Tag: бібліотека

Відповідно
до останнього культурного барометра 47% румунів читають лише одну книгу в
місяць, яку або купують у книгарні, або беруть у бібліотеці. У цих умовах,
зрозуміло, що прибутки румунського книжкового ринку не є великими і немає вражаючих
тиражів. Наприклад, у 2013 році книжковий ринок у Румунії оцінювався в 60 млн
євро, що представляє загальний обсяг продажів книг, як в електронному так і в
друкованому вигляді, в той час як в інших країнах (особливо на Заході) прибутки
книжкових ринків перевищують сотні млн євро.

В
останні роки зростають лише продажі та видання електронних книжок. У книгарнях
румуни купують в середньому одну книгу в рік, а в Інтернеті – приблизно 10 книг
на рік. І оскільки багато людей пояснюють високою ціною книги відсутність
інтересу до книгарень, кращою альтернативою мали б бути громадські бібліотеки.
Однак в дійсності все виглядає не так, тому що і ситуація громадських бібліотек
не краща. Деякі з них, особливо в сільських місцевостях були закриті. В останні
роки з 3300 сільських бібліотек залишилося лише 3000.

У цих
умовах постає запитання: як привабити людей до бібліотек під час економічної
кризи та цифрової революції? Відповідь проста: треба переглянути місце і роль
бібліотеки в громадах. Саме це намагається зробити Національна бібліотека
Румунії в рамках програми Бібліонет. Розповідає генеральний директор цієї
установи Клаудія Шербан. Проект Бібліонет стартував у Румунії 7 років тому
за фінансової підтримки Фонду Білла і Мелінди Гейтс, та впроваджений у Румунії
неурядовою організацією IREX. Вони взяли на себе зобов’язання за
імплементацію цього проекту, що припускав обладнання 2200 сільських бібліотек
ІТ-апаратурою. Представники місцевої влади мали тільки захотіти цього, знайти
пристойне, чисте приміщення для бібліотеки та взяти на себе зобов’язання
підключення до Інтернету. Як не дивно не всі місцеві органи влади підтримали
цей проект, але 2200 бібліотек із 2800 існуючих є непоганим результатом. У
рамках проекту Бібліонет бібліотекарі пройшли спеціальні комп’ютерні курси,
щоб потім допомогти іншим.

Хоча
походить з неурядового середовища, програма Бібліонет була продовжена
Національною бібліотекою, яка сьогодні успішно впроваджує її, стверджує Клаудія
Шербан. За час впровадження проекту кількість відвідувачів зросла. Більше
того, урізноманітнилися бібліотечні послуги. Якщо до реалізації проекту
Бібліонет, деякі бібліотеки не мали читального залу, а колекція книг
застаріла, після оснащення комп’ютерами кількість відвідувачів почала зростати.
І хоча не всі вони були обов’язково зацікавлені читанням, більшість шукали нову
інформацію або були зацікавлені у комп’ютерних послугах. З 2011 по 2014 роки,
тільки у 400 бібліотеках, 116.000 фермерів подали заявки для
сільськогосподарських субсидій онлайн.

Усі
понад 2000 сільських бібліотек, включених до проекту Бібліонет стали
справжніми лабораторіями для місцевих громад, стверджує депутат Європарламенту
Ренате Вебер, яка відвідала дві з них на запрошення Національної бібліотеки та
голландського фонду Читання і писання. Ренате Вебер побувала у Сібіуському
регіоні, в місцевостях Марпод і Авріг та була приємно вражена побаченим. Ці
бібліотеки стали справжніми лабораторіями різних проектів для місцевих жителів.
Наприклад, в місцевості Авріг я побачила групу дітей, які завантажують з
Інтернету театральні вистави, адаптують їх та ставлять на сцені місцевого
Будинку культури. Їм вдається все це робити і вони вже мають 12 п’єс у
репертуарі. З іншого боку, є група літніх людей, які хочуть зберегти і передати
іншим народні традиції. Вони збираються в бібліотеці і вчать дітей прясти і
ткати. Так само була заснована Асоціація тваринників, члени якої збираються в
бібліотеці, де мають доступ до необхідної інформації. Теж у бібліотеці
проводяться засідання місцевих рад тому, що в обох місцевостях – Марподі й
Аврігу, місцеві органи влади були дуже відкриті до проекту. Є мовні курси, які
проводяться без будь-яких додаткових витрат, бо в кожній громаді можна знайти
когось, хто готовий викладати іноземну мову в певних межах.

Однак
ці двигуни розвитку громад потребують й грошей для належної роботи. Кошти
можна отримати з фондів ЄС. Розповідає Ренате Вебер. Навіть якщо речі, що
стосуються культури й освіти не регулюється законодавством на рівні ЄС і
застосовується принцип субсидіарності, в дійсності є фонди, з яких можна
отримати кошти на цільові проекти. Коли Європарламент обговорить річний бюджет,
я спробую добитися виділення коштів для Румунії, в тому числі для
переобладнання бібліотек.

Підготовкою
бібліотекарів до нової ролі лабораторій у місцевих громадах займатимуться як
Національна бібліотека, так і органи місцевої влади, які бажають приєднатися до
відповідного проекту. Говорить Клаудія Шербан. 80% громадських бібліотек
Румунії знаходяться у сільських місцевостях, це дуже великий відсоток.
Більшість бібліотекарів працюють у невеликих населених пунктах і мають
конкретні професійні потреби. Національна бібліотека підтримає їх в цьому
відношенні по мірі можливостей. Але органи місцевого самоврядування мають
зайнятися пошуком необхідного фінансування для навчальних проектів. Однак вони
не самі в цьому процесі. Коли ми запросили пані Ренате Вебер в Сібіу, нам було
дуже важко обрати найкраще місце, тому що є дуже багато успішних проектів в
країні. Наприклад в Меджидії ми пропонуємо нові послуги, такі як підтримки для
постраждалих від раку молочної залози. Це ініціатива місцевої бібліотекарки і
здійснюється без фінансової підтримки. Реакція місцевих жителів була дуже
позитивною. Їм потрібно більше інформації, але вони не знають де її отримати.
Саме тому бібліотеки повинні залишатися в місцевих громадах і перетворитися з
місця де можна взяти або прочитати книгу на установу, яка надає всебічну
підтримку членам громади.

А коли
люди приходять до бібліотеки для повсякденних справ, це може стати стимулом і
до читання.

Спочатку в бібліотеці було вісім живих «книг», які «читачі» могли прочитати від палітурки до палітурки. Мова йде про «Живу бібліотеку» — журналістський захід, проведений організацією «Я вирішую за себе сам!», першою в Румунії групою громадянської ініціативи осіб із психосоціальними розладами.

Як у справжній бібліотеці ми взяли по черзі кожну книгу із «Живої бібліотеки», аби дізнатися її історію. Однак на відміну від звичайної бібліотеки, тут, запитання, які виникають під час читання, можна поставити безпосередньо головному герою.

Кетеліну 37 років. Три роки тому в нього стався перший психотичний епізод, коли він, замкнена людина, став кричати і йому поставили діагноз «параноїдна шизофренія». Раніше він закінчив Національну школу політичних та адміністративних наук, Факультет громадської адміністрації і встиг попрацювати в декількох місцях. Мотто книги, яку він представив у «Живій бібліотеці» звучить так: «Кожен має знайти в собі силу робити те, що вирішив зробити». Чому? «Я такий змалечку: мені вдалося досягнути кожну мету, яку я поставив перед собою, навіть якщо для цього знадобилося докласти значних зусиль. Я був більш замкненим і мав у розпорядженні дуже багато часу. І коли ти один, ти можеш зробити різні речі, наприклад, сплітати пальці рук, як це роблять усі діти. Я можу використовувати й ноги, щоб захопити щось, можу викручувати руки… Щоб навести приклад, коли я мав психотичний приступ, мене зв’язали, але їм не вдалося тримати мене зв’язаним, я сам розв’язувався, як Гудіні.»

Після психотичного епізоду йому вдалося найнятися тільки охоронцем і він подав сигнал тривоги: «Це ми й робимо: працюємо, працюємо з усіх сил і кажемо, що ми в порядку, п’ємо каву, приймаємо гарячий душ, кожен має свої секрети, моїм є гарячий душ. Найкраще бути розслабленим…»

Потім ми обрали з бібліотеки Філіпа. Йому 41 рік, він закінчив Юридичний факультет Бухарестського університету, на даний час є співробітником «Active Watch»; працював у пресі, захоплюється літературою, історією й горами. Але лікарі виявили у нього біполярний розлад і з того часу все його життя змінилося: «Я не можу мріяти досягнути те, чого хотів у 19-20 років, це однозначно. Але зараз я більш врівноважений, більш спокійний, я все-таки можу дійти до середини дороги чи навіть далі, це залежить від обставин та від моєї сили волі. Я відчув себе на межі двох світів. Знаходжуся на лінії кордону і можу потрапити в інше місце хіба що через таку роботу як кур’єр, і це мене пригнічує.»

І тому що вирішив стати однією з «книг», призначених переконати нас зменшити свої упередження по відношенню до людей із прихосоціальними проблемами, Філіп має декілька пропозицій: «На заході роботодавці, які приймають на роботу людей із вадами отримують певні податкові пільги, які існують і тут, але наших роботодавців це не цікавить. Що стосується пропозицій: я б запропонував зробити передачу у центрі «Сходинки», що діє при психічній лікарні ім. Александра Обреджі. Там набагато більше «книг», так можна змінити менталітети. Їх достатньо, я не знаю точно, скільки, тому що декому вдається знайти роботу, вони приходять певний час, потім виписуються, а коли знову зазнають невдачі у суспільстві, повертаються.»

Андреї 28 років. 4 роки тому, коли вона закінчувала магістратуру з теорії мистецтва, в неї стався серйозний напад депресії. Вона вирішила стати «живою книгою», тому що хоче посприяти кращому розумінню людей з психосоціальними проблемами. Ось її історія: «Зненацька мій розум відмовився зі мною співпрацювати. Я вирішила повністю відійти, самоізолюватися, почекати, поки пройде той період, яким я не могла керувати жодним чином сама, я була госпіталізована. Все повернулося до нормального стану речей після досить тривалого періоду і я спробувала продовжити своє життя, звідки його залишила. Це було дещо обманливим. Я почала залучатися до досить великих проектів, які, на жаль, провалилися, і які знову привели мене в той чорний період мого життя, до якого я вже знала, як треба підходити. Я вже не так панікувала, почекала, поки він пройде і знову повернулася до нормального життя. Зараз намагаюся зробити якомога краще те, що роблю. Окрім цього проекту з «Active Watch» я працюю зі своєю сестрою в її керамічній майстерні.»

Кармен 24 роки, вона випускниця Факультету звязків з громадськістю та комунікацій. Зараз вона управляє артистичними проектами в одній неурядовій організації, але рік тому її діагностували уніполярною депресією. Першими ознаками були труднощі в здійсненні абсолютно звичайних і легких для всіх нас речей: «Мені надзвичайно важко піднятися з ліжка, взути капці, тож мені лекше не вставати зовсім. З часом я змогла говорити про свою проблему, змогла сказати своїм батькам та колегам по роботі, що маю проблеми. Вони були відкритими і прийняли мене такою, але були й люди, які запитали мене, чи дійсно мені це потрібне, чи не турбуюсь я більше, ніж потрібно.»

Кармен є «живою книгою» і хоче передати своїм «читачам» наступне: «Не я зараз вперше говорю про депресію, про це йшлося в багатьох книгах. Це твори мистецтва, на цю тему були написані надзвичайні книги. Я вирішила відкритися, спробувати розбити існуючі табу і в цей момент саме це роблю. Мені дуже допомогла одна книга, яку я нещодавно знайшла — «Демон полуденний. Анатомія депресії» Ендрю Соломона. Ця книга справді відкрила мені очі.»

Час нашого читання у «живій бібліотеці» добінає кіця, проте ми й надалі повинні бути уважними до змісту інших непрочитаних «живих книг».