Tag: король

Король Міхай остаточно повернувся до своєї країни. Через тиждень після смерті у Швейцарії труна останнього монарха Румунії прибула, в середу вранці, на Батьківщину і була виставлена протягом кількох годин в замку Пелеш, що на курорті Сіная (південь). До цього місця, кажуть його близькі, Його Величність була дуже прив’язаною, бо він там народився 25 жовтня 1921 року. Церемонії у Замку Пелеш були призначені для офіційних осіб – президента Клауса Йоганніса, членів урядів та парламентів Румунії та сусідньої Республіки Молдова – єдині, які мали можливість принести там свої співчуття.

Ті, хто хоче віддати останню шану Королю, можуть зробити це в Королівському палаці, що в центрі Бухареста, де його катафалк залишиться до п’ятниці ввечері, в колишній тронній залі. Тисячі людей вже поклали квіти та свічки перед Палацом, який став місцем паломництва ще з вівторка, 5 грудня, коли була оголошена смерть монарха. Король Міхай буде похований у суботу, 16 грудня, у Куртя-де-Арджеш (південь), у королівській усипальниці православного середньовічного монастиря. Там знаходяться могили його дружини, королеви Анни, яка померла в минулому році, а також перших трьох королів Карола I, Фердинанда і Карола II з німецької династії Гогенцоллерн-Сігмаринген.

Встановлена на престолі Бухареста в 1866 році, вона збудувала сучасну Румунію, незалежну від Османської імперії з 1877 році, і довершену в 1918 році, коли в кінці Першої світової війни всі провінції з переважно румунським населенням об’єднались з Королівством. За даними Королівського дому, на церемонії поховання в Куртя-де-Арджеш очікується близько сто закордонних політичних діячів – королів, глав держав та урядів. Бухарестська влада оголосила триденний національний траур, у четвер, 14, п’ятницю, 15 і суботу, 16 грудня. Парламент вже вшанував пам’ять урочистим засіданням, організованим в понеділок, останнього Короля, який зійшов на престол в 1940 році, і був змушений зректись його і піти на заслання через сім років під тиском комуністичного уряду та радянських окупаційних військ.

Але в 1944 році саме молодий король Румунії витяг країну з орбіти нацистської Німеччини та повернув її до табору своїх традиційних союзників, Сполучених Штатів та Великобританії. Король Міхай символізував надію на відроджену і вільну Румунію і залишиться в пам’яті народу як великий можновладець, – сказав президент Клаус Йоганніс. Я втратила, як і весь народ, батька, – сказала перша з дочок короля кронпринцеса Маргарета. За її словами, Королівський дім продовжуватиме робити все можливе разом з основними інститутами держави для прогресу країни.

Смерть колишнього короля Румунії Міхая I не залишилася непоміченою за кордоном. Голова Європейської Комісії Жан-Клод Юнкер висловив глибокийжаль дізнавшись про його смерть. Мені приємно пам’ятати наші зустрічі, і я особливо хочу віддати належне тому, хто в 1997 році здійснив екскурсію по європейських столицях, щоб сприяти вступу Румунії до Європейського Союзу. Саме так починається послання співчуття направлене від його імені та Брюссельського виконавчого органу. 22 роки по тому, в 2019 році, країна, яку він так сильно любив, вперше головуватиме в Раді Європейського Союзу. Це буде важливим моментом як для Румунії, так і для майбутнього нашого Союзу, – сказав він.

У свою чергу, прем’єр-міністр Молдови Павел Філіп заявив, що після смерті короля Міхая І Румунія втрачає лідера з широким демократичним баченням, що був орієнтиром чесності, скромності та душевної шляхетності. Людина з великою мудрістю і високою людською цінністю, що носить в собі історію народу, і який залишиться в національній самосвідомості як символ румунської історії та культури, – заявив також прем’єр-міністр Молдови.

Особистість короля також висвітлена міжнародною пресою. Для АФП Його Величність втілила у ХХ-му столітті трагічну долю Румунії, яка була втягнута у Другу світову війну, а потім пережила комуністичний режим. Американська газета Вашингтон Пост зазначає, що король Міхай вів життя позначене політичною інтригою та майже всіма революціями, які відбулись в Європі в минулому столітті.

Змушений комуністами зректися престолу, він жив на засланні десятиліттями, щоб повернутися на батьківщину після розпаду радянського блоку- пише також американське видання, яке нагадує внесок короля Міхая щодо приєднання Румунії до НАТО та Європейського Союзу. Німецьке агентство DPA зазначає, що найвидатнішим політичним актом Міхая було оголошення війни нацистській Німеччині 23 серпня 1944 року та арешт гітлерівського союзника в Бухаресті прем’єр-міністра Іона Антонеску. І іспанська газета Ель Мундо підкреслює, що король Міхай був найважливішою особистістю, щоб зрозуміти конвульсивну європейську історію останніх восьми десятиліть, і його тривале вигнання протягом більше півстоліття було жорстким випробуванням життя, яке сильно вплинуло на його характер.

Після тривалої і важкої недуги у Швейцарії на 96-му році життя відійшов до
вічності Міхай І-й, останній король Румунії. Лікарі виявили у нього дві форми
раку. Таким чином в 2016 році він був змушений піти з суспільного життя,
склавши з себе королівські повноваження на користь принцеси Маргарети.

Через хворобу минулого року він не зміг взяти участь в церемонії похорон
своєї дружини – королеви Ани де Бурбон-Парма, яка померла у віці 92 років та
була похована в місті Куртя де Арджеш. Вони одружилися в 1948 році й утворили
найдовголітніше в історії Румунії королівське подружжя. Крім принцеси Маргарети,
вони мали ще чотирьох дочок: Елену, Ірину, Софію та Марію.

Кузен королеви Великої Британії Єлизавети IІ-ої, Міхай І-й був останнім з чотирьох монархів
німецької династії Гогенцоллерн-Зігмарінген, яка очолила Румунію в 1866 році і,
яка побудувала сучасну Румунію. Того року, 10 травня, Кароль I-й був проголошений правителем, а після
завоювання незалежності був коронований в 1881 році, ставши першим Королем
Румунії.

Міхай народився в 1921 році на румунському гірському курорті Сіная й є
сином короля Кароля II-го та
королеви Єлени. Він був проголошений королем ще дитиною, коли йому було всього
6 років, після смерті свого дідуся, короля Фердинанда, і відмови його батька
вступити на престол. Будучи неповнолітнім він правив країною під опікою
регентів: князя Ніколая, патріарха Мирона Крісті та голови Вищого касаційного
суду Георгія Буздугана.

У 1930 році батько Міхая І-го, Кароль II-й повернувся в країну і вступив на королівський
престол, а юний Міхай отримав титул Великого воєводи Алба-Юлії. Рівно через
десять років, після зречення Кароля II-го від престолу, 6 вересня 1940 року 19-річний Міхай знов отримав
королівську корону.

23 серпня 1944 року під час Другої світової війни
король Міхай наказав заарештувати фактичного главу держави – маршала Йона Антонеску та розірвав союзний договір Румунії з
гітлерівською Німеччиною, в результаті чого Бухарест повернувся до своїх традиційних союзників -
Сполучених Штатів Америки, Франції та Великої Британії.

На думку істориків, цей сміливий акт скоротив війну на 6 місяців і врятував
життя сотень тисяч людей. Через три роки, коли країна була практично окупована
Радянською армією, що привела до влади комуністичний уряд, король був змушений
зректися престолу і покинути країну, переїхавши спочатку у Великобританію, а
потім у Швейцарію. Комуністи
позбавили Міхая І-го румунського громадянства і заборонили повертатися на
Батьківщину.

Він очолював Румунський національний комітет, представлений як уряд у
вигнанні, хоча західні канцелярії ніколи не визнали цей статус. Король Міхай
І-й зміг повернутися в Румунію тільки після Антикомуністичної революції 1989
року, після того як нова влада повернула йому румунське громадянство, а згодом
і деякі маєтки. Як спеціальний посланник при західних канцеляріях він вніс свій
особливий вклад у зусилля зі вступу Румунії до НАТО у 2004 році та до ЄС у 2007
році.

У часи, коли мас-медіа приділяє великої уваги політикам, котрі проводять передвиборчу кампанію для парламентських виборів від 11 грудня або деяким ефемерним зіркам, минула майже непомічена 95-а річниця останнього короля Румунії. Концерт відбувся у вівторок ввечері у Румунському Атенеумі на честь короля Міхая І. Перша з його п’яти дочок кронпринцеса Румунії Маргарита розповіла про роль династії в історії країни і про моральний кодекс, за яким король керувався протягом усього життя: Ювілей Його Величності має місце в контексті відзначення 150 річчя Корони Румунії, яка служила історію Румунії, ідентичність і безперервність нації. Король Міхай прожив майже сто років з почуттям обов’язку, віри і любові до Батьківщини.

Ніколи не було й сліду гордості у ставленні останнього глави держави з часів Другої світової війни, який дожив до наших днів. Людина вірна демократичним принципам і традиційним союзам зі Сполученими Штатами Америки, Великобританією і Францією, він був сильним противником нацизму і комунізму і став у майже 30 років, небажаним для Гітлера і Сталіна. Король народився 25 жовтня 1921 року і зійшов на престол у вересні 1940 року. Маршал Іон Антонеску вважав його незрілим і посереднім, ігнорував і зневажав його в результаті чого Міхай довго залишався в його тіні. Не схвалив, але й не міг протистояти жодній помилці Антонеску, від антисемітської політики і до рішення залишитися вірним, незалежно від ризику, союзу з нацистською Німеччиною і зобов’язанням перед Гітлером.

Але 23 серпня 1944 року, коли Червона Армія вступила в Румунію і погрожувала знищити Бухарест, з неймовірною мужністю, король наказав заарештувати маршала Антонеску і вихід країни з Осі та її приєднання до антигітлерівської коаліції. Історики сьогодні практично одностайні: рішення Міхая завдало сильної шкоди німецькій військовій машині і скоротило війну на шість місяців, тим самим обмежуючи втрати людських життів та матеріальних збитків в Європі. Король Міхай був змушений зректися престолу і покинути країну 30 грудня 1947, в той час, коли країна перебувала під владою маріонеткового комуністичного уряду і практично була під радянською військовою окупацією. Щоб вижити за кордоном, повалений правитель, не соромився ремонтувати автомобілі або бути фермером.

Він постійно був предметом інформативного переслідування скоординованого політичною поліцією комуністичного режиму в Бухаресті. Вигнаний з батьківщини у 26 років, король зміг повернутися лише у 75 років, після антикомуністичної революції. Розсудливість, елегантність, смиренність, які супроводжували його суспільну діяльність всиляють в більшості румунів повагу. Деякі з них, часто запитуються як виглядала б Румунія сьогодні без зречення в 1947 році, без кривавої комуністичної диктатури і перехідного періоду, що послідував.

25 жовтня відзначається День румунської армії,
позначений військовими і релігійними церемоніями у всіх гарнізонах в країні,
так і в закордонних театрах військових дій. Міністр оборони Міхня Моток
підкреслив значимість цього дня: Це день, коли ми вшановуємо традиції
Армії, що передавалися з покоління в покоління, від могутніх будівельників
історії нашого народу до військовослужбовців
третього тисячоліття, загартованих в театрах військових дій. Це день, коли ми
вшановуємо всіх героїв, полеглих в боях, понесених нашою Армією протягом усієї
історії. Це нагода подякувати ветеранам нашої Армії, як хоробрим солдатам, які
повернулися живими з останньої світової війни, так і тим, хто виконував
міжнародні місії протягом останніх десятиліть.

Установа, якій, відповідно до всіх соцопитувань
проведених в посткомуністичній Румунії, найбільше довіряють її громадяни,
Румунська армія відзначається, так само, і в сусідній Республіці Молдова.
Міністр оборони Респ. Молдова Анатол Шалару говорив про жертву румунських
солдатів, які загинули в боях під час Другої світової війни. Дякуємо тим, хто
тоді віддав своє життя за віру, націю і справедливість, в результаті чого
нинішні покоління можуть розмовляти румунською мовою, – сказав міністр оборони
прозахідного кишинівського уряду. Сама дата 25 жовтня пов’язана, до речі, з
Другою світовою війною.

Тоді, в 1944 році, після захоплення міста Карей (північний
захід), Армія визволила останній клаптик румунської землі в північній
Трансільванії, яка до тоді перебувала під угорською окупацією. Як головні герої
тих моментів, так і історики кажуть, що це могло б статися раніше, і що офіцери
вважали за краще залишити свої війська відпочити за кілька днів до останнього
штурму, так щоб перемога в Карей співпала з днем народження короля Міхая I,
який був тоді головнокомандуючим армії. Король Міхай І, який народився 25 жовтня 1921 року, був
останнім з чотирьох королів німецької династії Гогенцоллерн- Сігмарінген,
встановленої на трон в Бухаресті у 1866 році, і яка побудувала сучасну Румунію.
Він вступив на трон в 1940 році після зречення престолу свого батька, Карола
II.

23 серпня 1944 року, Король наказав заарештувати
фактичного главу держави, маршала Іона Антонеску, розірвання Румунією союзу з
нацистською Німеччиною і повернення до своїх традиційних союзників, США і
Великобританії. На думку істориків, це рішення скоротило війну, принаймні, на
шість місяців і врятувало тисячі життів. Три роки по тому, коли країна
перебувала, практично, в умовах військової радянської окупації і була очолена
маріонетковим комуністичним урядом, Король був змушений відректися від престолу
і жити у вигнанні на Заході. Король зумів повернутися додому тільки після
антикомуністичної революції 1989 року, коли йому було повернуто відкликане
комуністами румунське громадянство і частина майна. Король Міхай утверджував, в
якості спеціального посла у великих західних канцеляріях, вступ Румунії в НАТО,
в 2004 році, і ЄС, в 2007 році.

Населений пункт Севершін розташований на заході країни, в повіті Арад. Перша документальна згадка датується 1479-м роком. Розташований він на правому березі ріки Муреш, між горами Хігіш та Гроча. Найближчими великими містами є Арад (на відстані 86 кілометрів) та Дева (на відстані 67 км). Дослідження та археологічні розкопки проведені в місцевості Севершін дослідниками арадського Музею історії свідчать про наявність цивілізації на теперішній території населеного пункту Севершін та його околиць ще під час даків. Місцевість розташована на висоті 164 метри над рівнем моря. Завдяки багатству природи цих чудових краєвидів, численні любителі природи, спокою й краси збудували в цій зоні котеджі, куди приїжджають у вихідні або на довший час.

На місці теперішнього Королівського замку знаходився у вісімнадцятому столітті замок шляхетної родини Форрай. Він був побудований між 1650-1680 рр. Наприкінці угорського панування у Трансільванії він належав Каролу Хуняді, який прожив там до 1932 року. Після його смерті, замок попадає у власність товариства Корвін, мажоритарним акціонером якого був Антон Мочоні. 26 березня 1943 року він продав більшість акцій королю Міхаю I. Цей замок ніколи не належав королю Каролю II. Перебудований на початку ХІХ століття, в неокласичному стилі, замок зазнав протягом десятиліть численні перетворення інтер’єру і екстер’єру. У 1948 році був конфіскований комуністами, але, як і всі інші маєтки королівський замок повернувся у власність королівського будинку 1 червня 2001 року. Після націоналізації, Замок Севершін, був почергово лікарнею, санаторієм для людей з нервовими захворюваннями, а в 1967 році Ніколає Чаушеску вирішив перетворити його на Гостьовий будинок – резиденцію для глав держав, виділивши понад 50 мільйонів леїв на масштабні ремонтні роботи. І хоча за ці роки виділилися значні суми для різних технічних послуг, Чаушеску відвідав замок лише двічі, в 1969 і 1979 роках. Після революції замок Севершін став одним з найцікавіших туристичних визначних пам’яток повіту Арад. У той період ті, хто хотіли провести ніч в спальні сім’ї Чаушеску, наприклад, могли зробити цього. Замок пропонував прекрасне розміщення в семи номерах та трьох квартирах.

Повернутий Королю Румунії Міхаю І, Замок Севершін оживив після того як пробув в руках комуністів на протязі десятків років. Неокласична архітектура, парк на території 20 гектарів з рідкісними видами дерев столітньої давності, фотографії з молодим і теперішнім королем Міхаєм І – це незабутній для туристів декор. Кронринцеса Маргарета попіклувалася відновленням парку і замку у тому ж стилі, створеному в 1943 році королевою-матір’ю Еленою. Після повернення замку, король відмовився від старих меблів. У травні 2007 року почалися ремонтні роботи за планом, розробленим архітектором Королівського дому Шербаном Стурдзою, які тривали до жовтня 2015 року. Спальня з рожевою ванною зберігає у ванні рожевий фаянс з Флоренції ще з часів Королеви Елени, матері короля Міхая І. Блакитна кімната декорована меблями в стилі Арт Ново 20-х років, відновлює, таким чином, королівську атмосферу тих років.

З 2001 року, після того, його було повернуто королю Міхаю I, туристам не дозволено відвідати замок, вони можуть тільки захоплюватися ним здалеку. Проте, в деяких ситуаціях, ворота королівського домену відкриваються і цю красиву будівлю можна побачити поблизу. Традиційно, королівська сім’я проводять зимові канікули в замку Севершін. Вона приймає колядників, які приходять із сусідніх населених пунктів. Крім того, у день Різдва, члени королівської сім’ї беруть участь в богослужінні, що відправляється у тамтешній православній церкві. І весь час, члени королівської родини використовували цей момент, щоб зробити подарунки малозабезпеченим сім’ям громади. Ворота замку відкриті так само і у дні Національного фестивалю літератури «Дорел Сібії, який щорічно проводиться в Севершін.

Місцева культура і не лише добре зображена в кокетному Музеї мистецтва, що носить ім’я видатного місцевого художника Еуджена Поп. Поблизу музею знаходиться і меморіальний дім Еуджена Поп. Ріка Муреш, яка перетинає село із сходу на захід, а також долини й озера приваблюють любителів риболовлі провести вільний час активно, а саме ловити різні види риб, від щук до пічкурів. А в Долині Троашу можна ловити форель. І теж тут можна відвідати дерев’яну церкву подаровану в 1784 році бухарестським музеєм румунського селянина.

У 94 роки, діагнозтований з двома формами раку, Король Міхай переніс недавно операцію і в даний час знаходиться на комплексному післяопераційному лікуванні. Він оголосив принцесу Маргариту зберігачем Корони і виконувачем його проектів. Король написав прощального листа, якого прочитав глава Королівського дому Ендрю Поппер: В останні тижні я отримав повідомлення про серйозний медичний діагноз. Це відбувається, коли сім’я і країна відзначають 150-у річницю заснування династії і сучасної румунської держави. Я впевнений, що моя дочка Маргарита, проявить мудрість і силу, щоб представляти мене і виконувати всі мої громадські повноваження. Я попросив Королівську Раду продовжити свою місію і допомагати принцесі Маргариті. Міхай,Король, 1 березня 2016 року.

Завершився, таким чином, в однаковій мірі героїчний і трагічний період в історії Румунії. У 19 років, Міхай зійшов на престол, в 1940 році, після зречення свого непопулярного батька Кароля II. Сприйнятий як незрілий, якого легко міг маніпулювати, маршал Іон Антонеску, який вивів Румунію на орбіту нацистської Німеччини, король довго залишався в тіні. Але 23 серпня 1944 року, коли результат Другої світової війни був передбачуваним, молодий монарх мав мужність заарештувати Антонеску, щоб вивести країну з союзу з Гітлером і приєднатися до своїх традиційних союзників, англо-американців.

На думку істориків, перехід у табір союзників Бухареста скоротив війну, принаймні, на шість місяців і врятував тисячі життів. Румунії та її королю, було відмовлено право фігурувати серед переможців. 30 грудня 1947 року, коли країна перебувала практично під радянською військовою окупацією, і була керована маріонетковим комуністичним урядом, король був змушений відректися від престолу і піти у вигнання. Кілька десятиліть міг звертатися до свого народу, який залишився за залізною завісою, тільки через радіопослання. Через ідеологічні забобони утвердженні комуністичною диктатурою, ліва влада встановлена після антикомуністичної революції 1989 року, заборонила протягом багатьох років королю повернутися на батьківщину.

Тільки в 1997 році, Уряд в якому переважали християн-демократи сприяв репатріації монарха, повернув йому румунське громадянство, відкликане комуністами, і дещо з його майна. Король знову, безумовно, почав працювати на користь своєї країни. Він сприяв вступу Румунії в НАТО і Європейський Союз, демократизації та декомунізації інститутів, брав участь в благодійних програмах і, таким чином, став одним з найулюбленіших і шанованих громадських діячів. Президент Клаус Йоганніс висловив сподівання, що король має силу подолати ці важкі моменти, а королівська сім’я залишиться тією ж особливою віхою надії і солідарності. У свою чергу, прем’єр-міністр Дачіан Чолош нагадав, що король дав людям протягом десятиліть, любов, надію та підтримку.

Військові та релігійні церемонії, виставки військової техніки, художні моменти і спортивні змагання були проведені в неділю в Румунії з нагоди Дня армії. У місті Арад (захід Румунії) була вшанована пам’ять героїв, що воювали і загинули у н.п. Пеуліш, восени 1944 року, після того, як Румунія повернула зброю проти нацистів.

Жменька курсантів Військового училища Радна, віком між 18 і 20 років, вдалося притримати на місці угорські та німецькі війська, що були набагато краще оснащеними і досвідченими. Битва ввійшла в історію як одна з найбільш жорстокіших битв другої світової війни. Президент Клаус Йоганніс, який взяв участь у заходах в Араді, заявив: Це день вшанування пам’яті наших героїв, які віддали свої життя для того, щоб цей народ міг проіснувати протягом всієї історії, тих, хто присвятив себе справі захисту Батьківщини, які допомогли, цінною життя, у створенні народу і румунської держави але й тих, хто втратив своє життя в міжнародних місіях, в ім’я загальнолюдських цінностей і принципів.

Міністр оборони Мірча Душа вирішив бути присутнім у населеному пункті Карей (північний захід), де був відзначений інший пам’ятний момент Другої світової війни: визволення Трансільванії, румунської землі, окупованої угорцями: 71 рік тому, тут, у Карей і Сату-Маре, солдати Румунської армії повернули останню сторінку больового розділу тих часів, повернувши Трансільванію в її звичайні кордони, поряд з решти територією Румунії.

У другій світовій війні, румунські солдати увійшли в історію і в Сталінграді, на території колишнього СРСР. Там, Румунська армія зазнала найчисельніші людські втрати у своїй історії: 155.000 загиблих, поранених і зниклих безвісти, точна кількість загиблих не будучи визначена ніколи. У неділю, в День румунської армії, в н.п. Россошка, недалеко від Волгограда, колишнього Сталінграда, було відкрите перше в Росії кладовище румунських солдатів, загиблих в роки Другої світової війни. Тут будуть перепоховані всі румунські солдати, чиї останки лежать на кладовищах інших російських населених пунктів.

Важливу роль у Другій світовій війні зіграв і колишній король Румунії Міхай I, якому 25 жовтня сповнилося 94 роки. Крон-принцеса Маргарета привітала свого батька від імені всіх румунів: Король Міхай І провів майже сторіччя життя будучи справжнім державним діячем, спокійним, хоробрим, добрим і справедливим. Коли справа дійшла про його обов’язки і принципи, Король умів бути рішучим, іноді безпощадним.

Єдиним нині ще живим верховним головнокомандувачем збройними силами держави у Другій світовій війні, Король Міхай рішуче вплинув на хід війни – вирішив вивести Румунію з союзу з Німеччиною. Відомо, що це сміливе рішення скоротило принаймні на шість місяців тривалість війни.

Мало постатей в історії румунського народу виявилися настільки ж суперечливими як король Кароль II, який очолював Румунію з 8 червня 1930 по 6 вересня 1940 роки. Старший син короля Фердинанда і королеви Марії, Кароль був зарозумілим, бунтівним, легковажним, властолюбним, гордим, мстивим, а також любив скористатися слабкістю інших людей.



Він мріяв стати абсолютним національним лідером, полюбляв плести інтриги і оточував себе подібними до себе людьми. Теж він створив королівську камарилью, винну в прийнятті ряду політичних рішень, які принесли велику шкоду країні.



У 1918 році він самовільного залишив свій полк, що прирівнювалося до дезертирства та без згоди парламенту одружився з дочкою генерала Зізі Ламбріно. Це був перший його легковажний вчинок, а потім були інші, як наслідок його стилю управління державою. Історики не виключають його причетність до вбивства премєр-міністра Йона Г. Дуки 29 грудня 1933 року, який раніше виступав проти його вступу на престол у 1930 році. Усе досягло кульмінації в 1940 році, коли Румунія втратила Бессарабію, Північну Буковину, Північну Трансільванію і Південну Добруджу. Уся поведінка Кароля II свідчить про його емоційну незрілість і демонструє, що він ніколи усвідомив роль монарха у демократичній державі.



Зростання популярності фашистської партії «Залізна гвардія» та її лідера Корнелія Зелі Кодряну створило великий дискомфорт Каролю ІІ. У 1937 р. король покликав до себе лідера фашистської організації і запропонував йому посаду премєр-міністра. Однак він це обумовив своїм призначенням на посаду лідера організації. Кодряну йому відмовив, а Кароль ІІ ніколи не забув цього та інсценував йому судовий процес, в результаті якого у квітні 1938 року Корнеліу Зеля Кодряну був засуджений до смерті, ув’язнений і страчений разом з іншими 13 соратниками у листопаді того ж року.



У наслідок значних територіальних втрат Румунії в 1940 році Кароль ІІ був змушений 5 вересня зректись престолу, а його наслідником став його син Міхай. Кароль ІІ домовився з генералом Іоном Антонеску, який став новим премєром, дати йому можливість покинути країну разом з його коханкою Еленою Лупеску та кількома друзями. Легіонери вимагали смерті Кароля, тому його відхід відбувся у повній таємниці. Але легіонери таки дізналися про його втечу і переслідували Кароля до кордону.



У 1940 році лейтенант Гьорге Теодореску був призначений командуючим військовим підрозділом, що охороняв поїзд, на якому Кароль покинув Румунію. У 1983 році він розповів про напад легіонерів «Залізної гвардії» на королівський потяг. Запис ми отримали з архіву Центру усної історії Румунського товариства радіомовлення: «Ми не думали, що легіонери відважаться напасти на поїзд. На всяк випадок у локомотиві поїзду я розмістив двох військовослужбовців з кулеметом. Вони отримали наказ, у разі нападу легіонерів відкрити вогонь, але нікого не вбивати. Я та ще двоє сержантів охороняли королівський вагон. Після обіду, 7 вересня, поїзд прямував до Тімішоари. Ми зайшли у королівський вагон і побачили Кароля та Елену Лупеску, вони пили каву і палили. Король усміхнувся мені, потиснув руку, але нічого не сказав, а я пішов далі у вагон в якому знаходилась охорона.»



Легіонери хотіли помститися королю за вбитого лідера. Однак поспішна підготовка операції призвела до її провалу. Гьорге Теодореску: «Коли ми наближались до тімішоарського вокзалу, вздовж залізниці стояли солдати, які віддавали нам честь. Поїзд призупинився, ми наближувались до перону. Я уважно стежив за тим, що відбувалось на пероні, який був безлюдним. Я подумав, що все гаразд, але коли потяг зупинився двері вокзалу відчинились і не перон вийшло майже 300 легіонерів у зелених сорочках. У той момент поїзд рушив. Я почув наказ “Легіонери, вогонь!”. Декілька з них спробували стрибнути на потяг. Почалася стрілянина, я побачив як зі стін вокзали летіли шматки цегли. Потяг почав розвивати швидкість, легіонери залишилися позаду. У Жімболії ми вже не зупинялися, так само й на кордоні. Потяг зупинився аж на першій югославській станції Велика Кікінда.»



Легіонерські кулі не спричинили значної шкоди потягу, було розбито лише кілька вікон, тому що поспішаючи легіонери взяли з собою лише пістолети. Проте вони продовжили переслідування на іншому локомотиві та на автомобілі префекта. 60 км вони гналися за королівським поїздом. Лише кордон з Югославією врятував Кароля ІІ від смерті. (Стеліу Ламбру, Микола Онужик, Василь Каптару)