Tag: бібліотека

  • 17 листопада 2024 року

    17 листопада 2024 року

    КОНСУЛЬТАЦІЇ – Збереження пам’яті про жертв війни і тоталітаризму, а також про тих, кого переслідували за віру, прагнення до справедливості і свободи, є обов’язком і формою справедливості – заявив президент Клаус Йоганніс у неділю в німецькому Бундестазі на церемонії, присвяченій Дню пам’яті жертв війни і диктаторських режимів. Він також наголосив на важливості сильнішого та згуртованішого Європейського Союзу, адаптованого до викликів майбутнього. Німеччина, – сказав президент Йоганніс, – і надалі бачитиме в Румунії партнера, глибоко відданого європейським цінностям, готового працювати разом задля зміцнення Союзу та забезпечення захисту і визнання свободи і демократії як у сусідніх країнах, так і в усьому світі. Під час візиту 15-18 листопада Президент Клаус Йоганніс провів переговори зі своїм німецьким колегою Франком-Вальтером Штайнмаєром про безпеку та про подальшу підтримку, яку Румунія та Німеччина продовжуватимуть надавати Україні. А до порядку денного консультацій з канцлером Олафом Шольцем також була включена тема приєднання Румунії до Шенгенської зони з сухопутними кордонами.

     

    ВІЗИТ – У понеділок прем’єр-міністр Румунії Марчел Чолаку вирушає з робочим візитом до Брюсселя, де зустрінеться з новим Генеральним секретарем НАТО Марком Рютте, новообраним Президентом Європейської Ради Антоніу Коштою та Президенткою Європейського парламенту Робертою Метсолою. За повідомленням уряду в Бухаресті, прем’єр-міністра супроводжуватиме урядова делегація у складі міністра закордонних справ Лумініци Одобеску та міністра оборони Анджела Тилвера. Прем’єр-міністр також зустрінеться з румунськими експертами та членами Постійної делегації Румунії в штаб-квартирі Північноатлантичного альянсу. Візит до Брюсселя відбувається на тлі початку нового інституційного циклу на європейському рівні після виборів до Європейського парламенту, що відбулися в червні, а також прийняття нового Стратегічного порядку денного на період 2024-2029 років.

     

    ГІМНАСТИКА – Колишній румунський тренер з гімнастики Бела Карой помер у віці 82 років. Причина смерті не розголошується, але відомо, що в останні роки його здоров’я було слабким. Бела Карой був тренером знаменитої Надії Команеч, яка в Монреалі в 1976 році отримала першу десятку в історії Олімпійських ігор. Під його керівництвом Надії вдалося здобути й інші десятки, але потім тренер потрапив у немилість румунського комуністичного режиму, критикуючи суддівство на Олімпійських іграх у Москві з 1980 року. Через рік він втік до США, де згодом став тренером кількох американських гімнасток, які стали олімпійськими та світовими чемпіонками. Карой та його дружина зникли з поля зору громадськості після низки звинувачень у жорстоких методах тренування.

     

    ЗАХІД – Codex Aureus, найвідоміший і найважливіший середньовічний манускрипт в колекції у нашій країні, вперше за 25 років був виставлений в суботу на святковому заході в бібліотеці Батхянеуму в місті Алба-Юлія (центр). Манускрипт, якому понад 1200 років і який з минулого року внесений до реєстру ЮНЕСКО «Пам’ять світу», ніколи не виставлявся на публічному показі в Румунії. Він представлений в особливих умовах, в закритому режимі, але влада каже, що є всі передумови для того, щоб румунська публіка могла ним помилуватися наступного місяця. В рамках пілотного проєкту громадськість матиме доступ до «Кодексу Ауреуса» протягом декількох днів, протягом двох годин, в безпечних умовах. Бібліотека Батянеум в Алба-Юлія зберігає першу частину рукопису, яка містить Євангелія від Матвія та Марка. Інша частина, з Євангеліями від Луки та Івана, належить Апостольській бібліотеці Ватикану в Римі.

     

    ЛІСОВИЙ КОДЕКС – Новий Лісовий кодекс Румунії, який перешкоджатиме крадіжкам деревини, очікує на зелене світло від профільних комітетів румунського парламенту, щоб потрапити до Палати депутатів, яка є органом, що ухвалює остаточне рішення у цьому питанні. Але після проходження через комітет з питань навколишнього середовища закон все ще потребує двох доповідей від комітетів з питань сільського господарства та права. Було прийнято кілька поправок, включаючи створення та захист зелених зон навколо міст, доступ до всіх лісів пішки або на велосипеді, а також право на переважне право та якісну сировину за справедливою ціною для меблевиків країни. Документ також передбачає покарання за крадіжки з лісу шляхом конфіскації деревини та транспортних засобів, заборону суцільних рубок на всіх природоохоронних територіях, заліснення покинутих власниками земель та захист особливих дерев. Також були внесені поправки щодо обов’язкового відеомоніторингу лісових доріг та створення Національної лісової ради, яка контролюватиме дотримання працівниками лісових господарств професійної етики та стандартів. Новий Лісовий кодекс є важливою віхою в Національному плані відновлення та стійкості, і уряд у Бухаресті хоче, щоб він був прийнятий до грудня.

  • Національний музей геології в Бухаресті

    Національний музей геології в Бухаресті

    Оголошена архітектурним пам’ятником імпозантна будівля Національного музею геології в Бухаресті була побудована в новому бринков’янському стилі за проектом видатного архітектора Віктора Штефенеску на початку XX століття і спершу була призначена для розміщення тут Геологічного інституту. Король Кароль І підписав, у 1906 році, королівський указ про створення інституту, акт, який можна побачити в оригіналі у вестибюлі музею. Сто років тому, на додаток до дослідницької діяльності, тут зберігалися й колекції гірських порід та мінералів, якими могла милуватися і широка публіка.

    Першим куратором колекції був Юліу Моїсіл, який був у той же час і бібліотекарем в інституті. Зміни проведені в інституті спричини також змін і в музеї, так що в 1964 році, Александру Семака став активним прихильником перетворення цих колекції на колекції Національного музею геології. Після інвентаризації наявних тут предметів, послідував згодом процес обміну з іншими подібними інститутами з-за кордону для доповнення фонду,  паралельно з процесом тематичної реорганізації колекції. Після потужного землетрусу від 1977 року, будинок зазнав серйозних пошкоджень, і тому колекції були тимчасово переміщені на зберігання в іншу будівлю.

    Процес реконструкції та консолідації будівлі почався тільки в 1983 році, проектом, який не завдавши змін оригінальному стилю, відповідав уявленню музейних колекцій відкритих для доступу широкій публіці. Офіційне відкриття Національного геологічного музею, нарешті, відбулося у квітні 1990 року. В даний момент, музей є відділом Геологічного інституту Румунії, а більшість осіб, які тут працюють, є геологами.

    Національний музей геології є унікальним своїм дизайном. Ілюструючи всі галузі геономії – від формування планет, мінералів, гірських порід, родовищ корисних копалин, глобальної тектоніки, до еволюції життя на Землі, появи людини та її взаємодії із Землею – музей подібний на величезну книгу, з якої як експерти, так і пересічні люди можуть дізнатися цікаві речі. Відомо, що в Геологічному інституті Румунії, крім колекцій, що зберіглися в офісах дослідників, були, до Першої світової війни, в залі колекцій, “86 вітрин із представницькими літологічними зразками для геологічного складу Румунії, 28 вітрин із палеонтологічним матеріалом і 12 вітрин із мінералами і рудами, що походили з Румунії, але й деякими привезеними із закордонних поїздок”.

    Величезна теперішня колекція (близько 85 тисяч експонатів) була збагачена упродовж часу і в результаті пожертвувань установ або приватних осіб, особливо геологів, які працювали в інституті і залишили свої колекції на складі. Але тільки невеликий відсоток зразків виставлений у залах музею, майже 90% з них знаходяться на складах, оскільки вони є більш важливими для науки ніж для публіки. Нагадаю тут про ті близько 1000 голо-типів (скам’янілості, описані вперше у світі на території Румунії), яких дослідники використовують як посилання в їхніх дослідженнях.

    Виставлені в колекціях музею предмети є елементами мінералогії, петрографії і родовищ корисних копалин. Це близько 45.000 зразків з яких 6000 були відібрані для залів відкритих для публіки, палеозоології і палеоботаніки, а також 25.000 зразків у наукових колекціях, з яких 1.730 виставлені в музеї, як у систематичних залах, так і в залах історичної геології, стратиграфічної геології та геології Румунії. Колекції Національного музею геології складають як зразки найстаріших порід (1,9 млрд років) або зразки найстаріших слідів життя (600 млн років) на території нашої країни і найбільш повну колекцію гірських порід і скам’янілостей в Румунії. Колекції музею геології виставлені на трьох поверхах, із залами, присвяченими мінералогії, зовнішній і внутрішній динаміці Землі, палеоботаніці, палеонтології, стратиграфії, геології, тектоніки Румунії, рудним і нерудним корисним копалинам, вуглеводням, геології Румунії та флуоресцентним мінералам.

    Флуоресцентними мінералами відвідувачі можуть захоплюватися в спеціальному залі, улаштованому у підвалі музею, де ультрафіолетове випромінювання перетворює звичайні каміння на шоу незвичайних кольорів. Зали мінералогії виставляють кольорові експонати із дивними формами, зібраними з усього світу. В залі колишньої бібліотеки, що була ліквідована комуністичним режимом, зараз знаходяться динозаври, рептилії та інші істоти, яким сотні мільйонів років, а в Стратиграфічному відділі, що простягається в кількох залах першого поверху, представлена історія Землі по етапах. Кожна доба супроводжується картами і прикладами з Румунії, що дозволяє відвідувачам створити чітке уявлення про геологічну еволюцію румунського простору і нашої Планети.

  • Зал Об’єднання з Алба Юлії

    Зал Об’єднання з Алба Юлії


    Алба Юлія – місто, яке дало Румунії ідентичність. Тут у 1918 році було підписано документ про приєднання Трансільванії до Румунії. Але місто об’єднання мало зовсім інший вигляд 104 роки тому, коли воно було невелике провінційне військове містечко. Протягом історії місто розвинулося дуже повільно, будучи населеним переважно румунами. На початку 1900-х років воно налічувало 11.507 жителів, посідаючи 12 місце серед міст Трансільванії.

    Сьогодні Алба Юлія стала важливим туристичним призначенням. Історичним серцем міста є фортеця Алба Кароліна, укріплення, яке хоч і багато пережило за три століття існування, протистояло нападам і різним видам негоди. Це найбільша фортеця у військовому стилі «Вобан» в Румунії та в Південно-Східній Європі площею понад 100 гектарів, яка зберіглася неушкодженою до сьогодення. Фортеця була побудована протягом 23 років, з 1715 по 1738 рр. з ініціативи імператора Карла VI Габсбурга, під наглядом австрійського фельдмаршала Євгенія Савойського. Вона складається з семи бастіонів і всі елементи укріплення пристосовані до військової техніки того часу. Увійти у цитадель можна через шість воріт, що прикрашені статуями. Результати недавньої реставрації фортеці можна побачити саме в новому туристичному потенціалі міста.

    alba-iulia-foto-facebook-primariaalbaiulia.png

    Усередині фортеці Алба Кароліна знаходиться найбільша концентрація в країні на квадратний метр символічних архітектурних пам’яток різних епох, культур і цивілізацій, побудованих у сучасному архітектурному стилі. Так, ми маємо римську військову архітектуру (музей Принципів, ворота форту XIII Легіону Геміна) і військову архітектуру системи Вобана, культову архітектуру романського стилю XIII ст. і готики (римсько-католицький собор), бароко (церква тринітаріїв, нині бібліотека Баттіанеум), архітектуру необринков’янського стилю з елементами еклектики початку ХХ століття (Коронаційний собор), цивільну архітектуру з ренесансними стилістичними елементами та бароковими доповненнями (Княжий палац, Єпископський палац, палац Апор), романтичний стиль (Будівля Вавилон, нинішній Музей об’єднання), еклектика (Середня школа «Майлат», нині частина Університету) і навіть сецесія (Зал Об’єднання). Таким чином, Алба-Юлія є мультикультурним містом, його профіль визначається різними культурами, що перетинаються, і унікальною архітектурною спадщиною, яку необхідно відкривати, навіть реконструювати з історичної та етнічної, антропологічної, культурної точок зору.

    Центральним моментом подій 1918 року було зачитування Василем Голдішем Резолюції об’єднання на пленарному засіданні Великих зборів, а потім її одноголосне ухвалення делегатами. Текст резолюції нині вигравіруване на внутрішній стіні Залу об’єднання, про який розповім я далі. Побудована у 1900 році будівля, на першому етапі свого існування, була місцем прийомів австро-угорської армії. Оскільки це була найбільш простора і розкішна будівля в місті, її було обрано місцем проведення Великих національних зборів, для прийому тих 1228 офіційних делегатів румунів з Трансільванії. У 1922 році, король Фердинанд і королева Марія були короновані в Алба-Юлії як королі Великої Румунії. Тут, в Залі об’єднання відбувся королівський бенкет. Будівля була організована як виставковий простір з 1968 року, коли сповнилося 50 років з моменту возз’єднання Трансільванії з Румунією. Зараз при сповненні 104 років з моменту цієї події, Зал об’єднання залишається однією з найважливіших будівель Румунії. Кілька років тому там відбувся масштабний проект реставрації та реконструкції, він будучи офіційно відкритий 1 грудня 2018 року, з нагоди Сторіччя об’єднання.

    Зараз у центральному Залі Об’єднання розміщено виставку, присвячену моменту 1918 року. Виставлені там предмети мають особливу цінність для румунів. Офіс адвоката Аурела Лазара, наприклад, розповідає про перший великий момент, який передував об’єднанню, а саме про складання Декларації про самовизначення румунів з Трансільванії 12 жовтня 1918 року. Декларація мала бути зачитана 18 жовтня Александром Вайдою-Воєводом в Будапештському парламенті та позначити напрямок, якому трансільванські румуни обрали для наступного періоду, тобто підготовки кроків для досягнення об’єднання з Румунією.

    На виставці також виставлені різні предмети учасників Об’єднання, прапори, медалі офіційних представників румунів, плани оборони міста. Фотоапарат, яким було зроблено п’ять знімків об’єднання також представлені на виставці. Неофіційним фотографом того дня був Самойле Мирза, ветеран війни, який приїхав із делегацією із села Галтіу. Так сталося, що Самойле Мирза був на той момент єдиним власником фотокамери з усіх 100.000 учасників Великих зборів. Офіційний фотограф міста, який мав зробити серію знімків у цей день, був відсутній за підозрілих обставин, тому фотографії, зроблені Самойлом Мирзою, є єдиними свідченнями об’єднання 1 грудня 1918 року. Фотографії також свідчять про участь у заході нескінченного натовпу людей. На жаль, Самойле Мирза не брав участі в роботах Великих зборів, які проводилися у будівлі, що отримала назву «Зал об’єднання», а залишився з натовпом, за межами стін фортеці Алба Кароліна. У бічних частинах Залу Об’єднання та в підвалі організована етнографічна виставка. Більшість експонатів стосуються звичаїв і традицій району гір Апусень. Зали організовані тематично, будучи присвячені ярмарку, роботі, релігійному життю, дитинству, весіллям, вечорницям. Виставку супроводжує цікавий набір фотографій із зображеннями, зробленими з 20-х роках ХХ століття, у той час, коли ці традиції ще були недоторканими.

    Таким чином, 1 грудня 1918 року залишається безпрецедентним історичним моментом для міста Алба Юлія. Тому що місто, яке на той час налічувало лише 10.000 жителів і два готелі, мусило і прийняло виклик організувати лише за 10 днів унікальну подію – Великі народні збори.

  • Національна бібліотека в Бухаресті

    Національна бібліотека в Бухаресті

    За більш ніж півстоліття від
    моменту перших дискусій на тему доречності створення
    Національної бібліотеки, через три роки після відновлення будівельних робіт у
    новій будівлі (розпочатій в 1986 р. ще під час диктатора Чаушеску) і через
    чотири місяці після офіційного відкриття (квітень 2012 рік), нове приміщення Національної бібліотеки, розташоване на бульварі Унірі
    (укр. Возз’єдання), відкрило свої ворота для широкої публіки. Про цю будівлю і
    розповім я вам сьогодні.




    До колекції Національної бібліотеки входять
    понад 12 мільйонів книг, що розподілені на декілька фондів. Це перш за все
    поточний фонд книги, до якого входять румунські та зарубіжні видання (книги,
    газети і журнали), фонд спеціальних колекцій, з понад півмільйона документів
    (бібліофілія, рукописи, історичні архіви, старі румунські періодичні видання,
    гравюри, фотографії, картографія, аудіовізуальні документи). Найбільш цінною
    книгою бібліотеки є Codex Aureus, фрагмент латинського Євангелія на пергаменті
    від 810 року, сторінки якого можна перегортати і віртуально. У бібліотеці є 14
    великих читальних залів, 6 конференц-залів, конференц-зал місткістю на 400
    місць, 30.000 квадратних метрів для зберігання книг і 15.000 квадратних метрів
    простору для виставок, колекція для іграшок, книгарні і кафе. Читальні зали,
    конференц-зали і величезний багатофункціональний амфітеатр обладнані
    звукопоглинаючими панелями. Читачі можуть шукати у базі даних будь-яку книгу,
    яку отримають на замовлення через розумний міні-ліфт, розташований у кожному
    читальному залі. Найбільш цікавим є багатофункціональний зал, який виглядає як
    кінозал.




    Але розпочнемо з історії
    бібліотеки. Історія цієї важливої для Румунії установи почалася в 1859 році,
    коли бібліотеці Національного коледжу Св. Сави надано статус Національної бібліотеки. У 1901 році її
    колекції перейшли до спадщини Румунської Академії. Бібліотека була відновлена в
    1955 році, але тривало майже два роки, поки було знайдено приміщення – колишній
    Палац фондової біржі – і два роки для його пристосування до потреб Національної
    бібліотеки. Перші дискусії про необхідність побудови нового приміщення для
    Національної бібліотеки розпочались на початку 60-х років, але будівництво
    почалося тільки в 1986 році і було призупинено дуже близько до завершення у
    грудні 1989 року. Після революції, це нове приміщення Національної бібліотеки
    мало бурхливу історію. Тривалий час не зроблено ніяких інвестицій, так що
    частини будівлі були пошкоджені. Крім того, місце притягало злодіїв будівельних
    матеріалів. У 2002 році, велика суперечка розгорілася навколо цієї будівлі,
    після того, як влада хотіла перетворити на будинок уряду. Однак, теж влада
    відмовилася від цього плану. У 2004 році відбувся перегляд проекту з 1986 року,
    а в 2006 році Міністерство культури вирішило перетворити будівлю на культурний
    центр та Національну бібліотеку. Будівельні роботи розпочалися навесні 2009
    року і завершилися в кінці 2011 після інвестиції обсягом 100 млн.
    євро.

    14
    читальних залів і багатофункціональних приміщень доступні зараз для публіки, де організовані різні
    заходи, такі як виставки, конференції або семінари чи майстер класи, і куди, в
    спеціально відведених місцях може приходити будь-хто потребує місця для навчання,
    в тому числі групи студентів та учнів, які працюють над спільними проектами.
    Усередині Національної бібліотеки були відкриті і дві кав’ярні. Один з семи
    читальних залів був спеціально влаштований для учнів початкових і середніх
    класів, які матимуть доступ до книг шкільної літератури, збірників, різних
    атласів та карт. Приміщення було улаштовано так, щоб його можна бути
    використати як місце, де учні могли робити свої домашні завдання, але й місце,
    де вчителі і викладачі можуть прийти зі учнями для різних освітніх заходів.
    Крім того, у нове приміщення Національної бібліотеки можуть прийти і
    читачі, які ще не вміють читати. Йдеться про майбутніх учнів, для
    яких спеціально було створено ігротеку.




    Інший читальний зал доступний для тих, хто
    цікавиться правом і правовими документами, з вікон якого можна побачити
    Бухарестський трибунал. Поруч із цим залом, знаходиться інший, куди можуть
    приходити любителі преси. Найбільшим читальним залом, місткістю 80 місць і
    приміщення присвячене мистецтву, є літературний зал. Розташування цього залу
    абсолютно оригінальне, навпроти ріки Димбовіца, звідки можна побачити Будинок
    народу. Таким чином, найбільші щодо розміру будівлі в Румунії «дивляться одна
    на одну» Перше пожертвування для цього залу прийшло від родини Блага, йдеться
    про бюст поета і драматурга, для якого була
    створена спеціальна зона. Серед останніх пожертвувань бібліотеці фігурують і
    рукописи історика Нягу Джувари, а також твори XVI та XVII ст., подаровані
    колишнім головним архітектором столиці Александром Будіштяну.

  • Місто Блаж

    Місто Блаж

    Через
    кілька днів – 1 грудня – Румунія відзначатиме свій Національний
    день. Це найважливіший день в історії румунів, момент створення
    румунської національної держави. Місто Блаж, про яке я розповім сьогодні, відіграло важливе місце у процесі становлення Великої Румунії. Третє за величиною місто в повіті Алба, однак одно з найважливіших населених пунктів для історії всієї Румунії – місто Блаж, відоме під назвою малий Рим, розташоване на заході країні, у виноградарському регіоні. Місто Блаж є центром греко-католицької митрополії Алба-юльського та Фегераського регіонів.

    Перша документальна згадка про Блаж датується 1252 роком, коли граф Херборд купив маєток розташований на горбах, маєток що називався Херборді. У 1313 році син Херборда, Блазіус, став володарем маєтку. Назва Блаж походить від ім’я Блазіуса. Спочатку, населення місцевості було малочисленним, в 1650-му році при першому переписі населення в Блажі мешкали члени 20 родин. Місто розвинулось після переміщення сюди резиденції греко-католицького єпископства. Незадовго після цього моменту у місті почали з’являтись навчальні заклади, бібліотека дієцези (найбільша румунська бібліотека Трансільванії) тощо. 19 травня 1737 року Блаж отримав статус міста.

    З 1738-го року, новий та важливий етап розвитку м. Блаж окреслюється завдяки діяльності єпископа Іноченція Міку Клайна, засновника сучасного міста. Він був ініціатором національної політичної боротьби румунів з Трансільванії, склавши план боротьби, що матеріалізувався відомим актом Supplex Libellus Valachorum, суть цієї програми будучи перейнята революціонерами від 1848-го року. Хоча влада зашкодила йому виповнити мрії, його ідеї почали давати результатів. У 1747-му році завершилось будівництво монастиря, в 1754-му році почали діяти перші навчальні заклади міста Блаж, а з 1750-го року відновила діяльність друкарня.

    У 1754 році зусиллями єпископа Петра Павела Арона, в Блажі відкрила свої ворота перша державна школа з викладанням румунською мовою. Скасування греко-католицької церкви румунською комуністичною владою у жовтні 1948 році було важким ударом для міста Блаж, оскільки вся його інтелектуальна еліта була заарештована та розвіяна по країні. Греко-католицьку Теологічну Академію було закрито, а блазьку Центральну бібліотеку знищено. Велику частину книг було кинуто в ріку Тирнава, а каплиці навчальних інститутів було перетворено на спортивні зали.

    У другій половині XVIII-го початку XIX-го ст. Блаж був потужним центром боротьби румунів з Трансільванії заради національної емансипасії, ціла когорта книжників просвітителів такі як Самуїл Міку, Петру Майор, Георге Шінкай, Іон Будай-Деляну утверджуючи новітню культурну течію під назвою Арделянська школа.

    Якщо колись ви зупинитесь в місті Блаж раджу вам відвідати Єпископський палац побудований в 1535 році Штефаном Багді, в стилі бароко, а також Греко-католицьку Митрополію з 1853 року. Певний час в цьому палаці діяв Музеї історії та археології. Також надзвичайної краси є Греко-католицький собор Святої Трійці, побудований з 1738-го по 1745-ий рр. в стилі трансільванського бароко за планами італійського архітектора Джовані Мартінелі, скульптурний монументальний ансамбль блазького Великого національного зібрання тощо.

    Нині місто Блаж є важливим вузлом дорожнього та залізничного руху, головним економічним центром. Також тут існує Дослідний та виробничий виноградарський центр, Музей з відділами історії, археології та природних наук, заснований в 1851 році, в якому зберігаються й книги, що походять з власної бібліотеки лінгвіста й філолога Тимотея Чипаріу, видатного представника Латинської течії та Революції від 1848 року в Трансільванії.

    У червні 2019 році місто Блаж відвідав Папа Римський Франциск. Кульмінацією візиту Папи Франциска була беатифікація семи греко-католицьких мучеників, подія, що відбулася на рівнині Блажа, наприкінці 20-річного канонічного процесу. Це була надзвичайно важливою подією для приблизно одного мільйона римо-католиків і 200.000 греко-католиків нашої країни. Але і для більшості 85% румунів, які є православними сповідниками. Понад 150 тисяч людей відвідали Блаж 2 червня 2019 року на заходах, організованих з нагоди візиту Папи. Верховний понтифік був присутнім на рівнині Свободи, на Площі 1848 року і в архієпископському соборі Святої Трійці.

  • Замок Телекі в н.п. Горнешть

    Замок Телекі в н.п. Горнешть

    В останні роки в
    Румунії зріс інтерес до старих дворянських резиденцій. Чи це зацікавлені люди, які подорожують
    селами у пошуках старих
    особняків, або підприємці, які починають авантюру повернення таким будівлям краси минулих років, отже можна
    помітити зростаючу тенденцію до більш широкого відкриття позаміських
    дворянських резиденцій. У центрально-північній частині Румунії, у Муреському повіті, ви знайдете багато таких казкових замків. Сьогодні ми зупинимося у
    замку Телекі, з населеного пункту
    Горнешть, якого фахівці вважають одним
    із найкрасивіших у Трансільванії. У нього цікава історія. У 1949 році ансамбль
    було націоналізовано, а в 1956 році він був перетворений на профілакторій для дітей хворих на туберкульоз. Будівля була повернута власникам у 2006 році та внесена до
    туристичної мережі у 2011 році, після того, як стала
    власністю родини Телекі.




    На місці замку був
    колись укріплений середньовічний замок, про який згадується в документах від
    1477 року, побудований на замовлення Іштвана Ерделі у період 1462-1465 рр. У
    королівському документі від 1478 року, король Матвій Корвін назвав цей будинок
    замком. Замок Іштвана Ерделі був проданий в 1685 році графу Міхаю Телекі. Між
    1772 і 1782 рр. Йосип Телекі та його син граф Ласло Телекі знесли будівлю і
    перебудували її у формі, яка збереглася до наших днів. Родина Телеків займає
    чільне місце в історії Трансільванії та Угорщини, оскільки ця шляхетна родина
    брала активну участь впродовж століть в політично-адміністративній та
    культурній галузях. У 1685 році Міхай Телекі (1634-1690 рр.) став графом
    Священної Римської імперії, отримавши титул від імператора Леопольда I.
    Найвідомішим членом родини, проте, був граф Телекі Самуїл (1739-1822 рр.),
    канцлер Трансільванії при Австро-угорській імперії і засновник бібліотеки
    Телекі в м. Тиргу-Муреш. Граф Самуїл Телекі був похований у дворі іншого замку
    родини – у селі Думбревіоара.






    Дістатися замку
    дуже легко, прямуючи автомобілем по національній дорозі №15. Замок прихований
    віковими деревами. Слідів часу видно на фасаді замку, на стінах але й на величезних
    скрипучих воротах. Названий найкрасивішим замком Трансільванії» і
    «скарбом Муреського повіту замок родини Телекі в селі Горнешть розташований в 17 км від міста Тиргу-Муреш і побудований в так званому стилі
    Грассалкович (Grassalkovich), дуже популярний в Будапешті. Спроектований
    архітектором Андреасом Маєрхоффером із Зальцбургу, дуже схожий на побудовані
    теж ним палаци Геделле і Пецел (в Угорщині), замок Телекі розташований в безпосередній
    близькості від ріки Муреш, серед вражаючого дендрологічного парку. У дворі
    замку каштани, ясині, акації, дуби або горіхи конкурують з давніми алегоричними
    статуями і бюстами Маркіза де Мірабо і короля Людовика XVI. Калман Телекі – один із власників замку: Цей замок був побудований між 1772-1802 роками
    трьома поколіннями родини Телекі. Це бароковий замок в стилі Грассалкович,
    імпозантна будівля з вражаючим дахом. Деякі кімнати облаштовані, інші – ні.
    Таким чином, ви можете створити враження про спосіб життя мешканців замку між
    двома світовими війнами. Стеля у Великому залі намальована в сецесіоністському
    стилі.




    Спроектований в
    стилі бароко, замок Телекі в селі Горнешть має форму латиської буки U. Фасад
    будівлі має в самому центрі балкон із закругленими кутами. На даху є величезний
    годинник. Характерною особливістю цього замку є кількість кімнат і вікон. Він
    має 52 кімнати і 365 вікон, які символізують тижні і дні року. Інтер’єр замку
    ще зберігає аромат минулих часів: зелені та білі кахельні печі прикрашені
    ангелами, величезні кришталеві люстри, намальована стеля, та мармурові підлоги,
    величезні різьблені двері.




    Замковий парк був
    облаштований спочатку у французькому стилі, щоб пізніше в кінці ХІХ століття
    він був перетворений на сад в англійському стилі. Про те як він виглядає зараз
    дізнаємося теж від Калмана Телекі: Замок розташований у парку площею 6 га, де
    є різні породи дерев. Найцікавіше з них – гінкго білоба, якому більше 250
    років. Це найважливіший елемент парку, але у нас є й інші цікаві дерева, і парк
    взагалі дуже гарний.




    На початку ХХ
    століття в будівлі також зберігалася колекція ілюстрацій та бібліотека з понад
    6 000 примірників дослідника Телекі Саму, нащадка засновника тиргумуреської бібліотеки
    Телекі. Наприкінці Другої світової війни будівлю було розграбовано, а
    бібліотеку знищено (частина книг була врятована і зберігається в бібліотеці
    Телекі в місті Тиргу Муреш та в музеї м. Арад). Крім замку Телекі, у н.п.Горнешть
    є також відома реформатська церква, побудована в 1456 році в готичному стилі. В
    околицях міста є й інші монументальні будівлі, які варто відвідати, наприклад,
    замки Телекі в Глодень та Думбревіоарі, замок Балінтітт у н.п. Ерней, замок
    Маріаффі у Синджеорджу де Муреш та особняк Зілі у н.п.Воєводень. Міста Тиргу Муреш
    та Регін, що знаходяться в радіусі 17 км, пропонують різноманітні культурні та
    розважальні програми.

  • Замок Стурдза у н.п. Міклеушень

    Замок Стурдза у н.п. Міклеушень

    Побудований на
    молдовському поселенні з
    600-річною історією, замок, побудований Георгієм Стурдзою на стику ХІХ-ХХ століть, сьогодні є справжньою архітектурною перлиною
    неоготичного стилю, що відрізняється своїми гербами та орнаментальними елементами, що прикрашають його фасад та сторожові вежі, що
    охороняють парк.




    Теперішній замок або палац Стурдза (готичний стиль) був побудований в період 1880-1904
    Георгієм Стурдзою і його дружиною, Марією в селі Міклеушень, Яському повіті. Цю
    будівлю ще називають Замком для Марії, тому що вона була побудована
    на честь пані Стурдза, яка була на 11 років меншою ніж її чоловік і яка ніяк не
    могла звикнути до регіону, в який переселилася жити після одруження. Зараз
    замок належить Митрополії Молдови й Буковини. Монастир Міклеушень було, так
    само, внесено до списку історичних пам’яток Яського повіту, разом з церквою
    «Святі Воєводи і церквою «Благовіщення», що датується 1787 роком.




    Молдовський господар Олександр Добрий подарував
    двірнику Міклеушу великий шматок землі, розташований навколо заплави річки Сірет;
    це сталося близько 1410 року, а після смерті губернатора маєток став відомий
    під назвою Міклеушень. Після 180 років, нащадки губернатора продали маєток
    скарбнику Сіміону Строїчу, який побудував особняк на цих землях. У 1752 році
    двірник Іоан Стурдза перебудував особняк, додавши до нього підвал і перший
    поверх. Нова будівля налічувала 20 приміщень (на кожному поверсі по 10
    приміщень); конюшню для породних коней, що брали участь у змаганнях, які
    проводилися на фермі.




    Дімітрій Стурдза, син господаря Стурдза, звів тут
    церкву. Пізніше, син Дімітрія, Алеку Стурдза Міклеушан, улаштував на площі у 42
    гектари навколо особняка парк в англійському стилі, з декоративними деревами та
    квітами, і теж він подбав про збагачення бібліотеки численними книгами і
    рідкісними рукописами. Алеку Стурдза помер від холери в 1849 році і був
    похований в церкві на маєтку. Після його смерті, управлінням маєтку зайнялась
    його дружина, яка залишила потім його у спадок своєму синові Георгію Стурдзі,
    той, хто у 1869 році одружився на дочці письменника Іона Гіки, Марії, яка й
    переселилась жити сюди.




    Для своєї дружини Георге Стурдза прискорив процес
    відновлення замка; 1880-1904 рр. є періодом, коли замість колишнього особняка
    виріс красивий палац, побудований в готичному стилі. Нео-готичні вежі,
    середньовічні обладунки, манеж, вхідна башта з мостом через рів з декоративними
    елементами нео-готичного впливу. Усередині, замок мав прекрасні і дорогі
    декорації: мармурові сходи, меблі з деревини трояндового дерева, кухонні плити
    з теракоти, порцеляни й дорогий фаянс, дорогий паркет з екзотичних пород
    дерева, такі як абанос та махон, а також стелі пофарбовані в олії. Екатерина
    Стурдза, єдина дочка подружжя Марії та Георгія Стурдзи вийшла заміж в 1897 році
    за Шербана Кантакузіно, однак їхній шлюб був бездітним. Під час Першої Світової
    Війни, замок Стурдза було перетворено на воєнний шпиталь. Навіть видатний
    румунський композитор Джордже Енеску відвідав замок, виступаючи з концертом для
    поранених. У 1921 році, на базі аграрного права, селяни отримали землю, що
    належала маєтку з Міклеушень. 1700 гектарів землі було розподілено на 810
    ділянок. Довгий час, управлінням парку займалася Екатерина Кантакузіно. Взимку
    1944 року, замок використовували в якості місця відпочинку для полонених німців
    і бібліотека понесла значних збитків.




    Бібліотека була створена упродовж часу завдяки
    придбанню кожного її власника, найбільш пристрасними бібліофілами були Дімітрій
    Стурдза (1756-1846), його сини Костаке Стурдза-Шкеяну (1790-1860 рр) і
    Александру (Алеку) Стурдза-Міклеушану (1803-1848), могила якого знаходиться в
    церкві, а також син останнього, Димітрій А. Стурдза (1833-1914 рр), великий
    нумізмат та історик, секретар і президент Румунської академії. Він був братом
    Георгія, який побудував нинішній замок. Ця чудова приватна бібліотека
    складалася з приблизно 60.000 томів, включаючи інкунабули та багато принцепсів
    або дуже рідкісних видань. Серед румунських книг були копії майже всіх
    румунських літописів, а також релігійні рукописи слов’янською та румунською
    мовами XVI-XIX століть. Щоб підкреслити незлічену цінність
    цієї бібліотеки та драму, яку зазнала румунська культура через її втрату, згадаю,
    що три з перших п’яти відомих румунських перекладів (з кінця XV століття та з
    XVI століття), які були подаровані Румунській академії в 1884 році Дімітрієм Стурдзою-Шкеяну,
    походять з Міклеушеньської бібліотеки. Це Псалтир Шкеянський (близько 1500-1559
    рр), Псалтир Воронецький (приблизно 1500-1559 рр) і Кодекс Стурдзанус
    (1580-1619 рр). Лише кілька тисяч книг збереглися з дорогоцінної Міклеушенської
    бібліотеки, багато у пошкодженому вигляді (з них близько 4000 томів – в Єпископаті
    Роману та кілька сотень інших – в
    університетській бібліотеці міста Яси), тисячі листів та документів (на даний
    момент у Державному архіві). Інші книги безслідно зникли в 1944-1945 роках,
    коли Екатерина знаходилася в притулку у м. Роман.




    Під час Другої світової війни замок був
    занедбаний, оскільки фронт був дуже близько до нього. У цій ситуації Замок був
    спустошений, будучи викрадені, крім згаданих книг та колекцій, усі меблі та
    цінні предмети. Залишившись без спадкоємців, Екатерина подарувала замок на
    належну йому землю Єпископству міста Роман, з метою заснування тут жіночого
    монастиря. Після її смерті в 1953 році, замок був, певний час, складом
    вибухових матеріалів, дитячим табором, а з 1960 по 2001 рік школою для дітей з
    серйозними психічними вадами. У 2001 році Замок повернувся у власність
    Митрополії Молдови і Буковини, і за гроші запозичені від Світового Банку
    Митрополії вдалось розпочати тут роботи консолідації та відновлення. В замку у
    2003 році були зняті кілька сцен із фільму Східний експрес режисера
    Серджіу Ніколаєску.

  • Всинови бібліотеку

    Всинови бібліотеку




    У період, коли люди стикаються з несподіваними викликами, багато хто
    переосмислює себе і приділяє часу на колишні пристрасті. Сьогодні ми розповімо
    вам про ініціативу, яка поставила собі за мету натиснути кнопку
    «перезапустити».

    Саме тому з’явилася Асоціація «Re-Start Romania» та низка її проектів. Про найсвіжіший з
    них розповість Аліна Стоян, радник з питань зв’язку Асоціації: «Було кілька
    ініціатив, деякі були дуже успішними, але я хочу розповісти про одну дуже
    цікаву ініцятиву, і це незважаючи на те, що ми не виходимо з дому. Може
    виявитися спокусливим не вийти з хати, а навпаки знайти книгу і читати. Йдеться
    про проект під назвою «Відкрита бібліотека», проект, який народився десь рік-півтора
    тому, майже два роки, коли асоціація «Re Start Romania» подумала знову просувати читання книг у друкованому вигляді та більше того,
    заохочувати доступ до культури так, щоб люди мали можливість насолоджуватися
    читанням тих книжок, яких вони не можуть знайти у книгарнях. А це означає, що ми
    обрали кілька бібліотек, де люди приходять і дарують книги. Ці бібліотеки обираємо
    ми і оснащуємо їх книгами. Коли хтось хоче прочитати книгу в нашій бібліотеці,
    його обов’язком є подарути взамін книгу. Так і називається ініціатива: «візьми
    і подаруй книгу в обмін».






    Ми хочемо запропонувати простір для самовираження та дій для всіх
    мотивованих, причетних, впевнених, амбітних громадян Румунії, які мають
    соціально-прогресивні погляди, незалежно від віку, статі, віросповідання чи
    політичних уподобань, повідомляється на сайті асоціації. Аліна Стоян розповіла нам про те, як проект набув
    нових обертів за допомогою цих людей: «Проект, на наш погляд, набув
    несподіваного розмаху. Практично менш ніж за рік ми уклали 12 партнерських
    стосунків, практично як в Бухаресті, але і в інших містах країни, таких як
    Констанца і Пітешть, де ми знаходимо такі бібліотеки, партнерства, в яких
    відповідні місця стають добровільними, і бажають подбати про стенди. Ми даємо
    їм повний книгами стенд, за яким вони зобов’язуються подбати, піклуватися про
    те, щоб полиці були повні книжками, заохочувати людей певного району приходити
    та приносити інші книги. Залучення було надзвичайно великим. Більше того, за
    останні три місяці ми започаткували міні-проект, підтримуючи та просуваючи твори
    румунських письмеників. Ми зробили це, починаючи з серії міні-інтерв’ю наживо, зараз
    шукаємо варіанти завантажити їх в Інтернет. Ми зустрічалися з письменниками, вони
    презентували їхні книги та, практично, дарували їх стенду бібліотеки. Ми вже записали
    4-5 інтерв’ю. З моменту організування цих міні-заходів, люди стали більше цікавитися
    цим проектом. Вони хочуть стати добровольцями або всиновити, як ми це
    назвали, всиновити таку бібліотеку, практично подбати про стенд,
    який ми даємо їм в розпорядження. Я вважаю, що цій ініціативі виросли крила
    швидше, ніж ми прогнозували, і це тільки радує нас».





    Ідея виникла також із бажання, щоб за допомогою неполітичних заходів, стимулювати
    участь румунів у житті їхніх громад, що має прямий вплив на якість життя кожного з них, як зізналася наша співрозмовниця. Ми дізналися, що у вже існуючих 12 бібліотеках,
    книги на полицях змінюються щодня, так що у кожній бібліотеці завжди є
    пропозиція близько 200 книг: «Зараз все відбувається в онлайн-форматі. Перш за все, ми знайшли тимчасові рішення,
    інтерв’ю з румунськими письменниками. Поки ми робимо інтерв’ю, бібліотека не зникне.
    І хоча ми проходимо крізь період, коли ситуація у світі погіршилася і всі ми
    перебуваємо в ізоляції, у нас зараз найбільше пропозицій всиновити бібліотеку
    ».

    Заклик до нормальності в менш нормальний період. Заклик до повторного
    відкриття самого себе через варіанти читання сьогодні і, особливо, завтра.

  • Бібліотека дітей-ромів в Бухаресті

    Бібліотека дітей-ромів в Бухаресті




    Створюючи соціально та економічно неблагополучну етнічну
    меншину, роми можуть подолати своє поточне становище за допомогою культури та освіти.
    Це одна з промоуторських ідей Ромської дитячої бібліотеки, проект,
    започаткований три роки тому в результаті співпраці шведської письменниці
    Гунілли Лундрен із шведським ілюстратором і редактором румунського походження
    Аріною Стоєнеску, британським професором ромських досліджень Томасом Актоном і
    шведським журналістом ромського походження Фредом Тайконом.

    Будинок, в якому
    розміщена бібліотека є й місцем проведення іншого соціально-культурного проекту:
    Музей ромської культури в столичному районі Джулешть (околичного столичного району,
    де живуть багато ромів).Там,
    на занедбаній периферії столиці, де міський простір розбавляється у знедолений
    сільський світ, зустріли ми письменницю Гуніллу Лундгрен. Відома особливо як
    письменниця дитячої літератури, Гунілла створила у Швеції ПЕН Клуб (творчий
    клуб) для ромських дітей у своїй рідній країні. На основі досвіду, читання та
    дискусій в рамках клубу, вона написала три книги і сценарій для радіовистави
    разом з дітьми, з якими вона там працює.

    Будучи близькою до ромської меншини в
    Швеції, письменниця співчуває ромським дітям зі Східної Європи, хоча їхня ситуація
    інша. Гунілла Лундгрен: «У Швеції проживають
    багато ромських груп. Є так звані шведські роми, які проживають у нашій країні
    протягом багатьох років. У нас також є ромські прибульці: роми з колишньої
    Югославії, які приїхали слідом за війнами. Крім того, є у нас багато інших
    груп, такі як російські або фінські роми, це люди різних релігій,
    які розмовляють різними мовами. На даний момент, у Швеції проживають також багато
    ромів з Румунії та Болгарії, що жебракують на вулицях, і це засмутило ромських
    дітей зі Швеції, які приходять до нашого творчого клубу. Ромські діти в Швеції
    не жебракують, вони взагалі мають гідне життя, їхні батьки мають місце праці, і
    вони вважають, що їм пощастило, і вони не могли зрозуміти, що сталося з тими
    дітьми, чиї матерії жебракують на вулицях у Швеції. У висновок, діти з клубу
    сказали: «Ми повинні допомагати дітям, тому що вони точно залишилися в Румунії.
    Ми повинні дарувати їм книжки, щоб і вони не стали жебраками. Таким
    чином, доходи від продажу книг ПЕН-клубу вкладаються в публікацію інших книг
    про ромських дітей, книги, які за допомогою Аріни Стоєнеску доставляються до
    Румунії, щоб ромські діти тут не стали жебраками.»







    Видавництво «PionierPress», засноване
    ілюстратором і перекладачем Аріною Стоєнеску, презентувало з нагоди трирічного
    ювілею Ромської дитячої бібліотеки, румунсько-ромську двомовну книгу Щасливий
    Великдень, яка, таким чином, додається до двох інших двомовних книг,
    виданих цим видавництвом і присвяченим ромським дітям. Їх автор, Гунілла
    Лундгрен, розповідає про Ромську дитячу бібліотеку:«Бібліотека працює, і
    мені здається, що вона вимагає багато роботи. Докладаються зусиль з обох
    сторін. Ми, у Швеції, називаємо тутешню бібліотеку нашою дружньою
    бібліотекою. Ми обмінюємося листами, за допомогою Аріни, так щоб тутешні
    ромські діти відчували, що ми їхні друзі. У нашій бібліотеці в Швеції ми проводимо
    виставки з листами, отриманими від тутешніх дітей, зі столичного району Джулешть.
    Також, в даний момент, у ромській бібліотеці виставлені фотографії наших
    шведських дітей».





    Лумініца Анкуца, представник Музею ромської культури в
    Джулешть, вважає, що ця бібліотека стала своєрідним клубом для дітей цього кварталу.
    Лумініца Анкуца: «Ця ініціатива була корисною для культури та літератури, тому
    що багато тутешніх дітей мають батьків, які, з різних причин, не проводять
    багато часу з ними, не читають їм, щоб допомогти їм розвивати деякі навички.
    Ми, відколи відкрили Ромську дитячу
    бібліотеку, зосередилися більше на читанні: я просто читала або читаю разом з
    ними деякі казки. Першою важливою річчю було привабити їх приходити до Музею,
    тому що, в цьому районі, немає дитячого майданчика або великого парку. Є лише
    один невеликий парк поруч з однією з двох шкіл кварталу.»




    Читання допомагає тутешнім дітям – як, до речі всім
    дітям, де б вони не були і звідки б вони не походили – розвиватися на декількох
    планах. Це допомагає їм бути уважними, задавати питання, давати відповіді і
    спілкуватися. Лумініца Анкуца: «Ми читали їм історії, які мають зв’язку із історією
    ромів. Разом з відкриттям бібліотеки,
    три роки тому, відбулася й презентація книги Гунніли Лундрен під назвою Софія,
    яка розповідає історію про жертву Голокосту ромів. Ця книга, по суті, задумана
    у вигляді двомовного ​​коміксу, румунською та ромською мовами. Читаючи цю книгу
    з дітьми, я помітила, що вони самі не знають багато чого про історію ромів.
    Отже, вони були дуже зворушені історією про маленьку дівчинку, яка жила в
    концентраційному таборі, і яка пережила драматичні події. Діти дуже цікаві.
    Коли вони бачать книги на полицях, беруть їх звідти, переглядають їх і задають всякого
    роду запитання. Багато хто з них дуже багато читають і просять нас читати їм.
    Деякі приходять сюди із меншими братами, які, навіть якщо вони не читають,
    наслідують наші жести, коли ми читаємо. Ми хочемо відкрити їх до читання, тому
    що тільки читанням вони можуть виявити себе.»




    Вони виявляють себе та інших, тому що Ромська дитяча бібліотека
    також відкрита і для дітей, які не належать до ромської громади і живуть у цій
    ігнорованій периферії столиці.

  • Бібліотека імені Степана Ткачука

    Бібліотека імені Степана Ткачука

    У центральному
    приміщенні Союзу українців Румунії в Бухаресті була офіційно відкрита
    Бібліотека імені Степана Ткачука. Ідея створення бібліотеки належить
    письменнику та голові комісії з питань культури СУР-у Михайлу Гафії Трайсті за
    фінансовим сприянням СУР-у. На офіційному відкритті бібліотеки були присутні письменники,
    фольклористи, науковці, лінгвісти й професори з Румунії та України, представники СуР-у тощо.


    Настоятель Бухарестської
    української православної церкви Святого Петра Могили Дмитро Колотило
    освятив приміщення бібліотеки та відслужив поминальну панахиду на згадку про
    колишнього голову СуР-у, письменника Степана Ткачука. Письменник Михайло Трайста,
    Голова СУР-у та
    депутат Микола-Мирослав Петрецький, а також лектор Клузького університету д-р
    Іван Гербіль привітали присутніх та відмітили важливість заснування бібліотеки
    імені Степана Ткачука для збереження українського культурного скарбу в Румунії.
    Вони підкреслили також роль, яку відіграв Степан Ткачук у гуртуванні українців
    Румунії як перший голова СуР-у та в організуванні різних культурних подій та
    книговидань, будучи один із найкращих поетів, прозаїків та перекладачів.
    Виступили з цікавими
    промовами та висловили свою радість з нагоди відкриття бібліотеки й голова Карашсеверінської повітової філії СУР, композитор
    і диригент Іван Лібер, публіцист Іван Кідещук, публіцист Євсебій Фрасинюк, головний редактор літературного журналу
    Наш голос Ірина Мойсей та голова бухарестської організації СУР Ярослава
    Колотило.


    Висловили свої думки й гості
    з України: Оксана Івасюк, викладач літератури Київського університету ім.
    Бориса Грінченка, Наталія Колесніченко-Братунь, керівник секретаріату
    Комітету з питань культури і духовності Верховної Ради України; Наталія
    Богданець-Білоскаленко, завідуюча науково-дослідною лабораторією
    грінченкознавства Київського університету ім. Бориса Грінченка та Світлана
    Романюк, доцент кафедри педагогіки та методики початкової освіти Чернівецького
    національного університету ім. Юрія Федьковича. Вони привітали українську
    громаду Бухареста із відкриттям бібліотеки та подарували книжки, привезені з
    України.

    Письменник Михайло Трайста, голова комісії з питань культури СУР-у розповів як виникла ідея створення бібліотеки імені Степана Ткачука: Я хотів, щоб бібліотека містила не тільки книги, видані за фінансові кошти Союзу українців Румунії, а й книги, які появилися у видавництві Критеріон до Антикомуністичної революції 1989 року. Мені дуже багато допомогли письменники Корнелій Ірод, Микола Корсюк, Іван Ковач, Михайло Михайлюк, які подарували книги зі своїх бібліотек СУРівській бібліотеці. Тут можуть знайти ці книги студенти та кожен читач, який цікавиться українською літературою в Румунії й не лише, оскільки ми отримали чимало книг із України. Ми вже працюємо над електронним каталогом бібліотеки, а далі з студентами українського відділу Бухарестського філологічного факультету ми будемо ставити ці книги в електронний формат таким чином, щоб ті, хто цікавиться ними, міг читати їх онлайн. Ми вже організували в приміщенні бібліотеки зустрічі зі закарпатськими письменниками Василем Густієм та Петром Ходаничем, а минулого тижня зі Львова приїхали до нас голова обласної Спілки письменників України Ігор Гургула з дружиною, віце-голова Спілки письменників України Олесь Дяк та письменник і журналіст Олександр Масляник. Ми повідомили бухарестську громаду і прибули чимало людей зустріти цих письменників. Таким чином, читачі мали можливість поспілкуватися з письменниками з України, які подарували їм книги або залишали їх у бібліотеці, звідки читачі можуть запозичувати їх, як до речі й інші книги, написані українськими письменниками Румунії. Читачі цікавляться не лише літературою, а й історичними та політичними книгами, збірниками пісень, фольклору. У нас є й багато румунської літератури про Україну.

    Про тематичну структура бібліотеки імені Степана Ткачука, письменник Михайло Трайста ствердив: Я подумав організувати бібліотеку на маленькі секції. Таким чином у нас є секція літератури національних меншин Румунії, секція українських словників та енциклопедій та не лише, секція літератури про Тараса Шевченка, яка містить нове видання Шевченківська енциклопедія, подарована Корнелієм Іродом. Потім, є секція відомих українських класиків таких як: Леся Українка, Іван Франко, Михайло Коцюбинський, Ольга Кобилянська тощо, секція сучасної прози та поезії України та української діаспори, секція фольклору, секція дитячої літератури, а також секція прози, секція поезії та секція перекладу українських письменників Румунії.

    Ми запитали письменника Михайла Трайсту чому бібліотека носить ім’я Степана Ткачука. Ось, що він відповів: По-перше, Степан Ткачук був одним з головних засновників СуР-у, він був і головою СУР-у та депутатом. По-друге, він був найпліднішим письменником, прозаїком, поетом та публіцистом. Він залишив понад 40 книг та дуже багато перекладів. Так як Тарас Шевченко є Кобзарем українців всього світу, я вважаю Степана Ткачука
    Кобзарем українців Румунії. Він відкрив багато письменників та всім
    допомагав.
    Він докладав багато зусиль, щоб українська література в Румунії піднялася на
    такий високий рівень. Доказом є той факт, що письменники Іван Драч, покійний
    Богдан Бойчук, Ігор Драч та інші вважають українську літературу Румунії одну з
    найкращих. Ми також започаткували фестиваль-конкурс «Юні
    українські таланти Румунії». Тепер проходить вже другий випуск. Нам надсилають свої
    твори учні від II до
    XII класів, а також студенти. Найкращі роботи ми преміюємо та
    друкуємо у наших газетах. Так що надіємось на нову зміну.


    Степан Ткачук народився 6
    січня 1935 року в селі Данила Сучавського повіту. З 1954 року жив у столиці. У 1990 році після грудневої революції
    його обрали першим головою СУР-у, а потім депутатом української меншини в
    Парламенті Румунії. За фахом інженер, він мав велику любов до літератури.
    Написав поезію, прозу, публіцистику та перекладав. Перша збірка його поезій Розколоте
    небо з’явилася 1971 року. 1974 року побачила світ збірка оповідань
    Сузір’я предків, а 1979 року роман Нічия пора!. Писав
    він також поезії румунською мовою і перекладав українську поезію на румунську.
    У 1995 році переклав на румунську мову і видав тритомну антологію української
    сучасної поезії під заголовком 80 українських солов’їв. У 2000 році
    вийшла друком книга критики Слово про побратимів. Степан Ткачук був лауреатом премії Спілки
    письменників Румунії та премії Літературного фонду ім. Івана Франка (Чикаго),
    членом Національної спілки письменників України. Він зберіг численні рукописи
    його недрукованих творів і цінну кореспонденцію з видатними українськими
    культурними діячами. У 1984 році він відвідав США, де виступив із доповідями
    про життя українців у Румунії та зустрівся з членами української громади. Він заохочував своїх колег писати українською
    мовою та брати активну участь у житті
    української громади Румунії. Степан Ткачук помер 27 червня 2005 року в Бухаресті.

  • Бібліотека імені Степана Ткачука

    Бібліотека імені Степана Ткачука

    У центральному
    приміщенні Союзу українців Румунії в Бухаресті була офіційно відкрита
    Бібліотека імені Степана Ткачука. Ідея створення бібліотеки належить
    письменнику та голові комісії з питань культури СУР-у Михайлу Гафії Трайсті за
    фінансовим сприянням СУР-у. На офіційному відкритті бібліотеки були присутні письменники,
    фольклористи, науковці, лінгвісти й професори з Румунії та України, представники СуР-у тощо.


    Настоятель Бухарестської
    української православної церкви Святого Петра Могили Дмитро Колотило
    освятив приміщення бібліотеки та відслужив поминальну панахиду на згадку про
    колишнього голову СуР-у, письменника Степана Ткачука. Письменник Михайло Трайста,
    Голова СУР-у та
    депутат Микола-Мирослав Петрецький, а також лектор Клузького університету д-р
    Іван Гербіль привітали присутніх та відмітили важливість заснування бібліотеки
    імені Степана Ткачука для збереження українського культурного скарбу в Румунії.
    Вони підкреслили також роль, яку відіграв Степан Ткачук у гуртуванні українців
    Румунії як перший голова СуР-у та в організуванні різних культурних подій та
    книговидань, будучи один із найкращих поетів, прозаїків та перекладачів.
    Виступили з цікавими
    промовами та висловили свою радість з нагоди відкриття бібліотеки й голова Карашсеверінської повітової філії СУР, композитор
    і диригент Іван Лібер, публіцист Іван Кідещук, публіцист Євсебій Фрасинюк, головний редактор літературного журналу
    Наш голос Ірина Мойсей та голова бухарестської організації СУР Ярослава
    Колотило.


    Висловили свої думки й гості
    з України: Оксана Івасюк, викладач літератури Київського університету ім.
    Бориса Грінченка, Наталія Колесніченко-Братунь, керівник секретаріату
    Комітету з питань культури і духовності Верховної Ради України; Наталія
    Богданець-Білоскаленко, завідуюча науково-дослідною лабораторією
    грінченкознавства Київського університету ім. Бориса Грінченка та Світлана
    Романюк, доцент кафедри педагогіки та методики початкової освіти Чернівецького
    національного університету ім. Юрія Федьковича. Вони привітали українську
    громаду Бухареста із відкриттям бібліотеки та подарували книжки, привезені з
    України.

    Письменник Михайло Трайста, голова комісії з питань культури СУР-у розповів як виникла ідея створення бібліотеки імені Степана Ткачука: Я хотів, щоб бібліотека містила не тільки книги, видані за фінансові кошти Союзу українців Румунії, а й книги, які появилися у видавництві Критеріон до Антикомуністичної революції 1989 року. Мені дуже багато допомогли письменники Корнелій Ірод, Микола Корсюк, Іван Ковач, Михайло Михайлюк, які подарували книги зі своїх бібліотек СУРівській бібліотеці. Тут можуть знайти ці книги студенти та кожен читач, який цікавиться українською літературою в Румунії й не лише, оскільки ми отримали чимало книг із України. Ми вже працюємо над електронним каталогом бібліотеки, а далі з студентами українського відділу Бухарестського філологічного факультету ми будемо ставити ці книги в електронний формат таким чином, щоб ті, хто цікавиться ними, міг читати їх онлайн. Ми вже організували в приміщенні бібліотеки зустрічі зі закарпатськими письменниками Василем Густієм та Петром Ходаничем, а минулого тижня зі Львова приїхали до нас голова обласної Спілки письменників України Ігор Гургула з дружиною, віце-голова Спілки письменників України Олесь Дяк та письменник і журналіст Олександр Масляник. Ми повідомили бухарестську громаду і прибули чимало людей зустріти цих письменників. Таким чином, читачі мали можливість поспілкуватися з письменниками з України, які подарували їм книги або залишали їх у бібліотеці, звідки читачі можуть запозичувати їх, як до речі й інші книги, написані українськими письменниками Румунії. Читачі цікавляться не лише літературою, а й історичними та політичними книгами, збірниками пісень, фольклору. У нас є й багато румунської літератури про Україну.

    Про тематичну структура бібліотеки імені Степана Ткачука, письменник Михайло Трайста ствердив: Я подумав організувати бібліотеку на маленькі секції. Таким чином у нас є секція літератури національних меншин Румунії, секція українських словників та енциклопедій та не лише, секція літератури про Тараса Шевченка, яка містить нове видання Шевченківська енциклопедія, подарована Корнелієм Іродом. Потім, є секція відомих українських класиків таких як: Леся Українка, Іван Франко, Михайло Коцюбинський, Ольга Кобилянська тощо, секція сучасної прози та поезії України та української діаспори, секція фольклору, секція дитячої літератури, а також секція прози, секція поезії та секція перекладу українських письменників Румунії.

    Ми запитали письменника Михайла Трайсту чому бібліотека носить ім’я Степана Ткачука. Ось, що він відповів: По-перше, Степан Ткачук був одним з головних засновників СуР-у, він був і головою СУР-у та депутатом. По-друге, він був найпліднішим письменником, прозаїком, поетом та публіцистом. Він залишив понад 40 книг та дуже багато перекладів. Так як Тарас Шевченко є Кобзарем українців всього світу, я вважаю Степана Ткачука
    Кобзарем українців Румунії. Він відкрив багато письменників та всім
    допомагав.
    Він докладав багато зусиль, щоб українська література в Румунії піднялася на
    такий високий рівень. Доказом є той факт, що письменники Іван Драч, покійний
    Богдан Бойчук, Ігор Драч та інші вважають українську літературу Румунії одну з
    найкращих. Ми також започаткували фестиваль-конкурс «Юні
    українські таланти Румунії». Тепер проходить вже другий випуск. Нам надсилають свої
    твори учні від II до
    XII класів, а також студенти. Найкращі роботи ми преміюємо та
    друкуємо у наших газетах. Так що надіємось на нову зміну.


    Степан Ткачук народився 6
    січня 1935 року в селі Данила Сучавського повіту. З 1954 року жив у столиці. У 1990 році після грудневої революції
    його обрали першим головою СУР-у, а потім депутатом української меншини в
    Парламенті Румунії. За фахом інженер, він мав велику любов до літератури.
    Написав поезію, прозу, публіцистику та перекладав. Перша збірка його поезій Розколоте
    небо з’явилася 1971 року. 1974 року побачила світ збірка оповідань
    Сузір’я предків, а 1979 року роман Нічия пора!. Писав
    він також поезії румунською мовою і перекладав українську поезію на румунську.
    У 1995 році переклав на румунську мову і видав тритомну антологію української
    сучасної поезії під заголовком 80 українських солов’їв. У 2000 році
    вийшла друком книга критики Слово про побратимів. Степан Ткачук був лауреатом премії Спілки
    письменників Румунії та премії Літературного фонду ім. Івана Франка (Чикаго),
    членом Національної спілки письменників України. Він зберіг численні рукописи
    його недрукованих творів і цінну кореспонденцію з видатними українськими
    культурними діячами. У 1984 році він відвідав США, де виступив із доповідями
    про життя українців у Румунії та зустрівся з членами української громади. Він заохочував своїх колег писати українською
    мовою та брати активну участь у житті
    української громади Румунії. Степан Ткачук помер 27 червня 2005 року в Бухаресті.

  • Cимпозіум про внесок бібліотеки в культурне розмаїття у Сучаві

    Cимпозіум про внесок бібліотеки в культурне розмаїття у Сучаві

    Бібліотека Сучавського університету імені Штефана Великого провела 20-21 квітня цього року другий Національний симпозіум з міжнародною участю Внесок бібліотеки в утвердження культурного розмаїття в румунському просторі. Захід організований у співпраці з Сучавською шкільною інспекцією, Сучавським Будинком вчителів Джордже Тофан, Асоціацією бібліотекарів Румунії – Сучавське відділення, а партнерами виступили Асоціація італійців Румунії, Національний коледж імені Штефана Великого в Сучаві та Національний коледж імені Євдоксія Гурмузакі в Радівцях, Національний інститут Буковина та Монастир Сучевіца.

    Відповідно до координатора Бібліотеки Сучавського університету, університетського професора Санди-Марії Арделяну, почесного доктора ЧНУ імені Юрія Федьковича та Молдовського державного університету ця подія пов’язана з відзначенням Міжнародного дня книги та авторського права та Дня бібліотекаря (23 квітня), і відбувається в рамках заходів, за якими Сучавський університет відзначає сторіччя Великого Об’єднання (1918-2018 рр.).

    Ми повинні всі зусилля спрямувати на основне завдання – врятувати культурну спадщину кожної нації. Протягом двох днів йшлося про книгу, наукове дослідження, літературу та наукову творчість, мистецтво та культурне розмаїття. Я хочу подякувати всім 12-ом етнічним громадам Буковини за їх внесок у науковий зміст, адже кожна громада представила щось з її специфіки. Висновком доповідачів було необхідність продовжити діалог та представити нові ідеї а рік Великого Об’єднання, що є найкращою нагодою для зустрічі з румунським простором та його особистостями, – ствердила університетський професор Санда-Марія Арделяну.



    Де пам’ять нації краще збереглася, якщо не в її бібліотеках? Де навчаються як діти, так і молоді та дорослі, яких не задовольняє інтернет, щоб зустрітися з культурними моделям, якщо не в шкільній бібліотеці, в університетській, в публічній бібліотеці або, рідше, в бібліотеці науково-дослідних установ, або, дуже рідко, в монастирській бібліотеці?, – зазначила Санда-Марія Арделяну.

    У цьому заході взяли участь і представники з Республіки Молдова, Італії та України. Михайло Зушман, директор Бібліотеки ЧНУ імені Юрія Федьковича, який очолив українську делегацію, наголосив на значенні такої акції: Перш за все це комунікація, кооперація наших зусиль у плані розширення ролі й можливостей бібліотеки і контактів між науковцями. Тому, що Румунія країна ЄС, яка динамічно розвивається, відчувається потужний прогрес у багатьох сферах, і зокрема, у сфері гуманітарної науки. Україна і зокрема Чернівці, як близький сусід, теж рухається у цьому напрямку. І ця кооперація якраз дозволить нам прискорити темпи цього руху. Перш за все йде мова про розширення угод, їх кількості, їх тематичного діапазону, це грантова робота
    для того щоб залучити кошти від профільних міністерств як України так й Румунії, для
    того щоб розширити можливості наукового пошуку та спілкування бібліотекарів,
    науковців, а також створення міждисциплінарних семінарів з різних галузей, не тільки у
    галузі бібліотечної справи, але й філології, історії, країнознавства,
    математики, фізики, педагогіки
    .

    Враження надзвичайно позитивні. Для нас, і для мене особисто, Сучава і Сучавськй університет, наукова бібліотека Сучавського університету є як щось рідне. Був дуже високий рівень. Пані Арделяну, директор наукової бібліотеки, має особливий талант залучити і спонсорів і учасників симпозіуму, вона вміє запалити бажання приїжджати і працювати. Дуже цікава була екскурсійна програма, яка була дуже насичена. Ми отримали масу задоволень від відвідуваного монастиря Сучевіца. Там побачили настінний розпис монастиря. Ми взяли участь у надзвичайному концерті на якому виступили Ансамбль Солончанка від польської меншини та український Ансамбль Козачок від української меншини. Ми хочемо запросити наших колег до Чернівців, до нашої бібліотеки, у найближчий час, – зазначив Михайло Зушман, директор бібліотеки ЧНУ імені Юрія Федьковича.

    Цьогорічний симпозіум проводився протягом двох днів. Перший день cимпозіуму був присвячений науковим доповідям, що були представлені в рамках пленарного засідання та по секціям. У приміщенні Сучавської наукової бібліотеки учасники симпозіуму мали можливість побачити цікаву виставку під назвою Книга – джерело дослідження та духовного розвитку, підготовлена учнями Сучавським Коледжем мистецтва імені Чіпріана
    Порумбеску, під керівництвом вчительки Камелії Русу Садовей, виставки книги Бібліотеки ЧНУ імені Юрія Федьковича, показ фільму про геноцид у Вірменії, а потім пройшов чудовий концерт під назвою Етнічна та культурна
    різноманітність на Буковині, на якому
    виступили гурт польської меншини Солончанка з села Новий Солонец та гурт української меншини Козачок з села Бальківці, також зачарували присутню публіку вокальний хоровий гурт дівчат Національного коледжу імені Штефана Великого та виконавця
    Мануєла Похоанце разом з Ансамблем фольклору Арканул Сучавського університету і, не востаннє, відома солістка Александра Фітц, справжній посол французької пісні та культури. Наступного дня
    , 21 квітня, учасники симпозіуму відвідали кілька репрезентативних бібліотек Сучавського повіту, які мають фонд цінних і рідкісних книг. такі як: Національний коледж імені Штефана Великого у Сучаві, Національний коледж імені Євдоксія Гурмузакі у Радівцях, Національний інститут Буковина та Монастир Сучевіца.

  • Бібліотека у трамваї

    Бібліотека у трамваї

    Місто великих ідей, першого великого возз’єднання, першого театру румунською мовою, першого літературного меморіального музею (Хатина з Цікеу, Меморіальний будинок Іоана Крянге) та перший Музей природознавства. А з минулого року Ясси знову запрошують до нового культурного досвіду. Шанувальники читання можуть тепер вибирати між бібліотекою і трамваєм. Це тому, що наприкінці минулого року тут відкрилася друга бібліотека у трамваї – рухлива бібліотека, обладнана волонтерами в одному із засобів громадського транспорту.

    Адріан Міхай, речник Ясської громадської транспортної компанії, розповідає історію цієї ідеї: 4 грудня 2015 року два проекти, розпочаті окремо, об’єдналися в одне ціле за допомогою Ясської громадської транспортної компанії: трамвай літератури, розписаний фігурами різних особистостей ясської літератури, на ініціативу асоціації Тамклуб Ясси розміщує відтоді частину проекту Книга на стільці, розпочатого паном Еудженом Беня, – невелику бібліотеку. Пасажири отримують таке повідомлення: Читаєш! Даруєш! Залиш на стільці! А метою проекту є заохотити читання та обмін книгами за допомогою мобільної бібліотеки. Ясси були і є містом культури, яке постійно створювало атмосферу, необхідну для стимулювання творчості. Письменники з гучними іменами пов’язали свою долю упродовж життя з містом Ясси. Тому ми й запрошуємо наших співгромадян поводитися належним чином й повернутися до задоволення прочитати книгу.

    Як розвинулася бібліотека у трамваї? Про це розповість нам Адріан Міхай, речник Ясської громадської транспортної компанії: Окрім книг, подарованих Еудженом Бенею в рамках цього проекту, ми мали задоволення отримати пожертвування й від деяких співгромадян, які обняли цю нашу ідею. Звичайно ж, із часом бібліотека набирає масштабу. Сподіваємося, що наші зусилля будуть успішними. Трамваї їздять по місту і не мають чітко встановленого маршруту. Щоб зустріти їх, треба зателефонувати нашому диспетчеру, щоб дізнатися, де знаходяться ці два вагони, які має у розпорядженні ця маленька бібліотека.

    Mи запитали Адріана Міхая, як сприйняли мешканці Яссів цю ідею, та чи вони планують розширити цей проект: Ідею прийняла переважна більшість, особливо й тому, що в Яссах дуже багато студентів і вони пересуваються засобами громадського транспорту. Принаймні на протязі однієї подорожі багато з пасажирів беруть книжку і гортають її. Нас би порадувало розширити проект й іншими вагонами, щоб він дійсно відповідав своєму призначенню, і, звичайно ж, разом із колегами з асоціації Трамклуб Ясси ми думаємо й над іншими настільки ж цікавими проектами.

    У Яссах, на пагорбі Копоу, знаходиться найдавніший румунський університет – Ясський університет, який зараз називається Університет ім. Александру Іоана Кузи. Він був заснований у 1860 році за указом князя Александру Іоана Кузи. Головна будівля, яка є архітектурним пам’ятником, була побудована в 1896 році. Теж в Яссах знаходиться й продовжувач першої вищої школи інженерії в Румунії – Технічний університет Г. Асакі, бібліотека якого була зазначена торік серед перших десяти найгарніших бібліотек світу, поруч із такими престижними конкурентами як бібліотека Трініті-коледжу з Дубліна, Португальська королівська бібліотека з Ріо-де-Жанейро, монастирська бібліотека Admont, побудована в стилі пізнього бароко, Празька Національна бібліотека, Національна бібліотека Франції або Бібліотека Конгресу США у Вашингтоні. Бібліотека не єдиний надзвичайний простір у цьому університетському палаці. Все тут знаходиться Зал втрачених кроків, де є фрески Сабіна Балаша 70-их років, та аула Ясського університету Георге Асакі, яка є надзвичайною й виконана у тому ж стилі, як і весь палац, – еклектичному. Теж в Яссах з’явилася й перша в Румунії Вища музична школа, Університет мистецтв Джордже Енеску, Університет медицини та фармацевтики Грігоре Т. Попа, Університет сільськогосподарських наук і ветеринарної медицини Іон Іонеску де ла Брад, Університет Петре Андрей. На площі Емінеску у міжвоєнний період була піднята будівля Королівського культурного фонду, де сьогодні знаходиться найдавніша університетська бібліотека країни – Центральна університетська бібліотека Міхай Емінеску з книжковим фондом, число якого наближається до мільйона примірників, деякі з яких дуже рідкісні.

    І так як Ясси дихають історією, Ясська громадська транспортна компанія поставила на шини старовинний трамвай, який може повезти охочих по добре відомим дорогам. З подробицями Адріан Міхай: Ми маємо давній відновлений вагон, який багато з шанувальників трамваїв, відвідуючи місто Ясси, хочуть орендувати особливо для прогулянки по бульвару Копоу, і не тільки там, а й усюди, де їм згадується про давні часи й тих, хто прославив Ясси своєю діяльністю. Тут я маю на увазі Міхая Емінеску, Крянгу і не тільки їх.

  • Гра в читання

    Гра в читання

    Чотири роки тому (починаючи з 23 квітня 2012 року)
    Національна бібліотека Румунії отримала нове приміщення, розташоване в
    Бухаресті на бульварі Унірі нр. 22. На її відкритті публіці була представлена
    діяльність та місія національної бібліотеки, як зона взаємодії між національною
    бібліотекою й іншими видами бібліотек (громадські, спеціалізовані,
    університетські, шкільні, дослідницькі), так і зона взаємодії національної
    бібліотеки з іншими інформативно-документальними установами як музеї, архіви,
    культурні центри.




    Хоча й була зроблена модернізація, діти не знаходили для
    себе місця в бібліотеці, хоча від
    менеджера Національної бібліотеки Калудії Шербенуце ми дізналися, що фізично
    такий простір існує, що й дозволило обладнати тут нещодавно Ігротеку – простір,
    призначений для дітей молодшого віку, який і став головною причиною нашої
    сьогоднішньої зупинки в бібліотеці: Простір для Ігротеки був передбачений ще з
    моменту будівництва національної бібліотеки, як і читальний зал для дітей та
    молоді. Традиційно, Національна бібліотека не пропонувала послуг для дітей, але
    можливість отримати нове приміщення дало нам шанс мати ці простори, присвячені
    дітям. Ігротека задумана як читальний зал для дошкільників, для тих маленьких
    чоловічків, які ще не знають літер, але які можуть насолодитися взаємодією з
    книгою разом із дорослими. В певний момент зал використовували і в партнерстві
    з театром Іон Крянге (дитячий театр), який ставив у ігротеці вистави, а
    починаючи з минулої осені, разом із гуртом волонтерів- ентузіастів, ми вирішили
    переобладнати цей простір, щоб він став придатним для малюків, відповідним для
    взаємодії з книгою та грою. Цим волонтерам вдалося зібрати фонди, заохотити й
    інших волонтерів з організації Де Архітектура, наприклад, і, працюючи разом,
    цієї осені нам вдалося запропонувати цей простір публіці. Тепер цей простір
    відкритий виключно для дошкільнят, інших вікових категорій не існує; меблі
    відповідають віку дітей, тут є
    простори, де малюки можуть навіть поповзати, невеличкими сходинками, на які
    діти з легкістю можуть вилізти. Це відкритий простір, про який піклуємося і ми,
    і, на нашу радість, й батьки. Вони
    піклуються про цей простір, збирають іграшки за своєю дитиною, атмосфера дуже
    приємна.




    Національна бібліотека Румунії чекає на дітей із спеціально
    обладнаним залом. Ігри, іграшки та книги навчають дітей наблизитися до читання
    в Ігротеці в ігровій формі. Kлаудія Шербенуце, менеджер Національної
    бібліотеки, розповіла нам, чому важливо приводити дітей до бібліотеки ще в
    ранньому віці: В основному, читання є соціальним актом, якому навчаються. І
    наскільки раніше діти навчаться цьому, настільки легше їм буде в майбутньому.
    Дослідження про читання в ранньому віці та зустріч із книгою показали, що
    відвідування бібліотеки без прямої взаємодії з книгами допомагає менше, і що
    дуже важливо, щоб діти взаємодіяли з книгою разом із дорослим, щоб ті знаки,
    які вони ще не вміють розпізнати, як літери, мають цінність; в певний момент
    вони стануть словом, яке дитина зможе прочитати.




    Взаємодія дітей дуже раннього віку з книгою є важливою,
    оскільки вирощує дорослих, які зможуть легко вчитися й думати самостійно.
    Бібліотека є в громаді тим ресурсом, який знаходиться поруч з нами на протязі
    всього життя. Важливо відкрити його для себе якомога раніше, щоб змогти
    користуватися ним якомога довше. На жаль, у нас бібліотека сприймається
    помилково як установа для школи. Бібліотека є установою, яка допомагає нашому
    постійному формуванню, нашому постійному розвитку. Простори цього роду,
    бібліотеки для дуже маленьких дітей, у західних країнах є нормальною річчю. У
    нас існують бібліотеки, і в кожній бібліотеці є простір для дітей, але дуже
    мало цей простір присвячений їм. В одному й тому ж просторі є завжди різні типи
    публіки. Такі простори, присвячені дітям,
    є перевагою для всіх громадян, вони допомагають дітям, щоб їхні перші
    кроки до пізнання літер були якомога відкритішими і частими.




    Від Kлаудії Шербенуце ми дізналися, що хоча Ігротека й була
    відкрита нещодавно, були створені умови, щоб цей простір був відкритий і в
    суботу, в той час як бібліотека зачинена, а присутність великої кількості
    батьків із дітьми доводить, що потрібний такий простір без комерційного
    відтінку. Ігротека може приймати одночасно максимум 15 дорослих в супроводі
    дітей, а радістю організаторів є те, що зал ніколи не буває порожнім: Це нове
    приміщення, яким ми всі повинні гордитися. Це приміщення бібліотеки, бібліотека
    будучи створена для публіки, отже, це простір для публіки. Це приміщення з
    великим потенціалом. Наші класичні послуги національної бібліотеки знаходяться
    на все вищому рівні. Ми намагаємося поставити на перший план потреби публіки, і
    в цьому сенсі нам вдалося відкрити цього року цей простір: ігротеку для молодої
    публіки. Гадаю, що важливо зрозуміти той факт, що читачів вирощують, вони не
    з’являються просто так
    – додала наша співрозмовниця, яка не забула згадати й
    той факт, що Національна бібліотека має партнерства з багатьма культурними
    установами, що є необхідною умовою для організації надзвичайних культурних заходів.



  • Бібліотека Ясського Університету “Г. Асакі”

    Бібліотека Ясського Університету “Г. Асакі”

    Хоча була створена пізно порівняно з іншими країнами Західної Європи, румунська вища освіта швидко надолужила втрачений час, як з точки зору освітніх досягнень, так і з точки зору архітектурної синхронізації. Одним із прикладів є Ясський університетський палац. Відкрита в 1860 році, перша будівля яського університету була осередком Юридичного, Філологічного та Наукового факультетів, кабінету мінералогії, школи образотворчих мистецтв, канцелярії ректора та професорів. Незабаром цей осередок став занадто малим через зростаюче число студентів та диверсифікацію фахів. У цих умовах було прийнято рішення про зведення іншої будівлі на пагорбі Копоу.



    Проректор Ясського технічного університету Георге Асакі Неколай Еуджен Сегедін розповість як розгорталися будівельні роботи до Університетського палацу в Копоу: Палац цей був відкритий в 1897 році, будівництво його почалося в 1893 році. Керував роботою Петру Поні, видатний хімік та професор. Він брав участь у цьому проекті, тому що тоді, Ясси потребували нового осередку Університету, старе приміщення стало занадто малим. Петру Поні бачив різні подібні будівлі в Австрії, Швейцарії та Німеччині, розробив серію ескізів, зробив різні подання до тогочасного Міністерства освіти дозволити університету отримати кредит у розмірі 3 мільйонів леїв, після чого він перейшов до справжнього проектування будівлі. Той, хто спроектував будівлю, був видатний швейцарський архітектор Луї Блан, який оселився в Румунії. Він також спроектував чимало знаменитих будівель в Бухаресті, такі як Міністерство сільського господарства, палац Медичного університету, Будинок Лаховарі і Будинок Таке Іонеску.



    Для Університетського палацу у місті Ясси, Луї Блан обрав еклектичний стиль, який домінував в архітектурі Європи тих часів. Водночас, швейцарський архітектор спроектував і університетську бібліотеку, яка сьогодні є одним з найкрасивіших читальних залів у країні, ставши відомою навіть закордоном. Некулай Еуджен Сегедін: Між Петру Поні і Луї Бланом виникла суперечка у зв’язку з бібліотекою. Петру Поні вважав, що бібліотека повинна містити центральний зал, читальний зал, а по обидвом сторонам повинні були бути розміщені депозити, які повинні були бути розширеними по мірі зростання книжкового фонду. Луї Блан обрав інший варіант: єдиний зал, який був би і читальним залом і депозитом. Це вражаючий зал, розташований на першому поверсі із вікнами до головної вулиці. Це рішення не сподобалося Петру Поні, однак сьогодні ми насолоджуємося цією абсолютно дивовижною бібліотекою.



    Зал просторий, має великі вікна, його прикрашає імпозантне склепіння, а на балконі розташовані книжкові полиці. Склепіння прикрашене дерев’яним орнаментом. Між часом і цей університетський палац зазнав перетворень, хоча бібліотека залишилася такою ж самою. Найбільш важливе розширення відбулося в міжвоєнний період між 1929 і 1933 роками. Оригінальний еклектичний стиль був збережений. У 1937 році, у Яссах була заснована Політехнічна школа Г.Асакі, названа в пам’ять про того, хто в 1813 році створив перший клас інженерів в Молдові. Про історію бібліотеки Ясської політехнічної школи, розповідає Некулай Еуджен Сегедін: Бібліотека була переміщена під час Другої світової війни. Між часом, вона стала бібліотекою Політехнічної школи, яка, до речі, переїхала до Чернівців в 1940 році. У 1944 р., книжковий фонд був перевезений до Турну-Северін, після чого, врешті-решт, повернувся в Ясси. За цей період, приміщення бібліотеки було бомбардовано. У серпні 1944 року, стеля була практично зруйнована пожежею, але в 1950 році було перебудовано.



    Сьогодні Університетська бібліотека Г.Асакі в Яссах цінується як студентами та професорами, так і публікою за кордоном завдяки списку, складеному на сайті «borepanda.com. Там ясська бібліотека займає перше місце серед інших 25 громадських бібліотек у світі. Це почесне місце, враховуючи, що серед «конкурентів» фігурують такі архітектурні шедеври, такі Бібліотека Трініті-коледжу з Дубліна, португальська Королівська бібліотека в Ріо-де-Жанейро, Монастирська бібліотека Адмонт, збудована у стилі пізнього бароко, Празька Національна бібліотека, Національна бібліотека Франції або Бібліотека Конгресу США у Вашингтоні. Понад 500.000 користувачів проаналізували досі пропозиції сайту, спеціалізованого у пошуку та просуванні оригінальних зображень. “borepanda.com є одним з найпопулярніших онлайн-спільнот у світі для любителів мистецтва, фотографії та дизайну, з більш ніж 1,6 млн абонентів на Facebook.