Tag: захід

«Клуб української малечі», який діє при Клузькій філії Союзу українців Румунії, провів 20 квітня цього року черговий захід під назвою «Великодні традиції в українців». 

Ведуча заходу Людмила Дорош, головний редактор дитячого журналу «Дзвоник», що виходить під егідою СУР, підготувала для дітей та дорослих низку заходів, про які розповість у наступні хвилини: «Напередодні великодніх свят ми зібралися в осередку Клузької філії Союзу українців Румунії на подію під назвою «Великодні традиції в українців». Без перебільшень можна сказати, що Великдень є одним із найулюбленіших свят як для дорослих, так і для дітей, тому діти та їхні батьки з радістю взяли участь у цій події. Про значення та специфіку Великодня усім відомо більш-менш багато, а про Чистий четвер, який знаменує собою початок підготовки до Великодня і випадає на останній тиждень Великого Посту, дітям відомо набагато менше. А історія Страсного Четверга сягає своїм корінням ще в раннє християнство і пов’язана з Таємною Вечерею, одним із найбільш значущих євангельських подій, що передували розп’яттю Христа. Саме в четвер, зібравши своїх учнів, Ісус омив їм ноги, щоб показати, якою безмежною має бути смиренність справжнього християнина. Звідти й пішла назва, і четвер став Чистим. Тому суть Чистого Четверга — показати, наскільки ви готові бути терпимим, щирим, співчутливим до оточуючих вас людей. Із Чистим четвергом в українців пов’язано багато звичаїв, традицій та прикмет. І на нашому заході ми ознайомили дітей із деякими з них. Ми розповіли учасникам, що добре робити у Чистий четвер, а яких справ варто уникати, якщо хочеш прожити наступний рік у мирі, порозумінні та достатку. А з народних прикмет, пов’язаних із Чистим четвергом, присутні на заході дізналися, як довідатися про погоду весною та влітку поточного року, а також про інші способи забезпечити собі достаток та спокій.»

Захід продовжився презентацією ще одного великоднього звичаю – Обливального понеділка, який і зараз побутує особливо на західній Україні, а також і в Трансильванії. Людмила Дорош подає деталі: «Вважалося, що вода в понеділок після Великодня стає цілющою і оздоровлює людей. Тому люди окроплювали один одного, а в деяких регіонах і себе. Цей день в українців асоціювався насамперед із духовним весняним очищенням. Щоб продемонструвати більш наочно цей великодній звичай, ми прочитали дітям оповідання «Андрійко-обливальник», в якому було описано саме цю традицію Великодніх свят. У ньому йдеться про чотирирічного хлопчика, який збирає гроші, щоб купити машину з дистанційним управлінням. Грошей у нього мало, і мамо з татом порадили йому самому збирати ці гроші. І от у хлопчика проблема: звідки взяти ці гроші? У підготовці до Великоднього свята сусідка Одарка, яка допомагала мамі по господарству, порадила хлопчику піти в понеділок поливати дівчат. І ось хлопчик вирішив зібратися. Приготував собі  кошик, узяв від мами парфуми і вирушає в понеділок робити це чудове дійство – поливати дівчат парфумами. І зараз я зачитаю вам уривок із цього оповідання: «Неділя пройшла у сімейному колі, весело й щасливо. Настав довгоочікуваний понеділок. Андрійко сам вибрав сорочечку, приготував кошик, прихопив і парфуми, адже він бачив, як мамині обливальники, та й тато теж, збризкували пафрумами жінку, бажаючи їй цвісти, як квітка, цілий рік. Та от тільки парфумів у мами було декілька, і Андрійко вирішив прихопи усі три пляшечки. Він зайшов до сусідки і побачив, що там уже були обливальники. Вони привітали бабусю, висловили їй свої побажання і побризкали парфумом, а бабуся в подяку пригостила їх крашанками, а найменшим дала й грошей, як це водиться за новими, сучасними традиціями. «То, може, мені побризкати трьома парфумами?» – замислився Андрійко. Він ходив від хати й до хати і голосно бажав господиням:

«Встав раненько на Великдень,

Кошик прихопив

І полити вас, як квітку,

Жваво поспішив!

І цвітіть, і духмянійте,

І ніколи не старійте!

Дозволите облити?»

І коли господині дозволяли, він по черзі збризкував їх парфумами із трьох пляшечок. Вони ж, не очікуючи такого, починали сміятися й приказувати, що тепер вже точно будуть пахнути, мов цілий квітник. І дарували йому не тільки крашанки, а й гроші, приказуючи: – Це тобі за твої старання й щедрість, що не пошкодував трьох парфумів, – а самі й далі посміхалися завзятому й тямущому малому обливальнику. Повернувся додому Андрійко втомлений, але такий щасливий! І крашанок повен кошик, і грошей чималенько. От тільки пляшечки з парфумами значно спорожнилися, проте мама не сердилася: – Бізнесмен ти мій активний, – тільки і сказала вона, коли побачила напівпорожні пляшечки парфумів і повні кошики крашанок та грошей. Коли пізніше Андрійко з мамою порахував отримані гроші, то його щастю не було меж: йому вистачить не тільки на ту велику машину з дистанційним управлінням, а ще й залишиться. – Можливо, я ще куплю й мамі щось гарне, намисто або браслет, – поділився він iз татом своїми міркуваннями. – І тобі не шкода своїх грошей? – запитав його тато. – Звісно, що ні! – пирхнув Андрійко. – У мами он ще скільки парфумів залишилося – зароблю нових!»

Щоб розважити та звеселити присутніх, дітям було запропоновано пограти у гру-змагання «Яйце в ложці». Людмила Дорош: «Після читання оповідання ми запросили дітей розім’ятися у грі-змаганні «Яйце в ложці», яка полягала в тому, щоб донести яйце якомога швидше наступному учаснику. Кожна команда, а їх було дві, намагалася бути швидкою та дійти до фінішу першою, навіть якщо вертляве яйце все хотіло випасти з ложки та зруйнувати їхні плани. Але діти були дуже молодці, дуже старалися, в результаті була нічия. За свої старання всі діти отримали смачні шоколадні яєчка.»

Останньою частиною заходу, як це вже стало традицією, була творча майстерня, в якій діти навчилися робити різноманітні великодні прикраси: «Ми запропонували дітям зробити великодні прикраси – а саме декоративні яйця, прикрашені квіточками та кольоровими нитками. Це заняття дуже сподобалось і дітям, і дорослим, кожен зробив собі яйце за своїм уподобанням. Старші діти і дорослі зізналися, що навіть якщо ідея прикрашати квіточками досить нескладною, саме заняття є дуже захоплюючим і заспокійливим. Тож у результаті вийшло багато декоративних яєць, які будуть радувати око і душу своїх творців на Великдень.» 

Анастасія Федурян, студентка I курсу Клузького філологічного факультету, відділ українська-японська, яка допомогла в організації заходу «Великодні традиції в українців», ствердила: «Минулої суботи я брала участь у заході, присвяченому великоднім традиціям, яких дотримувалися наші пращури та які до цих пір практикуються у деяких регіонах України та Румунії. Одним із відкриттів для мене став Обливаний понеділок, адже у моєму регіоні цей звичай не є розповсюдженим. Виявляється, що у перший понеділок після Великодня юнаки обливають дівчат водою. За повірв’ям, у цей день вода має чудодійні властивості. Також учасники заходу розповіли, яких звичаїв дотримуються, а яких – ні. У кожній сімв’ї є свої особливі традиції. Наприклад, у моїй – ми завжди готуємо пасочки та святомо їх у церкві. Пізніше всі дітки взяли участь у невеликому конкурсі, поділившись на дві команди, вони бігали наввипередки з ложкою із яйцем в руках. Дух суперництва та здорова конкуренція поглинули дітей протягом веселого змагання, яке закінчилося нічиєю. Крім того, ми залучили учасників створити свої великодні яйця. Цим процесом захопилися не тільки діти, а й дорослі. Всі були поглинуті процесом та насолоджувались кожним етапом роботи. У результаті у кожного вийшли унікальні великодні яйця, які нагадуватимуть їм про цей день. Важливість проведення подібних заходів неосяжна. У світі прогресу та високих технологій ми втрачаємо зв’язок один з одним. А у такій теплій атмосфері із забавками та можливістю створити нові речі та нові знайомства прикрашають життя дітей та дорослих.»

Свою думку про захід, організований Клузьким «Клубом української малечі» та про інші заходи Клузької філії СУРу висловлює 8-річна Кіра Нестман: «Добрий день! Я ходжу на заходи в СУР, мені там дуже подобається, тому що ми тут можемо робити різні поробки, зустрічатися з друзями, і гратися. На цьому заході ми робили великодні яйця, ми закріплювали малесенькі квіточки різних кольорів голочками на пінопластових яйцях. У кожного був унікальний дизайн, мій нагадував інопланетянина. Він мені дуже подобається. Приходьте і ви до нас, зробимо щось цікаве.»

Анна Чуйченко з Києва, мати трьох хлопців – Данила, Давида та Дениса. Вони живуть в Клужі вже трохи більше двох років. Ось їх думки від участі у заході: «Дуже ми любимо відвідувати заходи у клубі, які влаштовує пані Людмила. Майстер-клас перед Великоднем є особливим, бо це родинне свято, а через війну ми, на жаль, знаходимося далеко від наших рідних людей і близьких. І саме тому дуже важливо зустрічатися ось так, у колі української спільноти. Діти можуть поспілкуватися між собою, пограти. На зустрічі діти робили дуже цікаві великодні яйця і нать дорослі захопилися процесом і приєдналися до діток. Цінуємо кожну таку зустріч. Діти завжди дізнаються на цих зустрічах щось нове і цікаве для себе.»

Марія Гарбар з Києва, яка зараз проживає у місті Клуж-Напока, поділилася своїми враженнями від участі у заході: «Дуже сподобався майстер-клас. Дітки були дуже задоволені, сподобалися їм як і розповіді, так і сам процес створення писанок. Загалом цікаво провели час із друзями. Ми дуже вдячні організаторам за таку чудову можливість зібратись сім’ям і дітками і провести час із користю і творчо.»

Як завжди, захід пройшов у веселій та дружній атмосфері, а наприкінці усі діти отримали нові журнали  СУРу – «Дзвоник» та «Бджілка». Підсумки заходу підбиває Людмила Дорош і подає деталі: «Як підсумок, можу сказати, що захід досяг своєї мети, а саме: зібрати докупи українців, дати дітям нагоду поспілкуватися один із одним, порозважатися, дізнатися чогось нового із багатства спадщини нашої рідної української культури, навчитися робити власноруч гарні поробки. А на завершення, прощаючись із дітьми та батьками, ми сказали один одному не «До побачення», а «До зустрічі». Тому що незабаром ми всі знову зустрінемося з нагоди іншої події Клубу української малечі, який діє у Клужі в рамках Клузької філії Союзу українців Румунії.»

У суботу, 7 жовтня цього року, «Клуб
української малечі», який діє при Клузькій філії Союзу українців Румунії,
організував захід під назвою «Дзвоник кличе нас до школи!». Ведуча заходу
Людмила Дорош, головний редактор дитячого журналу «Дзвоник», що виходить під
егідою СУР, підготувала для дітей та дорослих низку заходів, залучивши до цього
й активних учасників CУРівських подій, а саме пані Наталію Грищенко. Захід
зібрав разом дітей членів Клузької філії СУРу, а також дітей переселенців з
України та батьків. Наприкінці зустрічі учасники подякували за цікаво
проведений час та отримали в подарунок дитячі журнали «Дзвоник» та «Бджілка»,
які видаються Союзом українців Румунії.

Головний редактор дитячого журналу
«Дзвоник» Людмила Дорош розповідає як пройшов захід, організований для дітей на
тематику школи: «Подія під назвою «Дзвоник кличе нас до школи», яку організовує
Клузька філія СУРу в рамках «Клубу української малечі» була другою відколи
закінчилися літні канікули. Перша подія була присвячена Дню Незалежності
України, а ця друга подія – поверненню всіх дітлахів до школи. Я була рада
знову побачити всіх дітей, побачити їхній ентузіазм і радість, з якою вони
прийшли на нашу зустріч. Багато з них зізналися, що вони дуже чекали цих
зустрічей. Навіть якщо сумували за тим, що літні канікули закінчилися, вони
раділи початку школи, адже це означає, що починається знову і діяльність клубу.
Цей захід був присвячений школі, тому наша подія була умовно поділена на три
основні частини. У першій частині ми розповіли дітям різні цікаві факти про
школу. Наприклад, діти дізналися про те, що школа починається в різних країнах
світу в різний період, вони також дізналися про різні системи оцінювання, які
існують у світі. І дуже сподобалася їм інформація про школу, організовану для
птахів, де англійською мовою їх вчать говорити, розповідати різні вірші та
декламувати. А ще діти послухали дуже цікаві гуморески таких письменників як,
наприклад, Глазовий, а також інші кумедні гумористичні вірші, написані
сучасними українськими авторами. Вони послухали веселі жарти на шкільну тематику
і дуже всі повеселилися».

Далі пройшов конкурс пантоміми та
експеримент вгадати фрукти та овочі, які діти їли із заплющеними очима та
затупленим носом. Людмила Дорош: «Друга частина нашого заходу була більш
активною та більш веселою. Ми запропонували дітям взяти участь у конкурсі
пантоміми, де вони змушені були жестами та мімікою показати різні дії, які
виконує людина. Ми поділили дітей на дві команди і вони з великим ентузіазмом і
енергією взялися за виконання наших завдань. Мушу сказати, що нічия стала
результатом цього конкурсу, тому що обидві команди дуже вправно та вміло
виконали всі завдання. Закінчилася друга активна частина заходу цікавим
експериментом, цікавою грою, в ході якої діти із заплющеними очима та затуленим
носиком повинні були вгадати, які фрукти чи овочі вони їдять, адже коли
відчуття смаку об’єднується з нюхом, то розкривається безліч інших, особливих
для кожного із продуктів і страв, «присмаків» – їхня смакова неповторна
палітра. А виключивши нюх (і зір), діти обмежили здатність свого мозку
визначати різницю між наданими продуктами. І це було досить цікаво. Майже
половина з дітей не змогли вгадати, що вони їдять, і після того як ця гра
закінчилася, ми їм розказали, що вони саме їли. Вони були приємно здивовані
констатувати, що насправді це завдання не було таким легким, яким здавалося на
перший погляд».

У ході третьої частини заходу діти
навчилися робити підставку для олівців та асиметричну вазочку мармурового
вигляду: «А третя частина заходу – це творча майстерня. Вона є однією з
найулюбленіших серед учасників «Клубу української малечі». Цього разу ми
навчили дітей працювати з пастою для моделювання, яка за своїми властивостями
нагадує глину, але з нею легше працювати. Ми навчили дітей робити підставку для
олівців та асиметричну вазочку мармурового вигляду. Ми їм показували,
розказували і діти з великим ентузіазмом робили свою роботу. І не тільки діти, батьки
тежі підключилися, не тільки допомогти
дітям а й вони самі захотіли змайструвати своїми руками цікаві речі з глини.
Ось такою була наша зустріч «Клубу української малечі».

Наступного разу діти зі своїми батьками
продовжать працювати над вазочками, коли вони будуть їх розписувати. Людмила
Дорош подає деталі: «Ми свою роботу не закінчили, вазочки були залишені в СУРі,
щоб повністю висохли і були готові для розпису. Тож наступна наша подія буде
продовженням цієї, на ній ми будемо розмальовувати, розписувати наші вазочки.
Наостанок хочу подякувати батькам насамперед за те, що вони роблять все
можливе, щоб діти приєдналися до діяльності «Клубу української малечі». Дітям
хочу подякувати за те, що вони завжди з великим ентузіазмом і великим
задоволенням приймають все те що ми пропонуємо змайструвати, вони завжди
відкриті і завжди з великим ентузіазмом роблять все те, що ми їм пропонуємо. І
не в останню чергу хочу подякувати всім помічникам, які допомагають мені
організовувати ці події. Цього разу хочу подякувати Грищенко Наталії, яка не
тільки допомагала дітям і пояснювала, вона взяла участь разом зі мною у читанні
гуморесок та жартів для дітей і забезпечила музичний супровід нашим подіям.
Всім дуже-дуже дякую. Я рада, що нам є для кого організовувати ці події і
переконана, що ми ще проведемо не одну таку цікаву подію».

Валерія Нестман з Харкова разом зі своєю
дочкою Кірою з великим задоволенням взяли участь у заході «Дзвоник кличе нас до
школи!», організований Клузькою філією СУРу: «Нещодавно я відвідала захід для
дітей у «Клубі української малечі» з донькою Кірою. Вона робила вазочку з глини
в мармуровому стилі, а я їй в цьому допомагала. Так сильно Кірі подобається
робити щось своїми руками. Атмосфера на заході була дуже дружня, тепла та
затишна. Приходити до СУРу завжди приємно, начи б тим завітав додому. Там увагу
приділяють кожному учаснику заходу, діточки почувають себе дуже комфортно, до
них же ставляться як до митців, завдяки цьому вони реалізовують будь-які свої
ідеї, пробуючи щось нове. Кожен раз дають нове завдання: то з глини щось
зліпити, то обклеїти баночку сіллю, то вишити малюнок на папері. Всі завдання
дуже незвичні, тому спонукають діточок до творчого і креативного підходу. Я з
донькою прихожу вже не вперше і кожен раз дивуюсь цим ідеям. Намагаємось не
пропускати події, щоб створити щось цікавеньке. Кіра дуже радіє, коли чує, що
скоро підемо до клубу. Відвідування різноманітних дитячих заходів, створених
СУРом, приносить багато задоволення і допомагає заводити нових друзів як
діточкам, так і дорослим».

Кіра: «Всім привіт! Я дуже люблю ходити у
СУР, там дуже цікаві заняття. Мені дуже сильно подобаються загадки для дітей,
там дуже весело, ми робимо всілякі поробки, щось робимо з сервето. Там дуже
гарно проводити час. Рекомендую вам теж сходити туди!»

У березні минулого року 42-річна Ірина
Краснова зі своїми дочками Алісою та Аріною прибули з міста Одеса до Клужу, де
знайшли добрих друзів у Клузькій філї СУРу: «Наша родина почала відвідувати
майже всі заходи, які влаштовував СУР. Зустрічі приурочені до значних подій,
святкових днів, тому ніколи не залишають нікого байдужими. Минуло разу в «Клубі
української малечі» був цікавий майстер-клас з виготовлення підставочок під
олівців та мармурових вазочок, якими можна прикрасити шкільний стіл. Як завжди,
подію супроводжували гуморски, конкурси, вірші, оповідання. Організатори дуже
творчі й гарно готують цікаву програму, завдяки чому там завжди час спливає
непомітно. Наша родина дізнається багато нового, тому ми вдячні за такі
зустрічі, де ми маємо можливість поспілкуватися, трохи повернутися в наше мирне
життя та ще пригоститися смаколиками, тому ми дуже чекаємо наступний захід».

14-річна Аріна Краснова регулярно відвідує
Клузький «Клуб української малечі»: «Я з мамою та сестрою з нетерпінням чекаємо
кожний захід у «Клубі української малечі». Завжди це цікаві емоції та
спілкування. Минулого разу я зробила вазу, підставку під олівці та чашку. Було
захоплююче та позитивно. Це наче якесь диво, коли з кусочка глини з’являється
витвір, зроблений власними руками. Також дякую за піццу».

8-річна Аліса Краснова також знайшла нових
друзів у «Клубі української малечі»: «Я багато разів ходила з мамою та сестрою
на майстер-класи. Мені подобається, що я вчусь новому. Нам завжди готують
цікаву програму, ми декламуємо вірші, співаємо пісні та розгадуємо загадки. Я
знайшла нових друзів і ще там завжди смачно».

У суботу, 7 жовтня цього року, «Клуб
української малечі», який діє при Клузькій філії Союзу українців Румунії,
організував захід під назвою «Дзвоник кличе нас до школи!». Ведуча заходу
Людмила Дорош, головний редактор дитячого журналу «Дзвоник», що виходить під
егідою СУР, підготувала для дітей та дорослих низку заходів, залучивши до цього
й активних учасників CУРівських подій, а саме пані Наталію Грищенко. Захід
зібрав разом дітей членів Клузької філії СУРу, а також дітей переселенців з
України та батьків. Наприкінці зустрічі учасники подякували за цікаво
проведений час та отримали в подарунок дитячі журнали «Дзвоник» та «Бджілка»,
які видаються Союзом українців Румунії.

Головний редактор дитячого журналу
«Дзвоник» Людмила Дорош розповідає як пройшов захід, організований для дітей на
тематику школи: «Подія під назвою «Дзвоник кличе нас до школи», яку організовує
Клузька філія СУРу в рамках «Клубу української малечі» була другою відколи
закінчилися літні канікули. Перша подія була присвячена Дню Незалежності
України, а ця друга подія – поверненню всіх дітлахів до школи. Я була рада
знову побачити всіх дітей, побачити їхній ентузіазм і радість, з якою вони
прийшли на нашу зустріч. Багато з них зізналися, що вони дуже чекали цих
зустрічей. Навіть якщо сумували за тим, що літні канікули закінчилися, вони
раділи початку школи, адже це означає, що починається знову і діяльність клубу.
Цей захід був присвячений школі, тому наша подія була умовно поділена на три
основні частини. У першій частині ми розповіли дітям різні цікаві факти про
школу. Наприклад, діти дізналися про те, що школа починається в різних країнах
світу в різний період, вони також дізналися про різні системи оцінювання, які
існують у світі. І дуже сподобалася їм інформація про школу, організовану для
птахів, де англійською мовою їх вчать говорити, розповідати різні вірші та
декламувати. А ще діти послухали дуже цікаві гуморески таких письменників як,
наприклад, Глазовий, а також інші кумедні гумористичні вірші, написані
сучасними українськими авторами. Вони послухали веселі жарти на шкільну тематику
і дуже всі повеселилися».

Далі пройшов конкурс пантоміми та
експеримент вгадати фрукти та овочі, які діти їли із заплющеними очима та
затупленим носом. Людмила Дорош: «Друга частина нашого заходу була більш
активною та більш веселою. Ми запропонували дітям взяти участь у конкурсі
пантоміми, де вони змушені були жестами та мімікою показати різні дії, які
виконує людина. Ми поділили дітей на дві команди і вони з великим ентузіазмом і
енергією взялися за виконання наших завдань. Мушу сказати, що нічия стала
результатом цього конкурсу, тому що обидві команди дуже вправно та вміло
виконали всі завдання. Закінчилася друга активна частина заходу цікавим
експериментом, цікавою грою, в ході якої діти із заплющеними очима та затуленим
носиком повинні були вгадати, які фрукти чи овочі вони їдять, адже коли
відчуття смаку об’єднується з нюхом, то розкривається безліч інших, особливих
для кожного із продуктів і страв, «присмаків» – їхня смакова неповторна
палітра. А виключивши нюх (і зір), діти обмежили здатність свого мозку
визначати різницю між наданими продуктами. І це було досить цікаво. Майже
половина з дітей не змогли вгадати, що вони їдять, і після того як ця гра
закінчилася, ми їм розказали, що вони саме їли. Вони були приємно здивовані
констатувати, що насправді це завдання не було таким легким, яким здавалося на
перший погляд».

У ході третьої частини заходу діти
навчилися робити підставку для олівців та асиметричну вазочку мармурового
вигляду: «А третя частина заходу – це творча майстерня. Вона є однією з
найулюбленіших серед учасників «Клубу української малечі». Цього разу ми
навчили дітей працювати з пастою для моделювання, яка за своїми властивостями
нагадує глину, але з нею легше працювати. Ми навчили дітей робити підставку для
олівців та асиметричну вазочку мармурового вигляду. Ми їм показували,
розказували і діти з великим ентузіазмом робили свою роботу. І не тільки діти, батьки
тежі підключилися, не тільки допомогти
дітям а й вони самі захотіли змайструвати своїми руками цікаві речі з глини.
Ось такою була наша зустріч «Клубу української малечі».

Наступного разу діти зі своїми батьками
продовжать працювати над вазочками, коли вони будуть їх розписувати. Людмила
Дорош подає деталі: «Ми свою роботу не закінчили, вазочки були залишені в СУРі,
щоб повністю висохли і були готові для розпису. Тож наступна наша подія буде
продовженням цієї, на ній ми будемо розмальовувати, розписувати наші вазочки.
Наостанок хочу подякувати батькам насамперед за те, що вони роблять все
можливе, щоб діти приєдналися до діяльності «Клубу української малечі». Дітям
хочу подякувати за те, що вони завжди з великим ентузіазмом і великим
задоволенням приймають все те що ми пропонуємо змайструвати, вони завжди
відкриті і завжди з великим ентузіазмом роблять все те, що ми їм пропонуємо. І
не в останню чергу хочу подякувати всім помічникам, які допомагають мені
організовувати ці події. Цього разу хочу подякувати Грищенко Наталії, яка не
тільки допомагала дітям і пояснювала, вона взяла участь разом зі мною у читанні
гуморесок та жартів для дітей і забезпечила музичний супровід нашим подіям.
Всім дуже-дуже дякую. Я рада, що нам є для кого організовувати ці події і
переконана, що ми ще проведемо не одну таку цікаву подію».

Валерія Нестман з Харкова разом зі своєю
дочкою Кірою з великим задоволенням взяли участь у заході «Дзвоник кличе нас до
школи!», організований Клузькою філією СУРу: «Нещодавно я відвідала захід для
дітей у «Клубі української малечі» з донькою Кірою. Вона робила вазочку з глини
в мармуровому стилі, а я їй в цьому допомагала. Так сильно Кірі подобається
робити щось своїми руками. Атмосфера на заході була дуже дружня, тепла та
затишна. Приходити до СУРу завжди приємно, начи б тим завітав додому. Там увагу
приділяють кожному учаснику заходу, діточки почувають себе дуже комфортно, до
них же ставляться як до митців, завдяки цьому вони реалізовують будь-які свої
ідеї, пробуючи щось нове. Кожен раз дають нове завдання: то з глини щось
зліпити, то обклеїти баночку сіллю, то вишити малюнок на папері. Всі завдання
дуже незвичні, тому спонукають діточок до творчого і креативного підходу. Я з
донькою прихожу вже не вперше і кожен раз дивуюсь цим ідеям. Намагаємось не
пропускати події, щоб створити щось цікавеньке. Кіра дуже радіє, коли чує, що
скоро підемо до клубу. Відвідування різноманітних дитячих заходів, створених
СУРом, приносить багато задоволення і допомагає заводити нових друзів як
діточкам, так і дорослим».

Кіра: «Всім привіт! Я дуже люблю ходити у
СУР, там дуже цікаві заняття. Мені дуже сильно подобаються загадки для дітей,
там дуже весело, ми робимо всілякі поробки, щось робимо з сервето. Там дуже
гарно проводити час. Рекомендую вам теж сходити туди!»

У березні минулого року 42-річна Ірина
Краснова зі своїми дочками Алісою та Аріною прибули з міста Одеса до Клужу, де
знайшли добрих друзів у Клузькій філї СУРу: «Наша родина почала відвідувати
майже всі заходи, які влаштовував СУР. Зустрічі приурочені до значних подій,
святкових днів, тому ніколи не залишають нікого байдужими. Минуло разу в «Клубі
української малечі» був цікавий майстер-клас з виготовлення підставочок під
олівців та мармурових вазочок, якими можна прикрасити шкільний стіл. Як завжди,
подію супроводжували гуморски, конкурси, вірші, оповідання. Організатори дуже
творчі й гарно готують цікаву програму, завдяки чому там завжди час спливає
непомітно. Наша родина дізнається багато нового, тому ми вдячні за такі
зустрічі, де ми маємо можливість поспілкуватися, трохи повернутися в наше мирне
життя та ще пригоститися смаколиками, тому ми дуже чекаємо наступний захід».

14-річна Аріна Краснова регулярно відвідує
Клузький «Клуб української малечі»: «Я з мамою та сестрою з нетерпінням чекаємо
кожний захід у «Клубі української малечі». Завжди це цікаві емоції та
спілкування. Минулого разу я зробила вазу, підставку під олівці та чашку. Було
захоплююче та позитивно. Це наче якесь диво, коли з кусочка глини з’являється
витвір, зроблений власними руками. Також дякую за піццу».

8-річна Аліса Краснова також знайшла нових
друзів у «Клубі української малечі»: «Я багато разів ходила з мамою та сестрою
на майстер-класи. Мені подобається, що я вчусь новому. Нам завжди готують
цікаву програму, ми декламуємо вірші, співаємо пісні та розгадуємо загадки. Я
знайшла нових друзів і ще там завжди смачно».

Вшанування пам’яті першого україномовного прозаїка у Румунії Івана
Федька відбулося 20 квітня 2023 року в місті Сату Маре. Цього року Івану Федьку
сповнилось би 85 років, однак смерть обірвала життєву і творчу дорогу
письменника, коли йому тільки що минуло сорок років. У вшанувальних заходах, присвячених Івану
Федьку взяли участь представники Союзу українців Румунії, Сату-Марського повітового центру збереження та популяризації традиційної культури, члени
фольклорного ансамблю Бухарестської філії СУРу «Перемога» та
бухарестського фолк-гурту «Брумаріада», й не востаннє, донька й внучка
письменника Віолета Морар та, відповідно, Іріс Адіна Морар.

Генеральний секретар СуР-у та голова
Сату-Марської філії СУРу Ірина-Люба Горват подає деталі про відзначення 85-ї
річниці від дня народження Івана Федька: «Вшанувальний захід, присвячений
українському письменнику Івану Федьку був організований Сату-Марським
повітовим центром збереження та популяризації традиційної
культури та Сату-Марською філією Союзу українців Румунії.
Захід розпочався біля меморіальної дошки встановленої на честь відомого
українського письменника на фасаді Сату-Марського будинку вчителів,
де він тимчасово працював. Тут я представила кілька аспектів з життя й
творчості Івана Федька, відмітивши його роль у розвиток української
літератури і не лише. Іван Федько є автором першої книги українських оповідань
По новому шляху, яка вийшла у світ в Бухарестському літературному видавництві
Критеріон у 1960 році. Книга була написана в період, коли українська література
в Румунії робила перші кроки до свого становлення. Іван Федько народився у
селі Верхня Рівна Марамуреського повіту, але він працював з 1967 року та до
кінця свого життя 13 вересня 1979 року, в місті Сату Маре. Саме тому ми щороку
організовує тут вшанувальний захід, присвячений йому постаті. Культурний
захід продовжився у приміщенні
Повітового центру збереження та популяризації традиційної
культури, де про літературний доробок Івана Федька та про його великий внесок у
розвитку української літератури та українства Румунії, а також літератури
Румунії, говорили письменник Михайло Трайста, голова Бухарестської філії СУРу,
директор Сатумарського
повітового центру збереження та популяризації традиційної
культури Роберт Ласло та директор ТV1 Сату-Маре та радник
Сату-Марської філії СУРу Фелічіан Поп. Зворушливі слова промовила донька
письменника Віолета Морар, яка представила постать Івана
Федька з точки зору родинних спогадів. Літературний талант Івана Федька успадкувала
його внучка Іріс Адіна Морар, дуже талановита поетеса, авторка вже 2 томів
віршів, яка в свою чергу розповіла про видатну особистість свого дідуся. Під
час культурного заходу виступили фольклорний ансамбль Бухарестської філії СУРу
«Перемога – Вікторія», який виконав кілька українських пісень та бухарестський
фольклорний гурт «Брумаріада». Завершився вшанувальний захід присвячений Івану
Федьку покладанням вінків до могили письменника на кладовищі, розміщеному на
вулиці Родней у місті Сату Маре. Ми дуже задоволені, що так багато людей
прийшли вшанувати пам’ять Івана Федька з нагоди 85-річчя від дня його
народження, тому що дійсно який заслуговує всієї нашої поваги.»

Директор ТV1 Сату Маре та радник
Сату-Марської філії СУРу Фелічіан Поп розповідає про те, чому був організований
вшанувальний захід, присвячений Івану Федьку, саме в місті Сату Маре: «Український
письменник Іван Федько, народжений у Верхній Рівні Марамуреського повіту, викладав румунську мову та літературу в Ліцеї
№3 у Сату Маре. Він працював також в Сату-Марському будинку вчителів. Повітовий центр
збереження та популяризації традиційної культури щороку у своєму плані
культурних подій, передбачає відзначення пам’ятних дат і ювілеїв, як наприклад Івана Федька. 15 квітня виповнилося 85 років від дня народження
Івана Федька. Ми вважали за потрібне відзначити цю важливу дату як для
української, так і для румунської літератури, і разом із Союзом українців
Румунії ми організували ряд заходів, щоб віддати шану пам’яті Івана
Федька. Для нас важливо те, що Іван Федько є творцем сучасної української
літератури в Румунії, виразником новаторства літературної мови. Він був дуже
популярною та відомою людиною і був дуже добре сприйнятий румунськими літературними
кружками. До речі, він сам переклав окремі свої оповідання, написані українською
мовою, на румунську, що свідчить про його відкритість й до румунської культури.
Думаю, що він вважав себе своєрідним містком між українською та румунською
літературами.»

Старша донька письменника Віолета Морар представила Івана Федька з точки зору родинних спогадів, а
саме як люблячого батька та зразкового чоловіка: «Доброта, залучення і почуття гумору були
основними, домінуючими рисами, які робили його особливим. Крім спокою в очах і відкритої усмішки, батько завжди
виявляв особливу лагідність. Спокій і тепло його душі зробили його найкращим і
особливим батьком у моїх очах і в очах моєї молодшої сестри Нарциси, і він
справді був таким. Він знав, як нас розговорювати та потішувати, але він також знав, як
показати нам, коли ми не мали правди, не завдаючи нам клопоту. Він знав, як пояснити
нам, що означають труднощі життя, але також знав, як примирити нас, коли
найбільші проблеми дитинства та юності, нібито, завдавали нам клопоту. Я чітко пам’ятаю, як у дитинстві
я хвилювалася, що ніколи не знайду такого турботливого і люблячого чоловіка, як мій батько, я
думала, що він забрав всю любов цього світу,
щоб віддати її нам, тобто нашій мамі, Віоріці, мої сестрі – Нарцисі, та мені – Віолеті, – букет квітів
його життя. Я також з великою приємністю пригадую, як мій батько
супроводжував мене кожного року на початку літніх канікул до дідусів, до Верхньої Рівне, де я
народилась і забирав мене на початку вересня, коли я ледь розлучалася з друзями, з моєю бабусею і вуйком Юрою та моїми двоюрідними братами Артуром та Ігорем. Його секретною зброєю
було слово, добре слово, солодке слово, терпіння й відданість. В книзі «Новели» батько залишив
мені автограф. Він написав, що хоче, щоб я стала кращою за нього. Він мав на
увазі письменництво, тому що відчув у мені любов до письма та творчості. Його талант успадкувала не я, а Іріс, моя дочка, яка
нещодавно випустила свій другий том віршів під назвою «Нерівні почуття». Він легко заводив
друзів, люди були раді мати його поруч. Я пам’ятаю, як він розповідав мені та
Нарцисі про дружбу, про те, що це їжа для душі та що справжня дружба виходить за
межі неба. Я хотіла би, щоб він міг перелетіти небеса і насолоджувати наші дні,
як тільки він умів це робити, але він зарано пішов. Мені було 18 років, Нарцисі
– 13. Він пішов занадто рано. Минуло багато часу, поки спокій його обличчя
перестав вкрадати наші сльози й лише тоді ми зрозуміли, наскільки сильна є і
залишиться пам’ять про нього в наших душах. Так, тату, ми пишаємося тим, що
ти був і є нашим, так само, як ти пишався б нами, нашими родинами, своїми
красивими та розумними онуками, Флавієм та Іріc, твоїми нащадками, наділеними якостями й твоїм талантом, з
якими з любов’ю і побожністю живляться, щоб виростати гарно і відповідально.»

Ми запросили голову Бухарестської
філії СУРу, письменника Михайла Трайсту, який родом теж з Верхньої Рівне,
прочитати фрагмент з творчості прозаїка Івана Федька. Михайло Трайста вирішив
зачитати фрагмент новели «Син».

« – Незабаром
мене покличуть!

– І що ти казатимеш?

– Ще не знаю.

Стоять обидвоє на
довгому коридорі суду, він з висковим обличчям, а вона ніби пригорщами наклала
зморшкина чоло. Сунуть повз них люди, розпитують і розмовляють про різне, сваряться
чи сперечаються, а вони стали біля вікна, крадькома спостерігають одне за
одним, обоє затоплені думками про власне життя, та, ось, один не дає другому жити спокійно.

Це були Калина і Степан, сестра і брат.
Вчора по обіді, коли стрінула Калина брата в дверях і побачила, як він виглядає,
зрозуміла вмить, що з ним знову щось трапилось. А він присів край дверей на
стільчику, глянув на неї своїми зеленими очима і лише вона зрозуміла, скільки
почуттів містили в собі ті очі й той погляд. Старша за Степана на п’ять років, Калина
виростила брата на своїх руках, бо мати
при пологах померла, а батько снував сюди й туди всіма закутками країни, де
заробіток був кращий. Тож й на Калину припала доля молодшого брата. І вона носила
його за собою, годувала чим Бог дав. Деколи й пестила, бо так створено людину,
аби вона виражала ті почуття, яких сама не зазнала в певну пору життя. А кому
її було пестити? Прийшла на світ першою в сім’ї і дивилася широкими запитливими
очима, чому ж то батько кидається на всі боки, аби на прожиток заробити, а мати
бере сапу на плечі і йде до сусідки, щоб відробити вчорашнє сапання. Тож кому
взяти на руки Степана і заспівати йому
колискової та приголубити так, як ніколи її не голубили і не співали?

Виростаючи вдох, допомагали одне
одному, радилися, тішились успіхами і
смутились при невдачах, навчалися
пізнавати світ та людей. Коли Калина виходила заміж за Георгія, порадилась і з
ним, чи правильно поступає.

– Гей випиває частенько, – відповів він. – Та коли ви любитусь, то все може гаразд
влагодитись.

І справді Георгій перестав частенько
заходити до корчми, зайнявся своїм господарством та сім’єю. А коли почали будувати у близькому містечку металургійний завод, то
найнявся там робітником, а через кілька років перейшов з сім’єю жити до міста. Степан, залишившись жити на
невеличкому батьківському господарстві, подався і собі працювати до міста, та
жити туди де переходив.

– Не годиться продавати батьківську хату, – відповідав.
– Та й старого на кого ж залишити.

Їхав вранці до міста на роботу, а
ввечері вертався додому. Коли одружувався з Оленою, й собі порадився з сетрою.

– Дівка вона непогана, але чомусь занадто мовчазна,
відлюдкувата якась. І багатства у неї – що
кури несуть. Та коли любиться.

– Менше буде сварки в хаті. А що небагата, то не біда, лиш би роботяща та приязна.

Батько не вмішувався в
їхній вибір: ні радив, ні відраджував. Життя, здавалось, увійшло в своє русло, несучи їх на своїх хвилях у вічне
завтра. Тільки Степан почав з часом
сумувати: дітей в них не було. Ходив з Оленою до лікарів, посилав на
курорти – даремно. Тому й дивився деколи із заздрістю на сімю сестри, яка
привела на світ аж чотирьох: двох
хлопців і двох дівчаток, одне від іншого
гарніше. Коли навідувався до них, а заходив часто, виймав з кишені цукерки і
розділяв дітям. Ті бігали навколо нього, лазили по колінах, розказували різні свої
пригоди.

Калина дивилася співчутливо
на брата, а одного разу таки сказала:

-Ти всиновив би якогоось хлопчика, все-таки на старість буде поміч.»

Іван Федько народився 15 квітня 1938 року в селі
Верхня Рівна Марамороського повіту. Закінчив початкову школу в рідному селі, а 1950-го року вступив до Української педагогічної школи міста Сігету-Мармацієй,
де викладач та поет Денис Онищук (зараз покійний) відкрив йому шлях у світ
літератури. У цих учнівських роках Федько дружить з майбутнім письменником
Степаном Ткачуком (зараз теж покійним). Після закінчення педагогічної школи Іван Федько працював вчителем в
рідному селі та інших марамороських селах, а також вчився на заочних курсах Філологічного
факультету українсько-румунського відділення Бухарестського університету. Між
1962 і 1966 роками він був директором школи в місцевості Бирсана Марамуреського
повіту, після чого до самої невблаганної смерті працював викладачем румунської мови в Ліцеї №3 міста Сату-Маре. Іван Федько дебютував у 1958 року в газеті «Новий
вік», Письменник активно співпрацював з виданнями «Серпень» (серпень 1964),
«Наші весни» (1972) та «Обрії» (І – 1979, ІІ – 1981). Іван Федько є автором першої збірки українських оповідань По новому шляху, яка вийшла у світ в Бухарестському літературному
видавництві Критеріон у 1960 році та книги Новели (1977). Книга Обірваний
політ побачила світ після його переходу у небуття, в 1979 році. Іван
Федько почав писати у другій половині шостого десятиріччя, і в більшості
оповідань першої збірки протиставлені два світи – старий та новий. Для того,
щоб показати становлення нового світу він часто повертається – для контрасту -
у минуле, або в повоєнні роки сільського життя, яке він добре знав з власного
досвіду та з літератури. Попри типічні у свій час сюжетні мотиви, спосіб осмислення сюжетної канви, йому характерне тісне наближення до людського
болю, душевних переживань, а ще міжлюдських відносин, бо автора цікавило
насамперед винести перед читачем людське.

Вшанування пам’яті першого україномовного прозаїка у Румунії Івана
Федька відбулося 20 квітня 2023 року в місті Сату Маре. Цього року Івану Федьку
сповнилось би 85 років, однак смерть обірвала життєву і творчу дорогу
письменника, коли йому тільки що минуло сорок років. У вшанувальних заходах, присвячених Івану
Федьку взяли участь представники Союзу українців Румунії, Сату-Марського повітового центру збереження та популяризації традиційної культури, члени
фольклорного ансамблю Бухарестської філії СУРу «Перемога» та
бухарестського фолк-гурту «Брумаріада», й не востаннє, донька й внучка
письменника Віолета Морар та, відповідно, Іріс Адіна Морар.

Генеральний секретар СуР-у та голова
Сату-Марської філії СУРу Ірина-Люба Горват подає деталі про відзначення 85-ї
річниці від дня народження Івана Федька: «Вшанувальний захід, присвячений
українському письменнику Івану Федьку був організований Сату-Марським
повітовим центром збереження та популяризації традиційної
культури та Сату-Марською філією Союзу українців Румунії.
Захід розпочався біля меморіальної дошки встановленої на честь відомого
українського письменника на фасаді Сату-Марського будинку вчителів,
де він тимчасово працював. Тут я представила кілька аспектів з життя й
творчості Івана Федька, відмітивши його роль у розвиток української
літератури і не лише. Іван Федько є автором першої книги українських оповідань
По новому шляху, яка вийшла у світ в Бухарестському літературному видавництві
Критеріон у 1960 році. Книга була написана в період, коли українська література
в Румунії робила перші кроки до свого становлення. Іван Федько народився у
селі Верхня Рівна Марамуреського повіту, але він працював з 1967 року та до
кінця свого життя 13 вересня 1979 року, в місті Сату Маре. Саме тому ми щороку
організовує тут вшанувальний захід, присвячений йому постаті. Культурний
захід продовжився у приміщенні
Повітового центру збереження та популяризації традиційної
культури, де про літературний доробок Івана Федька та про його великий внесок у
розвитку української літератури та українства Румунії, а також літератури
Румунії, говорили письменник Михайло Трайста, голова Бухарестської філії СУРу,
директор Сатумарського
повітового центру збереження та популяризації традиційної
культури Роберт Ласло та директор ТV1 Сату-Маре та радник
Сату-Марської філії СУРу Фелічіан Поп. Зворушливі слова промовила донька
письменника Віолета Морар, яка представила постать Івана
Федька з точки зору родинних спогадів. Літературний талант Івана Федька успадкувала
його внучка Іріс Адіна Морар, дуже талановита поетеса, авторка вже 2 томів
віршів, яка в свою чергу розповіла про видатну особистість свого дідуся. Під
час культурного заходу виступили фольклорний ансамбль Бухарестської філії СУРу
«Перемога – Вікторія», який виконав кілька українських пісень та бухарестський
фольклорний гурт «Брумаріада». Завершився вшанувальний захід присвячений Івану
Федьку покладанням вінків до могили письменника на кладовищі, розміщеному на
вулиці Родней у місті Сату Маре. Ми дуже задоволені, що так багато людей
прийшли вшанувати пам’ять Івана Федька з нагоди 85-річчя від дня його
народження, тому що дійсно який заслуговує всієї нашої поваги.»

Директор ТV1 Сату Маре та радник
Сату-Марської філії СУРу Фелічіан Поп розповідає про те, чому був організований
вшанувальний захід, присвячений Івану Федьку, саме в місті Сату Маре: «Український
письменник Іван Федько, народжений у Верхній Рівні Марамуреського повіту, викладав румунську мову та літературу в Ліцеї
№3 у Сату Маре. Він працював також в Сату-Марському будинку вчителів. Повітовий центр
збереження та популяризації традиційної культури щороку у своєму плані
культурних подій, передбачає відзначення пам’ятних дат і ювілеїв, як наприклад Івана Федька. 15 квітня виповнилося 85 років від дня народження
Івана Федька. Ми вважали за потрібне відзначити цю важливу дату як для
української, так і для румунської літератури, і разом із Союзом українців
Румунії ми організували ряд заходів, щоб віддати шану пам’яті Івана
Федька. Для нас важливо те, що Іван Федько є творцем сучасної української
літератури в Румунії, виразником новаторства літературної мови. Він був дуже
популярною та відомою людиною і був дуже добре сприйнятий румунськими літературними
кружками. До речі, він сам переклав окремі свої оповідання, написані українською
мовою, на румунську, що свідчить про його відкритість й до румунської культури.
Думаю, що він вважав себе своєрідним містком між українською та румунською
літературами.»

Старша донька письменника Віолета Морар представила Івана Федька з точки зору родинних спогадів, а
саме як люблячого батька та зразкового чоловіка: «Доброта, залучення і почуття гумору були
основними, домінуючими рисами, які робили його особливим. Крім спокою в очах і відкритої усмішки, батько завжди
виявляв особливу лагідність. Спокій і тепло його душі зробили його найкращим і
особливим батьком у моїх очах і в очах моєї молодшої сестри Нарциси, і він
справді був таким. Він знав, як нас розговорювати та потішувати, але він також знав, як
показати нам, коли ми не мали правди, не завдаючи нам клопоту. Він знав, як пояснити
нам, що означають труднощі життя, але також знав, як примирити нас, коли
найбільші проблеми дитинства та юності, нібито, завдавали нам клопоту. Я чітко пам’ятаю, як у дитинстві
я хвилювалася, що ніколи не знайду такого турботливого і люблячого чоловіка, як мій батько, я
думала, що він забрав всю любов цього світу,
щоб віддати її нам, тобто нашій мамі, Віоріці, мої сестрі – Нарцисі, та мені – Віолеті, – букет квітів
його життя. Я також з великою приємністю пригадую, як мій батько
супроводжував мене кожного року на початку літніх канікул до дідусів, до Верхньої Рівне, де я
народилась і забирав мене на початку вересня, коли я ледь розлучалася з друзями, з моєю бабусею і вуйком Юрою та моїми двоюрідними братами Артуром та Ігорем. Його секретною зброєю
було слово, добре слово, солодке слово, терпіння й відданість. В книзі «Новели» батько залишив
мені автограф. Він написав, що хоче, щоб я стала кращою за нього. Він мав на
увазі письменництво, тому що відчув у мені любов до письма та творчості. Його талант успадкувала не я, а Іріс, моя дочка, яка
нещодавно випустила свій другий том віршів під назвою «Нерівні почуття». Він легко заводив
друзів, люди були раді мати його поруч. Я пам’ятаю, як він розповідав мені та
Нарцисі про дружбу, про те, що це їжа для душі та що справжня дружба виходить за
межі неба. Я хотіла би, щоб він міг перелетіти небеса і насолоджувати наші дні,
як тільки він умів це робити, але він зарано пішов. Мені було 18 років, Нарцисі
– 13. Він пішов занадто рано. Минуло багато часу, поки спокій його обличчя
перестав вкрадати наші сльози й лише тоді ми зрозуміли, наскільки сильна є і
залишиться пам’ять про нього в наших душах. Так, тату, ми пишаємося тим, що
ти був і є нашим, так само, як ти пишався б нами, нашими родинами, своїми
красивими та розумними онуками, Флавієм та Іріc, твоїми нащадками, наділеними якостями й твоїм талантом, з
якими з любов’ю і побожністю живляться, щоб виростати гарно і відповідально.»

Ми запросили голову Бухарестської
філії СУРу, письменника Михайла Трайсту, який родом теж з Верхньої Рівне,
прочитати фрагмент з творчості прозаїка Івана Федька. Михайло Трайста вирішив
зачитати фрагмент новели «Син».

« – Незабаром
мене покличуть!

– І що ти казатимеш?

– Ще не знаю.

Стоять обидвоє на
довгому коридорі суду, він з висковим обличчям, а вона ніби пригорщами наклала
зморшкина чоло. Сунуть повз них люди, розпитують і розмовляють про різне, сваряться
чи сперечаються, а вони стали біля вікна, крадькома спостерігають одне за
одним, обоє затоплені думками про власне життя, та, ось, один не дає другому жити спокійно.

Це були Калина і Степан, сестра і брат.
Вчора по обіді, коли стрінула Калина брата в дверях і побачила, як він виглядає,
зрозуміла вмить, що з ним знову щось трапилось. А він присів край дверей на
стільчику, глянув на неї своїми зеленими очима і лише вона зрозуміла, скільки
почуттів містили в собі ті очі й той погляд. Старша за Степана на п’ять років, Калина
виростила брата на своїх руках, бо мати
при пологах померла, а батько снував сюди й туди всіма закутками країни, де
заробіток був кращий. Тож й на Калину припала доля молодшого брата. І вона носила
його за собою, годувала чим Бог дав. Деколи й пестила, бо так створено людину,
аби вона виражала ті почуття, яких сама не зазнала в певну пору життя. А кому
її було пестити? Прийшла на світ першою в сім’ї і дивилася широкими запитливими
очима, чому ж то батько кидається на всі боки, аби на прожиток заробити, а мати
бере сапу на плечі і йде до сусідки, щоб відробити вчорашнє сапання. Тож кому
взяти на руки Степана і заспівати йому
колискової та приголубити так, як ніколи її не голубили і не співали?

Виростаючи вдох, допомагали одне
одному, радилися, тішились успіхами і
смутились при невдачах, навчалися
пізнавати світ та людей. Коли Калина виходила заміж за Георгія, порадилась і з
ним, чи правильно поступає.

– Гей випиває частенько, – відповів він. – Та коли ви любитусь, то все може гаразд
влагодитись.

І справді Георгій перестав частенько
заходити до корчми, зайнявся своїм господарством та сім’єю. А коли почали будувати у близькому містечку металургійний завод, то
найнявся там робітником, а через кілька років перейшов з сім’єю жити до міста. Степан, залишившись жити на
невеличкому батьківському господарстві, подався і собі працювати до міста, та
жити туди де переходив.

– Не годиться продавати батьківську хату, – відповідав.
– Та й старого на кого ж залишити.

Їхав вранці до міста на роботу, а
ввечері вертався додому. Коли одружувався з Оленою, й собі порадився з сетрою.

– Дівка вона непогана, але чомусь занадто мовчазна,
відлюдкувата якась. І багатства у неї – що
кури несуть. Та коли любиться.

– Менше буде сварки в хаті. А що небагата, то не біда, лиш би роботяща та приязна.

Батько не вмішувався в
їхній вибір: ні радив, ні відраджував. Життя, здавалось, увійшло в своє русло, несучи їх на своїх хвилях у вічне
завтра. Тільки Степан почав з часом
сумувати: дітей в них не було. Ходив з Оленою до лікарів, посилав на
курорти – даремно. Тому й дивився деколи із заздрістю на сімю сестри, яка
привела на світ аж чотирьох: двох
хлопців і двох дівчаток, одне від іншого
гарніше. Коли навідувався до них, а заходив часто, виймав з кишені цукерки і
розділяв дітям. Ті бігали навколо нього, лазили по колінах, розказували різні свої
пригоди.

Калина дивилася співчутливо
на брата, а одного разу таки сказала:

-Ти всиновив би якогоось хлопчика, все-таки на старість буде поміч.»

Іван Федько народився 15 квітня 1938 року в селі
Верхня Рівна Марамороського повіту. Закінчив початкову школу в рідному селі, а 1950-го року вступив до Української педагогічної школи міста Сігету-Мармацієй,
де викладач та поет Денис Онищук (зараз покійний) відкрив йому шлях у світ
літератури. У цих учнівських роках Федько дружить з майбутнім письменником
Степаном Ткачуком (зараз теж покійним). Після закінчення педагогічної школи Іван Федько працював вчителем в
рідному селі та інших марамороських селах, а також вчився на заочних курсах Філологічного
факультету українсько-румунського відділення Бухарестського університету. Між
1962 і 1966 роками він був директором школи в місцевості Бирсана Марамуреського
повіту, після чого до самої невблаганної смерті працював викладачем румунської мови в Ліцеї №3 міста Сату-Маре. Іван Федько дебютував у 1958 року в газеті «Новий
вік», Письменник активно співпрацював з виданнями «Серпень» (серпень 1964),
«Наші весни» (1972) та «Обрії» (І – 1979, ІІ – 1981). Іван Федько є автором першої збірки українських оповідань По новому шляху, яка вийшла у світ в Бухарестському літературному
видавництві Критеріон у 1960 році та книги Новели (1977). Книга Обірваний
політ побачила світ після його переходу у небуття, в 1979 році. Іван
Федько почав писати у другій половині шостого десятиріччя, і в більшості
оповідань першої збірки протиставлені два світи – старий та новий. Для того,
щоб показати становлення нового світу він часто повертається – для контрасту -
у минуле, або в повоєнні роки сільського життя, яке він добре знав з власного
досвіду та з літератури. Попри типічні у свій час сюжетні мотиви, спосіб осмислення сюжетної канви, йому характерне тісне наближення до людського
болю, душевних переживань, а ще міжлюдських відносин, бо автора цікавило
насамперед винести перед читачем людське.

13 травня в приміщенні Університету імені Бабеша-Бойоя в Клуж-Напоці пройшов захід присвячений 225 річниці з часу виходу у світ твору «великої сили і краси» – «Енеїди» І. П. Котляревського. Ця поема своєю появою розпочала «новий етап розвитку української літератури» та залишається «цікавим історико-культурним надбанням», а тому організатори – місцеве керівництво Союзу українців Румунії у партнерстві з відділом української мови та літератури вищезгаданого університету – не залишили без уваги цю дату в літературному календарі.

У вступному слові голова Клузької
філії СУРу пан І. Гербіл підкреслив приналежність «Енеїди» І. Котляревського до «100
найкращих творів української літератури за версією ПЕН клубу України». Він розповів
і про неавторизоване автором перше видання цієї поеми 1798 року в Санкт-Петербурзі «зусиллями багатого
конотопського поміщика, …яке було орієнтоване на російського читача і тому наприкінці
містило українсько-російський словник, у якому надавалося тлумачення слів так
званого «малоросійского нарѣчія» для російськомовних читачів». І хоча факт
такого видання розлютив Котляревського і він «зганьбив її авторів», на
думку дослідника Сергія Єфремова все-таки це було зроблено в першу чергу з «бажання
поділитися з громадою цікавою літературною новинкою», а не з якимось іншими
корисними чи нечистими помислами.

У першій доповіді «Роль
Котляревського у модернізації української літератури», яку зачитала
студентка 3 курсу Деніса Козачук, авторка виділяє І. П. Котляревського як «обдаровану
людину та чудовий талант від Бога». Фахівці називали його
«досконалим майстром слова, який літературну ниву […] засіяв новими літературними
формами, дав їй свіжий зміст і чисту народну мову.» Дівчина звертає увагу на такі всім відомі класичні твори
Котляревського як «Енеїда», «Наталка Полтавка» та «Москаль-чарівник», якими
автор довів здатність розмовної мови до «творення високохудожньої літератури».
Поява творів Котляревського стає початком відходу «у
минуле традиційної
форми книжної мови, розрахованої на обслуговування самих тільки освічених кіл
суспільства. В літературу дедалі активніше проникає народна розмовна мова, …народна поезія, фольклор як художній літопис життя,
історії, світобачення…» Через це в літературі Котляревський вважається «зачинателем
нової української літератури», а після нього «українське письменство
приймає характер новочасної літератури, стає чимраз ближче реального життя, чимраз
відповідніше до його потреб», – зауважила студентка на завершення.

У презентації румунською Івана-Аліна
Папаріги на тему: «Еней Котляревського – більш гуманний герой» студент
першого курсу, за його ж словами, «прямо продемострував гуманність Енея Котляревського
в порівнянні з іншими героями класичної літератури.» В першу чергу
доповідач досить детально порівняв класичну «Енеїду» Вергілія та варіант
Котляревського з точки зору опису головних героїв, сюжету, мови творів тощо.
Він також зазначив, що «….російське міщанство веселилося і критикувало
твір, бо вбачало в ньому відображення того, що може передати українська мова -
лише кумедну пародію на класичний твір і не більше…» В результаті
порівняльної характеристики доповідач дійшов висновку, що в однойменному творі
українського письменника «крім імен персонажів і сюжетної лінії, з
Вергілієвого епосу нічого не збереглося.» Більше того, він погоджується з
думкою, що «твір Котляревського – це набагато більше, а саме сатира на
мораль українського суспільства кінця XVIII-го ст.» Вже в своїх висновках студент
говорить: «Еней Котляревського …- це образ козака, образ українця. …Український народ
може насолоджуватися образом Енея Котляревського як національним символом, символом
гордості та сили простого українця.» В кінці доповіді, завершуючи дослідження про способи досягнення
Котляревським більш гуманного героя, хлопець згадав таких відомих класичних
персонажів як Цезаря у Шекспіра та Гуллівера у Свіфта. Вони теж, не дивлячись
на свою героїчну чи символічну сутність, набувають різних елементів, ознак простої
людини. «Проте підхід Вергілія та Котляревського є природніший, невимушений,
який змушує простого читача поставити себе на місце героя, навіть більше -
уявити себе в тих місцях та побачити їх очима чи то Енея, чи то
троянців/козаків,» – завершив доповідач.

До цього оригінального порівняльного
огляду «Енеїди» долучилася доктор-лектор філологічних наук М. Гербіл, зачитавши
уривок з третьої частини «Енеїди». В цьому фрагменті описана подорож головного
героя в пекло в такій манері, що переконує деяких дослідників в тому, що це є
відображенням саме народної уяви про це місце – новий елемент, який до
Котляревського не використовувався в літературній українській мові. Інший елемент
– просту повсякденну мову – можна було легко помітити в іншому фрагменті з
першої частини поеми, яку було зачитано пізніше на заході.

На стислому аналізі творчості
І. П. Котляревського та його поеми «Енеїда» разом з коротким оглядом життєвого і
творчого шляху митця була зосереджена документальна стрічка, яку було переглянуто
в продовжені заходу. «Старту процесу народження української літератури дав
Котляревський, підхопив – Квітка-Основ’яненко, кульмінацією стала творчість
Тараса Шевченка,» – підкреслив вже на початку ведучий роль Івана Петровича
в нашій літературі. А в кінці було наголошено на тому, яке значення мала робота
цього митця і поза межами України: «Так завдяки літературному подвигу Івана
Котляревського всі філологи світу дізналися і визнали українську мову.»

«Український народ у Енеїді і
сьогодні» був заголовок останньої доповіді, яку зачитала Джесіка Більчик.
Вже на початку дівчина нагадала про велику популярність «Енеїди», яку автор
створював протягом 30 років: «І. Котляревський був відомий не тільки серед
українців, а й за межами своєї землі. Про нього писали різні журнали Англії,
Франції та Італії. Але ще до того «Енеїду» з автографом Котляревського дбайливо
зберігав імператор Олександр І. Примірник твору також був у особистій
бібліотеці Наполеона І Бонапарта.» Далі студентка другого курсу
українського відділення в живій і простій формі виділила головне і важливе в
сюжеті поеми та засоби зображення, використані поетом. Вона цікаво висвітила тему
актуальності «Енеїди»: «225 років тому,
Котляревський усвідомив та допоміг і читачам зрозуміти наскільки прекрасна
українська мова, а ще й наскільки цінна вона для волі українського народу.
Зараз, українці знов усвідомлюють цінність другої наймелодійнішої мови у світі.» А далі доповідачка додала: «У 1798 році була
написана перша друкована українська книга живою народною мовою. Сьогодні, у
2023 році пишеться жива історія у серці кожного українця, тією самою співучою
українською мовою.» У підсумках вдумлива студентка пояснила своє бачення
позачасової вартісності «Енеїди» для українців, з яким погодилися всі учасники
цього заходу: «У той час, світ захоплювався Енеїдою та зображеною у ній
культурою. …Багатий фольклор, різнобарвні костюми, привабливі й смачні
страви, таємничі народні вірування, сміливі персонажі, волелюбність – всі ці
елементи не перестали ніколи дивувати і свідчити про незмінний український
народ. І не перестануть. Тому що краса – незмінна, а наш народ – прекрасний.»

(Авторка: Ольга Сенишин)

13 травня в приміщенні Університету імені Бабеша-Бойоя в Клуж-Напоці пройшов захід присвячений 225 річниці з часу виходу у світ твору «великої сили і краси» – «Енеїди» І. П. Котляревського. Ця поема своєю появою розпочала «новий етап розвитку української літератури» та залишається «цікавим історико-культурним надбанням», а тому організатори – місцеве керівництво Союзу українців Румунії у партнерстві з відділом української мови та літератури вищезгаданого університету – не залишили без уваги цю дату в літературному календарі.

У вступному слові голова Клузької
філії СУРу пан І. Гербіл підкреслив приналежність «Енеїди» І. Котляревського до «100
найкращих творів української літератури за версією ПЕН клубу України». Він розповів
і про неавторизоване автором перше видання цієї поеми 1798 року в Санкт-Петербурзі «зусиллями багатого
конотопського поміщика, …яке було орієнтоване на російського читача і тому наприкінці
містило українсько-російський словник, у якому надавалося тлумачення слів так
званого «малоросійского нарѣчія» для російськомовних читачів». І хоча факт
такого видання розлютив Котляревського і він «зганьбив її авторів», на
думку дослідника Сергія Єфремова все-таки це було зроблено в першу чергу з «бажання
поділитися з громадою цікавою літературною новинкою», а не з якимось іншими
корисними чи нечистими помислами.

У першій доповіді «Роль
Котляревського у модернізації української літератури», яку зачитала
студентка 3 курсу Деніса Козачук, авторка виділяє І. П. Котляревського як «обдаровану
людину та чудовий талант від Бога». Фахівці називали його
«досконалим майстром слова, який літературну ниву […] засіяв новими літературними
формами, дав їй свіжий зміст і чисту народну мову.» Дівчина звертає увагу на такі всім відомі класичні твори
Котляревського як «Енеїда», «Наталка Полтавка» та «Москаль-чарівник», якими
автор довів здатність розмовної мови до «творення високохудожньої літератури».
Поява творів Котляревського стає початком відходу «у
минуле традиційної
форми книжної мови, розрахованої на обслуговування самих тільки освічених кіл
суспільства. В літературу дедалі активніше проникає народна розмовна мова, …народна поезія, фольклор як художній літопис життя,
історії, світобачення…» Через це в літературі Котляревський вважається «зачинателем
нової української літератури», а після нього «українське письменство
приймає характер новочасної літератури, стає чимраз ближче реального життя, чимраз
відповідніше до його потреб», – зауважила студентка на завершення.

У презентації румунською Івана-Аліна
Папаріги на тему: «Еней Котляревського – більш гуманний герой» студент
першого курсу, за його ж словами, «прямо продемострував гуманність Енея Котляревського
в порівнянні з іншими героями класичної літератури.» В першу чергу
доповідач досить детально порівняв класичну «Енеїду» Вергілія та варіант
Котляревського з точки зору опису головних героїв, сюжету, мови творів тощо.
Він також зазначив, що «….російське міщанство веселилося і критикувало
твір, бо вбачало в ньому відображення того, що може передати українська мова -
лише кумедну пародію на класичний твір і не більше…» В результаті
порівняльної характеристики доповідач дійшов висновку, що в однойменному творі
українського письменника «крім імен персонажів і сюжетної лінії, з
Вергілієвого епосу нічого не збереглося.» Більше того, він погоджується з
думкою, що «твір Котляревського – це набагато більше, а саме сатира на
мораль українського суспільства кінця XVIII-го ст.» Вже в своїх висновках студент
говорить: «Еней Котляревського …- це образ козака, образ українця. …Український народ
може насолоджуватися образом Енея Котляревського як національним символом, символом
гордості та сили простого українця.» В кінці доповіді, завершуючи дослідження про способи досягнення
Котляревським більш гуманного героя, хлопець згадав таких відомих класичних
персонажів як Цезаря у Шекспіра та Гуллівера у Свіфта. Вони теж, не дивлячись
на свою героїчну чи символічну сутність, набувають різних елементів, ознак простої
людини. «Проте підхід Вергілія та Котляревського є природніший, невимушений,
який змушує простого читача поставити себе на місце героя, навіть більше -
уявити себе в тих місцях та побачити їх очима чи то Енея, чи то
троянців/козаків,» – завершив доповідач.

До цього оригінального порівняльного
огляду «Енеїди» долучилася доктор-лектор філологічних наук М. Гербіл, зачитавши
уривок з третьої частини «Енеїди». В цьому фрагменті описана подорож головного
героя в пекло в такій манері, що переконує деяких дослідників в тому, що це є
відображенням саме народної уяви про це місце – новий елемент, який до
Котляревського не використовувався в літературній українській мові. Інший елемент
– просту повсякденну мову – можна було легко помітити в іншому фрагменті з
першої частини поеми, яку було зачитано пізніше на заході.

На стислому аналізі творчості
І. П. Котляревського та його поеми «Енеїда» разом з коротким оглядом життєвого і
творчого шляху митця була зосереджена документальна стрічка, яку було переглянуто
в продовжені заходу. «Старту процесу народження української літератури дав
Котляревський, підхопив – Квітка-Основ’яненко, кульмінацією стала творчість
Тараса Шевченка,» – підкреслив вже на початку ведучий роль Івана Петровича
в нашій літературі. А в кінці було наголошено на тому, яке значення мала робота
цього митця і поза межами України: «Так завдяки літературному подвигу Івана
Котляревського всі філологи світу дізналися і визнали українську мову.»

«Український народ у Енеїді і
сьогодні» був заголовок останньої доповіді, яку зачитала Джесіка Більчик.
Вже на початку дівчина нагадала про велику популярність «Енеїди», яку автор
створював протягом 30 років: «І. Котляревський був відомий не тільки серед
українців, а й за межами своєї землі. Про нього писали різні журнали Англії,
Франції та Італії. Але ще до того «Енеїду» з автографом Котляревського дбайливо
зберігав імператор Олександр І. Примірник твору також був у особистій
бібліотеці Наполеона І Бонапарта.» Далі студентка другого курсу
українського відділення в живій і простій формі виділила головне і важливе в
сюжеті поеми та засоби зображення, використані поетом. Вона цікаво висвітила тему
актуальності «Енеїди»: «225 років тому,
Котляревський усвідомив та допоміг і читачам зрозуміти наскільки прекрасна
українська мова, а ще й наскільки цінна вона для волі українського народу.
Зараз, українці знов усвідомлюють цінність другої наймелодійнішої мови у світі.» А далі доповідачка додала: «У 1798 році була
написана перша друкована українська книга живою народною мовою. Сьогодні, у
2023 році пишеться жива історія у серці кожного українця, тією самою співучою
українською мовою.» У підсумках вдумлива студентка пояснила своє бачення
позачасової вартісності «Енеїди» для українців, з яким погодилися всі учасники
цього заходу: «У той час, світ захоплювався Енеїдою та зображеною у ній
культурою. …Багатий фольклор, різнобарвні костюми, привабливі й смачні
страви, таємничі народні вірування, сміливі персонажі, волелюбність – всі ці
елементи не перестали ніколи дивувати і свідчити про незмінний український
народ. І не перестануть. Тому що краса – незмінна, а наш народ – прекрасний.»

(Авторка: Ольга Сенишин)

Комітет Бухарестської філії
Союзу українців Румунії провів 25-27 червня 2022 року в приміщенні
Бухарестської філії захід «Дні української культури», який об’єднав українських письменників та журналістів, румунських поетів та акторів, членів СУР, а також українських переселенців.

На відкритті заходу, 25
червня, привітальними словами до присутніх звернулися голова
Бухарестської філії, ведучий культурного заходу, письменник Михайло Трайста та перший заступник голови Союзу українців Румунії Богдан Мойсей. Голова Бухарестської філії
СУР Михайло Трайста сказав, що головна мета заходу було бажання представити зокрема
румунській публіці та українським біженцям діяльність Союзу українців Румунії у
галузі культури.

Перший заступник голови
Союзу українців Румунії Богдан Мойсей передав вітання голови СУР, депутата
Миколи-Мирослава Петрецького та членів Ради СУР та ствердив, що культура так
само як мова, традиції та звичаї, є складовою частиною кожної нації. Ми як
українці можемо стверджувати, що гордимося нашою культурою. Союз українців
Румунії видає газети «Вільне слово», «Український вісник», журнали «Наш голос»
та дитячий «Дзвоник» українською мовою, газету «Український кур’єр» та журнал
«Українські відлуння» румунською мовою. Також надіємось, що незабаром появиться сьоме
видання. У Румунії є чимало українських письменників, cеред яких Михайло Трайста,
якого люблять і цінують українці та румуни. Союз українців Румунії
складається вже з 13 філій, оскільки недавно була заснована Бігорська філія.
Так само під егідою СУР діють культурні ансамблі, які виступають в державі та
за кордоном. У Планій культурних подій СУРу кожного року заплановані понад
350 культурних подій. Наш обов’язок є щоб зберігати нашу культуру і традиції та передавати їх далі наступним поколінням», – додав Богдан Мойсей.

Серед почесних гостей був професор
Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Володимир
Антофійчук, який говорив про давню культуру Трипілля: «Якщо
говорити, наприклад, про культуру українську, то я скажу про те, що її витоки сягають
ще незапам’ятних часів, це тисячоліття тому, і я схильний до тієї теорії науковців,
що українці мають багато спільного із тими племенами, може навіть й народ, який
жив 4000-5000 років тому, це так звана Трипільська культура. Вона мала дуже
широкий простір від села Трипілля центральної частини України аж до тих поселень,
які румунські історики називають культуру Кукутень. І справді, якщо ми
подивимось на чисто побутову культуру, то там є багато спільного скажімо у
манері будівництва житлових будинків, у орнаментів представлених на вишивках. Коли
ми порівнюємо вишивки українські та румунські то є дуже багато спільного в орнаментиці, або в писанкарстві та в інші. Я звичайно не маю наміру говорити про те, що
українці Румунії пішли від спільного кореня, але культура вироблялася на певні
частині й наступні покоління брали щось кращого від того і потім вдосконалювали його. У такий спосіб ця культура розгорталася.»

Захід продовжився презентацією книги Михайла Трайсти «Українці та росіяни.
Імагологічні аспекти», конкурсом з публікою: «Наскільки пізнаємо українську
культуру?», презентацією щомісячної періодичної преси Союзу українців Румунії, яка відображає непереможне бажання зберегти свою самобутність, мову, звичаї,
культуру. Головна редакторка літературного журналу «Наш голос» пані Ірина Мойсей ствердила: «Вже
від самої назви журналу його основна ціль є література українських письменників
Румунії й це є пріоритетом. На жаль, мабуть як в кожній публікації у нас є і
свої проблеми особливо в останні роки, ми часто біткаємось, що немає нових
авторів, немає нових письменників, нових критиків. Часто у журналів ми оголошуємо конкурси,
пошук нових талантів. Вони то з’являються, то відтягаються. Ми сподіваємось що надалі будемо тримати наш рівень і нестимемо українське слово до читача. Також
при такій нагоді я хочу ще раз привітати пана Антофійчука, який є нашим дуже
надійним нашим співпрацівником, який дуже глибоко досліджує і спостерігає за
літературними процесами в Румунії, який уважно
аналізує їх, що висвітлюється на сторінках журналу «Наш голос». Хочеться й чимось похвалитися. Хвалитися нам дійсно є чим: є у нас хороші автори, є періоди піднесення,
є й періоди можливо слабші трошки. Але ми всі стараємося, повірте всі
редакції докладають максимум зусиль щоби тримати на високому рівні публікації.
Ми дійсно отримуємо схвальні відгуки, отримує і критику. Ми сприймаємо критику нормально конструктивну,
ми уважно слухаємо, погоджуємось або контраргументуємо. Будемо старатися й надалі докладати всіх зусиль. Запрошуємо до співпраці, головно, молодь. Чекаємо з
нетерпінням, молодь щоби приходила до
нас, тому що треба комусь передавати всю цю справу, треба когось готувати до
цієї справи і продовжувати її, тому що ми маємо такий скарб, який ми можемо
ділитися зі світом. Я сподіваюся, що наша праця має і буде мати і далі відгуки хороші. І дуже дякую всім, хто співпрацює з нами, хто докладає пліч-о-плічі зусиль до цієї роботи і сподіваюся, що настане нова хвиля піднесення.»

Союз українців Румунії у червні почав видавати новий дитячий журнал «Бджілка», щомісячне видання українською мовою, адресоване як дітям, так і батькам та педагогам. Деталі подає пані
Ірина Мойсей: «На нього ми покладаємо дуже великі надії. Чому? Тому що це
видання розраховане на дуже маленьких дітей, на дошкільнят. Аналізуючи ситуацію,
і мовну в тому числі, ми дійшли висновку, що починати треба з рівня набагато
меншого ніж школи, дітям треба доносити рідне слово, любов до рідного слова, до
його звучання з самого раннього дитинства. Цей журнал задуманий для дошкільнят.
Він планується дуже кольоровим, дуже барвистим, насиченим іграми, поезіями,
віршиками, піснями, і таким чином ми будемо дуже старатися маленьких дітей привчати
до звучання гарного, милозвучного українського слова. Коли вони вже будуть йти
до школи вони будуть підготовлені у певній мірі до іншого помічника «Дзвоника»,
а далі сподіваємося і вже до наших
публікацій, орієнтованих на юнацтво і старших українців.»

Присутні мали можливість також відвідати виставку карикатури «Як бачать
художники світу Тараса Шевченка», слухати музично-поетичний концерт, дивитись
українське кіно та скуштувати українські страви. У неділю, 26 червня, відбулося Богослужіння в Бухарестській Українській
Православній Церкві імені Петра Могили, після чого в осередку Бухарестської
філії «Дні української культури» продовжилися презентацією книг у перекладі з
української мови, конкурсом «Кращий декламатор української поезії в перекладі
румунською мовою» та музично-поетичним концертом. Завершився культурний захід у
понеділок, 27 червня, конференцією «Література українців Румунії».

На культурному заході було чимало румунів, друзів етнічних українців
Румунії, серед них актриса Магда Бическу, яка поділилася своїми
враженнями: «Були дні, сповнені культурного розмаїття, починаючи від найважливіших
представників класичної до сучасної української літератури. Ми ознайомилися з українською
музикою через значущих її представників,
насолоджувались переглядом графічної виставки про Тараса Шевченка, скуштували традиційні українські страви. Був музично-поетичний момент, ми збагатили свої знання,
взявши участь у двох цікавих конкурсах: конкурс про українську історію та культуру та конкурс декламування української
поезії в перекладі румунською мовою. Обидва конкурси були дуже добре сприйняті
глядачами. Переможці отримали книги та дипломи. Дні української культури були насиченими та
винятковими. Я багато чого навчилася та дізналася нового. Я зустріла дуже талановитих людей. Дякую
за запрошення, і я сподіваюся, що ці заходи далі будуть організуватися, оскільки вони приносять
додаткову цінність усім учасникам. Вітаю всіх та бажаю їм подальших успіхів!»

Серед артистів, які виступили на музично-поетичному концерті був і вчитель
Петро Шойман, керівник Балківецького ансамблю «Козачок», який ствердив: «Я
зустрівся з чудовими людьми. Була дуже цікава подія для всіх тих, хто брав
участь. Хочу подякувати панові Михайлу Трайсті за запрошення та СУР. Я сподіваюся,
що такі гарні події будуть організовані й
в інших регіонах Румунії там, де живуть українці. Я дуже радий коли українська
пісня та поезія є в душах всіх українців Румунії. Я дуже радий, що мав
можливість співати рідною українською мовою, тому що я дуже люблю співати
українські пісні.»

Комітет Бухарестської філії
Союзу українців Румунії провів 25-27 червня 2022 року в приміщенні
Бухарестської філії захід «Дні української культури», який об’єднав українських письменників та журналістів, румунських поетів та акторів, членів СУР, а також українських переселенців.

На відкритті заходу, 25
червня, привітальними словами до присутніх звернулися голова
Бухарестської філії, ведучий культурного заходу, письменник Михайло Трайста та перший заступник голови Союзу українців Румунії Богдан Мойсей. Голова Бухарестської філії
СУР Михайло Трайста сказав, що головна мета заходу було бажання представити зокрема
румунській публіці та українським біженцям діяльність Союзу українців Румунії у
галузі культури.

Перший заступник голови
Союзу українців Румунії Богдан Мойсей передав вітання голови СУР, депутата
Миколи-Мирослава Петрецького та членів Ради СУР та ствердив, що культура так
само як мова, традиції та звичаї, є складовою частиною кожної нації. Ми як
українці можемо стверджувати, що гордимося нашою культурою. Союз українців
Румунії видає газети «Вільне слово», «Український вісник», журнали «Наш голос»
та дитячий «Дзвоник» українською мовою, газету «Український кур’єр» та журнал
«Українські відлуння» румунською мовою. Також надіємось, що незабаром появиться сьоме
видання. У Румунії є чимало українських письменників, cеред яких Михайло Трайста,
якого люблять і цінують українці та румуни. Союз українців Румунії
складається вже з 13 філій, оскільки недавно була заснована Бігорська філія.
Так само під егідою СУР діють культурні ансамблі, які виступають в державі та
за кордоном. У Планій культурних подій СУРу кожного року заплановані понад
350 культурних подій. Наш обов’язок є щоб зберігати нашу культуру і традиції та передавати їх далі наступним поколінням», – додав Богдан Мойсей.

Серед почесних гостей був професор
Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Володимир
Антофійчук, який говорив про давню культуру Трипілля: «Якщо
говорити, наприклад, про культуру українську, то я скажу про те, що її витоки сягають
ще незапам’ятних часів, це тисячоліття тому, і я схильний до тієї теорії науковців,
що українці мають багато спільного із тими племенами, може навіть й народ, який
жив 4000-5000 років тому, це так звана Трипільська культура. Вона мала дуже
широкий простір від села Трипілля центральної частини України аж до тих поселень,
які румунські історики називають культуру Кукутень. І справді, якщо ми
подивимось на чисто побутову культуру, то там є багато спільного скажімо у
манері будівництва житлових будинків, у орнаментів представлених на вишивках. Коли
ми порівнюємо вишивки українські та румунські то є дуже багато спільного в орнаментиці, або в писанкарстві та в інші. Я звичайно не маю наміру говорити про те, що
українці Румунії пішли від спільного кореня, але культура вироблялася на певні
частині й наступні покоління брали щось кращого від того і потім вдосконалювали його. У такий спосіб ця культура розгорталася.»

Захід продовжився презентацією книги Михайла Трайсти «Українці та росіяни.
Імагологічні аспекти», конкурсом з публікою: «Наскільки пізнаємо українську
культуру?», презентацією щомісячної періодичної преси Союзу українців Румунії, яка відображає непереможне бажання зберегти свою самобутність, мову, звичаї,
культуру. Головна редакторка літературного журналу «Наш голос» пані Ірина Мойсей ствердила: «Вже
від самої назви журналу його основна ціль є література українських письменників
Румунії й це є пріоритетом. На жаль, мабуть як в кожній публікації у нас є і
свої проблеми особливо в останні роки, ми часто біткаємось, що немає нових
авторів, немає нових письменників, нових критиків. Часто у журналів ми оголошуємо конкурси,
пошук нових талантів. Вони то з’являються, то відтягаються. Ми сподіваємось що надалі будемо тримати наш рівень і нестимемо українське слово до читача. Також
при такій нагоді я хочу ще раз привітати пана Антофійчука, який є нашим дуже
надійним нашим співпрацівником, який дуже глибоко досліджує і спостерігає за
літературними процесами в Румунії, який уважно
аналізує їх, що висвітлюється на сторінках журналу «Наш голос». Хочеться й чимось похвалитися. Хвалитися нам дійсно є чим: є у нас хороші автори, є періоди піднесення,
є й періоди можливо слабші трошки. Але ми всі стараємося, повірте всі
редакції докладають максимум зусиль щоби тримати на високому рівні публікації.
Ми дійсно отримуємо схвальні відгуки, отримує і критику. Ми сприймаємо критику нормально конструктивну,
ми уважно слухаємо, погоджуємось або контраргументуємо. Будемо старатися й надалі докладати всіх зусиль. Запрошуємо до співпраці, головно, молодь. Чекаємо з
нетерпінням, молодь щоби приходила до
нас, тому що треба комусь передавати всю цю справу, треба когось готувати до
цієї справи і продовжувати її, тому що ми маємо такий скарб, який ми можемо
ділитися зі світом. Я сподіваюся, що наша праця має і буде мати і далі відгуки хороші. І дуже дякую всім, хто співпрацює з нами, хто докладає пліч-о-плічі зусиль до цієї роботи і сподіваюся, що настане нова хвиля піднесення.»

Союз українців Румунії у червні почав видавати новий дитячий журнал «Бджілка», щомісячне видання українською мовою, адресоване як дітям, так і батькам та педагогам. Деталі подає пані
Ірина Мойсей: «На нього ми покладаємо дуже великі надії. Чому? Тому що це
видання розраховане на дуже маленьких дітей, на дошкільнят. Аналізуючи ситуацію,
і мовну в тому числі, ми дійшли висновку, що починати треба з рівня набагато
меншого ніж школи, дітям треба доносити рідне слово, любов до рідного слова, до
його звучання з самого раннього дитинства. Цей журнал задуманий для дошкільнят.
Він планується дуже кольоровим, дуже барвистим, насиченим іграми, поезіями,
віршиками, піснями, і таким чином ми будемо дуже старатися маленьких дітей привчати
до звучання гарного, милозвучного українського слова. Коли вони вже будуть йти
до школи вони будуть підготовлені у певній мірі до іншого помічника «Дзвоника»,
а далі сподіваємося і вже до наших
публікацій, орієнтованих на юнацтво і старших українців.»

Присутні мали можливість також відвідати виставку карикатури «Як бачать
художники світу Тараса Шевченка», слухати музично-поетичний концерт, дивитись
українське кіно та скуштувати українські страви. У неділю, 26 червня, відбулося Богослужіння в Бухарестській Українській
Православній Церкві імені Петра Могили, після чого в осередку Бухарестської
філії «Дні української культури» продовжилися презентацією книг у перекладі з
української мови, конкурсом «Кращий декламатор української поезії в перекладі
румунською мовою» та музично-поетичним концертом. Завершився культурний захід у
понеділок, 27 червня, конференцією «Література українців Румунії».

На культурному заході було чимало румунів, друзів етнічних українців
Румунії, серед них актриса Магда Бическу, яка поділилася своїми
враженнями: «Були дні, сповнені культурного розмаїття, починаючи від найважливіших
представників класичної до сучасної української літератури. Ми ознайомилися з українською
музикою через значущих її представників,
насолоджувались переглядом графічної виставки про Тараса Шевченка, скуштували традиційні українські страви. Був музично-поетичний момент, ми збагатили свої знання,
взявши участь у двох цікавих конкурсах: конкурс про українську історію та культуру та конкурс декламування української
поезії в перекладі румунською мовою. Обидва конкурси були дуже добре сприйняті
глядачами. Переможці отримали книги та дипломи. Дні української культури були насиченими та
винятковими. Я багато чого навчилася та дізналася нового. Я зустріла дуже талановитих людей. Дякую
за запрошення, і я сподіваюся, що ці заходи далі будуть організуватися, оскільки вони приносять
додаткову цінність усім учасникам. Вітаю всіх та бажаю їм подальших успіхів!»

Серед артистів, які виступили на музично-поетичному концерті був і вчитель
Петро Шойман, керівник Балківецького ансамблю «Козачок», який ствердив: «Я
зустрівся з чудовими людьми. Була дуже цікава подія для всіх тих, хто брав
участь. Хочу подякувати панові Михайлу Трайсті за запрошення та СУР. Я сподіваюся,
що такі гарні події будуть організовані й
в інших регіонах Румунії там, де живуть українці. Я дуже радий коли українська
пісня та поезія є в душах всіх українців Румунії. Я дуже радий, що мав
можливість співати рідною українською мовою, тому що я дуже люблю співати
українські пісні.»

Комітет Бухарестської філії
Союзу українців Румунії провів 25-27 червня 2022 року в приміщенні
Бухарестської філії захід «Дні української культури», який об’єднав українських письменників та журналістів, румунських поетів та акторів, членів СУР, а також українських переселенців.

На відкритті заходу, 25
червня, привітальними словами до присутніх звернулися голова
Бухарестської філії, ведучий культурного заходу, письменник Михайло Трайста та перший заступник голови Союзу українців Румунії Богдан Мойсей. Голова Бухарестської філії
СУР Михайло Трайста сказав, що головна мета заходу було бажання представити зокрема
румунській публіці та українським біженцям діяльність Союзу українців Румунії у
галузі культури.

Перший заступник голови
Союзу українців Румунії Богдан Мойсей передав вітання голови СУР, депутата
Миколи-Мирослава Петрецького та членів Ради СУР та ствердив, що культура так
само як мова, традиції та звичаї, є складовою частиною кожної нації. Ми як
українці можемо стверджувати, що гордимося нашою культурою. Союз українців
Румунії видає газети «Вільне слово», «Український вісник», журнали «Наш голос»
та дитячий «Дзвоник» українською мовою, газету «Український кур’єр» та журнал
«Українські відлуння» румунською мовою. Також надіємось, що незабаром появиться сьоме
видання. У Румунії є чимало українських письменників, cеред яких Михайло Трайста,
якого люблять і цінують українці та румуни. Союз українців Румунії
складається вже з 13 філій, оскільки недавно була заснована Бігорська філія.
Так само під егідою СУР діють культурні ансамблі, які виступають в державі та
за кордоном. У Планій культурних подій СУРу кожного року заплановані понад
350 культурних подій. Наш обов’язок є щоб зберігати нашу культуру і традиції та передавати їх далі наступним поколінням», – додав Богдан Мойсей.

Серед почесних гостей був професор
Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Володимир
Антофійчук, який говорив про давню культуру Трипілля: «Якщо
говорити, наприклад, про культуру українську, то я скажу про те, що її витоки сягають
ще незапам’ятних часів, це тисячоліття тому, і я схильний до тієї теорії науковців,
що українці мають багато спільного із тими племенами, може навіть й народ, який
жив 4000-5000 років тому, це так звана Трипільська культура. Вона мала дуже
широкий простір від села Трипілля центральної частини України аж до тих поселень,
які румунські історики називають культуру Кукутень. І справді, якщо ми
подивимось на чисто побутову культуру, то там є багато спільного скажімо у
манері будівництва житлових будинків, у орнаментів представлених на вишивках. Коли
ми порівнюємо вишивки українські та румунські то є дуже багато спільного в орнаментиці, або в писанкарстві та в інші. Я звичайно не маю наміру говорити про те, що
українці Румунії пішли від спільного кореня, але культура вироблялася на певні
частині й наступні покоління брали щось кращого від того і потім вдосконалювали його. У такий спосіб ця культура розгорталася.»

Захід продовжився презентацією книги Михайла Трайсти «Українці та росіяни.
Імагологічні аспекти», конкурсом з публікою: «Наскільки пізнаємо українську
культуру?», презентацією щомісячної періодичної преси Союзу українців Румунії, яка відображає непереможне бажання зберегти свою самобутність, мову, звичаї,
культуру. Головна редакторка літературного журналу «Наш голос» пані Ірина Мойсей ствердила: «Вже
від самої назви журналу його основна ціль є література українських письменників
Румунії й це є пріоритетом. На жаль, мабуть як в кожній публікації у нас є і
свої проблеми особливо в останні роки, ми часто біткаємось, що немає нових
авторів, немає нових письменників, нових критиків. Часто у журналів ми оголошуємо конкурси,
пошук нових талантів. Вони то з’являються, то відтягаються. Ми сподіваємось що надалі будемо тримати наш рівень і нестимемо українське слово до читача. Також
при такій нагоді я хочу ще раз привітати пана Антофійчука, який є нашим дуже
надійним нашим співпрацівником, який дуже глибоко досліджує і спостерігає за
літературними процесами в Румунії, який уважно
аналізує їх, що висвітлюється на сторінках журналу «Наш голос». Хочеться й чимось похвалитися. Хвалитися нам дійсно є чим: є у нас хороші автори, є періоди піднесення,
є й періоди можливо слабші трошки. Але ми всі стараємося, повірте всі
редакції докладають максимум зусиль щоби тримати на високому рівні публікації.
Ми дійсно отримуємо схвальні відгуки, отримує і критику. Ми сприймаємо критику нормально конструктивну,
ми уважно слухаємо, погоджуємось або контраргументуємо. Будемо старатися й надалі докладати всіх зусиль. Запрошуємо до співпраці, головно, молодь. Чекаємо з
нетерпінням, молодь щоби приходила до
нас, тому що треба комусь передавати всю цю справу, треба когось готувати до
цієї справи і продовжувати її, тому що ми маємо такий скарб, який ми можемо
ділитися зі світом. Я сподіваюся, що наша праця має і буде мати і далі відгуки хороші. І дуже дякую всім, хто співпрацює з нами, хто докладає пліч-о-плічі зусиль до цієї роботи і сподіваюся, що настане нова хвиля піднесення.»

Союз українців Румунії у червні почав видавати новий дитячий журнал «Бджілка», щомісячне видання українською мовою, адресоване як дітям, так і батькам та педагогам. Деталі подає пані
Ірина Мойсей: «На нього ми покладаємо дуже великі надії. Чому? Тому що це
видання розраховане на дуже маленьких дітей, на дошкільнят. Аналізуючи ситуацію,
і мовну в тому числі, ми дійшли висновку, що починати треба з рівня набагато
меншого ніж школи, дітям треба доносити рідне слово, любов до рідного слова, до
його звучання з самого раннього дитинства. Цей журнал задуманий для дошкільнят.
Він планується дуже кольоровим, дуже барвистим, насиченим іграми, поезіями,
віршиками, піснями, і таким чином ми будемо дуже старатися маленьких дітей привчати
до звучання гарного, милозвучного українського слова. Коли вони вже будуть йти
до школи вони будуть підготовлені у певній мірі до іншого помічника «Дзвоника»,
а далі сподіваємося і вже до наших
публікацій, орієнтованих на юнацтво і старших українців.»

Присутні мали можливість також відвідати виставку карикатури «Як бачать
художники світу Тараса Шевченка», слухати музично-поетичний концерт, дивитись
українське кіно та скуштувати українські страви. У неділю, 26 червня, відбулося Богослужіння в Бухарестській Українській
Православній Церкві імені Петра Могили, після чого в осередку Бухарестської
філії «Дні української культури» продовжилися презентацією книг у перекладі з
української мови, конкурсом «Кращий декламатор української поезії в перекладі
румунською мовою» та музично-поетичним концертом. Завершився культурний захід у
понеділок, 27 червня, конференцією «Література українців Румунії».

На культурному заході було чимало румунів, друзів етнічних українців
Румунії, серед них актриса Магда Бическу, яка поділилася своїми
враженнями: «Були дні, сповнені культурного розмаїття, починаючи від найважливіших
представників класичної до сучасної української літератури. Ми ознайомилися з українською
музикою через значущих її представників,
насолоджувались переглядом графічної виставки про Тараса Шевченка, скуштували традиційні українські страви. Був музично-поетичний момент, ми збагатили свої знання,
взявши участь у двох цікавих конкурсах: конкурс про українську історію та культуру та конкурс декламування української
поезії в перекладі румунською мовою. Обидва конкурси були дуже добре сприйняті
глядачами. Переможці отримали книги та дипломи. Дні української культури були насиченими та
винятковими. Я багато чого навчилася та дізналася нового. Я зустріла дуже талановитих людей. Дякую
за запрошення, і я сподіваюся, що ці заходи далі будуть організуватися, оскільки вони приносять
додаткову цінність усім учасникам. Вітаю всіх та бажаю їм подальших успіхів!»

Серед артистів, які виступили на музично-поетичному концерті був і вчитель
Петро Шойман, керівник Балківецького ансамблю «Козачок», який ствердив: «Я
зустрівся з чудовими людьми. Була дуже цікава подія для всіх тих, хто брав
участь. Хочу подякувати панові Михайлу Трайсті за запрошення та СУР. Я сподіваюся,
що такі гарні події будуть організовані й
в інших регіонах Румунії там, де живуть українці. Я дуже радий коли українська
пісня та поезія є в душах всіх українців Румунії. Я дуже радий, що мав
можливість співати рідною українською мовою, тому що я дуже люблю співати
українські пісні.»

Уже традиційно у березні в Румунії
вшановують пам’ять видатного українського поета, письменника, художника,
культурного та громадського діяча Тараса Шевченка. З цієї нагоди організуються
різні культурні заходи, зокрема у місцях компактного проживання української
громади, за підтримки Союзу українців Румунії.

Бухарестська філія Союзу
українців Румунії 15 березня провела захід з нагоди відзначення 208-ї річниці з дня народження національного
поета України Тараса Григоровича Шевченка. Деталі подає голова Бухарестської
філії СУРу, письменник Михайло Трайста: «У заході взяли участь українці
Бухареста, представники Посольства України в Румунії, студенти, журналісти,
румунські письменники та актори з Бухареста, а також кілька біженців з України.
Відбулася церемонія покладання квітів до погруддя Великого Кобзаря,
розташованого в центральному міському парку Герестреу, а після обіду у
приміщенні Бухарестської філії СУРу відбувся круглий стіл на тему «Тарас
Шевченко – національний поет України та його сприйняття в Румунії». Учасники
заходу зачитали кілька цікавих доповідей, а наприкінці біженці з України
продекламували українською мовою вірші Тараса Шевченка, а румунські актори
виконали пісні на слова Великого Кобзаря та прочитали його вірші у перекладі на
румунську мову.»

У Румунії відсвяткували Тараса
Шевченка також в садочках та школах, де викладається українська рідна мова. Вчителька української мови Балківецької школи
Сучавського повіту Анка Штюбяну розповідає, як віддали шану Великому Кобзареві учні
та вчителі Балківецької школи: «Уклін тобі, Тарасе, великий наш
пророче, Для тебе вірно б’ється те серденько дитяче. 10 березня цього року
Восьмирічна школа Балківці вшанувала пам’ять великого поета і художника Тараса
Шевченка – апостол правди і любов українського народу. Учні 6 та 4
класів, під моїм керівництвом та моєї колеги вчительки Родіки Шойман, провели
артистичний, літературний та живописний момент. Учні виконували пісні,
декламували вірші та представили аспекти з життя і творчості поета. Опісля
відбувся інтерактивний конкурс про біографічні дані Тараса Шевченка. Учні 4
класу намалювали картини зі змістом вірша «Садок вишневий коло хати». Була
насичена кількагодинна програма, у ході якої ми надихалися патріотичного духу
борця революціонера, який пробудив у нас сильні почуття. Актуальна ситуація в Україні, становище українців викликає у наших серцях співчуття. Тепер, на жаль шо в
таких обставинах, ми краще сприймаємо біль поета відносно долі українського
народу, його переживання і ставлення. Український народ страждає, але має
сильну віру – бути вільним. Вони борються із несправедливістю, з холодом і
голодом, із страхом, але їхня надія у Бога. Стараємося подолати неспокій,
тривогу та заспокоїтеся палкими словами проповіді Тараса Шевченка: «Борітеся – поборете! Вам Бог помагає!»

«Садок
вишневий коло хати» – це восьмий вірш циклу В
казематі, написаний Тарасом Шевченком. У вірші «Садок вишневий коло хати»
відтворено картину весняного вечора в українському селі. У вірші відобразилась
мрія поета про щасливе та гармонійне життя українського народу. З нагоди вшанування пам’яті Тараса Шевченка, учні Балківецької школи
виконали пісню «Садок вишневий коло
хати» на слова Великого Кобзаря,
яку запрошуємо вас послухати на завершення нашої передачі.

Уже традиційно у березні в Румунії
вшановують пам’ять видатного українського поета, письменника, художника,
культурного та громадського діяча Тараса Шевченка. З цієї нагоди організуються
різні культурні заходи, зокрема у місцях компактного проживання української
громади, за підтримки Союзу українців Румунії.

Бухарестська філія Союзу
українців Румунії 15 березня провела захід з нагоди відзначення 208-ї річниці з дня народження національного
поета України Тараса Григоровича Шевченка. Деталі подає голова Бухарестської
філії СУРу, письменник Михайло Трайста: «У заході взяли участь українці
Бухареста, представники Посольства України в Румунії, студенти, журналісти,
румунські письменники та актори з Бухареста, а також кілька біженців з України.
Відбулася церемонія покладання квітів до погруддя Великого Кобзаря,
розташованого в центральному міському парку Герестреу, а після обіду у
приміщенні Бухарестської філії СУРу відбувся круглий стіл на тему «Тарас
Шевченко – національний поет України та його сприйняття в Румунії». Учасники
заходу зачитали кілька цікавих доповідей, а наприкінці біженці з України
продекламували українською мовою вірші Тараса Шевченка, а румунські актори
виконали пісні на слова Великого Кобзаря та прочитали його вірші у перекладі на
румунську мову.»

У Румунії відсвяткували Тараса
Шевченка також в садочках та школах, де викладається українська рідна мова. Вчителька української мови Балківецької школи
Сучавського повіту Анка Штюбяну розповідає, як віддали шану Великому Кобзареві учні
та вчителі Балківецької школи: «Уклін тобі, Тарасе, великий наш
пророче, Для тебе вірно б’ється те серденько дитяче. 10 березня цього року
Восьмирічна школа Балківці вшанувала пам’ять великого поета і художника Тараса
Шевченка – апостол правди і любов українського народу. Учні 6 та 4
класів, під моїм керівництвом та моєї колеги вчительки Родіки Шойман, провели
артистичний, літературний та живописний момент. Учні виконували пісні,
декламували вірші та представили аспекти з життя і творчості поета. Опісля
відбувся інтерактивний конкурс про біографічні дані Тараса Шевченка. Учні 4
класу намалювали картини зі змістом вірша «Садок вишневий коло хати». Була
насичена кількагодинна програма, у ході якої ми надихалися патріотичного духу
борця революціонера, який пробудив у нас сильні почуття. Актуальна ситуація в Україні, становище українців викликає у наших серцях співчуття. Тепер, на жаль шо в
таких обставинах, ми краще сприймаємо біль поета відносно долі українського
народу, його переживання і ставлення. Український народ страждає, але має
сильну віру – бути вільним. Вони борються із несправедливістю, з холодом і
голодом, із страхом, але їхня надія у Бога. Стараємося подолати неспокій,
тривогу та заспокоїтеся палкими словами проповіді Тараса Шевченка: «Борітеся – поборете! Вам Бог помагає!»

«Садок
вишневий коло хати» – це восьмий вірш циклу В
казематі, написаний Тарасом Шевченком. У вірші «Садок вишневий коло хати»
відтворено картину весняного вечора в українському селі. У вірші відобразилась
мрія поета про щасливе та гармонійне життя українського народу. З нагоди вшанування пам’яті Тараса Шевченка, учні Балківецької школи
виконали пісню «Садок вишневий коло
хати» на слова Великого Кобзаря,
яку запрошуємо вас послухати на завершення нашої передачі.

Бухарестська філія Союзу українців Румунії провела 14 лютого цього року симпозіум,
присвячений святкуванню 210-ї річниці з дня народження відомого українського
письменника, педагога, поета, байкаря, громадського діяча Євгена Гребінки.
Такий захід став можливим за фінансовою підтримкою Союзу українців Румунії.

Привітальні слова проголосили голова Союзу українців Румунії, депутат
Микола Мирослав
Петрецький, Тимчасовий повірений у справах України в Румунії Паун Роговей та
голова Бухарестської філії, письменник Михайло Трайста. У заході взяли участь члени та прихильники Бухарестської
філії Союзу українців Румунії, представники Посольства України в Румунії,
письменники, викладачі, журналісти та студенти.

У своєму виступі голова
Союзу українців Румунії, депутат Микола Мирослав Петрецький високо оцінив той факт, що
Бухарестська філія вирішила відсвяткувати
день народження українського письменника Євгена Гребінки. «Українська література та культура загалом – дуже багата. Етнічні українці Румунії стараються ознайомити широку публіку з української літературою, оскільки, на жаль, праця не
всіх великих українських поетів, письменників, культурних діячів відома. Саме тому вітаю Бухарестську філію СУР за цей захід, за
вміння популяризувати українських письменників. Беручи до уваги, той факт, що
румунська держава надає важливу підтримку
громадянам, які належать до національних меншин, ми повинні показати те, чим ми пишаємося.», – зазначив голова СУР Микола Мирослав Петрецький.

«Не в останню чергу я
хотів би подякувати Тимчасовому повіреному у
справах України в Румунії пану Пауну Роговею за участь у цьому заході. Він та його колеги кожного
разу поряд з нами, підтримують українську громаду Румунії. Сподіваємось на
подальшу плідну співпрацю. Також сподіваємося на ослаблення карантинних
обмежень, бути здоровими і щасливими. Сподіваємося, що в сусідній дружній Україні все повернеться до нормального життя. Українська громада Румунії підтримує Україну, підтримку яку Союз
Українців Румунії висловив у своїх заявах. Ми також сподіваємося, що над нами буде чисте і мирне небо.» – додав
голова СУР Микола Мирослав Петрецький.

Тимчасовий повірений у
справах України в Румунії Паун Роговей у своїй промові зазначив: «По-перше висловлюю щиру вдячність за запрошення
на вшанування пам’яті та святкування 200
річчя з дня народження Євгена Гребінки, українського романтика, поета,
письменника, якого ми захоплено читаємо і сьогодні, а також співаємо пісні на
його слова. Гребінка був скромною людиною, але в той же час міг
бути оборонцем своїх принципів і одним з головних таких принципів у нього був
вільний розвиток рідного слова, рідної української культури загалом, саме
гуманістичних, високоморальних засад. Саме йому належить одно з почесних місць
серед постатей українців, які зробили дуже великий та значний внесок у
розвиток української культури.
Користуючись нагодою, ще раз хочу подякувати за сьогоднішній захід, тому що
останнім часом ми чує більше тривожних сигналів ніж звертаємося до культури, до
слова, а іноді саме культура, саме мистецтво слова допомагають нам всім вижити
та йти вперед.»

Користуючись нагодою Тимчасовий повірений у справах України в
Румунії Паун Роговей висловив подяку
українській громаді Румунії та румунській владі за підтримку України в ці нелегкі часи: «Я хочу, користуючись цією нагодою, висловити вам щиру
вдячність за вашу солідарність з Україною. Хочу висловити через вас або з вашою
допомогою велику вдячність і визнання до внеску, який робить сьогодні румунська
держава у підтримці української держави. Я думаю, що всі разом спільно
консолідуючи свої зусилля, розділяючи ті ж цивілізаційні принципи подолаємо ці
важкі часи і зможемо вневнено йти вперед. Ми відчуваємо цю підтримку, ми
відчуваємо, що українці поряд з нами, наші сусіди, наші друзі, наші партнери
поряд з нами. Я думаю, що для нас все ж таки настане момент коли ми будемо
відчувати тверду землю під ногами і мир на небі над головою. Всім вам мирного
неба над головою!»

Доповідь про головні етапи у житті й творчості письменника Євгена Гребінки зачитав
голова Бухарестської філії СУР письменник Михайло Трайста. Хоча життя Євгена
Гребінки було коротким, всього лише 36 років, але воно було надзвичайно
яскравим: насиченим цікавими подіями та зустрічами, знайомствами та співпрацею
з одними з найкращих інтелектуалів того часу. Михайло Трайста нагадав і про
визначну ролі, яку відіграв Євген Гребінка в житті й творчому становленні
Тараса Шевченка.

Подія завершилась концертною програмою бухарестського гурту «Зоря» та
чудовим романсом «Очі чорні» на слова поета Євгена Гребінки у
виконанні інструментального дуету Наталія Панчик (скрипка) та Дан
Васілеску (гітара). Скрипачка оркестру імені Джордже Енеску Бухарестської Філармонії Наталія
Панчик ствердила: «Я виконала на скрипці пісню «Очі чорні» на слова Євгена
Гребінки. Мені було дуже приємно. Я рада, що мала честь грати цю пісню й на
сцені Румунського Атенеуму з оркестром, композитор Сабін Пеуца написав чудову оркестрацію. Виступ був дуже добре прийнятий публікою, а для мене був спеціальним моментом.
В минулому, я також виконала цю пісню та інші українські
пісні з гітаристом Даном Васілеску з різних нагод. Сьогодні ми з великою приємністю знову грали пісню «Очі чорні», яка просто йде до серця.»

На завершення нашої рубрики пролунає романс «Очі чорні» на слова Євгена
Гребінки у виконанні інструментального дуету Наталія Панчик (скрипка) та
Дан Васілеску (гітара).

Бухарестська філія Союзу українців Румунії провела 14 лютого цього року симпозіум,
присвячений святкуванню 210-ї річниці з дня народження відомого українського
письменника, педагога, поета, байкаря, громадського діяча Євгена Гребінки.
Такий захід став можливим за фінансовою підтримкою Союзу українців Румунії.

Привітальні слова проголосили голова Союзу українців Румунії, депутат
Микола Мирослав
Петрецький, Тимчасовий повірений у справах України в Румунії Паун Роговей та
голова Бухарестської філії, письменник Михайло Трайста. У заході взяли участь члени та прихильники Бухарестської
філії Союзу українців Румунії, представники Посольства України в Румунії,
письменники, викладачі, журналісти та студенти.

У своєму виступі голова
Союзу українців Румунії, депутат Микола Мирослав Петрецький високо оцінив той факт, що
Бухарестська філія вирішила відсвяткувати
день народження українського письменника Євгена Гребінки. «Українська література та культура загалом – дуже багата. Етнічні українці Румунії стараються ознайомити широку публіку з української літературою, оскільки, на жаль, праця не
всіх великих українських поетів, письменників, культурних діячів відома. Саме тому вітаю Бухарестську філію СУР за цей захід, за
вміння популяризувати українських письменників. Беручи до уваги, той факт, що
румунська держава надає важливу підтримку
громадянам, які належать до національних меншин, ми повинні показати те, чим ми пишаємося.», – зазначив голова СУР Микола Мирослав Петрецький.

«Не в останню чергу я
хотів би подякувати Тимчасовому повіреному у
справах України в Румунії пану Пауну Роговею за участь у цьому заході. Він та його колеги кожного
разу поряд з нами, підтримують українську громаду Румунії. Сподіваємось на
подальшу плідну співпрацю. Також сподіваємося на ослаблення карантинних
обмежень, бути здоровими і щасливими. Сподіваємося, що в сусідній дружній Україні все повернеться до нормального життя. Українська громада Румунії підтримує Україну, підтримку яку Союз
Українців Румунії висловив у своїх заявах. Ми також сподіваємося, що над нами буде чисте і мирне небо.» – додав
голова СУР Микола Мирослав Петрецький.

Тимчасовий повірений у
справах України в Румунії Паун Роговей у своїй промові зазначив: «По-перше висловлюю щиру вдячність за запрошення
на вшанування пам’яті та святкування 200
річчя з дня народження Євгена Гребінки, українського романтика, поета,
письменника, якого ми захоплено читаємо і сьогодні, а також співаємо пісні на
його слова. Гребінка був скромною людиною, але в той же час міг
бути оборонцем своїх принципів і одним з головних таких принципів у нього був
вільний розвиток рідного слова, рідної української культури загалом, саме
гуманістичних, високоморальних засад. Саме йому належить одно з почесних місць
серед постатей українців, які зробили дуже великий та значний внесок у
розвиток української культури.
Користуючись нагодою, ще раз хочу подякувати за сьогоднішній захід, тому що
останнім часом ми чує більше тривожних сигналів ніж звертаємося до культури, до
слова, а іноді саме культура, саме мистецтво слова допомагають нам всім вижити
та йти вперед.»

Користуючись нагодою Тимчасовий повірений у справах України в
Румунії Паун Роговей висловив подяку
українській громаді Румунії та румунській владі за підтримку України в ці нелегкі часи: «Я хочу, користуючись цією нагодою, висловити вам щиру
вдячність за вашу солідарність з Україною. Хочу висловити через вас або з вашою
допомогою велику вдячність і визнання до внеску, який робить сьогодні румунська
держава у підтримці української держави. Я думаю, що всі разом спільно
консолідуючи свої зусилля, розділяючи ті ж цивілізаційні принципи подолаємо ці
важкі часи і зможемо вневнено йти вперед. Ми відчуваємо цю підтримку, ми
відчуваємо, що українці поряд з нами, наші сусіди, наші друзі, наші партнери
поряд з нами. Я думаю, що для нас все ж таки настане момент коли ми будемо
відчувати тверду землю під ногами і мир на небі над головою. Всім вам мирного
неба над головою!»

Доповідь про головні етапи у житті й творчості письменника Євгена Гребінки зачитав
голова Бухарестської філії СУР письменник Михайло Трайста. Хоча життя Євгена
Гребінки було коротким, всього лише 36 років, але воно було надзвичайно
яскравим: насиченим цікавими подіями та зустрічами, знайомствами та співпрацею
з одними з найкращих інтелектуалів того часу. Михайло Трайста нагадав і про
визначну ролі, яку відіграв Євген Гребінка в житті й творчому становленні
Тараса Шевченка.

Подія завершилась концертною програмою бухарестського гурту «Зоря» та
чудовим романсом «Очі чорні» на слова поета Євгена Гребінки у
виконанні інструментального дуету Наталія Панчик (скрипка) та Дан
Васілеску (гітара). Скрипачка оркестру імені Джордже Енеску Бухарестської Філармонії Наталія
Панчик ствердила: «Я виконала на скрипці пісню «Очі чорні» на слова Євгена
Гребінки. Мені було дуже приємно. Я рада, що мала честь грати цю пісню й на
сцені Румунського Атенеуму з оркестром, композитор Сабін Пеуца написав чудову оркестрацію. Виступ був дуже добре прийнятий публікою, а для мене був спеціальним моментом.
В минулому, я також виконала цю пісню та інші українські
пісні з гітаристом Даном Васілеску з різних нагод. Сьогодні ми з великою приємністю знову грали пісню «Очі чорні», яка просто йде до серця.»

На завершення нашої рубрики пролунає романс «Очі чорні» на слова Євгена
Гребінки у виконанні інструментального дуету Наталія Панчик (скрипка) та
Дан Васілеску (гітара).