Tag: звичаї

  • Великодні традиції у православних християн Румунії

    Великодні традиції у православних християн Румунії




    Великдень – найбільше свято християнського світу, а останній тиждень Великого посту починається після Вербної неділі та
    завершується Страсною п’ятницею, щоб звільнити місце для
    радості ночі Воскресіння.

    Етнолог Флорін-Іонуц Філіп Някшу розповідає про значення великодніх свят для
    православних християн Румунії: «Великдень є найважливішим святом румунів і, загалом, християнських
    народів Східної Європи, які належать до східної православної релігії. Порівняно
    із західним християнством, де Різдво є головним святом, у Румунії, Росії,
    Україні, Греції, а також у Сирії та Палестині чи Єгипті найважливішим святом є Великдень.
    У румунському просторі, ще з перших століть нашої ери, учні апостолів прибули в
    Добруджу, потім на решті території сучасної Румунії, і Великдень став дуже
    важливим святом. Згідно з дослідженнями наших етнографів та істориків, здається,
    Великдень накладався на певні весняні свята. І тому що суть християнства полягає
    у Воскресінні Спасителя, це робить щоб Великдень у Східній Європі, а також у
    Східному Середземномор’ї, був найважливішим святом. З 1925 року, коли Румунська
    Православна Церква також мала патріарха, Великоднє богослужіння почали
    відправляти опівночі, коли християнам роздавали запалені свічки».

    oua-incondeiate-nora-zainea-rri.jpg




    Розписування писанок і приготування традиційних страв є
    основними заняттями цього періоду в румунських домогосподарствах. Марамуреш є
    одним із найбільш консервативних регіонів щодо великодніх звичаїв. Делія
    Суйоган, етнолог з Баямарського
    Північного університету, розповість, як за традицією
    відзначався Страсний тиждень: «У понеділок одяг виносили на подвір’я, залишали на сонці, бо весь одяг
    треба оновити, а сонце має властивість очищати. Тому перші три дні цього тижня
    присвячені прибиранню. Люди білили стіни, крім того, що видаляли все з хати для
    провітрювання на чистому повітрі. Також з четверга починають готувати страви до
    великодньої трапези. У п’ятницю діють заборони на заміс і випічку, тому всі
    страви готують з четверга. Четвер навіть називали днем фарбування писанок, а люди
    готуються роздавати милостиню. У цей
    день роблять поминки за померлими і конче необхідно з усіма помиритися. Роздавали не
    обов’язково писанки, а навіть сирі яйця, особливо бідним сім’ям, яким не було б що
    поставити на великодній стіл. Чорна п’ятниця або Суха п’ятниця, як її
    традиційно називають, є днем ​​відпочинку. Це день повної медитації, коли кожен
    повинен дотримуватися чорного посту цілий день і взяти на себе колективний гріх
    спонукання до найвищої жертви Ісуса Христа. У суботу ми повертаємося до
    важливих справ, приготування їжі до великоднього столу, коли й господині печуть паску. Паска – це поєднання тіста та сиру. Це вибір тваринного характеру, який
    здійснює передачу сили від рослинного, тваринного світу до людського. Різання ягняти
    в суботу символізує прийняття жертви Спасителя. Приготування ягнятини,
    фаршированої баранини, начинки і тушкованої баранини – це лише частина страв,
    які будуть на недільному столі».







    Дуже важливим є вечір з суботи на неділю. Ніхто не спить, підпалюються
    вогні в садах, а опівночі всі повинні бути присутніми в церкві. До церкви
    віряни приносять палаючі білі свічки. Опівночі всі свічки гасяться. Палаюча свічка символізує відродження
    Христа. Палаюче світло, життя, передається людьми від однієї свічки до іншої.
    Ці свічки віряни приносять додому, бо вони захищають сім’ю цілий рік. Це
    унікальна картина – шлях вірян до своїх домогосподарств із запаленими свічками.
    Однак свято не закінчується цією процесією. У суботу, в традиційному
    суспільстві, люди завершували роботу і готувалися морально, духовно до свята. Ніколи,
    традиційно румуни не споживали жодну страву до її благословення священиком.
    Отже, і цей великодній кошик був також формою благословення всіх продуктів та
    страв, що споживалися за святковим великоднім столом. Центральним елементом
    великоднього кошика була писанка.

    Флорін – Йонуц
    Філіп Някшу пояснює: «У всіх регіонах країни прийнято, щоб страви, приготовані
    для великодньої трапези, неслися до церкви і освячувалися священиками. В
    основному йдеться про червоні яйця, які символізують життя та відродження. Це інший
    звичай, успадкований з давніх часів, який також зустрічається у кельтів та фракійців.
    На Великдень готують багато традиційних страв, зокрема борщ з баранини. Подібно
    до звичаю єврейської Пасхи в Палестині, в жертву приносять ягнят, овець і
    козлів. Навіть етимологічно слово Великдень на івриті означає «перехід» і було
    прийнято християнами як перехід до світла через воскресіння. У Буковині,
    Бессарабії та Молдові, а також у східній частині Трансільванії, окрім козунака та
    інших страв, характерних для Великодня, таких як бараняча начинка, також
    готують так звану паску, пиріг із солодким сиром та родзинками. У центральній і
    західній Трансільванії, але також і в Банаті, зберігся звичай готувати
    особливий калач, який так і називається – Великдень, який освячується в церкві
    і роздається віруючим».







    Звичай, який не
    так добре зберігся в інших регіонах країни, все ще існує в історичному
    Марамуреші. Йдеться про освячення паски та великодньої трапези. Тут постять
    включно уніч з суботи на неділю. Господині готують багато пісних страв. М’ясні страви їдять тільки в
    неділю вранці. Постити люди перестають лише у неділю вранці, після того, як приносять
    із церкви кошики із освяченими традиційними продуктами. Освячення кошиків -
    дуже красивий ритуал. Атмосфера перед церквами вражаюча: ряди людей несуть
    покриті вишитими рушниками кошики, кожен із яких є ознакою самобутності цієї
    нації. Незалежно від того, як його святкують, Великдень у всіх регіонах Румунії
    залишається нагодою для спільної радості, дуже важливою подією, що об’єднує
    членів сільських громад.

  • Великодні звичаї й традиції українців Мараморощини

    Великодні звичаї й традиції українців Мараморощини

    Сьогодні, шановні радіослухачі представимо вам як святкують українці Марамороського повіту Великдень – найбільше християнське свято, яке встановлено на честь Воскресіння Христового, що символізує перемогу Ісуса Христа над смертю та відкуплення людства від гріхів. Це свято – світла, радості та надії, з яким пов’язано гарні великодні релігійні обряди та народні традиції.



    Майже кожного року у Великому пості Український православний вікаріат Румунії організовує Концерт страсних великодніх пісень. Цього року концерт, який присвячений Страстям Христовим, відбувся 16 квітня в Сігетській українській православній церкві. Вікарій Українського православного вікаріату Румунії отець д-р Микола Лаурук розповідає про те, як пройшов концерт та звертається з вітанням до українців, і не лише, з нагоди Великодніх свят:«Богу слава, що ми знову могли організувати, після важкої пандемії коронавірусу, Концерт духовної пісні, присвячений страстям Христа Спасителя, в якому взяли участь п’ять церковних хорів з Вишавської Долина, Бистрого, Кривого, Вишньої Рівни та Сігету, що належать до нашого Вікартіату. Але найбільше зворушило всіх присутніх виступи дітей з Бучі, України, де сталася найбільша трагедія та дівчинки з Івано-Франківська. Ця дівчинка виконала пісню «Дякую Тобі Господе!». Вона дякує Господу майбуть за те, що вона жива, що вона врятувала своє життя. Весь народ плакав коли чув цю прекрасну пісню. Закінчив цей гарний концерт отець пенсіонер Іван Арделян, який доказав ще раз, що він має дар не лише як священик, співак, оратор, але і як поет. Він склав та виконав гарний вірш про страсті Спасителя. Тому що ми готуємось до Паски, до свята свят – Воскресіння Господнього, хочу побажати українцям з України, які живуть в Україні або в Румунії та по всьому світу і нашим вірникам, щоб Воскресіння Христа Спасителя принисло їм велику радість, щоб Господь Бог змінив цей смуток в Україні на потіху і радість та щоб Господь Бог дав перемогу над темрявою, тому, що тепер неспокійні дні як в Україні, так і повсюди, які є плодами темряви. А ті, які сіють цю темряву матимуть тяжку відповідальність перед Господа Бога. Доброї Паски, гарного Празника, радості великої всім українцям та керівництву Союзу українців Румунії, радісного празника Воскресіння Христового! Христос Воскрес!»


    ucra-vicar-nicolae-lauruc.png


    Церковний хор «Благовісник» Сігетської української православної церкви, очолений пані добродійкою Маргаретою Лаурук, також взяв участь у Концерті страсних великодніх пісень. Члени хору виконали кілька духовних пісень, серед яких страсну великодню пісню «За все Тобі я дякую», яку запрошуємо вас послухати у наступні хвилини.


    ucra-corul-blahovisnek-sighet.png

    За все Тобі я дякую, Ісусе Спасе мій.

    За Кров святу пролитую, за дар любові Твій.

    Приспів:

    Я дякую за все, за те що спас мене.

    За те, що небо дав, мене своїм назвав,

    О Господи святий, живи в душі моїй,

    Завжди мене навчай, веди в небесний край.

    За все Тобі я дякую, що Ти у світ прийшов.

    І душу змучену мою для вічності знайшов.

    За все Тобі я дякую, за мир і Дух Святий,

    Що Ти у пору всякую живеш в душі моїй.

    За все Тобі я дякую, Ти небо дав мені.

    Я з вічною подякою служитиму Тобі.


    Українські греко-католики християни Румунії також відзначають Великдень 24 квітня. Про те як вони зберігають звичаї успадковані від своїх предків та релігійні обряди розповідає вікарій Українського греко-католицького вікаріату Румунії отець Василь Колопельник: «Щирі християни приготовляються довший час до найбільшого християнського свята, до празника празників – Воскресіння Господнього. Сорокаденний піст це є постійна підготовка до празника Воскресіння. У цей час у церквах відправляються специфічні відправи, на які приходять багато людей як у неділі, так і під час тижня. А це має на меті підготувати душу людини до славного Воскресіння. Піст, смиренна молитва, добрі діла, примирення людей, помноження у вірі, надії та любові – це є діла, до яких віряни нашої церкви запрошені, щоб їх сповняли, щоб таким чином наблизитися до страждаючого Ісуса Христа, щоб йшли хресною дорогою слідом за Ним. Вершина духовної підготовки до Воскресіння Христового це є Свята сповідь та Святе причастя, які примерують людину з Богом і кормлять її душу. Великий піст кінчається Вербною або Квітною неділею, тобто тріумфальним входом Ісуса Христа в Єрусалим. Під час цього входу в місто Єрусалим, євреї зустрічали Ісуса Христа радісно, стелили свою одежу під Його ноги, вітали Його як Царя, тримаючи в руках оливкові та пальмові галузки. За їхнім прикладом і наші християни приходять раненько до церкви, одягнені святочно, щоб дістати освячені вербові гілочки у церкві. Ці гільки люди їх побожно приймають, ставлять біля ікон у хаті, а так само у стайні біля худоби, щоб Божа сила хоронила їх протягом цілого року. Як виходять з церкви віряни символіно легонько вдаряють один одного гільками, промовляючи такі слова: «Верба тебе б’є, не я тебе б’ю, Віднині за тиждень – Великдень!» І так починається Страсний або Великий тиждень, у якому Ісус Христос йде до Єрусалиму, щоб там віддати Своє життя за спасіння всіх нас. Велика ціна була заплачена за нас, за наше вічне життя – муки і смерть Сина Божого, тому протягом цілого тижня тримаємо строгий піст. У Четвер великий або у Четвер живний у церквах відправляємо спомин Тайної вечері, а увечері відправляємо Страстя Христові і читаємо 12 Страсних євангелій. Під час цієї відправи за звичаєм зв’яжуться дзвони, які більше не будуть дзвонити аж до славного Воскресіння. У цей час лише звук дошки буде чутий. У П’ятницю велику, день строго посту, готуємося до вечірні з виношування плащаниці, тобто гробу Христового.»


    ucra-vicar-vasile-colopelnic.png


    Поруч з духовною підготовкою, християни готуються і тілесно, господині працюють на кухні, а господарі на подвір’ї, прибирають свої хати і подвір’я, – стверджує вікарій Василь Колопельник: «У четвер господині печуть паску, а в п’ятницю всі готуюємо і пишемо писанки. У суботу господарки продовжують приготувати смачні страви і готують великодній кошик, у який ставлять паску, хліб – тобто символ Самого Спасителя, правдива наша божива. Господині ставлять також сир – символ поміркованості у кожному ділі, ставлять масло – символ доброти Божої, якої і ми повинні мати, яйця та писанки, які символізують нове життя, Воскресіння, червоний колір це життя і перемога через кров Ісуса Христа. М’ясні страви нагадують щедрість Божу. Бог радіє наверненню своїх дітей як це читаємо у притчі про Блудного сина. Вино є символ жертви і любові Бога, символом радості. Сіль нагадує християнам про їхні обов’язки один до одного, свічка це символ присутності Ісуса Христа, що є світлом для світу. Все це накривається гарним вишитим рушником із надписом Христос Воскрес! Воістину Воскрес! У суботу вночі спочатку дошка кличе людей до церкви, щоб брати участь у Воскресних відправах, а потім голосні дзвони сповіщають Воскресіння Христове. Побожні християни терпеливо чекають посвячення великодніх страв після Святої літургії й радо повертаються додому, вітаючи один одного: Христос Воскрес! Воістину Воскрес! І після молитви та співу Христос Воскрес сідають за святковим столом. Дорогі українці з України та закордону, хоробрі воїни, що захищаєте українську землю, з нагоди празника Воскресіння Господнього бажаю, щоб Господь дав вам перш за все миру, якого зараз так бракує, миру у душах, миру у родинах, миру в Україні. Світло Христового Воскресіння хай просвітить всіх людей а головно тих, у руках яких зараз мир і ненависть, щоб всі ми могли жити спокійно і мирно служити Воскреслому Господу Ісусу Христу. Христос Воскрес! Воістину Воскрес!»


    ucra-concert-pricesne-sighet.png

    Отець Маріус Лаурук розповідає про релігійне значення Великодня, але і про те, як відзначають християни Сігетської української православної церкви «Воздвиження Чесного Хреста» це велике свято: «На Великдень за прикладом жінок-мироносиць, вірники Сігетської української православної церкви приходять до церкви ще до світанку, коли починається служба Воскресіння. Євангеліст Марко, наприклад, записав цей момент кажучи, що рано вранці першого дня тижня прийшли жінки-мироносиці до гробу як сходило Сонце. Для сігетських вірників це дуже важливо, мабуть більше ніж інші пасхальні звичаї, які вони з собою принесли до Сігету зі свого рідного села. Цього року Празник Воскресіння відмінний, тому що всі українці Румунії, й не лише, переживають за все, що стається в Україні. З нами будуть сестри і брати з України і разом ми будемо молитися за мир та старатися шукати дійсний духовний сенс празника Воскресіння. На Великдень взагалі переповнені церкви, на жаль, не тому що люди стають відразу ж дуже вірними, але тому що чимало з них сприймають це свято як традицію. Для тих, які стараються дійсно наблизитися до Бога, перетворити своє життя через віру, перевищити земні та марні бажання, збутися самолюдства і шукати дійсний сенс життя Свято Воскресіння є основою свого життя. Тому ці люди є як той єдиний прокажний, який після оздоровлення повернувся до Спасителя подякувати йому, починаючи гучним словом славити Бога так як каже євангеліст Лука. Святий Іван Золотоустий у своєму словій на Святу Паску, яке читається на вечірні першого дня Великодня, каже що навіть і ті, які приходять в 11 годині святкувати цей празник відчувають Його радість. Але він точно не говорить про тих, які приходять тільки на Великдень до церкви і навіть і тоді не заходять до церкви, дбаючи про свої кошики з їжею. Такі люди ніколи не можуть розуміти значність Паски, відчувати радість Воскресіння Святий Іван Золотоустий говорить про ті, які навіть в 11 годині розуміють дійсний сенс цього празника. Реальний сенс празника Воскресіння розуміється тільки тоді, коли ми до цього празника готуємось щиро прийняти радість Воскресіння у душі, а не в шлунку, і коли після нього стараємося жити наше християнське життя цією радістю.»


    ucra-paste-poieni.png

    У Полянах Марамороського повіту, українці також зберегли гарні великодні релігійні обряди та народні звичаї про які розповідає отець Адріан Вішован, настоятель церкви «Зішестя Святого Духа» села Поляни Марамуреського повіту: «На Вербну неділю або Бичкову неділю, як кажуть у нас, рано вранці починаємо Святе Боже утреня, після чого відправляємо Святу Божу літургію, на якій присутні багато християн, а після Амвонної молитви, читаються молитви для благословення гільків або бичків. Після цього освячуються Святий Божий храм та християни водою свяченою, потім відправляється вечірня, під час якої робиться мирування християн. У суботу опівночі читаються молитви, а після обходу церкви з протесією дається світло і люди йдуть до своїх домівках. У неділю вранці першого дня Великодня має місце освячення великодніх кошиків, на ліворуч і праворуч цвинтарів біля церкви. Я разом з протесією та кураторами освячуємо кошики. Після цього йдеться додому, а вечором у четвертій годині відправляється вечірня, на якій читається Свята Божествена євангеля на різні мови. У понеділок є дуже прекрасний звичай, який зберігся до нинішнього часу, коли теж після Богослужіння виходять з протесією та знову освячуються кошики. На цей раз кошики відрізняються від недільних, вони називаються кошики дідусів. У них ставляться більше яєць, м’яса, калачиків та хліба, які роздаються бідним людям в пам’ять про померлих. Страви також роздаються рідним, близьким та знайомим. На Великдень всі люди носять народний одяг, специфічний Полянам. Дівчата, які беруть участь в процесії також носять народний одяг та прекрасний заплетиний віночок на голові. Вони зі співами прославляють Господа Бога. У нас також прикрасний хор. Ми зустрічаємо Воскресіння Ісуса Христа у пості та молитві й просимо Господа Бога аби втихомирив цю війну. Боже благословення всім вам українцям по всьому світові, всьому християнському народові! Бажаю вам всього найкращого! Щасливих великодніх свят! Христос Воскрес!»


    ucra-valea-viseului-paste.png

    У окремих селах Мараморощини з українським автохтонним населенням ще проводяться «Великодні ігри». Протягом трьох днів Великодня, після обіду, діти, парубки та дівчата граються навколо церкви. Ці ігри здається пов’язані із веснянками дохристиянського періоду, коли всі раділи весні, а потім пристосували їх до цього великого християнського свята. Великодні ігри чекають всі, не лише діти, але і жінки та чоловіки, а також люди похилого віку. Всі беруть участь у них: одні граються, а інші дивляться та радіють. Директорка Бистрянської школи, вчителька історії Марія Папарига розповідає про те, як зберіглися великодні ігри у Вишавській Долині Марамороського повіту: «Свято Великодня у Вишавській Долині, що на Мараморощині, приносить людям радість Господнього Воскресіння. Діти, зокрема, чекають з нетерпінням цих днів тому що, всередині сім’ї вони підготувалися старанно до цього свята, а радість, яку вони мають протягом всіх трьох днів відображається у різних великодніх іграх. У нашому рідному селі чудово збирігаються великодні ігри, які відбуваються коло церкви, «на цвинтарі» як ми кажемо, після Святої Літургії, аж до пізнього вечора. Йде мова про такі ігри є: «Десь тут була подоляночка», «Ми голубки ізловили», «А я хожу по торгу», «А зелені огірочки», «Нема Краля вдома», «Ходи жужень по жужині», «Котик та мишик», «Горщитко», «Прутика», «Варташ», «Задні будити передні». Можна сказати, що символом цих великодніх ігор є гра А вербове колесо, що складається з танця, в якому беруть участь лише дівчата. Гра супроводжується чудовою піснею. Всім слухачам Дай Боже здоров’я та гарних свят! Христос Воскрес!»

    Пісню до гри «А вербове колесо», яка символізує радість, пробудження природи, відновлення життя, любов, виконують в продовжені дівчата Андрея Яворівська, Маруся і Теодора Добровські:


    «А вербове колесо, колесо

    З під дороги стояло, стояло,

    А ялова дощечка горіла, горіла,

    Коло неї ласточка сиділа, сиділа.

    А ришитом водиці носила, носила,

    А ялову дошичку гасила, гасила.

    Кілько разів промоло, промололо,

    Тілько наших легіників прокололо, прокололо.

    Кілько на решеті дірочок, дірочок,

    Тілько наших легіників болєчок, болєчок.

    Кілько на решеті водиці, водиці,

    Тіко наших легіників правдиці, правдиці.

    А йдуть дівки до млина, до млина,

    А парубки зо млина, зо млина.

    Несуть дівки пшиницю, пшиницю,

    А парубки житницю, житницю.

    А по горі стовпчики, стовпчики,

    Роди Божи хлопчики, хлопчики.

    По долині лавички, лавички,

    Роди Божи дівочки, дівочки».

    Шановні радіослухачі, на цьому прощаємось з Вами, дякуємо за увагу, бажаємо Вам міцного здоров’я, миру, злагоди, радості та щасливих Великодніх Свят!

  • Великодні звичаї й традиції українців Мараморощини

    Великодні звичаї й традиції українців Мараморощини

    Сьогодні представимо вам як святкують українці Марамороського повіту Великдень – найбільше християнське свято, яке встановлено на честь Воскресіння Христового, що символізує перемогу Ісуса Христа над смертю та відкуплення людства від гріхів. Це свято – світла, радості та надії, з яким пов’язано гарні великодні релігійні обряди та народні традиції.


    Майже кожного року у Великому пості Український православний вікаріат Румунії організовує Концерт страсних великодніх пісень. Цього року концерт, який присвячений Страстям Христовим, відбувся 16 квітня в Сігетській українській православній церкві. Вікарій Українського православного вікаріату Румунії отець д-р Микола Лаурук розповідає про те, як пройшов концерт та звертається з вітанням до українців, і не лише, з нагоди Великодніх свят: «Богу слава, що ми знову могли організувати, після важкої пандемії коронавірусу, Концерт духовної пісні, присвячений страстям Христа Спасителя, в якому взяли участь п’ять церковних хорів з Вишавської Долина, Бистрого, Кривого, Вишньої Рівни та Сігету, що належать до нашого Вікартіату. Але найбільше зворушило всіх присутніх виступи дітей з Бучі, України, де сталася найбільша трагедія та дівчинки з Івано-Франківська. Ця дівчинка виконала пісню «Дякую Тобі Господе!». Вона дякує Господу майбуть за те, що вона жива, що вона врятувала своє життя. Весь народ плакав коли чув цю прекрасну пісню. Закінчив цей гарний концерт отець пенсіонер Іван Арделян, який доказав ще раз, що він має дар не лише як священик, співак, оратор, але і як поет. Він склав та виконав гарний вірш про страсті Спасителя. Тому що ми готуємось до Паски, до свята свят – Воскресіння Господнього, хочу побажати українцям з України, які живуть в Україні або в Румунії та по всьому світу і нашим вірникам, щоб Воскресіння Христа Спасителя принисло їм велику радість, щоб Господь Бог змінив цей смуток в Україні на потіху і радість та щоб Господь Бог дав перемогу над темрявою, тому, що тепер неспокійні дні як в Україні, так і повсюди, які є плодами темряви. А ті, які сіють цю темряву матимуть тяжку відповідальність перед Господа Бога. Доброї Паски, гарного Празника, радості великої всім українцям та керівництву Союзу українців Румунії, радісного празника Воскресіння Христового! Христос Воскрес!»


    ucra-vicar-nicolae-lauruc.png

    Церковний хор «Благовісник» Сігетської української православної церкви, очолений пані добродійкою Маргаретою Лаурук, також взяв участь у Концерті страсних великодніх пісень. Члени хору виконали кілька духовних пісень, серед яких страсну великодню пісню «За все Тобі я дякую», яку запрошуємо вас послухати у наступні хвилини.


    ucra-corul-blahovisnek-sighet.png


    За все Тобі я дякую, Ісусе Спасе мій.

    За Кров святу пролитую, за дар любові Твій.

    Приспів:

    Я дякую за все, за те що спас мене.

    За те, що небо дав, мене своїм назвав,

    О Господи святий, живи в душі моїй,

    Завжди мене навчай, веди в небесний край.

    За все Тобі я дякую, що Ти у світ прийшов.

    І душу змучену мою для вічності знайшов.

    За все Тобі я дякую, за мир і Дух Святий,

    Що Ти у пору всякую живеш в душі моїй.

    За все Тобі я дякую, Ти небо дав мені.

    Я з вічною подякою служитиму Тобі.


    Українські греко-католики християни Румунії також відзначають Великдень 24 квітня. Про те як вони зберігають звичаї успадковані від своїх предків та релігійні обряди розповідає вікарій Українського греко-католицького вікаріату Румунії отець Василь Колопельник: «Щирі християни приготовляються довший час до найбільшого християнського свята, до празника празників – Воскресіння Господнього. Сорокаденний піст це є постійна підготовка до празника Воскресіння. У цей час у церквах відправляються специфічні відправи, на які приходять багато людей як у неділі, так і під час тижня. А це має на меті підготувати душу людини до славного Воскресіння. Піст, смиренна молитва, добрі діла, примирення людей, помноження у вірі, надії та любові – це є діла, до яких віряни нашої церкви запрошені, щоб їх сповняли, щоб таким чином наблизитися до страждаючого Ісуса Христа, щоб йшли хресною дорогою слідом за Ним. Вершина духовної підготовки до Воскресіння Христового це є Свята сповідь та Святе причастя, які примерують людину з Богом і кормлять її душу. Великий піст кінчається Вербною або Квітною неділею, тобто тріумфальним входом Ісуса Христа в Єрусалим. Під час цього входу в місто Єрусалим, євреї зустрічали Ісуса Христа радісно, стелили свою одежу під Його ноги, вітали Його як Царя, тримаючи в руках оливкові та пальмові галузки. За їхнім прикладом і наші християни приходять раненько до церкви, одягнені святочно, щоб дістати освячені вербові гілочки у церкві. Ці гільки люди їх побожно приймають, ставлять біля ікон у хаті, а так само у стайні біля худоби, щоб Божа сила хоронила їх протягом цілого року. Як виходять з церкви віряни символіно легонько вдаряють один одного гільками, промовляючи такі слова: «Верба тебе б’є, не я тебе б’ю, Віднині за тиждень – Великдень!» І так починається Страсний або Великий тиждень, у якому Ісус Христос йде до Єрусалиму, щоб там віддати Своє життя за спасіння всіх нас. Велика ціна була заплачена за нас, за наше вічне життя – муки і смерть Сина Божого, тому протягом цілого тижня тримаємо строгий піст. У Четвер великий або у Четвер живний у церквах відправляємо спомин Тайної вечері, а увечері відправляємо Страстя Христові і читаємо 12 Страсних євангелій. Під час цієї відправи за звичаєм зв’яжуться дзвони, які більше не будуть дзвонити аж до славного Воскресіння. У цей час лише звук дошки буде чутий. У П’ятницю велику, день строго посту, готуємося до вечірні з виношування плащаниці, тобто гробу Христового.»

    ucra-vicar-vasile-colopelnic.png

    Поруч з духовною підготовкою, християни готуються і тілесно, господині працюють на кухні, а господарі на подвір’ї, прибирають свої хати і подвір’я, – стверджує вікарій Василь Колопельник: «У четвер господині печуть паску, а в п’ятницю всі готуюємо і пишемо писанки. У суботу господарки продовжують приготувати смачні страви і готують великодній кошик, у який ставлять паску, хліб – тобто символ Самого Спасителя, правдива наша божива. Господині ставлять також сир – символ поміркованості у кожному ділі, ставлять масло – символ доброти Божої, якої і ми повинні мати, яйця та писанки, які символізують нове життя, Воскресіння, червоний колір це життя і перемога через кров Ісуса Христа. М’ясні страви нагадують щедрість Божу. Бог радіє наверненню своїх дітей як це читаємо у притчі про Блудного сина. Вино є символ жертви і любові Бога, символом радості. Сіль нагадує християнам про їхні обов’язки один до одного, свічка це символ присутності Ісуса Христа, що є світлом для світу. Все це накривається гарним вишитим рушником із надписом Христос Воскрес! Воістину Воскрес! У суботу вночі спочатку дошка кличе людей до церкви, щоб брати участь у Воскресних відправах, а потім голосні дзвони сповіщають Воскресіння Христове. Побожні християни терпеливо чекають освячення великодніх страв після Святої літургії й радо повертаються додому, вітаючи один одного: Христос Воскрес! Воістину Воскрес! І після молитви та співу Христос Воскрес сідають за святковим столом. Дорогі українці з України та закордону, хоробрі воїни, що захищаєте українську землю, з нагоди празника Воскресіння Господнього бажаю, щоб Господь дав вам перш за все миру, якого зараз так бракує, миру у душах, миру у родинах, миру в Україні. Світло Христового Воскресіння хай просвітить всіх людей а головно тих, у руках яких зараз мир і ненависть, щоб всі ми могли жити спокійно і мирно служити Воскреслому Господу Ісусу Христу. Христос Воскрес! Воістину Воскрес!»


    Шановні радіослухачі, на цьому прощаємось з Вами, дякуємо за увагу, бажаємо Вам міцного здоров’я, миру, злагоди, радості та щасливих Великодніх Свят!

  • Великодні звичаї й традиції українців Мараморощини

    Великодні звичаї й традиції українців Мараморощини

    Сьогодні представимо вам як святкують українці Марамороського повіту Великдень – найбільше християнське свято, яке встановлено на честь Воскресіння Христового, що символізує перемогу Ісуса Христа над смертю та відкуплення людства від гріхів. Це свято – світла, радості та надії, з яким пов’язано гарні великодні релігійні обряди та народні традиції.


    Майже кожного року у Великому пості Український православний вікаріат Румунії організовує Концерт страсних великодніх пісень. Цього року концерт, який присвячений Страстям Христовим, відбувся 16 квітня в Сігетській українській православній церкві. Вікарій Українського православного вікаріату Румунії отець д-р Микола Лаурук розповідає про те, як пройшов концерт та звертається з вітанням до українців, і не лише, з нагоди Великодніх свят: «Богу слава, що ми знову могли організувати, після важкої пандемії коронавірусу, Концерт духовної пісні, присвячений страстям Христа Спасителя, в якому взяли участь п’ять церковних хорів з Вишавської Долина, Бистрого, Кривого, Вишньої Рівни та Сігету, що належать до нашого Вікартіату. Але найбільше зворушило всіх присутніх виступи дітей з Бучі, України, де сталася найбільша трагедія та дівчинки з Івано-Франківська. Ця дівчинка виконала пісню «Дякую Тобі Господе!». Вона дякує Господу майбуть за те, що вона жива, що вона врятувала своє життя. Весь народ плакав коли чув цю прекрасну пісню. Закінчив цей гарний концерт отець пенсіонер Іван Арделян, який доказав ще раз, що він має дар не лише як священик, співак, оратор, але і як поет. Він склав та виконав гарний вірш про страсті Спасителя. Тому що ми готуємось до Паски, до свята свят – Воскресіння Господнього, хочу побажати українцям з України, які живуть в Україні або в Румунії та по всьому світу і нашим вірникам, щоб Воскресіння Христа Спасителя принисло їм велику радість, щоб Господь Бог змінив цей смуток в Україні на потіху і радість та щоб Господь Бог дав перемогу над темрявою, тому, що тепер неспокійні дні як в Україні, так і повсюди, які є плодами темряви. А ті, які сіють цю темряву матимуть тяжку відповідальність перед Господа Бога. Доброї Паски, гарного Празника, радості великої всім українцям та керівництву Союзу українців Румунії, радісного празника Воскресіння Христового! Христос Воскрес!»


    ucra-vicar-nicolae-lauruc.png

    Церковний хор «Благовісник» Сігетської української православної церкви, очолений пані добродійкою Маргаретою Лаурук, також взяв участь у Концерті страсних великодніх пісень. Члени хору виконали кілька духовних пісень, серед яких страсну великодню пісню «За все Тобі я дякую», яку запрошуємо вас послухати у наступні хвилини.


    ucra-corul-blahovisnek-sighet.png


    За все Тобі я дякую, Ісусе Спасе мій.

    За Кров святу пролитую, за дар любові Твій.

    Приспів:

    Я дякую за все, за те що спас мене.

    За те, що небо дав, мене своїм назвав,

    О Господи святий, живи в душі моїй,

    Завжди мене навчай, веди в небесний край.

    За все Тобі я дякую, що Ти у світ прийшов.

    І душу змучену мою для вічності знайшов.

    За все Тобі я дякую, за мир і Дух Святий,

    Що Ти у пору всякую живеш в душі моїй.

    За все Тобі я дякую, Ти небо дав мені.

    Я з вічною подякою служитиму Тобі.


    Українські греко-католики християни Румунії також відзначають Великдень 24 квітня. Про те як вони зберігають звичаї успадковані від своїх предків та релігійні обряди розповідає вікарій Українського греко-католицького вікаріату Румунії отець Василь Колопельник: «Щирі християни приготовляються довший час до найбільшого християнського свята, до празника празників – Воскресіння Господнього. Сорокаденний піст це є постійна підготовка до празника Воскресіння. У цей час у церквах відправляються специфічні відправи, на які приходять багато людей як у неділі, так і під час тижня. А це має на меті підготувати душу людини до славного Воскресіння. Піст, смиренна молитва, добрі діла, примирення людей, помноження у вірі, надії та любові – це є діла, до яких віряни нашої церкви запрошені, щоб їх сповняли, щоб таким чином наблизитися до страждаючого Ісуса Христа, щоб йшли хресною дорогою слідом за Ним. Вершина духовної підготовки до Воскресіння Христового це є Свята сповідь та Святе причастя, які примерують людину з Богом і кормлять її душу. Великий піст кінчається Вербною або Квітною неділею, тобто тріумфальним входом Ісуса Христа в Єрусалим. Під час цього входу в місто Єрусалим, євреї зустрічали Ісуса Христа радісно, стелили свою одежу під Його ноги, вітали Його як Царя, тримаючи в руках оливкові та пальмові галузки. За їхнім прикладом і наші християни приходять раненько до церкви, одягнені святочно, щоб дістати освячені вербові гілочки у церкві. Ці гільки люди їх побожно приймають, ставлять біля ікон у хаті, а так само у стайні біля худоби, щоб Божа сила хоронила їх протягом цілого року. Як виходять з церкви віряни символіно легонько вдаряють один одного гільками, промовляючи такі слова: «Верба тебе б’є, не я тебе б’ю, Віднині за тиждень – Великдень!» І так починається Страсний або Великий тиждень, у якому Ісус Христос йде до Єрусалиму, щоб там віддати Своє життя за спасіння всіх нас. Велика ціна була заплачена за нас, за наше вічне життя – муки і смерть Сина Божого, тому протягом цілого тижня тримаємо строгий піст. У Четвер великий або у Четвер живний у церквах відправляємо спомин Тайної вечері, а увечері відправляємо Страстя Христові і читаємо 12 Страсних євангелій. Під час цієї відправи за звичаєм зв’яжуться дзвони, які більше не будуть дзвонити аж до славного Воскресіння. У цей час лише звук дошки буде чутий. У П’ятницю велику, день строго посту, готуємося до вечірні з виношування плащаниці, тобто гробу Христового.»

    ucra-vicar-vasile-colopelnic.png

    Поруч з духовною підготовкою, християни готуються і тілесно, господині працюють на кухні, а господарі на подвір’ї, прибирають свої хати і подвір’я, – стверджує вікарій Василь Колопельник: «У четвер господині печуть паску, а в п’ятницю всі готуюємо і пишемо писанки. У суботу господарки продовжують приготувати смачні страви і готують великодній кошик, у який ставлять паску, хліб – тобто символ Самого Спасителя, правдива наша божива. Господині ставлять також сир – символ поміркованості у кожному ділі, ставлять масло – символ доброти Божої, якої і ми повинні мати, яйця та писанки, які символізують нове життя, Воскресіння, червоний колір це життя і перемога через кров Ісуса Христа. М’ясні страви нагадують щедрість Божу. Бог радіє наверненню своїх дітей як це читаємо у притчі про Блудного сина. Вино є символ жертви і любові Бога, символом радості. Сіль нагадує християнам про їхні обов’язки один до одного, свічка це символ присутності Ісуса Христа, що є світлом для світу. Все це накривається гарним вишитим рушником із надписом Христос Воскрес! Воістину Воскрес! У суботу вночі спочатку дошка кличе людей до церкви, щоб брати участь у Воскресних відправах, а потім голосні дзвони сповіщають Воскресіння Христове. Побожні християни терпеливо чекають освячення великодніх страв після Святої літургії й радо повертаються додому, вітаючи один одного: Христос Воскрес! Воістину Воскрес! І після молитви та співу Христос Воскрес сідають за святковим столом. Дорогі українці з України та закордону, хоробрі воїни, що захищаєте українську землю, з нагоди празника Воскресіння Господнього бажаю, щоб Господь дав вам перш за все миру, якого зараз так бракує, миру у душах, миру у родинах, миру в Україні. Світло Христового Воскресіння хай просвітить всіх людей а головно тих, у руках яких зараз мир і ненависть, щоб всі ми могли жити спокійно і мирно служити Воскреслому Господу Ісусу Христу. Христос Воскрес! Воістину Воскрес!»


    Шановні радіослухачі, на цьому прощаємось з Вами, дякуємо за увагу, бажаємо Вам міцного здоров’я, миру, злагоди, радості та щасливих Великодніх Свят!

  • Різдвяні традиції

    Різдвяні традиції

    Різдво є одним з найулюбленіших свят протягом року. Важливий момент в історії християнства,
    Народження Ісуса Христа та інші зимові свята відзначаються християнами у всьому світі, а ритуали, які відбувалися в
    громадах минулими
    роками є вражаючими та цінуються як світова
    культурна спадщина, найвідомішим з них будучи колядування.

    У традиційних громадах
    найбільш важливим моментом вважається колядування чоловіків уніч з 24 на 25
    грудня, що являє собою ритуал інтеграції громади, сім’ї та кожного члена
    родини, протягом святкового періоду народження-втілення Ісуса Христа. Спеціальний колядковий репертуар стосувався саме цього ритуалу інтеграції, в
    ньому згадується домогосподарство і його мешканці, кожен окремо: чоловік, як
    голова сім’ї, дружина, діти шлюбного віку, неповнолітні діти тощо. У виняткових
    ситуаціях є й колядки для мертвих, якщо в хаті хтось помер протягом минулого року. Колядникам за це дають подарунки, серед яких обов’язково мають бути
    калач, вино і шматок спеціально підготовленого м’яса.

    Детальніше про звичай колядування подає менеджер
    Музею Оашському краю Наталія Лазер: «Серед звичаїв, які досі зберігаються
    у Марамуреші, я б згадала про колядування з козою, яке нагадує про давні
    діонісійські процесії, або Віфлаїм, форму народно-християнського театру. Це
    звичай все ще зберігається в Долині річки Іза, в Долині річки Мара, або
    навіть у Оашському краї. Я б також розповіла вам про два менш засвідчені звичаї, але все ще яскраві у колективній пам’яті: Гру Дід Морозів, що стосується
    цього священного часу, коли відкривається небо, і того моменту, коли
    спілкування між двома світами є легшим, а також Поховання Різдва чи Нового року – це
    ритуал, що нагадує про смерть і відродження людини та природи. Звичаєм, що зберігся
    мешканцями н.п. Кавнік – це звичай Брондошів, що нагадує про вторгнення
    татар. За легендою, Брондоші врятували у 1717 році цю місцевість від знищення,
    злякаючи татар. Рік від року цей звичай Брондошів зберігся і увічнився у
    Кавніку. Я б розповіла також про інші форми збереження цих різдвяних
    традицій, про фестивалі: Фестиваль зимових традицій та звичаїв, що проходить
    щороку у місті Сігету-Мармацієй у другий і третій день Різдва, або фестиваль з
    Негрешть-Оашу (на півночі Румунії)..»

    Різдвяний стіл, накритий різними традиційними стравами і навколо якого
    збирається вся родина, є центральним елементом святкування Різдва у всіх
    традиційних румунських громадах. Перед тим як сісти за стіл, ґазди стають на коліна, щоб помолитися, а всі присутні в цей же час встають з-за столу в знак глибокої духовної поваги. Після настання темряви, групи хлопців йдуть колядувати із запаленими смолоскипами. Традиційні костюми, які вони носять доповнюються капелюхами, прикрашеними миртом і квітами, зазвичай геранню.


    Не менш важливим є калач,
    спеціально приготований на Різдво.
    Про це розповідає фахівець в галузі етнології Північного
    університету міста Бая Маре Делія Суйоган: «На Свят-вечір жінка повинна спекти калач,
    який кладуть на стіл, навколо якого колядують. Йдеться про кільцеподібний
    калач, який кладуть на святковий рушник, під який ставлять найкраще, найбільш
    зелене сіно, скошене, висушене спеціально до цих свят. Крім того, теж тепер
    господиня повинна замісити тісто і калачики для колядників, від найменших до
    дорослих. Чоловік має принести з горища горіхи, з підвалу – яблука, має
    прикрасити хату таким чином, щоб стіл був в середині кімнати. В цьому регіоні є
    дуже гарний ритуал з’єднання ніг стола ланцюгом. Це робиться, щоб наступний рік
    був повним, а сім’я – разом. Кажуть, що цей ритуал захищає тварин, вони
    залишаться вдома, не будуть вкрадені і не хворітимуть. Теж чоловік дістає
    з льоху палінку (традиційний саморобний міцний алкогольний напій), оскільки
    мусить пригостити нею колядниками, яких зустрічає біля воріт з повними
    пляшками, запрошуючи переступити поріг хати. На світанку до колядування
    починають готуватися діти.»

    У сучасному суспільстві Різдво, крім виключно духовного смислу, набуло світське
    значення. Період перед Різдвом є, особливо для городян, шопінг-марафоном. Подарунки
    для родичів і близьких, ялинка, прикраси та продукти, для приготування страв на
    різдвяний стіл, незамінних для тих, хто хоче незабутнє свято і, врешті-решт,
    чудово відпочити у родинному колі та колі у друзів, навіть у контексті пандемії
    коронавірусу, з якою ми все ще стикаємося.

  • Міжетнічна зустріч «Весняні симфонії»

    Міжетнічна зустріч «Весняні симфонії»

    Бухарестська
    філія Союзу українців Румунії провела, 20 квітня, п’яту міжетнічну
    зустріч «Весняні симфонії». Представники етнічних українців, татар, італійців,
    чехів та словаків, сербів та болгар розповіли про свої весняні традиції та обряди, які
    успадкували від своїх предків та яких намагаються передавати наступному
    поколінню. Від
    української громади представили цікаві доповіді головний редактор
    літературного журналу «Наш голос» Ірина Мойсей, Генеральний секретар Союзу українців Румунії Ірина-Люба
    Горват та перший заступник голови СУР Богдан Мойсей. Виступили з концертом пісень
    Наталія Панчек-Колотило (скрипка), Дан Васілеску (гітара) та Зеновія Мандюк (голос).


    Голова Союзу українців Румунії, депутат Микола Мирослав Петрецький поділився
    своїми думками від
    участі у заході: «Союз українців
    Румунії організовує щороку понад 300 заходів для того щоб зберігати мову і
    традиції, щоб показати всім тим, які живуть в Румунії багатство української
    культури. Бухарестській філії вдалося зробити це, а саме показати як вміють
    українці Румунії зберігати наші звичаї та наші традиції та що важливо
    передавати це все знання новому поколінню. Також дуже важливо, щоб у всіх регіонах
    Румунії відбувалися такі події. Кожен повіт Румунії має свої специфічні
    традиції та обряди і треба показати їх, щоб наше молоде покоління
    їх не забувало. На мою думку захід був владий, поздоровляю організаторів,
    а саме комітет Бухарестської філії СУР за те що проводить такі заходи на
    високому рівні. І так як уточнили й представники інших нацменшин, депутати в
    Парламенті Румунії кожна нацменшина повинна зберігати свої звичаї й традиції та
    намагатися передавати їх далі. Треба подякувати уряду Румунії за те, що так
    вміло підтримує національні меншини, оскільки таким чином збагачується
    європейська культура, в тому числі культура національних меншин.»


    У своїй промові, головний редактор літературного журналу «Наш голос» Ірина
    Мойсей говорила про зв’язок українських
    веснянок із Різдвяними та Новорічними колядками та щедрівками, яскравим
    прикладом яких є славнозвісний «Щедрик», та великодніми гаївками й гагілками:
    «Веснянки, як і багато інших українських язичницьких традицій,
    дуже органічно влилися в релігійно-християнську обрядовість, головно різдвяну,
    новорічну, великодню, зробили її неповторною, барвистою, колоритною, бо частина
    веснянок трансформувалася в колядки і, головно, новорічні щедрівки, інша – у
    великодні гаївки, гагілки. Тому і зараз у Великодню ніч біля церков часто розпалюють
    вогнища, щоб спалити все зло, а в українські оселі на Новий рік прилітають
    ластівки з добрими новинами, а ще по всьому світу лунає славнозвісний «Щедрик» як відлуння давніх українських
    веснянок.»


    Генеральний секретар Союзу українців Румунії Ірина-Люба Горват розповіла
    про Весняний цикл свят та про обряди і повір’я українців Мараморощини,
    пов’язані з ними: «Висняний цикл свят починається 15 лютого
    – Стрітенням, потім 14 березня відзначається день «Явдохи», 22 березня – Сорок
    Святих, 30 березня – «Теплий Олекса», 7 квітня – «Благовіщення Пресвятої
    Богородиці», 25 квітня – «Вербна неділя» та 2 травня – «Великдень». Наприклад 14 березня, на Явдохи є таке повір’я, що господар має занести до хати талу
    воду, якою вмивається кожен член родини. Також цього дня жінки висівали в горщину
    розсаду, а молодь виконувала веснянки. 22 березня вшановували пам’ять
    40 святих мучеників Севастійських. Господині випікали пісну здобу – це
    було спеціальне обрядове тісто у вигляді 40 пташечок, які вважалося що
    повертаються з вирію. На 40 святих не можна працювати, тому що вважається,
    що той, хто працюватиме «заробить» 40 болячок. 30 березня – свято «Теплого Олекси»
    вважається днем, коли зима вже сходить нанівець. Цього дня пасічники відкривали
    вулики та просили в Бога медове літо. На Благовіщення не треба нічого
    позичати, щоб дім був наповнений багатством. Дівчата, після служби виходили й
    танцювали і просили весну, щоб прийшла скоріше. Цього дня не можна шити чи
    прясти, бо це може принести чвари в родині. На Вербну неділю вся родина йде до церкви
    святити вербові гілочки, якими потім «б’ють» домочадців, кажучи: «Не я б’ю,
    верба б’є, за тиждень – Великдень!». Цей ритуал символізує очищення та здоров’я. Великдень
    цього року припадає 2 травня. До цього свята люди готуються весь Страсний
    тиждень: прибирають двори, білять хати, готують святкову паску, та прикрашають
    писанки. Зберігся цікавий звичай на перший день Великодня коли хлопці і дівчата
    поливаються водою а це означає добробут, багатство і щастя. На другий день
    Великодня молодь починає різні великодні ігри, які ще сьогодні зберігаються у
    деяких українських селах.»

  • Міжетнічна зустріч «Весняні симфонії»

    Міжетнічна зустріч «Весняні симфонії»

    Бухарестська
    філія Союзу українців Румунії провела, 20 квітня, п’яту міжетнічну
    зустріч «Весняні симфонії». Представники етнічних українців, татар, італійців,
    чехів та словаків, сербів та болгар розповіли про свої весняні традиції та обряди, які
    успадкували від своїх предків та яких намагаються передавати наступному
    поколінню. Від
    української громади представили цікаві доповіді головний редактор
    літературного журналу «Наш голос» Ірина Мойсей, Генеральний секретар Союзу українців Румунії Ірина-Люба
    Горват та перший заступник голови СУР Богдан Мойсей. Виступили з концертом пісень
    Наталія Панчек-Колотило (скрипка), Дан Васілеску (гітара) та Зеновія Мандюк (голос).


    Голова Союзу українців Румунії, депутат Микола Мирослав Петрецький поділився
    своїми думками від
    участі у заході: «Союз українців
    Румунії організовує щороку понад 300 заходів для того щоб зберігати мову і
    традиції, щоб показати всім тим, які живуть в Румунії багатство української
    культури. Бухарестській філії вдалося зробити це, а саме показати як вміють
    українці Румунії зберігати наші звичаї та наші традиції та що важливо
    передавати це все знання новому поколінню. Також дуже важливо, щоб у всіх регіонах
    Румунії відбувалися такі події. Кожен повіт Румунії має свої специфічні
    традиції та обряди і треба показати їх, щоб наше молоде покоління
    їх не забувало. На мою думку захід був владий, поздоровляю організаторів,
    а саме комітет Бухарестської філії СУР за те що проводить такі заходи на
    високому рівні. І так як уточнили й представники інших нацменшин, депутати в
    Парламенті Румунії кожна нацменшина повинна зберігати свої звичаї й традиції та
    намагатися передавати їх далі. Треба подякувати уряду Румунії за те, що так
    вміло підтримує національні меншини, оскільки таким чином збагачується
    європейська культура, в тому числі культура національних меншин.»


    У своїй промові, головний редактор літературного журналу «Наш голос» Ірина
    Мойсей говорила про зв’язок українських
    веснянок із Різдвяними та Новорічними колядками та щедрівками, яскравим
    прикладом яких є славнозвісний «Щедрик», та великодніми гаївками й гагілками:
    «Веснянки, як і багато інших українських язичницьких традицій,
    дуже органічно влилися в релігійно-християнську обрядовість, головно різдвяну,
    новорічну, великодню, зробили її неповторною, барвистою, колоритною, бо частина
    веснянок трансформувалася в колядки і, головно, новорічні щедрівки, інша – у
    великодні гаївки, гагілки. Тому і зараз у Великодню ніч біля церков часто розпалюють
    вогнища, щоб спалити все зло, а в українські оселі на Новий рік прилітають
    ластівки з добрими новинами, а ще по всьому світу лунає славнозвісний «Щедрик» як відлуння давніх українських
    веснянок.»


    Генеральний секретар Союзу українців Румунії Ірина-Люба Горват розповіла
    про Весняний цикл свят та про обряди і повір’я українців Мараморощини,
    пов’язані з ними: «Висняний цикл свят починається 15 лютого
    – Стрітенням, потім 14 березня відзначається день «Явдохи», 22 березня – Сорок
    Святих, 30 березня – «Теплий Олекса», 7 квітня – «Благовіщення Пресвятої
    Богородиці», 25 квітня – «Вербна неділя» та 2 травня – «Великдень». Наприклад 14 березня, на Явдохи є таке повір’я, що господар має занести до хати талу
    воду, якою вмивається кожен член родини. Також цього дня жінки висівали в горщину
    розсаду, а молодь виконувала веснянки. 22 березня вшановували пам’ять
    40 святих мучеників Севастійських. Господині випікали пісну здобу – це
    було спеціальне обрядове тісто у вигляді 40 пташечок, які вважалося що
    повертаються з вирію. На 40 святих не можна працювати, тому що вважається,
    що той, хто працюватиме «заробить» 40 болячок. 30 березня – свято «Теплого Олекси»
    вважається днем, коли зима вже сходить нанівець. Цього дня пасічники відкривали
    вулики та просили в Бога медове літо. На Благовіщення не треба нічого
    позичати, щоб дім був наповнений багатством. Дівчата, після служби виходили й
    танцювали і просили весну, щоб прийшла скоріше. Цього дня не можна шити чи
    прясти, бо це може принести чвари в родині. На Вербну неділю вся родина йде до церкви
    святити вербові гілочки, якими потім «б’ють» домочадців, кажучи: «Не я б’ю,
    верба б’є, за тиждень – Великдень!». Цей ритуал символізує очищення та здоров’я. Великдень
    цього року припадає 2 травня. До цього свята люди готуються весь Страсний
    тиждень: прибирають двори, білять хати, готують святкову паску, та прикрашають
    писанки. Зберігся цікавий звичай на перший день Великодня коли хлопці і дівчата
    поливаються водою а це означає добробут, багатство і щастя. На другий день
    Великодня молодь починає різні великодні ігри, які ще сьогодні зберігаються у
    деяких українських селах.»

  • Фестиваль «Гуцульська міра»

    Фестиваль «Гуцульська міра»

    У селі Бистрий Марамуреська філія Союзу українців Румунії разом з місцевою організацією СУР провели 30 травня фестиваль «Гуцульська міра», спрямований на збереження та популяризацію весняних скотарських звичаїв та обрядів українців і української пісні.

    Голова Бистрянської
    організації СУР та місцевий радник СУР, вчителька Ірина Йордекяну розповідає як
    пройшов вже традиційний фестиваль: «Гуцульська міра – це фестиваль пастирства і
    весняних обрядів. Міра – це день коли збираються люди, коли вівчарі доять та
    міряють молоко овець, а господар позначує фарбою кожну свою вівцю, щоб міг
    розпізнати восени. Фестиваль «Гуцульська міра» не відбувся минулого року в селі
    Бистрий, тому що пандемія коронавірусу зірвала наші плани. Цей фестиваль продовжився
    за підтримки Союзу українців Румунії та нашого мера Василя Дучука. Фестиваль
    був започаткований з бажання зберегти та популяризувати весняні скотарські
    традиції. Перед початком артистичної програми, я мала честь зустрічати наших
    гостей з колачем та сіллю, згідно з традицією. Хліб і сіль це знак великої
    поваги до гостей. Потім я запросила до слова наших гостей. Звернулися до
    присутніх з вітальними промовами голова Союзу українців Румунії депутат
    Микола-Мирослав Петрецький, голова Марамороської філії Сур Мирослав Петрецький,
    генеральний секретар Ірина-Люба Горват, скарбник СУР Василь Бучута, мер села
    Бистрий Василь Дучук, священник Іван Юрча, священник-пенсіонер Іван Арделян,
    лідер Молодіжної організації СУР Чіпріан Лушкан, перший заступник голови СУР
    Василь Пасинчук, голова місцевої організації СУР села Кречунів Віктор Матус,
    голова місцевої організації СУР села
    Луг-над-Тисою Анна Самбор, радник Мароморської філії СУР Марія Папарига, голова
    місцевої організації села Русково Пінтя Марічук, голова організації Кривий Іван Рекало та голова місцевої організації Поляни
    Штефан Кіфа. Виступили перед публікою солісти, трембітарі, скрипалі та художні колективи з нашого села та
    сусідніх сіл. Першими виступили на сцені наші діти, гурт «Бистрянські гуцули», яких підготувала я. Потім виступили: хор української православної церкви села
    Бистрий, під проводом Юстини Юрчі, колектив «Надія» з села Кривий, керівник
    Адріана Рекало, колектив «Веселка» з Луга-над-Тисою, керівник Анна Самбор, трембітарі з
    села Русково, гурт «Зелений барвінок» з села Кречунів, керівник Анна Матус, гурт «Молоді гуцули» з села Вишівська долина,
    керівник Марія Папарига, солістка Лівія Маскалюк з села Бистрий, чоловічий гурт
    «Голос пололини» з села Поляни керівник Михайло Мачока та скрипаль з Юра Семенюк з села
    Верхня Рівна. Наприкінці я подякувала голові СУР, голові Марамуреської філії,
    меру села, жителям села та гостям, які були разом з нами. Цей фестиваль треба
    святкувати кожного року, щоб наші діти не забували наші традиції, які є елементом
    культури, що передається з покоління в покоління та зберігається упродовж часу.»




    Настоятель української православної
    бистрянської парафії Іван Юрча розповідає про весняний обряд гуцульської міри
    та про цьогорічний фестиваль: «Давно предки жителів села Бистрий
    працювали зокрема лісорубами або вирощували худобу, майже кожна сім’я тримала
    овець. Під час зими кожен господар тримав вівці вдома, а з приходом весни,
    вівці збиралися до купи до однієї стайні, де їх перебирали вівчарі, які мали
    виганяти їх на високогірні пасовиська. У день коли збиралися вівці, вівчарі
    доїли і вимірювали молоко овець, щоб знали як ділити сир людям. Господарі позначали кожну свою вівцю перед виходом на полонину. Між часом, бистряни
    почали працювати і в інших галузях, вже не кожна сім’я тримає овець, але день
    міри далі зберігся. У цей день всі збиралися, щоб бачити звичай вимірювання
    молока овець, після чого сідали за спільний стіл, їли вівчарські й традиційні
    українські страви, співали і танцювали. Сьогодні переважна частина дійства
    проводиться довкола фестивалю «Гуцульська міра», організованого Союзом
    українців Румунії, який докладає багато зусиль для збереження українських
    звичаїв і традицій. Напередодні фестивалю я відправив молитву за овець та
    вівчарів, щоб були захищені від всього лиха та щоб здоровими повернулися восени
    додому. Я зробив цю молитву 6 травня на день «Святого Юрія» у Чорній
    долині у господаря Михайла Туруса, який вже багато років займається вівчарством.
    У цьогорічному фестивалі «Гуцулуська міра» взяли участь представники Союзу
    українців Румунії, мер нашого села Василь Дучук, бистряни та жителі зі сусідніх
    сіл. Фестиваль почався зі спільною молитвою «Отче наш», а потім виступили на
    сцені перед Будинком культури села художні колективи зі сіл, де проживають
    українці. Одягнуті у прекрасних народних костюмах вони співали гарні вівчарські
    та інші традиційні українські пісні. Хор нашої української православної церкви
    села Бистрий, підготовлений добродійкою Юстиною Юрчею також заспівав кілька
    пісень. Прекрасно виступили діти нашого села, під проводом вчительки Ірини
    Йордекяну. Ми раді, що у нас були такі гарні гості, що українці марамороських
    сіл не забувають свої звичаї й традиції, що вони передають їх у спадок своїм
    дітям та просувають ці звичаї з різних нагод.»

    На завершення нашої рубрики запрошуємо вас послухати українську народну пісню у виконанні дитячого гурту «Бистрянські гуцули».

  • Фестиваль «Гуцульська міра»

    Фестиваль «Гуцульська міра»

    У селі Бистрий Марамуреська філія Союзу українців Румунії разом з місцевою організацією СУР провели 30 травня фестиваль «Гуцульська міра», спрямований на збереження та популяризацію весняних скотарських звичаїв та обрядів українців і української пісні.

    Голова Бистрянської
    організації СУР та місцевий радник СУР, вчителька Ірина Йордекяну розповідає як
    пройшов вже традиційний фестиваль: «Гуцульська міра – це фестиваль пастирства і
    весняних обрядів. Міра – це день коли збираються люди, коли вівчарі доять та
    міряють молоко овець, а господар позначує фарбою кожну свою вівцю, щоб міг
    розпізнати восени. Фестиваль «Гуцульська міра» не відбувся минулого року в селі
    Бистрий, тому що пандемія коронавірусу зірвала наші плани. Цей фестиваль продовжився
    за підтримки Союзу українців Румунії та нашого мера Василя Дучука. Фестиваль
    був започаткований з бажання зберегти та популяризувати весняні скотарські
    традиції. Перед початком артистичної програми, я мала честь зустрічати наших
    гостей з колачем та сіллю, згідно з традицією. Хліб і сіль це знак великої
    поваги до гостей. Потім я запросила до слова наших гостей. Звернулися до
    присутніх з вітальними промовами голова Союзу українців Румунії депутат
    Микола-Мирослав Петрецький, голова Марамороської філії Сур Мирослав Петрецький,
    генеральний секретар Ірина-Люба Горват, скарбник СУР Василь Бучута, мер села
    Бистрий Василь Дучук, священник Іван Юрча, священник-пенсіонер Іван Арделян,
    лідер Молодіжної організації СУР Чіпріан Лушкан, перший заступник голови СУР
    Василь Пасинчук, голова місцевої організації СУР села Кречунів Віктор Матус,
    голова місцевої організації СУР села
    Луг-над-Тисою Анна Самбор, радник Мароморської філії СУР Марія Папарига, голова
    місцевої організації села Русково Пінтя Марічук, голова організації Кривий Іван Рекало та голова місцевої організації Поляни
    Штефан Кіфа. Виступили перед публікою солісти, трембітарі, скрипалі та художні колективи з нашого села та
    сусідніх сіл. Першими виступили на сцені наші діти, гурт «Бистрянські гуцули», яких підготувала я. Потім виступили: хор української православної церкви села
    Бистрий, під проводом Юстини Юрчі, колектив «Надія» з села Кривий, керівник
    Адріана Рекало, колектив «Веселка» з Луга-над-Тисою, керівник Анна Самбор, трембітарі з
    села Русково, гурт «Зелений барвінок» з села Кречунів, керівник Анна Матус, гурт «Молоді гуцули» з села Вишівська долина,
    керівник Марія Папарига, солістка Лівія Маскалюк з села Бистрий, чоловічий гурт
    «Голос пололини» з села Поляни керівник Михайло Мачока та скрипаль з Юра Семенюк з села
    Верхня Рівна. Наприкінці я подякувала голові СУР, голові Марамуреської філії,
    меру села, жителям села та гостям, які були разом з нами. Цей фестиваль треба
    святкувати кожного року, щоб наші діти не забували наші традиції, які є елементом
    культури, що передається з покоління в покоління та зберігається упродовж часу.»




    Настоятель української православної
    бистрянської парафії Іван Юрча розповідає про весняний обряд гуцульської міри
    та про цьогорічний фестиваль: «Давно предки жителів села Бистрий
    працювали зокрема лісорубами або вирощували худобу, майже кожна сім’я тримала
    овець. Під час зими кожен господар тримав вівці вдома, а з приходом весни,
    вівці збиралися до купи до однієї стайні, де їх перебирали вівчарі, які мали
    виганяти їх на високогірні пасовиська. У день коли збиралися вівці, вівчарі
    доїли і вимірювали молоко овець, щоб знали як ділити сир людям. Господарі позначали кожну свою вівцю перед виходом на полонину. Між часом, бистряни
    почали працювати і в інших галузях, вже не кожна сім’я тримає овець, але день
    міри далі зберігся. У цей день всі збиралися, щоб бачити звичай вимірювання
    молока овець, після чого сідали за спільний стіл, їли вівчарські й традиційні
    українські страви, співали і танцювали. Сьогодні переважна частина дійства
    проводиться довкола фестивалю «Гуцульська міра», організованого Союзом
    українців Румунії, який докладає багато зусиль для збереження українських
    звичаїв і традицій. Напередодні фестивалю я відправив молитву за овець та
    вівчарів, щоб були захищені від всього лиха та щоб здоровими повернулися восени
    додому. Я зробив цю молитву 6 травня на день «Святого Юрія» у Чорній
    долині у господаря Михайла Туруса, який вже багато років займається вівчарством.
    У цьогорічному фестивалі «Гуцулуська міра» взяли участь представники Союзу
    українців Румунії, мер нашого села Василь Дучук, бистряни та жителі зі сусідніх
    сіл. Фестиваль почався зі спільною молитвою «Отче наш», а потім виступили на
    сцені перед Будинком культури села художні колективи зі сіл, де проживають
    українці. Одягнуті у прекрасних народних костюмах вони співали гарні вівчарські
    та інші традиційні українські пісні. Хор нашої української православної церкви
    села Бистрий, підготовлений добродійкою Юстиною Юрчею також заспівав кілька
    пісень. Прекрасно виступили діти нашого села, під проводом вчительки Ірини
    Йордекяну. Ми раді, що у нас були такі гарні гості, що українці марамороських
    сіл не забувають свої звичаї й традиції, що вони передають їх у спадок своїм
    дітям та просувають ці звичаї з різних нагод.»

    На завершення нашої рубрики запрошуємо вас послухати українську народну пісню у виконанні дитячого гурту «Бистрянські гуцули».

  • Великодні звичаї й традиції українців Румунії

    Великодні звичаї й традиції українців Румунії

    Уже другий рік поспіль православні
    українські християни та греко-католики в Румунії відсвяткували Великодні свята в
    умовах пандемії коронавірусу.
    Цього
    року окремі обмежувальні
    заходи були
    скасовані та віруючі мали
    можливість брати участь у великодніх богослужіннях
    у
    церквах, йти з кошиками до храму, щоб
    освятити їх до святкового столу та дотримуватися інших успадкованих від своїх предків церковно-обрядових та народних звичаїв. Сьогодні, ми представимо вам кілька з
    найгарніших та найулюбленіших великодніх звичаїв і традицій українців Румунії.


    Вербна неділя




    Тиждень до Великодня, у шосту неділю Великого
    посту, святкується Вербна неділя. Релігійна назва цієї неділі є Вхід Господній
    в Єрусалим. За Євангелією від Івана, у цей день Іісус Христос воскресив
    померлого Лазаря. Це диво дуже вразило людей, які в знак поваги вітали і
    стелили дорогу Ісусу пальмовими листями, коли він увійшов в Єрусалим. В країнах
    де це дерево не росте, воно було замінене гілочками верби. На Вербну, Шуткову
    або Бичкову неділю, як ще називають її українці Румунії в залежності від
    регіону де вони проживають, зберігся звичай не боляче бити друзів і
    рідню освяченими в церкві вербовими гілочками, кажучи: «Не я б’ю, шутка б’є, за
    тиждень – Великдень!. А це робиться для того щоб додати тілу здоров’я та
    охороняти від злих духів. Потім освячені вербові гілочки (шутки) ставлять біля
    ікон, щоб уберегти помешкання від неприємностей та від нечистої сили. У разі
    великої бурі кидається поламану шутку у вогонь і кажуть: «Хай хмари на небі
    розійдуться так, як розійшовся дим від цієї шутки».


    Розпис писанок


    Розписування писанок це давній звичай зокрема
    українців Сучавського та Ботошанського повітів. Розпис яєць у гуцулів
    характеризується спеціальною технікою, чудовим колоритом та багатством
    рослинних і тваринних мотивів, а останнім часом багато інших, які мають свою
    символіку. Гуцули зберегли давню воскову техніку розпису яєць. Контури орнаментальних мотивів наносяться на
    яйця розтопленим воском за допомогою писачка або кірки. Серед
    орнаментів рослинні та тваринні мотиви, такі як: дубове листя, баранячі роги, колосок,
    баранці, олені, коні, птахи, дерево, риба, а серед геометричних мотивів,
    наступні: кривулка, безконечник, трикутник, блискавка, драбинка.У останні роки
    писанкарки почали писати нові мотиви, як на приклад образ святих, Ісуса Христа
    та Пресвятої Діви. На яйцях також малюються ікони. Із писанкою на Великдень
    пов’язують сподівання на краще життя, добробут, силу, здоров’я та відродження.




    «Ходити за кукуцами» на Живний
    Четвер


    В окремих українських селах Марамуреського
    повіту, на Живний Четвер, зберігся звичай «ходити за кукуцами». Діти ходять від
    хати до хати та сповіщають про прихід Великодня, отримуючи кукуци. А кукуци це
    спеціальний хлібчик випечений у печі ґаздинями. Давно вони отримували крім
    кукуца і яйця зокрема від хрещених батьків. У наші дні,
    діти отримують зокрема солодощі: цукерки та шоколад тощо.




    Великодні кошики



    Приготування великодніх кошиків це інший
    гарний звичай. У залежності від регіону, у великодній кошик кладуть: паску,
    калач, баби, писанки або яйця, м’ясні продукти, бринзу, масло, рибу, cіль,
    вино, свічку. Останнім часом ставлять у кошик і тістечка. Кошики з великою
    майстерністю готують українські домогосподарки, їх прикрашають квітами і
    накривають вишитими рушниками.




    Освячення пасок



    Найгарніший та найбільш очікуваний момент є
    освячення пасок. Першого дня Великодня, після Святої Літургії християни
    виходять на подвір’я церкви, де залишили свої кошики. Зазвичай, кожна сім’я має
    своє місце. Священик виходить з церкви із процесією, тричі обходить церкву,
    освячуючи паски та людей, промовляючи: Христос Воскрес! а віруючі
    відповідають: Воістину Воскрес!. Потім, всі співають чудову пісню
    Христос Воскрес із смерті. Після цього християни спішать додому,
    сісти за великодній стіл. Після молитви Отче наш та пісні
    Христос Воскрес всі їдять цього дня лише страви з великоднього
    кошика.




    Великодні ігри



    У деяких селах з українським населенням ще
    проводяться «Великодні ігри». Протягом трьох днів Великодня, після обіду, діти,
    парубки та дівчата граються навколо церкви. Ці ігри здається пов’язані із
    веснянками дохристиянського періоду, коли всі раділи весні, а потім пристосували
    їх до цього великого християнського свята. Великодні ігри чекають всі, не лише
    діти, але і жінки та чоловіки, а також особи похилого віку. Всі беруть участь у
    них: одні граються, а інші дивляться та радіють. Серед великодніх ігор, які ще
    збереглися нагадуємо: Вербове колесо, Подоляночка,
    Нема Краля вдома, Ідіть задні, будете передні,
    Прутик, Я ходжу по торгу. Ціллю великодніх ігор є
    виявити хоробрість, мудрість та любов. Це добра нагода для молоді краще
    познайомитися між собою.

  • Великодні звичаї й традиції українців Румунії

    Великодні звичаї й традиції українців Румунії

    Уже другий рік поспіль православні
    українські християни та греко-католики в Румунії відсвяткували Великодні свята в
    умовах пандемії коронавірусу.
    Цього
    року окремі обмежувальні
    заходи були
    скасовані та віруючі мали
    можливість брати участь у великодніх богослужіннях
    у
    церквах, йти з кошиками до храму, щоб
    освятити їх до святкового столу та дотримуватися інших успадкованих від своїх предків церковно-обрядових та народних звичаїв. Сьогодні, ми представимо вам кілька з
    найгарніших та найулюбленіших великодніх звичаїв і традицій українців Румунії.


    Вербна неділя




    Тиждень до Великодня, у шосту неділю Великого
    посту, святкується Вербна неділя. Релігійна назва цієї неділі є Вхід Господній
    в Єрусалим. За Євангелією від Івана, у цей день Іісус Христос воскресив
    померлого Лазаря. Це диво дуже вразило людей, які в знак поваги вітали і
    стелили дорогу Ісусу пальмовими листями, коли він увійшов в Єрусалим. В країнах
    де це дерево не росте, воно було замінене гілочками верби. На Вербну, Шуткову
    або Бичкову неділю, як ще називають її українці Румунії в залежності від
    регіону де вони проживають, зберігся звичай не боляче бити друзів і
    рідню освяченими в церкві вербовими гілочками, кажучи: «Не я б’ю, шутка б’є, за
    тиждень – Великдень!. А це робиться для того щоб додати тілу здоров’я та
    охороняти від злих духів. Потім освячені вербові гілочки (шутки) ставлять біля
    ікон, щоб уберегти помешкання від неприємностей та від нечистої сили. У разі
    великої бурі кидається поламану шутку у вогонь і кажуть: «Хай хмари на небі
    розійдуться так, як розійшовся дим від цієї шутки».


    Розпис писанок


    Розписування писанок це давній звичай зокрема
    українців Сучавського та Ботошанського повітів. Розпис яєць у гуцулів
    характеризується спеціальною технікою, чудовим колоритом та багатством
    рослинних і тваринних мотивів, а останнім часом багато інших, які мають свою
    символіку. Гуцули зберегли давню воскову техніку розпису яєць. Контури орнаментальних мотивів наносяться на
    яйця розтопленим воском за допомогою писачка або кірки. Серед
    орнаментів рослинні та тваринні мотиви, такі як: дубове листя, баранячі роги, колосок,
    баранці, олені, коні, птахи, дерево, риба, а серед геометричних мотивів,
    наступні: кривулка, безконечник, трикутник, блискавка, драбинка.У останні роки
    писанкарки почали писати нові мотиви, як на приклад образ святих, Ісуса Христа
    та Пресвятої Діви. На яйцях також малюються ікони. Із писанкою на Великдень
    пов’язують сподівання на краще життя, добробут, силу, здоров’я та відродження.




    «Ходити за кукуцами» на Живний
    Четвер


    В окремих українських селах Марамуреського
    повіту, на Живний Четвер, зберігся звичай «ходити за кукуцами». Діти ходять від
    хати до хати та сповіщають про прихід Великодня, отримуючи кукуци. А кукуци це
    спеціальний хлібчик випечений у печі ґаздинями. Давно вони отримували крім
    кукуца і яйця зокрема від хрещених батьків. У наші дні,
    діти отримують зокрема солодощі: цукерки та шоколад тощо.




    Великодні кошики



    Приготування великодніх кошиків це інший
    гарний звичай. У залежності від регіону, у великодній кошик кладуть: паску,
    калач, баби, писанки або яйця, м’ясні продукти, бринзу, масло, рибу, cіль,
    вино, свічку. Останнім часом ставлять у кошик і тістечка. Кошики з великою
    майстерністю готують українські домогосподарки, їх прикрашають квітами і
    накривають вишитими рушниками.




    Освячення пасок



    Найгарніший та найбільш очікуваний момент є
    освячення пасок. Першого дня Великодня, після Святої Літургії християни
    виходять на подвір’я церкви, де залишили свої кошики. Зазвичай, кожна сім’я має
    своє місце. Священик виходить з церкви із процесією, тричі обходить церкву,
    освячуючи паски та людей, промовляючи: Христос Воскрес! а віруючі
    відповідають: Воістину Воскрес!. Потім, всі співають чудову пісню
    Христос Воскрес із смерті. Після цього християни спішать додому,
    сісти за великодній стіл. Після молитви Отче наш та пісні
    Христос Воскрес всі їдять цього дня лише страви з великоднього
    кошика.




    Великодні ігри



    У деяких селах з українським населенням ще
    проводяться «Великодні ігри». Протягом трьох днів Великодня, після обіду, діти,
    парубки та дівчата граються навколо церкви. Ці ігри здається пов’язані із
    веснянками дохристиянського періоду, коли всі раділи весні, а потім пристосували
    їх до цього великого християнського свята. Великодні ігри чекають всі, не лише
    діти, але і жінки та чоловіки, а також особи похилого віку. Всі беруть участь у
    них: одні граються, а інші дивляться та радіють. Серед великодніх ігор, які ще
    збереглися нагадуємо: Вербове колесо, Подоляночка,
    Нема Краля вдома, Ідіть задні, будете передні,
    Прутик, Я ходжу по торгу. Ціллю великодніх ігор є
    виявити хоробрість, мудрість та любов. Це добра нагода для молоді краще
    познайомитися між собою.

  • Великодні звичаї на Буковині

    Великодні звичаї на Буковині

    Незабаром настане Великдень – свято світла, радості та надії для
    всього людства. В українських селах на мальовничій Буковині християни свято
    дотримуються рідних великодніх традицій та звичаїв. Сьогодні, про ці звичаї
    розповість вчителька Анка Штюбіану, яка викладає українську мову у Восьмирічній Балківецькій школі, уродженця села Негостини
    Сучавського повіту.


    Великий піст

    Великдень у християнській вірі – це свято Воскресіння Ісуса
    Христа, яке дало шанс віруючим позбутися гріхів, почати нове, безгрішне та
    чисте життя. Християни приготовляються до цього свята через піст та молитву. Протягом семи тижнів, скільки триває піст,
    християни приготовляються до Великодня. Цей період, можна сказати, виховує
    тверду волю, люди стараються очистити тіло від шкідливих речовин, а душу від
    поганих слів та вчинків. Піст – не строгий закон, його дотримують тільки ті,
    котрі можуть і по-справжньому бажають цього. Є такі побожні люди, що в перший
    день посту тільки після повернення із поклонів (з вечірньої служби) куштують
    пісних страв. Традиційні пісні страви – це квасоля, біб, гриби, різні фрукти та
    овочі. Першої суботи Великого посту віруючі йдуть до церкви і несуть «сорокоустено»,
    тобто, муку, оливу, калач, вино, різні фрукти та інше для освячення. Це
    подається в ім’я померлих із родини, а панотець роздає бідним людям із села.
    Кожної суботи протягом посту відбувається Служба Божа на спомин тих, що
    відійшли у царство небесне. Також три тижні перед Великоднем у церкві
    проводяться поклони – вечірня служба, на яку приходять всі бажаючі помолитися
    Богу.

    Бечкова, Шуткова або Вербна неділя

    Неділю перед Великоднем в Негостині називають Бечковою, а в
    інших українських селах Шутковою чи Вербною неділею. Звичаї цього дня пов’язані
    із давнім святкуванням весни, з пробудженням природи. Слово бечка походить від
    слова вербичка. Верба – це одне із перших дерев, яке пробуджується після
    зимового сну і розпускає бруньки. Гілки бечки символізують пальмові гілки,
    якими люди вітали Ісуса Христа, коли Він увійшов у Єрусалим, співаючи: «Осана
    благословен той, що йде в ім’я Господа!» Це відбувалося за тиждень до
    Воскресіння. Існує такий звичай: у неділю віруючі приносять на Службу Божу
    гілки бечки для освячення, а потім, повертаючись після Служби додому, вони
    торкають один одного гілкою бечки промовляючи: «Бечка б’є, не я б’ю, від сьогодні
    за тиждень – Великдень!» Так, ідучи додому, християни повідомляють всім, кого
    зустрічають, про наближення Великодня. Вдома гілка бечки ставиться коло образа
    чи у збанок. А ще є звичай з’їсти одну бруньку, щоб здоров’я було міцним. У
    Бечкову неділю віруючі можуть куштувати крім пісних страв рибу і вино.

    Великий тиждень



    Протягом Великого тижня, якого ще називають Страсним тижнем, в понеділок,
    вівторок, середу і четвер у церкві відбуваються «поклони». Четвер перед
    Великоднем називають Страсним, тому що в цей день спіймали і мучили Ісуса
    Христа. Цього дня господині випікають паски, заборонено прати, шити чи білити.
    Також господарі нічого не сіють ні на городі, ні на полі, бо все повсихає і не
    буде врожаю. Вони прибирають у садах, замітають у загородах, загрібають і палять вогонь. У Великодню п’ятницю у церкві відбувається
    служба, яку називають «Плащівницею» – це похорон Ісуса Христа. До цієї служби
    християни приготовляються душевно і тілесно. Вони не куштують нічого, поки не
    зайде сонце і не попрощаються зі усіма знайомими. Протягом дня господині
    займаються тільки писанками, інші заняття (пекти, варити чи палити вогонь у
    кухні) заборонені. У передодень Великодньої неділі господині приготовляють
    великодний кошик та готують різні смачні страви.

    Великодня служба Воскресіння Ісуса Христа

    Опівночі з суботи на неділю починається Великодня служба
    Воскресіння Ісуса Христа. Найважливіший момент служби наступає тоді, коли
    священик виносить світло, що символізує Воскресіння Сина Божого. Із того часу
    всі християни вітають одні одних словами «Христос Воскрес!» і відповідають на
    вітання «Воістину Воскрес!». Це вітання вживається протягом сорока днів після
    Великодня, аж до Вознесіння Христового. Після того як віруючі беруть світло,
    вони йдуть на цвинтар, де запалюють свічки на могилах померлих рідних, щоб
    розділити із ними цю велику радість. Великодня Воскресна Служба триває аж до
    ранку. У неділю рано, на схід сонці, люди стають коло церкви із
    великодніми кошиками. В кошиках обов’язково лежать паски, писанки, сир, масло
    та інше. У паску господині ставлять гарну свічку, яку називають «тріца», із
    якою повертаються додому, щоб повідомити домашнім, які через хворобу не могли
    піти до церкви, що Христос Воскрес. Кошик накривається найгарнішим вишитим
    рушником. Коли панотець освячує кошики, по їх вмісту можна судити про
    майстерність господинь. Після освячення всі віруючі поспішають додому. Є таке
    повір’я, що той, хто дійде перший додому, буде мати щастя в сім’ї та добробут у
    господарстві.

    Великодній стіл

    Вдома вся родина сідає до столу, члени сім’ї разом кажуть
    молитву «Отче наш», куштують дори та свяченої води, і аж потім починають
    пригощатися смачними стравами. Існує звичай за великоднім столом влаштовувати
    перемагання писанок. Члени сім’ї беруть писанки і цокаються ними. У кого
    залишається писанка не розбита, той цокає писанкою до чола, кажучи: «Щоб голова
    була здорова цілий рік». У Великодню неділю після обіду віруючі йдуть до церкви для мирування. Кожний має при собі писанки, щоб подарувати друзям. Після мирування християни розходяться по цвинтарі, щоб запалити свічку і помолитися за померлих.

    Перший та другий день Великодня

    У понеділок також відбувається служба у церкві. Після служби
    панотець та християни виходять надвір, i біля церкви відбувається освячення
    води. Діти несуть образи, а парубки корогви. Всі присутні беруть освяченої води
    у свою посудину. Освячена вода береже людей від хвороби, від страху, від усякого
    нещастя. Є ще й такий звичай у понеділок: хлопці йдуть купати дівчат.
    Давно хлопці використовували воду, а тепер – парфуми. Дівчата дарують хлопцям
    гарні писанки. Після Великодня відбуваються танці, різні забави, таким чином,
    віруючі радіють Воскресінню Ісуса Христа.

  • Великодні звичаї на Буковині

    Великодні звичаї на Буковині

    Незабаром настане Великдень – свято світла, радості та надії для
    всього людства. В українських селах на мальовничій Буковині християни свято
    дотримуються рідних великодніх традицій та звичаїв. Сьогодні, про ці звичаї
    розповість вчителька Анка Штюбіану, яка викладає українську мову у Восьмирічній Балківецькій школі, уродженця села Негостини
    Сучавського повіту.


    Великий піст

    Великдень у християнській вірі – це свято Воскресіння Ісуса
    Христа, яке дало шанс віруючим позбутися гріхів, почати нове, безгрішне та
    чисте життя. Християни приготовляються до цього свята через піст та молитву. Протягом семи тижнів, скільки триває піст,
    християни приготовляються до Великодня. Цей період, можна сказати, виховує
    тверду волю, люди стараються очистити тіло від шкідливих речовин, а душу від
    поганих слів та вчинків. Піст – не строгий закон, його дотримують тільки ті,
    котрі можуть і по-справжньому бажають цього. Є такі побожні люди, що в перший
    день посту тільки після повернення із поклонів (з вечірньої служби) куштують
    пісних страв. Традиційні пісні страви – це квасоля, біб, гриби, різні фрукти та
    овочі. Першої суботи Великого посту віруючі йдуть до церкви і несуть «сорокоустено»,
    тобто, муку, оливу, калач, вино, різні фрукти та інше для освячення. Це
    подається в ім’я померлих із родини, а панотець роздає бідним людям із села.
    Кожної суботи протягом посту відбувається Служба Божа на спомин тих, що
    відійшли у царство небесне. Також три тижні перед Великоднем у церкві
    проводяться поклони – вечірня служба, на яку приходять всі бажаючі помолитися
    Богу.

    Бечкова, Шуткова або Вербна неділя

    Неділю перед Великоднем в Негостині називають Бечковою, а в
    інших українських селах Шутковою чи Вербною неділею. Звичаї цього дня пов’язані
    із давнім святкуванням весни, з пробудженням природи. Слово бечка походить від
    слова вербичка. Верба – це одне із перших дерев, яке пробуджується після
    зимового сну і розпускає бруньки. Гілки бечки символізують пальмові гілки,
    якими люди вітали Ісуса Христа, коли Він увійшов у Єрусалим, співаючи: «Осана
    благословен той, що йде в ім’я Господа!» Це відбувалося за тиждень до
    Воскресіння. Існує такий звичай: у неділю віруючі приносять на Службу Божу
    гілки бечки для освячення, а потім, повертаючись після Служби додому, вони
    торкають один одного гілкою бечки промовляючи: «Бечка б’є, не я б’ю, від сьогодні
    за тиждень – Великдень!» Так, ідучи додому, християни повідомляють всім, кого
    зустрічають, про наближення Великодня. Вдома гілка бечки ставиться коло образа
    чи у збанок. А ще є звичай з’їсти одну бруньку, щоб здоров’я було міцним. У
    Бечкову неділю віруючі можуть куштувати крім пісних страв рибу і вино.

    Великий тиждень



    Протягом Великого тижня, якого ще називають Страсним тижнем, в понеділок,
    вівторок, середу і четвер у церкві відбуваються «поклони». Четвер перед
    Великоднем називають Страсним, тому що в цей день спіймали і мучили Ісуса
    Христа. Цього дня господині випікають паски, заборонено прати, шити чи білити.
    Також господарі нічого не сіють ні на городі, ні на полі, бо все повсихає і не
    буде врожаю. Вони прибирають у садах, замітають у загородах, загрібають і палять вогонь. У Великодню п’ятницю у церкві відбувається
    служба, яку називають «Плащівницею» – це похорон Ісуса Христа. До цієї служби
    християни приготовляються душевно і тілесно. Вони не куштують нічого, поки не
    зайде сонце і не попрощаються зі усіма знайомими. Протягом дня господині
    займаються тільки писанками, інші заняття (пекти, варити чи палити вогонь у
    кухні) заборонені. У передодень Великодньої неділі господині приготовляють
    великодний кошик та готують різні смачні страви.

    Великодня служба Воскресіння Ісуса Христа

    Опівночі з суботи на неділю починається Великодня служба
    Воскресіння Ісуса Христа. Найважливіший момент служби наступає тоді, коли
    священик виносить світло, що символізує Воскресіння Сина Божого. Із того часу
    всі християни вітають одні одних словами «Христос Воскрес!» і відповідають на
    вітання «Воістину Воскрес!». Це вітання вживається протягом сорока днів після
    Великодня, аж до Вознесіння Христового. Після того як віруючі беруть світло,
    вони йдуть на цвинтар, де запалюють свічки на могилах померлих рідних, щоб
    розділити із ними цю велику радість. Великодня Воскресна Служба триває аж до
    ранку. У неділю рано, на схід сонці, люди стають коло церкви із
    великодніми кошиками. В кошиках обов’язково лежать паски, писанки, сир, масло
    та інше. У паску господині ставлять гарну свічку, яку називають «тріца», із
    якою повертаються додому, щоб повідомити домашнім, які через хворобу не могли
    піти до церкви, що Христос Воскрес. Кошик накривається найгарнішим вишитим
    рушником. Коли панотець освячує кошики, по їх вмісту можна судити про
    майстерність господинь. Після освячення всі віруючі поспішають додому. Є таке
    повір’я, що той, хто дійде перший додому, буде мати щастя в сім’ї та добробут у
    господарстві.

    Великодній стіл

    Вдома вся родина сідає до столу, члени сім’ї разом кажуть
    молитву «Отче наш», куштують дори та свяченої води, і аж потім починають
    пригощатися смачними стравами. Існує звичай за великоднім столом влаштовувати
    перемагання писанок. Члени сім’ї беруть писанки і цокаються ними. У кого
    залишається писанка не розбита, той цокає писанкою до чола, кажучи: «Щоб голова
    була здорова цілий рік». У Великодню неділю після обіду віруючі йдуть до церкви для мирування. Кожний має при собі писанки, щоб подарувати друзям. Після мирування християни розходяться по цвинтарі, щоб запалити свічку і помолитися за померлих.

    Перший та другий день Великодня

    У понеділок також відбувається служба у церкві. Після служби
    панотець та християни виходять надвір, i біля церкви відбувається освячення
    води. Діти несуть образи, а парубки корогви. Всі присутні беруть освяченої води
    у свою посудину. Освячена вода береже людей від хвороби, від страху, від усякого
    нещастя. Є ще й такий звичай у понеділок: хлопці йдуть купати дівчат.
    Давно хлопці використовували воду, а тепер – парфуми. Дівчата дарують хлопцям
    гарні писанки. Після Великодня відбуваються танці, різні забави, таким чином,
    віруючі радіють Воскресінню Ісуса Христа.

  • Різдвяні звичаї за старим стилем у Вишівській Долині

    Різдвяні звичаї за старим стилем у Вишівській Долині

    З давніх-давен у селі Вишівська Долина Марамороського повіту, яке розміщене на кордоні з Україною, живуть етнічні українці гуцули, які зберегли звичаї і традиції, успадковані від своїх дідів та прадідів. Сьогодні, на перший день Різдва за Юліанським календарем, про різдвяні звичаї розповість уродженця села вчителька історії Марія Папарига, керівник вокально-інструментального гурту «Молоді гуцули».


    Святий вечір

    Для
    Різдва жінки піклуються про чистоту в хатах, а останні дні до свята присвячені
    підготовці найкращих страв. Чистота має бути не тільки матеріальною, але й
    духовною, ось чому люди тримають піст. За два дні до Надвечір’я Різдва
    Христового жінки готують страви, що містять м’ясо, але напередодні Різдва жінки
    присвячують час готуванню пісних страв. Вранці діти йдуть до домів людей, щоб
    побажати їм щасливих свят, тобто вінчувати. У цей день всі постять (люди нічого
    не їдять і не п’ють), а всі дванадцять страв, пісних, будуть готові ввечері,
    коли кожна сім’я сяде за стіл.
    Є
    деякі правила, які слід поважати тоді, коли приготовляється сім’я до столу: скатерка
    повинна бути білою, це нагадує про пелюшки Ісуса, під столом потрібно ставити
    отаву, знак того, що Ісус народився у яслах, весь будинок кадити ладаном, щоб
    вигнати злих духів, на столі запалити свічку, її світло означає світло зірки,
    яка показала волхвам дорогу до місця, де народився Ісус. На столі є домашній
    хліб, який виготовляється у нашому селі тільки на Різдво і називається «христільник»
    або «васильок». Серед традиційних страв, які розміщені на столі на Святвечір,
    можна згадати: гриби з часником, гриби з соусом (гриблянка), варена пшениця,
    сушені сливи, пісні голубці із грибами, пісний горох та інші. Після того, як
    люди повечеряли, малі діти приходять колядувати. Вони питають господарів чи
    приймають коляду: «Приймаєте, чесні газди, Христову колядку?». Якщо приймають,
    вони входять до хати, колядують і отримують за це гроші. Пізніше збираються
    групи колядників різного віку, котрі колядують під вікнами хат, а після
    завершення коляди та вінчовань господарі запрошують їх до хати і пригощають.
    Такі ватаги колядують кожен вечір аж до третього дня свята. Колядують до після
    півночі, а о третій годині люди збираються до церкви, щоб брати участь на
    релігійній службі, яка у нас називається Осоночне.


    Символи свята

    Групи дітей, які ходять з колядою на Святвечір, не пропускають наступні речі: Дзвоник – хлопчики приходять до хати з бучком і дзвоником, символ пастухів. Зірка або звізда, яка позначила шлях магів до житла Ісуса, входить до дому людей кожного свята Різдва Христового. Прикрашена папером або оловом різних кольорів, крепірованим папером та репрезентативними фігурами, маленькими значками та маленькими іконами. Усередині можна розмістити ліхтарик для світла.


    Стара коляда

    Це
    група людей, особливо кураторів, які весь день колядують в людей, отримуючи за
    це гроші. Зі заробленого частина віддається до Церкви, а частина грошей
    залишається колядникам, щоб організувати вечірку після свят. «Стара Коляда»
    запитує кожних господарів яку колядку хочуть послухати, і вони зазвичай
    вибирають старі колядки. Цю групу колядників супроводжує музикант, що грає на
    скрипці, а прибуття групи в кожне господарство оголошується трубачем. Після
    завершення коляди є такий звичай «Гоп, старому на чізми!», коли молодиці або
    дівки запрошені до танцю, а музикант і танцюрист отримують невелику суму грошей
    за те що запросили до танцю. Цього року, на жаль, гостинне не буде, але ми з
    радістю чекаємо цю «стару коляду», щоб колядувала на нашому подвір’ї.


    Вифлиєм
    (Битлиєми)


    Це
    найважливіша особливість цього великого християнського свята. Кожен член цієї
    групи колядників одягнений за своєю роллю. Вифлиєм складається з дванадцяти чоловік: два
    ангели, чотири пастухи, три царі, Ірод та два масковані персонажі. На
    третій день святкування ця група організовує вечірку, яка знаменує закінчення
    урочистостей (розколяда) та завершення місії Вифлиєма, а через кілька тижнів
    організується більша вечірка. Цього року і цих зустрічей між колядниками вже не
    будуть організувати.


    Колядки


    Українці
    з Вишівської Долини можуть похвалитися справжнім скарбом – колядками. Репертуар
    українських колядок включає як старі колядки, що зберігаються від покоління до
    покоління, так і нові колядки. У кожної колядки є своя мелодія. Довгий час люди
    намагалися записувати колядки, щоб не забути та не загубити їх, але сьогодні ми
    пишаємося тим, що у нас є колекція колядок, зібрана в книжці «Ясная засвітила
    зоря» завдяки священику Юрію Сакалошу.

    Як я вже сказала, цього року ми не будемо
    святкувати точно так як іншими роками, але ми збережемо все що є рідним нам,
    всі наші традиції та звичаї, сподіваючись, що ця ситуація мине і ми знову зможемо
    святкувати як колись наші свята. Дякую Вам, шановні слухачі, за увагу й наприкінці прийміть від мене щирі вінчування:




    Віншування




    Вінчуємо, чесні газди,

    Щастям, здоров’ям.


    Та із вашим газдинятком,


    Із вашим чадом,


    Із хорошим любим родом,


    Із пресвятим Паном Богом,


    Ці всі свята ізкінчати,


    Ще найкращих ся діждати.


    На многая літ!

  • Різдвяні звичаї за старим стилем у Вишівській Долині

    Різдвяні звичаї за старим стилем у Вишівській Долині

    З давніх-давен у селі Вишівська Долина Марамороського повіту, яке розміщене на кордоні з Україною, живуть етнічні українці гуцули, які зберегли звичаї і традиції, успадковані від своїх дідів та прадідів. Сьогодні, на перший день Різдва за Юліанським календарем, про різдвяні звичаї розповість уродженця села вчителька історії Марія Папарига, керівник вокально-інструментального гурту «Молоді гуцули».


    Святий вечір

    Для
    Різдва жінки піклуються про чистоту в хатах, а останні дні до свята присвячені
    підготовці найкращих страв. Чистота має бути не тільки матеріальною, але й
    духовною, ось чому люди тримають піст. За два дні до Надвечір’я Різдва
    Христового жінки готують страви, що містять м’ясо, але напередодні Різдва жінки
    присвячують час готуванню пісних страв. Вранці діти йдуть до домів людей, щоб
    побажати їм щасливих свят, тобто вінчувати. У цей день всі постять (люди нічого
    не їдять і не п’ють), а всі дванадцять страв, пісних, будуть готові ввечері,
    коли кожна сім’я сяде за стіл.
    Є
    деякі правила, які слід поважати тоді, коли приготовляється сім’я до столу: скатерка
    повинна бути білою, це нагадує про пелюшки Ісуса, під столом потрібно ставити
    отаву, знак того, що Ісус народився у яслах, весь будинок кадити ладаном, щоб
    вигнати злих духів, на столі запалити свічку, її світло означає світло зірки,
    яка показала волхвам дорогу до місця, де народився Ісус. На столі є домашній
    хліб, який виготовляється у нашому селі тільки на Різдво і називається «христільник»
    або «васильок». Серед традиційних страв, які розміщені на столі на Святвечір,
    можна згадати: гриби з часником, гриби з соусом (гриблянка), варена пшениця,
    сушені сливи, пісні голубці із грибами, пісний горох та інші. Після того, як
    люди повечеряли, малі діти приходять колядувати. Вони питають господарів чи
    приймають коляду: «Приймаєте, чесні газди, Христову колядку?». Якщо приймають,
    вони входять до хати, колядують і отримують за це гроші. Пізніше збираються
    групи колядників різного віку, котрі колядують під вікнами хат, а після
    завершення коляди та вінчовань господарі запрошують їх до хати і пригощають.
    Такі ватаги колядують кожен вечір аж до третього дня свята. Колядують до після
    півночі, а о третій годині люди збираються до церкви, щоб брати участь на
    релігійній службі, яка у нас називається Осоночне.


    Символи свята

    Групи дітей, які ходять з колядою на Святвечір, не пропускають наступні речі: Дзвоник – хлопчики приходять до хати з бучком і дзвоником, символ пастухів. Зірка або звізда, яка позначила шлях магів до житла Ісуса, входить до дому людей кожного свята Різдва Христового. Прикрашена папером або оловом різних кольорів, крепірованим папером та репрезентативними фігурами, маленькими значками та маленькими іконами. Усередині можна розмістити ліхтарик для світла.


    Стара коляда

    Це
    група людей, особливо кураторів, які весь день колядують в людей, отримуючи за
    це гроші. Зі заробленого частина віддається до Церкви, а частина грошей
    залишається колядникам, щоб організувати вечірку після свят. «Стара Коляда»
    запитує кожних господарів яку колядку хочуть послухати, і вони зазвичай
    вибирають старі колядки. Цю групу колядників супроводжує музикант, що грає на
    скрипці, а прибуття групи в кожне господарство оголошується трубачем. Після
    завершення коляди є такий звичай «Гоп, старому на чізми!», коли молодиці або
    дівки запрошені до танцю, а музикант і танцюрист отримують невелику суму грошей
    за те що запросили до танцю. Цього року, на жаль, гостинне не буде, але ми з
    радістю чекаємо цю «стару коляду», щоб колядувала на нашому подвір’ї.


    Вифлиєм
    (Битлиєми)


    Це
    найважливіша особливість цього великого християнського свята. Кожен член цієї
    групи колядників одягнений за своєю роллю. Вифлиєм складається з дванадцяти чоловік: два
    ангели, чотири пастухи, три царі, Ірод та два масковані персонажі. На
    третій день святкування ця група організовує вечірку, яка знаменує закінчення
    урочистостей (розколяда) та завершення місії Вифлиєма, а через кілька тижнів
    організується більша вечірка. Цього року і цих зустрічей між колядниками вже не
    будуть організувати.


    Колядки


    Українці
    з Вишівської Долини можуть похвалитися справжнім скарбом – колядками. Репертуар
    українських колядок включає як старі колядки, що зберігаються від покоління до
    покоління, так і нові колядки. У кожної колядки є своя мелодія. Довгий час люди
    намагалися записувати колядки, щоб не забути та не загубити їх, але сьогодні ми
    пишаємося тим, що у нас є колекція колядок, зібрана в книжці «Ясная засвітила
    зоря» завдяки священику Юрію Сакалошу.

    Як я вже сказала, цього року ми не будемо
    святкувати точно так як іншими роками, але ми збережемо все що є рідним нам,
    всі наші традиції та звичаї, сподіваючись, що ця ситуація мине і ми знову зможемо
    святкувати як колись наші свята. Дякую Вам, шановні слухачі, за увагу й наприкінці прийміть від мене щирі вінчування:




    Віншування




    Вінчуємо, чесні газди,

    Щастям, здоров’ям.


    Та із вашим газдинятком,


    Із вашим чадом,


    Із хорошим любим родом,


    Із пресвятим Паном Богом,


    Ці всі свята ізкінчати,


    Ще найкращих ся діждати.


    На многая літ!