 році,
    відразу ж після завершення гідротехнічних робіт з упорядкування вод річки Бега,
    робіт, які проводилися між 1728-1732 роками і які мали забезпечити необхідну
    воду у фортечному рові.




    Спочатку бастіон був спроектований як равелін,
    оточений водою, розташований перед стіною, що мало об’єднати майбутні бастіони
    Франциска та Йосипа. Згодом його було включено до стіни укріплень, а в 1744
    році було перейменовано на Бастіон Терезії на честь ерцгерцогині Марії Терезії
    Австрійської. З часом тут була резиденція Римо-католицької єпархії, потім
    розміщувалися тут кілька майстерень і складів, школи, друкарня чи Державний
    архів. Після 1970 року сюди були перевезені етнографічні колекції Банатського
    музею, технічного музею та старі колекції Повітової бібліотеки. Наприкінці ХІХ
    – початку ХХ ст. майже всі укріплення були знесені. Бастіон Марії Терезії був єдиним бастіоном, який не був зруйнований, через те, що по всій
    довжині він мав придатні для використання приміщення. Бастіон розташований у
    східній частині фортеці, на даний момент – недалеко від центру міста.




    Складається він з двох сторін, північної та
    південної, довжиною близько 142 м, які утворюють на сході гострий кут у 72°. Конструкція
    забезпечена відступом, будучи єдиним бастіоном фортеці, обладнаним подібним
    елементом. Метою відступу була оборона на випадку його прориву. Він був
    спроектований так, щоб міг функціонувати самостійно, як останній пункт опору в
    середньовічних укріпленнях. Перші реставраційні роботи відбулися 1968-1969
    роками. Тоді було здійснено проїзд через бастіон автомобільного та пішохідного
    руху. Проте розмір рову перед ним був зменшений. Друга реставрація відбулася у
    2008-2010 роках. Із загальних витрат п’ять мільйонів євро надійшло з фондів
    PHARE, 1,7 млн євро виділено з державного бюджету, 2,3 млн євро – від Повітової
    ради, трохи більше мільйона євро – від мерії Тімішоари.

  • Фортеця Ришнов

    Фортеця Ришнов


    Сьогодні уявно відвідаємо разом місто
    Ришнов, що розташоване в центрі брашовського повіту. Воно оточене горами
    (Постевару, Бучедж, П’ятра Краюлуй), але розвинулось навколо найбільшої однойменної
    селянської фортеці Трансілванії. Розташована поблизу численних туристичних
    об’єктів, такі як Кеїле Ришноавей, Зернешть, Замок Бран, сама фортеця Ришнов та
    місто Ришнов є ідеальними туристичними призначеннями, звідки можна легко
    дістатися до Пояни Брашов чи до туристичних об’єктів з сусідніх місцевостей -
    Брашов, Бран, Предял.




    Населення
    міста нараховує 16.500 душ, деякі з них займаються землеробством та вирощуванням худоби, а інші
    працюють в хімічній промисловості. З рівної Долини річки Бирсей можна здалека
    бачити масивні руїни фортеці, побудованої на скелястому горбі, що підноситься
    на 200 м. над однойменним містом. Ришнов, як і багато населених пунктів
    Трансільванії, заснований німецькими переселенцями і знаходиться приблизно в 15
    км. від міста Брашов і приблизно на
    такій же відстані від замку Бран, на торгівельній дорозі, що зв’язувала
    Волощину і Трансільванію. І хоча в документах фортеця вперше була згадана лише
    в 1331 р., історики кажуть, що побудували її в період з 1211 по 1225 рр. лицарі
    Тевтонського ордена, які у той час управляли Бурценландом (рум. Краю Бирсей,
    історичного регіону на південному сході Трансільванії), після перших набігів
    татар, щоб захистити місцевих жителів. В
    наступні століття його буде підкріплено. Всередині фортеці знайшли собі притулок
    і війська господаря Волощини Міхая Хороброго, які зупинилися тут після поразки
    в Міраслеу в 1600 році аби чекати на додаткові військові сили. Ришнок це «селянська»
    фортеця. Вона відрізняється від більшості фортець і замків її призначенням -
    бути притулком для простих людей під час довготривалих облог. У фортеці було
    щонайменше 30 будинків, школа, каплиця та інші споруди, характерні для
    звичайного села. Кріпосні стіни, що мають форму багатокутника, досягали висоти
    5 метрів. З східної і північно-західної сторін стіни були укріплені. У фортеці було
    9 башт, 2 бастіони і підвісний міст.




    У фортеці
    знаходиться найглибший колодязь в Трансільванії, його глибина – 143 м. Згідно з
    легендою, будувати колодязь змусили двох турецьких полонених. Їм обіцяли звільнити
    з полону, як тільки завдання буде виконано. Робота почалася в 1623 р. і тривала
    17 років, але полонених не було звільнено з полону. В археологічних розкопках
    від 1970 року була
    виявлена також каплиця Святого Юрія, яка датується XIV століттям. І теж під час археологічних
    розкопок було виявлено, у дакійський період, в краю Бирсей жили даки Cumidavensis, з центром в Кумідаві, згаданої географом Клаудіусом Птолемеусом. Коли римляни завоювали Дакію, дійшовши в ці
    краї, вони збудували поряд з дакським
    поселенням Кумідава, римську фортецю.




    У 1718 р. вона
    сильно постраждала від пожежі (наступного року вона була відбудована заново), а
    в 1802 р. – від землетрусу. Останній раз фортеця використовувалася у якості притулку
    приблизно в 1848 р. під час революції, а потім була занедбана. Зараз фортеця
    відновлена і відкрита для публіки. На даний момент там функціонує музей
    (внутрішні приміщення схожі на лабіринт), у якому можна побачити знайдені під
    час розкопок предмети побуту, зброю, знаряддя для тортур, монети і навіть
    древнє поховання.




    У Ришнові є
    два центри для їзди верхом, гірський клуб та гірське кінне господарство, де
    можна займатися їздою верхом. Неподалік міста розташовані ущелини Ришноавей, де
    шанувальники скелелазіння, банджи-джампінгу та альпінізму мають всі можливості
    займатися улюбленими видами спорту. Так само це відмінне місце для піших
    прогулянок і ходьби. Розташований на 200-метровій відстані від середньовічної
    фортеці Ришнов, Діно Парк є проектом вартістю 5 мільйонів євро, що
    фінансувався з європейських фондів. Він унікальний у цій частині Європи, інші
    аналогічні парки знаходячись, за словами менеджерів парку Ришнов, у Німеччині,
    Австрії і, найближчим часом, у Лас-Вегасі. Найбільший з
    динозаврів має 22,4 метри завдовжки і 20 метрів заввишки, а найменший тільки 30
    сантиметрів. Сховані поміж деревами, динозаври постають перед відвідувачами по
    мірі того, як ті просуваються по маршруту. Дім птеранодона, дім овіраптора,
    диплодока, трицератопса, тиранозавра є місцями, які стимулюють у відвідувачів
    дослідницьке покликання. До всього цього додається міст через час та канатна дорога, а в останні роки привабливість парку зросла ще більше: тут
    з’явилося два кінотеатри, один з яких 9D, а також можливість відвідати парк уночі.

  • Соціальні та нерухомі вразливості у разі землетрусу

    Соціальні та нерухомі вразливості у разі землетрусу




    Розташований у сейсмічній зоні Вранча, Бухарест перебуває
    у районі ризику землетрусів. У минулому столітті столиця Румунії пережила два
    такі природні катаклізми: у 1940 та 1977 роках, коли магнітуда землетрусів
    склала 7,4 бали за шкалою Ріхтера.

    Сьогодні, через 42 роки з для останнього
    жахливого землетрусу, який забрав життя близько півтори тисячі осіб, постає
    запитання: на якій стадії перебувають проєкти сейсмічного укріплення будинків та
    підготовки населення до можливого землетрусу? Відповіді та рішення спробували
    надати дві неурядові організації – Румунська асоціація з питань культури,
    освіти та нормальності (ARCEN) та Re:Rise – у рамках проєкту Антисейсмічний
    квартал, який зосереджується на старому Бухаресті. Проєкт має на меті підготувати 20 тис. мешканців Бухареста до можливого
    землетрусу, враховуючи те, що, за прогнозами вчених на столицю очікує
    землетрус, що може нанеси серйозної шкоди.






    Відповідно до румунського законодавства, будівлі
    класифікуються за рівнем сейсмічного ризику на чотири категорії, а за видом надзвичайних
    ситуацій на три: від U1 до U3. Ці останні категорії фактично визначають
    терміновість сейсмічного укріплення. Проте, множинне трактування законодавства,
    маловідоме пересічним мешканцям Бухареста, не готових до сильного землетрусу, найімовірніше, застане місто більш непідготовленим, ніж коли-небудь,
    ослабленим, оскільки багато будівель не були укріплені після попередніх
    землетрусів, – каже Едмонд Нікулушке, генеральний директор ARCEN. «За даними
    мерії, у Бухаресті є 300 будівель в першій категорії сейсмічної небезпеки. Але
    водночас є трохи більше 1600 будівель, які не класифіковані у відповідні категорії
    ризику, але внесені до 1, 2 та 3 категорій небезпеки, нормативно-правовими актами
    1990 року. У них зазначено через скільки
    років мають бути укріплені окремі будівлі, які у дійсності можуть впасти у разі
    потужного землетрусу. Таким чином офіційно в Бухаресті є понад 2000 будівель, що
    входять до першої категорії сейсмічної небезпеки, які можуть розвалитися під
    час наступного великого землетрусу. У дійсності ця цифра невелика, оскільки
    насправді ми не знаємо скільки будівель перебувають під загрозою руйнування.»





    За оцінкою фахівців Технічного університету
    будівництва у випадку землетрусу магнітудою 7,5 балів за шкалою Ріхтера на
    глибині 90 кілометрів, понад 42% будівель у Бухаресті зазнають серйозної аварії.
    Деякі повністю зруйнуються, особливо ті, що були побудовані до 1963 року, а
    інші стануть непридатними для проживання. З огляду на усі ці невідомі, що можуть зробити люди,
    індивідуально чи на рівні громади, щоб пом’якшити, наскільки це можливо,
    наслідки землетрусу? Відповідає Едмонд Нікулушке. «Ми заохочуємо людей робити в
    першу чергу те, що залежить від кожного з них, брати на себе таку
    відповідальність, яка, власне, робить різницю між життям і смертю, між великою
    фінансовою шкодою і помірною шкодою.»




    Здавалося б – банальна річ, але дуже необхідна у
    разі катастрофи – це підготовка землетрусного набору, що складається, серед іншого,
    з аптечки, води, їжі, яка не псується швидко, свистка, портативного радіоприймача
    на батарейках, запасного одягу. Водночас ті, хто проживає у багатоповерхівках, зведених
    до 1977 року, мають поцікавитися про можливості їх сейсмічного укріплення.
    Закон передбачає можливість здійснення безкоштовної технічної експертизи та
    надання позики, схожої на іпотечну, для оплати будівельних робіт. Слід
    підкреслити, однак, що цими положеннями можуть скористатися лише об’єднання
    співвласників багатоквартирного будинку, а не окремо власники квартир. Якщо
    такого об’єднання немає, воно має бути створене.




    А громадянська ініціатива може вирішити багато
    питань, – каже інженер-будівельник Матей Сумбасаку, член асоціації Re:Rise. «Ми
    схильні думати, що укріплення будівель є єдиним варіантом зменшення сейсмічного
    ризику, але в дійсності ні. Ми можемо готуватися інакше, а не лише укріплюючи
    будівлю. Не треба використовувати відсутність прогресу в напрямку укріплення як
    привід для того, щоб не робити нічого іншого. Перше – це діалог із сусідами по під’їзду
    щодо можливості землетрусу. Так, як, наприклад, почав я з Re:Rise, що була офіційно
    створена три роки тому. Але п’ять років тому, коли я сидів у вразливому багатоповерховому
    будинку, я проводив свої літні суботи із сусідами, розмовляючи про землетруси
    та про наш будинок. Так я багато чому навчився. Це було важливо, тому що, мало-помалу
    усі почали втягуватися у землетрусну готовність.»




    Активність громадян
    допомагає як щодо підвищення рівня обізнаності населення, так і щодо створення
    громад, які при необхідності можуть допомогти зменшити шкоду, заподіяну
    землетрусом. Але об’єднання людей – це не завжди легке завдання, – каже Едмонд Нікулушке. «Насправді це дуже важко. На перші зустрічі нашого проєкту «Антисейсмічний
    квартал» прийшли від 5 до 8 осіб. Дуже важливо, але і важко говорити про життя
    в місті, яке ставить під загрозу ваше життя. Але в той же час неправильно не
    робити цього і не намагатися зробити все правильно. Це ще одне наше завдання:
    переконати людей провести експертизу своєї нерухомості. За останні 30 років
    було укріплено дуже мало будівель і надалі укріплюється занадто мало. Навіть не знаю,
    чи є можливість фінансово покрити потребу в укріпленні. На жаль, і на рівні міських громад
    справи рухаються дуже повільно. Занадто велика бюрократія, справи стоять, люди
    не довіряють місцевій владі. Але ми хочемо заохотити людей почати говорити про
    ризики землетрусу та об’єднуватися в асоціації власників житлових будинків чи просто сусіди мають об’єднати свої зусилля аби щось зробити для зменшення
    сейсмічного ризику їх будинку, провести технічну експертизу, навчитися як діяти
    до, під час і після землетрусу.»