Безпритульних, які є
невід’ємною складовою міського життя, особливо в Бухаресті, решта людей або соціально інтегровані особи сприймають з жалем або зі зневагою. Вони зазвичай
розглядаються як група, хоча, насправді, вони є одинокими людьми і
кожен з них має власну історію життя. На цих особистих історіях зосередився соціолог Чипріан Войчіле у своїй книзі Люди вулиць: 15 біографій безхатченків, що
вийшла у видавництві Мартор. Книга є не просто соціологічною анкетою, а результатом детальних розмов з 15-ма безпритульними і водночас,
закликом до співчуття відносно головних
героїв. Водночас автор книги, соціолог Чіпріан Войчіле дозволив собі зробити
й ряд висновків.
Чипріан Войчіле: Першим спільним знаменником
всіх моїх респондентів є те, що більшість
з них є Хронічними, тобто вони
старше 45-50 років і багато з цих років вони провели на вулиці. Вони прожили на вулиці в
середньому від 6 до 25 років. Протягом цього періоду багато хто з них став
залежним від алкоголю, що є абсолютно природним. Ще одним спільним знаменником є те, що раніше, в комуністичну епоху вони мали хорошу роботу, працювали на різних
фабриках та заводах, і певним чином стали жертвами процесу деіндустріалізації. Вони, наприклад, були слюсарями, підприємство було закрито, а представники влади не були зацікавлені в їх перекваліфікації, таким чином ці люди з часом стали безхатченками.
Як і в інших випадках, офіційна статистика в цій
сфері є неактуалізованою. Відповідно до дослідження, проведеного в 2010 році
Службою термінової соціальної допомоги – Samusocial Romania, у Бухаресті є лише
5 тис. безхатченків. І ця ж служба склала перелік причин, які призводять до
бездомного життя: розлучення або сімейний конфлікт, втрата роботи, неможливість
платити за комунальні послуги та оренду, алкоголізм, азартні ігри. Водночас
багато дорослих безхатченків походить з дитячих будинків. Крім того, багато з
них є жертвами нещасних випадків, в результаті яких вони опинилися в ситуації
нездатності утримати себе.
Хоча декому з них вдається інтегруватися в
суспільство, більшість залишаються на вулиці. Це хронічні безхатченки, як
називає їх Чипріан Войчіле. По мірі того, як людина все більше перебуває на
вулиці, її шанси соціо-професійної реінтеграції зменшуються. Уявіть собі
ситуацію, коли хоча живеш в небезпечній ситуації, маєш можливість бути вільним,
без різних платежів, без начальників, маєш можливість весь час кружляти
Бухарестом. І це створює труднощі для них, коли їм вдається знайти роботу,
оскільки вони раніше не були змушені працювати в закритому просторі протягом
декількох годин. Але організація Samusocial має й багато успішних
історій, тобто сценаріїв життя, в яких колишній безхатько зумів повернутися до
нормального життя. З іншого боку, я розумію, що є досить високий відсоток тих,
хто повторює цикл. З тієї чи іншої причини, через приховану депресію або
ностальгію за повною свободою, багато з них кидають роботу.
І теж завдяки Samusocial-у нам вдалося поговорити з
кількома бездомними людьми. Келін Нікулає Нікулеску, якому виповнилося 60
років, живе на вулиці вже більше 13 років. Він опинився в цій ситуації після
розлучення та втрати житла в результаті розлучення. Ось як він представився. Я
за фахом інженер-металург, закінчив аспірантуру з управління маркетингом. Кожного
разу, коли я шукав роботу, мені відмовляли через вік.
Незважаючи
на те, що йому вдалося вижити на вулиці Келін Нікулає Нікулеску все ще сильно
засмучений. Люди дивляться на нас з ненавистю, з гнівом, тому що вони плутають
нас з наркоманами, вони нас цураються, але не всі… і це позитивна річ … Одне,
коли молода людина виходить з каналізаційної системи і вештається нанюхавшись
різної хімії, і зовсім інше – нормальна людина, як я. Я все ще вважаю себе
нормальною людиною.
Крістіану 24 роки, він прибув до Бухареста з Тульчі коли йому було всього 17. Він має одну з найбільш успішних історій серед тих, ким піклується Samusocial. Я прийшов сюди, тому що почув, що тут є більше шансів знайти роботу та розвиватися. Спочатку було важко, я нікого не знав, деякий час прожив на
вулиці. Було важко, я намагався прихиститися в під’їздах, але мешканці,
боячись, що я насмічу, виганяли мене. Тож доводилось спати де і коли попало.
Завдяки
неурядовим асоціаціям, а також з бажання мати гідне життя, Крістіан зараз має роботу та помешкання. Багато безхатченків на вулиці казали мені, що
сьогодні не варто бути доброю людиною, краще красти у
багатих. Я казав, що навпаки, є багаті люди, які готові допомогти, а якщо ми будемо в них красти, то логічно, що вони більше нікому не допомагатимуть. Вони називали мене дурнем за те, що я хотів бути чесним. Завдяки Samusocial-у моє життя змінилося на краще. Хтось з безхатьків вкрав мої документи. Про Samusocial я дізнався від друга, який порадив мені звернутися до них. Я таки пішов і вони допомогли мені з документами. Через них я знайшов роботу, зараз працюю в неурядовій організації, яка займається переробкою паперу. Мені це дуже
подобається.