Tag: проект

2016 рік знаходиться під знаком особистості румунського
скульптора Костянтина Бринкуша. Сповнення 140 років від народження одного з
найважливіших художніх митців усіх часів став нагодою для проведення різних
культурних подій, конференцій, майстер-класів, різних проектів для повернення
та просування безсумнівної важливості творів Бринкуша.

В Румунському
культурному інституті в Бухаресті відбулася прес-конференція, що позначила
дебют культурних заходів року, присвячених Бринкушу. Матей Стирча-Кречун,
дослідник Інституту антропології ім. Франчіска Райнера, розповів про
найважливіші світові ініціативи щодо повернення спадщини Костянтина Бринкуша:
Діяльність дослідницького центру Бринкуша з Тиргу Жіу починається в
момент, коли знання в бринкушології
знаходяться на іншій орбіті. У 1995 році пройшли найбільш важливі до наших днів
ретроспективи Бринкуша в Парижі й Філадельфії, про рівень ознайомлення з
творчістю Бринкуша. У Паризькому каталозі, куратор виставки Карен Вілкін
писала, що творчість Бринкуша продовжує бути неприступною з точки зору
екзегетичного аналізу, що не можна було встановити джерела натхнення, не можна
було встановити походження і, врешті-решт, не можна було встановити й бачення
митця. Це було, практично, констатуванням фіаско після десятків років
дослідження творів Бринкуша. Це нічим не зменшувало видимість чи славу
художника, а навпаки, показує ваду або відсутність методу, щоб увійти в
інфраструктуру уявності його творчості.

Три десятиліття тому в Румунії Інститут антропології ім.
Франчіска Райнера з рідного міста Костянтина Бринкуша Тиргу Жіу розпочав
дослідження стосовно мови творів Бринкуша. Визначальною особливістю румунського
скульптора, який опинився під шквалом критики, стало звільнення скульптури від
імітації природи, Бринкуш обравши образне представлення реальності, висловлення
суті речей та життєздатності й духовності форм. Матей Стирча-Кречун: У
2005 році були опубліковані архіви Бринкуша, що дозволило подолати деякі
коливання з боку критики, яка використовувала різні слова, вислови, фрази й
враження Бринкуша перейняті з уст деяких друзів скульптора, над якими завжди
витав знак запитання, чи дійсно так вони були сформульовані. Це документи, які
переписують замітки митця із майстерні, і які дають про нього істотну
інформацію. Я хотів би звернути увагу на те, що в цьому контексті виступає
ініціатива Інституту антропології Франчіска Райнера, який протягом
вже майже тридцяти років розпочав проект дослідження мовлення. Предмети є
контейнерами культурної інформації, якщо у вас є необхідні інструменти для
виявлення та обмеження інформації з самого об’єкта. До цього можна рушити від
самого мистецького твору, тому що він не обмежений утилітарно, тому що має
максимальне навантаження культурної інформації, тож шанси структурувати метод є
максимальними.

Проект
відновлення особистості Бринкуша через монументальний ансамбль з м. Тиргу-Жіу
належить творцю образотворчого мистецтва Михаю Цопеску. У Румунії
соціалістичного реалізму Бринкуш був сприйнятий як один з представників буржуазного
формалізму. Тим не менш, у грудні 1956 року в Художньому музеї з Бухареста була
відкрита перша персональна виставка Бринкуша в Європі. І лише в 1964 році
Бринкуш почав просуватися в комуністичній Румунії як національний геній і, в
результаті, монументальний ансамбль з Тиргу-Жіу із Безкінечною
колоною, Столом мовчання та Воротами Поцілунку
змогли бути врятованими від знищення.

Міхай Цопеску: Я не фотограф, а
ініціатор проекту, над яким працюю вже довгий час. Йде мова про реалізацію
приблизно двадцяти фотографічних робіт за ансамблем з Тиргу-Жіу, як
чорно-білих, так і кольорових, це фотографії-документ. Це не художні
фотографії, і не туристичні. Я співпрацюватиму з трьома артистами-фотографами.
Я буду, скажімо, куратором цього проекту. Ці фотографії, друк на алюмінієвих
листах музейного розміру до 2х2 м, спрямовані на просування монументального
ансамблю з Тиргу-Жіу. Як? Через ряд фотовиставок у містах, де побував Бринкуш,
а саме Будапешт, Відень, Мюнхен, Париж. З ініціативи деяких депутатів з Європарламенту
ця виставка буде представлена і в Брюсселі. Ці фотографії з монументальним
ансамблем з Тиргу-Жіу будуть доповнені й фотографіями з особистих архівів із
відновленням чи напередодні пейзажного відновлення ансамблю. Ці фотографічні
роботи залишаться на зберіганні в Центрі досліджень, документації та просування
Костянтина Бринкуша в Тиргу-Жіу та у Румунському культурному інституті, й
будуть використані, в залежності від попиту, на різних виставках.

Вони неймовірні – ствердив французький професор Жерар Муру про румунських науковців. Оцінений як один з найважливіших сучасних фізиків, він є ініціатором європейського проекту ELI, чия головна структура, ELI Nuclear Physics будується в Інституті ядерної фізики з Мегуреле, недалеко від Бухареста, у формі найпотужнішого лазера в світі. У 2012 році Європейська Комісія затвердила фінансування на суму 180 млн євро для лазерної установки в Мегуреле, загальна вартість проекту складатиме 356 млн євро.

Додатково до аналогічних проектів, але менших розмірів, розроблених в Угорщині та Чехії, ELI-NP (ELI Nuclear Physics) буде європейською лабораторією, де проводитимуться дослідження в питаннях з широкого спектру наукових областей, від фундаментальної фізики до ядерної фізики і від астрофізики до додатків у галузі матеріалознавства та наук про життя. Серед програм також фігуруватимуть лікування раку, виявлення радіоактивних речовин і тестування електронних схем для супутників. Експерти кажуть, що програми цього проекту також є корисними і що стосується радіоактивних відходів, накопичених протягом багатьох років і пропонують рішення, які могли б запобігти екологічні катастрофи, як це сталося у Фукусімі в Японії в 2011 році.

Директор Інституту ядерної фізики Ніколає Замфір каже, що проект, який буде завершений через три роки, відповідає графіку. Сам професор Жерар Муру виступив за обрання Румунії для цієї амбітної форми наукового співробітництва між державами-членами Європейського Союзу. Експерти кажуть, що інститут з Мегуреле вже представляє численні переваги у змаганні за фінансування і реалізацію найпотужнішого лазера в світі. Лазерна установка вперше введена в експлуатацію в Мегуреле датується 1962 роком. За п’ять років до цієї події, у Мегуреле був введений в експлуатацію перший дослідний реактор і перший циклотрон, тобто прискорювач в Румунії, що використовується в ядерній фізиці для наділення важких частинок дуже високими енергіями. Виробництво радіоізотопів, що є однією із цілей ELI Nuclear Physics, є діяльністю, яку інститут розгортає з 1974 року.

У тому ж році, інститут був оснащений перезарядним прискорювачем та центром із переробки радіоактивних відходів. У 2000 році у співпраці з іншими європейськими країнами був відкритий в Мегуреле центр багатоцільового опромінення. Сам фізик за професією, Президент Румунії Клаус Йоганніс не приховав свого захоплення щодо лазеру з Мегуреле і зізнався що ледве чекає прийти на урочисте відкриття, передбачене відбутися у 2018 році. Президент вважає, що цей проект може служити аргументом для румунських дослідників, які працюють за кордоном, повернутися на батьківщину.

Тому що ми не можемо подорожувати в часі 199 млн років назад, найпростіше поїхати у центр Румунії, в населений пункт Ришнов. Тутешня середньовічна фортеця є найпопулярнішим туристичним атракціоном, маючи на увазі, що в ній проводяться протягом року, численні культурні та мистецькі заходи, від середньовічних фестивалів до Фестивалю історичного кіно або музичних заходів для дітей.

Однак, теж у Ришнові, серед густого лісу, що нагадує про пишну рослинність колишніх часів, був відкритий “Dino Parс. Він унікальний у цій частині Європи, інші аналогічні парки знаходячись, за словами менеджерів парку Ришнов, у Німеччині, Австрії і, найближчим часом, у Лас-Вегасі. Розташований на 200-метровій відстані від середньовічної фортеці Ришнов, “Діно Парк є проектом вартістю 5 мільйонів євро, що фінансувався з європейських фондів. Ідея улаштування такого парку, зародилася з того, що Ришнов відвідують туристи протягом року, і додатковий туристичний атракціон залучив би більшу кількість туристів.

Габріел Рогозя, адміністратор парку говорить про проект, якому присвятив багато часу в останні роки: Це була, насамперед, душевна інвестиція, а уже потім матеріальна. Це проект вартістю майже чотири мільйони євро. Йдеться про 45 динозаврів в натуральному розмірі, за останніми науково- сертифікованими дослідженнями в галузі. Маємо хатини, побудовані на деревах, які створюють простір для творчих заходів для дітей та для тих, хто хоче малювати і різьбити. Маємо, так само, багатофункціональний будинок із виставкою справжніх скелетів. Один з них, який представляє румунського динозавра, є оригінальним скелетом карликового динозавра, привезено з Гацегу. Маємо багато ігрових майданчиків, місць для відпочинку та штучний вулкан.

Від представника Дінопарку Габріеля Букши дізнаєтеся більше про це розважальне місце: Всі динозаври розміщені у лісі, на площі 1,4 га. Вони були здійснені у співпраці з німецькою компанією. Хатини розташовані на рівні крони дерев, де діти можуть займатися творчою діяльністю, вони можуть користуватися всіма видами матеріалів для малювання та різьблення, фільмами, короткометражними фільмами. За допомогою гідів туристи можуть багато чого дізнатися про динозаврів, особливо про тих виставлених у нашому парку. Пояснення забезпечені також англійською мовою, а парк відкритий з ранку до вечора.

Найбільший з динозаврів має 22,4 метри завдовжки і 20 метрів заввишки, а найменший тільки 30 сантиметрів. Більшість відвідувачів були вражені знаменитим T-Rex. Коли діти добираються до штучного вулкана, вони повинні стрибати на дерев’яній платформі, щоб його розбудити і тоді вони відчувають землетрус. Не дивно, що дистриб’ютори останнього голлівудського фільму “Jurassic World вибрали для аванпремєри саме ришновський “Dino Parс.

У результаті п’ятирічної спільної роботи в сфері управління
ризиками і
кризами в дельті Дунаю, експерти з Румунії, України та
Республіки Молдова налагодили і домовилися продовжити зміцнювати подальшу транскордонну
співпрацю для
захисту унікального природного заповідника в дельті Дунаю від можливого
забруднення.

На заключному семінарі
проекту, впровадженого за сприянням Європейської економічної комісії ООН, що відбувся
в Бухаресті 20 та 21 жовтня три країни домовилися не зупинятися на результатах,
досягнутих упродовж п’ятирічної спільної роботи і продовжити створення на їх засадах механізму співпраці, щоб захистити
здоров’я місцевих жителів та унікальну природну спадщину дельти від аварійного промислового
забруднення.

За підсумком численних заходів, проведених в дельті Дунаю, за підтримки Секретаріату
Конвенції ЄЕК ООН, в рамках проекту, зокрема під час
технічних семінарів і польових навчань на тему антикризового управління та
ліквідації наслідків промислових аварій, три сусідні країни переглянули своє
законодавство і політики, а також розробили керівні принципи безпеки, карту
небезпечних виробничих заходів у дельті і проект спільного плану на випадок
надзвичайних ситуацій. Ці інструменти допоможуть компетентним органам та
промисловим одиницям запровадити адекватні стандарти безпеки для запобігання,
підготовки та реагування на промислові аварії, які можуть мати транскордонні
наслідки.

Головною метою
відповідного проекту є: забезпечити захист дунайської дельти від виробничих
аварій, покращити співпрацю в питаннях виробничих аварій між Румунією, Україною
та Республікою Молдова, а також посилити і по можливості
привести у відповідність механізми і підходи для ефективного контролю факторів
небезпеки та управління кризовими
ситуаціями. Іншою важливою метою проекту є поліпшення взаєморозуміння між органами
влади та промисловими операторами і посилення співпраці.

З точки зору
джерел небезпеки, проект був орієнтований на нафтові термінали, які розташовані
вище дельти: Джурджулешти (Республіка Молдова), Галац (Румунія) і Рені /Ізмаїл
(Україна). Ці термінали являють собою підвищене джерело потенційної
небезпеки для екосистем і природної спадщини дельти Дунаю. Для попередження
можливих аварій був розроблений Путівник щодо заходів безпеки та
загальноприйнятої галузевої практики для нафтотерміналів.

В останній день
семінару в Бухаресті міністр охорони навколишнього середовища, водних та
лісових ресурсів Румунії Грацієла Гаврілеску та міністр охорони навколишнього
середовища Республіки Молдова Валеріу Мунтяну підписали Спільну декларацію про
наміри щодо вдосконалення управління небезпеками і кризами в регіоні дельти
Дунаю, яка найближчим часом має бути підписана й українською стороною, котра, з
об’єктивних причин, не змогла бути присутньою на церемонії підписання
документу в столиці Румунії.

«Нещасні
випадки на виробництві не знають кордонів і можуть призвести до катастрофічного
забруднення, – зазначила міністр
охорони навколишнього середовища, водних та лісових ресурсів Румунії, – тому співпраця між країнами, що межують в
дельті Дунаю має вирішальне значення для оперативного та ефективного реагування
та захисту надзвичайно цінної екосистеми нашої прекрасної дельти Дунаю.»

У свою чергу
виконуючий обов’язки міністра екології та природних ресурсів України Сергій
Курикін, у надісланому листі привітав діяльність і результати досягнуті в рамках проекту, високо
оцінюючи внесок його учасників в підвищення безпеки та в антикризове управління
в дельті Дунаю.

Валеріу
Мунтяну, міністр охорони навколишнього середовища Республіки Молдова зазначив,
що «Спільна декларація про наміри щодо вдосконалення управління
небезпеками і кризами в регіоні дельти Дунаю пропонує рішення для забезпечення
рівноваги між захистом природної і культурної спадщини в дельті Дунаю, йдучи на
зустріч сподіванням місцевих жителів на поліпшення життєвих умов та визначаючи
найкращі економічні можливості. Усі види діяльності в дельті Дунаю повинні бути
в гармонії з політикою захисту навколишнього середовища, а турбота про ресурси
біосферного заповідника та боротьба із загрозами зміни клімату мають бути
утверджені й підтримані проактивним чином.»

Завершення
проекту спільним планом дій у випадку надзвичайних ситуацій в дельті Дунаю є
вирішальними етапом для здійснення наступного кроку в підготовці країн до
скоординованої відповіді у випадку аварійних нафтових розливів на одному з
терміналів в дунайській дельті. А найважливішим досягненням проекту, на якому
наголосили учасники заключного семінару, є домовленість і готовність
компетентних органів трьох сусідніх держав продовжити і розширювати свою
співпрацю з області охорони навколишнього середовища в дельті Дунаю і здоров’я
людей від аварійного забруднення.

У переповненому місті, в якому, здається, люди постійно
бігають за чимось, місяць тому була відкрита терапевтична кав’ярня. Це кав’ярня
з унікальним поняттям, з тематикою та подіями, зосередженими на конкретних
видах терапії: психотерапії, арт-терапії, терапії зайнятості. Як ми дізналися
від ініціатора цього проекту, це терапевтична кав’ярня, де кожен перехожий можете спинитися для відпочинку або для
розмови з працюючими тут терапевтами.

Андрея Грігоре, менеджер кав’ярні «Therapy»,
розповіла, звідки взяв початки цей проект: «Концептом, з якого все почалося,
було створення простору, де можна поїсти, випити сік для очищення організму
найкращої якості, де музика чутна дифузно і приємно, де можна попрацювати в
спокої, де ти оточений рослинами, де свіже повітря. Дизайн простий, але
гостинний, світлий. Ця кав’ярня зроблена на кошти з європейських фондів
неурядовою організацією «ALIAT». У першу чергу, це мрія іншої людини, не моя,
але я приєдналася до зусиль із втілення цієї мрії в життя, а саме: зробити
кав’ярню, де б не палили і не вживали алкоголь. Нас два менеджери: я й мій
колега Резван Марін; дві різні натури: одна більш артистична, а інша – більш
схильна до бізнесу. Ми доповнюємо одне одного і це є чудовим. Тут панує
гармонія.»

А ще ми дізналися від Андреї Грігоре, що всі
запитують, чому ця кав’ярня є терапевтичною. І хоча цей проект лише на початку
і поки-що не існує списку подій, сюди вже приходили люди для онкотерапії, арт-терапії малювання, живопису, музики, та мистецтва загалом. А простір є надзвичайно
привітним: «Кав’ярня «Therapy» розташована в центрі Бухареста, в дуже гарному
будинку, власницею, якого є одна пані, що придбала його від відомої родини
Стурза. Будинок має гарну історію і я гадаю, що він зберіг енергію, яку ми
знаходимо тут. Усі помічають енергію будинку, тому що приходять сюди і
почувають себе дуже добре. Гадаю, що це простір, який був дуже потрібний
Бухаресту. Ми хотіли зробити дуже світлий простір. Я звернулася про допомогу до
однієї знайомої, яка вже приблизно 15 років займається рослинами, і вона
принесла нам усі рослини. Вона прийшла, побачила простір і приходить сюди
щотижня, постійно приносячи із собою по дві-три рослини. І так як тут не
палять, не вживають алкоголь, зрозуміло, що цей простір дуже підходить рослинам
і виглядає трішки як квітковий магазин. Це живий простір, тому що рослини
ростуть, ми маємо декілька ліан, які досягають стелі, так що тут утвориться
свого роду ботанічний сад.»

І так як цей проект заходиться в самому розпалі,
ми запитали Андрею Грігоре, якими є її плани на майбутнє: «Ми маємо досить велику терасу, яка буде поділена на п’ять модулів і кожен модуль буде виглядати
по-іншому. Один буде із дикою виноградною лозою, інший – із кактусами. Це будуть п’ять різних просторів з різними відчуттями, затіненими й дуже спокійними, де й
меблі відрізнятимуться одне від одного. Будинок не дуже великий, але має три
великі кімнати, які є дуже різними. Є кімната для конференцій, де люди можуть зібратися, зачинити двері, писати на дошці, цей простір зроблений саме для цього. Люди можуть тут і поїсти чи організувати якусь подію. Ще є
велика кімната, яка буде свого роду їдальнею. Ця кімната має куток із
подушками, який дуже притягає людей. Третя, довга кімната має надзвичайний простір, де
ми проводитимемо виставки. Зараз тут є ляльки, які виготовляє неурядова
організація «ALIAT».»

Будучи соціальним підприємством, кав’ярня «Therapy»
використовує продукти інших соціальних підприємств, не маючи спокуси до
класичної торгівлі. Тож вони шукають якісні румунські продукти, тому що, як
сказала й наша співрозмовниця, саме про це йде мова: робити добрі речі,
дивитися і їсти, дивитися і слухати. Будучи проектом неурядової організації «ALIAT»,
кав’ярня намагається утверджувати здоровий спосіб життя, але є й нагодою для
людей дізнатися про інші подібні проекти. З подробицями Андрея Грігоре: «Це
складова, якої «ALIAT» бракувало дотепер. Організація має дитсадки, клініки, «ALIAT»
– це Альянс проти алкоголю та токсикоманів, тому тут не вживають алкогольних
напоїв і не палять. Люди приходять сюди поїсти, розслабитись, запитати, про що
тут йде мова. Ми мали щастя мати команду людей, таких же відданих цій справі,
як і я та Резван, які навіть сказали, що хочуть самі робити варення, компот,
готувати тісто для хліба, що є дуже важливим. Окрім продуктів з бару, є дуже
смачна кава з різних видів кави, всі можливі свіжовичавлені соки з усього, з
чого можна вичавити, особливо румунського виробництва. Ми робимо всі можливі
соки: із винограду, з яблук, груш, це саме здоров’я. А для кухні ми найняли
дуже симпатичну кухарку, з великою пристрастю, яка зрозуміла наш концепт і наклала
свій відбиток на кухню. Тут буде смачна, здорова їжа, з курятиною, придбаною в
селян.»

Окрім кулінарних спокус, зроблених із первинних
продуктів у власній кухні, страв, які можна буде вживати в кав’ярні чи замовити
з доставкою, для тих, хто проживає поблизу, кав’ярня «Therapy» буде
організовувати різні події. Список подій можна буде переглянути у
соцмережі Facebook та звернутися до
організаторів з пропозицією про участь у ній, навіть з власним проектом. У
всякому разі, кав’ярня «Therapy» є ідеальним місцем для тих, хто хоче
розслабитися і забути про повсякденні проблеми.

На початку шкільного року йдемо у шкільний двір, щоб побачити результати одного проекту, зробленого дітьми. Йдеться про проект Сад зі шкільного двору, який нещодавно був нагороджений на Галі Бухарест -ТИ у відділі екологія, в рамках якої мерія міста Бухарест відзначає тих, хто змінює речі на краще в місті.

Проект Сад зі шкільного двору розпочався як дитяча гра. Від директора Бухарестської гімназійної школи Фердинанд І Віолети Даскелу дізнаємося, як він розпочався: Ідея прийшла у співпраці з асоціацією Румунія в транзиції, яка прийшла до нас три роки тому і почала організовувати в школі разом із дітьми майстерні садівництва. І так як це відбувалося у школі, ми назвали це Садом зі шкільного двору. Це був комплексний проект, створений разом із архітекторами, дизайнерами та інженерами, тому що в його складовій є й елементи іншого роду. А саме: дощова вода скопичується у великій посудині, в резервуарі, стікає в переповнений резервуар, звідки потім вона дренована до вологих зон. Шари були створені шляхом знесення старих шарів й були удобрені компостом, який діти зробили разом із членами асоціації Румунія в транзиції.

З вірою в те, що формування умінь та навичок сталого життя через практичну діяльність екологічного садівництва та спостереження за природою з боку молодого покоління є одним із ключів розумного співжиття в сучасному суспільстві, координатор цього проекту Йонуц Бедіке вселив у дітей бажання пізнати й оберігати навколишнє середовище саме у дворі їхньої школи. З подробицями Віолета Даскелу, директор Бухарестської гімназійної школи Фердинанд І: Діти дізналися, що означає кожен природний елемент, яблучні огризки чи бананова шкірка, і як вони можуть перетворитися на компост. Скошена у дворі й саду трава, яка була теж спеціально обладнаним простором, ставала компостом, який сприяв заплідненню ґрунту. Діти зробили канави, через які дренували воду. Для зелених ділянок разом із координаторами вони сплели соломяні покриття, створюючи дуже гарні моделі у формі квітки, півкола, які б радували око й подобалися дітям. А потім почалася наукова сторона, повязана зі звязками між землею та рослинами, звязками між водою, ґрунтом, рослинами й повітрям. Отже, всі елементи природи наближені в дійсності до дитячої душі. А ще вони мали нагоду увійти в контакт з міжнародними тренерами, розповісти, що знають вони, що накопичили для себе. Є й батьки, які приходять до майстерні в суботу. Нас дуже радує, що й батьки підтримують дітей, пермакультура е нічим іншим як природним способом вирощування рослин в гармонії одна з одною, знаючи, що насправді природа є досконалою і що вона відновлюється. Практично, саме це ми передаємо дітям, не забуваючи й про те, що тут не використовується жодного штучного добрива, жодної хімічної речовини, і що висаджене тут насіння і все, що означає розсаду, походить із генетично немодифікованого насіння.

Ми запитали Віолету Даскелу, як сприйняли садівництво діти: Спочатку вони подивилися на це з цікавістю, ми почали зі стадії, коли посадили насіння в лютому і вони поливали те насіння й побачили, як ростуть ті тендітні рослинки в горщиках, які вони обрали й етикетували. Вони приходили щодня побачити, наскільки виросла рослинка. Потім були побудовані теплиці, де вони своїми руками садили й слідкували за тим, як росте рослина. Тут зявилися помідори, кабачки й огірки, редиска й зелень. Деякі діти захотіли зробити подібне і вдома, в багатоповерхових будинках, на балконі. І почали приходити батьки й запитувати нас, що ми зробили, що і їм тепер треба зробити на балконі сад, як у школі. Практично, діти перевиховують батьків.

Проект Сад зі шкільного двору розпочався в Бухарестській гімназійній школі Фердинанд І у 2012 році, а в 2014 році він був застосований і в Бекеу (схід Румунії) в школі Міхай Дреган. Діти й педкадри можуть пізнавати й оберігати довкілля щодня, даючи таким чином моделі рішень на такі проблеми як деградації довкілля, віддалення індивіда від його природного середовища, збільшення ожиріння й зменшення фізичної активності дітей.

І так як добрі звички треба зберігати, у школі з садом знання прикладного характеру стало позашкільним предметом, як розповіла нам Віолета Даскелу, директор Бухарестської гімназійної школи Фердинанд І: Наш проект є частиною іншого екологічного проекту Зелені школи, який розгортає інша неурядова організація. Це інший приклад того, як можна займатися екологією і як діти можуть зрозуміти природу по-справжньому й на практиці, і не тільки на уроках біології. Проект знаходиться на стадії впровадження електронного підручника, акредитованого міністерством. Цього року ми маємо додатково в школі цей інтерактивний і гарно зроблений підручник. Практично, зібрані ініціативи з боку громадянського суспільства стають для нас, тих, то займається освітою, джерелом і ресурсом для навчання дітей.

Таким чином, проект дає необхідні для школи інструменти для планування та впровадження сучасної системи вивчення довкілля.

ДИПЛОМАТІЯ – Міністр закордонних справ
Румунії Богдан Ауреску закликав до прийняття
термінових рішень на рівні ЄС у проблемі біженців. Таку заяву він зробив на неформальному засіданні глав МЗС країн ЄС, що відбулося в п’ятницю і суботу в Люксембурзі. Богдан Ауреску сказав, що міграція є одним
з найбільш чутливих питань через її гуманітарні наслідки і виклики політикам
ЄС. Що стосується східного сусідства Богдан Ауреску підкреслив необхідність вжиття Євросоюзом більш
рішучих дій в регіоні, зокрема в середньостроковій і довгостроковій
перспективах, наголошуючи на важливості європейської підтримки для стимулювання країн-партнерів,
особливо тих, які прагнуть зближення з ЄС – Р.Молдова, Грузія й Україна.
Крім міграційної кризи на порядку денному європейських міністрів
були такі теми як: події в країнах Східного сусідства та відносин ЄС-Росія, роль
ЄС на Близькому Сході, зокрема в підтримці палестино-ізраїльського мирного
процесу та врегулювання іранського ядерного питання. Також на порядку денному
було також питання про міграцію.

ВЗАЄМИНИ – Прем’єр-міністр Румунії
Віктор Понта і його сербський колега Александар Вучич, в
п’ятницю в Белграді обговорили стан впровадження проектів
співпраці, узгоджених в ході тристоронньої зустрічі в Крайові
(на півдні Румунії), в першій половині цього року, а також тему напливу біженців в Європу, повідомила
прес-служба уряду. Особливу увагу було приділено
проектам у сфері енергетики, транспорту та регіонального розвитку. Прем’єри
вирішили, з іншого боку, продовжити спільні зусилля у сфері запобігання та
боротьби з торгівлею людьми на регіональному рівні і брати до уваги
загальноєвропейські ініціативи для ефективного управління кризою біженців.

ІММІГРАЦІЯ
– Перевезення незареєстрованих прохачів притулку до австрійського кордону з
Угорщиною демонструє провал міграційної політики ЄС, – заявив у суботу глава
зовнішньополітичного відомства Угорщини Петер Сіярто після прибуття в
Люксембург, де міністри закордонних справ країн ЄС обговорять кризу з іммігрантами.
Після кількаденних протестів і хаосу, вчора угорський уряд виділив десятки
автобусів для перевезення мігрантів зі столиці Будапешта до австрійського
кордону, а інші кілька тисяч біженців потрапили в цю країну раніше. Австрія і
Німеччина дали згоду впустити до себе тисячі мігрантів, але глава австрійського
МЗС Себастьян Курц, заявив, що перевезення мігрантів на автобусах з Угорщини до
кордону з Австрією показує базар, створений в Європі кризою з мігрантами. За
оцінками австрійського МВС, у суботу в Австрію прибудуть близько 10.000
мігрантів. З іншого боку, канцлер Німеччини Ангела Меркель заявила, що її країна може впоратися з рекордним припливом біженців та мігрантів в цьому році,
не збільшуючи податки і не ставлячи під загрозу баланс бюджету, – повідомляє
агентство Рейтерс. З огляду на відносно ліберальне законодавство про надання
притулку і щедрі бонуси, більшість
біженців з країн Близького Сходу та економічні мігранти з Південно-Східної
Європи намагаються потрапити саме до Німеччини, відзначає агентство. У серпні
до Німеччини приїхали приблизно 100 тисяч біженців, а у поточному році
Німеччина очікує до 800 тисяч біженців та шукачів притулку, в чотири рази
більше, ніж торік.

МУЗИКА
– У Бухаресті триває Міжнародний фестиваль класичної музики імені Джордже
Енеску. Сьогодні програмою заходу передбачено сольний виступ на фортепіано
американського музиканта Мюррея Перайї, а в категорії Великі оркестри світу
на головній сцені фестивалю виступить Дрезденська державна капела під
управлінням німецького диригента Крістіана Тілеманна. До 20 вересня більше 3000
румунських та іноземних музикантів зі світової еліти класичної музики
виступатимуть на сцені фестивалю ім. Джордже Енеску, однієї з найпрестижніших
подій у своєму роді в Європі. Цього року на фестивалі присутні чотири із кращих
оркестрів світу – Амстердамський Королівський оркестр Консертгебау, Берлінський
філармонічний оркестр, Віденський філармонічний оркестр та Лондонський
симфонічний оркестр, останній виступить під керівництвом відомого румунського
диригента Іона Маріна. До 20 вересня в рамках фестивалю пройдуть 58 концертів у
залах, а також багато інших заходів під відкритим небом.

КІНО – Сьогодні у Венеції відбувся показ дебютного повнометражного фільму італійського режисера Валеріо Адріано Банат (Поїздка), в розділі Тиждень критики» 72-го Венеціанського міжнародного кінофестивалю, який триватиме до 12 вересня. Це історія молодої пари, що перебуває в кризовому періоді життєвого циклу. Клара щойно вийшла з довгострокових відносин і ось-ось втратить свою роботу, а Іво безробітний, якого розчарування підштовхує до радикального вчинку. Фільм розповідає історію еміграції в протилежному сенсі звичайним реаліям: не з Румунії до Італії, а навпаки, у пошуку роботи і щастя. Одну з головних ролей виконує румунський актор Штефан Вельнічук. Кінострічка знята у співпраці з Болгарією, Румунією і Македонією.

ФУТБОЛ – Збірна Румунії з футболу, в рамках відбірного
циклу до Євро-2016, завершила нульовою нічиєю черговий матч на виїзді проти
збірної Угорщини. Унаслідок цього результату румунська команда поступилася
першим місцем в групі F збірній Північної Ірландії, яка перемогла команду Фарерських островів з
рахунком 3:1. У понеділок румунська збірна зіграє вдома з командою Греції, яка
посідає останнє місце в групі, а Північна Ірландія прийме Угорщину. В останній раз Румунія
вийшла у фінальну частину Чемпіонату Європи з футболу у 2008 році, але не
пройшла груповий етап.

ТЕНІС – Друга ракетка світу, румунка Сімона
Халеп сьогодні ввечері змагатиметься з американкою Шелбі Роджерс за вихід в 1/8
фіналу Відкритого чемпіонату США з тенісу, заключного турніру року з серії
Великого шолома, який проходить в Нью-Йорку. У п’ятницю ввечері
румунський тенісист Хорія Текеу та його партнер Жан-Жульєн Ройєр з Голландії вдало дебютували в чоловічому парному розряді престижного тенісного турніру, обігравши
німецько-австрійську пару Андре Бегеманн/Олівер Марач. А в жіночому парному розряді румунки Ірина Бегу/Ралука Олару зуміли пробитися до 1/8 фіналу US Open після
перемоги над іспанським дуетом Гарбін Мугуруса/Карла Суарес-Наварро.

Культурне товариство Козачок із села
Бальківці Сучавського повіту розробило проект просування українських культурних
традицій під назвою Весільний танок на Буковині. Проект розгортається за
фінансуванням, отриманим через грант, наданий Норвегією, Ісландією,
Ліхтенштейном та урядом Румунії. Період імплементації проекту – травень,
червень, липень 2015 року. Прицільові групи це культурно-мистецькі ансамблі,
які представляють меншини на Буковині, спільноти румунів, рромів, українців,
поляків Буковини, офіційні представники культурно-мистецьких ансамблів, котрі
беруть участь в проекті, мешканці села Бальківців та інших сіл, в яких
розгортається цей проект.

Головна ціль проекту Весільний танок
на Буковині є просування культурної різноманітності та покращення
міжкультурного діалогу через відкриття традицій, специфічних етносам округу
Буковини. Кілька із специфічних цілей це представлення весільних традицій та
звичаїв, специфічних етносам округу Буковини, ідентифікація та просування
елементів, що виявляються унікальними в традиціях та звичаях кожного етносу та
представлення їх широкій публіці; презентація фотовиставки; проведення дебатів на тему
збереження та просування власних традицій, ідентифікація вигідних способів
співпраці; надання підтримки ансамблям, які беруть участь в спектаклях
Весільний танок на Буковині у створенні електронних фотоальбомів,
відеозаписів тощо.

До команди проекту входять менеджер
Жаніна Бибуце, керівник ансамблю Козачок Петро Шойман, бухгалтерка Міхаєла
Петрашук та Моніка Пую. Багато допомогли у розгортанні проекту священик села
Бальківці Космін Куку, голова Сучавської філії Союзу Українців Румунії Борис
Петрашук та 16 волонтерів. Керівник ансамблю Козачок Петро Шойман сказав,
яких результатів очікує від розгортання проекту Весільний танок на Буковині:
По-перше, усвідомити той факт, що ми живемо в просторі культурної
різноманітності, а це вимагає постійного міжкультурного діалогу, як на слові,
так і на ділі. Якщо будемо так діяти, то поширимо можливості рухатись в
європейському просторі і вводити в цей простір наші мистецькі вияви. По-друге,
надіємося віднайти старовинні документи, предмети, які складають нашу рідну
культуру, а нашими заходами залишити, в нашу чергу, докази, що українська
культура існує і продовжує розвиватись, По-третє, залучати до таких діянь нацменшини, які знаходяться на початку
щоб виявити свою історичну, мовну та культурну ідентичність. Я радий, що
спектакль Весільний танок на Буковині мав місце у моєму селі Бальківці, тому
що тут проживають багато українців. Думаю, що і для румунів, циганів та
руських-липованів цей проект був дуже цікавим.

Учитель української мови
Євсебій Фрасенюк, який взяв участь у
спектаклі Весільний танок на Буковині поділився своїми враженнями:
Відкривати, вивчати, дотримуватись весільних традицій, показувати їх іншим
етносам, пізнавати їхні традиції, обговорювати символіку різних ритуалів це вже
вищий щабель освідомлення того, хто ми є, що ми є та куди нам ! Мене дуже вразило, що Петро Шойман, керівник
ансамблю Козачок зумів залучити до
цього заходу педкадрів, представників мерії та багато-багато молодих осіб. На
цьому заході, який відбувся неподалік мерії села Бальківці, зібралася також
велика кількість мешканців села. Прибули художні колективи, які представили
українську, циганську та польську меншини
та румунську спільноту. Вони представили весільний момент під назвою
віночок. Це тоді коли вінчальні батьки шиють для молодої та молодого віночки,
яких вони носять під час весілля. На сцені виступили дві групи вінчальних
батьків, які пояснили символіку всіх речей, з яких вишили віночок. Наприклад
дві довгі нитки символізують доля молодого і молодої. Ці нитки сплітаються, що
є символом їхнього вінчання. Це все розгорталося перед численною публікою. Я
запримітив той факт, що глядачі уважно спостерігали за тим, що відбувається на
сцені: різні ритуали, пісні, танці. Добре відомий той факт, що створення нової
сім’ї завжди було подією для всього села. Я впевнений, що організатори цього
проекту виконали всі цілі, які собі поставили на дуже високому рівні.

Культурне товариство Козачок із села
Бальківці Сучавського повіту розробило проект просування українських культурних
традицій під назвою Весільний танок на Буковині. Проект розгортається за
фінансуванням, отриманим через грант, наданий Норвегією, Ісландією,
Ліхтенштейном та урядом Румунії. Період імплементації проекту – травень,
червень, липень 2015 року. Прицільові групи це культурно-мистецькі ансамблі,
які представляють меншини на Буковині, спільноти румунів, рромів, українців,
поляків Буковини, офіційні представники культурно-мистецьких ансамблів, котрі
беруть участь в проекті, мешканці села Бальківців та інших сіл, в яких
розгортається цей проект.

Головна ціль проекту Весільний танок
на Буковині є просування культурної різноманітності та покращення
міжкультурного діалогу через відкриття традицій, специфічних етносам округу
Буковини. Кілька із специфічних цілей це представлення весільних традицій та
звичаїв, специфічних етносам округу Буковини, ідентифікація та просування
елементів, що виявляються унікальними в традиціях та звичаях кожного етносу та
представлення їх широкій публіці; презентація фотовиставки; проведення дебатів на тему
збереження та просування власних традицій, ідентифікація вигідних способів
співпраці; надання підтримки ансамблям, які беруть участь в спектаклях
Весільний танок на Буковині у створенні електронних фотоальбомів,
відеозаписів тощо.

До команди проекту входять менеджер
Жаніна Бибуце, керівник ансамблю Козачок Петро Шойман, бухгалтерка Міхаєла
Петрашук та Моніка Пую. Багато допомогли у розгортанні проекту священик села
Бальківці Космін Куку, голова Сучавської філії Союзу Українців Румунії Борис
Петрашук та 16 волонтерів. Керівник ансамблю Козачок Петро Шойман сказав,
яких результатів очікує від розгортання проекту Весільний танок на Буковині:
По-перше, усвідомити той факт, що ми живемо в просторі культурної
різноманітності, а це вимагає постійного міжкультурного діалогу, як на слові,
так і на ділі. Якщо будемо так діяти, то поширимо можливості рухатись в
європейському просторі і вводити в цей простір наші мистецькі вияви. По-друге,
надіємося віднайти старовинні документи, предмети, які складають нашу рідну
культуру, а нашими заходами залишити, в нашу чергу, докази, що українська
культура існує і продовжує розвиватись, По-третє, залучати до таких діянь нацменшини, які знаходяться на початку
щоб виявити свою історичну, мовну та культурну ідентичність. Я радий, що
спектакль Весільний танок на Буковині мав місце у моєму селі Бальківці, тому
що тут проживають багато українців. Думаю, що і для румунів, циганів та
руських-липованів цей проект був дуже цікавим.

Учитель української мови
Євсебій Фрасенюк, який взяв участь у
спектаклі Весільний танок на Буковині поділився своїми враженнями:
Відкривати, вивчати, дотримуватись весільних традицій, показувати їх іншим
етносам, пізнавати їхні традиції, обговорювати символіку різних ритуалів це вже
вищий щабель освідомлення того, хто ми є, що ми є та куди нам ! Мене дуже вразило, що Петро Шойман, керівник
ансамблю Козачок зумів залучити до
цього заходу педкадрів, представників мерії та багато-багато молодих осіб. На
цьому заході, який відбувся неподалік мерії села Бальківці, зібралася також
велика кількість мешканців села. Прибули художні колективи, які представили
українську, циганську та польську меншини
та румунську спільноту. Вони представили весільний момент під назвою
віночок. Це тоді коли вінчальні батьки шиють для молодої та молодого віночки,
яких вони носять під час весілля. На сцені виступили дві групи вінчальних
батьків, які пояснили символіку всіх речей, з яких вишили віночок. Наприклад
дві довгі нитки символізують доля молодого і молодої. Ці нитки сплітаються, що
є символом їхнього вінчання. Це все розгорталося перед численною публікою. Я
запримітив той факт, що глядачі уважно спостерігали за тим, що відбувається на
сцені: різні ритуали, пісні, танці. Добре відомий той факт, що створення нової
сім’ї завжди було подією для всього села. Я впевнений, що організатори цього
проекту виконали всі цілі, які собі поставили на дуже високому рівні.

Відповідно
до останнього культурного барометра 47% румунів читають лише одну книгу в
місяць, яку або купують у книгарні, або беруть у бібліотеці. У цих умовах,
зрозуміло, що прибутки румунського книжкового ринку не є великими і немає вражаючих
тиражів. Наприклад, у 2013 році книжковий ринок у Румунії оцінювався в 60 млн
євро, що представляє загальний обсяг продажів книг, як в електронному так і в
друкованому вигляді, в той час як в інших країнах (особливо на Заході) прибутки
книжкових ринків перевищують сотні млн євро.

В
останні роки зростають лише продажі та видання електронних книжок. У книгарнях
румуни купують в середньому одну книгу в рік, а в Інтернеті – приблизно 10 книг
на рік. І оскільки багато людей пояснюють високою ціною книги відсутність
інтересу до книгарень, кращою альтернативою мали б бути громадські бібліотеки.
Однак в дійсності все виглядає не так, тому що і ситуація громадських бібліотек
не краща. Деякі з них, особливо в сільських місцевостях були закриті. В останні
роки з 3300 сільських бібліотек залишилося лише 3000.

У цих
умовах постає запитання: як привабити людей до бібліотек під час економічної
кризи та цифрової революції? Відповідь проста: треба переглянути місце і роль
бібліотеки в громадах. Саме це намагається зробити Національна бібліотека
Румунії в рамках програми Бібліонет. Розповідає генеральний директор цієї
установи Клаудія Шербан. Проект Бібліонет стартував у Румунії 7 років тому
за фінансової підтримки Фонду Білла і Мелінди Гейтс, та впроваджений у Румунії
неурядовою організацією IREX. Вони взяли на себе зобов’язання за
імплементацію цього проекту, що припускав обладнання 2200 сільських бібліотек
ІТ-апаратурою. Представники місцевої влади мали тільки захотіти цього, знайти
пристойне, чисте приміщення для бібліотеки та взяти на себе зобов’язання
підключення до Інтернету. Як не дивно не всі місцеві органи влади підтримали
цей проект, але 2200 бібліотек із 2800 існуючих є непоганим результатом. У
рамках проекту Бібліонет бібліотекарі пройшли спеціальні комп’ютерні курси,
щоб потім допомогти іншим.

Хоча
походить з неурядового середовища, програма Бібліонет була продовжена
Національною бібліотекою, яка сьогодні успішно впроваджує її, стверджує Клаудія
Шербан. За час впровадження проекту кількість відвідувачів зросла. Більше
того, урізноманітнилися бібліотечні послуги. Якщо до реалізації проекту
Бібліонет, деякі бібліотеки не мали читального залу, а колекція книг
застаріла, після оснащення комп’ютерами кількість відвідувачів почала зростати.
І хоча не всі вони були обов’язково зацікавлені читанням, більшість шукали нову
інформацію або були зацікавлені у комп’ютерних послугах. З 2011 по 2014 роки,
тільки у 400 бібліотеках, 116.000 фермерів подали заявки для
сільськогосподарських субсидій онлайн.

Усі
понад 2000 сільських бібліотек, включених до проекту Бібліонет стали
справжніми лабораторіями для місцевих громад, стверджує депутат Європарламенту
Ренате Вебер, яка відвідала дві з них на запрошення Національної бібліотеки та
голландського фонду Читання і писання. Ренате Вебер побувала у Сібіуському
регіоні, в місцевостях Марпод і Авріг та була приємно вражена побаченим. Ці
бібліотеки стали справжніми лабораторіями різних проектів для місцевих жителів.
Наприклад, в місцевості Авріг я побачила групу дітей, які завантажують з
Інтернету театральні вистави, адаптують їх та ставлять на сцені місцевого
Будинку культури. Їм вдається все це робити і вони вже мають 12 п’єс у
репертуарі. З іншого боку, є група літніх людей, які хочуть зберегти і передати
іншим народні традиції. Вони збираються в бібліотеці і вчать дітей прясти і
ткати. Так само була заснована Асоціація тваринників, члени якої збираються в
бібліотеці, де мають доступ до необхідної інформації. Теж у бібліотеці
проводяться засідання місцевих рад тому, що в обох місцевостях – Марподі й
Аврігу, місцеві органи влади були дуже відкриті до проекту. Є мовні курси, які
проводяться без будь-яких додаткових витрат, бо в кожній громаді можна знайти
когось, хто готовий викладати іноземну мову в певних межах.

Однак
ці двигуни розвитку громад потребують й грошей для належної роботи. Кошти
можна отримати з фондів ЄС. Розповідає Ренате Вебер. Навіть якщо речі, що
стосуються культури й освіти не регулюється законодавством на рівні ЄС і
застосовується принцип субсидіарності, в дійсності є фонди, з яких можна
отримати кошти на цільові проекти. Коли Європарламент обговорить річний бюджет,
я спробую добитися виділення коштів для Румунії, в тому числі для
переобладнання бібліотек.

Підготовкою
бібліотекарів до нової ролі лабораторій у місцевих громадах займатимуться як
Національна бібліотека, так і органи місцевої влади, які бажають приєднатися до
відповідного проекту. Говорить Клаудія Шербан. 80% громадських бібліотек
Румунії знаходяться у сільських місцевостях, це дуже великий відсоток.
Більшість бібліотекарів працюють у невеликих населених пунктах і мають
конкретні професійні потреби. Національна бібліотека підтримає їх в цьому
відношенні по мірі можливостей. Але органи місцевого самоврядування мають
зайнятися пошуком необхідного фінансування для навчальних проектів. Однак вони
не самі в цьому процесі. Коли ми запросили пані Ренате Вебер в Сібіу, нам було
дуже важко обрати найкраще місце, тому що є дуже багато успішних проектів в
країні. Наприклад в Меджидії ми пропонуємо нові послуги, такі як підтримки для
постраждалих від раку молочної залози. Це ініціатива місцевої бібліотекарки і
здійснюється без фінансової підтримки. Реакція місцевих жителів була дуже
позитивною. Їм потрібно більше інформації, але вони не знають де її отримати.
Саме тому бібліотеки повинні залишатися в місцевих громадах і перетворитися з
місця де можна взяти або прочитати книгу на установу, яка надає всебічну
підтримку членам громади.

А коли
люди приходять до бібліотеки для повсякденних справ, це може стати стимулом і
до читання.

Сьогодні поговорімо про історію одного студентського проекту, який увійшов у воду … в буквальному сенсі, тому що так і повинно було бути. Йдеться про першу і єдину в історії Дачію-амфібію, яка їздить з такою ж легкістю як по дорогах, так і по воді, не змушуючи користувача вдаватися до будь-якої зміни при зміні умов довкілля.

Цей транспортний засіб був створений у факультеті машинобудування Морського університету з м. Констанца в рамках дипломного проекту. Дачія 1310 Double Cab зі збільшеною кабіною, перебуває в обігу і була придбана студентами цього проекту, виведена з експлуатації й пожертвувана університету. Таким був початок історії. Нова модель машини має не додаткові кінські сили, а щит від наводнення. Ідея, корисна скоріше рибалкам, аніж водіям, прийшла від студентки Морського університету з м. Констанца, відділ навігації, яка захотіла вразити державну комісію незвичайним проектом. До неї приєдналися три юнаки, студенти факультету машинобудування.

Інженер Віктор Хенюк, керівник робіт Морського університету з м. Констанца, відділ навігації та судноплавства, наставник команди студентів, розповість, як прийшла й була втілена в життя ідея цього проекту: “Ідея прийшла від студентів. Знаючи, що я підтримую божевільні ідеї, й бачачи подібне досягнення в Університеті “Овідіус“, вони запропонували собі зробити щось краще, ніж там. Ми взялися до роботи: зібрали колектив, придбали машину. Ми настільки сильно хотіли взятися до роботи, що придбали її з власних коштів, тому що в той момент по-іншому не можна було зробити. Університет не міг відшкодувати ці витрати, тож половину дав я, іншу половину — студенти, після чого ми подарували її університету і таким чином на інші витрати вже можна було робити розрахунки.“

Проект було завершено за декілька днів до здачі, а його витрати нарахували майже 10 тисяч леїв (приблизно 2.200 євро). Університет відшкодував усю інвестицію і підтримує команду й далі, щоб винахід став відомим у всьому світі. Школа з м. Констанца не вперше створює винахід такого роду. Студентам з Університету “Овідіус“ вдається щороку розробляти прототипи машин з різними рушійними системами, які поєднують механізми пересування. Доктор інженер Віктор Хенюк розповість, в чому полягає цей проект: “Амфібія означає сутність як жаба чи саламандра, які живуть у воді, але дуже добре можуть жити й на суші. Амфібія в технічному сенсі означає транспортний засіб, який змінює режим пересування, чи навігаційний, чи дорожній, без жодного перетворення, тобто входить і виходить прямо з води, без жодної переробки чи технічного перетворення. Я роблю це уточнення, тому що, як розповіли мені мої студенти, вони побачили машини Дачія, з яких знімаються колеса і встановлюється свого роду комплект, який складається з поплавців і весел, і таким чином машина може пересуватися й по воді. Але це транспортний засіб із двома режимами навігації. Наша амфібія входить і виходить з води без жодного її перетворення. А надзвичайним є те, що ми зробили це для автомобіля типу пікап, тому що ідея транспорту-амфібії не наша, їх зроблено дуже багато у світі, від автомобілів до автобусів. Ми, практично, адаптували Дачію, технічні рішення були суто особистими, в залежності від того, що ми знайшли на ринку. Проект завершився не тільки теоретично, а й практично, Дачія працює на воді і стає відомою.“

Як і будь-який прототип, Дачія-амфібія не потребує налаштувань. У першому тестуванні на воді, де вона досягнула майже 7 км/год, машина зробила спереду хвилю і вода потрапила до двигуна, тож першим перетворенням стала установка для розбиття хвиль, яка піднімається, коли машина входить у воду. Ми були єдиними, хто отримав 10, це було нашою гордістю зробити щось додаткове в порівнянні з іншими” — заявили студенти, які розпочали й створили цей проект, і які ще працюють над ним для здачі кандидатської дисертації. Дачія-амфібія була запущена на воду із водієм та пасажирами в рамках урочистостей відкриття нового університетського 2014-2015 року, церемонія якого завершилася в морській базі озера Сютгьол.

Дачія на воді є справжнім золотим рудником — вважають її винахідники. Біля мікрофону доктор інженер Віктор Хенюк: ”У момент, коли вона увійде в масове виробництво, її можна буде використовувати там, де часто зустрічається чергування вода-суша, наприклад, у випадках повеней, коли можна буде втрутитися в різні зони, тимчасово ізольовані через наводнення доріг, її можна використати для постачання чи для швидкої допомоги навіть в зонах типу Дельта Дунаю.”

Зараз наступним кроком є, щоб Дачія-амфібія була зареєстрована як автомобіль і плаваючий засіб.

Незвичайний фотопроект, що несе глядача по прибережних країн Чорноморського регіону. Багата колекція фотографій, що представляє реальність, доступну скоріше місцевим мешканцям, аніж відвідувачам. Йдеться про проект ”Довкола Чорного моря”.

Розмовляючи з фотографом Петруцом Келінеску ми занурюємо в цей фотографічний світ: ”Проект ”Довкола Чорного моря” розпочався 5-6 років тому, це була моя ідея, яку я почав втілювати у ужиття разом з моїм добрим другом Стефаном Киндею. Я займаюся фотографією, він писав тексти, і вже багато часу ми думали про подорож, можливо в Африку. Ми все дивилися на карту і зрозуміли, що жоден із нас нічого не знає про Чорноморський регіон, починаючи з наших сусідів, і, можливо, було б краще здійснити цю подорож ближче до нас. У 2010 році ми здійснили подорож на автомобілі по всіх країнах довкола Чорного моря, нам вдалося отримати фінансування і за чотири місяці ми проїхали близько 15.000 км довкола Чорного моря, намагаючись відкрити для себе ту зону, взяти пульс дійсності. Це були чотири місяці, але для 10 країн це не багато. Ми почали подорож з Румунії і подалися у напрямку проти годинникової стрілки: до Болгарії, Туреччини, потім Грузії, Вірменії, Азербайджану, побували в Нагорному Карабаху — невеличкій сепаратистській території, звідки повернулися в Грузію. А потім подалися в іншу невелику сепаратистську республіку – Абхазію. Потім відвідали Росію, Молдову, Україну й назад в Румунію.”

Звичайно ж, після такої подорожі деякі зони стають улюбленими. Для Петруца Келінеску Абхазія стала справжнім відкриттям подорожі: ”Можливо, найкраще місце поблизу Чорного моря, якщо подивитися на карту, є навпроти румунського узбережжя — це Абхазія, де ми були вражені побачити зовсім інший клімат, набагато тепліший від нашого, там на пляжах ростуть пальми, там ростуть мандарини, лимони. Кавказькі гори простягаються майже до моря, а наближення гір до лінії моря робить так, що небо переповнене хмарами, як перед грозою. Абхазія відокремилася від Грузії в 1991 році, а Грузія в свою чергу відокремилася від Радянського союзу. В Абхазії були найгарніші курорти СРСР. Там Сталін мав будинок для відпочинку. Тут сталінський режим побудував санаторії для профілактики та відпочинку для радянського народу.”

Маніфест команди, яка ініціювала цей проект, був таким: зануритися в глибину історій, шукати не інформацію, а історії, які після дослідження стануть інформацією. Таким чином, глядач відкриє для себе надзвичайні зображення, які перевищать будь-який рекламний намір. Нам або показують понтон, з якого рибалять дві скромно одягнені бабусі, або ми бачимо людину, простягнену на рушнику на березі моря, на встеленому черепашками пляжі, чи ларьки з купальниками, які продаються на пластикових манекенах, разом із плавальними кругами у вигляді звірів — ця неприкрашена дійсність представляє місця, які можуть бути спільними для всіх країн Чорноморського регіону, але мають все-таки певні особливості.

З подробицями Петруц Келінеску: ”Фотографії не представляють обовязково найгарнішу або туристичну сторону Чорного моря. Ми саме цього хотіли з самого початку. Ми хотіли уникнути великих готельних комплексів, тому що нам здалося, що будь-де вони позбавлені індивідуальності. Ми шукали популярні пляжі, де звичайні люди проводять свої відпустки, і в той же час ми старалися знайти у відвіданих нами країнах якомога більше етнічних громад. Ми дізналися, що довкола Чорного моря є дуже багато етнічних громад, дуже багато з них у Росії. Вони були вирівняні комуністичним режимом, але багато з них вижили й намагаються врятувати свою культуру й звичаї. Наприкінці проекту мені подобалося жартувати, показуючи друзям фотографії й запитуючи, звідки вони. Всі помилялися. Наприклад, я показував фотографію з Росії, а мені відповідали, що вона з Румунії. Або фотографію з України, а мені казали, що це в Болгарії і т.п. Гадаю, що всі ми, країни довкола Чорного моря, маємо дуже багато спільного, і це в першу чергу через недавню історію.”

Щоб ви могли зрозуміти, яке багатство зображень може порадувати вас після цього експерименту, ми запитали Петруца Келінеску, скільки фотографій можна побачити: ”Ми зробили свого роду блог подорожі, який можна почитати за адресою: www.theblacksea.eu. Тоді ми намагалися зробити декілька постів на тиждень, кожен пост містив по 7-8 фотографій. З часом, не маючи актуальних постів, ми залучили кількох колег-журналістів, і наш блог подорожі перетворився на онлайн-журнал, де ми збирали матеріали про зону довкола Чорного моря. Були зроблені десятки тисяч фотографій, але більш стисла відбірка, якою я дорожу, містить близько 40-50 зображень. Усі фотографії й тексти, які зявилися, можна побачити на веб-сторінці www.theblacksea.eu. Проект продовжується й далі, ми стараємося отримати фінансування, і по мірі того, як нам це вдається, додаємо нові історії й фотографії. Одночасно з проектом ”Довкола Чорного моря” ми працюємо й над проектом про зміни в румунському селі, який називався ”Гордість і бетон” – це історія успіху тих, хто подався за кордон, а також про розвиток нового румунського села як результат міграції робочої сили за кордон.”

Водолази-аматори Чорного моря схожі між собою. Схожі між собою й туристи, які прогулюються пляжами або лежать, простягнувсь, на надувних матрацах. Схожі й люди, які дивляться на море з переповнених чи пустельних пляжів. А відрізняє зони, зображені у фотографіях, присутність якогось елемента, повязаного з історією росту чи занепаду певного місця: уламки судна, понтон, будинок, який майже звалився в море. Для глядача це запрошення не до подорожі, а до роздумів, чи до подорожі для відкриття реальності такою, якою вона є.

Час від часу вулицями Бухареста можна побачити вантажний велосипед. Їх небагато в транспорті, так що кожна поява викликає запитальні погляди, усмішки і не рідко автомобільні гудки. Цим вантажним велосипедом керує Мар’ян Скафару, а по місту він пересувається з певною метою. У грудні 2013 року він розпочав проект ”Олійний” — перший приватний проект збору та вторинного використання відпрацьованої господарської олії.

Ми запитали його, звідки виникла ця ідея: ”Я працював в декількох багатонаціональних компаніях. Я колишній корпоратист і з бажання якось вийти з цього закритого простору офісу, з бажання взаємодіяти з людьми я вирішив присвятити себе цьому проекту, який мені дуже подобається і в який я дуже вірю. Ця ідея прийшла мені в результаті одного побаченого в Інтернеті оголошення. Воно звучало так: ”Даємо гроші за олію”. Точніше, ти отримував 1,5 леїв за літр. Програма призначалася фізичним особам і я захотів дізнатися про неї докладніше. Я пішов до центру збору і дізнався, що програма не користується великим успіхом. Було підраховано, що 99% домашніх користувачів викидають використану олію в раковину чи каналізацію. І я зрозумів, у чому причина: центри збору переміщаються до домашніх користувачів за мінімальною кількістю в 30 літрів, тож вони не можуть зібрати таку велику кількість, щоб здати її. Лише якщо вони об’єднаються в групи чи товариства власників житла, чи по під’їздам будинку, тільки тоді такі програми отримали б успіх. А до того часу я запропонував таке рішення: проект ”Олійний”. Перед тим, як розпочати цей проект, я обдумав його впродовж кількох місяців, і розпочав в той момент, коли став упевненим у підтримці. Підтримка прийшла від громади велосипедистів Бухареста, проект було розпочатий без початкової інвестиції, але з допомогою партнерств, які дали нам нагоду просунути його, використовувати вантажний велосипед, створити веб-сторінку, надрукувати листівки.”

Вантажний велосипед Мар’яна Скафару має прикріплений ящик місткістю до 80 кг. Це дозволяє йому збирати й невелику кількість відпрацьованої олії. Особа, яка зібрала мінімум 2 літри відпрацьованої олії, може зайти на веб-сторінку Uleiosul.com, заповнити бланк, після чого з нею зв’яжуться, щоб встановити день і годину для здачі олії. Небагатьом людям відомо про шкідливий вплив цієї відпрацьованої олії як для людей, так і для довкілля, як розповідає Мар’ян Скафару. Відпрацьована олія роз’їдає труби і забиває очисні станції, а витрати на технічне обслуговування віднаходяться все у рахунках домашніх користувачів. Підраховано, що 1 літр відпрацьованої олії забруднює до мільйона літрів води. Окрім цього, потрапивши в річки, вона покриває воду тонкою плівкою, яка заважає кисню надходити до водних організмів та рослин. І землі, в яку потрапила ця відпрацьована олія, потрібно багато років, щоб відновитися і знову стати родючою.

Від початку проекту ”Олійний” Мар’яну Скафару вдалося зібрати близько 950 літрів олії від 150 фізичних осіб: “Ми маємо базу даних, куди на даний момент занесено 300 осіб. Половина з них вже здали олію, дехто вже двічі. Це нас радує і ми віримо, що матимемо успіх з цим проектом, тому що ми стараємося стати відомими, і наскільки більше людей дізнаються про цей проект, настільки більше ми зможемо зібрати. Люди дуже раді, що можуть здати олію, яку зібрали, дехто збирає 5 л за 2 роки, інші — за 2 місяці. Я зустрів і людину, яка збирала впродовж років і назбирала 40 л. І просто-напросто не знала, що з нею робити, просто викинути її не хотіла, тому що знала про шкідливі ефекти відпрацьованої олії. Тож дуже зраділа, коли я забрав у неі всю ту кількість. Далі ми звернемося у галузь Готелі-Ресторанти-Кафе, ГоРеКа, і особливо до власників малого бізнесу. Ми зрозуміли, що переважна їх частина викидає відпрацьовану олію, тому що не назбирують за місяць більше 30 л. Але 20 літрів — це теж значна цифра.”

Що відбувається після того, як використана олія потрапляє до вантажного велосипеда? Вона може бути перетворена на джерело альтернативної енергії. Із 1 л харчової відпрацьованої олії виробляють 900 мл біодизеля, а з побічних від виробництва біодизеля продуктів виробляється мило і формувальні масла (матеріал, що використовується при лиття опалубки). Біодизель є поновлюваним паливом, на якому працюють двигуни великих транспортних засобів, таких як вантажівки і навіть кораблі. Мар’ян Скафару планує незабаром відкрити власну станцію переробки: ”Поки-що ми здаємо олію до центрів збору, потім її відвозять до Австрії, де з неї виготовляють біодизель. Нашим бажанням є, щоб у близькому майбутньому виготовляти біодизель в нашій країні. Технологія не дуже складна. Із побічних продуктів від перетворення відпрацьованої олії в біодизель можна зробити добре мило й для людського тіла. Нашим планом є розвинути проект по всьому діапазоні Бухарестського муніципалітету, використовувати по вантажному велосипеду для кожного кварталу. А ще ми хочемо зробити свій внесок у появу цих велосипедів у трафіку, показати, що речі можна зробити й по-іншому, не тільки автомобілем. Після інвестиції у вантажний велосипед настає черга виробництва біодизеля і навіть мила. Ми навіть хочемо дарувати мило людям як нагороду для тих, хто збирає олію для переробки.”

Люди, від яких Мар’ян Скафару збирає олію, високо оцінюють проект ”Олійний”. А повага юдей, якої він не мав так часто в корпорації, мотивує його мріяти й прагнути розвинути цей проект у ширшому плані. Він уже заніс до списку зібраних для переробки речей батареї, лампочки та люмінесцентні лампи.