Tag: художниця

Відома
художниця Лумініца
Гліга виставила у залі Костянтина Бринкуша Палацу Парламенту
понад 140 картин. Роботи художниці, високо
оціненої на світовому плані,чарували
зацікавлених до нині,
30 листопада.

У вернісажі присвяченому
виставці-події під назвою «Фрагментаріум Абстракт» виступив віце-президент
Румунської академії Резван Теодореску: Лумініці
було присуджено міжнародні
нагороди та престижні призи.
Останнім її призом є Премія
Боттічеллі, за картину, яка
демонструє перш за все чітко визначений
стиль. Лумініца Гліга багато років
тому визначила свій стиль, що домінований реальністю і
присутній у всіх назвах її
виставок: колір. Тому що Лумініца – це
художник із візуальною культурою, яка не є показною, а явною.

Народившись 23 жовтня 1975 року в
Брашові, Лумінца Гліга є випускницею 2002 року Факультету образотворчих мистецтв, Бухарестського національного університету мистецтв, а через рік
стала членом Спілки художників. У 2008 році Лумініца Гліга отримала звання доктора
візуальних мистецтв в Бухарестському Національному університеті мистецтв. Серед
персональних виставок, ця що завершилася сьогодні у Палаці Парламенту, вважається найважливішою.
Про виставку
«Фрагментаріум Абстракт» мистецтвознавець Маріус Тіца: Це найбільша презентація
творів, робіт
Лумініци Гліга. Виставка відбувається у
момент, коли нам потрібно краще ознайомитися із творами румунських художників. І Лумініца Гліга має нам
багато чого сказати.

Лумініца Гліга відзначалася не
лише в Румунії, але також була присутня в Каннах, Токіо, Парижі, Марселі,
Нью-Йорку, Лондоні чи Пекіні, де вона проводила як персональні, так і групові
виставки. Теж
цього року вона організувала виставку під назвою «Інша сторона/Інший погляд», яку влаштував
Румунський інститут досліджень та гуманістичної культури у Венеції.
Колір – це загальна мова, якою вдалося її звернутися до всіх. А
виставка Фрагментаріум Абстракт у столичному Палаці парламенту був великим
мистецьким викликом. Мистецтвознавець Маріус Тіца: Я хочу, щоб
ви бачили це як огляд, огляд її поточної творчості, бо вона дуже потужна
художниця. Вона є майстром кольору і з певною легкістю демонструє це очевидне буйство у всьому, що
відбувається, але для Лумініци, для її здатності творити, малювати, це не
надзвичайна річ. Вона малює з легкістю, з якою ми, мабуть, висловлюємо свої
найглибші почуття чи свої найінтенсивніші думки та дивуємося тому, що нам вдалося виявити. Лумініца це робить у живописі.

Як можна визначити живопис Лумініци Гліги,
що перетворила її на такого особливого сучасного художника? Маріус Тіца: Це дуже складна
нефігуративна зона для митця. Коли ми починаємо малювати кілька пейзажів, то це здається трохи простішим. Інакше, як ми можемо
думати і ставитись до емоції малювання, у момент коли контуру- принаймні для нас – не існує? Немає
такого малюнка, який би допомагав нам розкрити його. Однак є ця серія картин, в яких ми не побачимо жодної
підстави, практично ніякої рисової схеми, а лише чудове хроматичне божевілля.

Серед найважливіших міжнародних
відзнак, присуджених протягом часу художниці Лумініці Гліга, є Міжнародна премія Мікеланджело, в Римі 2019 року, «Диплом
досконалості» від Американсько-румунської академії мистецтв і наук, в Італії 2015 року, Офіційний диплом MCA та
Золота медаль у Каннах,
Франція, 2009 року, а також Диплом та Срібна медаль від Паризького академічного товариства
Arts-Sciences-Lettres 2006 року.

Скромність, теплота, з якою Лумініца
Гліга розповідає про свою велику пристрасть, а також про любов до кольору,
перетворюють її на справді особливу художницю. Ми запитали її, як народжується бажання
висловити себе живописом і як вона визначила би абстрактний стиль, який обняла
ще з початку своєї кар’єри. Лумініца Гліга: Можу сказати, що навіть я не
знаю, звідки беру стільки сил і бажання малювати, але це найкращий спосіб
висловити себе. З того, що я спостерегла, з дотеперішнього досвіду, я бачила, що
можу дуже легко підходити до людей, незалежно від того, в якій точці планети вони
не живуть, незалежно від віку. Колір може бути хорошим послом. Дружні стосунки
між людьми через мистецтво дуже легко налагоджуються. На мій погляд абстрактна
живопис є найкращим посланцем почуттів.

«Фрагментаріум Абстракт», виставка художниці Лумініци Гліга була відкритою для публіки у
залі Костянтина
Бринкуша Палацу Парламенту до сьогодні, 30 листопада.

Коли втекла з Румунії в 1979 році з підробленим паспортом Маріана Гордан
ризикувала отримати тридцять років комуністичної тюрми, бо «подружилася з британськими імперіалістами». Вона досі переконана, що якби залишилася в Румунії,
не вижила б. Натомість Лондон, місто, в якому вона живе майже 40 років, надав їй всі
умови, аби спокійно творити та визнав і винагородив її мистецтво.

Маріана
Гордан виставила свої роботи ​в найвідоміших лондонських галереях, як наприклад
Пітшангер та ACAVA і здійснила твори монументального живопису на трьох
центральних станціях лондонського метрополітену: OxfordCircus, TottenhamCourtRoad і FinsburyParkStation. Так само вона мала персональні виставки у Парижі, Венеції, Флоренції,
Авіньйоні, Ульмі, Берліні, Токіо, Сіетлі, Вашингтоні. Вона вважається портретістом
через відсутність «стилю» в академічному сенсі цього слова. «Я надаю перевагу експерименту,
намагаючись забути те, чому навчилася в художній школі і використовувати те, чому
я навчилася в музеях і в повсякденному житті. Мистецтво є для мене особистою
справою, а не творінням відповідно до моди чи до певного стилю», – говорить
Маріана Гордан.

Незадовго до втечі з Румунії Маріана не склала вступний іспит на Факультет
мистецтва. Під час іспиту члени комісії визнали її талант, але прямо сказали. що цього не достатньо: «Моя мати була дуже налякана
тим, що це може зруйнувати мою кар’єру. Тому що вона знала, що я художниця і не прийму
іншу альтернативу, не погоджуся з іншою професією. Після провалу іспиту я ледь знайшла роботу у приймальні готелю на узбережжі
Чорного моря. Там, я зробила кілька портретів туристів, прості начерки, не подумавши
про те, що ці люди хвалитимуться ними. Коли про це дізналися органи, директор
готелю представив власну версію, кажучи, що я брала гроші за портрети, тому що вважала,
що я взяла гроші і не поділилася з нею. Наступним кроком було моє звільнення з
роботи і арешт, навіть якщо грошей у мене не знайшли. Англійські туристи, яким я
зробила портрети зайняли позицію, сказавши, що мене звільнили несправедливо і написали
петицію, в якій зазначили, що я не сказала нічого поганого про державу, що я не
брала грошей за портрети і була звільнена несправедливо. Ба більше, я пізніше дізналася,
що ці англійці бути активістами та зібрали на мою підтримку підписи й інших
туристів на узбережжі. Але це тільки ще більше збурило пристрасті, так що
вранці я прокинулася арештована за звинуваченням в організації незаконного
страйку, а потім в заколоті проти румунської держави. І ці англійці знайшли для
мене підроблений паспорт і вивезли мене
з країни. Після моєї втечі про це ще протягом трьох місяців писали в газетах і
я отримала чимало погроз від Секурітатє.»

Маріана Гордан написала свою вражаючу історію життя в книзі «Мої спогади
з часів холодної війни», опублікованій в 2015 році видавництвом Хармід у місті Бістріца-Несеуд.
У своїй книзі Маріана присвятила багато сторінок культурним відмінностям між
комуністичною Румунією 70-их років і Великою Британією: «Перший культурний шок я
пережила коли стикнулася з британською ввічливістю. У поліцейській дільниці, до
якої я звернулася, аби повідомити про мій підроблений паспорт і попросити
політичний притулок, коли жінка-поліцейський принесла мені чашку чаю, я була
переконана, що мені принесли наркотики. Я не могла собі уявити, що поліцейські
можуть бути такими ввічливими, посміхатися і ставитися до тебе як до людини. Це
була величезна різниця в порівнянні з Румунією,
де влада та міліція ставилися до кожного з нас як до тварин. Коли я побачила,
що їхні поліцейські настільки відрізняються від румунських міліціонерів, я подумала,
що це якась пастка. Я навіть не уявляла собі, що люди в уніформі можуть
ставитися до тебе по-людськи. Другий культурний шок я пережила щойно після
прибуття до Великобританії. Моїм першим контактом там був скульптор Паул Нягу, за
його порадою я пішла до Університету Дарема і записалася до Факультету мистецтва.
Я була вражена тим, що не треба складати іспити, тільки пройти співбесіду і презентувати
портфоліо своїх робіт. Після розмови з членами приймальної комісії мене
прийняли з похвалами. І я подумала: яка цивілізована країна, як просто тут поступити.
Але все змінилося, коли почалося навчання. Я була шокована тим, що більшість
моїх однокурсників і викладачів поділяли ліву ідеологію і не просто ліву, а троцькістського
типу. І це в контексті холодної війни. Для мене, людини, що походила із зомбованої
країни, було незрозумілим, як люди, які живуть у вільній країні можуть казати,
що хочуть створення світового уряду.»

У 1984 році Маріана Гордан взяла участь у відкритому конкурсі на нову
скульптуру Клемента Еттлі, прем’єр-міністра Великобританії щойно після
закінчення Другої світової війни. Скульптура мала бути розміщена в центрі
Лондона, навпроти бібліотеки Лаймхаус. З п’ятисот проектів, журі на чолі з
Елізабет Фрінк, обрало роботу Маріани Гордан. Але члени журі дещо змінили своє
рішення, коли дізналися, що обрали проект двадцятип’ятирічної дівчини, яка походить
зі східноєвропейської країни. Таким чином Маріана залишилася тільки моральним переможцем
конкурсу, а гроші та право звести проект отримав наступний конкурент. Після
1989 року Маріана Гордан почала виставляти свої твори й в Румунії. Її картини та скульптури можна було побачити в
Бухаресті, Тиргу-Муреші, Клужі і Бістріці. Остання виставка Маріани Гордан, що
відбулася у березні в Центрі архітектурної культури Союзу архітекторів Румунії,
мала назву «Весна, весна, усередині та зовні». «Весна усередині, – каже Маріана
Гордан, – має на увазі весняне
прибирання будинку, зокрема підлоги, пофарбовані в абстрактно-експресіоністському
стилі та розкішно лаковані. «Весна зовні» являє собою колекцію невеликих картин (приблизно 20х20
см) в техніці олійного живопису сграффіто, яка припускає нанесення декількох шарів
фарби, що вирізняються за кольором, а потім ручкою пензля фарбу зіскрібають на різну глибину, щоб
оголити шар з потрібним кольором.