Tag: фортеця

Тисячі туристів щодня проходять через ворота фортеці Алба Кароліна, щоб прогулятися алеями фортеці та помилуватися її пам’ятками. Тут знаходиться найстаріший римо-католицький собор Румунії, Коронаційний собор, будівлі часів даків та римлян, місця з глибоким історичним значенням, такі як Дялул Фурчілор (укр. – “Горб вил”) – місце, де був страчений Хоря (один із керівників повстання проти австрійської адміністрації в 1785 році), музеї та місця для прогулянок. Фортеця, що занепала, була врятована у 2000 році завдяки інвестиціям у розмірі понад 50 мільйонів євро – кошти ЄС – і ці гроші були використані на масштабні реставраційні проєкти, які повернули до життя будівлі, що сьогодні захоплюють відвідувачів. Окрім «міста Великого об’єднання 1918 року», серед повітових центрів Румунії, згідно з результатами перепису населення 2021 року, лише Васлуй та Бістріца зафіксували приріст населення.

«Фортеця Алба Юлія – це гора історії, що охоплює понад 1800 років! Я глибоко вражена як її історією, так і тим, як красиво вона ожила», – написала туристка, яка відвідала її, в одному з десятків тисяч відгуків про фортецю Алба Кароліна. І кількість тих, кого вразив історичний центр, є великою, згідно з відгуками про фортецю на таких платформах, як Google. Півтора року тому цей туристичний об’єкт отримав 4,8 з 5 балів з понад 31 300 коментарів, залишених туристами, що є найкращою оцінкою, яку користувачі Google Maps дали історичній пам’ятці в Трансільванії.

Але фортеця Алба Кароліна і місто, яке вона представляє, не завжди були привабливим місцем для туристів. До 1980-х років трьохсотлітня фортеця перебувала в катастрофічному стані, про це писали навіть у тодіншіх ЗМІ. У 1990-х роках ситуація історичного ансамблю продовжувала погіршуватися через плин часу і відсутність заходів з догляду за фортецею, а також численні акти руйнування пам’яток. У 2000-х роках доля Алба Кароліна мала змінитися. Понад 50 мільйонів євро, переважно залучених з фондів ЄС, було інвестовано у масштабні реставраційні проєкти, щоб повернути будівлям їхню колишню велич. Під час робіт було зроблено кілька важливих археологічних відкриттів – одне з них – фундаменти тисячолітньої церкви східного обряду.

Поряд з туризмом, великі інвестиції в інфраструктуру призвели до розвитку міста протягом останнього десятиліття. Територія між містами Алба Юлія та Себеш є місцем перетину автомагістралей A10 Себеш – Турда та A1 Бухарест – Недлак, інвестиції, які означають пряме автомобільне сполучення між Алба Юлія та містами Клуж – Напока, Сібіу, Дева, Тиргу Муреш, а також майже повне автомобільне сполучення з містами Арад і Тімішоара. У той же час, залізнична лінія, яка перетинає Алба Юлія на маршруті найстарішої залізниці в Трансільванії, Алба Юлія – Арад, відкритої в 1868 році, була модернізована значною мірою за рахунок європейських і державних бюджетних коштів. З 1991 року у фортеці також заснували й університет, який сприяв розвитку цієї частини Румунії, приваблюючи багатьох студентів з інших частин країни і утримуючи їх у місті, принаймні, у період навчальних семестрів.

Алба Юлія – одне з найстаріших міст Румунії, яке було визнане міським поселенням ще за часів Римської імперії під назвою Апулум. Тоді поселення було економічним, військовим, адміністративним і комунікаційним центром римської Дакії, його розвиток також базувався на величезних ресурсах золота і срібла з гір Апусень. У середньовіччі Алба Юлія стала одним із важливих міст Трансільванії, з історією, позначеною численними потрясіннями та війнами, а з 1541 по 1690 рік була столицею автономного князівства Трансільванія. Це була резиденція римо-католицького єпископа і місце розташування митрополії, заснованої господарем Міхаєм Хоробрим близько 1600 року. Римо-католицький собор Святого Михаїла, збудований на початку 11 століття, розташований всередині міста вважається істориками найціннішою пам’яткою романської та готичної архітектури в Трансільванії.

На початку 18 століття під керівництвом генерала Євгенія Савойського був побудований найбільш репрезентативний історичний ансамбль в Алба Юлія – укріплення Алба Кароліна у стилі вобан, одне з найкраще збережених і найбільших у своєму роді в Європі. Бастіонне укріплення Алба Юлія захищене трьома системами укріплень. Вони мають форму семикутника, а сім бастіонів надають йому зірчастого вигляду, типового для таких поселень. Бастіони фортеці досі зберігають свої старі назви. Фортеця була місцем мученицької смерті Хорії, Клошки та Крішана в 1785 році, місцем, де утримувався у в’язниці Аврам Янку, один із керівників румунського національного руху в Трансільванії під час революції 1848-1849 років, і місцем, де був коронований король Фердинанд I. Але найважливіше історичне значення міста – це місце Великого об‘єднання 1 грудня 1918 року.

Як ви можливо вже звикли протягом останніх років, сьогодні в Національний день Румунії запрошуємо відвідати місто Алба Юлія, адже саме в цей день місто вдягає святковий одяг, згадуючи момент Великих національних зборів 1 грудня 1918 року, коли Трансільванія увійшла до складу Великої Румунії.

Для тих, хто цікавиться історією, Алба-Юлія – це стародавній Апулум. Відвідувачі зупиняються в Білій фортеці Кароліна, фортеці з бастіонами вобанського типу, побудованій на початку 18 століття на Цитадельному пагорбі, яка слугувала стратегічним укріпленням для захисту імперії Габсбургів від військових зусиль Османської імперії та для консолідації влади Габсбургів на місцевому рівні. А оскільки на цьому ж місці були ще два укріплення: римська фортеця 13-го легіону Геміна (106 р. н.е.) та середньовічна фортеця Билграда (16-17 ст.), через систему доповненої реальності, встановлену на зовнішній стіні музею сьогоднішніх відвідувачів зустрічають на площі Цитаделі, в музеї «Принципія», привітанням «Ave hospes!. Ласкаво просимо до Принципії, штаб-квартири 13-го легіону Геміна! Ми увійшли в історію! Заходьте і вивчайте історію! Ave!».

Усередині фортеці Алба Кароліна знаходиться найбільша концентрація в країні на квадратний метр символічних архітектурних пам’яток різних епох, культур і цивілізацій, побудованих у сучасному архітектурному стилі. Так, ми маємо римську військову архітектуру (музей Принципів, ворота форту XIII Легіону Геміна) і військову архітектуру системи Вобана, культову архітектуру романського стилю XIII ст. і готики (римсько-католицький собор), бароко (церква тринітаріїв, нині бібліотека Баттіанеум), архітектуру необринков’янського стилю з елементами еклектики початку ХХ століття (Коронаційний собор), цивільну архітектуру з ренесансними стилістичними елементами та бароковими доповненнями (Княжий палац, Єпископський палац, палац Апор), романтичний стиль (Будівля Вавилон, нинішній Музей об’єднання), еклектика (Середня школа «Майлат», нині частина Університету) і навіть сецесія (Зал Об’єднання). Таким чином, Алба-Юлія є мультикультурним містом, його профіль визначається різними культурами, що перетинаються, і унікальною архітектурною спадщиною, яку необхідно відкривати, навіть реконструювати з історичної та етнічної, антропологічної, культурної точок зору.

Атракцією міста Алба Юлія, яку варто відвідати, – це Палац князів Трансільванії, відкритий після реконструкції на початку цього року, Габріель Іздраїле, завідувач відділу Музею Палацу трансільванських князів, запрошує нас туди, де за допомогою віртуальної реальності та анімації, відвідувачі можуть дізнатися історію людей, які проходили сюди: «Ми запрошуємо всіх туристів, всіх тих, хто хоче побачити місто Алба Юлію, переступити наш поріг, тому що нам є що запропонувати. Відвідувач може побачити, перш за все, пам’ятку категорії А, щойно відреставровану за найвищими стандартами з точки зору реставрації історичної пам’ятки, а також побачити огляд усіх історичних періодів, через які пройшла ця пам’ятка. Будуть також VR-досвіди, будуть анімації з історичними персонажами, які розповідають історію цього місця та історію людей нашого міста. Вхід для дорослих – 15 леїв, повний квиток, для дітей – 5 леїв, а також у нас є всілякі групові знижки. На прохання відвідувачів, у нас є гіди кількома мовами: румунською, англійською та угорською».

На цю зупинку я раджу вам зарезервувати щонайменше годину. Доступ до Музею Палацу трансільванських князів здійснюється через Національний центр туристичної інформації та просування Алба Юлія, розташований на західній стороні фортеці Алба Кароліна. З нагоди Національного дня на дзвіниці Коронаційного собору з Алба Юлії піднято державний прапор. У муніципалітеті сьогодні проходить програма національних святкувань у столиці Великого об’єднання. Пройшли урочисті церемонії, такі як церемонії покладання вінків, виступ Гвардії Об’єднання, а також військовий парад і вистави на площі фортеці.

До міста Алба-Юлія можна дістатися як автомобільним, так і залізничним транспортом. Розташоване воно в південній частині Трансільванії, приблизно в 100 кілометрів на південь від Клуж-Напоки та 70 кілометрів північно-західніше міста Сібіу. Теж в місті Алба Юлія знаходиться Бібліотека Батіанеум заснована в 1798 році, яка зберігає понад 63.000 томів, 19.000 документів та понад 1000 рукописів. Серед найцінніших манускриптів -Codex Aureus, також відомий як Das Lorscher Evangeliar, найвідоміший і найважливіший середньовічний західний ілюстрований манускрипт з колекції в Румунії, якому понад 1200 років і який з минулого року внесений до списку ЮНЕСКО. До речі, всередині листопада вперше за чверть століття він був виставлений за особливих умов, в обмеженій обстановці, в Аулі Магна, на урочистому заході, організованому Бібліотекою Батьянеум, присвяченому внесенню Кодексу до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Твір вражає своєю увагою до деталей і способом виготовлення, кожна сторінка особливо ретельно прикрашена мініатюрами, покладеними на товстий пергамент. Рукопис було здійснено між 778 і 820 роками під час правління Карла Великого і було вивезено з Лоршського монастиря з Німеччини, щоб потім дістатися Гейдельберга, останнє місце призначення будучи бібліотека Віденського кардинала, який продав його єпископу Баттьяні. Поряд із «Codex Aureus» варто також згадати про «Codex Burgundus», другий за цінністю том у колекції бібліотеки, рукопис, датований 15 ст., написаний готичними літерами та ілюстрований серією художніх творів, які вважаються унікальними у світі, як з точки зору естетики, так і з точки зору досягнення. Іншим цінним твором, яким володіє албаюльська бібліотека, є «Давидовий псалтир з календарем», рукопис 12 століття, зроблений на тонкому пергаменті та прикрашений золотом, сріблом і кольоровими зображеннями.

Відвідування легендарної території давнього Молдовського князівства неодмінно включає зупинку в гордій фортеці, розташованій високо на пагорбі, неподалік від міста Тиргу Нямц. Фортеця Нямц відігравала ключову роль в обороні князівства від військ Османської імперії. Однак це також місце, оповите таємницями, барвистими, а часом і неймовірними історіями та легендами. Але чому б мені не розповісти їх вам? ….

Перш за все коротко розповім історію цієї споруди. Назва фортеці походить від гідроніма «Нямц», який носить річка біля підніжжя гори і від якого отримали свою назву місто і монастир поблизу, пізніше повіт і місто П’ятра, яке лише з середини 19 століття стає П’ятра-Нямц. Дослідники пояснюють слово «нямц» як таке, що має слов’янське походження, що означає «тихий», “спокійний”, “мовчазний”, “безмовний”, “німий”, і яке було надано як гідронім і топонім у період співіснування корінного румунського населення зі слов’янськими громадами, що мандрували територією Молдови, коли слов’янські назви почали використовуватись і для інших водотоків. Фортеця – це середньовічна фортифікаційна споруда, побудована у 14 столітті князем Петром I Мушатом. Вона відігравала дуже важливу роль в обороні князівства Молдови від нападів Османської імперії. Споруда збудована з річкового каменю, кар’єрного каменю та зеленуватого пісковику, а її стіни мають товщину 3 метри. Всередині фортеці є широке подвір’я, оточене кількома прибудовами різного призначення. За даними істориків, зі східного боку були в’язниця, монетний двір, комора, кухня, каплиця Святого Миколая, вітальня, покої сокольничого та дівочі покої. Із західного боку знаходилися збройова зала, зала ради і суду, прохідна зала і потаємна палата. З південного боку були лапідарій і тераса. На північній стороні не було жодних приміщень.

Стратегічне положення, яким вона користувалася, та її участь у важливих подіях, які зазнала ця частина країни, демонструє той факт, що фортеця була однією з найкраще укріплених фортець середньовічної Молдовської держави. Саме воєвода Штефан Великий укріпив фортецю в 15 столітті: побудував фортечні бастіони і міст, що спирався на 11 кам’яних стовпів. У той час були побудовані оборонні системи, такі як рухома частина мосту, яка піднімалася за допомогою системи шківів і не давала ворогам проникнути до фортеці. Якщо ворог проникав через цю перешкоду, він потрапляв прямо у дві пастки, які називалися «щурячі перегони». Укріплена таким чином, у 1476 році фортеця Нямц витримала облогу Мохаммеда II після битви у Валя Алба-Резбоєнь. З посиленням турецького панування і прогресом у військовій техніці роль молдовських фортець зменшилася з другої половини 16 століття. Після часткового руйнування деяких внутрішніх споруд під час правління Олександра Лепушняну (1564 р.) та відбудови за наказом Єремії Мовіли, у 1600 році фортеця Нямц відкрила свої ворота військам того, хто здійснив перше політичне об’єднання всіх румунів: Міхая Хороброго. На початку 18 століття – фортеця занепадає, а мешканці Тиргу Нямц починають будувати свої будинки з каменю, що впав з фортечних мурів. У період 1834-1849 рр. – князь Міхай Стурза видає кілька указів, які забороняють цю практику, а в 1866 році фортеця була оголошена історичною пам’яткою. Відновлення фортеці продовжилося після 1992 року в рамках програми ЮНЕСКО з реставрації та оновлення історичних пам’яток, в рамках якої тривала реставрація фортеці та стін.

Отже, на сьогоднішній день фортеця пройшла кілька етапів реставрації, що дозволило включити її до списку найбільш затребуваних і шанованих пам’яток Румунії. Ймовірно, найбільш помітна реабілітація була проведена між 2007-2009 роками за рахунок європейських фондів, виділених Повітовою радою Нямц і Місцевою радою Тиргу Нямц. Було модернізовано під’їзну дорогу, освітлення, автостоянку та ряд функціональних будівель навколо фортеці. Всередині фортеці було відремонтовано 21 приміщення, в тому числі зал засідань, зброярня, в’язниця, комора, їдальня, старий паракліт, монетний двір і спальні, каплиця Святого Миколая, внутрішній двір і тераси.

Навколо фортеці з давніх часів зберіглося багато легенд та історій. Одна з них розповідає, що криницю надворі споруди викопали турецькі бранці. Князь Штефан Великий сказав їм, що якщо вони копатимуть і знайдуть воду, то він збереже їм життя і відпустить на волю. Османські бранці копали і знайшли воду з річки Озана. Так вони були звільнені. Інша легенда розповідає, що від криниці у дворі фортеці ведуть тунелі до підніжжя гори, до курорту Оглінзь. Ними користувалися ті, хто перебував у фортеці, на випадок, якщо фортеця буде завойована.

І іншій легенді розповідається, що саме в цій фортеці жила господиня Олтя-Марія, мати Штефана Великого. Легенда свідчить, що вона відмовилася відчинити ворота, щоб прийняти пораненого в бою сина. Більше того, вона вигнала його і наказала повернутися з бою переможцем. Вперше легенду майстерно виклав на папері Іон Некулче в «O samă de cuvinte». Потім її підхопив Дімітріє Болінтіняну у своїй поемі «Мати Штефана Великого». З історичної точки зору, ця історія є чистою вигадкою. У 1476 році, в рік битви при Розбоєнах, мати Штефана, пані Олтя-Марія, була мертва вже 8 років, як свідчать історичні документи. Але це дуже добре звучить як мораль…

На території між річками Муреш та Олт і Карпатськими горами з 12 століття почали жити німці, колонізовані угорськими королями. У Себеші осіло населення регіонів Рейн і Мозель (теперішній Люксембург та Західна Німеччина). Себеш було одним з найважливіших середньовічних міст Трансільванії, ставши одним з “семи міст”, які дали німецьку назву провінції “Siebenbürgen”. Місто, що місцевою німецькою мовою називається Мельнбах або Мюльбах, налічує в наші дні близько 26 000 мешканців, з яких близько 80% – румуни. Традиційно місто було багатоконфесійним з римо-католицькою, лютеранською, православною та греко-католицькою громадами і церквами.

Документально засвідчене 1245 року місто Себеш було першим укріпленим містом Трансільванії. Стіни із оборонними вежами фортеці та геологічний заповідник Рипа Рошіє є основними туристичними атракціями міста. Про цей населений пункт згадується в документах ще з середини тринадцятого століття, а в 1301 році отримує назву Себеш. В кінці XIV і в наступні століття фортеця була підкріплена стінами і 8-ма вежами, з яких до сьогодні зберіглася лише частина західних воріт. Ми розпитали музеєзнавця Раду Тотояну з Муніципального музею “Іоан Райка” про історію цього місця. Він розповів про початок заснування поселення: “Себеш задокументований у 1245 році, невдовзі після монгольської навали. Священик Теодорік з Маленбаха (латинізоване німецьке ім’я) просить Папу Інокентія IV про право збирати податки з інших сусідніх парафій, оскільки його власна сильно постраждала від монгольської навали. Папа задовольняє його прохання. Це практично свідоцтво про народження нашого міста. Це важливе місто, яке має найдавніший привілей оточити себе кам’яними стінами, привілей, наданий у 1387 році. Воно оточене фортифікаційною стіною загальною довжиною понад 1800 метрів, з кількома вежами, які ще зберіглися, з яких, мабуть, найвідомішою є Студентська або Кравецька вежа”.

Саме ця фортифікаційна робота є частиною невеликої слави міста. Важливою є історія монаха Георга Капітула Септемкастренсіса, який жив у 15-16 століттях і написав перший трактат про турків, про ще розповість Раду Тотояну: “Вежа утримувалася і захищалася гільдією кравців і пов’язана з турецьким нападом 1438 року, коли турецька армія взяла місто в облогу. Після кількаденного опору було досягнуто перемир’я, і туркам дозволили увійти до міста за умови, що вони не завдадуть жодної шкоди. Однак цього не сталося, і капітуляція не всім була до вподоби, оскільки деякі мешканці забарикадувалися у вежі кравців. Серед них був молодий учень школи, що діяла при домініканському монастирі. Вежа згорає, більшість тих, хто перебував у ній, гине, але серед тих, хто вижив, є і цей юнак, дитина 13-14 років. Його спіткала доля багатьох мешканців Себеша. Його продають у рабство, і він перебуває у неволі близько 20 років. Його продають кілька разів, врешті-решт він знаходить більш гуманного господаря, який ставиться до нього більше як до члена сім’ї, ніж до раба. Він відпускає його на волю, бо йому дуже хотілося, як він сказав своєму господареві, побачити рідні місця. Він обіцяв повернутися, але так і не повернувся. До Трансільванії він теж не приїхав, поїхав на Кіпр, потім в Італію. Прибув до Риму, вступив до ордену монахів-домініканців і написав твір, який вважається першим європейським трактатом зі сходознавства і який витримав понад 25 видань. Одне з них, у 1511 році, відредагував сам німецький церковний реформатор Мартін Лютер, який також написав передмову”.

Домінантною будівлею центральної площі міста Себеш є Євангелічна церква, історичний і художній пам’ятник, який вражає своєю різноманітністю архітектурних форм, тому що вона датується з двох різних епох. Давня частина в римському стилі цієї церкви датується ще часами татарської навали (1241 року) — це базиліка з трьома нефами. Ззовні церква декорована кам’яними статуями, балдахінами та фіалами. Церква була відреставрована у період 1960-1964 рр. Теж в центрі міста розташований і Королівський будинок, цінний історичний пам’ятник, в якому зараз знаходиться Історичний музей. Раду Тотояну розповідає: “Найважливішою церковною спорудою в місті є Євангелічна церква. Перші етапи романського будівництва починаються після 1241 року. Але в якийсь момент місто, досягнувши економічного процвітання, хоче чогось більш пишного. До Трансільванії проникає готика і будується великий готичний собор. Архітектори вважають, що якби церква була завершена в готичному стилі, то за розміром хору вона була б другою за величиною в Трансільванії, після Брашовської Чорної церкви. Враховуючи, що на той час мешканці Себеша складали близько 500 сімей, тобто були не дуже численними, вони не мали фінансової можливості добудувати церкву в готичному стилі. І тому був досягнутий компроміс, романський неф був приєднаний до готичного хору. Він дуже гарний, в ньому є і пізніші елементи, в тому числі ренесансні”.

Себешська фортеця була побудована наприкінці XIV – початку XV століття. Вона складається з внутрішньої стіни довжиною 1700 м, в якій добре зберіглися до сьогодення оборонні зубці та вали. Фортеця має чотири башти. Іншою туристичною атракцією міста є “Будинок Заполья”, в якому діє нині Міський музей. Це одна з найдавніших будівель міста. Датується XV століттям і містить елементи специфічні готичному та ренесанському стилям архітектури. У 1540 році помер у цьому будинку князь Трансільванії і король Угорщини Іоан Заполья. Раду Тотояну: “Найважливішою світською будівлею в місті Себеш є Будинок Заполья, будівля, в якій працює музей. Її пов’язують з ім’ям трансільванського воєводи, який став королем Угорщини, Іоанном Заполья, який зайняв трон Угорщини після 1526 року, коли Владислав II загинув на фронті. Але, як завжди, не всі з цим згодні. Частина угорців висуває іншого кандидата на трон, в особі Фердинанда Габсбурга, з правлячої родини Австрії. Починається громадянська війна і король Заполья відступає зі своїми військами до Трансільванії, займає Себеш і облаштовує свою резиденцію та штаб-квартиру в цьому будинку, де зараз знаходиться музей. Власне, тут, у цій будівлі, він і помер у 1540 році”.

Інший чудовий пам’ятник архітектури — це колишні цехи, побудовані, ймовірно, у вісімнадцятому столітті, у західній частині центральної площі. Вони були відреставровані в 1838 році за кошти гільдії м’ясників. На одному крутому схилі Секашських пагорбів, що утворюють правий берег Себешської долини, лише у 3-ох км. від міста Себеш, видніються кілька пропастей сірого і червоного кольору, з яких найбільш видовищною своїми формами є Рипа Рошіє, що була оголошена природним пам’ятником. Цей геологічний заповідник, заввишки від 80 до 100 м, простягається на 10-ти гектарній території. Вода вирила собі місце в пагорбі протягом близько 60 мільйонів років, створивши дивні форми: колони, вежі, піраміди, всі червонуватого кольору. Глибокі діри відкриваються вліво і направо, і дощова вода створює червоні струмки, що шумно падають вниз. Птахи видзьобали в глині собі десятки й десятки дір.

Невелике, але важливе в історії Трансільванії місто Себеш має яскраво виражену індивідуальність, яку сьогодні цінують ті, хто береже його пам’ять.

Культурно-туристичний маршрут «Трансільванські ворота» має протяжність 1141 км, понад 100 туристичних об’єктів культурної цінності, включених до цієї програми, які можна відвідати на авто протягом 16 днів. Це туристичний продукт, розроблений на національному рівні з ініціативи Брашовського етнографічного музею, мерії села Решінарь Сібіуського повіту та Асоціації міжгромадського розвитку та туризму Бістріца-Несеуд.

Культурно-туристичні маршрути є інструментом, за допомогою якого Європейська Комісія та міністерства туризму країн-ЄС намагаються створити основу для сталого та гармонійного розвитку туристичної діяльності та підвищення цінності місцевої, регіональної, національної та міжнародної культурної спадщини в узгоджений спосіб. Маршрут «Трансільванські ворота» був створений для того, щоб запропонувати справжній досвід, каже керівник цього проєкту Александру Стенеску. «Не випадково були обрані такі міста, як Сібіу, Брашов і Бістріца, які фактично є воротами до Трансильванське князівство, до Угорського Королівства. Це ворота, через які свого часу Захід зустрічався зі Східною Європою та Османською імперією. Ворота працювали в обох напрямках, тобто приносила товари, культуру і східну цивілізацію в Західну і Центральну Європу, але також дозволяли певним товарам, предметам, ідеям, культурним впливам із Заходу перетинати Карпати, в Румунію і на Балкани. Ми подумали, що такий маршрут, з одного боку, відповідатиме історичній еволюції цієї території, а з іншого – увібрав би в себе деякі щедрі ідеї, такі як мультикультуралізм, ідея толерантності та деякі унікальні культурно-туристичні враження. Оскільки ми говоримо про три ворота, можна почати з будь-яких з них. Можна вирушити з Сібіу до Брашова, через Секейський край, до Бістріци. Можна поїхати з Брашова в напрямку Сібіу або Бістріци, або можна вирушити з Бістріци до інших районів.»

 Культурно-туристичний маршрут «Трансільванські ворота» вважався вершиною румунського туризму в гірській місцевості, а також на півдні та сході Трансільванії, – зазначає Александру Стенеску, керівник Етнографічного музею в Брашові. «Ми маємо старі саксонські та румунські міста, середньовічні бурги, замки які є чи не найвідомішими. Наприклад, міста Сібіу, Брашов, Бістріца, якщо говорити про замки і фортеці, то це замок Бран і фортеця Фегераш. Є саксонські укріплені церкви у всіх трьох регіонах. Є чимало садиб у Секейському краї, є православні монастирі, наприклад монастир Симбета де Сус. Є багато напрямків, які пропонують майже всі види туризму. Наприклад, культурний туризм передбачає відвідування музеїв, таких як Музей замку Фегераш, Етнографічний музей у Брашові, Історичний музей, замок Бран, Фортеця Ришнов, Повітовий музей у Бістріці, Музей прикордонників у Несеуді. Разом ці музеї дають повне уявлення про мультикультурність, специфіку місцевого населення та традиції.»

 Подорож культурно-туристичним маршрутом «Трансільванські ворота» можна розпочати прямо з Етнографічного музею в Брашові. Це регіональний музей, який представляє життя та культурну спадщину щонайменше трьох нації на південному сході Трансільванії: румунів, саксонців та угорців. «З іншого боку, він також являє собою особливу територію. Середньовічний і сучасний Брашов відігравав для Трансільванського князівства і Волощини роль, яку, можливо, Венеція відігравала для значної частини Італії. Це були ворота зі Сходу до європейського, християнського простору. Це місця, які й сьогодні приваблюють своєю особливою архітектурою та чудовими краєвидами. Традиційні костюми цього регіону чудово збереглися і мають високий ступінь автентичності як у румунів, так і в угорців і саксонців. У музеї ми маємо костюми відомих вершників з брашовського райони Шкеїй та Старого Брашова, маємо елементи вбрання та цілі костюми місцевих саксонців, маємо артефакти, інсталяції, які так чи інакше показують винахідливість і рівень процвітання, який ця громада мала з часів Середньовіччя. Люди отримають незабутні враження, вони побачать музей, який відображає громаду, яка завжди сучасна і завжди процвітаюча.»

  Другою зупинкою культурно-туристичного маршруту «Трансільванські ворота», запропонованого керівником Етнографічного музею Брашова Александром Стенеску є село Решінарь. Завдяки способу зберігання місцевих традицій, а також завдяки своїй неймовірній красі, Решінарь офіційно отримало звання «Найкраще туристичне село», яке присуджується Всесвітньою туристичною організацією. «Ми маємо незвичайні вівчарські традиції, гарні православні церкви, старовинний центр іконопису та інші не менш цікаві музеї. Тут туристи можуть зупинитися в агротуристичних пансіонатах, де вони можуть випробувати інший вид туризму, подихати свіжим повітрям місцевості та скуштувати особливі кулінарні страви, виготовлені з овечого молока. Йдеться про бринзу, а також про м’ясні страви, особливо з овечого м’яса. Близько 10-12 років тому село Решінарь було оголошено Європейською комісією центром гастрономічної культури EDEN. У цьому населеному пункті туристи отримають особливий гастрономічний досвід. Вони побачать надзвичайно красиве румунське село, зі старими будинками, з високими дерев’яними воротами і зможуть скуштувати надзвичайно добре приготовані і смачні страви.»

Місто Бістріца, інші ворота до Трансільванії, може похвалитися новим музеєм: Садиба Телекі, що в селі Тяка. Це одна з найновіших пам’яток такого роду в цьому регіоні. «Район відомий тим, що знаходиться дуже близько до Лекінци, селища, відомого своїми винами. У цьому районі є сім асоціацій виноградарів, в вяких можна дегустувати найкращі вина трансільванського регіону. Цією садибою, що належить до музею Бістріца-Несеуд, ми завершуємо своєрідний тур по садибах, який починається в районі Фегараш з садиби Бринковяну, продовжується садибами саксонців і закінчується цією абсолютно казковою садибою в оточенні великого фруктовог саду.»

Маршрут «Трансільванські ворота» є одним з перших сертифікованих культурно-туристичних маршрутів Румунії. Детальну інформацію про всі визначні пам’ятки та напрямки можна знайти в туристичних інформаційних пунктах у містах Бістріца, Сібіу та Брашов, а також у всіх музеях регіону.

Сьогодні ми прямуємо до південно-східної Румунії, до міста з дуже високим туристичним потенціалом, з багатою історією, красивими історичними пам’ятниками, але також з багатьма природними пам’ятками. Бреїла -місто для сітібрейку по вихідних, до якого легко дістатися з Бухареста.

Місто було засвідчене в документах у 1368 році. Населений пункт Бреїла розвинувся, з одного боку, розташуванням на найближчому пункті Дунаю від моря, а з іншого боку, сусідством з територією багатою на рибні озера. У 14 столітті місто було найважливішим портом Волощини та головним рибальським центром, в якому розвивалася торгівля. У 1540 році Бреїла стало турецькою “раєю” і напротязі трьох століть бреїльська фортеця занепала. 13 січня 1836 року, Бреїлу оголошено ”Porto Franco”, що означає, що всі ті, хто торгував товарами привезеними водним шляхом, були звільнені від сплати податків. Після встановлення цього режиму, місто зазнало багато змін: бруковані вулиці з ліхтарями, аптеки, метеостанція, військова лікарня, парк Бельведере, типографії, банк, військові казарми та театр, відкриття жіночої школи, гімназії та будівництво доків, залізниць і кількох заводів. У 1888 році тут вперше в країні було використано залізобетон. Будучи першим морським портом при Дунаї, Бреїла залишилось відкритим містом, де багато національних меншин (греки, турки, росіяни, болгари, євреї, вірмени) жили у доброму порозумінні, їхні традиції та звичаї збагативши його життя й культуру.

Розташоване на лівому березі Дунаю, місто має, принаймні в Румунії, унікальну вуличну архітектуру. З висоти місто можна порівняти з величезною павутиною, адже тут є кілька дугоподібних вулиць, які починаються і закінчуються біля Дунаю, перетинаються іншими вулицями, розташованими радіально. Вулиці Бреїли взяли свою форму з обрисів фортечних укріплень, зведених османами в 1540 році після того, як вони зайняли поселення на Дунаї. З розширенням міста, квартали будинків і багатоповерхівок, збудованих в останні десятиліття, перестали дотримуватися геометрії дугоподібних вулиць.

Центральна частина міста, набережна і портові будівлі нагадують про період процвітання Бреїли на початку 20 століття, коли тут була інтенсивна комерційна діяльність. З різних причин у 19-20 століттях тут оселилися представники понад 20 етнічних громад, що надало місту космополітного характеру. Старі будівлі в центральній частині міста, деякі з яких були перетворені на магазини, ресторани, офісибанків і компаній, де здавалися в оренду кораблі і укладалися великі зернові угоди, свідчать про минуле. Нульова миля міста – це площа Траяна, де стоїть однойменна статуя римського імператора, а також Великий годинник, пам’ятник, на п’єдесталі якого намальований вітрильник – символ порту. Габріела Лиле – досвідчений екскурсовод, готова показати відвідувачам визначні пам’ятки Бреїли: «Ми можемо рушити з площі Траяна, де знаходиться знаменитий Громадський годинник, місце зустрічі мешканців Бреїли в минулому, а також мешканців Бреїли сьогодні, хоча в меншій мірі. Потім ми дійдемо до колишньої Королівської вулиці, тепер вулиці Міхая Емінеску, де є багато будівель, архітектурних коштовностей. Ми можемо повернути в район Грецької церкви, на вулицю Каля Келерашілор, де також є цікаві будівлі, а завершити наш тур можемо в Міському саду».

В історичній частині міста бачимо імпозантну будівлю грецької церкви, побудовану в 1872 році завдяки внеску багатої тамтешньої грецької громади. Габріела Лиле: «Досліджуючи багато документів в архівах, я дізналася що грецька громада була однією з найактивніших громад у цьому місті. Дійсно, є багато особистостей, які мали будинки, які мали компанії, підприємства, відомі млини в Бреїлі, і коли була побудована ця церква, вони хотіли пишатися громадою, частиною якої вони були».

У середньовіччі фортеця Бреїла стала найбільшою фортецею серед тих, що були побудовані османами на березі Дунаю, з п’ятьма огороженими стінами, розташованими на високій набережній. У 1829 році після перемоги росіян у війні з османами фортецю просто зруйнували, так що сьогодні від колишньої фортеці можна побачити дуже мало залишків.

На площі Траяна, в обрамленні символічних будівель, таких як Історичний музей і будинок театру, який носить ім’я великої актриси румунської сцени Марії Філотті, родом з Бреїли, знаходиться православна церква “Святих Архангелів Михаїла і Гавриїла”, церква, що з’явилася в результаті перетворення мечеті в 1831 році. Будівля зберігає східні елементи і є однією з небагатьох церков в Румунії без шпилів. Екскурсовод Габріел Лиле пояснює: «Це цікава церква. Церква Святих Архангелів Михаїла і Гавриїла є колишньою мечеттю, яку не знищила російська армія на початку ХІХ ст.. Це цікава церква, в якій досі зберігся саджак, турецький дах, як східний стиль будівництва, і яка не має шпилів. Згодом за церквою збудували дзвіницю. Від османського періоду досі залишилися катакомби міста, але їх зараз неможливо відвідати. Також з османського періоду зберігся лише один турецький будинок, і на тому будинку, як на історичній пам’ятці, вказано початок ХІХ століття».

Історичний відділ Бреїльського музею посідає надзвичайний фонд історичних та археологічних колекцій, серед яких бронзовий шолом виявлений близько міста Бреїла, що датуєся гето-тракським періодом. У будинку Колекції мистецьких творів, посеред тих 3000 мистецьких творів декоративного мистецтва, найціннішими є твори художників Теодора Амана, Ніколая Грігореску, Теодора Паладі, Ніколая Тоніце та інших. Цікавою є монументальна бронзова статуя Екатерини Теодорою, яка пожертвувала своїм життям за визволення Румунії під час першої світової війни. В культурному житті Бреїле цікаве місце посідає “Меморіальна виставка імені Панаїта Істраті”, письменника, уродженця бреїльських країв, названого Романом Роланом “балканським Горкієм”.

Навіть якщо промисловий розвиток призвів до зникнення багатьох ремесел, в історичній частині міста збереглися вулиці з такими назвами, як “Зідарь (укр. Мулярі)”, “Кожокарь (укр.Кушніри)”, та “Брашовень” на честь брашовських купців, які приїжджали торгувати в Бреїлі.

Незалежно від того, приїжджаєте ви з Сібіу чи з Чиснедіє, як тільки в’їжджаєте в Чіснедіоару, побачите укріплену фортецю, репрезентативну пам’ятку романського стилю в Трансільванії, на скелястій вершині пагорба Святого Міхаїла. Цю добре збережену середньовічну споруду в самому серці Трансільванії можуть відвідати любителі історії і не тільки. Але щоб потрапити туди, треба йти брукованою стежкою зі сходинками 15-20 хвилин. Від місця до місця туристи можуть відпочити на лавочках, звідки можна милуватися панорамою околиць.

Кажуть, що засновниками Чіснедіоари були поселенці французького походження, які потрапили на цю територію завдяки цистерціанському ордену. Вони перебрали базиліку Чіснедіоара і перетворили її на романську фортецю, але з готичними впливами. Плато, на якому побудована базиліка, було обнесено кам’яним муром. Звідси відкривається приголомшливий вид на гори і саксонське село в казковому оточенні. Фортеця втратила свою колишню роль, але з року в рік одягає свої “зоряні” шати, стаючи то сценою для театральних вистав, то головним героєм історичних фільмів чи документальних стрічок. Сьогодні вона належить місту Чіснадіє. У церкві більше не проводяться богослужіння, але завдяки дуже хорошій акустиці тут проходять різноманітні концерти, театральні вистави та виставки.

Будівництво церкви розпочалося близько 1180 року і тривало понад 20 років. Її першим “власником” була Препозиторія міста Сібіу (Praepositura Cibiniensis), яка у 1191 році була підтверджена Папою Римським Целестином II як церковний центр усіх трансільванських саксонців – “ecclesia Theutonicorum Ultrasilvanorum”. У 1223 році Препозиторія подарувала церкву угорському королю Андрію/Андрашу ІІ. У наступні роки тевтони привели на свої території німецьких селян (пізніше названих саксами), здобули кілька перемог над половцями, а також анексували землі, що не входили до складу королівства, і передали їх у розпорядження Папи Римського. Це не дуже сподобалося Андрію ІІ, тому в 1225 році він вигнав тевтонів (за допомогою війська). Однак сакси залишилися, і в 1224 році король видав Андріївську грамоту (Andreanum) – документ, що встановлював набір привілеїв для німецьких поселенців. Деякі з цих прав були дійсними аж до 1800 року. Оригіналу акта більше не існує, але Андріївський диплом був підтверджений Карлом Робертом Анжуйським у 1317 році – і фрагмент цього підтвердження зберігається сьогодні в Національному архіві міста Сібіу.

Церква-фортеця Чіснедіоара, яку Андрій ІІ отримав від Препозитури Сібіу, незабаром була подарована родичу короля (magistrus Gocelinus), який, у свою чергу, подарував “гору Святого Міхаїла разом з церквою і всією землею, що її належить” Цистерціанському абатству з н.п. Кирца. Мабуть, найцікавішою інформацією про цю церкву-фортецю є те, що вона зберіглася у своєму теперішньому стані протягом 800 років. Точніше, останні зміни в церкві були зроблені в 1241 році, після татарської навали. Тоді були побудовані західний портал церкви, огороджувальна стіна, товщиною 6 м, і вежа з-зовні стіни, яка була з’єднана з нею рухомим мостом (сьогодні цієї вежі вже не існує). Між часом зникли внутрішні розписи, але церква багато в чому зберіглася такою, якою була в середині 13-го століття. Протягом багатьох століть фортеця була занедбаною. Після 1800 року жителі Чіснедіоари використовували її як фруктовий та овочевий склад. З 1940 року в церкві знаходяться меморіальні дошки німецьких та австро-угорських солдатів, які загинули в Першій світовій війні в боях навколо Сібіу. Меморіальні дошки були перенесені з кладовища Гуштеріца.

Виділяються три вежі: надбрамна (південна), вежа перед порталом (західна) і східна вежа, що знаходиться на відстані близько 5 метрів від стіни огорожі. Доступ до фортеці здійснюється через невелику браму. Увагу привертають вісім отворів у вигляді дверей, розташованих десь під старою в’їзною дорогою. У часи наближення загарбників ці двері могли замикатися зсередини. Звідти на нападників кидали валуни. Сьогодні туристи можуть побачити деякі з цих валунів всередині фортеці. Навіть у документі, датованому приблизно 1850 роком, згадується, що всередині укріплення є круглі валуни, які використовували для перекидання через стіни у разі нападу. В оборонних цілях біля стіни зберігалося кілька кулястих каменів. Легенда свідчить, що кожен холостяк села, перш ніж одружитися, повинен був піднятися до фортеці з таким валуном, не використовуючи жодних інструментів, щоб довести свою силу. Інша легенда розповідає, що коли пара хотіла розлучитися, їх замикали в невеликому будиночку всередині фортеці, де вони залишалися доти, доки не сходилися, а якщо не сходилися, то ніколи не виходили звідти.

У Чіснедіоарі, в центрі села, ви можете відвідати євангелічну церкву, побудовану в 18 столітті в стилі бароко. Цей населений пункт люблять туристи не тільки за фортецю та євангельську церкву, але й за спокій та красу навколишніх пейзажів. Приїхавши сюди, не поспішайте: припаркуйте машину в центрі села і вирушайте на прогулянку до Срібної долини (за один кілометр від села). З лівого боку ви побачите особливий пам’ятник природи: П’ятра Броаштей, як називають його місцеві жителі, геологічний пам’ятник крейдяного періоду. Слідуйте за вказівниками до велосипедних доріжок або розслаблюючого гірського походу.