Tag: монастир

Оашський край, розташований на півночі
країни, є одним з найбільш привабливих туристичних регіонів Румунії, унікальним
і незабутнім. Особлива його чарівність полягає у специфіці народного костюму,
народної музики і танцю. Крім цього місцеві жителі свято зберігають давні
традиції, особливо під час проведення спеціальних заходів: весіль, танців,
вечорниць тощо. Центром і найбільшим містом цього регіону є Негрешть Оаш.

Туристи, які відвідують цей мальовничий
куточок Румунії повинні обов’язково побувати у тутешньому Музеї народної
архітектури та побуту, заснованому в 1966 році. На його території розміщено
чимало унікальних пам’яток народної архітектури понад 200 річної давності.
Комплекс музею під відкритим небом є точною копією оашського села в мініатюрі, з
оригінальними експонатами починаючи з XVII-го століття, і нагадує про незворушний
спокій тих часів. Дерев’яні хати, побудовані на сильному кам’яному фундаменті і
покриті соломою або дранкою, прибудови для тварин, запах свіжо скошеного сіна
зачаровує відвідувачів, – розповідає мер міста Негрешть Оаш Аурелія Федорка:
Він розташований недалеко від центру, на березі річки Тур в мальовничій
горбистій місцевості. Тут ви занурите у світ звичаїв і традицій наших батьків,
бабусь і дідусів. Це світ в якому старі казки та історії приходять до життя і
демонструють унікальність цих місць. Сюди з навколишніх сіл були привезені
представницькі пам’ятники селянської архітектури XVII-го – XX-го століть. У нас є дерев’яна церква з
села Лекінца, що була зведена на початку XVII-го століття. Також можна відзначити хати з
Кемирзани а Ракши, притули з Малої Герци, хлів для
овець і комора з села Біксад. Хоча виглядає дуже автентично, цей музей є
живим музеєм. Відвідувачі можуть побачити місцевих жителів, які приходять із
зерном до млина, приходять прати у спеціальних дерев’яних місткостях, створювати
тканини на ткацькому верстаті або підковувати коней чи ремонтувати традиційні
сільськогосподарські знаряддя в тутешній кузні. Також на території музею діє
Центр гончарства, майстерня-школа, що діє в прекрасному дерев’яному будинку,
побудованому на початку ХХ-го століття. Цей музей є єдиним місцем, де
виробляється знаменита кераміка Вама. Майстерня оснащена шістьма електричними
гончарськими колами, двома гончарними печами, міксерами і спеціальними меблями.
Тут, останній гончар з села Вама вчить дітей для продовження цієї прекрасної
традиції гончарство.

Релігійно-туристичні ресурси Оашського краю
є важливими орієнтирами, які розповідають про духовно-релігійні цінності життя
тутешніх мешканців. Розповідає Аурелія Федорка. Ми маємо дві унікальні церкви-історичні пам’ятки – в Негрешть Оаш та в місцевості Тур. Так само раджу
туристам відвідати Православний собор в Негрешть Оаш. Він є символом духовної
і культурної єдності православних віруючих. Великий художник Васіле Поп
Негрештяну, який здійснив настінні розписи, не просто прикрасив вівтар храму,
не тільки намалював фігури святих, він зобразив тут душу Оашського краю.
Настінні розписи повністю дотримуються церковних канонів, але він додав
традиційні мотиви і символи оашського регіону. Я також рекомендую відвідати три
монастирі у наших краях. По-перше це монастир Біксад, що знаходиться в 10 км від
міста Негрешть Оаш. Тут є чудотворна ікона Пресвятої Богородиці. Церква
монастиря була побудована з каменю і цегли в 1771 році і відновлена ​в
1978-1980 роках. Теж на відстані близько 10 км від міста знаходиться монастир
Святої Трійці Мойшень. Це єдиний в наших краях монастир, церква якого була
зведена в молдовському стилі і є місцем духовного притулку і мальовничих
навколишніх краєвидів. Третій монастир Портеріца знаходиться в 16 км від
Негершть. Церква монастиря багато в чому відновлена, а більшість розписів
відреставровано.

Ще одним місцем,
яке варто відвідати, є тутешній гірський курорт Луна Шес. Численні гірські
маршрути починаються в місті Негреть Оаш і ведуть до гори Пьоєтросу, висотою
1,201 метр. Любителі гірських прогулянок мають можливість побачити унікальні
скельні скульпутри, такі як Оашський сфінкс та гарні краєвиди. Говорить Аурелія
Федорка: Цей курорт знаходиться в гірській місцевості під назвою Луна Шес, у
підніжжя гір Пьєтросу, що має на верхівці сфінкс – дивне скельне утворення
вулканічної породи, з одного боку, та Мунтеле мік – з іншого. Тут багато
гірських річок і джерел мінеральних вод. Туристичний курорт площею 250 га
знаходиться на завершальній стадії будівництва. Неподалік в дуже мальовничому
природному середовищі знаходиться скит Св. Стефана. Тут було помічено 11 туристичних
маршрутів, які пролягають
через наймальовничіші місця. Уже працюють кілька місць відпочинку, які
пропонують розміщення, ресторан, тераси та інші можливості відпочинку під
відкритим небом. Мушу згадати і
знамениту долину Марії, де працює відомий термальний комплекс, що має сучасні
номери, криті басейни та надає різні SPA-послуги. Так само рекомендую сірководневі
термальні ванни в Путуроаса для лікування широкого спектру захворювань.

А з наступної зими
тут будуть можливості і для занять лижним спортом. Курорт матиме гірськолижну трасу завдовжки 1900 метрів, найсучаснішого рівня, оснащену сніговими гарматами, нічним освітленням, прокатними центрами тощо.

Румунська православна церква вшановує, сьогодні, в останній день листопада, пам’ять святого апостола Андрія Первозваного, першого проповідника християнства на румунських землях. Святий Андрій – апостол, якого вельми шанують у нашій країні та вважають одним з покровителів Румунії. За легендою, він поширював Слово Боже у Добруджі, де вирив собі грот. Незважаючи на те, що Андрій – християнський святий, обряди й традиції цього дня сягають дохристиянських часів. У народі у ніч на св. Андрія дівчата та жінки багато ворожили, завбачуючи свою долю.

Монастир Святого Андрія знаходиться на південному-сході Румунії (в давньому регіоні Добруджа), недалеко від міста Констанца, на околиці великого лісу. На території православного чоловічого монастиря, прямо під лісом, знаходиться печера Святого Андрія, в якій апостол проповідував Слово Боже майже 2000 років тому, який і прищепив Христову віру нашому народові. Місце є святим і вважається «румунським Бетлєємом», оскільки звідти беруться початки християнства серед румунського народу.

Про печеру Святого апостола Андрій відомо дуже мало, а саме, що її було знайдено 1918 року адвокатом Жоном Діну, який побачив її у сні. Він знайшов цю печеру в деградованому стані, однак це його не злякало. Обчистив її, побудував там декілька келій і за короткий час почали жити тут перші ченці. У 1943 році печеру було освячено, однак, на жаль, у комуністичний період, її було перетворено на притулок для худоби. Лише у 1990-му році печера була відремонтована і був зведений тут монастир.

Судячи по Біблії, серед учнів Святого Іоана Хрестителя фігурує й Андрій, син рибалки Іона з Бетсаїди. Був він братом Святого Апостола Петра. Іншим учнем Святого Іоана Хрестителя був і син Зеведея, який пізніше стане Святим Іоаном Євангелістом. Вони обидва були присутні при ритуалі хрещення Ісуса в Йордані, коли Іоан Хреститель показав Ісуса народові із словами: «Ось – Ягня Боже, такий, що бере на себе гріх світу». Тоді Андрій побіг до Петра, до брата свого, і дав йому хорошу звістку: «Ми пізнали Месію, який зве себе Христом». Отже, Святий Андрій був первозваним учнем Христа, а також він був першим який визнав його Месією.

Після піднесення Ісуса Христа, кожен з його учнів мав свою місію проповідування християнства різним народам. Апостолові Андрію попався маршрут уздовж побережжя Чорного Моря (Гераклея, Трапезунт, Добруджа). Спочатку, апостол Андрій супроводжував свого брата (апостола Петра) по Малій Азії, потім дістався до Балканського регіону через територію сучасної Туреччини, досягнувши Скифію, де зупинився на деякий час. Потім продовжив місію проповіді Євангелія досягаючи півдня теперішньої Росії. У ті часи, на території Римської Імперії, проповідування християнства було украй складним завданням, тому що до IV-го ст., ця релігія вважалася незаконною (religio illicita).

Діставшись до регіону сучасної Добруджі, до Дакії, апостол Андрій зупинився і пробув тут протягом майже 20 років. Оскільки в римських фортецях було поширено язичництво, для Андрія було небезпечно там зупинитися. Тому він вибрав сховане місце – грот, який він сам викопав у вигляді печери. З печери у ліс веде вузька стежина, до місця названого «9 витоків», там де апостол охрещував вірян. На початку минулого століття, поряд з печерою побудували монастир. Монастирський ансамбль складається з двох церков і чернечих келій. Нова церква (зведена 2002 р.) зберігає частину мощів Святого Андрія, виставлених у невеличкій скляній коробці. У 1997 році Апостол Андрій офіційно був визнаний захисником Румунії.

Кошула – це чоловічий монастир, розташований на відстані 20 кілометрів південно-східніше від міста Ботошань (північна Румунії). Датується він 1535 роком, коли великий скарбник Матеяш побудував монастирський комплекс. Його зведено в стилі молдовської феодальної архітектури. Храм був розписаний фресками в період 1537-1538 рр. Монастирський комплекс був включений до списку пам’яток історії та архітектури Ботошанського повіту у 2004 році.

Отже, засновником монастиря Кошула був скарбник господаря Петра Рареша, Матеяш. Він походив зі давньої молдовської боярської родини. Скарбник Матеяш відповідав за управління доходами країни і господарського двору. Він був гідний довіри боярином, тому господар відправляв його у дипломатичні місії в Трансільванію, щоб вести переговори із представниками короля Фердинанда. За його кошти були збудовані дві церкви: церква Святого Миколая з монастиря Кошула (1535 рік) і церква П’ятидесятниці в населеному пункті Городничень (1539 рік), де і був похований він кілька років по тому.

У XVII-XVIII століттях, монастир був важливим культурним центром, у XVIII столітті тут навіть був здійснений переклад на румунську мову одного із творів Геродора. Переклад був зроблений за старим рукописом на новогрецькій мові, що був привезений у Молдову із острову Крит, де він був перекладений з давньогрецької мови грецьким ченцем. Перекладений текст був зданий на зберігання румунським істориком Ніколає Йорга Румунській Академії. Теж з монастиря Кошула було здано на зберігання в Національний архів 372 документи.

У статті від 1925 року, дослідник Тіберіу Круду пише, що історик Ніколає Йорга повіз на зберігання до Румунської Академії п’ять томів рукописів та 17 книг 200 –300-річної давності, історичне значення яких не можна заперечувати. Автор статті пише, що таке велике число книг та настільки різноманітний їх зміст показує, що колись у монастирі Кошула жили високоосвічені священники. Так само, у монастирі були виявлені стародавні релігійні об’єкти, деякі з яких датуються правлінням Петра Рареша.

Ансамбль монастиря Кошула складається з семи частин: Церкви Св. Миколая (що датується з 1535 року, із деякими змінами зі 1858 року), місце для паломництва (1848 рік), ігуменський будинок (XVII століття), трапезна (XVII століття), кухня (XVII ст.), дзвіниця (кінець XVIIІ ст.), захисний мур (кінець XVIIІ ст.). При споруджені церкви було використано два види будівельних матеріалів: грубе каміння для стін і цегла для вікон та дверей. Кам’яні рами вікон і дверей містять готичні елементи.

Упродовж часу монастир пройшов через кілька реставраційних процесів (1848, 1856, і 1978 рр.). У 1858 році, оригінальна настінна розпис у техніці фрески від 1538 року, була покрита під новим шаром олійного малюнку. У 1908 році, монастир був покинутий ченцями; церква стала парафіяльною церквою села, монастирські будівлі були передані Міністерству охорони, яке розмістило там лікарні. У 1991 році колишній митрополит, теперішній патріарх Румунської православної церкви Даниїл відновив монастирське життя у Кошулі.

Реставратори монастиря знайшли фреску майже 500-річної давності, яка могла б перетворити цей монастир на одну з найважливіших туристичних пам’яток Румунії. Настоятель монастиря та фахівці кажуть, що це відкриття є унікальним у Європі і що чудовими є кольори фрески: синій, червоний, зелений і жовтий, але й намальовані на ній релігійні сцени. Фреска є поєднанням всіх стилів православного релігійного живопису з часів господаря Штефана Великого. Можливо її намалювали ті малярі, які виявили секрет кольорів зроблених з природних унікальних у світі пігментів, таким будучи, на приклад, блакитний колір специфічний монастирю Воронец.

Найбільш дослідженим аспектом є той пов’язаний із жовтим кольором настінного розпису, використовуваного середньовічними майстрами. Так як монастир Воронец прославився по цілому світу блакитним кольором, так може прославитися і цей монастир своїм жовтим кольором, унікальним у світі. Монастир був одним з найважливіших церковних осередків середньовічної Європи. Він був третім за числом ченців монастирем у православному світі, там проживали 1500 румунських та грецьких ченців.

Великдень – це найважливіше християнське свято після Різдва. Незалежно на яку неділю квітня чи травня воно припадає, усі з нетерпінням чекають його приходу. Румуни, за звичаєм, зустрічають його вдома. Дехто повертається додому із чужих країн, де перебував упродовж всього періоду після Різдва. Великдень не є святом для друзів, а скоріше для тих хто звик зустрічати його у сімейному колі. Однак, найважливіше зустріти це свято у новому одязі, зі святим світлом, з радістю та надією.

Сучасні румуни не ходять до церкви щонеділі, можливо, що й не дотримуються регулярно посту, але у Воскресну ніч навіть і вони не забувають піти на великоднє богослужіння. Тому церкви переповнені людьми, у містах важко знайти місце для припаркування автомобіля біля великих соборів, а вулиці за декілька хвилин після опівночі стають справжніми рухливими річками світла. Проте є й люди, які їдуть з міста, особливо на це свято. Вони або повертаються в село до своїх батьків чи родичів, сподіваючись насолодитися традиційним столом, зі стравами, приготованими мамою та бабусею, або обирають податися в паломництво до одного з монастирів країни, готових прийняти туристів. Не всі монастирі можуть прийняти багатьох мирян, деякі відкривають свої ворота лише для богослужіння, а після нього люди повертаються до своїх домівок.

В наступні хвилини запрошуємо вас зупинитися в одному прекрасному монастирі Румунії. Називається він Пробота і прихований він серед пагорбів північного сходу Румунії, у Сучавському повіті. Монастир цей є одним з найкрасивіших укріплених монастирів Південної Буковини. Зараз він є ідеальним місцем відправлення великодніх свят для тих, хто цінує історію, архітектуру та живопис. У монастирі діє майстерня живопису, де черниці розписують ікони на дереві та писанки. До свята Паски черниці приготовляються завчасно: печуть пишну білу паску, солодку, жовту «бабку», різні ласощі. У легенді кажуть, що на протязі Страсного тижня, коли Ісус Христос був розп’ятий на хресті, Богородиця прийшла побачити свого сина. Щоб догодити тим, хто вартували його, вона принесла їм повний кошичок білих яєць, який поставила біля хреста. Кров, яка стікала з ран розп’ятого, пофарбувала ті білі яйця. А Ісус дивлячись на людей, сказав: Від нині малюйте і ви писанки, у пам’ять мого розп’яття.

Побудований в 1530 році молдовським господарем Петром Рарешом, монастир Пробота вистояв у тяжких моментах своєї історії. Церква має форму трилисника, розділена на вівтар, наос, гробницю, пронаос і притвор, відокремлені один від одного кам’яними стінами. Купол – восьмикутний, відкритий над наосом, з чотирма вікнами. Апсиди примикають до стін, і зовні церква має форму корабля. Включений до списку історичних пам’яток Сучавського повіту ще з 2004 року, монастир був колись господарським некрополем Молдови, в ньому будучи поховані господарі Петру Рареш, Штефан Рареш, Елена Рареш та інші члени молдовської господарської сім’ї. Монастир складається з шести об’єктів: церкви Св. Миколая, каплиці, руїн господарських будинків, руїн внутрішніх будівель, кутових веж, внутрішньої стіни. Варто зазначити, що церкву Св. Миколая було включено в 1993 році до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, до когорти буковинських монастирів з настінними малюнками. Історія монастиря Пробота була не такою спокійною.

У 1391 році, під час правління господаря Петра Мушата І, серед густого лісу, з дубового дерева була зведена церква Св. Миколая. Це один з найстаріших монастирів Буковини. Кілька десятків років потому, господар Олександр Добрий (1400-1432 рр.) побудував нову церкву, на цей раз з каміння, неподалік струмка Пробота. У цій церкві, Штефан Великий поховав свою матір, пані Ольтю, яка померла в 1465 році. Від старої церкви залишилися лише руїни, оскільки дерев’яна церква була знищена в результаті катастрофи, однак пізніше відновлена Штефаном Великим. На жаль, церкву було знесено зсувом землі. Після смерті господаря Петра Рареша, в 1550 році, дружина господаря Елена і троє її синів (Іліяш, Штефан і Костянтин) вирішили обнести монастир оборонними стінами (заввишки 6 м.) з трьома вежами. Іліяш Рареш збудував всередині укріпленого монастиря княжі будинки. У монастирській церкві були пізніше поховані Штефан Рареш (котрий зійшов на трон після свого брата Іліяша і правив Молдовою з 1551 по 1552 рр) та Елена Рареш (яка померла в 1553 році). У наступні роки в монастирі були поховані й інші члени їх сім’ї.

У першій половині XVII століття, монастир був розграбований грабіжниками, які опоганили й декілька могил. Церкву було частково відновлено господарем Василем Лупу (1634-1653 рр.) У монастирі Пробота розгорнули свою діяльність чотири видатні митрополити та книжники Молдови: Григорій Рошка, Георге Мовіле, Феодосій Барбовський та Дософтей Баліл. Останній з них подарував 1677 року монастир і його землі Єрусалимському Господньому Гробу. У монастирі оселилися грецькі ченці, які не піклувалися над тим як можна зберегти у доброму стані монастир, що з плином часу привело до його деградації. На додаток до недбалості, грецькі ченці проявили і невігластво. Таким чином, проведені ними ремонтні роботи більше завдали шкод як будівлі, так і настінним розписам інтер’єру. Настінні розписи вівтаря, нефу і гробниць були покриті розписами низької якості.

15 вересня 1863 внаслідок схвалення Закону «Про секуляризацію монастирів», монастир Пробота перейшов у власність держави, а потім ліквідований. Постав цей монастир під увагу громадськості у 1904 році, коли святкували 400 років від смерті господаря Штефана Великого. У 1993 році, архієпископ Сучави і Радівців відновив монастир черниць. Були зведені нові келії для черниць, а також нові прибудови для паломників. У тому ж році, Церква Св. Миколая монастиря Пробота була включена до спадщини ЮНЕСКО. Це призвело до збільшення інтересу до цього пам’ятника, так що з 1996-го по 2001-ий рр. в чернечому комплексі розпочався масштабний процес дослідження, реставрації та відновлення під егідою ЮНЕСКО, при фінансовій підтримці Міністерства культури Румунії.

Оригінальні фрески інтер’єрів від 1532 року були відновлені зусиллями реставраторів настінного розпису з Румунії, Австрії, Італії, Німеччини, Франції, Польщі, Чехії, Швейцарії і Колумбії. Відновлені після 1990 року внутрішні фрески, здійснені в 1532 році, вражають манерою виконання, а також єдиною і послідовною іконографічною програмою. Теплі кольори були підібрані з особливою ретельністю. Представлені такі сцени, як Пантократор, Таємна Вечеря (у вівтарі), Святий Миколай Чудотворець і Розп’яття (в наосі), Вселенські Собори (у пронаосі), і Страшний Суд (на куполі притвору). Через дощ і сніг зовнішній розпис на стінах церкви в значній мірі був знищений, але ще можна захоплюватися такими сценами, як Дерево Іесіі та Акафіст Благовіщення.

З-поміж архітектурних комплексів побудованих господарем Костянтином Бринковяну, характерних стилю, що тепер носить його імя, найбільш популярними є Монастир Хурезь (Вилчанський повіт) та Палац Могошоая, неподалік Бухареста. Однак є ще один архітектурний ансамбль, подібний на той з Могошоаї, яким з кінця минулого року туристи можуть милуватися, після тривалих реставраційних робіт. Це Палац Потлодж, розташований недалеко від столиці, на півдні країни, між повітами Джурджу і Димбовіца.

Про початки господарської резиденції з Потлодж розповідає нам вчитель історії мистецтва Коріна Поп: “У населеному пункті Потлодж, як і в Могошоаї, перш ніж побудувати ці князівські резиденції, які були офіційними особняками господаря, окрім тих з Бухареста і Тирговіште, існували боярські двори сімї Бринковяну. Той з Потлодж здається є найстарішим, в будь-якому разі про це свідчить сусідня церква, побудована 1683 року. На місці цих боярських дворів, Костянтин Бринковяну, який між часом став господарем Волощини, побудував чотири резиденції. У хронологічному порядку, ансамбль з Потлодж є першим, і датується 1698 роком. Подібні архітектурні комплекси з двома будівлями, тобто боярський будинок та церква, були характерні Волощині, з середини сімнадцятого століття. Після вступу на престол, Бринковяну перебудував господарські двори з Потлодж та Могошоая, а також двори з Бринковень (близько міста Слатіна) і Дойчешть, неподалік Тирговіште. Ці чотири резиденції повинні були бути успадковані його чотирма синами. Перший з них тобто той з Потлодж був найбільш використаним князем в його подорожах до Олтенії і мав дістатися у спадок його старшому сину Костянтину, а палац Могошоая – його найменшому сину Штефану.

До речі, палац Могошоая є однією з останніх споруд господаря Костянтина Бринковяну. План і особливо орнаменти специфічні бринковянському стилю. Їх зустрічаємо в ансамблі з Потлодж. Про особливості архітектурного ансамблю з Потлодж розповідає Коріна Поп: “Перш за все, це великий двір, посередині якого розташована алея, що веде прямо до палацу, який має два поверхи. Поверх з доступом через сторожову вежу був насправді господарською резиденцією. Сторожова вежа розташована трохи асиметрично, праворуч будучи розміщені кімнати дружини господаря, ліворуч – розташовані більші за розміром приміщення, де, найімовірніше відбувалися офіційні заходи. Там господар приймав послів, делегатів або різних бояр. Так само, сторожова вежа була тією, що забезпечувала звязок з лоджією на протилежній стороні. Це подвійна лоджія – на першому та другому поверхах – з виглядом на озеро. Саме ці елементи – лоджія і вигляд на озеро – архітектурного ансамблю є свідченнями того, що будівлі ці подібні на багаті резиденції з берегів Адріатики. До речі, скульптурні орнаменти належать стилю бароко. Бринковянське мистецтво є насправді синтезом між західними стилями архітектури (Ренесанс, Бароко), які ми знаходимо у Венеції, і східним архітектурним стилем.”

Після мученицької страти Костянтина Бринковяну і його синів у Стамбулі в 1714 році, турки розграбували палац Потлодж, шукаючи золото “Алтан-бея” або “Принца золота”, як вони називали Бринковяну. Крім того, палацу було завдано значної руйнації під час російсько-турецької війни у період 1768-1774 рр. Палац Потлодж залишився руїною до першої спроби реставрації в 1950 році. Ремонтно-реставраційний процес, завершений в листопаді 2015 року, став можливим завдяки фінансових коштів отриманих від ЄС.

Поруч з вокзалом у північному румунському місті Ботошань розташований монастир Попеуць, побудований у 1496 році молдовським господарем Штефаном Великим (1457-1504 рр.). Монастирський комплекс був включений до списку історичних пам’яток Ботошанського повіту у 2004 році. Церква має кілька спільних рис з іншими міськими церквами, побудованими в кінці панування молдовського воєводи, а саме із церквою Святого Миколая з міста Дорохой і церквою Святого Георгія з міста Херлеу.

На північному фасаді притвору, поруч з порталом оригінального входу, знаходиться напис слов’янською мовою, що датується з часів Штефана Великого, на якому зазначено дату побудови церкви. Церква є частиною укріпленого комплексу, який включав господарський палац і вежу-дзвіницю. У господарському палаці біля церкви зупинявся Штефан Великий на своєму шляху до Господарського двору з Херлеу. Відповідно до літописів, 22 липня 1518 року дістався сюди і господар Петру Рареш. В XVI столітті, церква зазнала ряд змін. Тільки в 1626 році, навколо монастиря створилося село, до тих пір церкву оточували ліси. У 1750 році господар Костянтин Раковіце (1749-1753 і 1756-1757 рр.) перетворив церкву Попеуць на чернечий монастир.

У 1753 році, господар Костянтин Раковіце подарував монастир Антіохійському Патріархату, і від тоді тут проживали грецькі ченці. Кордони монастиря були укріплені документами підписаними Григорієм III Гікою (1776 р.), Олександром I Маврокордатом (1783 р.) і Олександром Морузі (1803 р.). Монастирські маєтки, разом із ставами та виноградниками були здані в оренду ченцями монастиря і приносили великих доходів грецьким ченцям. Серед настоятелів монастиря XIX століття фігурували грецький архімандрит Інокентій та ієромонах Йосиф Георгіан (1864 р.), майбутній митрополит Румунської Православної Церкви. Під час проживання у монастирі грецьких ченців, був відновлений оригінальний настінний розпис в техніці живопису SECCO (темпера), був доданий бароковий амвон, встановлений на північній стіні нефа.

Закон про секуляризацію монастирських маєтків в 1863 році призвів до експропріації земель, що перебували у власності монастиря, і монастир Попеуць став парафіяльною церквою. Почергово, нерухомості колишнього монастиря були відступлені Мерією міста Ботошань різним установам: ігуменські будинки були відступлені армії в 1868 році, фруктовий сад був перейнятий залізничною компанією в 1870 році і т.д. Те що монастир став парафіяльною церквою негативно позначилося на всьому монастирському комплексі. Церква була покрита бляхою у 1891 році, а у травні 1897 року верхня частина іконостасу обрушилася, а це мало як наслідок остаточне закриття церкви. Однак того ж року Церкву та вежу дзвіницю було оголошено історичними пам’ятками, і румунська держава зобов’язалася їх реставрувати. Це сталося на початку XX століття. У період 1926-1927 рр. була проведена реставрація настінного розпису всередині церкви. У 1928 році на дворі монастиря був створений музей.

Церква Попеуць побудована в молдовському стилі. Це підтверджено як планом та розміщенням церковних приміщень, так і системою будівництва вежі нефу і зовнішніх декорацій. Церква побудована з каміння у формі хреста. Товщина її стін перевищує метр. З-зовні, фасад був збудований з червоної цегли, нижня його частина покрита геометричними кам’яними формами, кути будівлі і упори виготовлені з масивних кам’яних блоків. Церква має два ряди ніш у зоні притвору, а інтер’єр розділений на три приміщення: притвор, неф і вівтар. Притвор має прямокутну форму і він освітлений готичним вікном, розташованим в західній частині. Іконостас вирізьблений з дерева і датується періодом господаря Костянтина Раковіце. Внутрішній розпис церкви датується XV століттям, і лише частково зберігся до сьогодення. Археологічні розкопки, проведені в церкві, виявили княжий некрополь, тут будучи поховані на трьох рівнях більше 25 чоловік. Похорони проводилися в трьох окремих етапах: два до спорудження церкви, а решти протягом XVI-XVII століть та у другій половині XVIII ст.

Північно-західніше церковної будівлі розташована дзвіниця заввишки 17 метрів, яка датується тим же періодом що й церква. Вона побудована з каменю, різьбленого тільки на кутах і на рамах дверей і вікон, має три поверхи і дах покритий дранкою. Вежа-дзвіниця монастиря Попеуць є, поруч з Вежею-скарбницею монастиря Путна і дзвіницею монастиря Бістріца, однією з небагатьох будівель такого роду за часів правління Штефана Великого.

У 15 км від північного румунського міста Фелтичень (північ) знаходиться село Ришка. Багато століть тому це був край самітників. Господар Петру Рареш побудував тут в 1542 році невеликий монастир, що вистояв до наших днів. Турецькі й татарські навали змусили місцевих жителів неодноразово відновляти монастир, який сьогодні фігурує на списку історичних памяток Сучавського повіту.

Спочатку церква мала вівтар, неф та притвор. У східній частині є три нефи, як в більшості молдовських монастирях XVI століття. Вежа, що підтримана трьома арками піднімається вище нефу. Церква “Св Миколая” була побудована у двох етапах. Східна частина відноситься до будівельного стилю XVI-го століття, із зовнішніми фресками. Західна часина з невеликим і відкритим порталом датується 1611-1617 рр.

Хоча монастир повязаний з памяттю найвидатнішого молдовського літописця шістнадцятого століття Макарія, він не користувався славою, якою користуються подібні будівлі. Однією з причин може бути те, що монастир був побудований у відносно ізольованому місці, що стало ще більш ізольованим після того як сусіднє поселення Бая втратило свій статус комерційного і державного центру. Церква присвячена Святому Миколаю є набагато меншою ніж її “сестри”, споруджені тим же господарем. Після смерті господаря, церква залишилися без настінних малюнків – що було незвично для такої малої церкви – її будучи прикрашено фресками пізніше, тобто у період 1552-1554 рр. Настінні фрески розпочали малювати під час правління другого сина Петра Рареша, Штефана (1551-1552 рр.) і завершені єпископом Макарієм, який пізніше був похований у монастирі.

Турки розграбували монастир в 1821 році, однак до того землетруси завдали значних збитків церкві, вона будучи радикально відремонтувана відразу після цього стихійного лиха. Стіна між нефом і притвором була знесена, відповідно до нової моди того періоду. Вежі були знову покриті дахами у формі цибулини, у стилі бароко, вони будучи збережені під час реставраційних робіт 1960-х років. Однак, інший елемент, доданий під час ремонтних робіт XIX ст. був знесений, а саме третя башта, поміщена між двома іншими. Якщо південний фасад і південні та східні проходи старої половини церкви були покриті винятковими фресками, невідомо, чи це відбулося і в північній частині старої церкви. Теми фресок на південному фасаді відрізняються від інших подібних церков.

У народі кажуть, що спочатку сюди була привезена деревяна церква, побудована за часів князя Богдана I. На її фундаменті незаконнонароджений син Штефана Великого, Петру Рареш, звів невелику церкву із камяними стінами. Все ще можна побачити на зовнішній стіні церкви фреску, що зображує князя Петра Рареша. Ченці розповідають бажаючим про Александру Лепушняну, мати князя Петра Рареша, яка похована тут, а також про те що в XIX столітті, за занадто передові для тих часів політичні ідеї Міхаїл Когилнічану (відомий державний діяч) провів тут замкнений шість місяців у дзвіниці монастиря. Теж тут знаходяться частинка мощів Св. Миколая, частина мощів преподобного Серафима Саровського та шматочок хреста зі Святої Землі, виготовленого з дерева, під яким, за переказом, молився Ісус Христос у Гетсиманському саді. Після поразки Іоанна Воде в Роцканській битві від 11 липня 1572 року, після зради боярина Єремії Голії, турки і татари вторглися у Молдову. При їх наближенні до монастиря Ришка, ченці зняли з башти дзвони та кинули їх в озеро, розташоване перед монастирем, щоб турки й татари не перетворили їх на кулі. Потім ченці сховалися у лісі. Монастир був розграбований татарами, залишаючись в руїні майже 40 років.

Після більш ніж півстоліття від зведення церкви, між 1611-1617 рр, великий ворник Костя Бочок (який очолював адміністрацію господарського двору та заміщав верховного суддю, яким був сам князь), його дружина та їхня дочка Тудоска (перша дружина молдовського господаря Василя Лупу), подарували все їх майно для відновлення монастирського комплексу, додавши до старої церкви притвор, який майже двічі збільшив розмір будівлі. З нагоди цих будівельних робіт була відновлена і стара башта нефу, що радикально змінило зовнішній вигляд церкви Петра Рареша. На початку вісімнадцятого століття, монастир Ришка був покинутий через постійні розграбування татарами. Лише у другій половині вісімнадцятого століття її було знову відремонтовано.

Відомо, що через його місце розташування, монастир був місцем увязнення для ченців і особливо для представників боярських родин, які посміли повстати проти правителя.

У разі відвідання повіту Горж, є кілька православних монастирів, деякі з них зведені кілька сотень років тому, які слід обов’язкового побачити. Монастир
Половрадж розташований в східній частині повіту Горж. Його будівництво почалося в
1505 році і було завершено в 1700 році під час правління румунського господаря Константіна
Бринковяну. Відзначимо і монастир Тісмана, зведення якого почалося в XIV
столітті, з надзвичайно гарною церквою, оточеною високими стінами. Специфікою
цього монастиря є фоновий колір стін. Досі не відомо яким чином була зроблена
використана тут фарба, колір якої називають «червоним тісманським». Також слід
згадати і про монастир Лайніч розташований на в’їзді в долину річки
Жіу. І це лише декілька місць поклоніння православних християн, з багатою
історією, по які ми розкажемо вам сьогодні.

Монастир Тісмана знаходиться приблизно в 30 км від міста Тиргу-Жіу в оточенні
лісу. Він був побудований за один рік і бере свою назву від дерева тис, що
колись був дуже поширений в цій частині Карпат. Преподобний чернець Никодим,
канонізований за свої заслуги перед церквою, використав передові для кінця ХV-го століття техніки будівництва. Церква монастиря оточена потужними
стінами, а доступ всередину робиться через величезні дерев’яні ворота, – розповіла
прес-секретар Горжанської повітової ради Оана Палош. «Монастир Тісмана є
архітектурною перлиною. Архітектура монастиря і навколишня гірська природа приваблюють
безліч людей, особливо на свято Пресвятої Богородиці, коли монастир
відзначає престольний празник. Тоді сюди приходять тисячі прочан.»

Музей монастиря Тісмана має понад 600-річну давність,
а перші сторінки його історії були написані ченцем Никодимом. Він звів
монастир, але не розписав внутрішні стіни церкви, пофарбувавши їх одним
кольором, охровим, з квітковими та геометричними мотивами. Перший поліхромний
розпис монастиря був зроблений в ХVІ-му
столітті Добромиром з Тирговіште, міста, яке протягом тривалого часу було
столицею Волощини. Добромир використав рослинні фарби, у тому числі східно-червоного
кольору, який тепер називається «червоним тісманським».

Архідиякон Діоніце Апостолакє, прес-секретар Архієпископства
Крайови, каже, що туристи мають можливість побачити у горжанському регіоні найдавніші
монастирі в країні. «Розпочну з монастиря Тісмана, зведеного Святим Никодим
Тісманським. Ця свята обитель була побудована в XIV столітті, а Святий Никодим вважається
у православній чернечій традиції засновником неоісихастського вчення в Олтенії.
Отож, монастир Тісмана, що знаходиться в оточенні надзвичайно мальовничої природи,
тепло зустрічає віруючого, який прийшов помолитися і в той же час помилуватися
красою природи. Тут навколо монастиря – унікальні ліси тиса і дикого каштану. Нещодавно
в безпосередній близькості до монастиря був відкритий Музей Національного монетного
двору, де зберігається державна скарбниця з часів Першої світової війни. Тут є
й багато інших музеїв, що представляють нашу монастирську спадщину. У Тісмані,
наприклад, є музей з унікальними в нашій країні експонатами. Звідси, за допомогою старця
монастиря та монахинь, можна побачити менш відомі місця. Неподалік Тісмани, наприклад,
на висоті 1000 метрів над рівнем моря, можна відвідати скити Верхня і Нижня Чокловіна,
до яких можна дістатися пішки. Детальнішу інформацію про таку подорож можна
отримати від черниць монастиря Тісмана.»

Іншим орієнтиром в маршруті культурно-релігійної екскурсії повітом Горж є православний монастир Половрадж, який датується 1505 роком і
знаходиться недалеко від однойменної місцевості. Монастир розташований на
в’їзді в ущелину Олтецулуй, яка розділяє гори Кепециній та Паринг. Тут, в
ущелині Олтецулуй, трохи вище монастиря знаходиться печера Половрадж, завдовжки
майже 11 км, з яких перша частина довжиною 800 метрів відкрита для туристів. Розповідає
прес-секретар Архієпископства Крайови архідиякон Діоніце Апостолакє. «Другим
релігійним об’єктом, що треба згадати в цьому контексті є монастир Половрадж.
Там, також в дуже гарному природному
оточенні, паломник може побачити красу бринковянського стилю. Монастир Половрадж
побудований під впливом бринковянського мистецтва, а його настінні розписи унікальні
в нашій країні. Нещодавно від був відреставрований й освячений.»

Іншою відомою горжанською
обителлю є монастир Лайніч, розташований в 35
км від міста Тиргу Жіу. Монастир, за різними припущеннями
був заснований ченцем Никодимом, який звів кам’яну або
дерев’яну конструкцію, що
протрималася до XVІІІ-го століття, розповідає архідиякон Діоніце Апостолакє. «Третім місцем призначення може бути монастир Лайніч, розташований в долині річки
Жіу, на трасі, що зв’язує місто Петрошань з трансильванською частиною Румунії. Це традиційний чоловічий монастир. Надзвичайно важливу роль цей монастир відіграв у міжвоєнний період, коли його ченці брали активну участь у збереженні та утвердженні
румунського духу та православних цінностей і традицій. В даний час монастир Лайніч є однією з визначних пам’яток регіону
і зберігає мощі святого Іродіона, одного з головних настоятелів цього монастиря,
нещодавно канонізованого Румунською Православною Церквою. Кожен монастир має представника, готового надати бажаючим докладну інформацію однією з мов міжнародного спілкування.»

Отож, дорогі друзі, запрошуємо вас до Румунії, відвідати унікальні пам’ятки
духовної та культурної спадщини Горжанського повіту, з багатою історією та
розташовані у винятковому природному оточенні.

Розташований на північному-сході середньовічного міста Ясси, монастир Голія був сильною оборонною фортецею, із високими стінами та баштами, з великими металевими воротами та дверми біля входу у вежу і церкву.

Церква монастиря була побудована головою господарської канцелярії Іоаном Голією у XVI столітті. Назва монастиря Голія вперше з’являється в документі підписаному господарем Єремією Мовіле в 1606 році. У наші дні Голія є важливим місцем поклоніння міста Ясси, важливим культурним центром, а також туристичною атракцією цієї частини Румунії. У 1650 році господар Васіле Лупу вирішив радикально перебудувати обитель. Перебудову зроблено в архітектурному стилі старої церкви і було завершено його сином Штефеніце Воде, в 1660 році. Вони згадуються як засновники на надписі слов’янською мовою в церкві від 1660 року. У XVIII столітті обитель постраждала від пожежі. Землетрус від 1738 року зніс верхню частину церкви разом із вежами. Залишившись руїною після секуляризації (1863 р.), монастир був закритий між 1900-1947 рр., а потім став парафіяльною церквою до 1992 року, коли було відновлено його стародавнє призначення.

Зовнішні стіни церкви Вознесіння Господа є доказами впливу пізнього Відродження за посередництвом Галичини: будівля з кам’яних блоків, оточена коринфськими пілястрами (з капітелями у формі надзвичайної краси акантового листя) і карнизом в стилі бароко, що спирається на консолях. Дах має безліч веж, башточок і куполів, розташованих в лінію і підтримуваних арками кокошниками.

Серед дорогоцінних предметів фігурує знайдена у притворі люстра і чотири свічники перед вівтарем, пожертвування Василя Лупу. Двері доступу до ганку і у неф оточені красивою мармуровою скульптурою, із гербом Молдови у верхній частині порталу. Напис у церкві повідомляє нам, що оригінальна живопис належить майстру художнику Матвію. Велика частина малюнку була відновлена в 1838 році.

Вежа Голія, заввишки 29 м, побудована ігуменом Мелетієм в 1855 році знаходиться в 40 м на південь від церкви. Поряд з вежею розташована перша водопровідна станція в Яссах з турецьким фонтаном зовні. Поруч розташований будинок з колонами XVIII століття, в якому жив тимчасово байкар Іон Крянге. Теж при монастирі є типографія, в якій виходять друком всі видання Митрополії Молдови і Буковини.

Архітектура чернечого комплексу, масивність будівель та їх краса зачарували особистостей, які мали можливість відвідати монастир упродовж часу. Таким чином, у 1652 році, архідиякон Павло Алепський, видатний книжник та вчений тих часів, під час свого візиту до цього монастиря в якості супровідника свого батька Патріарха Макарія Антіохійського, висловив захоплення стилем неперевершеної архітектури монастиря, а також дзвонами, яких він ніде в інших країнах не бачив. Високо оцінив їх також Петро Великий в 1711 році, коли відвідав Ясси.

Легенда свідчить про те, що Іон Голія побудував цей храм, щоб завоювати серце Анни, красивої сироти, яка сказала, що вийде заміж тільки за того, хто буде в змозі побудувати такий будинок, який захистив її від частих атак з боку сусідів. В одному такому нещасному моменті, її батьки були вбиті, вона врятувала себе переховуючись під могильну плиту. Тому Голія вирішив збудувати високу вежу, оточену стіною, звідки можна було би побачити небезпеку здалека. У 1687 році, монастир був підпалений польським військом, очоленим Яном Соб’єським. У 1705 році вежа була перетворена на тимчасову в’язницю, а пізніше в 1819 році служила притулком під час епідемії чуми. Всередині церкві був похований, тимчасово, мозок князя Григорія Олександровича Потьомкіна (1739-1791 рр.), який помер неподалік міста Ясси по дорозі до Миколаєва.

Сьогодні розповім вам про великий православний чоловічий монастир
Плумбуїта, що розташований у столичному районі Колентина, на невеличкому
пагорбі на правому березі річки Колентина. Монастир був побудований у 1560 році
князем Петром Молодшим (1559-1568 рр.), сином Мірчі Чобанула та княгині Кіажна.
У 1614 році церква серйозно постраждала від пожежі. Отримала нинішнього вигляду
у 1647 році, коли церкву було перебудовано з нуля з наказу князя Матея Басараба
в ознаменування перемоги над турками. Теж тоді будується Княжий двір та високі
оборонні стіни. Вежа-дзвіниця була побудована між 1802-1806 роками, після того
як дзвіниця була серйозно пошкоджена внаслідок землетрусу від 1802 року.

Назву Плумбуїта дали місцеві жителі, тому що церква була довгий період
покрита свинцевою бляхою. Є й легенди довкола цієї назви. Кажуть, що назва
походить від того, що князь Матей Басараб потребував гарматні ядра під час бою
і наказав зняти з даху свинцеву бляху і виготовити з неї снаряди. Інша легенда
свідчить про те, що битва Матея Басараба з Раду Іліашом, яка відбулася під
стінами монастиря, була настільки жорстокою, що кулі, які попадали на дах
церкви, перетворилися на свинцеву бляху.

Церква монастиря, перебудована Матеєм Басарабом в 1647 році, має трикутну
форму, містить символи типові для архітектури Волощини, а також готичні вікна,
тобто загострені арочні отвори, кольорове скло і ажурне різьблення по каменю,
що є типовим для молдовської архітектури. Стіни дуже товсті, майже один метр.
Княжий будинок має масивні кам’яні арки на першому поверсі і більше аркад, що
спираються на циліндричних колонах, на другому поверсі. Цей монастир є одним з
рідкісних екземплярів ранньої архітектури сімнадцятого століття, що зберігся
до наших днів у Бухаресті.

Монастир став важливою пам’яткою для культурної історії Бухареста,
починаючи з кінця шістнадцятого століття. У 1573 році тут була заснована перша
в Бухаресті друкарня, під час правління князя Александра II Мірчі та його
дружини Екатерини Сальвареццо. Це була третьою друкарнею заснованою у Волощині,
після тієї заснованої ченцем Макарієм у 1508 році та друкарні Раду Паїсія
(1535-1545 рр.) в Тирговіште. Друковані документи під керівництвом Лаврентія та
його учня, ченця Йована, представляють специфічні особливості, унікальні в
історії волоського друкарства, які відрізняються від друкованих символів
Трансільванії. У 1582 році, у Бухаресті виходять перші друковані книги:
Чотириєвангеліє та Псалтирь, чиї 3 примірники все ще можна знайти сьогодні в
Клужі, Софії та Лондоні.

Розташований в стратегічній позиції, на околиці Бухареста, на невеликому
пагорбі, що на березі річки Колентина, монастир відіграє важливу роль у захисті
міста. У 1632 році, біля монастиря має місце важлива битва між волоським
військом, на чолі з Матеєм Басарабом, і турецькою армією, на чолі з Раду
Іліашем. Останній був відправлений султаном, щоб видалити Матея Басараба з
престолу і встановити на його місце правителя, призначеного Османською
імперією. У битві переміг Матей Басараб, який залишився на троні Волощини.
Двісті років по тому, під час революції від 1821 року, Тудор Владіміреску
входить зі своїм військом у Бухарест і
розташовує свій табір в монастирі Плумбуїта. Під час революції 1848 року, без
згоди церковної влади, монастир був перетворений на політичну в’язницю. У жовтні
того ж року, влада заарештувала і помістила у підвалах монастиря лідерів
революції.

З дев’ятнадцятого століття, монастир пережив тривалий період занепаду.
Землетрус від 1802 року серйозно зруйнував монастир і дзвіницю. Пізніше в
період правління Александру Іоана Кузи, після секуляризації монастирів, все
майно монастиря переходить у державну власність. Монастир перетворюється на
парафіяльну церкву і стає руїною на довгий період. На даний момент, Княжий
будинок був перетворений на музей, в якому виставлені предмети релігійного
мистецтва, 130 бюстів румунських правителів (вирізьблених у камені ігуменом Сімеоном Тату), а також
оригінальні фрески. Бібліотека монастиря, відомий музей рідкісної книги, має
цінні книги, понад 500-ної давності. Усередині церкви знаходяться мощі Святого
Миколая та Святих мучеників Георгія, Пантелеймона та Іоана Нового Сучавського.

Друга з точки зору біорізноманіття зона після дельти Дунаю розташована тільки в 39 км від Бухареста. Пропозиція Природного парку Комана багата: туристичні маршрути через пишний ліс, де можна милуватися столітніми деревами, природні пам’ятки, озера, болота і навіть монастир, що нагадує про ім’я легендарного господаря Влада Цепеша. Поруч є пригодницький парк для всієї сім’ї. Про все це розповімо вам сьогодні в туристичній передачі присвяченій Природному парку Комана.

Природний парк Комана є парком досить малих розмірів, каже Валентин Грігоре, директор Природного парку Комана, який розповів про місце нашого призначення: Парк має майже 25 тисяч гектарів. Для звичайних розмірів Румунії, цей парк має середній розмір і напрочуд він добре зберігся, маючи на увазі, що він розташований на такій невеликій відстані від такого великого міста як Бухарест. Маємо висотну різницю в зоні парку, що коливається між 25 і 45 метрами над рівнем моря. Утворюються невеликі пагорби, це будучи типовим для зони рівнин. У парку є близько 8000 гектарів лісу, дві тисячі гектарів водно-болотних угідь. Маємо тут другу дельту Румунії. Йдеться про Болото Комана, єдине на рівні нашої країни. Має 1.200 га і саме болото являє собою невелику дельту річки Няжлов. Зосереджено тут дуже велике біорізноманіття. Водяться тут 212 видів водоплавних птахів, флора так само дуже багата – 1250 видів рослин.

Типовий гірський туризм в Природному парку Комана не означає експедиції, тижневі походи із наметами, а інший вид туризму – по вихідних. Ми дізналися від Валентина Грігоре, директора управління Природного парку Комана що, хоча його відвідують, головним чином, румуни, ані іноземні туристи не оминають його: Минулого тижня до нас прибула група туристів з Великобританії всього для невеликої екскурсії, одноденної. Як правило, вони прибувають вранці, а у ввечері відходять. Мало хто з них вирішуює поселитися у нас в пансіонатах. Нас відвідали й чехи, словаки. Коли вони приїжджають в Бухарест, дізнаються про цю чудову зону, і здійснюють одноденну екскурсію до нас. Загалом, реакції туристів є сприятливими, тому що вони мають чим милуватися у нашій зоні. Минулого року, ми супроводили групу австрійців по Болоті Комана. Вони були в захваті від нашої невеличкої дельти. Таким чином, ми намагаємося просувати її. Ми надрукували листівки англійською мовою, маємо карти, що роздаємо туристам, тримаємо зв’язок з партнерами зі всієї Європи, з метою утвердження в рамках транснаціональних програм. Таким чином, ми намагаємося просувати Природний парк Комана як на національному, так і на міжнародному планах.





Ліс повний метеликів, а при звичайній прогулянці можна побачити сарн європейських. Є тут також кельтське село зі старими рибальськими хатинами з очерету, до яких можна дістатися внаслідок справжніх перегон між перешкодами – черепахами. Природний парк Комана повинен бути обов’язковим місцем призначення для всіх любителів птахів. В даний момент, у парку є шість орнітологічних обсерваторій, каже Валентин Грігоре, директор управління: Чотири обсерваторії призначені для спеціалізованого туризму, для дослідження, куди приїжджають орнітологи. Високопоставлений чиновник з посольства Японії прибував до нас систематично, щоб спостерігати за птахами. Маємо дерев’яний місток, завдовжки 100 метрів, для доступу прямо до середини болота. Звідти видно набагато краще. Існує також власна система відео для моніторингу тутешніх зон. Ви можете зайнятися верховою їздою, стрільбою з лука, катанням мотузяною трасою, прогулянками човном. У нас є стежки, призначені для туристів. Керівництво Природного парку Комана пропонує широкий спектр послуг, доступних для туристів. Паркування автомобіля коштує 15 леїв в день (3,5 євро). Розташування намету на території парку коштує теж 15 леїв у день (3,5 євро). Орендуємо й алтанки, розраховані на 30 місць, для розваг на природі, за 400 леїв у день (90 євро). Прогулянка на моторному човні коштує 120 леїв на годину (30 євро). Прокат 3-місного човна коштує 60 леїв на годину (15 євро).

Одна з туристичних атракцій, яка найбільш популярна серед туристів – це монастир Комана. Він був заснований господарем Владом Цепешом і був вперше згаданий в історії документом, виданим його канцелярією, 27 вересня 1461 року. Монастир Комана – це єдиний укріплений монастир, із оборонними стінами та вежами в цьому регіоні Румунії. Історія монастиря є бурхливою, а монастир був захисною фортецею країни та ,водночас, віри, каже священник Міхаїл Мускаріу, ігумен монастиря Комана: Відомо з литописів часу, що Влад Цепеш був убитий на комерційній дорозі, що з’єднувала міста Бухарест і Джурджу, в кінці 1476 року. Місцеві жителі кажуть, однак, що його вбили неподалік монастиря. Там виникло джерело води, назва якого залишилася до сьогодення Колодязь з волоським горіхом або Джерело з волоським горіхом. Кажуть, що найближчі його солдати або декілька ченців взяли труп господаря, який був обезголовлений. Його голову було доставлено до турецького сультана в Константинополь, щоб показати останньому, що Влад Цепеш був убитий. Найцікавішим є те, що протягом довгого часу, в 70-і роки минулого століття, група румунських археологів зробила розкопки в околицях теперішньої дзвіниці, і праворуч від притвору, тобто на місці де відповідно до православної релігії ховають князів, були виявлені останки обезголовленого чоловіка, без жодного напису, однак монети виявлені навколо останків були з часів правління Влада Цепеша. Утім, тому що там не було жодного напису, історія не взяла до уваги цю гіпотезу. Румунський професор, історик Костянтин Резакєвич написав навіть книгу про місце поховання господаря Влада Цепеша.

Село Добровец, розташоване недалеко від міста Ясси, пропонує туристам вид на тисячі гектарів листяних і хвойних лісів. На пагорбі села знаходиться однойменний монастир, що вважається однією з найкрасивіших споруд господаря Молдови Штефана Великого.

Різноманітність та краса природи Ясського повіту, який принаймні статистично вважається одним з найбідніших в країні, є беззаперечним дивом. Від місця в місце зелені панелі з написами білою фарбою згадують туристам, що вони повинні не порушити спокій тварин. Ліс показує тобі, однак, грандіозне шоу. Проблиски сонячного світла борються із густотою гілок вікових дерев, але не можуть дістатися землі. Працівники Лісового господарства Яссього повіту хваляться тим, що в цих лісах Добровецу проживає найбільша кількість диких тварин з країни. Не дивно, чому диктатор Ніколає Чаушеску доручив в 1962 році побудувати в селі Поєнь, населеному пункті розташованому по дорозі до Добровец, мисливський будиночок, що вважається одним з найкрасивіших в Румунії.

Елена та Ніколає Чаушеску побували тут восени 1989 року, всього за три місяці до революції. Навколо будівлі зведеної посеред ліса був улаштований дендрарій з багатьох видів дерев, в якому можна побачити 200-річні дуби. І у наші дні дістаються села Поєнь щороку десятки іноземних мисливців, які платять десятки тисяч євро, щоб полювати на оленів, кабанів, зайців, фазанів, куріпок і перепелів. Котедж можуть орендувати і румунські туристи, але тільки шляхом прямих переговорів з відповідальними Лісового господарства ясського повіту. І будівля Лісового господарства Добровец є визначною туристичною памяткою. Вона датується періоду короля Кароля I і має спеціальну архітектуру. Монастир Добровец є єдиною архітектурною пам’яткою за часів Штефана Великого, якій вдалося проіснувати недоторканою до наших днів. Монастир був побудований між 1503-1504 рр. Про це стоїть надпис над входом у церкву.

Протягом багатьох років, монастир пережив тяжкі часи. Між 1865 і 1900 рр, монастир був використаний як вязниця. По тому він був покинутий протягом пяти років і в 1905 році став дитячим домом для сиріт. Своєрідним елементом архітектурного стилю монастиря є розміщення між пронаосом і вівтарем вузького приміщення, гробниці, про яку кажуть спеціалісти що є найдавнішою в церковній архітектурі Молдови. На території монастиря, в 70 метрах західніше церкви, гетьман Ніколає Раковіце збудував в 1663 році масивну будівлю з великим підвалом, якій пізніше було додано ще один поверх. Будівля використовувалася монахами до 1863 року. Справжнім скарбом монастиря є оригінальний настінний розпис, зроблений за часів господаря Петра Рареша, десь у 1529 році. Тому, що його автор невідомий, дослідники назвали його “анонімним малярем з Добровец”. Керуючись порадами місцевих жителів, туристи можуть дістатися до деревяної церкви 200-річної давності. Поруч знаходиться курган землі, заввишки кілька десятків метрів, який, свідчать легенди, використовували за часів Штефана Великого як пункт спостереження та попередження.

З Добровец, по дорозі до міста Ясси, турист може навернути на ліво до населеного пункту Бирнова. Маршрут цей часто перетинають пристрасні любителі гірських велосипедів, які цінують його за свіже повітря. По одному і другому боках дороги ростуть вже століття величезні дерева, які переплітаються над дорогою, створюючи свого роду тунель. Далі турист дістається Монастиря Хадимбу, одного з найкрасивіших святинь румунської давньої провінції Молдова. Монастир цей славиться іконою Діви Марії, з якої, як кажуть в народі, тече освячений єлей. Щороку тисячі паломників з усієї країни йдуть туди, щоб молитися перед цією іконою.

У декількох кілометрах від Беїле Говора, у самому центрі Вилчанського повіту, знаходиться Монастир Дінтр-ун-лемн (укр. мовою “з однієї деревини”). Подібно майже всім вилчанським монастирям, розташованим в долині ріки Олт і цей монастир є свого роду унікальним і має свою специфічну історію.

Легенда свідчить, що у ті часи територія, на якій розташований монастир, була покрита лісами. Чернець знайшов у одному дубовому дуплі чудотворну ікону Богоматері. Теж легенда свідчить про те, що той був найбільшим дубом лісу, якого навряд чи могли обняти шість-сім чоловік з розпростертими обіймами. З деревини цього дуба, чернець за допомогою сільських жителів побудував деревяну церкву і переніс ікону туди. Цьому місцю поклоніння вдалось витривати з початку шістнадцятого століття до майже половини сімнадцятого.

Як виглядає цей монастир зараз, дізнаємося від монахині Текли: Церква монастиря була побудована за зразком звичайної церкви, однак без веж, оскільки деревина не вистачила їм для цього. Чудотворна ікона Діви Марії збереглася у церкві, у почесному місці, майже століття до 1635 року, коли була піднята камяна церква боярином Предою Бринковяну. Потім ікона була перенесена до княжої церкви, де збереглася до наших днів. У 1800 році, здається, у церкві була пожежа, яка зачипила і ікону. Тому вона потребувала реставрації. Документи свідчать про те, що в ході реставраційних робіт була збережена оригінальна модель. І теж тоді був піднятий фундамент нової кам’яної церкви, а потім було встановлено і іконостас. Він здійснений з іншої деревини, з липи, яку легше обробляти або різьбити”.

Засновник кам’яної церкви, боярин Преда Бринковяну був дідом Костянтина Бринковяну. Саме тому під час свого правління Костянтин Бринковяну, господар Волощини, зробив багато пожертвовань монастирю, як в цінних предметах, так і в маєтках. Не тільки Костянтин Бринковяну приділив особливої уваги Монастирю Дінтр-ун-лемн, але й його наступник Штефан Кантакузіно. Монахиня Текла: Якщо в шістнадцятому столітті, монастир обмежується територією навколо невеликої дерев’яної церкви – і залишався таким протягом майже століття до 1635 року — його називали Святинею Дінтр-ун-лемн. Після зведення кам’яної церкви, в 1635 році, ансамбль розширюється і отримує назву Монастир Дінтр-ун-лемн. Преда Бринковяну збудував і господарський дім, який був, однак, зруйнований у 1715 році. На цих руїнах, господар Штефан Кантакузіно будує Господарський палац/бринков’янський, якого можна побачити сьогодні і який був неодноразово відновлений. Тут відпочивали та молилися правителі, які зупинялися на своєму шляху в монастирі. Разом із зведенням бринков’янського палацу, камяна церква була оточена келіями, повністю відновлені в 1900 році. В давні часи, монастир був схожий на фортецю. Дзвіницю побудовано Штефаном Кантакузіно в 1715 році. Тепер монастир має ступінчастий вигляд, що складається з трьох корпусів. Вхідний корпус є новішим, був побудований між 1999-2002 рр. Праворуч будується нова церква, чиї камінь у фундамент був закладений у 2008 році.”

Чудотворна ікона займає надалі почесне місце в монастирі, розповідає монахиня Текла: “Чудотворна ікона, хоча була виявлена на початку XVI століття, експерти, які досліджували її з плином часу вважають, що вона є набагато давною. Деякі фахівці навіть відносять її до четвертого століття, вона будучи копією оригіналу, створеного Св. євангелістом Лукою. Інші вважають, що вона була здійснена в XIII-XIV століттях, привезена з Константинополя, а ще інші стверджують, що її було намальовано на початку XVI століття і привезено звідкись з Македонії. Іконка має вражаючі розміри 160/120см, вважається єдиною в країні, як за розміром, так і за вартістю. Намальована вона на кипарисовому дереві, однак автор її невідомий. Її намальовано з обох боків: спереду намальована Богоматер, а на зворотному боці зображена сцена “Страшного суду””.

На доказ автентичності легенди про заснування монастиря, височіють у дворі монастиря чотири столітніх дуби вражаючого розміру, яким близько 500 років, отже вони того самого віку що й дуб, в якому було знайдено ікону.

Постійно підтримуючи культуру і традиційні та універсальні загальнолюдські цінності Національна компанія “Ромфілателія” відзначає хороші відносини між Румунією і Україною в області філателії введенням в обіг поштових марок спільного випуску “Спадщина ЮНЕСКО – Церква монастиря Сучевіца і Церква Спаса на Берестові”. Ці дві церкви, включені до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, є духовними свідками історії і традицій румунського й українського народів.

Архітектурний стиль монастирської церкви Сучевіца поєднує в собі елементи візантійського і готичного мистецтва, а також архітектурні елементи старих деревяних церков Молдовського князівства, шедеврів універсального мистецтва настінного розпису. Православний монастир Сучевіца, був зведений наприкінці ХVI ст. на честь Воскресіння Ісуса Христа братами Єремією та Симіоном Могилами, — дядьком і батьком Митрополита Київського, Галицького і всія Русі Петра Могили. Сучевіца є й останньою з унікальних церков Буковини, які зовні прикрашені великою кількістю фресок, що зображують життя Ісуса Христа. З усіх чотирьох сторін монастир охороняється захисними мурами і вежами.

Побудована в кінці ХІ-го сторіччя коштом князя Володимира Мономаха церква Спаса на Берестові є найстарішою церквою Київщини, унікальною в українській церковній архітектурі тим, що вона має три бокові притвори, що надає їй хрещатого вигляду. Розташована вона за межею фортечних мурів Києво-Печерської лаври, але вважається частиною історико-архітектурного ансамблю лаври. У 1482 р. церкву істотно зруйнували війська кримського хана Менґлі-Ґірея. У 1640–43 рр. на замовлення і кошти Петра Могили храм був реставрований у стилі українського бароко і розписаний грецькими майстрами.

Нова зчіпка складається з двох марок номінальною вартістю 1 лей та 9 леїв, із зображеними на них Церквою монастиря Сучевіца і Церквою Спаса на Берестові, і поступила в продаж 21 грудня. “Ромфілателія” дякує Архієпископу Яському і Митрополиту Молдови і Буковини Феофану, Архієпископству Сучавському і Радівецькому та Монастирю Сучевіца за їх підтримку в створенні і випуску цих поштових марок.