Tag: фото

Британський фотограф німецького
походження Еміль Отто Хоппе вважається одним з універсальних фотографів, одним із тих,
хто виходить далеко за межі національних
кордонів та руйнує
всі расові, етнічні та
релігійні бар’єри.

Народився Еміль Отто Хоппе в 1878 році у Мюнхені в сім’ї банкіра, а мистецьку освіту здобув у
Парижі та Відні. У віці 22 років, у 1900 році, на рубежі XIX та XX століть, він
переїхав до Лондона, щоб отримати фінансову освіту, але там взявся за
фотосправу та відкрив фотостудію. З 1907 року він став пристрасним фотографом
та найкращим портретним фотографом свого часу. Після майже 50 років престижної
кар’єри фотографа, у 1954 році Хоппе продає свою величезну колекцію фотографій
одному з найвідоміших фотоархівів у Лондоні. Понад 60 років колекція фотографій
Хоппе впала в небуття в архіві, а її знову відкрив американський куратор Грем
Хоу. Він здійснив облік і консервацію колекції та повернув в обіг. Таким чином Еміль
Отто Хоппе, зробивши майже 10 тис фотографій, став одним з найпродуктивніших
фотографів в історії цього мистецтва.

Еміль Отто Хоппе
багато мандрував, прагнучи відкрити світ і сфотографувати його. Серед країн,
які відвідав та сфотографував німецький
фотограф налічується й Румунія, країна,
яка спонукала його перейти від фотографування відомих постатей тих часів до пересічних
людей. До списку сфотографованих ним знаменитостей входять такі відомі
політичні та культурні діячі, як наприклад: король Георг V та його дружина
Королева Марія Текська, письменники: Генрі Джеймс, Редьярд Кіплінг, Джордж Бернар
Шоу, Олдус Хакслі, а також фізик Альберт Ейнштейн і танцюристка Анна Павлова.

Наш герой
відкрив для себе румунський світ після банальної пропозиції, розповів
мистецтвознавець Грехем Хоу, який прибув до Бухареста, щоб взяти участь у
презентації альбому Хоппе із
фотографіями про Румунію: «У Лондоні, прямо навпроти будинку пана Хоппе, на
площі Кромвель, було Посольство Румунії і туди приходили дуже комплексні
літературні постаті, які намагалися вплинути на Великобританію. Багато з цих
письменників і політиків приходили до Хоппе на його товариські вечори. Він
проводив вечірки, в яких брали участь багато представників інтелігенції. Одного
разу його співрозмовник запитав його: «Містер Хоппе, а чому б Вам не відвідати
Румунію?» Цікавим було й те, що друзі Хоппе, такі як Джордж Бернар Шоу та
багато письменників описували у своїх працях звичайних людей. Наприклад, Шоу
написав п’єсу «Пігмаліон», яка стала мюзиклом «Моя прекрасна леді». Ця ідея
соціальної мобільності часто зустрічається в творах Хоппе.»

Велика Румунія,
як і багато інших держав Центральної та Східної Європи після 1918 року, стала
новою появою на карті континенту. Хоппе зацікавили ці нові держави, які він
відвідав та сфотографував. Румунія приваблювала його особливо тим, що очолювала
її королева Марія, яка мала шотландське походження і була надзвичайно популярною
в ті часи. Вона доклала величезних зусиль для просування інтересів Румунії на міжнародному плані, а також для
просування її екзотичності та культурного різноманіття. Після Румунії фотограф
відвідав Чехословаччину, Польщу, а потім продовжив свою подорож в Африку, Індію,
Азію, на Далекий Схід, в Австралію.

На презентації у Бухаресті альбому «Портрет
країни: Велика Румунія на фотографіях Е.О. Хоппе, 1923 рік», Грем Хоу зазначив,
що фотограф відкрив для себе не лише Румунію, а багатство повсякденного життя
та світ простих людей. «Він отримав це
запрошення відвідати Румунію і воно стало переломним моментом в його кар’єрі.
Змінюються його людські фотографічні персонажі, типології. Його запросили в
Румунію король і королева, він фотографує в королівському замку. Одночасно він
фотографує циганські табори. Насправді його книга, опублікована у 1923 році,
має назву «У циганському таборі та в Королівському палаці». Ця поїздка до
Румунії змінює Хоппе. З цього моменту він став мандрівником-фотографом і
фотографував людей з усього світу і протягом усього життя видав 27 книг. Він
намагався зрозуміти суть природи людського характеру. Наприклад, на одній з
його фотографій видно наскільки уявною була ця людина. На фотографії принцеса
Елена на сходах Королівського палацу в костюмі, а пізніше того ж року він
сфотографував Анну Павлову танцюючи в кімоно в лондонському Хемпстеді Хіт. Він випробовує
різні художні стилі та жанри мистецтва та історії мистецтва, щоб зобразити
людей найкращим способом, найбільш образним чином. Він великий гуманіст,
відчуває прихильність до людей. Є ще одна надзвичайна фотографія: на ній містер Хоппе праворуч і пан Енеску ліворуч, їдять кавун у Румунії.»

«Портрет країни:
Велика Румунія на фотографіях Е.О. Хоппе, 1923 рік» – це колекція
фотодокументів про нову країну, яка шукає своє місце в новому європейському
контексті. Але не менш важливим є бачення фотомитця на навколишній світ,
котрий бачить у ньому те, що до цього
часу залишалося непоміченим – природність звичайної людини.

У Чернівцях, в приміщенні місцевого художнього музею, 28 травня відрилась унікальна виставка робіт фотохудожників Румунії та України Євро Фото Арт. Проект, що є результатом роботи фотографів двох сусідніх країн, є унікальним тим, що світлини були зроблені у різних румунських та українських містах – Бухаресті, Бістріці, Крайові, Тімішоарі, Яссах, Ужгороді, Чернівцях, Одесі, Вінниці, Запоріжжі тощо, а на виставці представлені 80 найкращих робіт, відібраних із кількох сотень, які були показані широкому загалу в рамках фестивалю «Європейської фотографії».

Виставка є дуже насиченою за жанром та змістом. Світлини румунських та українських фотомайстрів, що мають виняткову художню цінність, є в основному класичними чорно-білими репортерськими фотографіями, але багато з них зроблені й в інших традиційних фотографічних жанрах – портрет, художня фотографія, пейзаж тощо. Представлені на виставці і кольорові фото, які відображають деякі значущі, особливі події. Проте всі вони мають спільний знаменник – любов і пристрасть до фотографії майстрів двох сусідніх країн.

Директор Чернівецького художнього музею пані Інна Кіцул розповіла, що ця виставка є заключним етапом фотофестивалю, що проводився у кількох країнах – Угорщині, Сербії, Словаччині, Румунії та Україні, і є збіркою найкращих робіт учасників фотофестивалю: «Представлено 80 робіт фотографів двох країн – Румунії та України, двох сусідніх країн, які мають дуже тісні контакти, зокрема у сфері культури.»

У свою чергу куратор виставки Альберт Комарі зазначив, що чернівчани і гості міста мають унікальну можливість побачити роботи кращих фотомитців двох країн. Він сказав, що протягом останніх років чернівецький музей має дуже тісну співпрацю з Асоціацією румунських фотохудожників і ще більш поглиблене співробітництво з Асоціацією Євро Фото Арт з румунського міста Орадя.

На відкритті виставки виступив і голова Національної спілки фотохудожників Румунії Штефан Тот, який наголосив, що цей проект підкреслює особливе значення фотомистецтва: «Дуже важливо, що сьогодні ми присутні на особливій урочистій події, а саме: на відкритті виставки найкращих фоторобіт представників Румунії та України. Я хочу відверто сказати, що відколи ми співпрацюємо, ніколи не мали такої цінної з точки зору мистецтва виставка. Водночас цим заходом ми хотіли продемонструвати те, що румунські фотографи є поряд з фотографами із Україні в ці важкі часи.»

Заступник голови Чернівецької обласної державної адміністрації Руслан Сенчук сказав, що відповідний культурний захід відбувається в рамках все більш тісної співпраці між сусідніми Румунією та Україною: «Хочу подякувати і ще раз підкреслити, що це відбувається завдяки дуже тісній співпраці, яка в останні роки налагоджена між урядами, народами наших сусідніх країн і в цьому я бачу особисту заслугу Генерального Консула Румунії в Чернівцях пані Елеонори Молдован. Дякую всім за ще одну чудову можливість надану нам знову зустрітися і побачити мистецтво наших сусідніх країн.»

Виставка, що тривала до 15 червня, проходить під патронажем Генерального Консульства Румунії в Чернівцях, який упродовж часу підтримав проведення численних подібних культурних заходів не лише у Чернівцях, а й в інших містах України. Генеральний консул Румунії в Чернівцях Елеонора Молдован зазначила: «Ця виставка є складовою культурного діалогу між нашими державами, між представниками наших держав у всіх галузях. Приємно констатувати, що з кожним днем така співпраця, такі проекти набувають нового розмаху і нового виміру, тому що в такому культурному форматі спілкуються люди, які стали друзями і, які професійно і мистецько виконують дуже важливу місію зі зближення наших двох народів.»

Румунію та Україну очима фотохудожників двох сусідніх країн зможуть незабаром побачити і шанувальники фотомистецтва з інших українських міст.

Незвичайний фотопроект, що несе глядача по прибережних країн Чорноморського регіону. Багата колекція фотографій, що представляє реальність, доступну скоріше місцевим мешканцям, аніж відвідувачам. Йдеться про проект ”Довкола Чорного моря”.

Розмовляючи з фотографом Петруцом Келінеску ми занурюємо в цей фотографічний світ: ”Проект ”Довкола Чорного моря” розпочався 5-6 років тому, це була моя ідея, яку я почав втілювати у ужиття разом з моїм добрим другом Стефаном Киндею. Я займаюся фотографією, він писав тексти, і вже багато часу ми думали про подорож, можливо в Африку. Ми все дивилися на карту і зрозуміли, що жоден із нас нічого не знає про Чорноморський регіон, починаючи з наших сусідів, і, можливо, було б краще здійснити цю подорож ближче до нас. У 2010 році ми здійснили подорож на автомобілі по всіх країнах довкола Чорного моря, нам вдалося отримати фінансування і за чотири місяці ми проїхали близько 15.000 км довкола Чорного моря, намагаючись відкрити для себе ту зону, взяти пульс дійсності. Це були чотири місяці, але для 10 країн це не багато. Ми почали подорож з Румунії і подалися у напрямку проти годинникової стрілки: до Болгарії, Туреччини, потім Грузії, Вірменії, Азербайджану, побували в Нагорному Карабаху — невеличкій сепаратистській території, звідки повернулися в Грузію. А потім подалися в іншу невелику сепаратистську республіку – Абхазію. Потім відвідали Росію, Молдову, Україну й назад в Румунію.”

Звичайно ж, після такої подорожі деякі зони стають улюбленими. Для Петруца Келінеску Абхазія стала справжнім відкриттям подорожі: ”Можливо, найкраще місце поблизу Чорного моря, якщо подивитися на карту, є навпроти румунського узбережжя — це Абхазія, де ми були вражені побачити зовсім інший клімат, набагато тепліший від нашого, там на пляжах ростуть пальми, там ростуть мандарини, лимони. Кавказькі гори простягаються майже до моря, а наближення гір до лінії моря робить так, що небо переповнене хмарами, як перед грозою. Абхазія відокремилася від Грузії в 1991 році, а Грузія в свою чергу відокремилася від Радянського союзу. В Абхазії були найгарніші курорти СРСР. Там Сталін мав будинок для відпочинку. Тут сталінський режим побудував санаторії для профілактики та відпочинку для радянського народу.”

Маніфест команди, яка ініціювала цей проект, був таким: зануритися в глибину історій, шукати не інформацію, а історії, які після дослідження стануть інформацією. Таким чином, глядач відкриє для себе надзвичайні зображення, які перевищать будь-який рекламний намір. Нам або показують понтон, з якого рибалять дві скромно одягнені бабусі, або ми бачимо людину, простягнену на рушнику на березі моря, на встеленому черепашками пляжі, чи ларьки з купальниками, які продаються на пластикових манекенах, разом із плавальними кругами у вигляді звірів — ця неприкрашена дійсність представляє місця, які можуть бути спільними для всіх країн Чорноморського регіону, але мають все-таки певні особливості.

З подробицями Петруц Келінеску: ”Фотографії не представляють обовязково найгарнішу або туристичну сторону Чорного моря. Ми саме цього хотіли з самого початку. Ми хотіли уникнути великих готельних комплексів, тому що нам здалося, що будь-де вони позбавлені індивідуальності. Ми шукали популярні пляжі, де звичайні люди проводять свої відпустки, і в той же час ми старалися знайти у відвіданих нами країнах якомога більше етнічних громад. Ми дізналися, що довкола Чорного моря є дуже багато етнічних громад, дуже багато з них у Росії. Вони були вирівняні комуністичним режимом, але багато з них вижили й намагаються врятувати свою культуру й звичаї. Наприкінці проекту мені подобалося жартувати, показуючи друзям фотографії й запитуючи, звідки вони. Всі помилялися. Наприклад, я показував фотографію з Росії, а мені відповідали, що вона з Румунії. Або фотографію з України, а мені казали, що це в Болгарії і т.п. Гадаю, що всі ми, країни довкола Чорного моря, маємо дуже багато спільного, і це в першу чергу через недавню історію.”

Щоб ви могли зрозуміти, яке багатство зображень може порадувати вас після цього експерименту, ми запитали Петруца Келінеску, скільки фотографій можна побачити: ”Ми зробили свого роду блог подорожі, який можна почитати за адресою: www.theblacksea.eu. Тоді ми намагалися зробити декілька постів на тиждень, кожен пост містив по 7-8 фотографій. З часом, не маючи актуальних постів, ми залучили кількох колег-журналістів, і наш блог подорожі перетворився на онлайн-журнал, де ми збирали матеріали про зону довкола Чорного моря. Були зроблені десятки тисяч фотографій, але більш стисла відбірка, якою я дорожу, містить близько 40-50 зображень. Усі фотографії й тексти, які зявилися, можна побачити на веб-сторінці www.theblacksea.eu. Проект продовжується й далі, ми стараємося отримати фінансування, і по мірі того, як нам це вдається, додаємо нові історії й фотографії. Одночасно з проектом ”Довкола Чорного моря” ми працюємо й над проектом про зміни в румунському селі, який називався ”Гордість і бетон” – це історія успіху тих, хто подався за кордон, а також про розвиток нового румунського села як результат міграції робочої сили за кордон.”

Водолази-аматори Чорного моря схожі між собою. Схожі між собою й туристи, які прогулюються пляжами або лежать, простягнувсь, на надувних матрацах. Схожі й люди, які дивляться на море з переповнених чи пустельних пляжів. А відрізняє зони, зображені у фотографіях, присутність якогось елемента, повязаного з історією росту чи занепаду певного місця: уламки судна, понтон, будинок, який майже звалився в море. Для глядача це запрошення не до подорожі, а до роздумів, чи до подорожі для відкриття реальності такою, якою вона є.