Tag: Штефан Великий

Місто Сучава – повітовий
центр однойменного повіту розташованого на північному-сході Румунії є
туристичним пунктом на карті Румунії, про який розповім я вам сьогодні. Це
місто було включено до туристичних маршрутів тих, хто прагне відвідати відомі у
світі буковинські монастирі (занесені до світової спадщини ЮНЕСКО) з їхніми
зовнішніми та внутрішніми настінними розписами.

Щорічно сотні тисяч туристів відвідують туристичні об’єкти
Буковини, в тому числі місто Сучава, в якому зберігаються численні історичні середньовічні
пам’ятки. Місто згадується в літописах XII сторіччя,
пізніше в грамоті господаря Молдови Петра I-го Мушата від 1388 року як
торговельний осередок на шляху зі Львова до Галаца. Сучава була тронною
фортецею Молдови аж до 1566 року, коли столиця цієї середньовічної румунської
держави була переміщена до Яс.

Отже, Сучава є одним з найстаріших і найбільш важливих міських
поселень середньовічного Молдовського князівства є, першою офіційно
зафіксованою столицею Молдови, офіційним центром якої була протягом двох
століть. Розташоване на крайній півночі сучасної Румунії, місто розвинулося на
шляху розширення середньовічного Угорського королівства в напрямку на північ
від Карпат. Створення міста має безпосередній зв’язок з виникненням
середньовічної держави Молдова. У середині XIV-го століття, румуни з
Мараморощини, на чолі з місцевим лідером Драгошем, отримали наказ від
угорського короля Людовика I-го захистити буферну територію Молдову від
татарської загрози зі сходу. Таким чином після консолідації Молдовського князівства упродовж останньої
чверті XIV-го століття Сучава стала княжою резиденцією Петра I Мушата
(1375-1391 рр.) і залишилася столицею князівства протягом двохсот років.

Про середньовічну Сучаву в наші дні нагадують дві фортеці, навколо яких розвинулося місто. Перша
фортеця, яку називають Шкея або Західна фортеця Сучави, знаходиться на північному заході від міста.
Вона розташована на пагорбі заввишки 384 метри і була складовою оборонних
споруд, побудованих князем Петром І Мушатом в кінці XIV-го століття. У часи
господаря Олександра Доброго, на початку XV-го століття, фортеця була
занедбана. В даний час руїни фортеці є важливим археологічним об’єктом і
представляють особливий інтерес для істориків і просто любителів історії. Так
само вони були включені до Списку пам’яток історії повіту Сучава.Друга фортеця
– Тронна фортеця Сучави, розташована на схід від міста, на пагорбі заввишки 70
метрів. І ця фортеця була побудована в кінці XIV століття молдовським
господарем Петром I Мушатом, але на відміну від першої була збережена і
розбудована його наступниками. Ця кріпость була місцем коронації молдовських
господарів. У XV столітті вона була істотно зміцнена молдовським господарем
Штефаном Великим.

Проте в XVII столітті, а саме в 1675 році за наказом турків господар
Думітрашку Кантакузіно зруйнував фортецю. Турки боялися, що вона може бути
використана проти них молдовськими господарями, які не хотіли
підпорядковуватися Османській імперії або польській армії. Кажуть, що
її заповнили гарматним порохом та підірвали, але стіни витримали. Потім
покликали грецького фахівця, який констатував, що розчин, що з’єднував каміння
і цеглини являв собою суміш вапна та піску, і велів наповнити фортецю дровами
та підпалити їх. Фортеця згоріла, мури звалились і тому мало що залишилось від
колишньої оборонної споруди.Про неї забули до того часу, коли її побачив австрійський
архітектор Карл Адам Ромшторфер та розповів імператору про давню фортецю
Молдови. Теж він провів тут перші археологічні розкопки в період 1895 – 1904 роки.

Реставрація Сучавської фортеці почалася в
другій половині ХХ сторіччя, коли її стіни були частково відбудовані, до рівня,
що дозволяв уникнути подальшу руйнацію оборонної споруди. Біла демаркаційна
лінія, яку можна побачити на стінах старої фортеці зараз відмежовує колишню основу від
відбудованих стін. І Тронна фортеця включена до Списку історичних пам’яток
Сучавського повіту. В даний час Тронна фортеця знаходиться на реставрації.Отже понад
двісті років, у XV – XVI століттях, Сучава займала центральне місце в історії
Молдовського князівства, будучи найбільш важливим торговим центром того часу.
Піку своєї могутності місто досягло в часи великого господаря і полководця
Штефана Великого (1457-1504 рр.), який укріпив та розширив фортецю, побудував
Господарський двір та інші будівлі в місті, піклуючись і про економічний та
культурний розвиток Сучави.

У 1775 році взамін на позицію нейтралітету під час військового конфлікту між
Росією і Туреччиною (1768-1774 рр.), Австрія отримала частину молдовської території
в тому числі й місто Сучаву. Протягом півтори століття ця територія входила до
складу Австро-угорської імперії, отримавши назву Буковина. Сучава була другим
за величиною і важливістю буковинським містом після Чернівців. Зараз місто є центром Сучавського повіту і його населення становить приблизно
86 тисяч осіб. Місто Сучава є
центром українського життя Південної Буковини. У цьому місті знаходиться й
Генеральне консульство України. Українські поселення з північної Молдови та
Марамурешу, що розташовані в сусідніх з етно-лінгвістичним українським масивом
регіонах, є найдавнішими в Румунії. Археологічні та лінгвістичні свідчення
доводять, що східно-слов’янське населення оселилось в цих краях ще у VІ
столітті, проживаючи поряд з тамтешнім населенням, в той час як велика частина
сіл, населених сьогодні українцями згадана в давніх історичних документах
ХIV-XV століть.Слід
відзначити, що в Сучаві народився Петро Могила, а професор Костянтин
Мандичевський у 1884-1893 рр. працював вчителем у Сучавському ліцей де читав
історію та німецьку мову. І теж у Сучаві певний час мешкала з родиною видатна
буковинська письменниця Ольга Кобилянська.

Екскурсію по місту
Сучава можете почати відвіданням
Монастиря Святого Іоана, який зберігає мощі однойменного мученика. Це місто відоме
прощами до мощів св. Івана Нового Сучавського, у яких брали участь і українці.
Неподалік руїн середньовічної фортеці було влаштовано Музей буковинського села.
Іншим туристичним об’єктом міста є Господарський двір, найдавніший будинок міста, що датується 1627-им роком. Найдавніша
релігійна пам’ятка міста – церква Міреуць, теж місце коронування молдовських господарів та
перша резиденція Митрополії Молдови, зведена під час господаря Петра I-го
Мушата. У сучавській церкві Міреуць відбулась й коронація господаря Штефана Великого а
також була похована київська княгиня Євдокія, перша дружина вищезгаданого
господаря.Монастир Замка є
найважливішою релігійною пам’яткою, зведеною вірменами в Сучаві в 1606-му році.

Монастир подібний на фортецю, із оборонними стінами та баштами, вражає своїм
розміром та готичними й класичними архітектурними елементами. Польське військо,
яке взяло участь у побудові монастиря з нагоди битви Яна Собєського з турками
назвало цей монастир Замек (замок), звідки й походить сьогоднішня його назва
– Замка.Вокзал Бурдужень є
копією у меншому розмірі фрайбурзького вокзалу і був побудований австрійською
фірмою Струсберг. Вокзал цей датується 1869-им роком, з нагоди урочистого відкриття залізничної мережі, що
зв’язувала Молдову з Буковиною (яка тоді належала австро-угорській імперії).Село Патрівці
розташоване на відстані 10 км. північно-західніше Сучави. Тут можна відвідати
церкву Святого Христа, побудовану теж Штефаном Великим в 1487-му році. Ця
релігійна пам’ятка є цікавою зокрема тому що, тут зберігаються в оригінальному
вигляді декілька внутрішніх настінних малюнків ще з часів Штефана Великого,
художня цінність яких наближається до цінності вже славнозвісних настінних
малюнків монастиря Воронец, що теж на Буковині. Теж в селі Патрівці існує
цікавий резерват європейської лані, який вам раджу неодмінно відвідати.

Буковина
перенасичена церквами та монастирями знаменитими своїми зовнішніми та
внутрішніми настінними розписами. Це – пам’ятки єдині у світі, яким в 1975 році
Міжнародна асоціація журналістів та письменників у сфері туризму присвоїла
премію Золоте яблуко. Майже всі буковинські монастирі були побудовані в
ХV-XVI ст. під час господарів Штефана Великого та Петра Рареша. Сьогодні
розповім вам про монастир Воронец, якого ще називають Сікстинською
каплицею Сходу, особливо через унікальні настінні розписи, що вкривають
його стіни не лише всередині, а й зовні.

Церква
цього монастиря поєднує елементи візантійського, готичного та римського стилів,
а також раннього Ренесансу. Прекрасний Воронецький блакитний колір
залишається до цих пір загадкою, бо його секрет до цього часу не був виявлений.
Цей колір вважається фахівцями унікальним у світі і відомим також як «червоний»
Рубенса або «зелений» Веронезе. Однак, на жаль, через сніги, вітри і дощі,
деякі фрагменти стінопису не зберіглися або зберіглися у поганому стані.
Книжник Іон Некулче (1672-1746 рр.) писав, що монастир Воронец був побудований
господарем Штефаном Великим 1488-го року на прохання Даниїла
Самітника на місці дерев’яної келії цього святого. За легендою, якраз у
той час на Молдову знову нападало турецьке військо, а Штефан Великий їхав з Нямцу
до Сучави (столиці Молдови). По дорозі заїхав до Даниїла Самітника аби
порадитися. Даниїл не відчинив двері келії Штефану Великому, бо молився. Штефан
почекав аж нарешті Даниїл вирішив з ним поговорити. Святий порадив господарю
сміливо йти у бій. З невеликим військом він розгромив турецьке військо, а в
пам’ять про перемогу збудував за три з половиною місяці монастир Воронець.

За
деякими документами, настінні розписи датуються з часів побудови обителі. За
іншими, стіни було розписано у 1534-1535 рр., під час правління господаря Петра
Рареша і митрополита Грігоре Рошки. Ім’я майстрів, які розписали монастир
невідомі – окрім одного, Марку, який залишив свій підпис на лівому боці вхідних
дверей. А у 1547 році митрополит Рошка добудував до церкви красивий вхід. Хоча всі стіни церкви розписані, найбільш
вражаючим є Страшний суд. Від ніг Христа починається червоне
полум’я пекла, в якому плавлять грішники – королі і папи римські, які з
останніх сил намагаються вирватися з пекучого пекла. По бокам, крім Адама й
Єви, пророків та інших біблійних персонажів, зображені чвари демонів за те, що
залишилося після грішників. Грішниками є турки і татари. У монастирі Воронець,
як і в інших церквах Південної Буковини, можна часто бачити зображення звірів,
які їдять людей. А перед раєм завжди стоїть довга черга. На південній стіні
зображено портрет Даниїла Самітника. Північна стіна церкви найбільше
постраждала від негоди, однак на ній все ще можна побачити елементи настінного
малюнку Сотворіння світу та популярної в Молдові легенди
Спокушення Адама (подібні малюнки розписані також на монастирях Сучевіца
та Молдовіца). Всередині, на стінах зберіглися портрети самого князя Штефана
Великого, його дружини Марії і сина Богдана – у розписах на тему Остання
вечеря.

Нещодавно у Бухаресті у Бібліотеці румунської
академії відбулася виставка присвячена цьому унікальному у світі пам’ятнику
ЮНЕСКО під назвою «Воронецький монастир, 533 роки з дня заснування, 30 років з
моменту його чергового відкриття». Виставка була ретроспективним синтезом понад
500-річної історії та культури, який Воронецький монастир, заснований князем Штефаном
Великим, представляв для князівства Молдови. Виставлені документи довели
подвійну місію, яку монастир взяв на себе в часі, культурну та освітню, оскільки
тут протягом століть діяла справжня школа каліграфів, мініатюристів та
перекладачів з грецької та слов’янської мов. Відвідувачі виставки мали
можливість побачити старі рукописи, скопійовані або написані у Воронецькому
монастирі, такі як: Святитель Ефрем Сирійський, «Виступи», слов’янський рукопис
1550 року, зроблений Іоаном Келугерулом, придбаний та подарований Румунській
академії істориком Ніколаєм Йоргою, десятки документів виданих правителями Молдови
Штефаном Великим, Петром Рарешом, Александром Лепушняну, Петром Шкіопулом,
Александром Маврокордатом, Антіохом Кантеміром, Міхаєм Раковіце. Документи
представляють акти пожертви, підкріпленням маєтків, звільненнями від податків, листи,
адресовані чернцями Воронецького монастиря великим молдовським боярам. Серед
експонатів – знаменита Воронецька рукописна книга (Новий Завіт XVI ст.), подарована
Румунській академії в 1883 р. літературознавцем Іоном Г. Сбієрою, або Воронецький
псалтир, подарований Румунській академії академіком Димітрієм А. Стурзою.

Виставка представила фотографії знаменитої фрески,
яка прикрашає церкву «Святого Георгія» Воронецького монастиря, також відому як
«Сікстинська каплиця Сходу», пам’ятки середньовічного мистецтва, що має
символічну та іконографічну цінність для всього поствізантійського настінного
розпису. Церква Воронецького монастиря була ядром найважливішого центру духовності,
віри та культури в Молдові протягом трьох століть. Після анексії північної
частини князівства Молдови імперією Габсбургів монастир Воронець був ліквідований
у 1785 р. разом з 22 іншими монастирями. Після великого об’єднання румунських
князівств у 1918 році, монастир був
оголошений історичною пам’яткою у липні 1919 р. У квітні 1991 р. Синод
Румунської Православної Церкви вирішив відновити Воронецький монастир, надаючи
йому статус жіночого монастиря.

Буковина, північно-східна
частина Румунії, відома своїми не менше 180-ти монастирями. Тут туристи мають
змогу побачити унікальні монастирі з внутрішніми та зовнішніми настінними
розписами (фресками) давністю понад 4 сторіччя. Мистецтвознавці порівнюють їх з
фресками венеційської Базиліки Сан Марко або собору Орвето (Італія). Певну
частину монастирів було побудовано під час господаря Штефана Великого
(1457-1504 рр.), який за роки його правління отримав 34 перемоги у 36 боях. Князь
засновував монастир або церкву у пам’ять про кожну бойову перемоги, так що за
кожну перемогу від збудував по одній церкві чи монастирю. Путна – це перший і
найвідоміший з монастирів, зведених князем, а також найстаріший з безперервно
діючих монастирів Буковини. Це чоловічий монастир, який ще називають
«Єрусалимом румунського народу», бо тут був похований один з найулюбленіших
румунських князів – Штефан Великий. Монастир Путна став своєрідним символом
єднання румунського народу навколо своєї історії, віри. Про це нагадує перед
монастирською церквою бюст поета Міхая Емінеску, учасника урочистостей 1871
року, коли в монастирі Путна вперше пройшли панрумунські святкування.

Монастир Путна
належить румунській Православній церкві, Сучавсько-Радівецькому архієпископству
молдовсько-буковинської митрополії і був заснований 1466 року молдовським
воєводою і названий за місцем розташування на честь Успіння Богородиці. Ще з
моменту його заснування був одним із найважливіших культурних центрів
князівства Молдови. Зведення основних споруд монастирського комплексу було
завершено 1469 р, а зовнішні укріплення та вежі були збудовані до 1481 року.
Сьогодні в монастирському музеї зберігаються багато рукописів, церковних коштовностей
та інших артефактів. Одним з головних їх дослідників був український філолог
Омелян Калужняцький. На території монастиря були поховані три молдовські князі
та члени їх родин: Штефан Великий, Богдан Сліпий, Штефан Молодий, багато православних
ієрархів. Саме тому сьогодні монастир є важливим центром православного паломництва
північної Румунії.

Обитель тричі
горіла – в 1484, 1536 і 1691 роках (в останньому випадку її підпалили), і
чотири рази була пограбована – 1622 року розбійниками, в 1653 році козаками
Тимоша Хмельницького, у 1691 році поляками Яна Собеського і в 1739 році
російськими військами. Напад козаків Хмельницького відбувся під час перебудови
монастиря, розпочатої господарем Василем Лупу. В результаті монастир був зруйнований.
Однак, після 1662 року обитель відбудували за підтримки князя Іоанна Георгія Штефана.
Упродовж часу монастир страждав від землетрусів, найбільш руйнівний з яких стався
в 1739 році – тоді постраждали соборна церква, огорожа і деякі з веж.
Відновлення монастиря належало митрополиту Якову Путняну в середині XVIII століття.
Він оновив церкву, витративши на це 10.000 австрійських гульденів. Його навіть визнали
другим засновником обителі, його останки будучи поховані у церкві, де похований
сам Штефан Великий.

Напередодні
приєднання Буковини до Австрії, монастир Путна володів безліччю нерухомих
маєтків як в самій Буковині, так і в Молдові. Згідно з регламентом імператора
Йосифа II, від монастиря було відібрано 59 маєтків. Під час австрійської
окупації кінця XVIII-початку XX століття, незважаючи на утиски Віденського
двору, Путна продовжувала відігравати важливу роль в збереженні і зміцненні
православної віри і національної самосвідомості румунів. У 1934-1935 роках,
усипальниця Штефана Великого була оновлена ​​за кошти румунського короля Кароля II, який у зв’язку з цим був проголошений почесним ктитором монастиря. В ході
реставрації 1955-1958 років були відновлені чернечі келії і господарський
будинок. У 1959 році три чверті монастирів у Румунії були закриті, чернецтво
знаходилося під особливим тиском комуністичної влади. Однак, Путна уникла ліквідації.
У 1966 році, за рекомендацією ЮНЕСКО, 500-річчя заснування монастиря Путна було
відзначено у всьому світі. Відкритий в 1976 році монастирський музей розмістив
багатющу колекцію візантійської вишивки, відому в усьому світі.

До найважливішого
релігійного комплексу Штефана Великого, монастиря Путна пов’язано багато
цікавих історій і легенд. Кажуть що, одного разу, у дуже темну ніч, у той час
коли Даніїл Відлюдник молився у свій келії, до нього прийшов попросити притулку
Штефан Великий, який, повернувшись з гірського полювання, заблукав у цих місцях.
Тоді самітник переконав його побудувати монастир неподалік прекрасної долини річки
Путна. Інша легенда розповідає, що воєвода, будучи переможений у бою турками і
блукаючи пораненим по країні, дістався до келії, де старий відлюдник, з довгою
білою бородою, дав притулку і погудував його. Опівночі відлюдник узяв Штефана
за руку, вийняв його з келії і вказав пальцем на певне місце, тричі запитавши
його, чи бачив там щось. Третій раз, князь відповів, що побачив кілька вогнів. Відлюдник відповів,
що це ангели, ні вогні, і що місце це святе. Штефан пообіцяв, що підніме
монастир, а наступного дня він зібрав свою армію, розкидану по всій країні,
знову рушив у бій і розгромив ворогів. Після перемоги, він дотримався обіцянки,
збудувавши монастир.

Неподалік
монастирського комплексу Путна, на сільському цвинтарі знаходиться невелика середньовічна
дерев’яна церква, яку вважають найдавнішою дерев’яною спорудою на території
Румунії. Східна частина церкви датується першими роками ХV століття, і, за
традицією, була привезена Штефаном Великим із н.п. Воловец. Вважається, що вона
була побудована у 1346 році князем Драгошом Води, в селі Воловец. Звідси через
122 роки князь Штефан Великий перемістив її в село Путна. Найдавнішу письмову
згадку про легенду можна знайти в «Літописі» Ніколая Костіна. Як традиція, так
і наукові дослідження встановили, що церкві більше 650 років. Зразки відібрані
у церкві були проаналізовані у шведському Лундському університеті. Результат
показав, що церква була побудована між 1399-1402 роками, але із зазначенням, що
деревина була вирубана на 50-60 років раніше.