Після
Кемпулунг (Campolongo, наприкінці XIII ст.) і Арджеш (Argyas перша половина XIV
ст), Тирговіште стало, ще в другій половині XIV ст. (бл. 1368 р.),
господарським двором, а у першому десятилітті XV ст. головною резиденцією князя
Михаїла (бл. 1409-1420 рр.), сина Мірчі Старого (1386-1418 рр.), господаря
Волощини (Maior Valachia). У Тирговіште, такі господарі як Дан ІІ, Влад Дракул
та його син Влад Дракула взяли, упродовж часу, важливі політичні рішення,
останні два закінчуючи своє життя, в результаті боїв, які велися в Тирговіште.
Вищенаведені господарі прославили столицю Волощини, розмістивши Тирговіште, з
дипломатичної перспективи, серед головних політичних центрів середньовічної
Європи. З 1462 року, коли місто і двір були спустошені військом Мухаммеда II,
політичний центр Волощини перемістився, однак на короткий час, до Бухареста,
заснованого Владом Дракулою. З 1481 року, під час правління Влада Келугерула
(1481-1495 рр.), і до 1545 року, місто Тирговіште знову було головною
резиденцією Волощини.
Відновлене з власних руїн, Тирговіште продовжив бути одним з
важливих резиденцій Волощини, ставши столицею в 1640 році під час правління
Матея Басараба (1632-1654 рр.). У цей період Тирговіште досягне піку економічного
та політичного розвитку, а у військовому відношенні були прийняті
безпрецедентні в історії заходи, місто і двір будучи в значній мірі укріплені
новими ровами, стінами та баштами. Смерть господаря, з трагічними наслідками
для міста, кульмінувала повним знищенням резиденції протягом 1659-1660 рр., і
призвело до перенесення головної резиденції знов до Бухареста, яке залишиться
від тоді столицею Волощини. Заслуга врятування від повної деградації
господарського двору з Тирговіште, занедбаного протягом трьох десятиліть,
належить Костянтину Бринковяну, який був одним із найбільш важливих
будівельників пам’ятників, яких наділив унікальним архітектурним стилем, що й
носить його ім’я. Господарський двір в Тирговіште був відновлений у 1692 році.
Національний музейний комплекс Королівський двір з Тирговіште є
однією з найпрестижніших культурних установ Димбовіцького повіту. Особливості
Національного музейного комплексу з Тирговіште відзеркалюється в якості та
різноманітності колекцій, що зберігаються в 14 музеях та меморіальних будинках,
серед яких Музей друку і Старої румунської книги, про який розповім я в
наступні хвилини.
Поруч
з брамою, використаною під час правління Костянтина Бринковяну, на південному
сході Королівського двору, недалеко від Церкви Святої П’ятниці, розташований
Музей друку і старої румунської книги, у Мідному домі. Будівля була
перебудована від самої основи, на місці де колись стояв будинок, де проживали
монахи з монастиря Дялу в 1802 році, коли сильний землетрус зруйнував келії
монастиря. На початку XX століття, будинок був використаний як гуртожиток
приватної школи, осідок місцевої поліції, і під час Першої світової війни був
резиденцією німецького командування. Зі старого будинку збереглися тепер тільки
дві внутрішні стіни. Мідний будинок, що складається з підвалу, першого і
другого поверхів, є цінним прикладом традиційних будівель цього району.
На
першому поверсі був улаштований Музей друку і старої румунської книги, в якому
зберігаються свідчення цивілізації – друковані свідчення. Виставка починається
з представлення перших форм писання і продовжується моментом винаходу
друкарства рухливими літерами, що поширився по всьому світу. Введення
друкарства у Волощині відбулося разом із друкованими документами слов’янською
мовою Макарія: Служебник (1508 р.), Октоїх (1510 р.) і Євангелія (1512
р.), проведені у Тирговіште. Трохи пізніше у Брашові визначний румунський
диякон Коресі випускав церковнослов’янські та румунські книги і зумів насадити
у свідомості людей ідею, що й румунською мовою можна читати слово Бога».
Свідченнями введення румунської мови у друкованих документах є книги
вісімнадцятого століття, що вийшли друком як у Волощині (Євангеліє, Правила
з Говори, Виправлення закону), так і в Молдові (Казання Варлаама, Псалтир
у віршах Досифея) та Трансільванії (Новий Завіт з Белграду). Свідченнями появи
світської книги є друковані книги Антімом Івіряну у вісімнадцятому столітті, в
Тирговіште, Бухаресті, Бузеу і Римнік, рукописи і книги молдовського князя
Дмитра Кантеміра (Історія Османської імперії, Опис Молдови, Хроніка
давності румуно-молдо-волохів) та історії, граматики, словники та календарі
сільськогосподарської праці, видані
представниками Трансільванської школи. Літературні твори в перших
виданнях з дев’ятнадцятого століття Негруцці, Александрі, Пелімона та
Болінтіняну ознаменували момент переходу віж кириличного алфавіту до
латинського. Музейний тур закінчується презентацією перших трьох регулярних
публікацій: Румунський вісник (1829), під редакцією Іона Хеліаде Редулеску,
Албіна Роминяске (1829) Георгея Асакі, і Трансільванської газети, під
редакцією Джордже Баріціу.
Особливим інтересом у відвідувачів
користуються і інші виставлені в музеї предмети: типографські орнаменти,
гравюри на дереві, друкарська машина з вісімнадцятого століття.