20 травня 1990 року в Румунії відбулися перші з 1946 року вільні вибори. Вони були ознакою
повернення до плюралістичного
суспільства та політичного життя, втраченого після 45 років гнітючого
комуністичного правління. 19 листопада 1946 року альянс, очолюваний Комуністичною
партією за підтримки комуністичного уряду, нав’язаного радянськими окупантами, сфальшував результати виборів і здобув 78% місць у
парламенті. Таким чином
комуністи поставили хрест на румунській демократії, яка відродиться аж 20 травня 1990
року.
На виборах 20 травня 1990 року домінантними були постать Йона
Ілієску та Фронт Національного Порятунку,
безпосередній наступник Комуністичної партії
Румунії після падіння режиму Чаушеску 22 грудня 1989 року. Ілієску здобув приголомшливу перемогу – 85% голосів румунів,значно випередивши своїх опонентів: ліберала Раду Кимпяну та представника
християнсько-селянського руху Йона Раціу. А Національний фронт порятунку здобув дві третини місць у парламенті.
За перші два посткомуністичні роки, до виборів 1992 року, коли румунський електорат продемонстрував перші
ознаки зрілості, найважливішим актом було прийняття Конституції Румунії у грудні 1991
року.
Про першій
вільні вибори тридцятирічної давності було написано багато.
Ті, хто віддав свій голос за кандидатів опозиції, утвореної тоді з Національно-селянської християнсько-демократичної партії, Націонал-ліберальної партії та
Соціал-демократичної партії, з огляду на
незаперечну перемогу Ілієску та Фронту Національного Порятунку назвали день виборів «Неділею сліпих».
Аналіз цих виборів сьогодні, 30 років по тому, показує, що вони не були ні вільними, ні чесним, – стверджує професор Бухарестського університету Йоан Станомір. «Якщо подивитися крізь призму мінімальних вимог, вибори від 20 травня 1990 року не були ні вільними, ні чесними. Але не в той спосіб, в який вибори від 19 листопада 1946 року не були ні вільними та чесними. І перші, і другі вибори не були вільними і чесними, але по іншому. Чому? Тому що весь загальний передвиборчий клімат і весь клімат проведення виборів не створив умов для справжніх і вільних виборів громадян Румунії. І я хочу навести два приклади. Приклад перший – висвітлення у ЗМІ. В основному, демократична опозиція не мала доступу до основного джерела інформації – вільного в лапках національного телебачення Румунії. Приклад другий – це ставлення партії-держави – ФНП до своїх політичних опонентів, відповідно надзвичайно гострі словесні та фізичні нападки на адресу активістів та кандидатів від опозиційних партій. У результаті цього 20 травня 1990 року румунський народ не мав можливості прийняти обґрунтоване рішення, оскільки партія-держава, яка здобула владу в грудні 1989 року, хотіла, щоб вибори стали інструментом своєї легітимації, а не фундаментом для консолідованої демократії, як ми це розуміємо сьогодні.»
За кілька місяців свободи, з грудня 1989 року по 20 травня 1990 року ніхто й не сподівався, що румунський народ зуміє дивом політично відродиться. Таким чином, результати були передбачуваними, – каже Йоан Станомір. «Результати можна було легко передбачити, я б навіть сказав, що вони були єдиними можливими. Вони почали окреслюватися щойно після того як 22 грудня 1989 року Йон Ілеєску проголосив себе керівником держави. Ці результати були очевидними після перетворення Фронту Національного Порятунку та політичну партію в січні 1990 року, тобто на партію-державу, з огляду на те, що її члени контролювали в тому числі всі штаби на рівні державних підприємств. Результати цих виборів були очевидними й тому, що політичне рішення про люстрацію, усунення з посад колишніх чиновників і комуністів та колишніх працівників спецслужб було відхилено Тимчасовою радою національної єдності, тобто тимчасовим міні-парламентом.»
І все таки, як можна пояснити політичну поведінку поневоленої упродовж майже півстоліття нації? Йоан Станомір відповідає. «Я думаю, що буде справедливо сказати, що це проблема, спричинена румунським політичним режимом. У грудні 1989 року справжніми революційними змінами скористалася політична група на чолі з Йоном Ілієску, Петре Романом, Сільвіу Бруканом та список імен можна продовжити, яка створила своєрідну домінуючу політичну організацію, партію-державу під назвою Фронт Національного Порятунку. Дійсно, постає запитання – чи був можливий інший сценарій? Моя відповідь скоріше скептична тому що не слід забувати, що Румунія вийшла з 20-річного періоду правління Дежа та 25 років чаушескуїзму. А чаушескуїзм був дуже важливим компонентом у формуванні ідеології Фронту Національного Порятунку.»
Вибори, що пройшли 20 травня 1990 року вже увійшли до підручників політичної теорії в розділі дослідження механізмів демократичної реконструкції. Це приклад того, як суспільство відчуває потребу поступово повертатися до нормального стану, це складний перехід від відсутності свободи до повної свободи, – каже Йоан Станомір. «Вибори від 20 травня 1990 року були скоріше винятком, оскільки до перемоги Соціал-демократичної партії у 2016 році жодна інша партія не здобула такої нищівної перемоги. Фронт Національного Порятунку ототожнювався з державою, а держава – для багатьох румунів на початку 1990-их ототожнювалася з державою Ніколая Чаушеску. Після 30 років Румунія перебуває в парадоксальній ситуації: з одного боку, вона змогла здійснити свої основні євроатлантичні прагнення, але в той же час ми є свідками того, як Румунія стала державою, створеною та керованою у своїх глибоких структурах нащадками Фронту Національного Порятунку.»
Песимізм виборів 20 травня 1990 року надалі спостерігається у Румунії, але ця подія завжди буде новим початком, днем коли румуни почали вчитися вільно висловлювати свої політичні погляди.
