Tag: Іван Франко

30 жовтня українська громада міста Клуж-Напока
відсвяткувала в режимі онлайн 165-ту річницю з дня народження Івана Яковича Франка
(1856-1916) – талановитої та діяльної особистості, що на думку багатьох «після
Шевченка був найвидатнішою постаттю в українській літературі та культурі».
За величезний обсяг знань його називали «академією в одній особі», відносили
до «найґрунтовніше освічених та найкультурніших письменників усієї
Слов’янщини», а за працьовитість і глибину мислення величали «титаном думки і
праці».

У вступному слові пані доктор-лектор Михаєла Гербіл,
підкреслюючи вражаючий обсяг інтересів Івана Франка, перерахувала галузі, в
яких він плідно працював: поезія, проза, драматургія, перекладання, етнографія та
фольклористика, історія, філософія, соціологія, економія, журналізм та
громадсько-політична діяльність. З уваги на таке різноманіття говорити про досягнення
і здобутки Івана Яковича можна багато. Але на цьогорічному заході організатори
детальніше розглянули лише декілька аспектів його, ще не до кінця вивченого,
спадку.

«Цей захід організовано Союзом українців Румунії у
партнерстві з відділом української мови та літератури, що діє при Департаменті
слов’янських мов Філологічного факультету Клухького Університету імені
Бабеша-Бойоя» – зазначив голова місцевої філії Союзуукраїнців Румунії Іван Гербіл.
Він також вказав на вражаючу кількість літературних та наукових робіт Франка,
що стали основою понад 100 томної збірки всіх його творів. Його доробки в
поезії, прозі, драматургії чи перекладах можна вимірювати кількістю томів, в
які їх зібрали. До того ж деякі зі своїх робіт Франко написав польською,
німецькою, російською або болгарською мовами. Він перекладав європейських
та східних класиків різноманітних жанрах з 14 мов світу. Не менш вражаючою
є діяльність Франка на видавничій ниві, його діяльність як етнографа
чи науковця. «Величною є постать Івана Франка в українській літературі, історії
та культурі. Його ім’ям
названо Львівський університет і Київський драматичний театр, багато інших
установ освіти, науки, культури, премії в Україні та за кордоном,» – нагадав доцент
Іван Гербіл.

У документальній стрічці, переглянутій у продовжені
заходу, було коротко оглянуто життєвий шлях Івана Яковича та перераховані
найбільші його твори і здобутки на літературному та громадському поприщі.
Видатний літератор і вчений почав свою кар’єру з оповідей про життя бориславських нафтовиків, які приносять
йому «скандальний успіх». Пізніше в поєднанні з його активною громадською
позицією це веде до тяжких звинувачень та декількох арештів протягом життя.
Зате зусилля для розвитку української літературної мови і культури були
помічені не тільки у колі колег по перу. За видатні заслуги в галузі філології
Харківський університет у 1906 році присвоїв Франкові почесний ступінь доктора
російської словесності. А в 1916 Російська Академія наук присуджує премію за
працю «Студії над українською народною піснею».

Першу доповідь «Іван Франко та проблеми європеїзації
української літератури в кінці 19 ст і на початку 20 ст» зачитала студентка
другого курсу Дениса Козачук. Вона виділила: «Працюючи в багатонаціональній
державі (Австро-Угорщині), Франко більше ніж будь-хто з інтелектуалів свого
часу вніс вклад в процес європеїзації, тобто в процес інтеграції української
літератури в європейський культурно-літературний контекст, за допомогою
досліджень, наукових та популярних розвідок, оглядів або перекладів, що були опубліковані
в ряді німецьких, польських, словацьких або українських журналів.» Цей процес
помітно підсилився після отримання Франком звання доктора Віденського
університету. Видатні європейські вчені посилалися у своїх працях на його
дослідження в різноманітних галузях науки. Допомогла і особиста інтеграція у
столичне культурне товариство того часу. Його співпраця, листування з
відомими європейськими митцями та видавцями вказують на європейський резонанс
літературної праці Івана Яковича та його перекладів з інших мов українською.
Протягом довгих років і щонайменше на трьох мовах (українською, польською,
німецькою), якими володів вільно, Франко ознайомлював і пояснював колегам та
широкому колу європейців ті літературні процеси, які відбувалися в українському
суспільстві, вказував на їхню відмінність від польських та російських. Та
основним своїм завданням І. Франко все-таки вважав популяризацію української
літератури. Його зусилля стали вершиною багаторічного процесу українських
митців, які в плані європеїзації займалися перекладанням світових авторів на
українську, а також українських творів на інші мови світу. «Неоцінений вклад
Івана Франка в літературну сферу поряд з його громадською активною позицією,
підняли митця на рівень видатних діячів епохи реалізму і не тільки» – завершила
студентка свій виступ. Наглядною демонстрацією ліричної майстерності Франка
стали декілька його творів, які на мові оригіналу та в перекладі на румунську
зачитали студенти українського відділення та доцент Іван Гербіл.

Робота пані доктора-лектора М.Гербіл «Образ Каїна в
інтерпретації Івана Франка та Джорджа Байрона» була порівняльного характеру. «В
інтерпретації Каїна у світовій літературі означилися дві тенденції: одна група
письменників зображала Каїна як великого злочинця…, а інша – … як бунтаря,
що постав проти Бога. Іван Франко знайшов для розкриття цієї теми свій шлях,
змалювавши складну еволюцію особистості» – зауважила доповідач. Франко
перекладав Байронового «Каїна», в якому головний герой, опинившись перед
вибором любов чи знання добра і зла, вибирає знання. Бо у знанні він вбачав
дорогу до щастя. У Франка Каїн, на думку доповідачки, поступово приходить до
інших висновків. Каїн усвідомлює, що «знання добра і зла само по собі не є ані
добрим ані шкідливим» і тільки «любов до ближнього може поєднати знання і життя
у корисний для людства спосіб». У висновках пані Гербіл підкреслила: «…Використавши біблійний матеріал і скориставшись байронівською літературною
традицією, Франко створює полотно широкого ідейно-філософського узагальнення зі
своєю оригінальною інтерпретацією, що збагачує багатовікову і складну історію
цього героя світової літератури.»

На завершення заходу слово взяв пан доцент Іван Гербіл і
зачитав декілька цікавих та маловідомих фактів особистого і загального характеру про
Івана Франка. А їх можна налічити немало, як і здобутків на національному та
світовому рівні. Не дивлячись на широку популяризацію Івана Франка навіть в
найтемніші періоди нашої історії, його доробок ще не вивчено і не осмислено до
кінця. Ми, наприклад, майже зовсім не знаємо Івана Франка як політика та автора
політичних програм перших українських політичних партій, тощо. І навіть те, що
ми вивчали, потребує переоцінки. «Франко з його галичанством, інтегрованістю в
європейський контекст, суперечливістю, парадоксальністю, драматизмом його
світоглядної еволюції, поліглотством, багатогранністю ніби випорскував із будь-яких
рамок. Він недооцінений, з огляду на його складність, колосальну спадщину, яку
складно одразу всю опанувати. Він змінювався, визнавав помилки, рухався», -
каже франкознавець Богдан Тихолоз, директор Львівського національного
літературно-меморіального музею, який називають «Дім Франка». Але незважаючи на
ніщо «це людина, яка все життя працювала на українську культуру та ідею.» Пан Б.Тихолоз
наголошує: «Сучасна, сильна Україна без Франка, без його інтелекту, світогляду,
без його художніх осягань – неможлива» і з ним важко не погодитися.

(Автор: Ольга Сенишин)

30 жовтня українська громада міста Клуж-Напока
відсвяткувала в режимі онлайн 165-ту річницю з дня народження Івана Яковича Франка
(1856-1916) – талановитої та діяльної особистості, що на думку багатьох «після
Шевченка був найвидатнішою постаттю в українській літературі та культурі».
За величезний обсяг знань його називали «академією в одній особі», відносили
до «найґрунтовніше освічених та найкультурніших письменників усієї
Слов’янщини», а за працьовитість і глибину мислення величали «титаном думки і
праці».

У вступному слові пані доктор-лектор Михаєла Гербіл,
підкреслюючи вражаючий обсяг інтересів Івана Франка, перерахувала галузі, в
яких він плідно працював: поезія, проза, драматургія, перекладання, етнографія та
фольклористика, історія, філософія, соціологія, економія, журналізм та
громадсько-політична діяльність. З уваги на таке різноманіття говорити про досягнення
і здобутки Івана Яковича можна багато. Але на цьогорічному заході організатори
детальніше розглянули лише декілька аспектів його, ще не до кінця вивченого,
спадку.

«Цей захід організовано Союзом українців Румунії у
партнерстві з відділом української мови та літератури, що діє при Департаменті
слов’янських мов Філологічного факультету Клухького Університету імені
Бабеша-Бойоя» – зазначив голова місцевої філії Союзуукраїнців Румунії Іван Гербіл.
Він також вказав на вражаючу кількість літературних та наукових робіт Франка,
що стали основою понад 100 томної збірки всіх його творів. Його доробки в
поезії, прозі, драматургії чи перекладах можна вимірювати кількістю томів, в
які їх зібрали. До того ж деякі зі своїх робіт Франко написав польською,
німецькою, російською або болгарською мовами. Він перекладав європейських
та східних класиків різноманітних жанрах з 14 мов світу. Не менш вражаючою
є діяльність Франка на видавничій ниві, його діяльність як етнографа
чи науковця. «Величною є постать Івана Франка в українській літературі, історії
та культурі. Його ім’ям
названо Львівський університет і Київський драматичний театр, багато інших
установ освіти, науки, культури, премії в Україні та за кордоном,» – нагадав доцент
Іван Гербіл.

У документальній стрічці, переглянутій у продовжені
заходу, було коротко оглянуто життєвий шлях Івана Яковича та перераховані
найбільші його твори і здобутки на літературному та громадському поприщі.
Видатний літератор і вчений почав свою кар’єру з оповідей про життя бориславських нафтовиків, які приносять
йому «скандальний успіх». Пізніше в поєднанні з його активною громадською
позицією це веде до тяжких звинувачень та декількох арештів протягом життя.
Зате зусилля для розвитку української літературної мови і культури були
помічені не тільки у колі колег по перу. За видатні заслуги в галузі філології
Харківський університет у 1906 році присвоїв Франкові почесний ступінь доктора
російської словесності. А в 1916 Російська Академія наук присуджує премію за
працю «Студії над українською народною піснею».

Першу доповідь «Іван Франко та проблеми європеїзації
української літератури в кінці 19 ст і на початку 20 ст» зачитала студентка
другого курсу Дениса Козачук. Вона виділила: «Працюючи в багатонаціональній
державі (Австро-Угорщині), Франко більше ніж будь-хто з інтелектуалів свого
часу вніс вклад в процес європеїзації, тобто в процес інтеграції української
літератури в європейський культурно-літературний контекст, за допомогою
досліджень, наукових та популярних розвідок, оглядів або перекладів, що були опубліковані
в ряді німецьких, польських, словацьких або українських журналів.» Цей процес
помітно підсилився після отримання Франком звання доктора Віденського
університету. Видатні європейські вчені посилалися у своїх працях на його
дослідження в різноманітних галузях науки. Допомогла і особиста інтеграція у
столичне культурне товариство того часу. Його співпраця, листування з
відомими європейськими митцями та видавцями вказують на європейський резонанс
літературної праці Івана Яковича та його перекладів з інших мов українською.
Протягом довгих років і щонайменше на трьох мовах (українською, польською,
німецькою), якими володів вільно, Франко ознайомлював і пояснював колегам та
широкому колу європейців ті літературні процеси, які відбувалися в українському
суспільстві, вказував на їхню відмінність від польських та російських. Та
основним своїм завданням І. Франко все-таки вважав популяризацію української
літератури. Його зусилля стали вершиною багаторічного процесу українських
митців, які в плані європеїзації займалися перекладанням світових авторів на
українську, а також українських творів на інші мови світу. «Неоцінений вклад
Івана Франка в літературну сферу поряд з його громадською активною позицією,
підняли митця на рівень видатних діячів епохи реалізму і не тільки» – завершила
студентка свій виступ. Наглядною демонстрацією ліричної майстерності Франка
стали декілька його творів, які на мові оригіналу та в перекладі на румунську
зачитали студенти українського відділення та доцент Іван Гербіл.

Робота пані доктора-лектора М.Гербіл «Образ Каїна в
інтерпретації Івана Франка та Джорджа Байрона» була порівняльного характеру. «В
інтерпретації Каїна у світовій літературі означилися дві тенденції: одна група
письменників зображала Каїна як великого злочинця…, а інша – … як бунтаря,
що постав проти Бога. Іван Франко знайшов для розкриття цієї теми свій шлях,
змалювавши складну еволюцію особистості» – зауважила доповідач. Франко
перекладав Байронового «Каїна», в якому головний герой, опинившись перед
вибором любов чи знання добра і зла, вибирає знання. Бо у знанні він вбачав
дорогу до щастя. У Франка Каїн, на думку доповідачки, поступово приходить до
інших висновків. Каїн усвідомлює, що «знання добра і зла само по собі не є ані
добрим ані шкідливим» і тільки «любов до ближнього може поєднати знання і життя
у корисний для людства спосіб». У висновках пані Гербіл підкреслила: «…Використавши біблійний матеріал і скориставшись байронівською літературною
традицією, Франко створює полотно широкого ідейно-філософського узагальнення зі
своєю оригінальною інтерпретацією, що збагачує багатовікову і складну історію
цього героя світової літератури.»

На завершення заходу слово взяв пан доцент Іван Гербіл і
зачитав декілька цікавих та маловідомих фактів особистого і загального характеру про
Івана Франка. А їх можна налічити немало, як і здобутків на національному та
світовому рівні. Не дивлячись на широку популяризацію Івана Франка навіть в
найтемніші періоди нашої історії, його доробок ще не вивчено і не осмислено до
кінця. Ми, наприклад, майже зовсім не знаємо Івана Франка як політика та автора
політичних програм перших українських політичних партій, тощо. І навіть те, що
ми вивчали, потребує переоцінки. «Франко з його галичанством, інтегрованістю в
європейський контекст, суперечливістю, парадоксальністю, драматизмом його
світоглядної еволюції, поліглотством, багатогранністю ніби випорскував із будь-яких
рамок. Він недооцінений, з огляду на його складність, колосальну спадщину, яку
складно одразу всю опанувати. Він змінювався, визнавав помилки, рухався», -
каже франкознавець Богдан Тихолоз, директор Львівського національного
літературно-меморіального музею, який називають «Дім Франка». Але незважаючи на
ніщо «це людина, яка все життя працювала на українську культуру та ідею.» Пан Б.Тихолоз
наголошує: «Сучасна, сильна Україна без Франка, без його інтелекту, світогляду,
без його художніх осягань – неможлива» і з ним важко не погодитися.

(Автор: Ольга Сенишин)

Упродовж 2016 року відбулося чимало культурних заходів, спрямованих на вшанування пам’яті цієї знакової
постаті вітчизняної та світової історії й культури, а також з нагоди
відзначення пам’ятних дат: 160-річчя
від дня народження та 100-річчя від дня смерті. Іван Якович Франко – поет, прозаїк, драматург, талановитий
перекладач світової літератури, багатогранний вчений – теоретик, історик,
фольклорист, етнограф, філософ
(доктор філософських наук), соціолог, економіст, журналіст;
громадсько-політичний діяч. Для світової культури він багато зробив як
теоретик-аналітик, що «побачив за поодинокими фактами літературного життя певні
тенденції». Він увійшов в історію світової літератури і як учений-публіцист,
літературний критик і видавець, і як
організатор передового літературного руху на Україні кінця XIX – початку XX ст.
Цей мислитель зробив величезний внесок в культуру, літературу та моральний
розвиток українців.

Важливість постаті І.
Я. Франка для розвитку української державності та української культури є
безумовною. З поваги до історії та для виховання почуття гордості і патріотизму
,популяризації його
літературної, публіцистичної, наукової спадщини організатори і лідери Клузької
української громади – доктори лектори
Іван та Міхаела Гербіль, голова молодіжної організації СУР-у пан Лівіу Романюк
– присвятили листопадову зустріч цій геніальній людині і творцю. СУР має намір встановити бюст Івану Яковичу саме у Клужі.

В першу чергу
організаторами було перераховано найбільші та найцікавіші досягнення
І.Я.Франка.Своєю
художньою творчістю, науковими публіцистичними працями, перекладами Франко боровся
за розквіт реалістичної народної української літератури. Його творчий доробок
міг би скласти 100 томів. Найповніший бібліографічний показник творів Івана
Франка містить понад 6 тисяч назв – художніх, публіцистичних творів, наукових
досліджень, численних перекладів чи не з усіх літератур і мов світу, величезну
кількість рецензій, статей, оглядів, відгуків на більшість загальнокультурних
тем. Його твори перекладено багатьма мовами світу. Крім української, він писав
польською, німецькою та іншими мовами. Окремі Франкові поезії покладено на
музику, деякі прозові твори екранізовано й інсценізовано. І.Я.Франко був
номінований на здобуття Нобелівської премії з літератури у 1916 році, але
смерть письменника завадила цій історичній події.

Перша доповідь:«Новаторський характер лірики
Івана Франка» була зачитана
першокурсницею Біанкою Бочкорек. Автор звернула увагу на періодизацію поетичної
спадщини Франка, головні аспекти поетики,художню своєрідність та особливості образного світу,
своєрідну авторську ритміку поезій,жанри його лірики та основні принципи оновлення і
трансформації Франком ліричних жанрів;
підкреслила роль і значення лірики Франка в українській поезії
та її місце в історії світової літератури. Взагалі твори Франка відзначаються
різноманітністю художніх форм: новели, оповідання, повісті, поезії, поеми,
драми. Ще за життя Франко побачив 10 книг своїх віршів, до складу яких увійшло
понад 500 окремих творів. Серед них близько 50-ти – поем. Окрім того, Франко -
автор своєрідних антологій поетичних переспівів-варіацій. При такій кількості
та різноманітті тільки ліричного наслідку його вивчення та осмислення ще не завершено.

Те ж саме можна
віднести і до перекладацької діяльності Івана Яковича. Цілком закономірно, що в
центрі уваги Франка не тільки український народ, характер і доля різних
поколінь та літературних традицій України. Його завжди глибоко цікавила історія
і доля людства, вивчення історичних і культурних надбань народів з усіх частин
світу. А відтак Франко мав велике
бажання зробити здобутки світової
культури частиною української. Сьогодні ми маємо можливість насолоджуватися
чудовими франковими перекладами творів народів стародавнього Сходу,
староарабської поезії, староіндійських поетичних пам’яток, старокитайських
пісень та давньоєврейської книги Іова.
Велике місце в його перекладах займає антична поезія, твори грецьких поетів,
інших класиків зарубіжжя та, звичайно ж, сучасників Франка – письменників з Німеччини, Польщі, Росії,
Франції, Чехії та інших.Про все це захоплено розповіла нам першокурсниця
Сара-Марта Дяк у своїй роботі:
«Перекладацька діяльність Івана Я. Франка».

Підраховано, що за
обсягом перекладених творів народів світу різного часу і епох Франко не має
рівного собі перекладача в жодній літературі. Письменник переклав українською
мовою твори близько 200 авторів із 14 мов та 37 національних літератур (частину
з них, щоправда, – за посeредництвом німецької мови). Ця титанічна праця
Франка-перекладача надала доступ до творів світової літератури широким масам,
що відіграло велику роль у розвитку української літератури і української національної культури.

В документальній кінострічці, проглянутій
пізніше, йшлося про життєвий шлях цієї видатної постаті, його становлення як
людини і особистості. Було коротко оглянуто основні віхи напруженого творчого
життя письменника, його колосальну суспільно-громадську діяльність.Вражають масштаби інтересів,
творчих шукань, ідейно-естетичних відкриттів великого українця. Цікаво відкрити
таланти І.Франка в різних напрямках.Його праці з народознавчої тематики, за деякими
твердженнями, складають не менше третини всієї його спадщини. Вже широко
відомий факт наявності Франкових
численних вагомих наукових праць з історії та теорії літератури, літературної
критики, мовознавства, ґрунтовних мистецтвознавчих студій із теорії та історії
українського і світового театру, у вивченні історії Галичини, зокрема,
Прикарпаття. Та мало хто знає, що Франко мав навіть власні підручники з
економіки.

Франка вважають
запальним, але цілеспрямованим.Він був завжди в пошані за вміння «широко мислити,
заобрійно бачити». Його любила і підтримувала родина, йому ніколи не бракувало
друзів, захоплених послідовників.Був правдивим авторитетом для молодого покоління не
тільки Галичини; його погляди і ідеї назавжди змінили ментальність не одного
покоління. А його твори мали по-справжньому світовий резонанс. Та в той же час
Івана Яковича не минули зневага, образи, каяття, відчуження свого народу,
самотність. Його шлях – це свідомий обов’язок збагачувати і примножувати
духовні і культурні надбання рідного народу. Його шлях – це свідома
самопожертва в
ім’я духовного прозріння свого люду,боротьба за єдність держави, за свій народ.

Не менш сильне враження
справили на нас, присутніх, художня частина урочистостей. Протягом заходу
студенти та члени молодіжної групи «Жар-птиця» процитували одні з найвідоміших
творів Франка, деякі з них у перекладі на румунську. Найцікавішим був вірш
зачитаний пані лектором-доктором М.Гербіль, де автор коротко і впевнено виразив
своє життєве кредо.

Завершальною стала
робота «Іван Франко – філософ діалектик», представлена нашій увазі представником
старшого покоління викладачів і активним учасником усіх зустрічей у Клужі -
паном професором Михайлом Крамарем. Автор, як завжди, вдало розкрив сутність
Франкової діяльності у цьому напрямку. Йшлося про формування Франка як
філософа, впливи, його новаторство та заслуги. Автор зупинив нашу увагу і на
розкритті відмінностей франкового напрямку від марксистського – тема важлива і
актуальна в наші дні. Було підкреслено, що головне у філософії Франка – це
любити Батьківщину і людство. А по-франковому любити, це – «не ридати, а
здобувати». (Автор: Ольга Сенишин)