Історія румунського військового флоту починається в середині 19 століття, коли після об’єднання двох князівств Молдови і Волощини, комерційні річкові флоти двох князівств були об’єднані. До того часу румунські князівства не мали річкового та морського військового флоту, оскільки не мали на це права, тому що перебували під контролем Османської імперії та не мали виходу до моря. З 1878 року, коли Добруджа стала частиною румунської держави та відкрила вихід до морів та океанів, почалася історія румунського морського флоту.
Румунський військовий річковий флот брав участь у російсько-румунсько-турецькій війні 1877-1878 років, здійснюючи військові операції на Дунаї. Румунські кораблі під командуванням Ніколає Думітреску-Майкана та Іоана Мурджеску встановлювали загородження на ріці, атакували османські кораблі, обстрілювали османські позиції на південному березі Дунаю і навіть змогли потопити два турецькі монітори.
У наступний період румунський військово-морський флот продовжував розвиватися і отримувати вигоду від програм з оснащення його військовими кораблями. У 1907 році чотири монітори і вісім річкових патрульних катерів увійшли до складу флоту для моніторингу та оборони Дунаю. Під час Першої світової війни Дунайський флот брав участь у битві при Туртукаї в 1916 році та у відступі румунської армії з Добруджі. Наступного, 1917 року, кораблі румунського флоту на Дунаї під командуванням Константіна Белеску обстрілювали німецькі артилерійські позиції в місті Тульча та ліквідували повстання російських кораблів у дельті Дунаю.
Після 1918 року озброєння румунського військового флоту продовжилося. На озброєння надійшли нові типи військових кораблів для морського флоту, такі як есмінці «Mărășești» (Мерешешть), «Mărăști» (Мерешть), «Regele Ferdinand» (Король Ферденанд) «Regina Maria», (Королева Марія) перший румунський підводний човен «Delfinul» (Дельфінул) та навчальний корабель другого покоління «Mircea» (Мірча).
У Другій світовій війні румунський флот складався з двох великих підрозділів – Морської дивізії та Дунайської дивізії. Морська дивізія мала 4 есмінці, 3 торпедні катери, 3 міноносці, 1 підводний човен, 3 торпедні катери, 8 буксирів і флотилію гідролітаків. Дунайська дивізія складалася з 7 моніторів і 6 есмінців. Румунське чорноморське узбережжя було захищене мінним загородженням на відстані 12 морських миль і береговою артилерією. Через диспропорцію на користь радянського флоту, румунський флот зайняв оборонну позицію на першому етапі війни. 26 червня 1941 року, через кілька днів після вступу Румунії у війну за визволення Бессарабії та Буковини, анексованих Радянським Союзом у 1940 році, есмінці «Mărăşti» (Мерешть), і «Regina Maria»» (Королева Марія) та берегові батальйони потопили «Москву», флагман радянської флотилії, що наближалася до румунського узбережжя, і пошкодили есмінець «Харків».
По мірі просування фронту на схід, румунський флот почав підтримувати сухопутні війська, що боролися в Одесі та Севастополі. До 23 серпня 1944 року радянські кораблі перестали наближатися до румунського узбережжя, але радянські підводні човни становили реальну небезпеку. Однією з масштабних операцій за участю румунського флоту була евакуація румунських і німецьких військ з Кримського півострова, відома як «Операція 60.000». Джерела стверджують, що в результаті операції було врятовано близько 36.000 румунських військовослужбовців, 584.000 німецьких військовослужбовців, 720 словацьких військовослужбовців та 25.000 радянських в’язнів і громадян.
Після 23 серпня 1944 року, коли Румунія приєдналася до союзників, румунський флот перейшов під радянський контроль, а його кораблі та особовий склад були заарештовані. У 1999 році офіцер Ніколає Кослінскі, син адмірала Георге Кослінскі, який помер як політичний в’язень у в’язниці Аюд в 1950 році, розповів Центру усної історії Румунського радіомовлення, як в ніч з 4 на 5 вересня 1944 року він був на торпедному катері ”Vulcanul” (Вулканул) в якості другого офіцера: «Приблизно о пів на п’яту ранку, почувши якісь звуки на вулиці, я схопився з ліжка, взяв пістолет і поклав його в кишеню штанів. Я підійшов до дверей, де черговий оператор сказав мені, що йдуть якісь росіяни. І дійсно, у велику спальню, де я спав, увійшов росіянин з балалайкою, спрямованою на мене, а за ним інші, які вимагали мені віддати їм пістолет. Спочатку я сказав їм «Добрий вечір», і вони трохи здивувалися, а потім знову вимагали пістолет. Я підняв руки і сказав: «Пістолета немає». До мене підійшов російський сержант, помацав кишеню. Але, напевно, через те, що пістолет був маленький, типу «Беретта», і на ньому була хустинка, він не помітив, що він там є. Він подивився на мою руку, в якій був ремінь, і викинув його, бо подумав, що це пістолет. Він сказав нам одягатися, щоб піти на зустріч на залізничний вокзал».
Румунські кораблі були відправлені до Радянського союзу, дорогою з невідомих причин тонуть канонерський човен «Dumitrescu» (Думітреску) та підводний човен «”Marsuinul» (Марсуінул). Через кілька років радянська влада повернула румунському уряду 23 кораблі, більшість з яких були старими і непридатними до експлуатації, в тому числі два есмінці, кілька торпедних катерів і кілька канонерських човнів. Слід зазначити, що з лав румунських моряків брали участь в антикомуністичному русі опору, наприклад адмірал Горія Мичелларіу.
