Великдень відноситься до свят з несталою датою,
тому що це свято обчислюється за місячно-сонячним календарем і відзначається в
першу неділю після першого весняного повного місяця. Найчастіше існує розрив у
святкуванні Великодня між Православною та Римо-католицькою церквами, хоча
обидві Церкви посилаються на момент весняного рівнодення, 21 березня. Різниця є
результатом використання різних місячних циклів. Цього року Великдень припадає на два різні місяці. Католицький – сьогодні, 4 квітня, а православний – у
травні.
У нашій
країні, особливо у Трансільванії, у Великодню
ніч, християни отримують в церкві «Пасху», тобто хліб, посипаний вином,
який вони несуть додому та діляться зі своїми близькими. Цей звичай датується
XVII століттям, з часів створення Реформаторської церкви в Трансільванії, однак
звичай цей перейняли як православні, так і римо-католики та греко-католики.
Після повернення з церкви, християни сідають за святковий стіл та
розговляються. З-поміж найпопулярніших звичаїв, які відбуваються у Великодню
неділю в католицьких громадах, найважливішим є обливання жінок та дівчат водою, а у сучасному варіанті парфумами. У
Трансільванії, в Страсну суботу напередодні Воскресіння, молоді хлопці у
католицьких громад прикрашають дерева кольоровими стрічками, а коли настає ніч
вони прив’язують ці дерева до огорожі неодружених дівчат. А дівчата пильно
стежать біля вікон цей момент і дізнаються, таким чином, скільки у них
претендентів буде у тому році.
У цей святковий для західного світу день, місце
призначення нашої уявної подорожі знаходиться в центрі Румунії. Це повітовий
центр і найбільше місто повіту Гаргіта -
М’єркуря-Чук. Пам’ятки історії, церкви, лікувально-оздоровчі центри, все це
чекає на вас у цьому куточку Румунії, заселеному переважно угорцями, які святкують
сьогодні Великдень. Найдавнішою будівлею міста М’єркуря-Чук є замок Міко. Був він
побудований в 1611 році, а з 1970 року після проведення масштабних
ремонтно-реставраційних робіт тут знаходиться Секлерський музей Чук, який
пропонує відвідувачам чотири постійні виставки, а також періодичні виставки. Щороку у Великодню неділю вранці, у нормальні часи, кілька тисяч вірян беруть участь у традиційній
церемонії освячення пасхальних кошиків у перший день католицького Великодня.
Незважаючи на погоду, люди збираються на плато в центрі міста за півгодини до
початку ранкової відправи. За традицією, кожен кошик накритий білим вишитим рушником,
яким деякі з віруючих римо-католиків користуються лише з цієї нагоди. Білі вишиті
рушники символізують новий початок, чистоту благословенної їжі після 40 днів
посту.
Те саме відбувається і біля комплексу в стилі
бароко, що розташований на північному сході міста М’єркурія-Чук, у кварталі
Шумулеу Мік, що є одним з найважливіших історичних пам’ятників Трансільванії,
відомим місцем паломництва римо-католиків. Комплекс був побудований в період з 1804-1834 рр., у
стилі бароко, за планами архітектора Костянтина Шмідта. Перший документ, що
свідчить про наявність членів францисканського ордену в Шумулеу, датується 1352
роком. В 1400 році Папа Боніфацій IX дозволив францисканцю Альверну Берталану збудувати 4 монастирі на
території римсько-католицької єпархії Алба-Юлія. Одним з них був монастир
Шумулеу, який в документах знаходимо під назвою Billich і був побудований 1390 року. Перша
церква в готичному стилі, побудована францисканцями була відреставрована у
1442-1448 рр. Церкву розширювали декілька разів упродовж часу. Попри це, на
початку 1800-х років церква виявилася занадто малою для великої маси
паломників, які відвідували Шумулеу. Стара церква була знесена у 1802 році,
замість неї була зведена церква, яка зберіглася до сьогодні. Від старої церкви
залишилися лише незначні фрагменти, замуровані у теперішніх стінах церкви.
Окрасою церкви є чудотворна статуя Діви Марії, розміщена у головному вівтарі.
Скульптура у липі зображує Пречисту діву Марію, яка носить на руках малого
Ісуса. Скульптура, яка, найімовірніше, датується ХVI, є найбільшою у світі скульптурою, заввишки 227
см. Її здійснено між 1515 і 1520 роками невідомим автором, але мистецтвознавці
сходяться на думці, що автором скульптури був учнем скульптора Файта Штосса. У
населеному пункті Чукул де Жос зберігаються ще кілька інших скульптур, які,
найімовірніше належать тому ж скульптору. Згідно легенді, напередодні
небезпеки, що загрожувала секрелам, обличчя статуї змінювалося, а з рани, що на
щоці, і яка була заподіяна мечем татара, починає текти кров. Протягом століть,
виявлено багато подібних ситуацій, але й чудес пов’язаних із цією статуєю.