Tag: історичні пам’ятки

Ми вирушаємо на
північний захід Румунії і зупиняємось у Сату Маре, районі, де можна
займатися різноманітними видами туризму. Розташований між двома визнаними
туристами регіонами, Марамурешем та Бігором, зараз увесь повіт
виділяється як місце призначення, яке може задовольнити смаки будь-якого
туриста, яким би вибагливим він не був.

Археологічні розкопки свідчать, що перші людські
поселення в даних місцях датуються кам’яної і бронзової діб. Також тут були поселення
даків. Згідно з хроніками Gesta Hungarorum, на місці сучасного міста Сату
Маре в X столітті стояла укріплена фортеця Каструм Затмар. З XIII століття Сату
Маре був вільним королівським містом. За часів правління сім’ї Баторі русло
річки Сомеш було штучно змінене в цілях захисту південного флангу фортеці,
внаслідок чого Сату Маре став островом, сполученим з головною дорогою трьома
мостами через річку. У 1562 році фортеця піддавалася облозі військ імперії
Османа, а потім Габсбургської монархії, внаслідок чого була зруйнована. Пізніше
під командуванням австрійського генерала Лазара Швенді, по планах італійського
архітектора Оттавіо Балдігара, було проведено відновлення фортеці, внаслідок
чого фортеця придбала п’ятикутну форму з п’ятьма баштами. У середньовіччі Сату
Маре і Мінтіу були двома різними містами, розділеними річкою Сомеш, згодом в
період між 1712 і 1715 рр. сталося їх об’єднання.

Починаючи з XIII століття, Сату Маре стає важливим
ремісничим центром. З другої половини XIX століття в місті йде будівництво
промислових підприємств. Завдяки своєму вигідному розташуванню на перетині
важливих торговельних шляхів, місто стає важливим транспортним і залізничним
вузлом. У 1871 році була прокладена залізнична лінія, що зв’язала міста Сату
Маре і Карей, в 1872 році – Сату Маре і Сігету-Мармаціей, а в 1894 році з
містом Бая-Маре. Після розпаду Австро-Угорської імперії, згідно Тріанонському
договору, підписаному в 1920 році, Трансільванія (включаючи Сату Маре) відійшла
до Румунії. За результатами Другого Віденського арбітражу, Північна
Трансільванія (у тому числі Сату Маре) знов стала частиною угорської території.
У 1944 році місто було зайняте Радянською армією, а після 1945 року місто знов
увійшло до складу Румунії.

Патакі Чаба, голова Сатумарської повітової ради, каже, тому
що, місто Сату Маре межує з
Угорщиною та Україною, будучи у 13 км
від кордону з Угорщиною і в 27 км від кордону з Україною, тут можна знайти міні-Європу з особливим
мультикультуралізмом: «Протягом століть тут жили разом румуни, угорці, шваби,
українці та євреї. Вони разом побудували один з найважливіших та найцікавіших
районів Центральної та Східної Європи. Місто Сату Маре практично є одним із
воріт до Румунії. Міська фортеця в Середньовіччі
знаходилася на місці злиття кількох доріг великого
значення. Сюди перевозилася на Захід сіль. Сьогодні Сату Маре є економічним, соціальним та культурним полюсом повіту, місто
у постійному русі,
з монументальними будівлями, у різних стилях, від необароко до сецесії».

Старе місто простягається на півночі від річки Сомеш,
зберігаючи певну частину будівель, які згадують про колишню славу міста: таким
чином, бульвар Траян веде прямо до площі Свободи, яка оточена музеями, церквами
і готелями, улаштованими в старих будівлях. На східній частині площі
розташований Палац римо-католицької єпархії, побудований в 1800 році і сильно
зруйнований під час Другої світової війни. На вулиці 1 Грудня 1918 року
розташований греко-католицький собор Св. Архангелів Михаїла та Гавриїла.
Теж близько центру міста розташована Угорська реформатська церква, відома як
Церква з ланцюгами. Побудована між 1793-1802 роками, церква зберігає цінну
колекцію кераміки, що датує 1657-1679 рр., і найстаріший дзвін від 1633 року.
Меблі всередині церкви виготовлені з дубового дерева протягом 1799-1807 років
майстром Фріцом Йосипом. Дві синагоги міста нагадують про численну єврейську
громаду, яка проживала тут до Другої світової війни. Велика синагога була
побудована в 1890 році і сьогодні відкрита для культурних заходів і концертів.
Синагога Саар Ха Тора була побудована в 1920 році в безпосередній близькості
від старої. Іншою атракцією міста є Православна церква Успіння
Богородиці, побудована 1937-1938 роками. Вона гармонійно поєднує
візантійський стиль з елементами румунської традиційної архітектури. Іншим
цікавим туристичним призначенням міста є
Вежа пожежників, заввишки 47 м, побудована в 1904 році.

Проста прогулянка
містом обов’язково приверне вашу увагу до деяких історичних пам’яток. Це сліди
давно минулих часів. Патакі Чаба, голова Повітової ради: «Однією з
найдавніших будівель у місті є фортеця, яка також називається Вексей, де був
підписаний мирний договір між Габсбургами та тими, хто повстав проти них у 1711
р. В результаті цієї події, у цих краях
були колонізовані шваби, які живуть і нині. Так само пожежна
вежа, яка була найвищою будівлею до 1904 року, стала символом за останні 100
років, домінуючи міський ландшафт міста. У місті є важливий собор, будівництво
якого розпочалося у 1798 році, з мармуровим вівтарем. Розпис вівтаря був
зроблений 200 років тому і представляє Вознесіння Господнє. У нас також є
будівля у стилі сецесії, яка отримала спеціальну нагороду на Всесвітній
виставці в Парижі 1905 р. Це була одна з найкрасивіших будівель, де працювали готель та казино на початку ХХ
століття. Кам’яний театр, побудований
у ХІХ столітті, був
нещодавно відреставрований за європейські кошти ».

Якщо з історичної точки зору це особливе місто, Сату
Маре також є дуже важливим культурним центром. Музеї, будинки культури, театри,
картинні галереї, парки та площі, пам’ятники та статуї – все це для того, щоб
збагатити культурне життя, яким можуть насолоджуватися як румунські, так і
іноземні туристи.

Тімішоара є багатоетнічним, багатоконфесійним містом, під впливом різних етнічних громад, особливо німецької, угорської та сербської, а також болгарської, італійської, грецької та французької. Культурна спадщина і розмаїття є сильними точками міста. Зі своїми 12 професійними культурними установами, Тімішоара є, після Бухареста, другим культурним полюсом країни з точки зору розміру і різноманітності культурної пропозиції.

Перша документальна згадка про місто Тімішоара датується 1266 роком під назвою Castrus Timisiensis, коли король Угорщини Кароль Роберт де Анжу звів тут фортецю. На картах часу місто фігурує ще з 1339 року, а в XIV – XVI століттях це місто вважалось бастіоном анти-османської боротьби. У середньовіччі Тімішоара зазнає максимального розвитку. Після 1718 року розпочинається колонізація німецького населення в Банаті. У XIX ст. Тімішоара стає важливим промисловим центром. Місто користується новими завоюваннями науки тієї епохи. Таким чином, в 1854 році введено телеграф, в 1856 році залізницю. 12 листопада 1884 року Тімішоара стало першим в Європі містом з електричним освітленням вулиць, а в 1899 році кінні трамваї були замінені на електричні, а в 1881-му році в місто було введено телефон. У міжвоєнному періоді був зведений православний собор на Площі Перемоги (румунською мовою – Вікторія), був відреставрований колишній Палац культури, будинок, в якому зараз діє Національний театр. Перший театр в Тімішоарі датується 1735 роком. У віденському документі від 1 січня 1718 року вказується, що в Тімішоарі існував пивний завод, який виробляв пиво й горілку. А в 1989 році, місто Тімішоара було першим в Румунії містом де спалахнула іскра революції, в результаті якої був повалений комуністичний режим Ніколая Чаушеску.

Місто успадкувало величезне число історичних пам’яток, понад 14.000 старих будівель в п’яти районах: Йозефін, Елізабетін, Фабрік, Мехала та Фрайдорф. Насправді весь комплекс будівель в центрі міста, а також ті з районів Йозефін і Фабрік вважаються історичними пам’ятками. Це є результатом тривалої традиції сучасного міського планування, початого ще у XVIІІ столітті, разом з приходом австрійців. Центр міста, розташований в старій Фортеці, був перебудований, з прямими вулицями і площами, а будівлі на перехрестях повинні були мати додаткові архітектурні елементи. Переважав бароковий стиль із віденським впливом, який і дав Тімішоарі назву Маленький Відень. В кінці ХІХ століття, міська структура міста зазнала комплексної модернізації. Колишні військові бастіони і приміщення були зруйновані і замінені бульварами і новими районами. У 1904 році, Мерія міста заснувала посаду головного архітектора і призначила на цей пост молодого архітектора Ласло Секеї. Він мав вирішальний внесок у розбудові центральної зони і у введенні стилів Арт Нуво і Сесешон. Свідченнями про це є палаци на Площі Перемоги чи будинок Брюк на площі Унірі. Теж завдяки цьому архітектору окреслилася і промислова архітектура, Міська бійня або Водний завод будучи всього лише кілька прикладів.

Райони Фабрік та Йозефін зберегли неспотвореними сліди етнічного розмаїття та ремісників, які збудували їх. Зберігся вплив німецьких, угорських та сербських ремісників. Будинки не перевищують два поверхи, вони яскраво пофарбовані і дуже багаті на архітектурні орнаменти. У районах Мехала, Йозефін та Фрайдорф зберігаються характерні риси традиційних сільських будинків банатських швабів (німців). Це будинки з великим отвором, прекрасно оздоблені та із зеленими насадженнями в передніх частинах будинків. Останній архітектурний стиль, що вплинув на старе місто, був румунський, введений після переходу Тімішоари під румунським управлінням. Найкращим прикладом цього є Кафедральний собор, здійснений під впливом традиційної румунської архітектури, у молдовському стилі, будучи, в даний момент, найвищою будівлею в Тімішоарі, заввишки 90,5 м. У міжвоєнний період будуються нові житлові райони, навколо центру, де відчувається вплив сучасного міжвоєнного стилю, бринков’янського чи навіть французького. У 2018 році, в Тімішоарі, в комплексі Openville буде завершено і найвищу будівлю в Румунії (155 м і 27 поверхів).

Своєрідною чарівністю наділяють місто Тімішоара парки і зелені зони, які простягаються вздовж каналу Бега та в усіх районах міста. З цієї причини Тімішоара була названа «містом парків і троянд. Довгу традицію у місті має театральне мистецтво за допомогою трьох державних театрів (унікальна ситуація в Європі): Національного театру, Німецького державного театру і Угорського державного театру Чікі Гергей», які пропонують вистави румунською, німецькою та угорською мовами. Ці три установи поділяють ту саму символічну будівлю з Румунським оперним театром. Філармонічний оркестр Банатул доповнює палітру культурної пропозиції найвищої якості, при цьому зберігаючи традицію міста, на сценах якого виступали Франц Ліст, Штраус молодший, Брамс, Енеску. Культурна спадщина міста доповнена Музеєм банатського краю, заснованим у 1872 році. У ньому виставлена найбільша колекція археологічних предметів виявлених у цьому регіоні. Так само у музеї виставлена найбільша колекція метеликів і птахів в Східній Європі.

Тімішоара, космополітичне місто, де культурне життя сильно впливає на його розвиток, в цілому, і його жителів, зокрема. Фестивалі, що вже стали традиційними, знакові парки і місця відпочинку і розваг, перетворили ідентичність міста на виключно авангардистське місто, гідне звання Культурної столиці Європи у 2021 році. Один з найпопулярніших парків є Центральний парк, з багатою історією, він вважається пам’яткою міста, в ньому будучи розміщений Пам’ятник героїв. Крім історичного аспекту і численних статуй розкиданих по всьому парку, тут були влаштовані скейтпарк та спеціальні лавки для гри в шахи або доміно. Теж близько до центру міста розташований і Парк троянд, який на початку ХХ ст. і приніс Тімішоарі репутацію міста троянд. Квіткові композиції та перголи, розташовані на алеях парку, налічують понад 1200 сортів троянд.