Tag: заповідник

  • Заповідники диких півоній в Румунії

    Заповідники диких півоній в Румунії

    Три тижні тому Університет агрономічних наук та ветеринарної медицини в Бухаресті організував “Свято півонії – національної квітки Румунії”. У Ботанічному саду “І.Тодор” Агрономічного кампусу, розташованому поруч з найбільшим парком столиці Румунії, парком Короля Міхая, колишнім Херестреу, учасники заходу могли милуватися колекцією з 86 видів півоній Факультету садівництва. У жовтні минулого року був оприлюднений закон, що проголошує півонію національною квіткою Румунії. Закон передбачає організацію щорічного Фестивалю півоній і встановлює заходи з охорони півонійних природних заповідників в країні.

    П’ять видів півонії спонтанно ростуть в Румунії в природних заповідниках, що охороняються законом, маючи великий біологічний і декоративний потенціал (Paeonia peregrina, Paeonia tenuifolia, Paeonia triternata, Paeonia mascula, Paeonia officinalis, ssp. Banatica), а також три культивовані види з більш ніж 100 сортами (Paeonia officinalis, Paeonia lactyflora, Paeonia suffruticosa).У травні деякі природні заповідники Румунії стають більш привабливими для відвідувачів завдяки півоніям, які цвітуть у цей період. Дику півонію можна знайти в південно-східній Європі та Малій Азії, а в Румунії її можна побачити в кількох природних заповідниках, де вона росте спонтанно. Цей вид охороняється законом ще з часів Другої світової війни і широко розповсюджений на невисоких пагорбах і низовинах Трансільванії, Добруджі, південної Молдови, Олтенії та Волощину.

    У заповіднику Зау де Кимпіє можна зустріти і милуватися степовими півоніями (Paeonia tenuifolia). Розташований за 5 кілометрів від центру комуни Зау де Кимпіє, заповідник був заснований у 1932 році академіком Александром Борзою і спочатку займав площу 2,5 гектара. Людиною, яка врятувала степову півонію від вимирання і розширила площу заповідника до 3,5 га під час Другої світової війни, був Марку Синкраяну з Зау де Кимпіє. Перші згадки про степову півонію з Зау де Кампіє були зроблені в 1846 році, коли квітка була виставлена ​​у Відні, в гербарії, з нагоди презентації трансільванської флори. Степові півонії цвітуть тут з квітня по травень, іноді до червня. Вони цвітуть лише сім днів і мають висоту від 10 до 30 сантиметрів. Листя тонке, а квіти яскраво-червоні.

    rezervatie-bujori-de-stepa-de-la-zau-de-campie-02.jpg

    Степова півонія – надзвичайно тендітна рослина, саме тому вона зникла з Європи: якщо її зламати, півонія в’яне за лічені хвилини. У нотатках першого куратора заповідника Марку Синкраяну, який доглядав за рослиною протягом 60 років, згадується, що процес розмноження квітів залежить від збору насіння, який потрібно робити, коли квітка стає коричнево-чорною. Від посадки до цвітіння також проходить від 7 до 14 років. Хоча це унікальний заповідник в Європі, зараз цим місцем управляють двоє молодих людей, захоплених фотографією. Вони працюють добровільно і супроводжують допитливих туристів стежками маленького раю. Окрім наявних документів про те, як тут були виявлені ці квіти, місцева легенда розповідає, що поява степової півонії є результатом трагічної смерті принца, який закохався у молоду дочку лісника. Легенда свідчить, що степові півонії в Зау де Кампіє утворилися на місці, де закохана дівчина проливала кровні сльози, оплакуючи свого коханого.

    Степові півонії також можна знайти на пагорбах Добруджі, як у повіті Констанца, так і у повіті Тулча. У Констанці степові півонії можна побачити в природному заповіднику Хаджієнь, недалеко від міста Мангалія. Ще один різновид півонії, так звана румунська півонія (Paeonia peregrina варіант romanica), росте в Природному парку Комана, за 35 км від Бухареста. Команьські півонії мають менше пелюсток, ніж садові, пелюстки ростуть лише по краю квітки, а не всередині, а їх колір яскраво-червоний. Вони не такі ароматні, як інші види півоній, стебло має близько 20 см, а її листя ширші. Півонії також зустрічаються в лісі Манафу, який є частиною 250-гектарної Природоохоронної території в повіті Джурджу. Румунська півоніяросте, так само, в Природному парку Гори Мечінулуй на півночі Добруджі. Тиждень тому цією квіткою ще можна було милуватися на галявинах лісів, розташованих на території цього природного парку.

  • Заповідники диких півоній в Румунії

    Заповідники диких півоній в Румунії




    Три тижні тому Університет агрономічних наук та ветеринарної медицини в
    Бухаресті організував Свято півонії – національної квітки Румунії.
    У Ботанічному саду І.Тодор Агрономічного кампусу, розташованому
    поруч з найбільшим парком столиці Румунії, парком Короля Міхая, колишнім Херестреу, учасники заходу могли милуватися колекцією з 86
    видів півоній Факультету садівництва. У жовтні минулого
    року був оприлюднений закон, що проголошує півонію національною квіткою
    Румунії. Закон передбачає організацію щорічного Фестивалю півоній і встановлює
    заходи з охорони півонійних природних заповідників в країні.




    П’ять видів півонії спонтанно ростуть в Румунії
    в природних заповідниках, що охороняються законом, маючи великий біологічний і
    декоративний потенціал (Paeonia peregrina, Paeonia tenuifolia,
    Paeonia triternata, Paeonia mascula, Paeonia officinalis, ssp. Banatica), а
    також три культивовані види з більш ніж 100 сортами (Paeonia officinalis,
    Paeonia lactyflora, Paeonia suffruticosa).У травні
    деякі природні заповідники Румунії стають більш привабливими для відвідувачів
    завдяки півоніям, які цвітуть у цей період. Дику півонію можна знайти в
    південно-східній Європі та Малій Азії, а в Румунії її можна побачити в кількох
    природних заповідниках, де вона росте спонтанно. Цей вид охороняється законом
    ще з часів Другої світової війни і широко розповсюджений на невисоких пагорбах
    і низовинах Трансільванії, Добруджі, південної Молдови, Олтенії та Волощину.






    У заповіднику Зау де Кимпіє можна
    зустріти і милуватися степовими півоніями
    (Paeonia tenuifolia). Розташований
    за 5 кілометрів від центру комуни Зау де Кимпіє, заповідник був заснований у
    1932 році академіком Александром Борзою і спочатку займав площу 2,5 гектара.
    Людиною, яка врятувала степову півонію від вимирання і розширила площу
    заповідника до 3,5 га під час Другої світової війни, був Марку Синкраяну з Зау де
    Кимпіє. Перші згадки про
    степову півонію з Зау де Кампіє були зроблені в 1846 році, коли квітка була
    виставлена ​​у Відні, в гербарії, з нагоди презентації трансільванської флори. Степові півонії цвітуть тут з квітня по
    травень, іноді до червня. Вони цвітуть лише сім днів і мають висоту від 10 до
    30 сантиметрів. Листя тонке, а квіти яскраво-червоні.

    rezervatie-bujori-de-stepa-de-la-zau-de-campie-02.jpg






    Степова півонія – надзвичайно тендітна
    рослина, саме тому вона зникла з Європи: якщо її зламати, півонія в’яне за
    лічені хвилини. У нотатках першого куратора заповідника Марку Синкраяну, який
    доглядав за рослиною протягом 60 років, згадується, що процес розмноження
    квітів залежить від збору насіння, який потрібно робити, коли квітка стає
    коричнево-чорною. Від посадки до цвітіння також проходить від 7 до 14 років. Хоча це унікальний заповідник в Європі,
    зараз цим місцем управляють двоє молодих людей, захоплених фотографією. Вони
    працюють добровільно і супроводжують допитливих туристів стежками маленького
    раю. Окрім наявних документів про те, як тут були виявлені ці квіти, місцева
    легенда розповідає, що поява степової півонії є результатом трагічної смерті
    принца, який закохався у молоду дочку лісника. Легенда свідчить, що степові
    півонії в Зау де Кампіє утворилися на місці, де закохана дівчина проливала
    кровні сльози, оплакуючи свого коханого.




    Степові півонії також можна знайти на
    пагорбах Добруджі, як у повіті Констанца, так і у повіті Тулча. У Констанці степові півонії можна побачити в природному заповіднику Хаджієнь, недалеко від міста Мангалія. Ще
    один різновид півонії, так звана румунська півонія (Paeonia peregrina варіант romanica), росте в Природному парку Комана, за 35 км від Бухареста. Команьські півонії мають
    менше пелюсток, ніж садові, пелюстки ростуть лише по краю квітки, а не
    всередині, а їх колір яскраво-червоний. Вони не такі ароматні, як інші види півоній, стебло має близько 20 см, а її
    листя ширші. Півонії також зустрічаються в лісі
    Манафу, який є частиною 250-гектарної Природоохоронної
    території в повіті Джурджу. Румунська півоніяросте, так само, в Природному парку Гори Мечінулуй на півночі Добруджі. Тиждень тому цією квіткою
    ще можна було милуватися на галявинах лісів, розташованих на території цього природного парку.

  • Заповідники степової півонії в Румунії

    Заповідники степової півонії в Румунії




    У травні деякі природні
    заповідники Румунії стають привабливішими для відвідувачів завдяки півоніям,
    які цвітуть в цей період. Дику півонію можна зустріти в південно-східній Європі та малій Азії, а в Румунії вона спонтанно росте в кількох природних заповідниках. Цей вид рослини почав охоронятися законом ще з часів до Другої світової війни, він широко
    поширений у низовинах, зокрема в Трансільванії, Добруджі, південній Молдові,
    Олтенії та Волощині.




    Слава унікального у світі ботанічного заповідника,
    розташованого на околиці села Зау де Кампіє (у повіті Тиргу Муреш, центральна
    Румунія), перетнула кордони Румунії, так що навесні, в кінці квітня – початку
    травня, прибувають сюди туристи з різних країн, а особливо любителі квітів милуватися
    степовими півоніями (Paeonia tenuifolia). Їх близько 50.000 тисяч на 3,5-гектарній ділянці. У світі є також інші
    місця, де ростуть ці степові півонії, але дедалі ніде у світі ця рослина не
    росте на такій високій висоті (450-500 м), тільки у Зау де Кимпіє. Крім того,
    Зау де Кимпіє є єдиним місцем на території Румунії, де росте саме цей вид
    степової півонії, що вперше звернув увагу західних ботаніків у першій половині
    ХІХ ст, будучи представлений вченим у столиці Австрії. Цей унікальний
    заповідник в Румунії був створений 1932 року, отже до Другої світової війни,
    завдяки зусиллям ботаніста Алексадра Борзи, члена Румунської Академії. На
    своєму початку заповідник степових півоній мав 25.000 квадратних метрів.
    Пізніше, завдяки відданій роботі ентузіаста Марку Синкрияна, територія
    заповідника зросла на ще один гектар.




    Перші
    згадки про степову півонію з Зау де Кампіє були зроблені в 1846 році, коли
    квітка була виставлена ​​у Відні, в гербарії, з нагоди презентації
    трансільванської флори. Через холодну погоду перші степові півонії зацвіли
    цього року 27 квітня, на тиждень пізніше, ніж минулого року. Вони цвітуть у
    квітні-травні, іноді до червня, лише сім днів і мають висоту від 10 до 30
    сантиметрів. Листя тонкі, а квітка яскраво-червона. Це надзвичайно тендітна
    рослина, тому вона зникла з Європи: якщо її зламати, півонія в’яне за кілька
    хвилин. У записах першого куратора заповідника Марку Синкрияну, який доглядав
    за цією рослиною протягом 60 років, згадується, що процес розмноження квітки
    залежить від збирання насіння, що необхідно зробити лише коли квітка набуває
    коричневого до чорного відтінку. Так само, від посадки до цвітіння півонії
    проходять від 7 до 14 років.




    Хоча це унікальний заповідник в Європі, зараз цим
    місцем управляють двоє молодих людей, захоплених фотографією. Вони працюють
    добровільно і супроводжують допитливих туристів стежками маленького раю. Окрім
    наявних документів про те, як тут були виявлені ці квіти, місцева легенда
    розповідає, що поява степової півонії є результатом трагічної смерті принца,
    який закохався у молоду дочку лісника. Легенда свідчить, що степові півонії в
    Зау де Кампіє утворилися на місці, де закохана дівчина проливала кровні сльози,
    оплакуючи свого коханого.

    Степові
    півонії також можна зустріти на пагорбах Добруджі, як у повіті Констанца, так і
    в Тулчі. У Констанці степові півонії можна побачити в природному заповіднику Хаджієнь,
    недалеко від міста Мангалія.Іншим сортом півонії, так званою румунською півонією (романський варіант
    Paeonia peregrina), можна милуватися в цей період у природному парку Комана,
    розташованому за 35 км від Бухареста. У команській півонії менше пелюсток ніж у
    садових півоній, пелюстки ростуть тільки на краю квітки, а не всередині, а її
    колір яскраво-червоний. Він не такий ароматний, як інші види півонії, стебло має
    близько 20 см, а листя ширші.

  • Національний парк Чахлеу

    Національний парк Чахлеу

    Національний парк Чахлеу – це заповідна територія національного інтересу, розташована на північному сході Румунії, в масиві Чахлеу, площею понад 7000 га. На цій горі туристи знаходять глибокі ліси, альпійські луки, водоспади, ізольовані скелі, а також пам’ятки природи. Ви побачите гірський масив, що складається з осадових порід. Таким чином, зовнішній вигляд є особливим, з безліччю споруд, створених із гірських порід, за допомогою води, вітру, морозу та інших природних явищ.

    Лівіу Москалюк, керівник офісу та біолог Управління Національного парку Чахлеу: «Тут дуже багато скель, кожна зі своєю легендою. Крім того, в парку зберігається зразок гірської екосистеми, характерної для Карпат, а це означає, що тут ми зустрічаємо ліси, луги та види тварин, у тому числі великі, хижі такі як, вовк, рись, ведмедь, дикі кішки. Однією з головних цілей Національного парку Чахлеу є просування якісного туризму. У цьому контексті є вісім позначених гірських стежок, які в основному ведуть з підніжжя гори Чахлеу аж до вершини. Також є два сполучні маршрути. Всі вони дуже добре промарковані і підходять для будь-якого рівня фізичної підготовки. Проте туристам, які приїжджають до нас в гості, бажано дотримуватися запобіжних заходів, характерних для гірських походів: мати при собі багатошаровий одяг, черевики чи підхідні для цього кросівки, солодощі, воду, ліхтарик, незважаючи на сезон.»


    Зараз гору відвідують переважно туристи з Румунії, і кількість відвідувачів з кожним роком збільшується, продовжує Лівіу Москалюк з Управління Національного парку Чахлеу: «Минулого року ми зареєстрували 70 тисяч відвідувачів, які прийшли та купили квиток. Ми встановили плату за доступ до маршрутів, яка потім використовується для управління парком. Для порівняння, два роки тому у нас було 50.000 відвідувачів. Отже ми маємо маршрути, інформаційні центри в Дуреу, навкруг гори. А в Ізворул Мунтелуй є також центр для відвідувачів. Він має три основні зали. Історії скель представлені на панелях. Таким чином, можна дізнатися численні легенди про гору Чахлеу. Особливо для дітей є 3D-кінотеатр і кілька залів із датчиками та іграми. Аудіо та письмові матеріали також перекладені на англійську мову».

    Із загальної кількості туристів, які минулого року прибули до Національного парку Чахлеу, дві-три тисячі – іноземці, каже Лівіу Москалюк: «Загалом іноземні туристи дуже сприйнятливі до порад та інформації, яку отримують в інформаційних центрах. Вони ставляться до них дуже серйозно, на відміну від туристів з Румунії, які більш незалежні. Було багато тих, хто розташував табір у підніжжі гори і насолоджувався там кількома днями серед природи. З іншого боку, деякі проходили туди і зв’язали відвідання масиву Чахлеу з відвідуванням інших гір. Загалом враження у них дуже хороші. Вони цінують ландшафтом, а також маршрутами, утриманими у хорошому стані Управлінням парку та Рятувальною службою».

    Гірський курорт Дуреу, розташований у парковій зоні, рекомендований для відпочинку, а також для лікування астенічних неврозів, слабкості, анемії та відновлення після розумових чи інтелектуальних зусиль. Серед природних лікувальних факторів виділяється чисте сильно озоноване повітря, без пилу та алергічних частинок. Дуреу також може стати відправним пунктом для екскурсій. Лівіу Москалюк, керівник офісу та біолог Управління Національного парку Чахлеу: «З Дуреу турист може відправитися по дуже використаному маршруту, який веде до водоспаду Дуруїтоаря. Це типовий водоспад для цього конгломератового ареалу. Також з Дуреу туристи можуть піднятися з Турбази Фентенеле до піку Тоака, найвідвідуванішого і найбільш вражаючого піку цього масиву. По дорозі є зупинки в різних районах, біля представницьких скель. На піку Тоака є сходи, які ведуть до метеостанції. Вона стала важливим туристичним об’єктом. До неї можна дістатися піднімаючись по 519 досить крутих сходинок, але дуже безпечних. У Чахлеу також є музей, який не великий, але досить цікавий. Однак, для ознайомлення з мистецтвом народних ремісників доцільно пов’язати відвідування гори Чахлеу із відвідуванням міста Тиргу Нямц, розташованого за 40 км, або міста П’ятра Нямц. Особливо в П’ятра Нямц я рекомендую відвідати Історичний музей, де можна побачити елементи цивілізації Кукутені».

    Водночас у селі Грінцієш ви зможете взяти участь у Фестивалі гайдуків. Зазвичай його організовують у серпні. Це дуже цікавий захід, на якому можна милуватися народним вбранням, місцевою традицією, але який також включає змагання за традиційними професіями. А щодо місцевої громади, то Управління Національного парку Чахлеу планує, серед іншого, просувати екотуризм, з наголосом на парк і природу. Лівіу Москалюк: «Водночас, у парку ми хочемо сприяти нішевому туризму для тих, хто хоче провести кілька днів ізольованим і загубленим серед природи. Ми також хочемо організувати кілька екскурсій у наукових заповідниках. Туди можна організувати екскурсії за участі максимум дев’ять-десять осіб і завжди під супроводом. У нас є цікаві наукові резервати, які можуть справді вразити. Наприклад, у нас дуже гарний модриновий ліс, який видно зверху. Він представляє великий інтерес, особливо восени, у жовтні, коли забарвлюється в жовтий колір і скидає хвою. Нагадую, що на горі Чахлеу діють деякі правила. Одне з них полягає в тому, що відвідування відбувається переважно пішки. Багато людей приходять і запитують, як далеко можна проїхати на машині. На автомобілі можна доїхати до курорту Дуреу або Ізворул Мунтелуй. Звідти слід йти пішки. Ми сподіваємося, що якомога більше відвідувачів прийде сюди насолодиться природою пішки та в спокої».

  • Ліс Летя в Дунайській дельті

    Ліс Летя в Дунайській дельті




    Можливо, Румунія не була
    благословенна екзотичними багатствами такими як таємничі пустилі, заморожені землі або джунглі.
    Навпаки, вона має достатньо природних
    багатств, щоб насолоджуватися ними і які заслуговують нашої уваги, коли ми
    відчуваємо потребу позбавитися щоденних проблем. Бажаєте бачити джунглі? Ласкаво просимо до невеликого джунглі Європи: лісу Летя в дельті Дунаю.

    Вся Дунайська дельта прекрасна, але ліс Летя, здається, зібрав всі чудеса природи та всі раритети Європи. Це один з небагатьох куточків нашого континенту, де ростуть ліани, що плетуться на столітніх дубах, ясенах, вільхах, липах та срібних тополях; це одне з небагатьох європейських територій, де ви все ще можете бачити диких коней та піщані дюни.

    Ліс Летя, названий ще маленьким джунглі, є місцем гніздування понад 120 видів птахів. Тут ростуть приблизно 500 видів рослин. Турист може виявити всі ці чудеса, якщо дістанеться дельти, візьме на прокат човен та обов’язково місцевого екскупсовода і відправиться водними каналами аж до лісу. Він буде вражений чудовими птахами, з якими зустрінеться: лебедями, пеліканами та дикими качками. Всі вони є свідченням того, що він дістався райського куточку планети. Перекручені до води стовбури дерев, ліани що висять посеред гілок дерев, дикий виноград, середземноморські рослини, які чудово пристосувалися до навколишнього середовища. По мірі просування човна, створюється таке враження що човен пливе посеред хмар, турист зустрічає дюни білого піску. Для туристів тут було встановлено кілька дерев’яних лавок для відпочинку і задоволення.

    Це ніби-то повернення у часі, тому що навряд чи можна повірити, що в ХХІ столітті можуть ще бути у Румунії такі райські куточки. Це краєвид з фантастичного світу. Кілька проведених годин в цьому незайманому лісі дорівнюватимуть тисячі життів. Археологи виявили у лісі Летя римські та генойскі руїни Середньовіччя; свідчення показують, що від тоді ця територія була постійно заселена. Дороги зводяться до широких трав’янистих алей, по обом бокам яких зведені плетені очеретяні огорожі.

    Найдавніший природний заповідник Румунії, Ліс Летя, та найпівнічніший субтропічний ліс в Європі має понад 5000 гектарів, більше половини яких оголошено особливо охоронюваною територією ще у 1938 році, коли дикі коні в дельті Дунаю привернули увагу французьких дослідників, які порівняли їх з конями Камаргу, однією з найдавніших порід коней в усьому світі, які живуть на території Франції. У лісі живуть майже 2.000 диких коней, гадюк, орлів, оленів, єнотоподібних собак, кабанів, шакалів, фазанів та багато, багато інших видів птахів і тварин. Це не одна нескінчена ділянка лісу, а, скоріше, складається з декількох лісових смуг, відомих під різними назвами: Хашмашул Маре, Шкіопул, Крушіна та Тарла Попі.

    Ліс Летя розташований у селищі К.А. Розетті, уповіті Тулча, недалеко від села Летя. Невелике село з 500 мешканцями, більшість з яких – українці, розташоване на відстані 23 км від міста Суліна. Найкраще можна доїхати до лісу Летя через село з тією ж назвою або через місто Суліна, звідки можна орендувати човен. Уперше цей унікальний ліс був обгороджений у 1994 році, але паркан витримав до 2000 року. У 2009 році влада ініціювала проект, який виходив з того, що популяція коней, яка потрапила у відповідне природне середовище може стати невід’ємною складовою біотопу і атракцією для туристів. Сьогодні екскурсії в ліс Летя проводяться тільки разом із місцевим гідом, а його територія повністю закрита огорожею.

  • Курорт Окна Шугатаг

    Курорт Окна Шугатаг


    Розташований на
    півночі Румунії, Марамуреш – регіон, привабливий з точки зору туризму, завдяки
    своїй природній красі, багатству фольклору та гостинності мешканців.
    Протягом століть ліси забезпечували мешканців Марамуреша сировиною для виникнення та розвитку
    справжньої деревної цивілізації.
    Свідченням цієї цивілізації є дерев’яні церкви та ворота, справжні витвори
    народного мистецтва. У цьому куточку Румунії, курорт Окна Шугатаг з навколишніми селами став
    місцем, яке високо цінується туристами.




    Край історії та легенд, розміщений у підніжжі гір Гутей, з величезною панорамою, звідки
    можна милуватися горами Марамуреша, що закривають мов фортечною стіною Марамуреську низовину, курорт Окна Шугатаг розміщений на перетині доріг, що датуються історичних часів. Місцевість, присутня в документах канцелярії 1360 року, відома своїми
    мінеральними водами. Завдяки географічному положенню в межах Марамуреської
    улоговини та його економічному розвитку, місцевість має потужну мережу
    асфальтованих доріг, що зв’язує її з іншими населеними пунктами в долині річок Іза
    та Вішеу.




    Більше про це
    дізнаємося від Габріели Поп, співробітниці місцевого Центру туристичної інформації та просування: Комуна Окна Шугатаг – це місце, де ви можете із задоволенням провести вільний
    час, місце на будь-який смак. Хто шукає воду, пляж, навіть санаторно-курортне
    лікування, може прибути сюди в Окна Шугатаг до наших озер, басейнів із солоною,
    але також прісною водою. Тут ви знайдете лікувальні бази та Лісовий заповідник
    Краяска. На додаток до оздоровчо-лікувальної бази, більше половини наших басейнів
    використовують воду, яка надходить безпосередньо з гірського джерела. Таким
    чином лікуються різні ревматичні або респіраторні захворювання. Особи, які шукають
    свої коріння, знайдуть їх у навколишніх селах Бреб, Сат Шугатаг, Хотень. Тут
    традиції та звичаї розповідають про справжність румунського селянина, його
    народне вбрання, а також про ремесла. Водночас історія залишила тут справжні коріння,
    які ми називаємо історичними пам’ятками. Вони нагадують нам про те, хто ми є,
    звідки ми прибули і за яких обставин ми досягли цієї стадії.





    Щорічно курорт відвідують тисячі туристів, які користуються цілющими властивостями солоної води. Іншою перевагою є
    розташування курорту. Звідти можна легко дістатися до найважливіших туристичних пам’яток повіту: Моканіци (вузькоколійного
    потягу) з н.п. Вішеул де Сус, Веселого кладовищауселі Сепинца, Меморіалу жертвам комунізму та Музею села у місті Сігету Мармацієй, лижних трас на курорті Кавнік, водоспаду Каїлор в н.п. Борша, монастиря Бирсана. Природний
    заповідник «Ліс Креяса» займає площу 44 га і є
    охоронюваною територією з 2000 року з метою збереження біологічного
    різноманіття. Тут ростуть деякі з найбільш вражаючих зразків дуба в Румунії, але також хвойних дерев з опалим листям.




    Туристи, які
    хочуть відкрити чарівність дерев’яних будинків та марамуреських воріт, відомих у всьому світі, повинні поїхати до села Бреб, – каже Габріела
    Поп з Центру туристичної інформації та просування: Головна дорога асфальтована, а решта доріг цього села броковані. Незважаючи на всю
    модернізацію та світову технологічну еволюцію, у селі Бреб 30% будинків все ще побудовані з дерева. Вони є або традиційними, або гарною імітацією
    традиційних. Тутешні народні майстри
    працюють у дереві, вони є будівельниками будинків, воріт з
    традиційною символікою.




    І якщо ви дістанетесь курорту Окна Шугатаг, і час вам дозволить, не пропустіть відвідати унікальну у світі пам’ятку – Веселе кладовище, розташоване всього за 38 км від курорту, у н.п. Сепенца. На сепенцівському кладовищі знаходяться сотні дерев’яних
    надмогильних пам’ятників, які є зразком автентичного наївного народного
    мистецтва північної Румунії. Оригінальність і своєрідність цього цвинтаря у
    тому, що надмогильні хрести зображують зовсім не те, чого б всі сподівалися,
    тобто розп’ятого Христа або образи святих. Барельєфи і малюнки з великою дозою
    почуття гумору вказують на позитивні риси і, в основному, вади покійника. На
    пам’ятниках поміщені гумористичні епітафії, підсумовуючі життя померлих. На
    кладовищі похоронений також сам автор незвичайних хрестів Іон Стан Петраш. Коли помер, дочекався такого ж самого
    пам’ятника, роботи свого учня, який до сьогодні продовжує традицію. На ньому читаємо:
    Хіба нічого поганого я в житті не зробив, малював, любив та й трохи пив.

  • Природні заповідники повіту Алба

    Природні заповідники повіту Алба




    Трансільванський повіт
    Алба багатий на історичні пам’ятки, легенди і традиції. Він відомий особливо завдяки повітовому
    центру Алба – Юлія, де збереглось багато історичних пам’ятників, ознаки
    багатовікового минулого. Але, сьогодні
    розповім про два унікальні в Румунії заповідники, що розташовані в цьому повіті:
    Рипа Рошіє (Червоний яр) та Детунателе.




    Рипа Рошіє (Червоний яр) є дивовищним геологічним та флористичним
    заповідником, єдиним такого роду в Румунії. Розташований в 3 км від міста Себеш заповідник можна бачити навіть із супутника.
    Він має мільйони червоних зморшок, є захопленням любителів парапланеризму,
    пропонує найхимерніші туристичні маршрути по повіту Алба і приховує багато
    цікавих історій. Я маю на увазі дивний природний ландшафт, мікрорел’єф, створений
    регресивною ерозією потоку, що спровокував масивний зсув землі, і який у наші
    дні вражає нас декором статуй і кам’яних рожевих фронтонів. Унікальний профіль
    заповідника дається чергуванням сірого пісковика та червоної глини, створених
    із слабо зцементованих утворень. Не бракують з пейзажу рослини, що охороняються
    законом, ані фауна. Цей геологічний заповідник, заввишки від 80 до 100 м,
    простягається на 10-ти гектарній території. Вода вирила собі місце в пагорбі протягом
    близько 60 мільйонів років, створивши дивні форми: колони, вежі, піраміди, всі
    червонуватого кольору. Глибокі діри відкриваються вліво і направо, і дощова
    вода створює червоні струмки, що шумно падають вниз. Птахи видзьобали в глині
    собі десятки й десятки гніздів.





    У підніжжі заповідника Рипа Рошіє був виявлено скелет фосилізованого хижого
    динозавра. Дослідники дійшли висновку, що він є родичем двоногих хижих
    динозаврів – велоцерапторів, зріст яких складав всього лише 60 сантиметрів.
    Вчені назвали динозавра Balaur bondoc, що в перекладі з румунської
    означає кремезний дракон. Довжина тіла дракона становила від 1,8 до
    2 метрів, а на двох перших пальцях нижніх кінцівок розташовувалися великі
    кігті, за допомогою яких динозавр, ймовірно, розривав тіло жертви. І передні, і
    задні кінцівки динозавра були відносно
    короткими, причому частина кісток зростаються одна з одною. За словами
    дослідників, така анатомія тіла надавала динозаврам велику силу, і вони були
    здатні вбивати тварин, розміри яких набагато перевершували їх власні розміри.
    На думку вчених динозавр жив 68-74 мільйони років тому. Крім того, теж на околиці міста Себеш був виявлений
    ще один динозавр довжиною 10 метрів, так званий Dacus
    Maghiarosaurus.





    Серед атракцій заповідника «Рипа Рошіє» фігурують
    Черевик, велике плато вирізане у формі черевика, де доступ є
    небезпечним, але з вершини якого відкривається прекрасний вигляд, та Діра
    злодіїв, печера вирита в піщаній скелі, яка приховує всякі легенди про
    злодіїв, злочинців і авантюристів. Найбільш цікавою серед легенд є та про
    Діру злодіїв. В неї розповідається про одного хлопця Ліке, чиїм
    єдиним талантом було пробиратися до важкодоступних місць, як кішка. Він
    працював пастухом в Рипа Рошіє, зону яку він дуже добре знав. Одного ранку,
    однак, був зламаний один себешський банк. Злодій, за словами поліції, проник
    через вікно, через яке тільки дитина могла дістатися. Звичайно, влада ув’язнила
    Ліке, хоча грошей не було знайдено в ході слідства. У народі кажуть, що Ліке
    приховав ці гроші у Дірі злодіїв. Було проведено розслідування і
    там на місці, але ніхто нічого не знайшов… Після звільнення, Ліке разом із
    коханою дівчиною виїхав до Америки, звідки, незабаром почав переказувати великі
    суми грошей додому. Як саме вдалося Ліке заробити так багато грошей за короткий
    час, не відомо.





    З-поміж унікальних ландшафтів повіту Алба числиться заповідник Детунателе в
    Західних Карпатах, неподалік села Бучум. Розташований в 70 кілометрах від міста Алба-Юлія і всього в 3 км від міста Абруд, Детунателе є унікальним
    геологічним заповідником у країні, завдяки своїм базальтовим пікам у формі
    шестикутних колон, подібно гігантським церковним органам. Вони займають площу
    24 га. Назва Детунателе походить від сильного гуркоту, що можна почути у момент
    коли величезні кам’яні брили падають вниз зі схил. Цей оглушливий шум, що
    посилений відлунням, нагадує про грім.





    Оголошена заповідником в 1936 році, Детуната Голаше пропонує,
    мабуть, найпривабливіший пейзаж у Західних Карпатах. Вона піднімається до 1258
    м над рівнем моря. Має у підніжжі хвойні ліси і гігантську площу вражаючих
    базальтових скель. Туристи, яким вдається дістатися найвищих скель цього піку,
    не жаліють зусиль. Над ними видніється тільки небо, а внизу прірва над хмарами,
    позаду дерева, попереду прекрасна панорама… Приємні сюрпризи подорожі починаються задовго до того, як ви
    досягаєте піку, тобто у хвойному лісі. Крім того, що стежка є мальовничою, із
    природними сходинами, створеними з коріння дерев, і гілками дерев, що
    спускаються до плечей, ліс приховує багато секретів. У підніжжі скелі, серед
    дерев, можна побачити льодовик зі зворотним явищем. Це струмок, що як це не
    парадоксально, замерзає у квітні, залишаючись таким до кінця теплого сезону.
    Поруч з Детуната Голаше простягається інший заповідник, під назвою
    Детуната Флокоасе, більш ізольований ніж перший, однак через
    ялиновий ліс, дослідникам не вдалося до
    тепер дослідити його з геологічної точки зору.




    Навколо цих конгломератів, люди виткали легенди про велетнів та
    фей. Кажуть, що жили у Трансільванії велетні та феї. Лідер велетнів був
    страшним ворогом фей. Однак у нього був сміливий і красивий син, який закохався
    в красиву діву, яку він знайшов у лісі. Він дізнався, що вона фея і між ними
    двома народилася красива історія кохання, яка в кінцевому підсумку
    перетворилася на трагедію, кульмінуючи вбивством феї батьком велетня. В
    результаті цього, син вбив свого батька з кинджалом. Земля відкрилася і
    проковтнула велетнів та трупи закоханих, і кажуть, що із землі вийшли полум’я,
    що перетворилися на скам’янілості.

  • У повіті Нямц

    У повіті Нямц

    Сьогодні ми запрошуємо вас на уявну подорож до північно-східної частини Румунії, точніше до повіту Нямц. Численні історичні та релігійні пам’ятки, а також помірний клімат та природа зачаровують своєю неймовірною красою. Нямецький повіт славиться численними визначними
    туристичними пам’ятками. Більше того тут є Заповідник зубрів та карпатської
    фауни ім. Драгоша Воде – ідеальне місце для проведення вільного часу сім’ями з
    дітьми та любителів фотографії.


    Уперше документально засвідчений в 1388 році під назвою «П’ятра
    луй Кречун» нинішній повітовий центр -
    місто П’ятра Нямц стрімко розвинулося після того, як господар Молдови Штефан Великий (1457-1504 рр.) побудував тут Господарський двір,
    нинішній старий центр міста. П’ятра Нямц є важливою відправною точкою численних
    гірських маршрутів, які ведуть до курорту Дуреу та до чудової ущелини Біказ чи
    до міста Тиргу Нямц, по монастирському маршруту.


    Прес-секретар Національного центру
    сприяння туризму та інформації П’ятра Нямц
    Аліна Ференц розповідає: «П’ятра Нямц – це місто, яке пропонує безліч варіантів
    для проведення вільного часу, від пригодницького до історико-культурного
    туризму. Це область, де є багато можливостей дозвілля як в місті, так і на його
    околицях.
    На відстані 40 км від міста П’ятра
    Нямц туристи мають багато варіантів екскурсій. Вони можуть відвідати столітні
    монастирі, в яких зберігаються музеї з дуже цінними релігійними предметами, зі
    старими книгами, з майстернями для монахів та черниць. Ті, хто цікавиться
    екуменічним туризмом, мають багату пропозицію. Пристрасні любителі природи та
    пригод повинні знати, що місто П’ятра Нямц оточене горами, де можна займатися
    походами. У нашому повіті є красиві природні заповідники. Озеро Куєждел (Cuejdel)
    – дуже молоде озеро і може бути туристичним напрямком. Ущелина Біказ, унікальна
    в Румунії, із понад 300-метровими скелями межує з автошосе і пропонує любителям
    природи, справді, видовищний ландшафт. Неподалік міста П’ятра Нямц розташований
    Заповідник зубрів та карпатської фауни ім. Драгоша Воде. Це єдиний у Румунії повіт, де зубри живуть у режимі свободи
    та напів-свободи. Зубри на свободі можна спостерігати на сафарі в районі
    розташованому всього у 30 км від міста П’ятра Нямц. Після прогулянки музеями та
    історичним центром, туристи вирушають в околиці, а ввечері повертаються до
    спокою гірського містечка, до дуже хороших умов проживання».


    Один з найбільш відвідуваних монастирів у повіті Нямц, Агапія, датується 1647 роком. Цікавими у цьому монастирі є настінні розписи всередині
    церкви або великі і менші ікони.
    Церква була розписана в тогочасному неокласичному стилі. Видатному румунському художникові Ніколаю Грігореску
    було 20 років, коли він розписав
    стіни монастиря і використав для
    цього чорно-білі гравюри як зразки шедеврів епохи Відродження. Ми продовжимо нашу уявну подорож разом із Аліною Ференц, співробітницею Національного
    центру з питань розвитку туризму П’ятра Нямц: «У місті П’ятра-Нямц басейн просто неба, що влітку є атракцією
    для мешканців цього
    куточку Румунії. Маємо також канатну дорогу від
    залізничного вокзалу до гори Козла, звідки відкривається чудовий вид на місто. Вдалині видніється гора Чахлеу. Остання також належить повіту Нямц, і туди можна рушити в похід. Там любителі гірських походів можуть піднятися
    на пік Тоака і переночувати в турбазі
    Докія. У нашому повіті дуже
    добре зберігаються традиції. До
    них додається сучасна частина дозвілля».



    Туристам, які цікавляться
    ремеслами та етнографією, радимо почати з відвідування Музею
    етнографії в місті П’ятря Нямц, – каже Аліна Ференц, прес-секретар Національного центру
    сприяння туризму П’ятра Нямц: «Це дуже красиво облаштований і нещодавно відреставрований музей. Тут туристи можуть ознайомитися із румунськими традиціями.
    Також у нашому повіті є
    багато сільських музеїв, де виставлені подібні експонати. В кінці травня у центрі міста проходить фестиваль, який називається «Скриня приданого», куди зазвичай приїжджають
    народні ремісники з усієї країни. Вони збираються разом у центрі міста, працюють та виставляють там усі
    вироблені ними предмети. У селі Тирпешть, неподалік будинку румунського
    письменника Іона Крянге, розташований Музей ім. Поп, де виставлена чудова колекція
    предметів кустарного мистецтва».



    Аліна Ференц з
    Національного центру сприяння туризму П’ятря Нямц каже, що цю область можна також просувати гастрономічно: «У цьому куточку
    Румунії, як відомо, зберігаються
    старі гастрономічні рецепти.
    Деякі були вдосконалені. Серед наших традиційних препаратів ми згадуємо про молдовську
    «токітуру» зі свинини, молдовську чорбу (приготовлену на основі закваски з
    ферментованих пшеничних висівок), як це робили наші бабусі, або копчену форель, що зберігається в ялинових гілках. У традиційних ресторанах ви також можете поласувати сирними книшиками «поале-н бреу». Туристи, які цікавляться сучасною кухнею, користуються й вони багатою гастрономічною пропозицією».

  • Замок Угрон та природний заповідник Зау де Кимпіє

    Замок Угрон та природний заповідник Зау де Кимпіє


    Сьогодні запрошую у подорож по Трансільванії. Зупиняємось у маленькому селі в повіті Муреш, розташованому між пагорбами, що називається Зау де
    Кимпіє. Село це набуло слави
    особливо тому, що там розташований унікальний в Румунії пам’ятник: Календарний замок або Замок Угрон. Красива будівля з 365 вікнами, за кількістю днів року, чотирма вежами – за кількість пір року, 52 кімнатами – за кількістю тижнів року, 7 терасами за кількістю днів тижня і 12 голів, які символізують місяці року.Літня резиденція барона Іштвана Угрона, замок в н.п. Зау
    де Кимпіє, Муреському повіті, побудована в стилі французьких середньовічних
    замків, стоїть схована протягом майже 100 років у лісі Бирсана і розповідає
    усім про кохання, яке збентежило душу його власника.








    У Муреському повіті, по
    дорозі із населеного пункту Лудуш в напрямок до Сермашу, перед тим як увійти у
    село Зау де Кимпіє, видніється поміж дерев, десь, на пагорбі, вежа одного
    замку. Він ніби-то відірваний з давньої історії, а наближення до нього змушує
    нас мріяти про давно забуті часи. Маєток в н.п. Зау де Кимпіє ввійшов у
    володіння сім’ї Угрон в другій половині ХУІІІ століття, коли Іштван Угрон
    одружився із баронесою Анною Банффі. Маєток передавався у спадок з покоління в
    покоління, а в 1860 році Шандор Угрон (1826-1901 рр.) оселився на маєтку зі
    своєю дружиною, Розалією, яка народила йому чотирьох дітей. Старший їх син,
    Міклош (1858-1899 рр.) був спадкоємцем маєтку, але після його передчасної
    смерті, все дісталося в спадок його братові Іштвану. У той час Іштван обіймав
    посаду консула в Тбілісі, і тільки в 1908 році, тобто через 9 років від
    успадкування маєтку він почав будувати новий замок. Іштван Угрон (1862-1948
    рр.) мав успішну дипломатичну кар’єру в Австро-Угорській імперії протягом 32
    років. Під час будівництва замку він був делегатом у Варшаві, потім в Бухаресті
    і Белграді до 1914 року. У 1918 році він вийшов на пенсію і оселився в
    Трансільванії, де зайняв багато важливих громадських і політичних функцій,
    будучи головою Товариства трансільванського музею, керівником Реформатської
    єпархії в Трансільванії та головою Національної партії угорців. Іштван Угрон не
    був ніколи одружений, і його мотивація побудувати новий замок на 46-му році
    свого життя рушила скоріше всього з бажання жити в комфорті. На задньому фасаді
    замку знаходиться табличка з написом угорською мовою про те, що проектантом
    замку був барон Янош Банффі.








    Будівля має й свою
    легенду, яка розповідає про те, що барон Угрон хотів побудувати тут літню
    резиденцію, яка була би абсолютно особливою. Тому він наказав, щоб у лісі
    Бирсана, де своїми руками він посадив і доглядав за десятками дерев, привезених
    з країн, яких він відвідав, був зведений найкрасивіший в регіоні затишний
    замок. Так з’явився замок, який називається також Календарним замком, бо має
    365 вікон, чотири вежі – за кількість пір року, 52 кімнати – за кількістю
    тижнів року, 7 терас за кількістю днів тижня і 12 голів, які символізують
    місяці року.Отже, згідно з легендою Іштван Угрон, тоді посол
    Австро-Угорщини в Росії, збудував замок як свідчення вічної любові, яку він
    носив одній з дочок російського царя Миколи II. Щоб стати його дружиною,
    російська принцеса вимагала прокласти дорогу до замку золотими монетами. Угрон
    залишився без грошей посеред дороги, тому принцеса до нього більше не прийшла.
    Через кілька років вона була вбита, і з тих пір барон ніколи не одружився.
    Приходив до замку рідко, і особливо влітку, щоб подбати про тутешні дерева.У
    1945 році, через 28 років після смерті російської принцеси, недалеко від Зау де
    Кимпіє, Іштван Угрон помер і він, взяв із собою на той світ не збуту мрію
    кохання. Іштван Угрон був одним із найважливіших колекціонерів Трансільванії з
    дивовижною колекцією творів сучасних польських, сербських та східних
    художників, а також цінних мистецьких творів (перських, анатолійських,
    китайських). Ці роботи, а також колекція зброї та меблів з часом зникла із
    замку.До 2012 року у замку Угрон діяв дитячий будинок. У 2017
    році єдиний замок, побудований в Румунії за принципами календаря, був
    перейнятий Повітовою радою Муреш, яка сподівається отримати європейські кошти
    на його реконструкцію.








    Слава унікального у
    світі ботанічного заповідника, розташованого на околиці села Зау де Кампіє,
    перетнула кордони Румунії, так що навесні, у квітні, прибувають сюди туристи з
    Угорщини, Росії та Німеччини, милуватися степовими півоніями. Їх близько 50.000
    тисяч на 3,5-гектарній ділянці. У світі існують також інші місця, де ростуть ці
    степові півонії, але дедалі ніде у світі ця рослина не росте на такій високій
    висоті (450-500 м), тільки у Зау де Кимпіє. Крім того, Зау-де-Кимпіє є єдиним
    місцем на території Румунії, де росте саме цей вид степової півонії, який
    вперше звернув увагу західних ботаніків у першій половині ХІХ ст, будучи
    представлений вченим у столиці Австрії. Цей унікальний заповідник в Румунії був створений 1932 року, отже до Другої світової війни, завдяки зусиллям
    ботаніста Алексадра Борзи, члена Румунської Академії. На своєму початку
    заповідник степових півоній мав 25.000 квадратних метрів. Пізніше, завдяки
    відданій роботі ентузіаста Марку Синкрияна, територія заповідника зросла на ще
    один гектар. Але зараз степовими півоніями (Paeonia tenuifolia) можна милуватися тільки в Інтернеті. Кураторприродного заповідника Зау де Кимпіє, який є професійним фотографом, піклується про зображення. Таким чином, ми
    дізналися, що хоча заповідник набув слави через
    степові півонії, у ньому розстуть багато рослин, які можуть радувати наші очі. Кіпріан Ченан: «Окрім степової півонії, в заповіднику ростуть також інші види рослин,
    близько 270 видів та підвидів рослин, деякі з яких є дуже рідкісними.
    Найвідомішою, звичайно, є степова півонія. Через оголошення надзвичайного стану
    ми вирішили закрити заповідник, щоб уникнути натовпу відвідувачів. Будучи
    фотографом за професією, я вирішив розміщувати щоденно принаймні одну гарну
    фотографію з нашими квітами на сторінці у Facebook. Таким чином, запеклі
    відвідувачі нашого заповідника і не тільки вони зможуть побачити всі етапи
    цвітіння півоній цього року».


    Чіпріан Ченан, куратор заповідника спепових півоній із Зау де Кимпіє каже, що за відсутності відвідувачів цієї весни, півонії, здається, розвинулися ще більш гармонійно. І хоча цього року
    туристів не було, наступний рік, безумовно, буде рекордним роком що стосується числа відвідувачів: «Найулюбленішими є катрани татарські (великі, білі кущі з медоносним запахом), які тільки ростуть зараз. Вони зацвітуть до кінця періоду цвітіння
    півонії. Першим зацвів цього року Адонис Весняний (Adonis Vernalis). Потім теж красивим є й ірис. У нас дуже гарне село, яке я намагаюся просувати через
    фотографію вже кілька років. Крім того, це територія рибних озер. Минулого року
    можу сказати, що ми побили усі рекорди за кількістю відвідувачів. Кілька тисяч румунських та іноземних туристів відвідали наше село. Зараз у Facebook я створив спеціальну сторінку, Природний заповідник Степова півонія Зау де
    Кимпіє. Наразі у нас близько 5000 підписників».




    Отже, дорогі
    друзі, інше туристичне призначення, яке у нормальні часи, раджу вам не
    пропустити. Цього року, на жаль, насолоджуйтесь тільки фотографіями, а наступного року ви зможете створити власний фотоальбом по стежкам заповідника.

  • Румунсько-український проєкт «Карпатські лісові школи»

    Румунсько-український проєкт «Карпатські лісові школи»




    У Румунії та Україні впроваджується проєкт «Карпатські
    лісові школи – пілотне співробітництво для збереження природи та екологічної
    освіти», що фінансується у рамках Програми прикордонного співробітництва
    Угорщина-Словаччина-Румунія-Україна на 2014-2020 роки. Проєкт «Карпатські
    лісові школи», впровадження якого триватиме 24 місяці, здійснюється Туристичною
    асоціацією Івано-Франківщини та Адміністрацією Марамуреського національного
    гірського парку. На завершальному етапі проєкту у Румунії відбудеться
    транскордонний табір для студентів з природничих наук з обох країн, а в Україні
    відбудеться міжнародна конференція з питань екологічної освіти щодо збереження
    біорізноманіття у сфері впровадження програми.




    Докладніше про це розповіла директор Марамуреського природного
    парку Кателіна Богдан: «У рамках цього проєкту ми хочемо створити навчальний заклад на території Марамуреського природного
    парку, переймаючи досвід нашого партнера з України, де вже є подібна школа. Завдяки
    цим центрам ми намагатимемось популяризувати заходи, спрямовані на збереження лісової екосистеми у районі дії
    проекту. У школах-партнерах також будуть навчальні центри, які будуть обладнані
    інструментами, необхідними для навчання молоді, яка дасть майбутніх лідерів, котрі
    зможуть, таким чином, у своїй професійній діяльності приймати наймудріші
    рішення щодо природного середовища. Проєкт має на меті провести масштабні
    інформаційні кампанії для населення та створити інфраструктуру для цих освітніх
    заходів. Елементом новизни є транскордонна співпраця задля досягнення цих цілей.
    Загальна мета проєкту – підтримати дії, спрямовані на збереження лісів на
    прикордонній території на півночі країни шляхом розвитку екологічної освіти та
    підвищення обізнаності місцевих громад щодо захисту біорізноманіття унікальних
    гірських екосистем.»




    І Національне управління лісового господарства «Ромсільва»,
    точніше її Нямецьке лісове господарство розпочало пілотний проєкт для учнів гімназій.
    Мова йде про створення навчального посібника з лісової освіти під назвою «Нямецьки
    ліси». Школярі знайдуть у цьому підручнику інформацію про життя лісу, про тварин,
    які живуть у ньому, про рослини, породи дерев чи про те, як виглядає ліс у різні
    пори року. Діти ознайомляться зі слідами різних тварин і зможуть навчитися робити
    шпаківні своїми руками. Теж у путівнику учні дізнаються що таке лісовий розплідник
    та що таке природоохоронна територія.



  • Ущелини- Нери, запропоновані екотуристичним напрямком

    Ущелини- Нери, запропоновані екотуристичним напрямком

    Національний парк Ущелини- Нери, розташований у південному- заході країни, є однією з найкрасивіших охоронюваних природних територій в Румунії. Найбільш видовищним місцем парку є Ущелини Нери. На ділянці близько у 20 кілометрів, річка Нера вирила видовищну і дику ущелину, утворюючи найдовшу ущелину в країні. Тут стіна ущелини сягає 200 метрів, а вода Нери і її притоки вирили і утворили у вапняковій породі численні озера, каньйони, печери і водоспади. Десятки тисяч туристів відвідують щороку Ущелин- Нери, тому влада оголосить край екотуристичним напрямком.

    Ралука Петернел працювала в проекті Ущелини-Нери від організації Всесвітній фонд дикої природи Румунія зазначила: «Край Ущелини-Нери, як екотуристичний напрямок був запропонований після відбору, зробленого у всіх Південно-західних Карпатах. Ініціатива є частиною проекту, розробленого WWF Румунії з декількома партнерами. Проект називається «Дикі Карпати, багатство для людей», а щодо екотуризму були перевірені області з туристичним потенціалом Південно-західних Карпат та природоохоронні території. Ущелини-Нери були відібрані оскільки відповідають для того, щоб були запропоновані в якості екотуристичного напрямку. Це казковий край, насичений легендами, природними цінностями, культурними традиціями та звичаями. Маємо охоронювану територію з високою цінністю збереження, ліси, запропоновані для ЮНЕСКО, і також маємо послуги для задоволення потреб туристів. Вони мають де переночувати, поїсти, прогулятись і відпочити. Туристичні маршрути знаковані, і вказані на карті, що доступна всім туристам, і пансіонатах, в Управлінні Парку, а й багатьох пунктах призначення. Це карта багата на інформацію, з якою ви не можете заблукати.

    Заповідник Нера – Беушіца був створений в 1943 році для захисту водного і наземного біорізноманіття, а й цілого ряду ландшафтів, деякі навіть згадуються в національних і міжнародних звітах, як унікальні туристичні напрямки. Наприклад, водоспад Бігер єдиний в світі, який має вигляд купола, через який вода плавно протікає з підземних печер. Чортове озеро є одним з найбільш захоплюючих водних об’єктів в цьому районі. Воно утворилось через обвалення стелі печери і охоплює площу в 700 кв.м. Глибина сягає 9 метрів, найглибше озеро в країні, що має карстове походження. Розташоване в парку дикої природи, озеро Окі Боулуй (Очі бика) має форму кратера, і глибину у 3,6 м. Воно має синій колір, а вода настільки прозора, що глядачі можуть насолоджуватися плаванням риби. 20 хвилин ходи від озера Окі Боулуй знаходиться водоспад Беушніца, що складається з декількох невеликих водоспадів, заввишки 15 м, і покритий зеленим мохом.

    У краї Ущелини -Нери є найбільш представницькі праліси і напів-незаймані букові ліси в Європі. Тут ми знаходимо багате біорізноманіття де ростуть більше 30 видів орхідей, і на вапнякових стінах рясна рослинності, а у тріщинах ростуть дикі кущі бузку та інших рослин. Келін Уручі, біолог в адміністрації парку, розповідає: «Щодо біорізноманіття, у річці Нера є деякі рідкісні види тварин та рослин, такі як водні смугасті равлики і риби щиповки (Cobitis elongata), які водяться у цій річці. Що стосується букових лісів на вапняковому плато схилів Ущелини-Нери ми готуємо природоохоронювану територію для ЮНЕСКО, адже тут є деякі з найбільш знакових древніх лісів і напівзаймані букові ліси в Європі. Багато охоронюваних безхребетних тварин знаходять притулок тут, які залежать від старих дерев і значної мертвої деревини, що сприяє регенерації елементів в лісових екосистемах. Практично, у мертвому дереві є більше життя за кількістю видів, які мають притулок там, ніж в одному молодому. Чим дерево старше, тим цінніше з точки зору біорізноманіття. Ще одна особливість парку дається підсередземноморським впливом та карстовим рельєфом, де водяться рогата гадюка або емблематичні види для парку, які знаходяться на логотипі Національного парку, серед яких карпатський скорпіон.

    Край Ущелини- Нери також є оселищим для багатьох видів птахів, ссавців, і в чистих, незабруднених водах водяться і хижі риби. Келін Уручі: «З-поміж птахів тут водяться сапсан, понад три чверті хижих птахів, що водяться в країні, 9 видів дятлів з 10-ох які знаходяться в країні. У нас також є рідкісні види, що охороняються на європейському рівні, такі як коходой, вівсянка або Coracias garrulus. В цілому налічується понад 140 видів птахів інвентаризованих в цій природоохоронюваній території. Є також пари синіх чайок, одні з найкрасивіших птахів в Румунії. Хто пливе на човні по річці Нера мають можливість побачити чайки, що літають вздовж річки. З-поміж ссавців у нас є популяції рисів і вовків. Ведмідь рідко водиться, він деколи проходить тільки через область. Оскільки вода є найважливішим елементом в цьому парку, тут водяться і видри.

    Цей край, запропонований стати екотуристичним напрямом, виграє через розвиток місцевих громад. Виробники зможуть легко продати традиційні продукти, що просуваються на міжнародних фестивалях: банатська горілка, тірольське вино, сир всіх видів, джеми і солодощі з лісових фруктів, мед та прополіс.

  • Пагорб Консул на туристичних маршрутах

    Пагорб Консул на туристичних маршрутах

    Національний парк Мачінські гори є захищеною територією національного інтересу, розташованою в південно-східній частині Румунії в Добруджі. Його було оголошено біосферним заповідником в 1998 році, будучи єдиним національним парком в країні, в якому охороняються великі ділянки степової рослинності.

    Зустрічаємо тут понтійсько-балканську степову рослинність, дуже рідкісну в Європі. Одним з головних аргументів на користь створення національного парку було дуже велике число видів рослин, що знаходяться під загрозою зникнення, з яких більшість знаходяться в Румунії тільки у Добруджі, не будучи захищені в інших заповідниках. У цих горах, недалеко від села Ізвоареле, знаходиться пагорб Консул, пік вулканічної породи, який влада хоче включити в цьому році до туристичних марштурів.

    Будуть визначені чотири нових туристичних маршрутів, які включають археологічні пам’ятники, релігійні об’єкти і багато інших ландшафтів. Пагорб Консул має висоту 333 метри і був оголошений природним заповідником разом із Поляною Короля Фердинанда I, в н.п. Нікуліцел, в 1927 році. Більше про це ми дізнаємося від директора Національного парку Мачінські гори Віорела Рошки: «Пагорб Консул, який є рушальним пунктом для першого маршруту: Консул Алба, Долина річки Теїлор, є одним з двох заповідників, оголошених в 1927 році королевою Марією. Це рішення було прийнято після того, як рік до цього (1926 р.), відвідали цей регіон король Фердинанд та королева Марія. Вони рушили на кораблі з Олтенії і прибули в ці добруджанські краї, по герлу Мечін. Вони були зачаровані цими казковими краями, як самі їх назвали, але й багатою рослинністю. На пагорбі Консул, королева Марія знайшла чудове місце для живопису. Тут існує інтерференція степових і водно-болотних рослин, тому що тут протікає також річка Тайца, що впадає в Чорне море і наділяє ланшафт особливим виглядом. Королеву Марію супроводжував фармацевт, який пояснив королеві, що ці рослини рідкісні та, що багато з них зустрічаються тільки в Добруджі. Тому ми з гордістю оголосили, що включили цей пагорб до туристичних маршрутів, що, безсумнівно, приверне інтерес любителів краси».

    Мачінські гори можна відвідати пішки, верхи або на велосипеді. Велосипедні траси мають середню складність і зв’язують сусідні з парком населені пункти. На вершинах та в передгір’ях розташовані стародавні фортеці і монастирі, які є пунктами інтересу для екологічного та релігійного туризму. Віорел Рошка: «Мачінські гори, в цілому, є унікальною туристичною альтернативою, де можна милуватися унікальними пейзажами, висіченими вітром упродовж 500 мільйонів років. Але на цій важливій з наукового погляду геологічній основі розвивається інше незрівнянне багатство, як, наприклад, унікальні елементи рослинності: криваво-червоні румунські півонії або степові півонії, ясенець, гвоздика гостролиста, різні види орхідей, ірисів. Таким чином, це регіони, які ми намагаємося утверджувати для широкої публіки, тому що, до цих пір, ці гори відомі більше для наукового світу, для аспірантів, які знаходять тут цікаві для них зони і можуть розкрити багато таємниць з наукової точки зору. Росте тут карликовий вид деревія звичайного, розміром 15 см, що виділяє сильний мускусний аромат. Так само росте у нас шафран золотий. Природний ареал цієї рослини є в Анатолії – Туреччині або Ірані. Цікавим видом рослини є граб східний (Carpinus orientalis), що розвиває кулясту крону, як захисну парасольку над іншими рослинами, і коріння якого простягаються в радіусі 25 метрів, що допомагає рослинності і ґрунту фіксуватися на пагорбі Консул. Золота трава – це інший вид, специфічний для того, що означає степовий біорегіон Добруджі».

    Різноманітність наземних, лісових або скелястих екосистем в поєднанні з наявністю прилеглих водних екосистем пропонує в Мачінських горах сприятливі умови для наявності великої кількості видів птахів та рослин. Мачінські гори також є важливим пунктом на маршрутах міграції, які слідують течіями річок Прут і Сірет. Багато перелітних птахів прямують цим коридором. Тут знаходимо найбільш важливу зону для гніздування хижих птахів в Добруджі. В щілинах скель Мачінських гір гніздиться балобан (Falco cherrug), один з найбільш рідкісних видів у Румунії, а також канюк степовий (Buteo rufinus). Віорел Рошка: «Мачінські гори являють собою безцінний коридор міграції великих хижих птахів. З гори Консул можна бачити під час туристичного сезону важливі рідкісні птахи, такі як малий підорлик, канюк, орлан малий, бджолоїдка звичайна та змієїд. Їх можна спостерігати власним біноклем або пристроєм з боку Управління парку. У нас є й дві печери і два види кажанів, один з яких дуже рідкісний. Тому в цьому регіоні, який є справжньою природною лабораторією, ми повинні проводити відповідальний туризм».

    Управління Національного парку Мачінські гори сподівається, що принаймні 15.000 туристів відвідають в цьому році цю територію. Уже на території парку було розміщено сім кемпінгів, і в цьому році будуть відкриті перші 80 місць для розміщення для туристів, розташовані в населених пунктах Ісакча, Четецуя і Траян.

  • Крок вперед щодо врегулювання суперечки довкола ГСХ «Дунай-Чорне море» по гирлу Бистре

    Крок вперед щодо врегулювання суперечки довкола ГСХ «Дунай-Чорне море» по гирлу Бистре

    Наприкінці жовтня у Страсбурзі (Франція), під час 36-го засідання Постійного комітету Бернської конвенції про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування, яка діє під егідою Ради Європи, було розглянуте питання про закриття відкритої за поданням Румунії справи щодо проекту будівництва українською стороною глибоководного суднового ходу «Дунай-Чорне море» по гирлу Бистре.




    Враховуючи позитивні результати
    роботи Спільної румунсько-українсько-молдовської комісії, створеної відповідно
    до тристоронньої угоди між Міністерством вод, лісів та охорони навколишнього
    середовища Румунії, Міністерством екології та природних ресурсів України та
    Міністерством навколишнього середовища та планування територій Республіки
    Молдова про співробітництво у зоні природоохоронних територій у дельті Дунаю і
    пониззі р. Прут та за відсутності заперечень румунської сторони, члени комітету вирішили закрити справу.




    Фактично комітет дав можливість
    Бухаресту, Києву та Кишиневу спільно на регіональному рівні вирішити цю
    проблему транскордонного характеру. Відтепер фахівці з Румунії, України та
    Р.Молдова проводитимуть спільний моніторинг впливу українського каналу на
    навколишнє середовище дунайської дельти. Спільна комісія продовжить постійний
    моніторинг і щодвароки складатиму звіт, що має бути представлений Постійному
    комітету Бернської конвенції щодо прогресу у вирішенні питань збереження
    біорозмаїття дельти Дунаю.




    Таким чином було покладено край ще
    одній багаторічній суперечці між Румунією та Україною, що виникла у 2004 році.
    Тоді румунська сторона зажадала від української зупинити гідротехнічні
    днопоглиблювальні роботи на каналі «Дунай-Чорне море», оскільки вони мають
    значний негативний транскордонний вплив на довкілля заповідної дельти Дунаю,
    переважна частина якої знаходиться на території Румунії та порушують міжнародні
    норми в галузі охорони довкілля. Незважаючи на численні протести з боку
    Румунії, три роки по тому Київ таки відкрив судноплавство по каналу завдовжки
    10 км. Через 12 років, упровдож яких ця тема фігурувала на порядку денному
    щорічних засідань Постійного комітету Бернської конвенції, у жовтні було
    прийняте рішення, здатне покласти крапку у вирішенні цього питання.

    Навіть за
    відсутності дослідження впливу на навколишнє середовище, послідовного та
    узгодженого Румунією та Україною, сторони отримали від комітету Бернської
    конвенції «зелене світло» на врегулювання конфлікту на двосторонньому рівні, -
    каже Маріан Тудор, директор Інституту досліджень та розвитку дельти Дунаю:
    «Комітет не мав порівняльних даних, тому що за ці майже 12 років сторони не досягли
    домовленості щодо гармонізованого моніторингу. Отож це рішення не є висновком
    про відсутність впливу на різні види та їх природні біотопи, але лише
    переведення цієї суперечки в іншу площину, надаючи можливість трьом країнам
    вирішувати питання між собою, за умови щодварічної звітності про досягнутий
    прогрес.»





    Це рішення затьмарене підозрілою
    пасивністю Румунії, що дозволяє українській стороні продовжувати свої роботи, -
    вважає колишній директор румунського біосферного заповідника «Дельта Дунаю»
    Лучіан Сіміон: «Рішення затьмарене неучастю Румунії у цьому засіданні. Ми
    повинні були запропонувати посилити моніторинг в цьому районі і регулярно,
    кожні шість місяців, складати звіти про те, що відбувається тут з точки зору
    біорізноманіття та охорони навколишнього середовища. Одним словом, тепер вже не
    має обумовленості щодо продовження проекту. І якщо, припустімо, буде прийнято
    рішення про продовження другого етапу цього проекту, його вплив буде дуже
    великим.»




    Згідно з новою рекомендацією
    комітету Румунія, Україна та Республіка Молдова зобов’язані проводити щонайменше
    щорічні зустрічі для перевірки виконання Рекомендації № 111 (2004 р.)
    Постійного комітету Бернської конвенції стосовно проекту глибоководного
    суднового ходу через гирло Бистре, яка фактично відкрила справу і заблокувала
    подальші днопоглиблювальні роботи. Чинний губернатор біосферного заповідника
    «Дельта Дунаю» Грігоре Бабояну вважає, що завершення цієї багаторічної
    суперечки є корисним для всіх, оскільки воно відкриває шлях для введення транскордонного
    управління дунайською дельтою. «Ми не проводили дослідження наслідків роботи
    судноплавного каналу, але результати, які ми маємо за підсумками моніторингу
    екологічних факторів в біосферному заповіднику «Дельта Дунаю» загалом не
    виявили яких-небудь серйозних порушень природної рівноваги. Таким чином, ми вітаємо
    ініціативу вважати, що українська сторона добросовісно виконуватиме свої
    обов’язки. Це рішення зобов’язує і нас як і раніше вимагати від нашого
    міністерства підтримати програму спільного моніторингу Румунія-Україна, до
    якого ми зобов’язалися і, який мусимо реалізувати саме для розвитку співробітництва,
    але особливо для розробки загальної програми транскордонного управління дунайським
    біосферним заповідником.»





    Навесні цього року, для прийняття комплексної стратегії
    розвитку дельти Дунаю румунський уряд прийняв повідомлення про місцевість з
    України. За збігом чи ні, але в той же час, робочий комітет загальна Румунія,
    Україна і Молдова прийняла документ Комісії Бернського сторін визнають, що вони
    домоглися прогресу в файлі Bîstroe і які можуть здійснювати моніторинг дельти
    Дунаю.

  • Національний парк Чахлеу

    Національний парк Чахлеу




    Національний
    парк Чахлеу є природоохоронною територією національного значення,
    що розташована на північному сході Румунії і займає площу більше 7000 гектарів.
    Він славиться надзвичайним біорозмаїттям, а в лісах гірського масиву Чахлеу
    приховуються практично всі види тварин, які живуть в Карпатах. Природні явища з
    плином часу надали скелям гірського масиву Чахлеу різні химерні форми, навколо
    яких виникло багато легенд і, які стали справжніми туристичними пам’ятками: Тоака,
    Панагія, Капелюх доробанца, Скеля Докії, Детунателе, Стоги Мирона або Камінь з
    водою. Згідно з найбільш розповсюдженою легендою назва цієї гори походить від виду
    птахів родини яструбових – чахлеу (орел-бородач), що колись панував над
    тутешніми висотами.






    Докладніше
    про це розповідає доктор історичних наук Данієль Діякону, який зібрав антологію
    з понад 50 легенд і розповідей про гору Чахлеу. «Чахлеу не найвища гора
    Румунії, навіть не найвища вершина східних Карпат, але відрізняється тим, що вона
    оточена глибокими проваллями, що надають їй ауру величі. Вона також унікальна через
    крутість схилів і завдяки створеним упродовж часу конгломератам різної форми: у
    вигляді колон, зубів і кострубатих скель, які є дуже вражаючими і тому змусили
    людей задуматися над їх походженням. Люди спробували пояснити для себе цікаву
    форму скель і, найчастіше, вдалися до порівнянь із фантастичними істотами. Так
    народилися легенди цієї гори. Нам вдалося зібрати аж 52 легенди і перекази. Немає
    гори, про яку склалося б більше легенд. Її також називають румунськими
    метеорами, з огляду не те, що на цій горі та навколо неї діють дуже багато монастирів. Крім того, історики та антропологи
    вважають, що Чахлеу була священною горою дакійців, а потім з появою чернецтва
    на північ від Дунаю, афонські ченці обрали цю гору і упродовж багатьох століть
    освятили її своїми молитвами і аскетизмом. Крім цього Чахлеу має Панагію, так
    само як Афонська гора. Починаючи з ХІХ-го століття, коли тодішні молоді
    інтелектуали почали збирати фольклор, у цих місцях побували видатні румунські поети і фольклористи Васіле
    Александрі та Алеку Руссо, які зібрали перші легенди. А Георге Асакі дізнався
    від одного тутешнього пастуха легенду про Докію і Траяна, яка стала
    основоположним, етногенетичним міфом румунів.»




    Любителі
    гірських походів знайдуть тут глибокі ліси, альпійські луки і ялівцеві
    рідколісся, водоспади, ізольовані скелі, історичні місця та пам’ятки природи. Для них було створено 7 спеціальних маршрутів завдовжки
    приблизно 5-6 км, які починаються у підніжжя і ведуть навіть до вершини Тоака,
    на висоті понад 1900 метрів над рівнем моря. Данієль Діякону надав більш
    докладну інформацію: «Чахлеу має багато гірських стежок. Вони беруть свій
    початок у Біказі, Дуреу чи інших селах, що оточують гору. Найбільш важливими входами
    у парк є Дуреу та Ізворул Мунтелуй, неподалік Біказу, де також є Інформаційні
    центри, в яких туристи можуть отримати всю необхідну інформацію і буклети. У минулому
    році в горах було встановлено декілька плакатів,
    на яких окрім інформації про біорозмаїття представлені також легенди про гору
    румунською та англійською мовами, в безпосередній близькості від тутешніх скель,
    таких як: Докія, Камінь з водою, Сльозистий камінь, Скеля Буду і Анни тощо.»



    Ліси Національного парку Чахлеу складаються з бука,
    граба і хвойних порід, а флора парку надзвичайно багата. Тут знаходимо гірські
    екосистеми з надзвичайно різноманітною флорою і фауною, – стверджує Данієль
    Діякону: «Флора парку Чахлеу налічує понад 1000 видів, що належать до 400 родин
    і представляють дві третини всієї флори Румунії. Це справжня природна
    лабораторія. Тож не дивно, що сюди на практику приходять студенти з багатьох вищих
    навчальних закладів. У нас є заповідник модрини, що має всі ознаки голчастих, але
    на зиму скидає хвою. Заповідник називається «Полиця з ліліями» і входить до
    території суворого режиму. Крім того, луки повні дзвоників карпатських, фіалок,
    нечуйвітру, баранця звичайного. Маємо рослини, що входять до категорії
    «пам’ятки природи»: едельвейс, нігритела червона й печіночниця трансільванська,
    які вважаються різновидами гірських орхідей. Крім того, гірська лілія або
    гвоздика є специфічними рослинами гори Чахлеу, деякі з них є ендемічними. У
    1970 році до Чахлеу з масиву Ретезат були завезені 16 козиць гірських. Вони
    були поміщені у величезний манеж, але після сильного вітру манеж розвалився і
    козиці вийшли на свободу та розійшлися до гори Джурджеулуй. У даний час тут є
    більше 100 козиць, яких можна побачити групами до 20 голів. Із тварин, які
    водяться тут слід згадати ведмедя, який сторониться людей, рись та глухаря. З
    дрібних видів амфібій і рептилій тут можна зустріти тритона гребінчастого, тритона
    гірського, кумку жовточереву, а також багато видів птахів, таких як зимняк, стінолаз
    чи сова.»





    Національний парк Чахлеу у 2017 році був оголошений природоохоронною
    територією європейського значення через 13 особливих біотопів і декілька видів ссавців,
    рептилій, амфібій та низку видів рослин. В останні роки тут
    були впровадженні різні проекти з метою захисту цього чуда природи.

  • Туристичні принади повіту Алба (частина І)

    Туристичні принади повіту Алба (частина І)

    Сьогодні ми завітаємо до повіту Алба, що у Трансільванії, багатий на історичні події, легенди і традиції. Повіт Алба залучає своїх гостей особливо завдяки повітовому центру Алба – Юлія, де збереглось багато історичних пам’ятників, ознаки багатовікового минулого. Ті, хто побував у цьому регіоні, і мали часу, знайшли і інші визначні пам’ятки в околицях про які ми розповімо вам сьогодні. Повіт Алба є ідеальним місцем для любителів пригодницького туризму. Його перетинає найвища і одна з найбільш захоплювальних доріг в Румунії Трансальпіна, що знаходиться на висоті більше 2000 метрів. Ви можете відвідати печери, і льодовики, але й практикувати один з тих видів спорту, який залучає все більше прихильників: альпінізм.



    Сьогодні розповім про два унікальні в Румунії заповідники: Рипа Рошіє (Червоний яр) та Детунателе. Рипа Рошіє (Червоний яр) є вражаючим геологічним та флористичним заповідником, єдиним такого роду в Румунії. Розташований в 3 км від міста Себеш заповідник можна бачити навіть із супутника. Він має мільйони червоних зморшок, є захопленням любителів парапланеризму з нашої країни, пропонує найхимерніші туристичні маршрути по повіту Алба і приховує багато цікавих історій. Ми говоримо тут про дивну природну сценографію, про мікрорел’єф, створений регресивною ерозією потоку, що спровокував масивний зсув землі, і який у наші дні вражає нас декором статуй і кам’яних рожевих фронтонів. Унікальний профіль заповідника дається чергуванням сірого пісковика та червоної глини, створених із слабо зцементованих утворень. Не бракують з пейзажу рослини, що охороняються законом, ані фауна. Цей геологічний заповідник, заввишки від 80 до 100 м, простягається на 10-ти гектарній території. Вода вирила собі місце в пагорбі протягом близько 60 мільйонів років, створивши дивні форми: колони, вежі, піраміди, всі червонуватого кольору. Глибокі діри відкриваються вліво і направо, і дощова вода створює червоні струмки, що шумно падають вниз. Птахи видзьобали в глині собі десятки й десятки дір.




    У підніжжі заповідника Рипа Рошіє був виявлено скелет фосилізованого хижого динозавра. Дослідники дійшли висновку, що він є родичем двоногих хижих динозаврів – велоцерапторів, зріст яких складав всього лише 60 сантиметрів. Вчені назвали динозавра Balaur bondoc, що в перекладі з румунської означає кремезний дракон. Довжина тіла дракона становила від 1,8 до 2 метрів, а на двох перших пальцях нижніх кінцівок розташовувалися великі кігті, за допомогою яких динозавр, ймовірно, розривав тіло жертви. І передні, і задні кінцівки ящера були відносно короткими, причому частина кісток зростаються одна з одною. За словами дослідників, така анатомія тіла надавала динозаврам велику силу, і вони були здатні вбивати тварин, розміри яких набагато перевершували їх власні розміри. На думку вчених дракон жив 68-74 мільйонів років тому. Крім того, теж на околиці міста Себеш був виявлений ще один динозавр довжиною 10 метрів, так званий Dacus Maghiarosaurus.




    Серед атракцій заповіднику Рипа Рошіє фігурує Черевик, велике плато вирізане у формі черевика, де доступ є небезпечним, але з вершини якого відкривається прекрасний вигляд, та Діра злодіїв, печера вирита в піщаній скелі, яка приховує всякі легенди про злодіїв, злочинців і авантюристів. Найбільш цікавою серед легенд є та про Діру злодіїв. В неї розповідається про одного хлопця Ліке, чиїм єдиним талантом було пробиратися до важкодоступних місць, як кішка. Він працював пастухом в Рипа Рошіє, зону яку він дуже добре знав. Одного ранку, однак, був зламаний один себешський банк. Злодій, за словами поліції, проник через вікно, через яке тільки дитина могла дістатися. Звичайно, влада ув’язнила Ліке, хоча грошей не було знайдено в ході слідства. У народі кажуть, що Ліке приховав ці гроші у Дірі злодіїв. Було проведено розслідування і там на місці, але ніхто нічого не знайшов… Після звільнення, Ліке разом із коханою дівчиною виїхав до Америки, звідки, незабаром почав переказувати великі суми грошей додому. Як саме вдалося Ліке заробити так багато грошей за короткий час, не відомо.




    З-поміж унікальних ландшафтів повіту Алба числиться заповідник Детунателе в Західних Карпатах, неподалік села Бучум. Розташований в 70 кілометрах від Алба-Юлія і всього в 3 км від міста Абруд, Детунателе є унікальним геологічним заповідником у країні, завдяки своїм базальтовим пікам у формі шестикутних колон, подібно гігантським церковним органам. Вони займають площу 24 га. Назва Детунателе походить від сильного гуркоту, що можна почути у момент коли величезні кам’яні брили падають вниз зі схил. Цей оглушливий шум, що посилений відлунням, нагадує про грім.





    Оголошена заповідником в 1936 році, Детуната Голаше пропонує, мабуть, найпривабливіший пейзаж у Західних Карпатах. Вона піднімається до 1258 м над рівнем моря. Має у підніжжі хвойні ліси і гігантську площу вражаючих базальтових скель. Туристи, яким вдається дістатися найвищих скель цього піку, не жаліють зусиль. Над ними видніється тільки небо, а внизу прірва над хмарами, позаду дерева, попереду прекрасна панорама… Без жодного перебільшення у тебе складається враження, що все простягається перед тобою, як величезний макет, і змушує тебе почувати себе, навіть на мить, їх господарем світу. Однак, приємні сюрпризи подорожі починаються задовго до того, як ви досягаєте піку, тобто у хвойному лісі. Крім того, що стежка є мальовничою, із природними сходинами, створеними з коріння дерев, і гілками дерев, що спускаються до плечей, ліс приховує багато секретів. У підніжжі скелі, серед дерев, можна побачити льодовик зі зворотним явищем. Це струмок, що як це не парадоксально, замерзає у квітні, залишаючись таким до кінця теплого сезону. Поруч з Детуната Голаше простягається інший заповідник, під назвою Детуната Флокоасе, більш ізольований ніж перший, однак через ялиновий ліс дослідникам не вдалося до тепер дослідити з геологічної точки зору.



    Навколо цих конгломератів, люди виткали легенди про велетнів та фей. Кажуть, що жили у Трансільванії велетні та феї. Лідер велетнів був страшним ворогом фей. Однак у нього був сміливий і красивий син, який закохався в красиву діву, яку він знайшов у лісі. Він дізнався, що вона фея і між ними двома народилася красива історія кохання, яка в кінцевому підсумку перетворилася на трагедію, кульмінуючи вбивством феї батьком велетня. В результаті цього, син вбиває свого батька з кинджалом. Земля відкрилася і проковтнула велетнів та трупи закоханих, і кажуть, що із землі вийшли полум’я, що перетворилися на скам’янілості.