Tag: парк

  • Природний парк «Залізні ворота»

    Природний парк «Залізні ворота»

    Розташований у південно-західній частині Румунії, на лівому березі Дунаю, Природний парк “Залізні ворота”  займає площу приблизно 120 тис. га і є одним з найбільших природних парків Румунії (2-е місце) з 18 заповідниками. Різноманітність видів флори і фауни та унікальні ландшафти є причиною того, що природний парк “Залізні ворота” є спокусою для любителів природи.

    Поїздка до природного парку “Залізні ворота” – це також урок історії який можна краще зрозуміти, якщо розпочати візит з Краєзнавчого музею Залізних воріт у м. Дробета Турну Северін та з Центру природного парку Залізні ворота в Оршові. Таким чином, ми дізнаємося, що в цьому районі були виявлені залишки пізнього палеоліту (11500 – 10500 років до н.е.), а також добре зберіглися сліди мезолітичної культури Лепенський Вир – Скела Кладовей. Після виникнення перших державних утворень в Європі ця територія стала прикордонною територією, і цю характеристику вона зберігає донині. Якщо даки будували тут другорядні укріплення, то римляни надавали цій місцевості більшого стратегічного значення. Вони побудували великі військові об’єкти, включаючи військову дорогу через Дунайську ущелину на тій частині, яка сьогодні належить Сербії, стратегічний міст (міст Траяна) і мережу замків (Дробета, Дірна, Понтес, Ледерата).

    Управління природного парку “Залізні ворота” створила 4 інформаційні пункти та 15 пішохідних маршрутів. Один з цих маршрутів знаходиться на масиві Чукару Маре, розташованому прямо на березі Дунаю. Тут ми поспілкувалися з біологом Амалією Ралукою Думбраве, фахівцем з біологічних наук природного парку “Залізні ворота”: “Природний заповідник Казанеле Марь та Казанеле Міч є однією з найцінніших територій природного парку “Залізні ворота”. Він важливий з точки зору біорізноманіття, оскільки є практично заповідником ендемічних видів, як рослин, так і тварин. Дослідження в цьому регіоні протягом багатьох років були досить складними, і це також одна з найбільш доступних територій. Але це не означає, що дослідження завершені і можна сказати, що ми знаємо абсолютно все про цю територію. З точки зору туризму, це також одна з найбільш популярних територій через красивий ландшафт, а також через доступність, тому що цей маршрут – Чукару Маре, доступний для всіх вікових категорій. Він займає близько 2 годин, можливо три із зупинками для фотосесій. Це вапнякова територія, тому ці отвори називаються карстовими. Це не дуже старі вапняки, тому печери на цій території не дуже вражають розмірами в порівнянні з горами Апусень або набагато ближчим геопарком Мехедінцьке плато, де розташована найбільша печера в Румунії”.

    Найбільш доступною є печера Ветерані. Наприкінці 17 століття вхід до печери був укріплений стінами за наказом австрійського генерала Фредеріко Ветерані з метою спостереження за рухом кораблів на Дунаї. З тих пір вона відома під назвою “Печера Ветерані”. Після будівництва греблі гідроелектростанції “Залізні ворота” нижче за течією з’явилося водосховище, рівень води піднявся так, що доступ до цієї печери можливий лише по воді. Амалія Ралука Думбраве, фахівець з природничих наук Природного парку “Залізні ворота”, пояснює:  “Ми пишаємося нашими печерами. Окрім печери Ветерані, є ще печера Понікова, ущелина Понікова, яка насправді є найбільшою печерою. Вона складається з трьох галерей, двох викопних та однієї діючої. В активній галереї тече вода, а у викопних галереях колись текла вода. На даний момент вода знаходиться в цих викопних регіонах тільки шляхом інфільтрації. В ущелині Понікова, хоча це і не велика печера, вона є дуже хорошим навчальним матеріалом, і всі студенти географічних та геологічних факультетів країни приїжджають вивчати її завдяки доступності та легкості. У деяких печерах їм доводиться повзти, якщо вони бажають побачити вражаючі речі. Ця печера дає красу і знання в первозданному вигляді. Звичайно, вона має свою частку ендокарстового рельєфу, тобто сталактити, сталагміти, колони”.

    Навесні на схилах гірського масиву Чукару Маре можна милуватися жовтим тюльпаном. Крім того, у природному парку Залізні ворота можна зустріти вид сухопутних черепах, черепаха Германа, вид, якому загрожує зникнення. На початку 2000-х років була проведена програма, фінансована європейськими фондами, з метою збереження цього виду черепах.

  • Монастир Остров у Вилчанському повіті

    Монастир Остров у Вилчанському повіті

    Відомо, що Вилча – це повіт, обдарований природою одними з найкрасивіших і найрізноманітніших форм рельєфую Вилча – це повіт, створений небесними митцями, щоб поєднати гарний смак, духовність, легенди, красу, поезію, і все це в позачасовій географії. Курорт Келіменешть – Кечулата відомий своїми мінеральними джерелами, про які чув ще французький імператор Наполеон ІІІ, якого регулярно постачали з водних джерел №1 та №2. Але не тільки лікувальні мінеральні джерела дали слави цьому поселенню на березі річки Олт, при виході річки з ущелини Козія.

    Чотири монастирі біля підніжжя гір Козія є також місцем призначення для паломників, які лише ненадовго опинилися у Вилчі. Між горами і небом, між берегами річки Олт, затіненої лише буковими та ялицевими лісами, у Вилчі є найпрекрасніший острів – Остров. Таким чином, Келіменешть володіє божественною спадщиною, шматком землі, піднятої з води сотні років тому. Або місце, де впав шматочок неба…Бо тут, на цьому єдиному населеному острові в Румунії, знаходиться церква між водами, чиїм свідоцтвом про народження є документ, виданий канцелярією князя Раду Великого в 1500 році.

    На початку 20-го століття на острові, у місці під назвою “Ла Велтоаре”, будували казино. Пізніше воно зникло. Парк також був відомий у ті часи як справжній дендрологічний сад. З північно-східного боку був облаштований басейн, з південного – казино, а літня сцена та кегельбан контрастували з монастирем. Коли острів підняли, на ньому вистоїла тільки церква. У 1979-1980 роках, коли почалося будівництво гребель ГЕС на річці Олт, весь острів з усім, що на ньому знаходилося, опинився на межі затоплення водою. Між комуністичною державою та Румунською Православною Церквою тривали довгі переговори в пошуках рішень.

    Тоді, за наполяганням єпископату Римніцької єпархії та фахівців (багато інженерів з Міністерства енергетики, керівників будівельних робіт), столичний Інститут образотворчого мистецтва “Ніколає Грігореску” розробив проєкт порятунку церкви, дуже складний на той час, шляхом підняття її на 6 метрів, одне з найризикованіших рішень, застосованих у сфері реставрації пам’яток, і друга робота такого роду, виконана в Румунії. Піднімання монастиря розпочалося 11 серпня 1981 року і пройшло без серйозних інцидентів, завдяки чому пам’ятка була врятована, а роботи вважаються однією з найсміливіших ініціатив у галузі реставрації.

    ucra-manastirea-ostrov-valcea-.png

    Легенда свідчить, що дружина комуністичного диктатора Елена Чаушеску не хотіла піддаватися на благання монахів врятувати скит і парк, який на той час вважався райським куточком. Це був період, коли церкви зносили із території Румунії. Однак, одного разі по дорозі до Сібіу вона потрапила в автокатастрофу, а на лікарняному ліжку її наснився страшний сон. Так сталося, що для порятунку скиту довелося підняти весь острів на шість метрів. Парк був оазисом середземноморського клімату, де росли фігові дерева і лимони, де кожне зернятко приносило плоди.

    Парк населяли вікові дуби, яких не могли обняти з простертими руками двоє людей. Монастир було врятовано, але колишній парк так і не повернувся до своєї колишньої краси. За винятком монастирського подвір’я, яке літо за літом ніби перетворюється на рай, завдяки любові, з якою монахині доглядають кожну рослину. Кожен куточок монастиря і острова приховує в собі історію, кожна з яких пов’язана з чудом, яке приписується іконі Божої Матері “Одигітрія”. Наприклад, розповідають про випадок, що стався два десятиліття тому, коли одного весняного дня фахівці з Дрегешань планували посадити кілька живців виноградної лози. Це був день, коли вздовж долини річки Олт від Сібіу до Дрегешань безперервно йшов сніг. Лише на острові не було снігу.

    Існує історія про те, як з’явився острів, і ще одна – про ікону. Наприклад, кажуть, що близько 1250 року селянин із сусіднього села хотів перетнути річку на возі з волами. Він хотів дістати дрова з лісів гори Козія. Коли повертався, повінь застала його прямо посеред річки. Злякавшись, чоловік почав молитися, пообіцявши, що якщо врятується, то побудує там церкву. А легенда розповідає про те, як під ногами селянина здіймався пагорб. Пагорб вийшов з води, а селянин і його воли врятувалися від повені. Так з’явився Остров, а на тому місці селянин збудував невеличку церкву.

    Місце, яке проіснувало три століття, аж до приходу князя Раду Великого. На його фундаменті інший господар Волощини Неаґоє Басараб збудував нову церкву, муровану з каменю. І навколо чудотворної ікони народилася легенда, яка також розповідає про селянина, що намагався переправитися через річку Олт біля острова. Він був зачарований голосами монахинь, які співали на богослужінні. Коли він пригадав, чому опинився на березі річки, тварини відмовилися його слухати, наче невидима рука стримувала їх посеред річки. У розпачі селянин почав копатися в руслі річки, коли натрапив на святу ікону, яка зараз вважається мистецьким шедевром і виставлена у нефі церкви.

  • Огляд найцікавіших життєвих історій 2023 року

    Огляд найцікавіших життєвих історій 2023 року

     

    Як завжди, починаємо рік з огляду найцікавіших
    тем 2023 року. Ми поставили собі за мету розповісти вам
    кілька дивовижних історій і вважаємо, що нам це вдалося.

     

    Тож у січні ми завітали до першого освітнього
    парку, відкритого в нашій країні, і дізналися у директорки з маркетингу та
    комунікацій Ани-Марії Паскару, що вони можуть запропонувати для дітей віком від
    4 до 14 років: «Якщо ви пам’ятаєте, колись були в моді візити на робоче місце батьків. Наскільки мені відомо, таке трапляється і зараз, але не в усіх компаніях. Але Destiny Park є практично тим місцем, куди вперше приходять діти, більшість із них, щоб дізнатися про певні професії. Тобто ми покриваємо багато сфер діяльності: від ІТ-сфери до медицини, сільського господарства, промисловості, хімічної лабораторії. Ми ознайомлюємо їх навіть із професіями пілота та водія. Все це дуже приваблює їх, тому що вони граються і вчаться.»

     

     

    Навесні ми дізналися, що відбувся перший випуск
    заходу, який може стати традиційним: конкурс Найкращий виноградар
    Румунії. Це національне змагання весняної обрізки
    виноградної лози. Конкурс був створений для того, щоб вивести на перший план
    категорію фахівців, яких все важче знайти, але чия робота на винограднику має
    важливе значення для виготовлення якісного вина, як ми дізналися від Марінели Арделян, амбасадорки програми «Відкрийте для себе румунське вино»,
    засновниці компанії «Вина Румунії» та співзасновниці міжнародних винних
    фестивалів RO-Wine: «Це захід, який ми хотіли присвятити виноградарям і
    виноробству одночасно у Румунії. Ми часто говоримо про вино, про енологію,
    менше про тих, без кого не змогли б насолоджуватися якісними винами, які може
    запропонувати Румунія, а саме про виноградарів. Саме так виникла ця ідея, з
    необхідності, з одного боку, висвітлити менш відомий світ, а з іншого боку,
    кожна дія, яка сприяє підвищенню якості вина та галузі, є дуже важливою. Таким
    чином, говорячи про цих професіоналів, ми непрямо висвітлюємо надзвичайно
    важливу з якісної точки зору, а саме про виноградну лозу і про її обрізку або
    догляд за нею, враховуючи те, що найважливіший момент з точки зору роботи на
    винограднику це саме ця обрізка лози, яка відбувається на початку року.»

     

     

    Влітку ми відвідали місто Орадя, щоб розповісти вам про чемпіонат Європи серед трамвайних водіїв. Про нього нам розповів Адріан Ревнік, генеральний директор Орадянської місцевої транспортної компанії: «В Орадії відбувся 10-й чемпіонат Європи з водіння трамваїв, Європейський чемпіонат трамвайних водіїв, і ми вже вважаємо, що цей чемпіонат став традиційним. Він розпочався як зусилля європейських транспортних компаній, спрямовані на популяризацію міського громадського транспорту та створення зв’язків між європейськими містами. Цього року в Орадії брали участь 25 команд, 24 з Європи, і одна місцева: Барселона, Бассель, Берлін, Бордо, Брюссель, Дебрецен, Дрезден, Дублін, Флоренція, Гетеборг, Ганновер, Кошице, Київ, Лейпциг, Малага, Осло, Орадя, Прага, Нюрнберг, Роттердам, Стокгольм, Сегед, Відень, Варшава, Загреб. Як бачите, в Європі багато столиць, багато мегаполісів, багато красивих міст!»

     

     

    Наприкінці року ми познайомилися з Александром Бенкею, незрячим румунським альпіністом, який
    прагне підкорити маршрут Сім вершин, три з яких він вже підкорив.
    Александру Бенкя розповів нам захоплюючу історію свого
    життя, про те, як він навчився ходити по горах: «Я вчився підніматися на гори поступово.
    Хочу сказати, що це було нелегко з самого початку. Коли я почав підніматися на
    гори, я не знав, як користувати навіть трекінгові палиці. Лише перед підкорення
    Монблану я навчився ними користуватися, і це мені дуже допомогло. І багато
    людей запитують мене, як я справляюся на горі, як я орієнтуюся. Якщо стежка
    крутіша, я йду поруч з гідом, тримаю його за руку, а іншою рукою промацую
    місцевість, використовуючи трекінгову палицю. Це вже автоматизм, спочатку
    ставиш палицю, відчуваєш, що це стежка, що вона стабільна, а потім ставиш ногу.
    Якщо стежка вузька, я йду позаду гіда, тримаюся за його рюкзак, і так само,
    іншою рукою, використовую палицю, щоб утримувати рівновагу. А на льодовику гід
    йде перед мною, десь 2-3 метри, ми зв’язані мотузкою, і в цьому випадку я
    використовую обидві палиці, щоб розмежовувати шлях, щоб йти по стежці.»

     

     

    Ми також ознайомилися із найпопулярнішими ютуберами та відеоблогерами, які розповідають про Румунію та традиційні румунські парфуми, а також про
    особливі смаки деяких традиційних продуктів, таких як бузеуський бабік. Ми пропонуємо вам залишитися з нами і в цьому році, щоб почути ще
    більше захоплюючих історій!

     

  • Палац Єлизавета в Бухаресті

    Палац Єлизавета в Бухаресті


    Єдиний палац, що
    використовується Королівським домом в
    Румунії і відкритий для відвідування, палац Єлизавета в Бухаресті – ідеальне
    місце для тих, хто хоче провести вихідні по-іншому. Він розташований на
    земельній ділянці у вигляді острівця всередині Музею села,
    неподалік від Літнього театру в парку Короля Міхая I (колись Херестреу).
    Виставка, яка проходить тут з червня по жовтень щороку, є проєктом Асоціації Королівського
    дому Румунії.




    Відвідувачі мають доступ до
    Залу Міхая I, Галереї сучасного мистецтва, Залу Кароря I і Єлизавети, Білого
    залу, Кабінету Її Величності, Залу Королів, Мармурової зали і Великого залу.
    Відвідувачі також мають доступ до Платформи Лева і Палацового саду, де
    розташований Меморіал дерев, на якому ростуть дерева, посаджені
    королями і главами держав, які відвідували Палац з 2001 року. Нарешті,
    відвідувачів запрошують зайти до сувенірної крамниці, розташованої біля входу
    до палацу під головною аркою. Зараз для відвідування
    відкриті кілька залів на першому поверху. Серед експонатів є ряд оригінальних
    предметів, такі як медальйони із зображенням римських портретів, а також різні
    предмети, що нагадують про минуле королівської родини, наприклад, військова
    форма короля Міхая I, колекція народних костюмів королеви Елени, королівські
    нагороди та ордени, королівська колекція творів сучасного мистецтва, портрети
    королів і королев Румунії всіх поколінь, а також стіл у Великій їдальні,
    підготовлений для офіційних обідів.




    По залах палацу супроводжує нас куратор виставки Діана
    Точіту: Палац був побудований для принцеси Єлизавети, другої дитини короля
    Фердинанда і королеви Марії, принцеси, яка народилася в Сінаї в 1894 році.
    Вона була королевою Греції протягом трьох років, оскільки в 1921 році вийшла
    заміж за спадкоємного принца Греції Георга ІІ, який незабаром став королем
    Греції. У 1924 році подружжя було змушене емігрувати до Лондона, де вони
    перебували до 1935 року. У цьому році вони розлучилися, і принцеса Єлизавета
    повернулася до Румунії, де перебувала до січня 1948 року, коли вся королівська
    сім’я була змушена виїхати у вигнання. Ідея будівництва палацу належала Каролу
    II, старшому брату принцеси Єлизавети. Він вважав, що було б доречно, щоб його
    сестра мала резиденцію в Бухаресті. Палац був побудований лише за 1 рік, у
    1936-1937 роках, дуже молодим архітектором, якому було лише 25 років, на ім’я
    Корнеліу Марку. Йому вдалося поєднати в цьому палаці два архітектурні стилі -
    мавританський і бринков’янський. Король Міхай І та його мати королева Елена прожили
    в палаці Єлизавета три роки, оскільки після подій 23 серпня 1944 року, коли
    Румунія розірвала союз з Німеччиною, королівська резиденція в центрі Бухареста,
    де зараз знаходиться Палацова зала, була розбомблена німцями, які намагалися
    вбити короля. Оскільки він більше не міг там жити, попросив дозволу у своєї
    тітки використовувати палац Єлизавета. Між 1944 і 1947 роками, коли ситуація
    вимагала від короля Міхая перебувати в Бухаресті, він зупинявся в цьому палаці.
    Саме тому тут відбулося так багато важливих подій в історії країни. Наведу лише два з них. Перша – це пряма
    конфронтація між королем Міхаєм і радянським міністром закордонних справ
    Андрієм Вишинським, який прийшов до короля в лютому 1945 року і вимагав, щоб
    король призначив комуністичний уряд. Король відмовив йому, сказавши, що
    за Ялтинським договором кожна країна має можливість вибирати свій власний
    шлях (Румунія не хотіла комуністичного шляху). Вишинський відповів йому
    знаменитою фразою Я – Ялта, тобто я вирішую, що вам робити у вашій
    країні, вийшов із кабінету короля і грюкнув дверима з такою силою, що стіна
    біля дверної коробки тріснула. Друга подія – це сам момент вимушеного зречення
    короля Міхая від престолу 30 грудня 1947 року. У комуністичний період палац був
    здебільшого закритий. Його відкрили після революції і використовували як
    готель, здавали в оренду для проведення різних заходів.

    ucra-palatul-elisabeta-1.png




    По всьому салону короля Кароля І та королеви
    Єлізавети розвішані форографії, картини, що зображують першу королівську пару
    Румунії. Однак найважливішим об’єктом у цій кімнаті є стіл, який стоїть у
    центрі. Це стіл, за яким відбувся обід після підписання акту про незалежність
    Румунії в 1877 році. Стіл був втрачений в комуністичний період і куплений за
    скромну суму абсолютно випадково на блошиному ринку в Бухаресті в 2017 році
    секретарем короля Міхая I. Навкруг столу написані імена людей, які
    брали участь у святковому обіді, а також дата, коли князь, на той час, оскільки
    наша країна ще не була королівством, організував цей обід, на честь надзвичайно
    важливої події в історії нашої країни. На столі лежить низка книг про армію з
    часів короля Фердинанда, тобто їм близько 100 років.




    Найвідомішою кімнатою
    палацу є білий салон. Діана Точіту розповідає його історію: Ми знаходимося в Білому салоні, мабуть, найвідомішому приміщені
    палацу Єлизавета, особливо в останні роки, коли преса стала більше цікавитися
    діяльністю королівської сім’ї. Тут було зроблено незліченну кількість
    фотографій, репортажів і фільмів. Це місце, де королівська сім’я приймає
    офіційні візити. Найбільш вражаючою картиною в кімнаті є портрет короля Міхая І
    – картина, виконана румунським художником з Клужа на прізвище Валовіц, яка
    вражає не тільки своєю красою, але й точністю, з якою вона представляє короля,
    а також тим, що вона виконана олівцем тільки в трьох кольорах триколора -
    червоному, жовтому, синьому і комбінаціях між ними. Картина була подарована
    королівській родині у 2017 році. На жаль, король Міхай не зміг її побачити,
    оскільки стан здоров’я не дозволив йому приїхати в країну.





    Мармурові сходи ведуть до холу, який з’єднує приватні апартаменти, вітальні
    та кабінети на другому поверху. Важливо зазначити, що королівська сім’я
    використовує лише два або три апартаменти для приватних цілей. Всі інші зали призначені
    для громадського користування. Вперше цього літа була виставлена хрестильна
    сукня короля Міхая I, коли королю було три місяці. Також
    виставлено свідоцтво про народження Його Величності, датоване 25 жовтня 1921
    року. Останньою кімнатою палацу, яку можна відвідати, є велика Палацова
    їдальня, де проводяться королівські обіди.
    Коли в палаці влаштовується особлива вечеря, трапеза набуває казкового
    характеру. Стиль сервірування столу – французький, що означає, що гості сидять
    обличчям один до одного, а господарі завжди сидять у центрі столу. Гості, в
    залежності від їх важливості в ієрархії – розміщуються від центру до кінця
    столу. Тобто найважливіші гості – поруч з королівською родиною. Ще одна цікавинка,
    пов’язана з розташуванням гостей за столом, полягає в тому, що якщо гості -
    подружжя, то їх ніколи не садять поруч, а по діагоналі, або максимально
    обличчям один до одного, тому що мета полягає в тому, щоб кожен з них
    спілкувався і розмовляв з іншими учасниками вечері.




    У палаці є також кухня і ще одна менша вітальня. Це місце, де королівська
    сім’я обідає щодня, і місце, де король Міхай I і його мати – королева
    Елена мали свою останню вечерю 30 грудня 1947 року, коли король залишився в
    палаці наодинці з матір’ю, побоюючись за життя персоналу, і відправив їх усіх
    додому. Наступного дня вони вирушили до Сінаї, а потім на довге заслання, яке
    для Королеви-матері Елени означало все її життя, вона так і не повернулася сюди
    зі Швейцарії, де померла в 1982 році. Для короля Міхая вигнання означало п’ять
    десятиліть. Через 50 років він повернувся до палацу Єлизавети, але вже ніколи
    як до особистої власності, бо палац залишився у державній власності.

  • Особняк Друганеску – архітектурний шедевр неподалік Бухареста

    Особняк Друганеску – архітектурний шедевр неподалік Бухареста




    Мабуть, маєток Друганеску є одним з
    найкрасивіших на півдні країни, поряд з палацами Могошоая і Потлодж. Особняк є важливою туристичною пам’яткою
    для мешканців столиці, які хочуть провести вільний час серед природи та
    зарядитися енергією. Чудовий бринковянський архітектурний ансамбль розташований
    лише за 30 кілометрів від Бухареста, у селі Флорешть-Стоєнешть, у повіті
    Джурджу. Особняк, якому більше 300 років, був відреставрований і містить етнографічний
    музей, а також невелику церкву, а будівля розташована в чудовому парку, крізь
    який протікає струмочок, що надає ділянці особливий шарм.




    В румунській
    історіографії, бринковянське мистецтво охоплює як архітектуру, так і твори
    образотворчого мистецтва у Волощині за часів правління Костянтина Бринковяну
    між 1688 і 1714 рр. Цей період вирішально вплинув на подальший
    розвиток мистецтва та архітектури. Ця концепція
    використовується також для опису творів мистецтва з часів перших
    правителів за походженням з родини Маврокордатів, приблизно в 1730 р.
    Історики іноді характеризують стиль порівняючи його із Західним
    Відродженням, через його раціоналістичні структури, однак його декоративна
    достатність дозволяє й використання концепції бринковянське бароко.




    Основи бринковянського
    стилю були закладені протягом двох десятиліть правління Матея Басараба в ХУІІ
    столітті, що забезпечило Волощині певну політичну стабільність і сприяло
    розвитку мистецтв. У період після правління Бринковяну розвивалася головним
    чином архітектура боярських садиб. Ця еволюція відповідала впливу великої знаті
    в останній половині того ж століття на шкоду наступникам Матея Басараба. Три
    бринков’янські палаци неподалік Бухареста позначають унікальний архітектурний
    культурний периметр. Мова йде про палаци Могошоая, Потлодж та Друганеску,
    останній менш відомий, але, на щастя, нещодавно
    відновлений та повернутий культурній спадщині. Тут працює зараз Душпастирсько-культурний центр «Гаврила
    Друганеску», що служить й осідком Болінтинської протоієрії. Він розташований за
    30 км від столиці, у селі Стоєнешть, комуни Флорешть-Стоєнешть, у повіті
    Джурджу, на лівому березі притоку Сабару. Особняк, якому більше 300 років, був відреставрований і
    містить етнографічний музей, а також невелику церкву, а будівля розташована в
    чудовому парку, крізь який протікає струмочок, що надає ділянці особливий шарм.


    Отже, ансамбль Друганеску включає особняк та церкву «Благовіщення», побудовану в 1723 році. Особняк був
    побудований між 1710 і 1715 роками Гаврилом Друганеску, великим ворником за часів
    господаря Костянтина Бринковяну, а потім і за часів Штефана Кантакузіно. Наступники
    Преда Друганеску та його син Преда Скарлат Друганеску продовжили його роботу,
    але за часів наступників Скарлата ансамбль почав занепадати. У 1939 році
    особняк придбала принцеса Марина Штірбей Бринковяну, дочка принца Георгія
    Штірбея, яка була першою румунською льотчицею, яка здійснила політ на літаку за
    маршрутом Бухарест-Стокгольм і перетнула Балтійське море. Нова власниця
    розпочала масштабні реставраційні роботи. Реставрація будівлі в 1965-1967 роках
    надала їй вигляд самотнього палацу, що стоїть посеред величезного парку, а біля
    будівлі ростуть багатовікові дерева. Будівля має підвал із цегляних склепінь та
    цокольний поверх, на який можна піднятися по 12 сходинкам, розташованим посередині
    альтанки. Лоджія займає місце колишньої веранди, доступ до якої здійснюється з
    першого поверху. Екстер’єр вирізняється бринков’янськими кам’яними колонами,
    які підпирають аркади павільйону та лоджії.



    Поруч
    із особняком знаходиться церква «Благовіщення», також зведена ворником Гаврилом
    Другонеску у 1723 році, яка вражає своїм стилем, архітектурою, книгами, іконами
    та збереженими церковними предметами, а також цінним розписом, «одним із
    останніх» прикладів пізнього бринковянського живопису. У 1971 році в 13 залах особняка було улаштовано
    «Музей етнографії та народного мистецтва Румунської рівнини». Було виставлено
    багато народних тканин, національних костюмів, кераміки, знарядь праці,
    народних меблів, металевих виробів, елементів декору. У підвалі представлені
    ремесла обробки дерева та металу з різними інструментами та виробами,
    текстильна домашня промисловість та традиційні заняття.
    Верхній поверх призначений народному мистецтву, до якого входять колекції
    предметів, відібраних і впорядкованих за типом і районами південної частини
    Румунії.

  • Парк на згадку

    Парк на згадку


    В Ізраїлі садять дерева в пам’ять про тих,
    хто пішов у інший світ. У Великобританії сім’я може звернутися
    до муніципалітету і оплатити розміщення лавки в улюбленому для померлого
    місці.




    Нещодавно проєкт «Посадіть дерево на
    пам’ять» Громадського центру «Зій де біне» започатковано і в нашій країні. І оскільки це
    перший проєкт, у якому взяла участь після смерті свого батька, Клаудія Удреску з центру «Зій де біне» розповіла нам історію проєкту: «Посадіть дерево на пам’ять» народився з потреби говорити про скорботу в публічному просторі. І
    як саме це сталося? Меланія Меделяну (засновник громадського центру «Зій де біне») мала нагоду розмовляти з особою, яка втратила багато близьких у жахливій ДТП. І та
    особа намагалася розповідати про тих, кого вже немає. Все, що вона отримувала у відповідь було «все пройде», «час лікує все», «будь сильною», «не плач», але
    все, що вона хотіла, це мати можливість говорити, розповісти про свій біль, тримати
    близько до душі тих, кого вже
    немає на цьому світі, говорити про них. Вона продовжувала
    намагатися говорити, а потім навколо неї запала тиша. Більше їй ніхто не
    телефонував. Потім була ідея з фільму «Коко» про те, що ми існуємо до тих пір, поки про нас згадуватиме остання людина. І тоді постала
    ідея, як ми можемо змусити
    цих людей жити вічно, якось, десь? Так і з’явився веб-сайт «plantațiînamintire.ro», який
    розповідає історії близьких людей, яких уже немає. Це надзвичайно емоційні та
    красиві історії, де слова важать дуже, дуже багато. Від щирого серця запрошую
    їх прочитати. Після цього сайту з’явилася ідея посадки дерев, які є символами життя, а також
    матеріальності. Бо дерево навіть можна обійняти. І це дерево, в ідеї нашого проєкту, через QR-код розповідає історію близької людини, якої вже немає».






    Так на початку листопада з’явився перший
    парк зі спогадами. Клаудія Удреску: «Так
    у Лугожі з’явився перший парк на згадку в Румунії, парк, який ми відкрили 5 листопада. Це
    парк, який, з неба, має форму нескінченності, в якому 100
    беріз розповідають історії туги, а посередині парку ми посадили гінкобілобу, символ
    життя. У Лугожі є майже 100 беріз любові, тобто 100 історій зібрано в першому парку такого роду в Румунії. Коли ми
    відкривали цей парк було багато емоцій. Десятки людей прийшли встановити табличку з цим QR-кодом, табличку, яка
    з’єднує, як я сказала, березу з історією коханої людини, якої
    вже немає. Хтось сказав мені: «тому, що я посадив цю берізку, мої листопадові дні завжди будуть зеленими,
    навіть якщо восени вітер
    обтрушує листя дерев», або як сказала нам інша особа: «моїй душі стало легше, тому що історія моєї матері не залишається замкнутою тільки в моїй
    душі, її несуть вперед посаджені берізки». А що може бути живішим за парк, де
    майбутні покоління любитимуть, гулятимуть, гратимуться чи шукатимуть притулку в
    тіні цих беріз, насаджених на згадку».






    Це підхід, завдяки якому життя завжди продовжується в іншій формі, як сказала
    нам Клаудія Удреску: «Завдяки цьому парку біль і скорбота перетворюються на
    життя. Люди приїздили сюди з Брашова, з Крайови, з Тімішоари, з
    Бухареста. Деякі з них навіть взяли дерево в руки, відчули потребу обійняти
    свою берізку. Хтось інший сказав, що приходитиме поливати своє дерево, щоб воно виросло великим. Він
    годинами сидів, розповідаючи історії, на лавках біля берізок. Було багато
    дзвінків у WhatsApp, тому що багато людей, серед тих, хто посадив, перебувають фактично за межами країни. Я запрошую вас від
    усього серця прочитати історії, які були написані з великим болем, але також і
    з великою любов’ю на сайті «plantati în amintire.ro», тому що, ми
    віримо, шо немає нічого більш тривалого, ніж любов, з
    якою були написані оповідання та було підібрано кожне
    слово. Ми знаємо, як важко було писати ці історії, і дякуємо вам за довіру. І я
    також хотіла би сказати, що весь листопад місяць присвячений пам’яті тих, кого вже немає в живих,
    тому що ми хочемо передати далі
    багато ресурсів, які
    допоможуть нам пережити скорботу»
    .






    Це був лише перший крок проєкту, який триватиме, доки є люди, чию тугу
    треба оплакувати. Клаудія Удреску: «Чого
    ми дійсно зараз хочемо, і дякуємо за сотні повідомлень, які ми отримали, це
    поширити цю кореневу пам’ять по всій країні. Для нас важливо, щоб такий проєкт реалізувався у
    партнерстві з меріями, тому що ми приходимо і насаджуємо дерева, але потрібно, щоб мерія опікувалась цим парком,
    в довгостроковій перспективі, тримала живим парк,
    дерева, бо це не звичайний парк. Це парк, де кожне дерево символізує людину, воно символізує когось дорогого, кого вже немає, для
    того, хто посадив його. Звеликою радістю ми повідомляємо вам, що наступні два парки будуть
    відкриті в Бухаресті та Орадії. Ми щиро прийдемо туди, де мерія відкрита для такого проєкту, і дуже хочемо це зробити».







    Зараз осінь. Але туга оживає.

  • Парк «Mini Transylvania»

    Парк «Mini Transylvania»


    Найновішою визначною пам’яткою міста Одоргею Секуєск (центр) є парк «Mini Transylvania». Він розташований серед столітніх лісів, на віддалі від міста у чудовому куточку
    секлерського краю (колишні купальні Шейке), названій на честь вуглекислих мінеральних джерел. Парк Міні Трансільванія є унікальним в Румунії, його реалізація була натхненна ідеєю парків Mini Europa (Брюссель, Бельгія) та Minimundus (Клагенфурт, Австрія). Мета проєкту – представити архітектурне розмаїття
    Трансільванії. Проєкти створили Домокош Вайда та Аурора Немет Гайнал за
    допомогою графіка Яноша Дьондьоші.


    З моменту відкриття воріт у 2020 році багатьом було цікаво відвідати парк -
    унікальне місце розміром 8000 кв.м., яке представляє за посередництвом понад 90 моделей, будівлі з найвідоміших
    історичних міст і середньовічні фортеці Трансільванії (замок Пелеш, фортеця
    Бран). Багато з виставлених мініатюрних будівель є частиною Всесвітньої
    спадщини ЮНЕСКО. Більшість зберіглася до нині, але серед експонатів є й деякі
    реконструйовані споруди, що зараз відомі в іншому вигляді.


    Парком управляє команда «Legendarium», діяльність якої
    почалася в 2008 році з метою збору та представлення дітям у розважальній формі народні
    легенди. Таким чином вони зібрали та описали легенди туристичних пам’яток,
    замків, міст і включили все у книгу. Навколо цих легенд вони побудували
    маленький світ, створивши серію карт, аудіо книг, веселих творчих ігор і,
    врешті-решт, створили першу студію мультфільмів у Краю секлерів.


    Історія «Mini Transylvania» почалася в 2012 році, коли Фозокош Собольч, молодий чоловік з міста Одоргею Секуєск, відвідав парк «Mini Europa» в Брюсселі та запримітив, що там немає жодного архітектурного об’єкта Трансільванії, тому у нього виникає ідея
    зробити подібний парк у себе в
    країні. Місце, де мав
    ожити парк Mini Transilvania -Беїле Шейке, припали до душі Собольча ще давно, бо саме
    там він виріс і бачив, як упродовж років вони руйнуються залишені напризволяще владою.


    Парк «Mini Transylvania»- атракціон, який
    постійно розвивається. Це розважальний варіант для всієї родини. Якщо ви
    відвідуєте парк з дітьми, вони можуть покататися на міні-потягу, єдиний у
    своєму роді в Румунії і возить туристів парком, перетинаючи мости та відвідуючи
    найважливіші мініатюрні будівлі. Так само, для розваги і проведення вільного
    часу діти мають новенький дитячий майданчик зі стіною для скелелазіння та
    павутиною.


    Першою будівлею, яка зустрічає відвідувачів парку, є замок Бран, за ним
    слідують замок Пелеш, фортеці Алба-Юлія, Ришнов, Рупя та Фегераш. Також представлені макети міст Сібіу, Сігішоара,
    Алба-Юлія та Клуж-Напока. На туристів чекає піч з н.п. Говеждія, де в минулому
    було відлито кілька частин для Ейфелевої вежі, та реконструйовані фортеці Бальваньош
    і Одоргею Секуєск. Не відсутні францисканський монастир із Шумулеу-Чука,
    монастир Горезу, монастир із Симбета де Сус або церква з Дирджіу, єдина
    пам’ятка в Гаргітьському повіті, включена до спадщини ЮНЕСКО. Поруч з макетами -
    короткий опис будівель і місць трьома мовами.

    ucra-mini-transilvania-2.png


    Відвідування парку може бути відправною точкою, якщо ви прагнете відкрити
    для себе історію Трансільванії та, побачивши мініатюри історичних будівель, ви
    зможете скласти уявлення про можливі місця, які варто відвідати під час
    подорожі Трансільванією (цього разу не в мініатюрі). Новинкою парку є озеро, на
    якому видніється маленький острів Ада-Калех, який, хоч і не був розташований у
    Трансільванії, мав цікаву історію, і саме тому був відроджений командою
    «Легендаріум», оригінал будучи поглинутий Дунаєм під час будівництва греблі Залізні
    Ворота.


    Макети будівель здійснені в Будапешті Вайдою Домокош, молодим чоловіком, уродженцем
    н.п. Крістуру-Секуєск (Гаргітський
    повіт), який працює як
    вручну, так і за допомогою 3D-принтера, а деталі виготовляє Немет Гайнал Аурора, художниця, яка робить
    так, щоб макети детально відтворювали відповідні будівлі. Після відвідин парку
    туристів запрошують до музею етнографа Орбана Болаша, який створили члени асоціації
    Visus на згадку про засновника купальнь Шейке в 1870 році.


    Парк міні-Трансільванія продовжує розвиватися, окрім нових моделей будівель,
    які незабаром знайдуть своє місце, облаштовується «зачарований замок» з усіма
    видами атракціонів для дітей, кінотеатром під відкритим небом, а також терасою
    та гостьовим будинком. Крім того, команда «Legendarium» вирішила створити неподалік
    парк комах, який, стане чудовою атракцією для дітей, а також для дорослих. Вони
    вважають, що, відкривши цей парк, люди залишатимуться принаймні на один день у купальнях
    Шейше і ночуватимуть в Одоргею Секуєск. Парк, який поставив Одоргею Секуєск на туристичну
    карту регіону, чекає своїх відвідувачів з понеділка по неділю, щоб відкрити для
    себе архітектурне розмаїття Трансільванії та гостинність місцевих жителів.

  • Національний парк Ущелина річки Жіу

    Національний парк Ущелина річки Жіу

    Розташований на південному заході
    Румунії, Національний парк ущелини річки Жіу є однією з найбільш красивих охоронюваних
    природних територій Румунії. Він
    тягнеться по долині, утвореної річкою Жіу, між гірськими масивами Паринг та
    Вилкан, та займає площу понад 11.100 га. Парк виділяється серед інших національних парків країни завдяки мінімальному
    втручанню людини в природу. Дикі місця вражають всіх туристів, які відвідують цей парк. Кількість відвідувачів
    невелика через те, що парк не користувався інтенсивним просуванням. Але ті, хто обрали відвідати
    цей парк винагороджені
    казковими пейзажами та дуже цікавими тематичними маршрутами.

    Директор
    Управління
    Національного
    парку ущелини річки Жіу Марін
    Шербан подає деталі: «Хоча
    на залізничному маршруті ущелини річки Жіу
    ми помічаємо сліди людського
    втручання, вони інтегровані
    у ландшафт. Це дуже гарний маршрут для туристів. Ми
    пропонуємо туристам здійснювати тематичній
    туристичні маршрути,
    влаштовані в парку. Вони наближають туристів
    до
    природи і розвивають любовь до
    природи. Парк займає площу понад 11.100 га.
    З моменту його оголошення національним парком людська діяльність
    значно скоротилася. Тут важкодоступні місця, але окремими
    стежками туристи
    можуть
    дістатися
    до певних точок, звідки мають можливість спостерігати
    за мальовничими краєвидами.»

    На
    території парку влаштовані три
    тематичні маршрути, стверджує Марін
    Шербан: «Вони
    називаються
    «Ущелина річки Жіу та її
    скарби», «Історії лісу»
    та «Сфінкс лайніч». «Ущелина річки
    Жіу та її скарби» – найдовший
    маршрут, але відносно легкий для прогулянок, звідки
    можна спостерігати чудові краєвиди. Він досягає хребта
    Браїкулуй, звідки відкривається
    вражаюча панорама на
    гори Паринг. Маршрут «Історії лісу» присвячений зокрема учням,
    з якими ми співпрацюємо. Можна дізнатися про історію
    місця та деякі аспекти з діяльності
    управління
    парку. Маршрут
    «Сфінкс лайніч»
    був нещодавно влаштований та
    його можна легко здійснити за три години. Туристи
    мають можливість отримати більше інформації про ці
    маршрути на нашому сайті defileuljiului.ro. Маршрути
    представлені у форматах, які можна завантажити на мобільні пристрої. Їх можна пройти
    в
    будь-яку пору року та
    вимагають мінімум обладнання, слід взяти до уваги той факт, що
    це все ж таки це гірська зона.
    Тваринний
    світ – різноманітний. Тут водяться, між іншим, гадюка
    та ведмідь. Хоча дотепер жодних інцидентів
    не було, рекомендуємо туристам бути обережними.»

    У місцевості
    Бумбешті-Жіу
    знаходиться Туристичний
    інформаційний центр Національного
    парку ущелини річки Жіу,
    побудований відносно нещодавно.
    Адреса
    центру
    вказана
    на веб-сайті парку, щоб всі зацікавлені особи
    його легко знайшли.
    Марін Шербан, директор управління Національного
    парку ущелини річки Жіу уточнює:
    «Це
    сучасний туристичний центр
    для відвідувачів, але з місцевою специфікою. У нас є кваліфікований персонал,
    який може надати вам будь-яку інформацію про Національний
    парк ущелини річки Жіу
    або про діяльність управління
    парку. Центр можна відвідувати
    з
    9:00 до 15:00 з понеділка до п’ятниці. Але в літній сезон, якщо
    наплив туристів великий, ми продовжуємо програму центру, він працює і у вихідні дні. Центр є воротами до парку.
    Тут розміщений
    макет парку в дуже великому розмірі, на якому вказано як виглядає парк, та місця, які можна відвідати. У разі потреби ми також забезпечуємо гіда для груп туристів. У нас є кваліфікований
    персонал для цього.»

    Путівники
    доступні англійською, французькою, німецькою та угорською мовами. Ми запитали
    Маріна Шербана, якою
    була реакція іноземних туристів: «Вони
    були в захваті, побачивши простоту пейзажу. Вони були раді, що недалеко
    від
    них, у Європі є такі дикі місця. Наприклад, до нас завітав пан,
    який сказав, що він з Австралії. Він зізнався,
    що чув про те, що тут водяться
    дикі
    гадюки та прийшов побачити їх у
    їхньому місці проживання.
    Нас
    відвідували також студенти з Нідерландів, які
    приїхали сюди на стажування, щоб вивчати види змій. Я зміг їм
    показати
    гадюки,
    пояснивши, що їм тут люди не заважають.»

    Національний
    парк ущелини річки Жіу відомий
    по
    всьому світі як чудове місце для рафтингу. У сезон цього виду
    спорту тeроператори
    з усієї країни привозять туристів,
    річка чудово підходить для цього виду спорту.
    Марін Шербан подає деталі: «Щоб
    допомогти туристам, ми
    розмістили знаки, що позначають сектори рафтингу, побудували невеличкий будиночок
    та
    невеликі сховища від дощу для людей, які доходять
    до зони кемпінгу в Лайніч. Ми також хотіли б оновити
    центр для туристів, з
    наголосом на інтерактивність,
    щоб туристи могли відчути контакт з природою. Також хочемо влаштувати
    ще
    один тематичний маршрут про фауну.
    Крім того, ми вже спілкуємося з велосипедистами, і ми маємо
    намір влаштувати дві велосипедні доріжки, щоб відмітити
    історичну
    та культурну сторони Національного
    парку ущелини річки
    Жіу, але також можуть бути
    нагодою для відпочинку всієї сім’ї.»

    Велосипедом та рафтингом можна займатися протягом
    одного сезону, в той час як туристичні маршрути в Національному
    парк
    ущелини
    річки Жіу відкриті цілий рік. Наша туристична подорож не зупиняється на цьому.
    Наступного тижня ми відвідаємо Національний парк Семенік Кеїле-Карашулуй, який займає
    площу у понад 65.000 га незайманих і стародавніх лісів, які у 2016 році увійшли до спадщини ЮНЕСКО. Також
    тут ви зможете побачити рідкісний екземпляр секвої віком понад 200 років, яка має в обхваті 5,7 м.

  • Національний парк Кеїле Біказулуй – Хешмаш

    Національний парк Кеїле Біказулуй – Хешмаш

    Сьогодні ми вирушаємо на північний
    схід Румунії, до одного з національних парків, яких найбільше
    цінують туристи. Кліматичний курорт Лаку Рошу, оглядовий пункт на масиві
    Сухардул Мік, а також Ущелини Біказулуй, названі «Кам’яним
    королівством», – це лише кілька з цікавих туристичних атракцій для осіб, які відвідують цей регіон.

    Між
    Трансільванією і Молдовою, найцікавіший маршрут проходить крізь Кеїле
    Біказулуй. Вода вирила в горах Хешмаш дуже стрімке та глибоке міжгір’я, що
    подекуди становить 300 метрів заввишки. Завдяки тутешньому вапняковому рельєфу,
    окрім вже відомих Кеїле Біказулуй, утворилось безліч подібних природних явищ,
    меншого чи більшого розміру. Наявні, таким чином, Кеїле Бікежелулуй, Кеїле
    Купашулуй, Кеїле Лапошулуй, Кеїле Шугеулуй, кожний зі своєю чарівністю.

    Барна Хегі, директор національного парку Кеіле Біказулуй-Хешмаш уточнює:
    «Національний парк Кеїле Біказулуй-Хешмаш є одним із найменших за розміром національних
    парків Румунії, але він має багато природних цінностей. Йде мова про Лаку
    Рошу (Червоне Озеро), про Ущелини
    Біказулуй, які є визнаними пам’ятками в Румунії та в Центрально-Східній Європі, загалом. Внаслідок провалу гори
    утворилась природна гребля на шляху річки Біказ. Накопичена там вода піднялась
    вгору, затопивши дерева, утворивши, таким чином, озеро Лаку Рошу у 1837 році. Сьогодні на блиску води можна побачити стовбури скам’янілих
    дерев. Ущелини Біказулуй – це
    найвражаючі вапнякові ущелини, довжиною 6 км, з високими стінами.»

    У Національному
    парку Кеїле Біказулуй-Хешмаш туристи мають дуже різноманітну пропозицію для проведення вільного часу. Директор парку Барна Хегі стверджує: «У нас 18 туристичних маршрутів та 3 навчальних.
    На навчальних стежках є унікальні для Румунії оглядові пункти, де можна робити
    фото. Пункти огляду розміщені над Ущелинами Біказулуй та озером Лаку Рошу.
    Подібні пункти огляду можна почабити лише у горах Альпи. На відстані у 10 км від
    національного парку, на національній дорозі 12С, яка зв’язує місто Георгень з
    Лаку Рошу розташований гірськолижний схил. Також відкриті всі туристичні
    маршрути. Навколо озера Лаку Рошу влаштована велосипедна доріжка. На курорті
    можна орендувати електровелосипеди. Ми сподіваємося, що незабаром зможемо влаштувати
    на озеро Лаку Рошу природний каток. Отож, туристи можуть займатися різними
    видами діяльності, особливо в цю пору року.»

    У Національному парку Кеїле
    Біказулуй-Хешмаш немає центру для відвідувачів,
    але є інформаційний пункт для туристів на курорті Лаку Рошу. Також на веб-сайті парку ви можете знайти номери
    телефонів, щоб зв’язатися з гідами для всіх маршрутів. Барна Хегі подає деталі: «Ми
    постійно на зв’язку з іноземними туристами, коли вони відвідують наш веб-сайт,
    шукаючи вказівок та порад. Ми надали такі послуги туристам з Греції, Угорщини, Польщі чи Англії. Вони були
    в захваті від того, що може запропонувати Національний парк Кеїле Біказулуй-Хешмаш. Враховуючи те, що парк перетинає національна дорога 12C, з
    інтенсивним рухом між Трансільванією та Молдовою, на жаль, ті, хто перебуває на дорозі, залишають багато
    сміття, яке ми намагаємося прибрати якнайчастіше. Це
    єдиний негативний аспект, який помітили іноземні туристи, але ми намагаємося тримати це явище під
    контролем.»

    У парку
    не так багато місцевих ремісників, але в Ущелині
    Біказулуй можна знайти сувеніри, вироби ручної роботи. Тут продають глиняні горщики гончарі з села Корунд. Теж тут організуються кілька традиційних заходів, стверджує директор
    парку Барні Хегі: «Влітку ми святкуємо
    День Лаку Рошу. Також в селі
    Біказ, в повіті Нямц, організується свято під назвою Армідем. Туристів радо зустрічають
    на цих заходах. Є достатньо місць для проживання. Зокрема у
    спа-центрі Лаку Рошу можна знайти місце посилення для будь-якої кишені.»

    Гірські маршрути, рекомендовані управлінням парку, адресуються як професіоналам, так і початківцам. Їх можна пройти від однієї до восьми
    годин. Деякі не рекомендуються взимку, але деякі доступні протягом всього року. Неодмінно треба мати відповідний одяг, цікавитися пргнозом погоди, та зв’язатися з
    представниками парку, щоб уникнути можливі інциденти.

    Далі директор Барна Хегі розповідає про плани на майбутнє стосовно туристичних
    маршрутів та туристичного просування парку: «У нас багато планів на майбутнє. Зараз ми починаємо розгортати два
    європейські проєкти. Серед іншого, ці проєкти сприяють
    розвитку сталого туризму. Ми хочемо розширити велодоріжки, які вже влаштовані в
    національному парку, та влаштувати спеціальні кінні доріжки. Ми розгортаємо ці
    плани за допомогою місцевих органів влади та громадських організацій».

    Національний
    парк Кеїле Біказулуй-Хешмаш може бути входом до повіту Нямц. Таким
    чином можна насолоджуватися вражаючим пейзажем на
    озеро Лаку Рошу та греблю Біказ на річці Бістріца. Будівельні роботи греблі Відрару почалися в 1961 році
    та завершились 1966 року. Гребля Біказ знаходиться
    за 6 км від міста Біказ.За нею знаходимо
    озеро водосховище Ізворул Мунтелуй, довжиною 35 км,
    яке зливається з навколишніми ландшафтами, селами в долині та масивом Чяхлеу на
    задньому плані. Звідси можна відправитися прямо до іншого чудового парку, Національного
    парку Чахлеу, про якого розповімо у наступній туристичній передачі.

  • Гори Ретезат

    Гори Ретезат


    Гори Ретезат – це край прозорих льодовикових озер,
    смарагдово-зелених лугів, вологих змішаних лісів та чистого цілющого повітря. Це царство, де вершини
    гір покриті вічними снігами і льодовиками, а у їх підніжжя б’ють мінеральні
    джерела. Гори Ретезат піднімаються між двома великими
    улоговинами, Петрошань та Хацег, і між двома великими ріками, Великою рікою і
    Західним Жіу. Оточені вони горами Царку, Годяну і Вилкан.У масиві Ретезат можна знайти всі ландшафтні характеристики Карпат – тут є хмарочосоподібні піки, різкі скелясті хребти, льодовикові озера і глибокі ущелини. Деякі частини мають
    широкі й рівні плато, вкриті альпійською рослинністю і квітами, карстові
    печери, долини і круті скелясті стіни. Турбаз в регіоні не мало, а ціна за одну
    ніч розміщення залежить від обраної категорії, від 20 до 70 євро на особу.


    Найвищим піком масиву Ретезат є гора Пеляга (2509 м), що
    посідає третє місце серед вершин Румунії. Центральну частину масиву утворюють
    два майже паралельних хребтів, сполучених між собою 2,5 кілометровим хребтом,
    утворюючи, таким чином, форму подібну на
    букву Н. Масив Ретезат займає одне з перших місць з-поміж інших
    гірських масивів Румунії за кількістю піків, що перевищують 2000 м над рівнем
    моря – їх тут понад 20. Льодовиковий рельєф Південних Карпат досягає
    найповнішого вираження в масиві Ретезат завдяки висоті і масивності гір.
    Льодовики досягали висот 1400-1300 м над рівнем моря і були декілька кілометрів
    довжиною, найбільшим серед яких був льодовик долини Букура, який тягнувся аж до
    долини Лепушнікул Маре.


    Льодовикові озера, яких тут понад 80, з-поміж яких 40
    великого чи середнього розміру, є справжньою окрасою гір Ретезат, більшість з
    них розташовані на висоті 1900-2000 м н.р.м.. Є також 18 малих постійних озер і
    40 дуже малих, так званих сезонних озер, які зникають влітку. Найвищим
    вважається озеро Тиул Порці – 2230 м н.р.м. Найбільшими за площею на території
    Румунії є озеро Букура, що простягається 8,8 га, Зиноага (6,5 га), Тиул Негру
    (4,8 га), а найглибшими в Румунії є Зиноага (29 м), Тиул Негру (24,8 м) і Галеш
    (20,5 м), а найбільшим за об`ємом води є l озеро Зиноага (біля 700 000
    кубометрів). Взимку всі озера замерзають і рівень криги може досягати товщини у
    50-70 см, заносяться снігом і повністю зливаються з оточуючим ландшафтом.


    Національний парк
    Ретезат, відомий також під назвою синьоокий край це найбільший
    природний заповідник у нашій країні. Перший заповідник був утворений
    стараннями відомого ботаніка Дюло Ньярадь в 1927 році. Пізніше, в 1935 році за
    сприяння ботаніка Александра Борзи було утворено Національний Парк Ретезат. Це
    був перший національний парк в Румунії, метою якого було збереження унікальної
    гірської території та захист ендемічних рослин. Починаючи з 1980 року цей
    регіон було визнано біосферним заповідником на міжнародному плані за програмою
    UNESCO Людина і Біосфера.

    Площа Національного парку перевищує
    12.000 га. Територія переважно вкрита природними комплексами ялинових, ялицевих
    і букових лісів на схилах Карпатських гір, що піднімаються в цьому районі на
    2500 м над рівнем моря, а решта території – це або скелясті хребти і гребені,
    або льодовикові озера. Флора парку нараховує понад 1190 видів, з них – понад 90
    ендемічних, які не зустрічаються більше ніде у світі. Це ідеальне місце для
    поціновувачів флори та фауни, адже тут можна зустріти 55 видів ссавців ( з яких 22 захищені законом), що становить близько
    25% від усіх наземних ссавців Європи.

    Тут можна зустріти більше третини видів
    рослин Румунії і частина з них є під загрозою зникнення. Тут водяться ведмеді,
    вовки, рисі, чорні кози, олені, кабани. Водяться тут приблизно 185 видів
    птахів. Коти
    лісові також
    є частиною багатої фауни парку, до них нещодавно додалися бабаки (20
    екземплярів альпійського бабака з австрійських Альп були завезені в парк в
    результаті демаршів Румунської академії наук, в районі ​​Озера Джеменеле. Бабаків
    зараз можна зустріти в усіх долинах і важливих льодовикових кальдерах масиву).
    Загальна кількість видів тварин, що водяться у Національному парку Ретезат, обчислюється тисячами.




    Ретезат з легкістю можна зарахувати до регіону з
    ідеальними умовами для екотуризму: незаймана природа, чудові ландшафти гірських
    масивів. Тут часто проводяться особливі екскурсії під назвою «караван», під час
    яких туристи знайомляться з історією і природною красою заповідника. Ретезат абсолютно
    безпечний, бо стежки добре протоптані туристами, а маршрути промарковані. З
    історично-географічного погляду, парк розташований в Гацегському краї, що
    вважається колискою румунського народу та мови. У Денсуші, Сентемерії, Орлі та
    Стреї можна відвідати найдавніші православні церкви румунського простору,
    зведені в XIII – XIV ст.

    30 відсотків туристів, які щорічно приїжджають в
    Ретезат, є іноземцями. Вони кажуть, що приїжджають сюди заради двох важливих
    речей: краси краєвидів і «дикої незайманої природи». Ретезат притягує, як
    магніт, тому що він імпозантний, ефектний і привітний. За версією організації
    «New7Wonders», яка провела інтернет-голосування серед більше 350 мільйонів
    респондентів у двох турах, Національний парк Ретезат вийшов до півфіналу
    Всесвітнього конкурсу Сім нових чудес природи. Вважається 10-м в
    групі найгарніших у світі національних природних парків.

  • Природний парк Векерешть

    Природний парк Векерешть




    Природний
    парк Векерешть відсвяткував 5 років з дня заснування. Рішенням уряду, 11 травня
    2016 року було створено перший природний парк в Румунії, розташований в
    міському середовищі. Природний парк Векерешть, що
    розміщений у південній частині румунської столиці, є прикладом адаптаційної сили
    природи, яка за 30 років перетворила незавершений проєкт комуністичного періоду на заповідник дикої
    природи.




    Нинішній
    природний парк розкинувся на приблизно 190 гектарах і з’явився в
    заболоченій території, розташованій сто років тому на околиці Бухареста – місця, куди вивозили міське сміття на
    возах або вантажівках. У цій невеликій западині, яку також
    називали й Долиною Плачу, домінував силует монастиря Векерешть, цінної
    пам’ятки середньовічного мистецтва, зведеної князем Ніколаєм
    Маврокордатом у 1724 році та перетвореної на в’язницю в
    середині XIX століття. Наприкінці 1980-х років, комуністичний
    лідер Румунії Ніколає Чаушеску вирішив, що всю цю територію слід систематизувати. Монастир Векерешть був знесений, щоб
    звільнити місце для будівництва Палацу юстиції та ще одної
    будівлі, вражаючих розмірів, у той час як Звалище Векерешть мало стати озером
    із бетонними берегами, вода якого мала надходити із річки Арджеш. До антикомуністичної
    революції грудня 1989 р. режиму
    вдалося залити лише бетон навколишньої дамби озера, що розмежувала таким чином зону від сміття. Звалище Векерешть залишилося на місці, а навколо нього було споруджено
    кілька будівель.




    За
    відсутності людської діяльності на звалищі розвивалася
    рослинність, з’являлися комахи, птахи та дикі тварини, а у воді
    розмножувалася риба. На території, яку зараз називають дельтою Векерешть, також
    поселилися кілька бідних людей. Життя сім’ї, яка прожила тут 20 років, поки ця
    територія не стала природним парком Векерешть, стало темою
    документального фільму Дома My
    Home, що вийшов на прокат минулого року.




    З
    огляду на різноманітність видів рослин і тварин, екологічні активісти тиснули
    на владу, щоб захистити цю територію, яка стала зеленим легеням столиці
    Румунії. Створивши Асоціацію природного парку Векерешть, екологічним
    активістам вдалося переконати уряд оголосити цю територію 5 років тому
    заповідно-природною зоною. З 2016 року Асоціація управляла парком,
    здійснювала науково-дослідницьку діяльність та проводила освітні
    заходи, особливо для дітей. У 2018 році тодішній уряд видав термінову
    постанову, на основі якої вилучив поняття зберігача заповідних територій із законодавства про охорону навколишнього
    природного середовища, і таким чином НУО були усунені від управління природними
    територіями. Теж тоді була створена урядова структура – Національне агентство заповідних
    природних територій. Екологічні активісти повідомили, що через два роки після перейняття Національним агентством заповідних природних
    територій, Природний парк Векерешть не мав
    Наукової ради, Консультативної ради, ані рейнджерів, які б відповідали за охорону парку. У листопаді
    2020 року, уряд передав Генеральній мерії столиці відповідальність за управління Природним
    парком Векерешть.


    Упродовж останніх п’яти років, у цьому природному парку, в результаті щоденного моніторингу, було виявлено 331
    вид рослин та 336 видів тварин. Інформацію надала неурядова Асоціація Природного парку Векерешть, яка зазначає, що за
    останні 5 років десятки тисяч людей відвідали цей парк, чиє біорозмаїття зростає.
    У дописі в акаунті Асоціації у Facebook, який відзначає 5-ту річницю створення Природного парку Векерешть, підкреслюється, що
    це (цитую) «амбіційний проєкт, що народився із впертості любителів
    природи і який перетворив катастрофічний проєкт Румунії 80-х років на найбільшу зелену територію столиці».

  • Національний парк Апусень

    Національний парк Апусень




    Розташовані в Трансільванії, на заході Румунії, гори
    Апусень відрізняються від інших не стільки висотою над рівнем моря, скільки
    різноманітними можливостями проведення вільного часу. Тут краса і рідкість
    карстових явищ, деякі унікальні в Європі, призвели до створення природоохоронної
    території площею 76 тис. га, а саме:
    природного парку Апусень. Алін Мош, директор управління цього парку, робить
    запрошення, яке важко не прийняти. «Це доступна територія, оскільки висота не є
    великою. Найвищі вершини сягають тут трохи більше 1800 метрів над рівнем моря.
    Є плоскогір’я без дуже великих різниць у рівні, а там, де різниці в рівні є,
    вони не настільки складні, а туристу не потрібна спеціальна фізична підготовка.
    Природний парк Апусень є туристично привабливим ще з початку ХІХ-го століття. З
    часом тут були розроблені численні туристичні програми. На початку ХХ-го
    століття тут були організовані перші туристичні тури, особливо там, де були створені маршрути відвідування зі сходами та перилами. Перші спеціальні
    оглядові майданчики були облаштовані більше 100 років тому. На той час природний
    парк Апусень був менш доступним для широкого загалу, був диким і зазнав меншого
    впливу цивілізації. Сьогодні наш парк у своїй центральній частині все ще
    зберігає свою привабливість саме тому, що він не зазнав впливу від людської
    діяльності.»




    За своїм розміром це третій
    парк в Румунії, продовжує Алін Мош, директор управління природного парку Апусень.
    «Це природний парк саме тому, що на його території ми захищаємо, зберігаємо усе,
    що означає тривалу взаємодію людини і природи. Це означає, що на території
    парку ми маємо численні людські громади і, якщо брати до уваги кількість
    жителів, то на території парку проживає понад 10 тисяч людей у ​​трьох повітах:
    Бігор, Клуж та Алба. Значна частина Національного парку Апусень входить до
    історичного району Цара Моцілор. Йдеться в основному про долину річки Арієш. З
    цієї точки зору, місцева культура і традиції є головною атракцією для туристів
    у цьому районі.»




    Карст – одна з найважливіших принад парку. Йдеться про
    вапнякову ділянку, де утворені печери, раковини, ущелини. Особливою пам’яткою
    міжнародного значення є льодовик Скерішоара, каже Алін Мош. «Він відомий на
    світовому рівні, особливо після 2009 року, коли в результаті досліджень був
    визначений розмір крижаного шару і на сьогодні відомо, що це найбільший
    підземний крижаний блок у світі, який має понад 130 000 кубічних метрів льоду.
    Він також є одним із найдавніших в Європі, йому більше 4000 років. Ось чому
    сьогодні льодовик Скерішоара, особливо мальовничий ландшафт навколо нього,
    краса підземного простору з крижаною брилою та сталагмітами та сталактитами, що
    утворюються з льоду, завдяки температурі в районі, створюють особливу
    привабливість для відвідувачів. Крім того, починаючи з 2021 року, перша частина
    доступу до льодовика Скерішоара буде відновлена, а починаючи з нового
    туристичного сезону, доступ буде здійснюватися в покращених умовах безпеки та з
    набагато більшим комфортом.»




    Цитаделі Понора є іншою надзвичайно важливою туристичною
    визначною пам’яткою на території парку, які завжди були символом карстового
    району Апусень. Алін Мош, директор управління природного парку Апусень
    розповідає. «Це карстове явище особливої ​​величини. В основному це територія,
    яка на поверхні об’єднує три раковини. Це поглиблення в земній корі, в скелі в
    цьому районі. Три раковини діаметром один кілометр вражають своїми розмірами.
    Печера, яка починається посеред цих раковин має отвір (портал) висотою понад 70
    метрів на вході. Це, уявіть собі, як два собори один на одному. Перше, що зачаровує
    туристів там, – це велич у лісистому карстовому районі, оточеному смерековими
    лісами, які людина не вирубувала, тобто це немодифікована природна структура.
    Сам пейзаж і велич місця утворює таке відчуття, ніби це фантастичний світ,
    місце, яке мало кому пощастило відвідати.»




    На території Природного парку
    Апусень знаходяться понад 1500 печер. Багато з них є надзвичайно довгими.
    Донедавна одна з них була найглибшою печерою Румунії. На сьогодні її перевершує
    лише подібна печера у гірському масиві П’ятра Краюлуй. Багато з них закриті для широкої публіки, але інші чекають на відвідувачів. Серед них знаменита Ведмежа
    печера (Уршілор). В даний час вона має одну з найбільш розвинених інфраструктур
    для відвідування в Румунії та до 100 000 відвідувачів на рік. Більшість тих,
    хто приїжджає відвідати парк, приїжджає заради особливого ландшафту, а також
    відвідати ці печери, які мають таку високу щільність і таке велике різноманіття
    форм і кольорів, – каже Алін Мош, директор управління Апусенського природного парку.
    «Управління природного парку рішуче налаштоване на розвиток нових і нових вражень серед
    туристів. Завдяки всім факторам, зацікавленим у розвитку пропозиції
    Природного парку Апусень, у 2009 році Європейська Комісія присвоїла нам звання
    Європейського пункту досконалості (EDEN). Згодом ми взяли участь у кількох проєктах,
    спрямованих на підтримку як громад, так і місцевих підприємців у розвитку
    природоохоронного бізнесу, у тому числі в галузі туризму: структури розміщення
    або місцеві продукти харчування. Багато з них отримали сертифікат із логотипом
    парку. Коли хтось заходить на територію парку або заходить у магазин в Румунії
    та бачить напис «партнер Природного парку Апусень», він має підтвердження
    того, що це екологічно чистий продукт. Багато з них відносяться до категорії
    органічних продуктів.»




    Отже, сьогодні ви дізналися
    про ще одне ідеальне місце відпочинку всією родиною, особливо з наближенням
    літнього сезону.



  • Природний заповідник ведмедів у Зернешть

    Природний заповідник ведмедів у Зернешть

    Неподалік міста Зернешть Брашовського повіту знаходиться найбільший природний заповідник ведмедів у світі,
    офіційно відкритий у
    2008 році Асоціацією Мільйони друзів та Всесвітньою асоціацією
    захисту тварин. Понад 100 ведмедів знайшли собі тут нове житло, будучи врятовані від жорстоких умов
    утримання. Кожен ведмідь має свою історію. Окремі з них були врятовані
    від задушливих кліток, де їх тримали заради розваг біля ресторанів, готелів, фабрик,
    автозаправок, у цирках або навіть біля монастирів. Інших привезли із зоопарків країни, де їм не забезпечували нормальні умови
    життя або від осіб, які незаконно утримували ведмедів. У Зернешть, на
    70 гектарах лісу та пасовищ, ведмеді користуються басейнами води, деревами для
    сходження, місцями годування та індивідуальними притулками.


    До речі, природний заповідник був заснований внаслідок білю, спричиненого смертю ведмедя Майя, якого
    тримали в полоні для розваги туристів, про якого дізналася Крістіна Лапіш, голова Асоціації
    «Мільйони друзів». Вона заклала основи створення цього заповідника: Минуло 15 років з
    моменту створення заповідника, його
    не було б засновано,
    якби не загинула ведмедиця Майя на моїх
    руках, після того, як вона зашкодила сама собі, з’їла передні
    лапи. Цього ведмедя незаконно утримували у тісні клітці біля замку Бран, біля пансіонату, де
    вважалося, що він може залучити клієнтів. Усі іноземні туристи, які відвідали цей пансіонат,
    побачили горе ведмедя та звернулися
    до Всесвітнього товариства захисту тварин. До мене
    звернувся цей фонд, який попросив подивитися, чи ведмідь знаходяться в такій важкій ситуації. На курорті Пояна Брашов, біля готелю
    Пояна Урсулуї були незаконно утриманні інші
    ведмеді, яких мучили. Тоді, я
    склала присягу, що колись ці ведмеді знову будуть вільними. Я почала розпитувати, як можна вирішити ситуацію у випадку цих ведмедів. Мене підтримувала місцева влада, яка запевнила у тому, що якщо я створю заповідник для цих ведмедів, утримуваних у
    невідповідних місцях для дикої тварини, я буду мати всю їхню підтримку. І ось так почалася ця
    пригода. Тоді я не думала, що у заповіднику будуть 106 ведмедів, скільки їх
    сьогодні. Тепер, Румунія має найбільший природній
    заповідник бурих ведмедів. У 2016 році заповідник було оголошено як найбільшим етичним у світі, другим заповідником
    будучи для
    горил, а третім для
    слонів.




    Ведмедів із Зернешть ніколи більше не можна випускати в дику природу,
    оскільки вони вже не можуть адаптуватися до дикого життя. Багато з них не можуть
    бачити або чути людей, тому що вони були занадто травмовані ними: В останні
    роки ми врятували ведмедів, яких тримали
    біля пекарні, біля уранового заводу, монастиря або біля автозаправки. Це абсолютно неймовірні місця для утримування ведмедів. Це пригадує про давній звичай румуна, який дресував ведмедя і ходив з ним по ярмарках, а наприкінці отримував гроші за нього. Ведмідь, якого застрілили у клітці в Пояні
    Брашов, був на суму близько 10.000 – 15.000 євро. Ведмідь є королем карпатських лісів та не вартує ставити його у клітку та знущатися над ним. Він є
    великим багатством Румунії та його потрібно захищати, не лише тому, що є багатством наших
    лісів, але й тому, що відповідно до Бернської міжнародної конвенції, яку Румунія підписала та ратифікувала, бурий ведмідь є
    захищеною твариною. На жаль, я не врятувала всіх ведмедів. У Румунії є ще
    близько 10-15 ведмедів, яких утримують в поганих умовах. Наприклад, на пансіонаті
    в Стражі живе ведмідь, якому цього року минуло 20 років, від коли він був ув’язнений
    у клітці. 20 років! Щороку йому роблять торт і дають пити пиво. На youTube можна
    дивитись фільми про цього ведмедя, про те, як ми румуни тримаємо ведмедя біля
    пансіонату, щоб залучити клієнтів. Минуло десять років від
    коли ми намагаємось переконати місцеву владу звільнити ведмедя та перенести
    його до заповідника або до
    зоопарку, до належного місця…




    Румунія має найбільшу в Європі популяцію бурих ведмедів, яка віддає перевагу
    великим і густим лісам, менш відвідуваним людьми. На жаль, внаслідок вирубки
    лісів, виникло чимало інцидентів. Деякі ведмеді спускаються в села та завдають
    шкоди людям. Як можна впоратися з цією проблемою, розповідає Крістіна Лапіш: На
    даний момент у наших лісах, тих, що ще залишилося немає ягід, немає грибів, немає
    нічого бо все збирається. Отже, ведмеді без їжі приходять, де можуть знайти щось їсти. І
    якщо пансіонати та вілли будуються в лісах, де роблять барбекю то,
    тільки, що не запрошують ведмедів у гості, і потім теж ми дивуємось чому вони прийшли.
    Звичайно, голодні ведмеді шукають їжу. Вони не приходять у місто гуляти, ми їм
    заважаємо! Ми зайняли їхню землю, ми не забезпечуємо їм необхідну їжу, і тоді
    рішення є складним. Навіть їх стрілянина не є рішенням. Готелі та пансіонати, побудовані на краю лісу, повинні захистити себе, поставити електричну
    огорожу, і ведмідь зупиниться на цьому. У містах і селах, що знаходяться на
    краю лісу, слід вирощувати яблука, груші, кукурудзу, а ведмідь, який шукає їжу
    може зупинитися на цьому. Асоціації мисливців та лісівників повинні
    забезпечувати їм їжу навесні, як це робилося колись.


    Оскільки природній заповідник ведмедів в Зернешть наближається до
    максимальної потужності, Міністерство охорони навколишнього середовища Румунії оголосило, що схвалить будівництво нового заповідника для ведмедів. Було
    вирішено, що починаючи з цього року румуни, які проживають у гірських районах,
    які відвідують ведмеді, отримуватимуть фінансування на придбання електричних
    парканів для захисту своїх домогосподарств. Влада також обіцяє фінансувати дослідження
    щодо популяції ведмедів, зроблені за останніми доступними технологіями і після чого
    ми повинні точно знати кількість ведмедів, які живуть в Румунії.

  • Відпустка на природі: Національний парк Домоглед-долина річки Черна

    Відпустка на природі: Національний парк Домоглед-долина річки Черна


    Національний
    парк Домоглед – долина річки Черна – це природоохоронна територія, розташована
    в південно-західній частині Румунії. Це гірський район, що має понад 30
    туристичних маршрутів, з багатьма печерами, ущелинами, водоспадами, луками та
    старими лісами, а також з багатьма природними заповідниками.




    На території парку ви знайдете велику кількість
    визначних пам’яток, деякі з них унікальні, як наприклад, термальні печери, оповиті таємницями і різними легендами, що пояснюють їх виникнення. Термальні
    печери в парку є унікальними в Румунії та досить рідкісними на європейському рівні
    та в світі загалом. Однією з таких
    печер, відкритих для туристів є Паровий грот – спелеологічна перлина, з
    якої через щілини виходить гаряча пара. У парку є багато форм рельєфу. Є вапняки,
    які зазнали незначної ерозії, породжуючи багато явищ. Є водоспади, один з них -
    водоспад Винтуреторя, заввишки понад 40 метрів. Вода розплескана, оскільки перед
    тим як впасти верхній потік води вдаряє по порогу. Вражаючим є той факт, що
    туристи можуть бачити це зсередини.




    Йонуц Папа, гірський гід і туристичний блогер, радить
    почати мандрівку до Національного парку Домоглед – долина річки Черна з бальнеологічного
    курорту Беїле Геркулане. «Є багато причин, чому вам обов’язково потрібно відвідати
    Баїле Геркулане. Одна з найбільших і найважливіших причин – це Національний
    парк Домоглед – долина річки Черна, де є дуже багато гірських маршрутів та
    багато краєвидів. Поблизу курорту Беїле Геркулане знаходяться поодинокі гірські
    села. Такі села рідко зустрічаються в Румунії та знаходяться на межі вимирання.
    Люди можуть зупинитися тут і провести час з місцевими жителями, щоб дізнатися
    про їхні традиції. Є пропозиції щодо активного проведення вільного часу, і все
    це в оточені неймовірних краєвидів. Також на курорті є чимало лікувально-оздоровчих
    комплексів, при готелях, які пропонують такі послуги, і в яких туристи можуть
    зупинитися, щоб зміцнити своє здоров’я. Туристи можуть зупинитися тут і просто розслабитися
    у корисних термальних водах, вже тисячі років відомих своїми лікувальними
    властивостями.»





    До найближчого села можна дістатися досить швидко,
    але маршрут – справжня пригода, – каже Йонуц Папа. «Якщо говорити про село
    Інелец, якому віддають перевагу туристи, то дістатися його можна по дерев’яних
    сходах, побудованих місцевими жителями, завдовжки приблизно 30 метрів по схилі
    гори. Щоб дістатися до головної стежки до села Інелец, потрібно піднятися по цих
    сходах. Вони виготовлені з дуже міцної деревини і перебувають в чудовому стані.
    Місцеві жителі постійно доглядають за ними, адже це для них єдиний зв’язок із сучасним
    світом. Тому вони абсолютно безпечні для туристів. Але важче для тих, хто
    боїться висоти. Піднімаючись по сходах і дивлячись вниз, ти розумієш наскільки це
    високо. Але ми, гірські гіди, допомагаємо туристам подолати свій страх і
    безпечно дійти до місця призначення.»




    Але що робить Національний парк Домоглед – долина річки
    Черна таким цікавим напрямком? Відповідь на це запитання дає гірський гід і
    туристичний блогер Йонуц Папа. «Він особливий тим, що вражає розмаїттям як фауни,
    так і флори. З точки зору флори, тут росте місцевий вид чорної сосни, що називається
    сосна чорна банатська. Це єдиний подібний вид у Румунії. Ці сосни ростуть лише
    у Беїле Геркулане та кількох суміжних регіонах. Що стосується дикої природи,
    тут зустрічаються ведмеді, вовки, але найважливішим є те, що в цьому парку
    проживає 45% популяції метеликів Румунії. Для всіх, хто захоплюється флорою,
    метеликами чи природою загалом, Національний парк Домоглед – долина річки Черна
    пропонує багато цікавого та можливості для спостереження.»




    Домоглед – долина річки Черна – єдиний природний парк
    у Румунії, що охоплює цілий басейн річки. Йдеться про басейн річки Черна з
    усіма її притоками, а долина Черни вважається найгарнішою в Карпатах. Вона має
    вигляд поздовжнього коридору, що розділяє два масиви гір, а також ущелину
    протяжністю 40 км, яку перетинає річка Черна, межуючи з багатими хвойними та
    листяними лісами. Ми запитали гірського гіда Йонуца Папу, наскільки складними є
    маршрути в парку. «Є гірські стежки різного ступеня складності. Є довгі
    маршрути, тривалістю 12 годин, які рекомендуються особливо тим, хто має досвід
    альпінізму з рюкзаком. Але ми також маємо маршрути й для тих, хто вперше взув трекінгові
    черевики і хоче відчути себе на природі. В залежності від кожного туриста, ми рекомендуємо
    той чи інший маршрут, який відповідає фізичній витривалості особи. Усі
    маршрути, які ми рекомендуємо є безпечними. Більшість знаходяться на відносно
    невеликій висоті, максимум 1500 метрів над рівнем моря, тому немає ризиків
    падіння зі схилу. Люди їдуть з нами відпочивати і повертаються без проблем.»




    Туристи завжди повертаються додому задоволеними, -
    каже Йонуц Папа. «Я був гідом туристів переважно з Німеччини, але не лише. Були
    й туристи з США, які завітали до нас в рамках навколосвітньої подорожі. У Румунії
    їм порадили відвідати наш парк, який варто побачити. Я був з ними по гірських
    стежках, показав їм гарні місця, розповів про історію і традиції місцевих
    жителів. Зрештою, вони залишилися дуже задоволені і пообіцяли повернутися до
    Румунії у відпустку. Ми запрошуємо туристів до регіону Румунії, який варто
    відвідати. Тут є багато можливостей для відпочинку як на курорті, так і на
    території національного парку. Можна здійснити багато гірських походів, але
    також є можливості для верхової їзди, наприклад, або катання на велосипеді. У
    цьому районі пропозиція дозвілля дуже багата, а туристам, які приїжджають сюди,
    ми, гірські гіди, можемо запропонувати усе необхідне для незабутнього
    відпочинку.»

  • Дробета Турну-Северін

    Дробета Турну-Северін

    В часи коли наші далекі предки – даки – намагалися витримати все сильнішим наступам римських легіонів, у часи імператора Траяна й короля Децебала, на березі Дунаю, на околиці Северінської рівнини, була розташована фортеця Дробета, яка пізніше мала стати перехристям великих комерційних шляхів з півдня на північ і навпаки, між Римською Імперією і територіями, розташованими на лівому березі Дунаю. Назва фортеці походить від Башти Севера, у честь відзначення перемоги римського імператора Септіміуса Севера над даками. Як не дивно, місто зберігає сильний відбиток цього славного минулого, бо там збереглись у відносно доброму стані руїни фортеці та римські лазні. Однак, найвражаючими слідами минулого є міст через Дунай, зведений Аполлодором з Дамаску за наказом імператора Траяна.

    У період між двома війнами римлян з даками – (101-102 рр) та (105-106 рр.), – римляни поспішили забезпечити собі комунікаційні шляхи із Дакією. У цьому сенсі, імператор Траян звернувся до найвидатнішого архітектора часу – Аполлодора з Дамаску. Не випадково Аполлодор обрав саме це місце для побудови майбутнього моста через Дунай, довжиною понад 1 км. Тут глибина й ширина Дунаю були відносно малими. Міст зведено з дерева, цегли, каміння й цементу завезеного прямо з Італії. Після того як римляни покинули Дакію, міст було знесено. Зараз з цього мосту залишились лише кінцеві частини, на берегах Дунаю.

    Перший документ, на якому з’являється назва Северін, датується 1233 роком. В ньому йдеться про одного северінського боярина якого звали Лука. Розташована в стратегічному місці, на березі Дунаю, фортеця була побудована спочатку із землі та дерева, а у ХІІІ столітті був побудований перший об’єкт з кам’яних блоків. Це був період експансії Угорського королівства, а у 1247 році угорський король Бела IV приводить у фортецю лицарів Іоаннітів, яким доручає звести кам’яну фортецю, що приховувала також готичну церкву, аж до 1502 року. У Середньовіччі, після того як Іоанніти покинули її, фортеця стала найважливішим стратегічним пунктом на березі Дунаю. Наприкінці ХІІІ ст., король Угорщини Штефан провів 5 кривавих війн з болгарським царатом, саме з метою захистити фортецю. Заради цієї мети втратив життя і Литовий.

    Северін ніколи не перебував у ізоляції, хоча знаходився на окраїні держави. Впливав на політику та писав історію. У червні 1859 році, князь Александру Іоан Куза прибув в зону аби перевірити стан румунських військових сил. Мешканці міста не забули про це і зберегли до сьогодення будинок, де переночував князь. Теж у тому кварталі розташований і будинок, де пробув декілька днів принц Кароль, з родини Гогенцолернів, який перетнув кордон, в якості короля Румунії, 8 травня 1866 року. Європейське місто Дробета Турну-Северін стало рідним містом для мешканців різних національностей, які звели собі тут церкви, навчальні заклади та кладовища. Однак не всім вдалося залишити свої сліди в цих краях, бо магніт, що притягав їх сюди, острів Ада Калех, було затоплено у 70-ті роки. Метою пожертвування острова: створення водосховища в районі Залізні Ворота. Підвищення рівня води покращило навігацію на Дунаї. Колись острів вабив до себе людей зі всіх куточків Європи. Водні прогулянки, турецько-циганські музиканти, мінарети, екзотичні сади, флора як в теплих країнах, кофе Мокка, вишуканий тютюн та солодощі, все це вабило багатих туристів та аристократію старого континенту. Названий величезним кошиком квітів, що підносилася на тихому блиску вод Дунаю, острів Ада-Калех був у тих славних роках справжнім Стамбулом в мініатюрі. Тим, хто бажає більше дізнатися про історію цього острова, який вже 50 років лежить на дні Дунаю, радимо відвідати Музей Регіону Залізні Ворота.

    Здається, що мешканцям міста Дробета-Турну Северін дуже подобаються парки й сади. Лише парк троянд простягається на території 12 га. Меншими за розміром, однак не менш красивими є сад генерала Драгаліни, що розташований у фортеці Северіну, і парк археологічного комплексу Дробета. Центральний парк улаштований в англійському стилі. Це багатство квітів і дерев нікого не дивує, бо Дробета-Турну Северін є теплим містом, з лагідними зимами й сонячними літами, завдяки середземноморському клімату. Тут батьківщина мигдального дерева, інжиру, каштану, липи, бузьку, але й магнолії, кавказького горіха – а також найдавнішого у світі виду рослини – джінго-білоби. Отож, дорогі друзі, обов’язково відвідайте місто Дробета-Турне Северін, де сучасне переплітається з історією.