У списку
«нереальних» місць у світі в 2016 році, журнал Космополітан розмістив трансільванське
середньовічне село Б’єртан поряд з Бора Борою, Провансом, Санторіні або
Сейшельськими островами. Б’єртан виглядає як місто у фільмах Діснея, з
укріпленою церквою, яка, здається, є частиною казки, – писали у 2016 році
журналісти Cosmopolitan.com. Саме про село і укріплену церкву Б’єртан
розповім я вам сьогодні….
Саксонці, котрі
заселили в XII-XIII ст.
південно-східні регіони Трансільванії, отримали від угорських королів значні
привілеї: вони без жодних обмежень використовували води і ліси, саксонські
торговці могли безмитно торгувати по всьому Угорському королівству. Взамін саксонці
переймали на себе вельми важливий обов’язок: вони повинні були нести військову
службу на неспокійному південному кордоні, адже на придунайських рівнинах за
карпатськими перевалами кочували орди степовиків. А півтора століття по тому цю
загрозу змінила ще гірша загроза: над всіма землями на півночі від Дунаю
нависнув Дамоклів меч турецької агресії. У кого ж ще шукати захисту, як не у
Бога? – розсудили саксонські переселенці і почали укріплювати свої церкви, що
були, за традицією, центром кожного села. Таким чином, церкви перетворилися на
маленькі фортеці: їх оточили товсті кам’яні стіни і глибокі рови, заповнені
водою. Під час військової небезпеки за цими стінами і в самому храмі могло
сховатися все населення села. Вхід у церкву-фортецю охоронявся всю добу; на
сторожовій башті постійно чергував вартовий, готовий у будь-який момент підняти
тривогу. А в церковних підвалах зберігалися запаси зброї і харчів, що дозволяли
саксонцям витримати облогу.
У наші дні висока
башта укріпленої церкви є ознакою колишнього саксонського села. Подібні споруди
взагалі характерні європейському середньовіччю; їх можна зустріти у Франції,
Нідерландах, Німеччині, Австрії, Словенії, Угорщині. Але ніде вони так широко
не поширені і не мають такої значної подоби, як в Трансільванії. Найбільша
кількість укріплених церков зосереджена довкола міст Брашов, Сібіу та Медіаш. А
один з найцікавіших таких пам’ятників знаходиться в селі Б’єртан. Це одне з
найдавніших німецьких поселень в Трансільванії, уперше воно згадується в
грамоті угорського короля Андрія ІІ від 1224 року. Трансільванські
сакси були працьовитими ремісниками. Незабаром Б’єртан перетворився на важливе
торговельне місто і культурний центр, населення якого 1510 року складало п’ять
тисяч людей.
В центрі села
височіє церква XV століття, укріплена валом. Вона була побудована
в період 1490-1516 рр. в стилі пізньої готики, з деякими елементами Ренесансу і
впродовж декількох століть (з 1572 по 1867 рр.) служила резиденцією
лютеранських єпископів.Церква була
побудована місцевими майстрами, а навколишні укріплення вважаються
найпотужнішими в Трансільванії, будучи зроблені селянами. Йдеться про три ряди
стін, шість веж і бастіонів. Площа, на якій височіє церква, оточена старими
будинками, що зберегли середньовічну
архітектуру. Весь ансамбль прекрасно зберігся. Усередині церкви – прекрасне
вівтарне Розп’яття, що спеціалісти вважають результатом праці видатного
німецького майстра XV ст. Віта Ствоша, мешканця Нюрнберга, талановитого
скульптора, художника та графіка. У середині церкви збереглися ще старі дерев’яні
різьблені лави, виконані в період 1514-1523 рр. Іоганном Реймутом з Сігішоари.
Головною п’єсою б’єртанської церкви є вівтар, найбільший у Трансільванії, що
складається з 28 малюнків, здійснених з 1482 по 1513 рр. художником, який
здається виріс і сформувався у віденській культурній атмосфері. У 1995 р. як
Б’єртанська церква, так і інші укріплені саксонські церкви Трансільванії були
включені до списку пам’ятників Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Церква також
користувалася міжнародною популярністю через складну систему замикання дверей
ризниці з 19 замками.
Усередині
фортеці вздовж однієї з її стін є маленька споруда з кімнатою, розміром не
більше за комору. Протягом 300 років подружжя, які були на межі розлучення,
мали відсидіти в цій кімнаті 6 тижнів. Трансільванські сакси – це етнічні німці, які сповідували
лютеранство. Ця релігія дозволяла розлучення тільки за певних умов, наприклад,
коли чоловік чи жінка зрадили один одного. В усіх інших випадках подружжю
рекомендували врятувати шлюб. Таким чином, подружжя приходило до священника,
який замикав пару у в’язниці, щоб вони намагалися з’ясувати свої стосунки і
помирилися, тобто врятували би шлюб. За 300 років у Б’єртані було лише одне
розлучення. Звучить нереально? Але місцеві архіви свідчать про те, що такий спосіб
вирішення сімейних проблем був досить корисним. Сьогодні в темній тісній
кімнаті було улаштовано музей, а єдиними мешканцями цього музею є пара манекенів. Кімната, що має
низьку стелю і товсті стіни, обладнана досить скромно: один стіл, один стілець,
тарілка, ложка і чаша для води, скриня для одягу і традиційне саксонське ліжко,
на якому зручно влаштуватися може тільки дитина. Оскільки метою ув’язнення було
відновити стосунки, подружжя повинно було ділити все, навіть мале ліжко.