Tag: цивілізація

Вивчення
історії еволюціонувало від найдавніших
часів до наших днів, від простого
нанизування єгипетських фараонів до
тотальної історії, як назвав
великий французький історик Люсьєн
Февр прагнення написати все про минуле
людини. Все означало будь-яке
дослідження людського, від найвищих
табу до найпотаємніших сторін повсякденного
життя. Тож не дивно, що історики та
археологи почали досліджувати
місця, на які ми дивимося з огидою, такі
як туалети, вигрібні ями, каналізаційні
колектори, які в 19 столітті румунською
мовою називали хазнале (haznale).

Вигрібні
ями
Бухареста -
це місце, яке досліджували
історики та археологи з Бухарестського
міського музею
під час розкопок у центральній частині
міста з метою відновлення будівель, що
становлять культурну спадщину. І з
археологічних досліджень у вигрібних
ямах Бухареста, з історій кожного
знайденого там предмета можна побачити,
як румунське суспільство 19 століття
трансформувалося зі східного на західне.
Теодор Ігнат, археолог музею,
працював на цих об’єктах і був нашим
провідником огидними підземеллями
бухарестських вигрібних ям. Ми
запитали
його, чим пояснюється нове значення,
яке турецьке слово «hazna» отримало в
румунській мові: Слово
хазна
походить з турецької мови і означає
скарб, казначейство. Ми точно не знаємо,
як воно стало сьогодні зневажливим
терміном. Підозрюють, що місця, де
зберігалися цінності, були заховані в
землі, і оскільки ці вигрібні
ями
вкопані в землю, я думаю, що у
цьому й
може бути зв’язок. Можливо, в минулому
вигрібні ями також використовувалися
для того, щоб ховати речі, тому що кому
б прийшло в голову шукати їх у багнюці?

Ми запитали
Теодора Ігната, яке було
призначення
вигрібної ями: туалет, каналізаційний
колектор
чи яма?: Я думаю, що всі три, не
обов’язково одночасно. Об’єкти, які ми
там знаходимо, як правило, цілі, а це
означає, що це було середовище, де була
вода або якась рідина. Але той
факт. що
вигрібні ями також використовувалися
як туалети, це цілком можливо. Людські
розкладаються, ми цього не знайшли.
Натомість ми знайшли органічні речовини,
це може означати що завгодно. У вигрібні
ями люди кидали не лише екскременти.
Вони також викидували
туди
и харчові відходи, які, якби вони викинули
деінде, зіпсувалися б і почали б смердіти.
Отож
було
практичніше скидати їх у яму, викопану
в землі. Практика викидання смердючих
відходів у землю зафіксована ще в
неоліті. Вигрібна яма також може бути
сміттєзвалищем, вона виконує кілька
функцій. Одна
моя колега
придумала
нове пояснення, яке треба перевірити,
а саме, що ці місця використовуються як
льодовні.

Предмети,
витягнуті з вигрібних ям Бухареста,
були розміщені в Музеї міської антропології
у
Бухаресті
на
унікальній виставці. Предмети були
зібрані з чотирьох бухарестських
вигрібних ям: з вигрібної
ями
церкви Святого Дмитра
в старому центрі міста, з вигрібної ями
церкви Маврогені
біля нинішньої будівлі румунського
уряду, з вигрібної ями продуктового
магазину в колишньому єврейському
кварталі і з каналізаційної системи
винайденої
під
будівлею колишнього банку Марморош-Бланк,
також в старому центрі міста. На виставці
виставлені
гарно розписані порцелянові вази,
більшість з яких імпортні, квіткові
горщики, фармацевтичні контейнери,
глиняні косметичні контейнери, дуже
дорогий флакон парфумів з монограмою
паризької парфумерії Roger & Gallet, тюбики
зубної пасти або крему. Ми запитали
Теодора Ігната, що люди викидають у
вигрібну яму?: Все, що завгодно. Багато
предметів
не вдалося знайти, тому що вони були
зроблені з матеріалів, які швидко
псуються. Якщо вони були зроблені з
дерева, рослинних волокон, шкіри тощо,
то вони не зберігаються. А в землі ми
знаходимо предмети, які протистоять
плину часу. Загалом ми знаходимо багато
кераміки всіх категорій і типів, немає
якоїсь певної категорії кераміки, яку
викидають у вигрібну яму. Викидували
імпортні горщики, які після розбиття
ставали непотрібними, і люди їх
утилізували. З іншого боку, ми також
знайшли
цілі горщики і дивуємося, чому викинули
нерозбитий
горщик? Можливо, це були горщики, пролиті
різними речовинами, або горщики, в яких
зберігалося, наприклад, вапно, яке
затверділо.

Вигрібна ями будували за 10-15 метрів від церкви чи
житлового приміщення. Хоча це не було
значною відстанню, їх будували так, щоб
вони не заважали
запахом і не були
джерелом інфекції. Теодор Ігнат
розповідає, що вигрібна яма була складною
роботою: Це була ретельна робота,
принаймні цегляні вигрібні ями,
і вони були спеціально побудовані, а не
повторно використані приміщення. Вони
були якось вкриті, стіни дуже добре
ущільнені, а на дно залитий піщано-вапняний
розчин, який є проникним, але не утворює
бруду.
Ми думаємо, що вони були зроблені так,
щоб періодично їх можна було спорожняти.

З
вигрібних ям Бухареста археологи вийняли
на поверхню об’єкти матеріальної
цивілізації минулого, які у
ті часи більше
не були
потрібні
людям. Але сьогодні вони є захоплюючою
історією, частиною нашого життя.

У Бухарестському факультеті іноземних мов, 17 травня,пройшов День української культури. Захід організовано Департаментом слов’янської філології
Факультету іноземних мов Бухарестського університету, за підтримки Посольства
України в Румунії, в партнерстві з Союзом українців Румунії. У заході взяли участь професори та студенти, представники Посольства
України в Румунії та Союзу українців Румунії. Захід координовано
викладачами Альоною Біволару та Романом Петрашуком. Студенти українського відділення факультету виконали українські пісні та переглянули фільм про
українську вишиванку. Мета заходу-просувати українську культуру
у румунському просторі.

У своєму виступі директор Департаменту
слов’янської філології Октавія Неделку зазначила: Подібні заходи щодо
відзначення української культури в Румунії стали традиційними. Щороку ми
відзначаємо день слов’янських культур. І з цієї нагоди ми проводимо наукові симпозіуми у яких Союз українців
Румунії є традиційним партнером. Цей проект ініційовано Бухарестським університетом. Українське відділення Факультету іноземних мов представляє низку культурно-мистецьких заходів про
українську культуру та цивілізацію»

Продекан Роксана Утале
підкреслила: «Мені дуже приємно брати участь у заході-День української
культури. Я рада , коли певна культура проявляє себе так яскраво. Контакти між
української та румунською культурами є численними. Українська культура має багато
чого сказати в Румунії. Українська література має багато сказати румунському
народові. І переклади з української літератури цікавлять румунського читача і сприяють
літературі взагалі.»

Виступаючи перед
присутніми Надзвичайний і Повноважний Посол України в Румунії Олександр Баньков відмітив: «Мені дуже
приємно бути сьогодні тут серед вас вже на традиційному святкуванні Дня
української культури в Бухарестському університеті. Можна багато говорити про
спорідненість культур, про близькість української та румунської культур. Вчора
ми святкували всесвітній День української вишиванки, яка насправді є частиною і
румунської культури. Говорячи про українську та румунську мови складніше сказати,
що з філологічної точки зору вони якимось чином схожі, споріднені, але ми
завжди знаходили і знаходимо спільну мову, незважаючи від того, якою мовою ми
спілкуємось, чи то українською, чи румунською. Мені дуже приємно, що одним з
результатів цього діалогу, цього порозуміння між нами є якраз вже традиційні
святкування Днів української мови і культури тут в Румунії, безпосередньо в
Бухарестському університеті. Я хочу запевнити всіх тут присутніх, що з боку
Посольства України в Румунії і мене
особисто ви завжди матимете підтримку і все
необхідне для того, щоб реалізовувати ті проекти, які у нас є, які у нас
з’являться, і все те, що необхідно
робите разом ми будемо робите із нашим залученням безпосередньо. Ми хочемо
подарувати українській секції Філологічного факультету проектор, також
планшет,який так само підключається до цього проектора, які допоможуть вам у
вашій роботі.»

У рамках заходу відбулась презентація роману «Час» Миколи Хомича, перекладеного румунською мовою українським письменником Міхаєм Трайстою з Румунії. Торкаючись свого
перебування в Румунії письменник Микола
Хомич зазначив: «Я сьогодні дійсно схвильований. Я вперше в Румунії і у мене
таке відчуття, що я знаходжусь в Україні. По-перше, дуже багато цікавих людей та
щедрих українців. Хоча їх небагато, але це така дуже активна діаспора Я дуже вражений тим,
що я не очікував, що такі близькі наші народи. Давня історія нас об’єднує. Це
культура Кукутень-Трипілля, і ареал цієї культури об’єднує ці дві країни. Вчора
в Україні і всьому світі був День вишиванки і я бачив на вулицях Бухареста та в
Університеті вишиванки, і культура вишиванки об’єднує ці два народи. Моя тут
презентована книжка називається «Час», румунською Тімпул. І я здивований тим,
що газета, яку видавав Міхай Емінеску теж мала назву час. Книга є про час. Це
час особистості, людини пластичного хірурга, який намагається зупинити час, така марна справа. Також це час України.
Торкається також історії України, перетворення радянської людини на вільну з європейським мисленням людину. Я гадаю, що
вона зацікавить румунського читача. Це книга дає можливість нашим народам ще
краще пізнати один одного, а українцям,
які тут проживають це шматок Батьківщини.»

«Цікавий роман письменника
Миколи Хомича, і не менше цікавий переклад здійснений письменником Михайлом
Гафією Трйастою. Цікаво те, що оригінал роману вийшов під назвою «Час», а
перекладач знайшов відповідний заголовок «Дресирувальник часу». Головний герой
цього роману лікар хірург, який відмолоджує більш-менш, головно жінок, і ніби
грається з часом. Це мені нагадує
румунську казку «Молодість без старості». Але, на жаль, це обманлива
назва у тому розумінні, що хочемо, не хочемо час минає. Це такий вічний елемент
з яким не можна боротися, хіба хорошою професією, коли можна служити людям.
Цікавий роман і з іншої точки зору, що
він охоплює дані про сучасне суспільство України. Також цікава лінія головного
персонажа»- зазначив український письменник Корнеліу Ірод.»

Нагадаємо, що румунською
мовою письменник Михайло Трайста переклав роман «Клітка для вивільги» Володимира
Даниленка та повість «Кров папороті»
Ігоря Гургули.