Tag: кінофестиваль

Дві румунські кінострічки мали світову
прем’єру на 72-му Каннському кінофестивалі, що
пройшов з 14 по 25 травня.
La Gomera/Свистуни у постановці режисера
Корнеліу Порумбою, увійшла до офіційного конкурсу, а
короткометражний фільм Останній шлях до моря режисера Аді
Войку був показаний у розділі «Semaine
de la Critique».

Фільм La Gomera, п’ятий повнометражний фільм
Корнеліу Порумбою був знятий у Румунії, Іспанії та Сінгапурі у 2018 році, а у
ролях виступили Влад Іванов, Катрінел Менгія, Родіка
Лазар, Сабін Тамбря, Агусті Вілларонга, Кристобаль Пінто і
Антоніо Буіл. Крісті, корумпований румунський поліцейський, який причетний
до домовленості з мафією у розмірі 30 мільйонів
доларів, прибуває на острів Ла Гомера, в
Іспанію, щоб навчитися «Ель-Сільбо», мови свисту,
що використовується місцевими жителями. Кодована мова допоможе йому звільнити
Жолта, торговця наркотиками, що перебуває під вартою в Бухаресті і є єдиним членом угрупування, який
знає, де приховані гроші.

Корнеліу
Порумбою розповідає нам історію цього фільму: «Я був у Франції і
побачив телерепортаж про острів і про цю кодовану мову. Це було десять років
тому, коли я закінчив зйомки до кінострічки «Поліцейський, прикметник».
Документальний фільм залишився в моїй пам’яті, я почав читати про цю свистливу
мову, і коли почав думати про фільм, то подумав що повинен його зняти у вигляді
поліцейського трилера. Написав кілька версій, і працював над ним постійно десь
чотири роки. Фільм цей означав досить серйозну документацію. Спочатку для цього
я використав інтернет, нарешті дістався до острова, щоб краще зрозуміти, про що
йде мова. На острові «La Gomera» я побував десь три-чотири рази. Крім того,
оскільки ця мова свисту викладається в школах на острові як обов’язковий
предмет, я весь час працював на острові з викладачем, завідуючим кафедри «Ель
Сільбо», який приїхав потім до Румунії, щоб навчити цієї мови акторів у фільмі.
Так, що я мав можливість поговорити з фахівцем.»

Корнеліу Порумбою вважає, що «La Gomera», кінострічка, яка конкурувала в
Каннах з фільмамиПедро Альмодовара, Джима Джармуша,
Квентіна Тарантіно та Кена Лоача, є
природним продовженням його діяльності: «З
тематичної точки зору, фільм пов’язаний з двома моїми
попередніми фільмами «Було це чи не було?» та «Поліцейський,
прикметник», два фільми, чиєю центральною темою є мова. В
Було це чи не було? вся громада намагалася визначити концепцію
революції і зрозуміти, що саме вони
пережили, а кінострічка Поліцейський,
прикметник – це також фільм про мову, бюрократичну мову, політичну мову,
так що цей фільм став природним продовженням, як свого роду пошук. Я вважаю, що всі
мої фільми стосуються спілкування, це тематика, що повторюється в моїх фільмах.»

Останній шлях до моря – відібраний у розділі «Semaine de la
Critique», що зосереджується на виявленні нових талантів у сфері кіно – це другий художній короткометражний фільм в
кар’єрі режисера Аді Войку після кінострічки Туман, нагородженої в Анжері і Санкт-Петербурзі. Дія відбувається у вагоні потягу, що прямує до моря. Шість пасажирів розмовляють між собою, але підозра, що виникає в певний
момент, перетворює ситуацію на неможливу. Перш ніж почати знімати фантастичні фільми, Аді Войку зняв документальні фільми («Румуни в Україні», «Вікторія», «Метробрендинг», «Історія любові між людьми та предметами», «Обличчя дельти»), але він заявив, що не зупиниться на документальному фільмі, і що важливою не є форма висвітлення певної історії. Аді Войку: «Художній фільм – це теж
кіно, і якщо деякі історії можуть стати темами документальних фільмів, то інші
краще підходять для художніх фільмів. На мій погляд, саме тому з’явилася фантастика,
з необхідності розповідати певні історії, про які не можна розповісти у документальному
фільмі.»

У головних ролях короткометражного фільму Останній шлях до
моря зіграли відома поетеса Анжела
Маркович (Марінеску), Ана Чонтя,
КрістінаЖунку, Сільвіу Дебу, турецький актор
Саліх Йільдірім та Аліна Віор.
Перед прем’єрою в Каннах актриса Ана Чонтя розповіла про
свою співпрацю з режисером Аді Войку: «Я дуже рада, що
фільм був відібраний в Каннах і вітаю Аді Войку. Яз самого
початку повірила в його фільм. Для мене
було дуже приємним досвідом зіграти в «Останньому шляху до моря», мені
дуже сподобався сценарій ще з самого початку, хоча Аді зробив багато
змін під час зйомок. І репетиції також переконали мене,
що це буде дуже хорошим фільмом.»

ХІІ-ий Міжнародний
фестиваль документального кіно та прав людини «One World Romania» проходить у Бухаресті з 15 по 24 березня. Цього року центральною темою фестивалю є 30-та річниця Антикомуністичної революції та падіння Берлінської стіни, а також перших вільних виборів у Чехословаччині та
Польщі. Фільми, відібрані до участі у
конкурсі досліджують такі теми, як
тоталітаризм, постсоціалізм і перехід до демократії. Фестиваль розпочався акцією на підтримку
українського режисера Олега Сєнцова та інших українських політв’язнів, які
утримуються в Росії.

Близько 80 документальних
фільмів, включених до програми фестивалю
One World Romania-2019, розділені на кілька тематичних розділів, на
додаток до основної теми. Йдеться про
документальні фільми з різних країн світу про правосуддя,
біженців, мігрантів, «нетрадиційні» сім’ї, права жінок, людей з обмеженими
можливостями або умови праці працівників. Міжнародний фестиваль документального кіно і прав
людини «One World Romania» має також розділи, присвячені
відомим міжнародним режисерам: австрійці Рут Бекмерман, ізраїльтянину Аві Мограбі і палестинцю Мішелю
Хлейфі. Усі вони були присутні в
Бухаресті, щоб обговорити з румунською громадськістю наприкінці кожного
показу порушені теми, а також соціальний та історичний вплив їхніх фільмів. Україна була представлена на фестивалі
першим повнометражним документальним фільмом Вадима Ількова «Тато-мамин брат», що був
презентований публіці в ARCUB та кінотеатрі Eforie.

Режисерка французького походження Ваніна
Віньяль, яка разом з критиком Андреєм Русом здійснила відбір кінострічок до
поточного Міжнародного фестивалю документального кіно та прав людини «One World Romania», розповіла про фільм,
який відкрив конкурсну програму. «Йдеться про фільм китайського режисера Вана Біна,
точніше про його останній документальний фільм, тривалістю вісім з половиною
годин «Мертві душі». Ван Бін зняв новий фільм про політику придушення китайського
лідера Мао Цзедуна у 1950-х роках, якою він кинув за грати усіх, хто поділяв
праві політичні погляди, особливо молодь та професорів, як відносилися до інтелектуалів.
Більшість з них загинули у центрах «перевиховання» у пустелі Гобі, які
виявилися справжніми центрами смерті. Цей фільм нагадує про Румунію 50-х років,
після приходу до влади сталінського режиму на чолі з Георгієм Георгіу-Дежем,
який відправив своїх класових ворогів на «будівництво каналу». Я вибрала цей
фільм для відкриття фестивалю, з огляду на те, що зазвичай, фільми, що
відкривають фестивальні програми досить «легкі», вони не призначені для справжніх
любителів кіно, а для широкої публіки. Отже, враховуючи свій досвід глядача, я майже
завжди оминаю ці «відкриваючі» фільми. Я говорю й зі свого досвіду кіномитця.
Одного разу після показу мого документального фільму у Франції до мене підійшов
90-річний селянин, який в своєму житті не бачив занадто багато фільмів, але мій
фільм його дуже вразив і він його прекрасно зрозумів. І з тих пір я усвідомила,
що люди дуже розумні, і було б шкода їх недооцінювати і не давати їм розумні
фільми.»

11 документальних проектів, знятих у Румунії протягом останніх двох років
були представлені на Міжнародному фестивалі документального кіно і прав людини «One World Romania».Кінострічка «Touch Me Not»
румунської режисерки Адіни Пінтіліє, яка минулого року була удостоєна «Золотим
ведмедем» на Берлінале, показом на фестивалі офіційно вийшла у національний
прокат. Показ фільму супроводжувався низкою спеціальних подій, пов’язаних з цим
нетрадиційним фільмом, на межі між реальністю і вигадкою, який запрошує глядача
задуматися над упередженими ідеями щодо близькості, сексуальності, тіла. І теж
на цьогорічному фестивалі «One World Romania» був показаний уривок з фільму, над
яким зараз працює Андрей Ужіке «Речі, про які ми говорили сьогодні». Цей
кінопроект розповідає про 13-15 серпня 1965 року в Нью-Йорку, коли гурт «Бітлз»
виступив зі своїм першим концертом на Shea Stadium, а в цей час у Лос-Анджелесі
відбулися криваві сутички між силами правопорядку і мешканцями мікрорайону Ваттс.

У 2019 році на фестивалі були представлені й фільми молодих режисерів. Одним з них є Віктор Булат, який представив свій проектом «Наша хата», що є
розповіддю про одну сім’ю у місті Бельци, Республіка Молдова. Віктор Булат
розповідає: «Я почав практикувати знімаючи людей у ​​різних контекстах, тому що
в університеті треба було робити таку вправу. Мова йшла про зйомку, яку ми
називаємо спостережною. Так я почав знімати вдома, де було зручніше і ніхто не відмовляється
говорити на камеру. Я знімав протягом двох років, але цей фільм, над яким я
ще працюю, був знятий під час зимових канікул 2016-2017 років. Переглянувши
матеріал, мені здалося, що з нього щось може вийти, а потім я почав монтувати і
шукати структуру. У цьому фільмі для мене важливою була реакція членів родини, тому я запитав їх, чи дозволяють
вони мені показати іншим те, що я зняв, чи погоджуються вони відправити
те, що я зняв на фестивалі. Вони погодилися, але весь час запитували мене, що
я побачив у них такого захоплюючого. А нещодавно я говорив зі своєю старшою
сестрою, яка також з’являється в документальному фільмі. Вона згадала як насміхалася
наді мною, коли я знімав, але сказала, що фільм сподобався, з усіма моментами,
які я зняв.»

Фестиваль проходить у п’ятьох основних приміщеннях: у кінотеатрі ім. Ельвір
Попеско – Французький інститут, ARCUB, Кінотеатр Ефоріє, #Pavilion 32 – Гете-інститут
у Бухаресті та POINT, який став основним місцем проведення ранкових неформальних
зустрічей з режисерами, дебатів на головну тему фестивалю, майстер-класи та кінопокази.

Уже четвертий рік поспіль, і з великим інтересом з боку аудиторії, на початку вересня в румунській столиці пройшов Бухарестський Міжнародний фестиваль танцювального кіно. Унікальна подія в Румунії, яку випускає Асоціація TangajDance, Фестиваль це не лише покази фільмів, а також концерти, семінари, виставки.

Щороку фестиваль проходить на основі певної теми. Цього року тема була (RE)TRACING. Хореограф Сімона Дяконеску, художній керівник фестивалю розповідає: Ми знаходимося в рік Сторіччя Великого Об’єднання, і ми подумали про те, що означає це сторіччя для нас. Для мене і команди, з якою я працюю, це дуже важливий розвиток протягом останніх 100 років. І ми намагалися ставитися до нього з точки зору людей, які пережили цю історію, тому що вони – це ті покоління, які пройшли цей процес, і спосіб у який вони встояли, наполегливість, з якою вони намагалися жити і сповнити свої бажання заслуговують уваги … І навіть якщо фестиваль має цю історичну тему, це багато в чому стосується того, як люди бачили історію, як їх сприйняття змінили її. Як вони бачать цю історію через призму теперішнього, але також зазираючи у майбутнє.

У перший день фестивалю, організатори запропонували, в контексті Сторіччя, показати добірку румунських архівних фільмів, а програма розроблена в партнерстві з Бухарестським Національним центром танцю, в приміщенні, якого відбулася показ. Коріна Чімпоєру, художній консультант Бухарестського національного центру танцю – Науково-дослідний відділ розповідає: «Танцювальний фільм не має офіційну або неофіційну історії, у сенсі постійних тематичних підходів, або в сенсі створення кінематографічного жанру. Це швидше за все ретроспективне бачення про історію румунського танцю, крок, який Бухарестський національний центр танцю розпочав вже протягом декількох років в рамках серії проектів, частиною яких є і ця співпраця з Національним кіноархівом, після чого ми визначили ці початкові кроки танцю у різних кіножанрах, від німого кіно до репортажів про танці, кінохроніки під час 50-х років, художні документальні фільми, зроблені в студії імені Александру Сахія … ».

Бухарестський Міжнародний фестиваль танцювального кіно також показав фільми, що не брали участь у конкурсах. Серед них румунський фікційний повнометражний фільм Моє життя повторено на одній нозі, режисер Богдан Мустаце, хореографія Юлія Вайс. За словами режисера іний 3D-експериментальний фільм, який отримав Золотого ведмедя за кращий короткометражний фільм Гарний день для пляжу, у 2008 році на Берлінському кінофестивалі: Я почав з деяких дуже технічних речей, які стосуються фільму та режисури … Я почав з цього бажання працювати з акторами без розповіді та психології персонажу і без соціальної значимості, і я хотів побачити, які інструменти я можу мати, щоб поговорити з ними про знання людської психології чи життя … Тоді я почав працювати…

Сценарій фільму, який також написав Богдан Мустаце, це аналіз взаємозв’язку між пам’яттю і ідентичністю однієї особи: «Зв’язок було побудовано на цитатах з фільмів, а також з п’єс, а фільми і п’єси я вибрав з пам’яті. Я був зацікавлений в тому, як визначають ідентичність особи всі ці спогади – багато помилкових спогадів, багато спогадів, побудованих, щоб визначити себе певним чином … Оці фільми не є з певної галузі. Дуже легко впізнати «Хіросіму», «Минулого року в Марієнбаде», але й такі фільми, як «Армагеддон» або «Перед сходом сонця». У фільмі «Перед сходом сонця», наприклад, мене зацікавило оте почуття, коли зустрічаєш когось, якого не знаєш, і тоді ти можеш перевизначитись, можеш сказати йому що-небудь про себе. Це чарівність зустрічі з ким-небудь, кого не знав. Будь-яке незадоволення щодо тебе може змінитись, бо ти розповідаєш і вибираєш лише те, що ти хочеш сказати. Починаєш створювати нові спогади … І це бажання та спогади дають нам нову ідентичність.»

Починаючи з 2016 року, Бухарестський Міжнародний фестиваль танцювального кіно сфокусував значну частину ресурсів фестивалю на створення ринку танцювальних фільмів в Румунії, заохочуючи режисерів знімати такі фільми. Таким чином з’явився відділ Національний конкурс. Через два роки кількість заяв на цей конкурс потроїлась. Кращий румунський фільм з 10 короткометражних фільмів, відібраний для участі в цьогорічному конкурсі називається «STATES UPROOTED», режисер і хореограф Йона Туркан. Це фільм про відчуження, втрачення ідентичності, обряди перехідного періоду та різні сприйняття: Румунія та США. Зйомки відбуваються під час подорожі режисера у період з 2012 по 2017 роки. Іоана Туркан розповідає, що п’ятирічні зйокми не були спеціально зроблені для цього короткометражного фільму: Я працюю так. Я створила собі аудіовізуальний архів, який я постійно оновлюю від різних подорожей. Я почала робити це особливо, коли я вирушила до США у 2012 році. Я три місяці перебувала в США, решту в Румунії. Потім все змінилося. Більше часу я перебувала в США. І я помітила деякі соціальні відмінності, менталітету, підходу, ідентичності та уявлення. Все це мене непокоїло. Я не знала, як дивитись сама на себе. Я почала снімати фільм, який можна було б показати не тільки в кінотеатрах, і який виражає моє бажання робити експерименти з навколишнім середовищем. Він містить танцювальні уривки, бойові інсценізації, різноманітні вистави відео … Це досить експериментально, міждисциплінарно, я б сказала.

Переможцем міжнародного конкурсу став короткометражний фільм NIGHT DANCING, копродукція Румунія / Великобританія, режисер Барні Коклісс, хореографія Луїза Таното, Джейкоб Інграм-Додд та Джейсон Торп.

Опустилася завіса, пролунав грім оплесків,
завершився XVII-й Міжнародний кінофестиваль «Трансильванія» (TIFF). Подія, що відбулася в
місті Клуж-Напока (північний захід), в цьому році пройшла під знаком південноамериканського
кіно. Гран-прі кінофестивалю здобув фільм «Спадкоємиці/The Heiresses» з Парагваю.

Глядачі
бурхливими оплесками привітали режисера кінострічки Марсело Мартінессі, який взимку
отримав «Срібного ведмедя» на Берлінському кінофестивалі, а приз на сцені
Клузького національного театру був вручений знаменитою румунською сопрано Анжелою
Гьоргіу.

Марсело Мартінессі, – йдеться в заяві організаторів
TIFF, – вразив винятковою суворістю, захоплювальним
темпом стрічки, вигравши конкурс, в якому 11 інших дуже якісних фільмів зробили
дуже складним вибір журі. Режисер Дагур Карі, кіномитець Стефан Фоенкінос
(кастинг-директор і режисер), письменниця Ребекка Ленкіуікс, актор Влад Іванов
і режисерка Агнес Кочіш визначили й лауреата премії за кращу режисуру. Ним став
ісландець Хлинур Пальмасон, режисер фільму «Зимові брати/Winter Brothers», що вражає «сильною
пристрастю, красою та кінематографічною енергією».

Троє акторів фільму «Суша/Anchor And Hope», іспанця Карлоса Маркуса-Марсета, продемонстрували
«виняткову здатність доповнювати один одного на екрані, високий інтелект і
чарівність, створюючи дуже зворушливі і сповнені гумором ролі», в результаті
чого премія за краще виконання ролі була присуджена Наталії Тені, Уні Чаплін та
Давіду Вердагеру. Трофей був вручений
спеціальним гостем фестивалю, американським актором французького походження Жаном-Марком
Барром.

Дві сміливі кінострічки – «Дім/«The Home») Асгара Юсефінеджада та «Найшла коса на камінь/Scythe Hitting Stone» Анни
Круглової, були нагороджені Спеціальним призом журі. А фільм австрійського
режисера Рута Мадера «Керівництво по життю/Life Guidance» отримав премію
Міжнародної федерації кінопреси FIPRESCI на кінофестивалі в Клуж-Напоці в тематичному
розділі «Бути чи не бути політкоректним».

І на цей раз глядачі мали змогу проголосувати за
кращу стрічку, обравши данський трилер «Винний/The Guilty», режисера Густава Меллера.
Почесний гість цьогорічного Міжнародного кінофестивалю «Трансильванія»,
французька акторка Фанні Ардан отримала премію за видатні досягнення в галузі
кіно. А її промова викликала у глядачів шквал емоцій.

Спеціальний приз за 50-річну кар’єру було
присуджено й славетній румунській акторці театру та кіно угорського походження
Анні Селеш. І, нарешті, приз Журі франкомовної молоді, який присуджують
телеканал TV5 Monde, Французький інститут та Міжнародне французьке радіо – RFI
Румунія, отримала кінострічка «Молитва/La Prière» режисера Седріка Кана
за «гармонійний візуальний дискурс, а також саундтрек і героїв, які поглинають глядача у фільм».

На ХХІ-му Фестиваль європейського кіно в Румунії показано більш ніж 60 фільмів «всіх видів», з яких понад 35 були демонстровані вперше в Румунії. Але у ході Фестивалю відбулись не лише традиційні покази фільмів, а й дискусії і запрошення громадськості експериментувати віртуальну реальність. Фестиваль європейського кіно 2017 пропонує 64 документальних фільми, біографічні фільми, драми, комедії, мультфільми, фільми трилери, короткометражні і середньометражні, експериментальні фільми і проекції (віртуальна реальність).

З них 42 були демонстровані в 2017 і 2016 році. Анка Храб, координатор Фестивалю європейського кіно розповідає: «З самого початку, фестиваль зібрав фільми всіх видів. Це просто синтагма, яку ми зберегли, тому що відповідає меседжу фестивалю, тобто є дуже сугестивною. Важко ставити етикетки, коли говориш про фільм, як правило, ми уникаємо такого. Можливо, фільмам у Голлівуді можна легше ставити етикетку, але європейське кіно важко віднести до певного жанру. Ось чому я обрала цю формулу, яку ми вважаємо відповідною, фільми на будь-який смак.

ХХІ Фестиваль європейського кіно відбувається за наступним графіком: Бухарест (від 4 до 11 травня 2017 року); Ясси ( 12 – 14 травня 2017); Тиргу -Муреш ( 19 – 21 травня); Гура- Гуморулуй (з 19 по 21 травня) і Тімішоара (з 26 по 28 травня 2017 року). Фільм Інша сторона надії (Фінляндія 2017), режисера Акі Каурісмякі, вперше в Румунії, відкриває всі 5 випусків фестивалю.

Одним з основних розділів Фестивалю європейського кіно є «LUX» і демонструє три фільми, що ввійшли у фіналу, в останньому випуску Премії LUX Європейського парламенту. «Комікси» це спеціальний розділ розроблений, щоб відзначити європейську виставку коміксів. «Молода аудиторія» включає в себе фільми для дітей і молоді, а «Молдова Фільм», короткометражні фільми з Р. Молдова.

Анка Храб, координатор Європейського кінофестивалю розповідає: «Важливо відзначити, що в цьому році, крім класичних показів фільмів, ми включили і дебати про актуальні питання. Тому ми обрали для цього фестивалю фільми, які мають здатність викликати дискусії, бути приводом для обговорення питань, що мають відношення до суспільства. Багато з цих фільмів були включені до розділу Агора. Були фільми, запропоновані каналом ARTE, дуже важливий партнер в цьому випуску, а також протягом двох днів в Національному музеї мистецтва Румунії показав серію документальних фільмів. Ми організували багато дискусій, одна з яких стосувалась торгівлі людьми на основі фільму «Fixeur» режисера Адріана Сітару і «Марія», німецький фільм 2016 року. Інша частина дискусії стосувалась кінострічки гали- відкриття « Інша сторона надії» Акі Каурісмякі, і була організована у партнерстві з іншим відомим фестивалем СУПЕР. Цей фестиваль, організований підлітками, який в цьому році має як основні питання для обговорення міграцію і прийняття через емпатію.

Ще два дебати організовані в рамках Європейського кінофестивалю «Підготовка позиції Румунії щодо реформування європейської політики аудіовізуалу» і подія «#Відновлюємо Європу від Сараєво», організована в партнерстві з факультетом політичних наук, дебати на основі фільму Облога (2016 р.).

Паул Негоєску, режисер фільму Два лотерейних білети (2016), за новелою румунського драматурга Іона Луки Караджали, є послом цьогорічного фестивалю європейського кіно. «Для мене кіно це універсальна мова, і я не можу розділити його на географічні зони, етнічні групи або національності. Мені подобаються європейські фільми, американські, іранські, японські тощо. Проте, європейський фільм має для мене особливе значення оскільки у європейському фільмі знаходжу більше цінностей в які я вірю, сказав Паул Негоєску. Він зняв відеоролик для просування поточного фестивалю, виходячи з особистої ідеї, яка відображає пристрасть до європейського кіно. Відповідно до нового напряму фестивалю, відеоролик натякає на здатність фільму викликати не лише емоції, а й дискусії, дуже популярні на цьому фестивалі.

Паул Негоєску розповідає: «Коли я був студентом, і ще до вступу на факультет, Фестиваль європейського кіно був однією з небагатьох можливостей побачити європейський фільм, Тоді не було так багато можливостей побачити такі фільми, не було так багато фестивалів. Був фестиваль Dakino, фестиваль французького кіно, фестиваль британського кіно і фестиваль європейського кіно. Ідея відеоролику знятого для фестивалю з’явилась під час зимових протестів, особливо тому, що в той час були протести і в інших країнах. І я подумав торкнутись протестів, які викликають дискусії та дебати. Адже якщо всі протестують, чому б не протестували і кіномитці, які хочуть кращих фільмів?

«У європейському фільмі має більше значення бачення автора, ніж фінансовий інтерес інвестора, і коли автор має повну свободу творчості можуть народитись автентичні фільми, нетрадиційні і цікаві. Більш того, за часів, коли здається, розкол між людьми поглиблюється, кіно, як соціальне ядро, не поступається і об’єднує нас, і європейське кіно не є винятком, говорить режисер Паул Негоеску.

Фестиваль Європейського кіно організований Інститутом румунської культури, під егідою EUNIC Румунія, спільно з Представництвом Європейської Комісії, за підтримки Посольств і Культурних центрів в Європі, Національного музею мистецтва, Музею румунського селянина, Французького інституту – Кіназолу імені Ельвіри Попеско, Чеського центру, Інституту Сервантеса, Європейського громадського простору, UCIN та Інформаційного бюро Європейського парламенту.