Tag: фольклор

Нещодавно у селі Кричунів Марамуреського повіту зупинився «Караван
українського фольклору». Цей культурний захід проводить Марамурська філія Союзу
українців Румунії по селах, де компактно проживають етнічні українці, з метою сприяти збережненню, продовженню та популяризації звичаїв і традицій українців Румунії. На Мараморощині, й не лише, при місцевих організацій СУРу діють вокальні,
танцювальні, інструментальні або змішані гурти, які плекають український фольклор,
намагаються зберігати його якомога автентичнішим та передавати майбутнім поколінням українську культурну спадщину.

Вчителька пенсіонерка пані Анна Самбор, яка керує вокальним гуртом «Веселка» з
Луга над Тисою Марамороського повіту та яка також є заступником голови СУРу, розповідає
про культурну подію, що відбулася у селі Кричунів: «Незважаючи на похмуру
осінню погоду жителі села Кричунів чекали з нетерпінням і цікавістю на подію,
тим більше, що у їхньому селі завдяки опіки
керівництву СУРу було придбане нове гарне приміщення. Подія почалася з
молитвою і подякою Всевишньому, під проводом отця Віктора Петровая. Присутні хвилиною
мовчання вшанували полеглих героїв війни проти України. Потім висловив вітальне слово
голова Марамуреської філії Мирослав Петрецький і перший заступник голови СУРу
Василь Пасинчук, який передав вітання голови СУРу та депутата Миколи-Мирослава
Петрецького. Потім виступили з вітальними промовами я, та місцевий радник від СУРу Іван Петровай, ми побажали успіхів та гарних цікавих подій у новому приміщенні, які
би притягали багато учасників. На цьогорічній події у Кричунові під назвою «Караван
українського фольклору» виступили багато гуртків з Мараморощини. Радує нас те,
що були присутні і молодіжні гуртки з Рускови, під керівництвом Міхаєли
Миколайчук, з Полян, під керівництвом Марії Вішован, з Кривого, коордонатор
Адріана Рекало, з Вишiвської Красни, координатор Юрa Мочернак, а
також змішані гуртки з Вишньої Рівни та Кричунова. Те, що виступають гуртки
молодих осіб має велике значення, дає нам впевнення і віру в те, що наша пісня
не загине, що її будуть любити і шанувати. Далі виступили вже відомі групи з
Полян «Голос полонини», під проводом Михайла Мачоки та наша «Веселка» із Луга над Тисою. Виступили також
українські солісти Волощук Октавіан та Бобрюк Михайло Нарцис та Мирослав
Петрецький. Ми виконали 5 пісень, які мали позитивний відгук від глядачів. Наша «Веселка» намагається відновити свій репертуар давніми піснями,
які мають місцевий кольорит, піснями, які би відкрили красу українського фольклору,
переживання, щоб притягнути молодь і прищипити їм любов до рідної пісні, до
рідного слова. Членами нашого гурту це жінки різного віку, різних професій, ми
не спеціалісти, ми не викладачі музики, а тільки ті, які люблять співати,
приносити людям радості та задоволення. Ми гордимося тим, що нам це вдається і
тому запрошуємо вас на наше свято під назвою «Зустріч синів села», яке
відбудеться 16 жовтня у селі Луг над Тисою Марамороського повіту. Чекаємо вас з
радістю і любов’ю!»

Від 2017 року головою організації Союзу українців Румунії села Кричунів є 71-річний
Віктор Матус, який був протягом 33 років дяком в місцевій українській
православній церкві. Пан Віктор Матус розповідає про «Караван українського
фольклору» у селі Кричунів, про місцеву сурівську організацію, про вокальний гурт «Зелений
барвінок», який діє при цій організації та про нове її приміщення: «Наша
організація налічує 200 членів. Так само маємо гурт «Зелений барвінок», до
складу якого входять жінки, чоловіки та
дівчата. Гурт був заснований 15 років тому Анною Матус, яка, на жаль, померла як
до речі й кілька членів гурту. Нехай земля їм буде пером! Вони брали участь на
різних культурних подіях в Румунії. Вони були запрошені відомим румунським
музикантом Грігоре Лише виступати у Румунському Атенеумі в Бухаресті. Ми продовжує
діяльність цього гурту, яким тепер керує моя жінка Анна Матус. Гурт налічує тепер
15-20 осіб. Ми беремо участь у різних подіях у наших українських селах
Мараморощини. У неділю «Караван українського фольклору» зупинився у нашому
селі, у Кричунові, у новому приміщенні СУРу, що придбав Марамороська філія
СУРу, якою керує Мирослав Петрецький. Завдяки допомоги депутата
Миколи-Мирослава Петрецького у нас є дуже велике та прекрасне приміщення.
Бажаємо їм багато успіхів у їхні праці та міцного здоров’я та щирі подяки
приносимо їм. У неділю, 2 жовтня, ми візьмемо участь на свято українського
фольклору у Кривому (Репеді), а потім у Лузі над Тисою і так далі. У комуні
Великий Бичків, до якої належить наше село Кричунів, маємо 3 радники від Союзу
українців Румунії. Хвала і честь наших українцям! У нашій комуні Великий Бичків
80% населення становлять етнічні українці. Спаси Господе і благослови усіх наших
українців, а головно наших братів з України, які у важких часах проживають і
жертвують за їх рідну батьківщину!»

Серед головних цілей Союзу Українців Румунії є захист права на збереження
етнічної, мовної, культурної та релігійної самобутності осіб, які належать до
української національної меншини, відродження та формування національної
свідомості. Збереження української пісні, звичаїв й традицій українців Румунії шляхом
організування національних та міжнародних фестивалів, виставок народної
творчості, концертів, караванів українського фольклору є також головними завданнями СУРу.

Нещодавно у селі Кричунів Марамуреського повіту зупинився «Караван
українського фольклору». Цей культурний захід проводить Марамурська філія Союзу
українців Румунії по селах, де компактно проживають етнічні українці, з метою сприяти збережненню, продовженню та популяризації звичаїв і традицій українців Румунії. На Мараморощині, й не лише, при місцевих організацій СУРу діють вокальні,
танцювальні, інструментальні або змішані гурти, які плекають український фольклор,
намагаються зберігати його якомога автентичнішим та передавати майбутнім поколінням українську культурну спадщину.

Вчителька пенсіонерка пані Анна Самбор, яка керує вокальним гуртом «Веселка» з
Луга над Тисою Марамороського повіту та яка також є заступником голови СУРу, розповідає
про культурну подію, що відбулася у селі Кричунів: «Незважаючи на похмуру
осінню погоду жителі села Кричунів чекали з нетерпінням і цікавістю на подію,
тим більше, що у їхньому селі завдяки опіки
керівництву СУРу було придбане нове гарне приміщення. Подія почалася з
молитвою і подякою Всевишньому, під проводом отця Віктора Петровая. Присутні хвилиною
мовчання вшанували полеглих героїв війни проти України. Потім висловив вітальне слово
голова Марамуреської філії Мирослав Петрецький і перший заступник голови СУРу
Василь Пасинчук, який передав вітання голови СУРу та депутата Миколи-Мирослава
Петрецького. Потім виступили з вітальними промовами я, та місцевий радник від СУРу Іван Петровай, ми побажали успіхів та гарних цікавих подій у новому приміщенні, які
би притягали багато учасників. На цьогорічній події у Кричунові під назвою «Караван
українського фольклору» виступили багато гуртків з Мараморощини. Радує нас те,
що були присутні і молодіжні гуртки з Рускови, під керівництвом Міхаєли
Миколайчук, з Полян, під керівництвом Марії Вішован, з Кривого, коордонатор
Адріана Рекало, з Вишiвської Красни, координатор Юрa Мочернак, а
також змішані гуртки з Вишньої Рівни та Кричунова. Те, що виступають гуртки
молодих осіб має велике значення, дає нам впевнення і віру в те, що наша пісня
не загине, що її будуть любити і шанувати. Далі виступили вже відомі групи з
Полян «Голос полонини», під проводом Михайла Мачоки та наша «Веселка» із Луга над Тисою. Виступили також
українські солісти Волощук Октавіан та Бобрюк Михайло Нарцис та Мирослав
Петрецький. Ми виконали 5 пісень, які мали позитивний відгук від глядачів. Наша «Веселка» намагається відновити свій репертуар давніми піснями,
які мають місцевий кольорит, піснями, які би відкрили красу українського фольклору,
переживання, щоб притягнути молодь і прищипити їм любов до рідної пісні, до
рідного слова. Членами нашого гурту це жінки різного віку, різних професій, ми
не спеціалісти, ми не викладачі музики, а тільки ті, які люблять співати,
приносити людям радості та задоволення. Ми гордимося тим, що нам це вдається і
тому запрошуємо вас на наше свято під назвою «Зустріч синів села», яке
відбудеться 16 жовтня у селі Луг над Тисою Марамороського повіту. Чекаємо вас з
радістю і любов’ю!»

Від 2017 року головою організації Союзу українців Румунії села Кричунів є 71-річний
Віктор Матус, який був протягом 33 років дяком в місцевій українській
православній церкві. Пан Віктор Матус розповідає про «Караван українського
фольклору» у селі Кричунів, про місцеву сурівську організацію, про вокальний гурт «Зелений
барвінок», який діє при цій організації та про нове її приміщення: «Наша
організація налічує 200 членів. Так само маємо гурт «Зелений барвінок», до
складу якого входять жінки, чоловіки та
дівчата. Гурт був заснований 15 років тому Анною Матус, яка, на жаль, померла як
до речі й кілька членів гурту. Нехай земля їм буде пером! Вони брали участь на
різних культурних подіях в Румунії. Вони були запрошені відомим румунським
музикантом Грігоре Лише виступати у Румунському Атенеумі в Бухаресті. Ми продовжує
діяльність цього гурту, яким тепер керує моя жінка Анна Матус. Гурт налічує тепер
15-20 осіб. Ми беремо участь у різних подіях у наших українських селах
Мараморощини. У неділю «Караван українського фольклору» зупинився у нашому
селі, у Кричунові, у новому приміщенні СУРу, що придбав Марамороська філія
СУРу, якою керує Мирослав Петрецький. Завдяки допомоги депутата
Миколи-Мирослава Петрецького у нас є дуже велике та прекрасне приміщення.
Бажаємо їм багато успіхів у їхні праці та міцного здоров’я та щирі подяки
приносимо їм. У неділю, 2 жовтня, ми візьмемо участь на свято українського
фольклору у Кривому (Репеді), а потім у Лузі над Тисою і так далі. У комуні
Великий Бичків, до якої належить наше село Кричунів, маємо 3 радники від Союзу
українців Румунії. Хвала і честь наших українцям! У нашій комуні Великий Бичків
80% населення становлять етнічні українці. Спаси Господе і благослови усіх наших
українців, а головно наших братів з України, які у важких часах проживають і
жертвують за їх рідну батьківщину!»

Серед головних цілей Союзу Українців Румунії є захист права на збереження
етнічної, мовної, культурної та релігійної самобутності осіб, які належать до
української національної меншини, відродження та формування національної
свідомості. Збереження української пісні, звичаїв й традицій українців Румунії шляхом
організування національних та міжнародних фестивалів, виставок народної
творчості, концертів, караванів українського фольклору є також головними завданнями СУРу.

У Бухаресті пройшов 3-5 червня 2022 року перший випуск Фестивалю
українського фольклору в Румунії, організований Союзом українців Румунії, за
фінансової підтримки Міністерства культури Румунії, у партнерстві з Національним
музеєм села імені Дімітрія Густі, румунським суспільним телебаченням та ВСРР.

У рамках цього проєкту 3 червня в приміщенні Бухарестської філії СУР відбулася конференція
«Роль нематеріальної культурної спадщини українців у Румунії», за участі дослідників
та фахівців з Румунії та України, провідних членів СУР, представників Міністерства культури, а також українських переселенців. Наступного дня, в Національному музеї села імені Дімітрія
Густі, відбулося офіційне відкриття фестивалю, на якому з привітальними виступами до присутніх звернулися голова СУР, депутат Микола-Мирослав Петрецький та директорка з питань
комунікації та музейної освіти Національного музею села ім. Дімітрія Густі
Юліана Маріана Грумезеску-Балач, яка привітала численну публіку наступними словами: «Від імені керівництва та колективу Музею села вітаю вас. Ми раді, що ви дали нам надзвичайну можливість ознайомитися з елементами вашої культури, що шість художніх колективів зі шістьох етнографічних зон країни прибули до нашого музею, розміщеному в серці столиці, що прибули також народні майстри зі багатьох регіонів Румунії та України, що українська гуцульська хата приймає сьогодні таких гарних гостей. Музей села є відкритим такому роду співробітництва, є місцем діалогу між культурами. Що може бути найгарнішим ніж взаємно навчатися нашим культурам. Ми дуже раді, що перший випуск Фестивалю українського фольклору організується у нашому музеї.»

Потім
на сцені, влаштованій під відкритим небом свою майстерність продемонстрували: художній колектив «Молоді
гуцули» з Вишавської долини Марамуреського повіту, танцювальний ансамбль
«Червона калина» з Негостини Сучавського повіту, вокальний колектив «Чорне
море» зі Сфинту Георге Тулчанського повіту, танцювальний ансамбль «Золоті
друзі» зі Штюки Тіміського повіту, танцювальний ансамбль «Весна» з Рогожешти Ботошанського повіту та вокально-інструментальний гурт «Зоря» з Бухареста.

Також
присутні мали можливість побачити вироби українських народних майстрів, від
яких дізналися цікаві деталі про традиційні ремесла. Йде мова про наступних
майстрів: Олена та Теодора Дражмічі з Сучавського повіту, які представили гуцульські
писанки, Георге і Тодер Мунтяну з Тулчі, які презентували дерев’яні та кам’яні
вироби, Петронела Балін та Василина Бензар з Мараморощини – віночки та киптари. Українські переселенці Світлана Рох, Марія Дмитрієва, Галина Мунчак та Вікторія Співак представили традиційні вироби з України. Після культурного заходу біля української гуцульської хати, розташованої на одній з вулиць Музею
села, був влаштований смачний обід, на якому присутні мали можливість поспілкуватися та обмінятися своїми враженнями.

Голова
СУР, депутат Микола-Мирослав Петрецький родом з українського села Вишня Рівна
Марамороського повіту, де прекрасно збереглися українські традиції та звичаї, розповідає, як виникла ідея організувати цей фестиваль та про його мету: «Українці Румунії через
Союз українців Румунії дуже міцно тримають до своїх традицій, звичаїв та
взагалі до того, що означає український фольклор. Також відомо, що через свої
філії СУР організовує заходи, для того щоб зберігати цей весь скарб. Головно ми це робимо у тих повітах де компактно проживає українське населення.
У нас є філія й в Бухаресті, але тут не так багато українців. Беручи до
уваги той факт, що уряд приділяє величезну увагу нацменшинам, ми вирішили у
партнерстві з Міністерством культури, Музеєм села у Бухаресті, суспільним телебаченням
та суспільним радіо організувати такий фестиваль, щоб представити у першу чергу
як українці різних регіонів Румунії зберігають свої звичаї, свою мову, свою
культуру, а що є найважливіше, щоб представити це всім людям, оскільки дуже
важливо, щоб й інші бачили традиції українців. Так виникла ця ідея. Це перший
випуск Фестивалю українського фольклору в Румунії, в якому взяли участь
представники шести повітів Румунії. Важливим був той факт, що на відкритті
фестивалю відбулась конференція, на якій ми обговорили культурну спадщину
української нацменшини Румунії, на якій були присутні також представники
ЮНЕСКО, Міністерства культури, вчені та фахівці з Румунії та України. Також
були обговорені питання як вплинув румунський фольклор на український, і навпаки, головно у тих повітах де українці та румуни живуть разом. Я думаю, що це дуже
важливо для всіх нас. Також під час конференції були зроблені деякі пропозиції.
Також дуже важливим є той факт, що вийде збірник з доповідями, представленими
на конференції. Я думаю, що це корисно не тільки для українців Румунії, а
взагалі для Румунії та для світової спадщини, оскільки ми
бачимо, що трапляється зараз в Україні, як бореться український народ, для того щоб
зберегти свою мову, свою культуру, свої звичаї. Я думаю, що ми всі зміцнилися
та об’єдналися і я впевнений, що ми в єдності будемо ще більше збагачувати
міжнародну спадщину. Після нападу Російської федерації на Україну, в наших
заходах, які ми організуємо на території Румунії, беруть участь також
українські переселенці. Сьогодні, наприклад, у Музеї села в Бухаресті вони
представили народні вироби різних регіонів України та звичаї українців з
України, а це дуже важливо, бо люди мають можливість бачити те, що українці, в
тому числі переселенці, де б вони не були, вони зберігають те, що перебрали від
своїх дідів та прадідів. Це є ще одним доказом,
що незважаючи де проживає українець, він завжди буде тримати до всього, що
означає українство й я впевнений, що таким чином Україна переможе, що
український народ буде вільний, так як він був і дотепер.»

На
конференції «Роль нематеріальної культурної спадщини українців у Румунії»
фахівці у галузі представили наукові роботи або доповіді на такі теми як:
«Українська нематеріальна спадщина в Румунії», «Захист МНС та Конвенція ЮНЕСКО
2003 року», «Особливості традицій українців», «Народні костюми та вишиванки
марамуреських українців: традиції, новації та популяризація» та «Весільні звичаї
та обряди на українсько-румунському етнічному кордоні кінця ХІХ – першої
половини ХХ ст.» – представили Тетяна Сологуб та, відповідно, Маріанна Мегела з України, «Історія української літератури в Румунії» та «Українці в
Румунії: від історії до культурних ресурсів».

Іван
Гербіл викладач доктор Філологічного Факультету Клузького університету імені
Бабеша Бойя, Голова Клузької філії СУР та заступник голови СУР поділився своїми
враженнями від участі у конференції та фестивалі: «Враження дуже гарні.
Дякую всім тим, хто долучився щоб організувати цю подію, на якій були
висвітлені наші фольклорні традиції, українські пісні, танці тощо. По-друге, я
зробив таку пропозицію до Юнеско, щоб були залучені до її нематеріальної спадщини чотири
елементи культури українців Румунії: по-перше – пісні українського весілля або
весілля взагалі, по-друге – «Віфлаєм», який зберігся як у Мараморощині, Буковині, так в Багататах,
по-третє – писанкарство на Буковині, і четвертий елемент це є говірка села
Вишньої Рівни, де збереглися дуже багато архаїчних елементів, які є доказом
того, що українці, які розмовляють і сьогодні цю говірку, є дуже давніми, а їх мова давності понад 1.000 років.»

Генеральний
секретар Союзу українців Румунії та науковий співробітник Повітового Музею Сату
Маре доктор Ірина-Люба Горват виступила на конференції, присвяченій нематеріальній культурній спадщині українців Румунії, з цікавою доповіддю: «Моя доповідь була про
фольклор: про легенди, про сімейні звичаї, про демонологію, про вірування
українців Румунії. Фольклор це основний компонент нематеріальної культури, який
відображається у житті українців Румунії. По-моєму, тема була дуже цікава для
всіх слухачів. Ми хочемо показати, що у нас зберігається фольклор, звичаї
й традиції та показати нашому молодому поколінню, що ми дійсно маємо, що їм
передавати. В конференції взяли участь і переселенці з України, які проживають
тепер у Бухаресті та які були вражені гарним виступом доповідачів і зрозуміли,
що хоча тепер вони проживають в Румунії, вони мають біля себе українців
Румунії та можуть покладатися на їхню допомогу.»

На фестивалі
українського фольклору була присутня і дослідниця Ясської філії Румунської
Академії та співробітниця Юнеско в Румунії Йоанна Баскервілле, яка висловила
свою радість, що мажоритарні румуни мали можливість більше дізнатися про
культуру українців Румунії та більше наблизитися до українських переселенців з
культурної та духовної точок зору: «Юнеско дуже бажає підтримати культурну
ідентичність українських переселенців в Європі, там де вони зараз компактно
проживають, тому що добре відмий той факт, що ця війна має як наслідок і
знищення культурної ідентичності
українців з України. Саме тому ми, сусідні країни, є ті, які радіємо українській
спадщині та повинні зробити більше у цьому сенсі. По-моєму фестиваль має подвійну
роль: щоб румуни краще пізнавали український фольклор, та щоб ми всі допомогали українським переселенцям добре почувати себе в Румунії. На мою думку етнічні
українці Румунії можуть відігравати суттєву роль культурного гіда, вони можуть
допомогти нам краще розуміти українців та допомогти їм легше пристосуватися.»

З
Вишавської долини Марамороського повіту на фестивалі українського фольклору був присутній також
гурт «Молоді гуцули», очолений директоркою Восьмирічної школи села Вишівської
долини Марією Папаригою. Вони показали публіці обряд «українське весілля». Марія
Папарига подає деталі: «Дуже добре рішення прийняв Союз українців Румунії,
тому що це перший випуск фестивалю та перша конференція на тему нематеріальної
спадщини українців. Я думаю, що вони дуже важливі для нас українців. На конференції, на якій виступили, як румунські, так і українські науковці зі Закарпаття, ми дізнались дуже цікаві речі. Ми дізналися багато про український традиційний одяг,
а також про традиції та звичаї, а зокрема про українське весілля. Це для нас
було дуже корисно, тому що ми, у свою чергу, підготувили для цієї події
коротенькі моменти українського весілля і багато того, що обговорювалося теоретично
на конференції, ми практично показали присутнім у Музеї села, а саме обряд українське весілля.
І це було дуже гарно і цікаво.»

Петронела Балін зі своєю бабусею Василиною Бензар з Полян
Марамороського повіту прибула до Бухареста на фестиваль українського фольклору,
щоб показати традиційні віночки та киптари. Петронела розповіла нам, як
робляться віночки в Полянах та хто їх може носити: «Вінок починається з лупком із верби. Лупок шиється навкруг та береться міра
голови дівки. Після того шиються бервенки, по пять листків нараз та
йдеться навколо, спочатку на лівий бік, а потім на правий бік. Посередині
заповнюється кедрою, а потім пришиваються косички білого кольору, рожевого та
червоного, зроблені із гарасу. Після закінчення ставиться вінок дівчині на
голові. Віночки носять дівчата, які ходять у протесію, дружки та дівка, яка виходить заміж, на весілля. Не
може носити віночок дівчина, яка втратила свою честь,
яка «скопиличилася», а також вже заміжна жінка. Віночки носять
лише дівки.»

Учениця 10 класу Ліцею імені Лацку Воде міста Сірет
Сучавсьвого повіту, членка гурту «Червона калина» Адріанна Жігір поділилася своїми враження від
участі у фестивалі: «Ми сьогодні представли українські танці. Ми мали
можливість також слухати українські народні пісні, побачити гарні танці та
звичаї різних регіонів. А ще мені сподобалося, що ми мали нагоду говорити з
членами інших гуртків та пізнавати гарних людей.»

Студентка другого курсу Філологічного факультету
Клузького університету імені Бабеша Бойоя Деніса Козачук, український
відділ, ствердила: «Я дуже рада, що брала участь у цьому фестивалі, тому що
тут я дізналася ще більше який різноманітний та гарний український фольклор та чому
важливо зберігати наші традиції та звичаї. Присутність на цьому фестивалі дало
мені можливість бачити, які гарні наші костюми, пісні і танці, що роблять
мене дуже горду, що я українка.»

Викладачки вишивальної студії «Косиця» Закарпатського музею народної архітектури та побуту в Ужгороді Галина Мунчак та Вікторія
Співак представили на Фестивалі
українського фольклору в Бухаресті чудові відтворені українські сорочки. Пані Галина подає деталі: «Ці сорочки ручної вишивки і творені
майстринями зі музейних зразків, люблязно наданих працівниками музею. Тут
представлені сорочки нашого краю, це Міжгірщина, Воловеччина, Свалявщина, Бойківщина, Рахівщина. Всім сорочкам притаманна колористика нашого краю, поєднання
кольорів. Єдине, що застосовані сучасні матеріали, сучасні нитки, трішки
адаптований крій до ширине сучасної тканини. Я тут вперше зі своєю
колегою Вікторією Співак на запрошення Союзу українців Румунії й звичайно нам
дуже приємно, що так далеко від нашого рідного дому відбувається подія такого
значення, що ми можемо продемонструвати свої роботи їх можна достойно оцінити і
побачити тут. Нам також цікаво подивитися на ваші традиційні сорочки. Ми
були присутні й на конференції, де слухали доповіді представників ЮНЕСКО,
які цікавляться питаннями культури, співпрацею наших країн, ми слухали
також доповіді наших учасниць, які розказували якраз про етнокультуру, історію,
традиції, зокрема весільний обряд, і ось ми привезли й весільну
сорочку нашого краю, щоб ви могли подивитися.»

Олесія Кірвас з Одеської Області знайшла тимчасовий
притулок у Бухаресті, вона з радістю поділилася своїми враженнями від участь у Фестивалі
українського фольклору: «Я дуже вдячна за таку чудову нагоду потрапити на
сьогоднішній фестиваль, тому що все було дуже добре підготовлено. Ми мали змогу
послухати чудові пісні, послухати українську музику, потім нас пригостили тут.
Велика вдячність тим людям, які організували це все, таку чудову програму
створили, тому можу знайти лише хороші слова. Тут було настільки багато
української музики, що я навіть піймала себе на думці, що не завжди в Україні можна
потрапиш на такий фестиваль, а тут ти занурився прямо в абсолютно українське
середовище. Теж я вдячна людям Румунії за те що зустріли, розмістили, все маю для хорошого проживання, маю спокій, це дійсно те, що нам зараз потрібно. Всім
спокою бажаю і миру.»

Після завершення свята, ми запросили експерта СУР з питань
освоєння структурних фондів Андрею Попа, яка посприяла у розроблені цього
проєкту, розповісти про мету, мотивування, а також підбити підсумки «Фестивалю українського
фольклору в Румунії». Ось, що вона сказала: «Метою цього фестивалю
є просування культури, звичаїв і традицій української нацменшини Румунії шляхом
виступів художніх колективів та представницьких ансамблів українського танцю, та участі фахівців на конференції, які розповіли про
значення нематеріальної спадщини українців. Мотивуванням організації цього
культурного заходу є потреба української меншини, як до речі інших меншин
Румунії, у збереженні свого фольклору. Ми мали
намір, і здається що нам вдалося, збільшити популярність художніх колективів та
майстрів, зокрема у контексті пандемії, та війни в Україні, та повернутися до культури і традицій, які свято зберігає
українська меншина Румунії.»

У Бухаресті пройшов 3-5 червня 2022 року перший випуск Фестивалю
українського фольклору в Румунії, організований Союзом українців Румунії, за
фінансової підтримки Міністерства культури Румунії, у партнерстві з Національним
музеєм села імені Дімітрія Густі, румунським суспільним телебаченням та ВСРР.

У рамках цього проєкту 3 червня в приміщенні Бухарестської філії СУР відбулася конференція
«Роль нематеріальної культурної спадщини українців у Румунії», за участі дослідників
та фахівців з Румунії та України, провідних членів СУР, представників Міністерства культури, а також українських переселенців. Наступного дня, в Національному музеї села імені Дімітрія
Густі, відбулося офіційне відкриття фестивалю, на якому з привітальними виступами до присутніх звернулися голова СУР, депутат Микола-Мирослав Петрецький та директорка з питань
комунікації та музейної освіти Національного музею села ім. Дімітрія Густі
Юліана Маріана Грумезеску-Балач, яка привітала численну публіку наступними словами: «Від імені керівництва та колективу Музею села вітаю вас. Ми раді, що ви дали нам надзвичайну можливість ознайомитися з елементами вашої культури, що шість художніх колективів зі шістьох етнографічних зон країни прибули до нашого музею, розміщеному в серці столиці, що прибули також народні майстри зі багатьох регіонів Румунії та України, що українська гуцульська хата приймає сьогодні таких гарних гостей. Музей села є відкритим такому роду співробітництва, є місцем діалогу між культурами. Що може бути найгарнішим ніж взаємно навчатися нашим культурам. Ми дуже раді, що перший випуск Фестивалю українського фольклору організується у нашому музеї.»

Потім
на сцені, влаштованій під відкритим небом свою майстерність продемонстрували: художній колектив «Молоді
гуцули» з Вишавської долини Марамуреського повіту, танцювальний ансамбль
«Червона калина» з Негостини Сучавського повіту, вокальний колектив «Чорне
море» зі Сфинту Георге Тулчанського повіту, танцювальний ансамбль «Золоті
друзі» зі Штюки Тіміського повіту, танцювальний ансамбль «Весна» з Рогожешти Ботошанського повіту та вокально-інструментальний гурт «Зоря» з Бухареста.

Також
присутні мали можливість побачити вироби українських народних майстрів, від
яких дізналися цікаві деталі про традиційні ремесла. Йде мова про наступних
майстрів: Олена та Теодора Дражмічі з Сучавського повіту, які представили гуцульські
писанки, Георге і Тодер Мунтяну з Тулчі, які презентували дерев’яні та кам’яні
вироби, Петронела Балін та Василина Бензар з Мараморощини – віночки та киптари. Українські переселенці Світлана Рох, Марія Дмитрієва, Галина Мунчак та Вікторія Співак представили традиційні вироби з України. Після культурного заходу біля української гуцульської хати, розташованої на одній з вулиць Музею
села, був влаштований смачний обід, на якому присутні мали можливість поспілкуватися та обмінятися своїми враженнями.

Голова
СУР, депутат Микола-Мирослав Петрецький родом з українського села Вишня Рівна
Марамороського повіту, де прекрасно збереглися українські традиції та звичаї, розповідає, як виникла ідея організувати цей фестиваль та про його мету: «Українці Румунії через
Союз українців Румунії дуже міцно тримають до своїх традицій, звичаїв та
взагалі до того, що означає український фольклор. Також відомо, що через свої
філії СУР організовує заходи, для того щоб зберігати цей весь скарб. Головно ми це робимо у тих повітах де компактно проживає українське населення.
У нас є філія й в Бухаресті, але тут не так багато українців. Беручи до
уваги той факт, що уряд приділяє величезну увагу нацменшинам, ми вирішили у
партнерстві з Міністерством культури, Музеєм села у Бухаресті, суспільним телебаченням
та суспільним радіо організувати такий фестиваль, щоб представити у першу чергу
як українці різних регіонів Румунії зберігають свої звичаї, свою мову, свою
культуру, а що є найважливіше, щоб представити це всім людям, оскільки дуже
важливо, щоб й інші бачили традиції українців. Так виникла ця ідея. Це перший
випуск Фестивалю українського фольклору в Румунії, в якому взяли участь
представники шести повітів Румунії. Важливим був той факт, що на відкритті
фестивалю відбулась конференція, на якій ми обговорили культурну спадщину
української нацменшини Румунії, на якій були присутні також представники
ЮНЕСКО, Міністерства культури, вчені та фахівці з Румунії та України. Також
були обговорені питання як вплинув румунський фольклор на український, і навпаки, головно у тих повітах де українці та румуни живуть разом. Я думаю, що це дуже
важливо для всіх нас. Також під час конференції були зроблені деякі пропозиції.
Також дуже важливим є той факт, що вийде збірник з доповідями, представленими
на конференції. Я думаю, що це корисно не тільки для українців Румунії, а
взагалі для Румунії та для світової спадщини, оскільки ми
бачимо, що трапляється зараз в Україні, як бореться український народ, для того щоб
зберегти свою мову, свою культуру, свої звичаї. Я думаю, що ми всі зміцнилися
та об’єдналися і я впевнений, що ми в єдності будемо ще більше збагачувати
міжнародну спадщину. Після нападу Російської федерації на Україну, в наших
заходах, які ми організуємо на території Румунії, беруть участь також
українські переселенці. Сьогодні, наприклад, у Музеї села в Бухаресті вони
представили народні вироби різних регіонів України та звичаї українців з
України, а це дуже важливо, бо люди мають можливість бачити те, що українці, в
тому числі переселенці, де б вони не були, вони зберігають те, що перебрали від
своїх дідів та прадідів. Це є ще одним доказом,
що незважаючи де проживає українець, він завжди буде тримати до всього, що
означає українство й я впевнений, що таким чином Україна переможе, що
український народ буде вільний, так як він був і дотепер.»

На
конференції «Роль нематеріальної культурної спадщини українців у Румунії»
фахівці у галузі представили наукові роботи або доповіді на такі теми як:
«Українська нематеріальна спадщина в Румунії», «Захист МНС та Конвенція ЮНЕСКО
2003 року», «Особливості традицій українців», «Народні костюми та вишиванки
марамуреських українців: традиції, новації та популяризація» та «Весільні звичаї
та обряди на українсько-румунському етнічному кордоні кінця ХІХ – першої
половини ХХ ст.» – представили Тетяна Сологуб та, відповідно, Маріанна Мегела з України, «Історія української літератури в Румунії» та «Українці в
Румунії: від історії до культурних ресурсів».

Іван
Гербіл викладач доктор Філологічного Факультету Клузького університету імені
Бабеша Бойя, Голова Клузької філії СУР та заступник голови СУР поділився своїми
враженнями від участі у конференції та фестивалі: «Враження дуже гарні.
Дякую всім тим, хто долучився щоб організувати цю подію, на якій були
висвітлені наші фольклорні традиції, українські пісні, танці тощо. По-друге, я
зробив таку пропозицію до Юнеско, щоб були залучені до її нематеріальної спадщини чотири
елементи культури українців Румунії: по-перше – пісні українського весілля або
весілля взагалі, по-друге – «Віфлаєм», який зберігся як у Мараморощині, Буковині, так в Багататах,
по-третє – писанкарство на Буковині, і четвертий елемент це є говірка села
Вишньої Рівни, де збереглися дуже багато архаїчних елементів, які є доказом
того, що українці, які розмовляють і сьогодні цю говірку, є дуже давніми, а їх мова давності понад 1.000 років.»

Генеральний
секретар Союзу українців Румунії та науковий співробітник Повітового Музею Сату
Маре доктор Ірина-Люба Горват виступила на конференції, присвяченій нематеріальній культурній спадщині українців Румунії, з цікавою доповіддю: «Моя доповідь була про
фольклор: про легенди, про сімейні звичаї, про демонологію, про вірування
українців Румунії. Фольклор це основний компонент нематеріальної культури, який
відображається у житті українців Румунії. По-моєму, тема була дуже цікава для
всіх слухачів. Ми хочемо показати, що у нас зберігається фольклор, звичаї
й традиції та показати нашому молодому поколінню, що ми дійсно маємо, що їм
передавати. В конференції взяли участь і переселенці з України, які проживають
тепер у Бухаресті та які були вражені гарним виступом доповідачів і зрозуміли,
що хоча тепер вони проживають в Румунії, вони мають біля себе українців
Румунії та можуть покладатися на їхню допомогу.»

На фестивалі
українського фольклору була присутня і дослідниця Ясської філії Румунської
Академії та співробітниця Юнеско в Румунії Йоанна Баскервілле, яка висловила
свою радість, що мажоритарні румуни мали можливість більше дізнатися про
культуру українців Румунії та більше наблизитися до українських переселенців з
культурної та духовної точок зору: «Юнеско дуже бажає підтримати культурну
ідентичність українських переселенців в Європі, там де вони зараз компактно
проживають, тому що добре відмий той факт, що ця війна має як наслідок і
знищення культурної ідентичності
українців з України. Саме тому ми, сусідні країни, є ті, які радіємо українській
спадщині та повинні зробити більше у цьому сенсі. По-моєму фестиваль має подвійну
роль: щоб румуни краще пізнавали український фольклор, та щоб ми всі допомогали українським переселенцям добре почувати себе в Румунії. На мою думку етнічні
українці Румунії можуть відігравати суттєву роль культурного гіда, вони можуть
допомогти нам краще розуміти українців та допомогти їм легше пристосуватися.»

З
Вишавської долини Марамороського повіту на фестивалі українського фольклору був присутній також
гурт «Молоді гуцули», очолений директоркою Восьмирічної школи села Вишівської
долини Марією Папаригою. Вони показали публіці обряд «українське весілля». Марія
Папарига подає деталі: «Дуже добре рішення прийняв Союз українців Румунії,
тому що це перший випуск фестивалю та перша конференція на тему нематеріальної
спадщини українців. Я думаю, що вони дуже важливі для нас українців. На конференції, на якій виступили, як румунські, так і українські науковці зі Закарпаття, ми дізнались дуже цікаві речі. Ми дізналися багато про український традиційний одяг,
а також про традиції та звичаї, а зокрема про українське весілля. Це для нас
було дуже корисно, тому що ми, у свою чергу, підготувили для цієї події
коротенькі моменти українського весілля і багато того, що обговорювалося теоретично
на конференції, ми практично показали присутнім у Музеї села, а саме обряд українське весілля.
І це було дуже гарно і цікаво.»

Петронела Балін зі своєю бабусею Василиною Бензар з Полян
Марамороського повіту прибула до Бухареста на фестиваль українського фольклору,
щоб показати традиційні віночки та киптари. Петронела розповіла нам, як
робляться віночки в Полянах та хто їх може носити: «Вінок починається з лупком із верби. Лупок шиється навкруг та береться міра
голови дівки. Після того шиються бервенки, по пять листків нараз та
йдеться навколо, спочатку на лівий бік, а потім на правий бік. Посередині
заповнюється кедрою, а потім пришиваються косички білого кольору, рожевого та
червоного, зроблені із гарасу. Після закінчення ставиться вінок дівчині на
голові. Віночки носять дівчата, які ходять у протесію, дружки та дівка, яка виходить заміж, на весілля. Не
може носити віночок дівчина, яка втратила свою честь,
яка «скопиличилася», а також вже заміжна жінка. Віночки носять
лише дівки.»

Учениця 10 класу Ліцею імені Лацку Воде міста Сірет
Сучавсьвого повіту, членка гурту «Червона калина» Адріанна Жігір поділилася своїми враження від
участі у фестивалі: «Ми сьогодні представли українські танці. Ми мали
можливість також слухати українські народні пісні, побачити гарні танці та
звичаї різних регіонів. А ще мені сподобалося, що ми мали нагоду говорити з
членами інших гуртків та пізнавати гарних людей.»

Студентка другого курсу Філологічного факультету
Клузького університету імені Бабеша Бойоя Деніса Козачук, український
відділ, ствердила: «Я дуже рада, що брала участь у цьому фестивалі, тому що
тут я дізналася ще більше який різноманітний та гарний український фольклор та чому
важливо зберігати наші традиції та звичаї. Присутність на цьому фестивалі дало
мені можливість бачити, які гарні наші костюми, пісні і танці, що роблять
мене дуже горду, що я українка.»

Викладачки вишивальної студії «Косиця» Закарпатського музею народної архітектури та побуту в Ужгороді Галина Мунчак та Вікторія
Співак представили на Фестивалі
українського фольклору в Бухаресті чудові відтворені українські сорочки. Пані Галина подає деталі: «Ці сорочки ручної вишивки і творені
майстринями зі музейних зразків, люблязно наданих працівниками музею. Тут
представлені сорочки нашого краю, це Міжгірщина, Воловеччина, Свалявщина, Бойківщина, Рахівщина. Всім сорочкам притаманна колористика нашого краю, поєднання
кольорів. Єдине, що застосовані сучасні матеріали, сучасні нитки, трішки
адаптований крій до ширине сучасної тканини. Я тут вперше зі своєю
колегою Вікторією Співак на запрошення Союзу українців Румунії й звичайно нам
дуже приємно, що так далеко від нашого рідного дому відбувається подія такого
значення, що ми можемо продемонструвати свої роботи їх можна достойно оцінити і
побачити тут. Нам також цікаво подивитися на ваші традиційні сорочки. Ми
були присутні й на конференції, де слухали доповіді представників ЮНЕСКО,
які цікавляться питаннями культури, співпрацею наших країн, ми слухали
також доповіді наших учасниць, які розказували якраз про етнокультуру, історію,
традиції, зокрема весільний обряд, і ось ми привезли й весільну
сорочку нашого краю, щоб ви могли подивитися.»

Олесія Кірвас з Одеської Області знайшла тимчасовий
притулок у Бухаресті, вона з радістю поділилася своїми враженнями від участь у Фестивалі
українського фольклору: «Я дуже вдячна за таку чудову нагоду потрапити на
сьогоднішній фестиваль, тому що все було дуже добре підготовлено. Ми мали змогу
послухати чудові пісні, послухати українську музику, потім нас пригостили тут.
Велика вдячність тим людям, які організували це все, таку чудову програму
створили, тому можу знайти лише хороші слова. Тут було настільки багато
української музики, що я навіть піймала себе на думці, що не завжди в Україні можна
потрапиш на такий фестиваль, а тут ти занурився прямо в абсолютно українське
середовище. Теж я вдячна людям Румунії за те що зустріли, розмістили, все маю для хорошого проживання, маю спокій, це дійсно те, що нам зараз потрібно. Всім
спокою бажаю і миру.»

Після завершення свята, ми запросили експерта СУР з питань
освоєння структурних фондів Андрею Попа, яка посприяла у розроблені цього
проєкту, розповісти про мету, мотивування, а також підбити підсумки «Фестивалю українського
фольклору в Румунії». Ось, що вона сказала: «Метою цього фестивалю
є просування культури, звичаїв і традицій української нацменшини Румунії шляхом
виступів художніх колективів та представницьких ансамблів українського танцю, та участі фахівців на конференції, які розповіли про
значення нематеріальної спадщини українців. Мотивуванням організації цього
культурного заходу є потреба української меншини, як до речі інших меншин
Румунії, у збереженні свого фольклору. Ми мали
намір, і здається що нам вдалося, збільшити популярність художніх колективів та
майстрів, зокрема у контексті пандемії, та війни в Україні, та повернутися до культури і традицій, які свято зберігає
українська меншина Румунії.»

Книга скарбів українського фольклору Мараморощини «Мамине
перевесло» побачила світ у вересні цього року в видавництві Ужгородського
університету. Автор книги – професор музики Теодор Попович. Презентація книги відбулась того ж місяця у
Актовому залі українського ліцею імені
Т. Шевченка в Сігету-Мармацієї, із прикладами пісень у виконанні на фортепіано дочки
автора Росвіти. У презентації книги взяли участь більше 150 учасників, в тому
числі представники різних установ з України.

Професор Теодор
Попович почав збирати український фольклор ще з молодості: «Задум зібрати і
записати музичний фольклор українців
Мараморощини появився будучи ще студентом. Канікулами приходячи додому
появлюється спроба записати нотами з уст моєї матері та батька перші їх
виконання. Ще не закінчивши консерваторію у мене було зібрано та записано весь
музичний фольклор мого рідного села. Відомо, що народ, який не має традиції,
не має ні майбутнього. Ця істина, яку я носив як святу ікону в моєму серці,
направила мене до українського фольклору, будучи свідомий в тому,
що музика чудове мистецтво звуків являється художньою формою великої ціни,
багатства і різноманітності. По-перше, книга написана з любові до музики,
любові, яку я зберіг з дитинства аж до тепер, вручаючи і даруючи її вам, дорогі
любителі співу та пісні для її збереження та вшанування. Мій намір
конкретизувався благородним зусиллям подарувати сучасникам та майбутнім
поколінням красу, чутливість, глибину почуттів, єдність в різноманітності
української народної пісні, винятковість, одиночність, оригінальність у
фольклорному контексті зони в, якій живемо».

Сама назва
«Мамине перевесло» розкриває глибокий духовний зв’язок між мамою і сином, мамою і дочкою,
зв’язок, що
виражається найчистіше в художньо -музичному плані,зазначив
професор Теодор Попович, який додав: «До
збірки «Мамине перевесло» увійшло понад 150 пісень зібраних та записаних мною
протягом 1970-1980 рр. У селах Мараморощини: Кричунів, Луг над Тисою, Бистрий
та Поляни. Зокрема українські народні пісні у селі Кричунів записано від батька
та матері, а також інших осіб родинного кола. Книга «Мамине перевесло»
базується на обширній та багатій літературі по спеціальності, що дозволило мені
заглянути у проблематику музичних жанрів українського фольклору Мараморощини.
Сама класифікація українського фольклору Мараморощини поділена на три
категорії, відповідно репертуари. Перша категорія репертуару це репертуар
звичаїв та обрядів від Різдва до Водохреща, репертуар звичаїв та обрядів весни,
літа, осені та репертуар звичаїв пов’язаний з вівчарством. Інша категорія – це вікова
категорія, яка охоплює дитячий фольклор, весільний та похоронний репертуари.
Третя категорія охоплює баладу та звичайну пісню, а також танцювальну пісню,
вокальну пісню та інструментальну пісню. Звичайна пісня – найбагатша сфера
вокальних традицій з тематикою любові та розваги, але присутня і тематика
смутку, жалю та болю, рекрутські та козацькі пісні. Особливе місце за нею в цій
категорії-коломийка. Повна картина життя у всіх деталях де присутні як сльози,
так і радість. Хочу сказати, що допомагав мені записувати професор музики
Василь Луцак. «Мамине перевесло» – це безцінна збірочка життєвих колосочків,
які я хочу пучечками передати сучасникам. Хай летить наша пісня у світ і
зігріває серця! Книга присвячується моїй доньці Росвіті та внукові
Норісу-Антонію, які пройнялися красою української мови та пісні. Глибока
вдячність моїй родині, усім, хто знав і знає мене, підтримував і цінував
упродовж життя, шанував і поділяв мою любов до музики.»

Книга «Мамине
перевесло» відомого митця, музиканта, диригента та фольклориста Теодора
Поповича є унікальною збіркою музичних зразків народної творчості-колядок,
щедрівок, обрядових пісень та коломийок. Я вважаю, що праця Т. Поповича має
велике значення як для музичної культури
Мараморощини, так і для знавців і любителів фольклору за її межами – пише у
передмові до книги Михайло Вігула, старший викладач Ужгородського музичного коледжу ім. Д. Є. Задора, заслужений артист
України.

Професор Теодор
Попович народився у селі Кричунові Марамуреського повіту, Румунія. Вищу освіту отримав у
Музичній консерваторії імені Георгія Діми, у місті Клуж – Напока, закінчивши в
1974 році факультет композиторства-музикології, відділ хорового співу та
диригування. Навчаючись в консерваторії, працює в складі хору державної
філармонії імені Джордже Енеску в цьому місті. Після закінчення консерваторії
викладає музику у Ліцеї імені Драгоша Воде, а з 1977 року- Педагогічному ліцеї
у місті Сігет. У 1990 році заснував українське відділення в Педагогічному
ліцеї, а також став ініціатором і натхненником відновлення діяльності
Українського ліцею в Румунії. У 1997 році, за підтримки державних та
освітянських установ, Український ліцей імені Т. Шевченка розпочав свою
роботу, а Т. Попович став його першим директором.

Працюючи
директором і викладачем музики Українського ліцею, спрямував роботу на розвиток
української мови та культури, виховання молоді в дусі полікультурності та
плюралізму. Найвищі його нагороди-це випускники ліцею, гідні та чесні
громадяни, які віддано служать своєму покликанню. Особистість професора Т.
Поповича яскраво виявилась і в його діяльності як дослідника музичного
фольклору українців Мараморощини.

Учитель за фахом у гірському селі Поляни, що на Мараморощині, де працював до виходу на пенсію і де прожив до останнього дня, Олекса Бевка з наполегливістю виконав величезний обсяг роботи у записуванні народної творчості, історичних та етнографічних матеріалів на терені марамороських українських сіл.

Як писав народознавець Іван Хланта з Ужгорода – «Олекса Бевка належить до тих завзятих народознавців, які силою свого запалу роблять усе, щоб врятувати від забуття український фольклор. Своїми книгами він зробив важливу і потрібну справу. Вони є помітним внеском у збереження і вивчення скарбниці народно поетичної творчості українців Мараморощини і служитимуть нащадкам джерелом пізнання прекрасного, бо ж свідчать про високий духовний потенціал народу, що в нелегких умовах відстоює своє право на національну самобутність».

Олекса Бевка народився у 1937 році у селі Поляни, куди й повернувся після завершення навчання. Початкову і неповну середню освіту завершив у рідному селі, українську середню школу закінчив у місті Сігету-Мармаціей, а потім й Баямарський педінститут. Своє життя присвятив школі рідного села, де працював учителем і виховав цілі покоління дітей. Іншою, не менш вагомою стороною його діяльності, була невтомна його праця на полі культури українців Мараморощини, зокрема народознавства цього краю. Перші його фольклорні записи походять ще з дитинства, десь із 13-річного віку.

Наслідком цієї праці був цілий ряд збірників: «На високій полонині» (народні пісні, 1979) «Червона ружа» (народні пісні, 1981), «Нема правди без приповідки» (прислів’я і приказки, 1984), «Черешеньки білим цвітуть» (народні пісні, 2001), «Бережи і гадкуй» (прислів’я і приказки, 2006). Постійно цікавився Олекса Бевка, також, історією українських сіл Мараморощини. Сконкретизувалось це зацікавлення виданням 2007 року монографії рідного села, в якій представлено якомога більше історичних даних про село, атестоване у ХІІІ столітті, походження населення, топонімію села, а також суспільно-економічне життя населення та зміни, що постали після 1989 року.

Є у доробку Олекси Бевки ще діалектний словник, надрукований в Угорщині. В українських журналах з Румунії він постійно друкував свої твори, цікаві місцеві бувальщини та легенди, які також мріяв видати окремою книгою, а також був постійним дописувачем журналу «Гуцульщина» із США. Багаторічну працю присвятив Олекса Бевка написанню історії українських марамороських сіл, яка вийшла друком вже посмертно, тобто після 2011 року, коли цього талановитого фольклориста не стало.

Багато років тому, інший покійний український поет і письменник з Румунії Степан Ткачук у своїй книзі «Слово про побратимів» присвятив і кілька сторінок своєму другову Олексі Бевці: «Олекса Бевка змалку носить у своїй душі красу марамороського краю, пісні
гірських потоків і полонин…..Олекса Бевка своєю благородною роботою збирача
фольклору наче спроваджує у вирій ключі забруджених журавлів, прочинює
зашторені вікна і зачинює ілюзорні двері, примовляє навроченим квітам,
забинтовує незарубцьовані рани дерев, припонює коні дитинства на осонні мрій,
розкопує скарби таємничих курганів і вилонює на світло дня нашу українську
минулість з усіма її світлами і тінями.»