Tag: режисер

  • Кіномайстерня Кирила Кужалева в Бухаресті

    Кіномайстерня Кирила Кужалева в Бухаресті

    У Бухаресті, столиці Румунії, режисер, відеооператор і волонтер Кирило Кужалев створив кіномайстерню при FNT Youth Centre — унікальний простір, де українці можуть безкоштовно опановувати сценарну майстерність, відеозйомку та кіномистецтво.

     

    Кирило викладає в Бухаресті з червня 2023 року, проводить благодійні майстер-класи, курси зі створення короткометражних фільмів, музичних кліпів і реклами, а також організовує кінопокази. «Оскільки я за освітою режисер і кіномитець, то зрозумів, що хочу допомагати українцям розвиватися в цій сфері. Я звернувся до адміністрації FNT Youth Centre, і вони дуже тепло мене прийняли, із задоволенням підтримали і сказали: “відкривай”. Це було цікаво й самому центру, адже молоде покоління потрібно розвивати, і це освітній заклад для молоді.»

    Нині бухарестська майстерня Кирила Кужалева стала осередком творчості, де не тільки здобувають знання, а й плекають зв’язок із рідною культурою та втілюють спільні ідеї. «Це для всіх бажаючих, по-перше, але до нас приходять як професіонали, так і новачки. Цілком зрозуміло, що затримуються більше ті, хто справді бажає цьому навчатися, але двері відкриті для всіх. Я завжди допомагаю розвивати будь-які навички. На уроках ми іноді і знімаємо, і допомагаємо зняти, і є дуже багато талановитих людей, які теж діляться своїми знаннями, крім мене.»

    Кирило зазначає, що останні роки суттєво змінили українську кіноіндустрію, особливо в контексті війни. Документальне кіно вийшло на перший план, отримуючи дедалі більше підтримки та уваги як в Україні, так і за кордоном. «Увага зараз прикута більше до документального кіно. Раніше документальне кіно мені здається менш спонсорувалося. Зараз в України все-таки більше міжнародних і українських фондів, які вкладають у те, щоб показати справжнє обличчя війни, максимально детально. Тобто художнє кіно не можна знімати під час війни, бо це якось неправильно, треба показувати реальність та правду. Фестивалі, на яких ми перемагаємо, здобутий нами «Оскар» за документальне кіно та інші премії, які ми отримуємо, свідчать про те, що ми виходимо на новий, вищий рівень.»

    Окрім змін, багато митців, які перебувають в еміграції, зіштовхуються з певними складнощами. Кирило зазначає, що життя за кордоном вимагає балансу між збереженням власної ідентичності та вивченням нових культур. На його думку, важливо гармонійно поєднувати українське та румунське. «Авжеж, треба долучатися і до румунської культури. Але зрозуміло, що це важкий процес, бо ми поки не розуміємо менталітет цих людей, їхню культуру. Ми виросли на іншій землі, і можемо лише правильно доповнити румунську культуру. На мою думку, дуже важливо зберігати нашу українську ідентичність, підтримувати українське ком’юніті, водночас долучаючись до румунського. Це все повинно бути в певній гармонії.»

    Але серед викликів є й значні переваги, адже Румунія, як частина Європейського Союзу, надає можливості для більшого міжнародного співробітництва та участі в глобальних програмах, що дозволяє розширювати горизонти та професійний світогляд. «На мою думку, великим плюсом Румунії є можливість долучатися до міжнародних фондів Європейського Союзу, що дає змогу відчувати себе частиною глобальної спільноти. Ти можеш реалізовувати не лише румунські проєкти, а й, наприклад, поїхати до Німеччини, щоб зробити щось для реалізації власних ініціатив і так далі. Це, ніби одна велика країна. Ти вже не відчуваєш себе тільки в Румунії, а почуваєшся частиною Європейського Союзу. Поки що це виглядає так. Це великий плюс.»

    Нині кіномайстерня Кирила Кужалева в Бухаресті працює над створенням короткометражного фільму. Режисер закликає румунські кінофонди долучитися до фінансування проєкту та підкреслює, що їм необхідна професійна студія з фонами та інтер’єрами для повноцінної роботи. Майстерня відкритa й до пропозицій щодо місць для майбутніх показів фільму.

     

    Цей матеріал створений за участю CFI, Agence française de développement médias, як частина Hub Bucharest Project за підтримки Міністерства закордонних справ Франції.

  • Румуна Раду Жуде знову відзначили на Берлінале

    Румуна Раду Жуде знову відзначили на Берлінале

    Режисер Раду Жуде

    75-й Берлінський міжнародний кінофестиваль, перша головна подія року в світі сьомого мистецтва, досяг своєї кульмінації в суботу з врученням трофеїв журі на чолі з американським режисером Тоддом Хейнсом, провідною фігурою в американському кіно. 19 фільмів змагалися в основному конкурсі, до якого увійшла і румунська стрічка.

     

    Режисер Раду Жуде, володар «Золотого ведмедя» 2021 року за чорну комедію «Недоречний трах, або Божевільне порно», міг би зробити подвійну перемогу з цьогорічним фільмом – «Континенталь 25»! Однак у суботу Раду Жуде отримав не менш заслуженого «Срібного ведмедя» за найкращий сценарій. «Континенталь 25» – це нова політична фреска про сучасне суспільство і капіталізм, що досліджує такі актуальні теми, як житлова криза, постсоціалістична економіка, націоналізм і вплив мови на соціальний статус.

     

    Фільм заснований на газетній статті про судову виконавицю, яка відчуває провину за те, що виселила безхатченка з підвалу, який сама ж і зайняла. Невдовзі після того, як він дізнається, що його виселяють, чоловік накладає на себе руки, що спричиняє моральну кризу для головного героя. Знятий всього за десять днів за допомогою смартфона, «Континенталь 25» став одним з фаворитів міжнародної групи критиків, зібраної спеціалізованим журналом «Екран» у Берліні. «Я поганий сценарист, тому отримувати цю нагороду дуже смішно», – пожартував румунський режисер на сцені Берлінале, на церемонії вручення «Срібного ведмедя».

     

    Він подякував своїй команді і сказав, що ця нагорода показує, що в Румунії є багато талантів, і що він сподівається, що на культуру буде надходити більше грошей. Раду Жуде присвятив «Срібного ведмедя» за фільм «Континенталь 25» спадщині іспанського режисера Луїса Бунюеля (1900-1983), пов’язаного з сюрреалістичним рухом, 125-річчя від дня народження якого відзначалося в день церемонії нагородження.

     

    У фільмі «Континенталь 25» знялися Естер Томпа, Габріель Спахіу, Адоніс Танца, Оана Мардаре та Шербан Павлу. Фільм демонструється румунською, угорською та німецькою мовами з субтитрами англійською та німецькою мовами. Нагадаємо, що на Берлінале 2015 року фільм «Аферім!» приніс Раду Жуде Срібного ведмедя за найкращу режисуру.

  • Документальний фільм “Смерть Йосифа Загора”

    Документальний фільм “Смерть Йосифа Загора”

    Документальний фільм "Смерть Йосифа Загора"

    Дебютний документальний фільм режисера Аді Дохотару «Смерть Йосифа Загора» отримав відзнаку на Astra Film Festival у Сібіу та був показаний на відкритті фестивалю One World Romania. Це один із найзворушливіших румунських фільмів минулого року. Він розповідає історію відеографа Йосифа Загора, який документує останні чотири роки свого життя, самотність та хворобу, говорячи про свої страхи перед примусовим виселенням з трьох різних місць, де він жив у важких умовах та старості. Йосиф Загор використовував свою стару камеру, щоб записувати відео про своє життя та життя інших мешканців соціального помешкання.

     

    Основна тема документальної стрічки ̶ це житло, яке розглядається через призму вразливості, демонструючи проблемний контекст, в якому доступ до нього для вразливих чи маргіналізованих осіб стає дедалі важчим. Водночас фільм також розповідає про процеси виселення цих людей і те, в який спосіб воно відбувається. Стрічка має на меті дати головному герою, Йосипу Загору, можливість висказатися і створити контекст самопредставлення, виступаючи за надання простору вразливим людям, щоб розповісти власну історію та стати помітними.

     

    Детальніше про це розповів режисер фільму «Смерть Йосифа Загора» Аді Дохотару. «У 2017 році кілька друзів з неурядових організацій розповіли мені про ситуацію людей, які перебували під загрозою виселення. Їх було близько 50 осіб. Тоді я зустрів Йосифа Загора та його сусідів. Йосиф мав стару, запорошену касетну відеокамеру, яку він давно не використовував. Я попросив його зняти на відео не лише свою ситуацію, але й ситуацію його сусідів, щоб ми могли зробити їхню проблему відомою як органам влади, так і громадськості. Однак тоді нам не вдалося уникнути виселення. Але ми таки відклали це на деякий час, принаймні ці люди не були виселені взимку. Як видно з документального фільму, я підтримував зв’язок з Йосифом Загором та частиною його сусідів і з часом між нами зміцнились дружні стосунки. Переглядаючи записані ним касети і розмовляючи про його проблеми та проблеми інших людей у схожій ситуації, ми навіть стали друзями. І так, з часом, ми вирішили створити стрічку, яка дасть голос таким вразливим людям».

     

    Аді Дохотару, який дебютує з цим документальним фільмом, надає перевагу методології участі та в своїх проєктах використовує техніку перформативної антропології, щоб возвеличити своїх співавторів. Він пише закони та вірші, займається громадянськими та екологічними дослідженнями. «Я зняв фільм «Смерть Йосипа Загора», бо зазнав поразки. Як активіст, як дослідник і як політик, я разом з іншими експертами, учасниками громадського руху та вразливими людьми, з якими зустрічався, запропонував державну політику, згідно з якою влада інвестує в соціальне житло. Середній показник по ЄС для соціального та доступного житла становить трохи менше 10%, але в Румунії він ще нижчий ̶ лише 1%», ̶ каже режисер Аді Дохотару.

     

    Аді Дохотару: «Дійсно, ситуація в Румунії набагато гірша, ніж в середньому по Європі. Одна з великих проблем полягає в тому, що після 1989 року, як ми всі знаємо, державний житловий фонд був приватизований. Альтернативною політикою, яка б допомогла цим людям, було б збереження набагато більшої кількості державного житла. Це дало б шанс вразливим верствам населення, людям похилого віку або жінкам, які намагаються вийти з насильницьких шлюбів. Така політика допомогла б більшій кількості вразливих груп. На жаль, цього не сталося. Фонд державного житла був приватизований, а нове державне житло не будувалося, як це відбувалося на Заході. І я хотів би сказати, що в останні десятиліття навіть спостерігається міжнародна тенденція в цьому плані, навіть у Західній Європі фонд державного житла зменшився. Зрештою, чому держава самоусунулася від такої публічної політики? У нас неоліберальна держава, яка здебільшого не заохочує соціальну та екологічну політику. Саме тому певні сфери, наприклад, житлове будівництво, регулюються державою. Чи можна це змінити і як саме ̶ це довга дискусія. Врешті-решт, у фільмі я спробував показати, через що проходять люди, в житті яких держава фактично відсутня або присутня дуже мало. І, як я вже казав, ця ситуація не є характерною лише для Румунії, а спостерігається загалом. Ми живемо в дуже конкурентному, дуже індивідуалістичному контексті, кожен бореться за себе, і нам бракує часу бути чутливими до проблем інших людей, будучи дуже обтяженими власними проблемами. У цьому сенсі ми маємо багато роботи не лише як особистості, але й як суспільство. І для того, щоб щось змінилося, потрібні громадські та політичні рухи, які б піднімали різні питання. А на даний момент таких порядків денних, що стосуються рівня життя інших людей, житла, дуже мало, особливо в провідних партіях».

     

    Режисер стрічки ̶ Аді Дохотару, продюсер ̶ Моніка Лезурян-Горган, продакшн-компанія Filmways. Спільними продюсерами стали Sustainable Organized Society, Аді Дохотару та Раду Гачу. Монтаж ̶ Александру Попеску. Фільм створено за підтримки Магістерської програми з документального кіно Факультету театру та кіно Університету ім Бабеша-Бойяї у Клуж-Напоці.

  • Розмова з режисером і сценаристом Богданом Мурешану

    Розмова з режисером і сценаристом Богданом Мурешану

    Фільм «Новий рік, який так і не настав» сценариста та режисера Богдана Мурешану номіновано на премію Європейської кіноакадемії, яка відзначає найважливіші досягнення європейського кінематографа. «Новий рік, який так і не настав» став першим румунським дебютним повнометражним фільмом, який здобув чотири нагороди Венеційського міжнародного кінофестивалю. Серед них найкращий фільм у секції Orizzonti (Горизонти), нагорода FIPRESCI, яка присуджується журі Міжнародної федерації кінокритиків; нагорода Bisato d’Oro 2024 за найкращий сценарій. Окрім цього, за кілька тижнів після виходу в румунський прокат фільм очолив касові показники, обійшовши головних конкурентів.

     

    Після світової прем’єри на Венеційському кінофестивалі кінострічка була представлена й на багатьох інших заходах в Італії. Нещодавно відбулася північноамериканська прем’єра фільму, після чого «Новий рік, який так і не настав» був відібраний на Цюрихському міжнародному кінофестивалі та показаний у Німеччині. Повнометражний художній фільм «Новий рік, який так і не настав» завершує історію короткометражної стрічки «Різдвяний подарунок», однієї з найвідоміших у Румунії, яка брала участь у 200 міжнародних фестивалях і отримала 72 нагороди. Володар нагороди за найкращий європейський короткометражний фільм у 2019, нагороди Ґопо та трофеїв за найкращий короткометражний фільм на фестивалях у Берліні, Клермон-Феррані, Котбусі та Тороното, режисер і сценарист Богдан Мурешану зняв короткометражний фільм з таким акторами як Адріан Венчіке, Йоана Флора та Лука Тома.

     

    Дія фільму відбувається ввечері 20 грудня 1989 року, незадовго до падіння диктатури Чаушеску. 9-річний Маріус розкриває батькам зміст листа, надісланого «Діду Морозу» і вони розуміють, що в ньому міститься дуже небезпечне для всіх повідомлення. Богдан Мурешану розповідає, чому він вирішив продовжити «Різдвяний подарунок», інтегрувавши його в багаторівневий сюжет кінострічки «Новий рік, який так і не настав».
    «У мене завжди було враження, що короткометражний фільм ̶ це лише фрагмент більш складної історії. Ще відтоді, а це було шість років тому, і мені, й Адріану Венчіке здавалося, що ця історія може бути частиною довшої розповіді, крім того я мав у голові ще багато історій. І цей проєкт “Новий рік, який так і не настав”, почався не з “Різдвяного подарунка”, а з історії знесення мікрорайону Уранус. Я планував повнометражний фільм про це знесення, ініційоване Ніколаєм Чаушеску у 80-х роках, але постійно відкладав цей проєкт, бо не знав, як його зняти. Очевидно, Бухарест дуже змінився з тих пір, і було дуже важко знайти відповідні локації. Щодо «Різдвяного подарунка», то я зняв цей короткометражний фільм більше з наміром зробити тестовий варіант і був здивований його успіхом, адже в моїй уяві він завжди був лише фрагментом.

    Після того, як я написав сценарій до фільму «Різдвяний подарунок», мені знадобився певний час, щоб дійти до такої багатоступеневої оповіді, де персонажі зустрічаються, але не мають ніякого продовження цієї зустрічі. Як сказав один критик, який писав про фільм, його герої схожі на острови, що утворюють архіпелаг. Я також подумав про те, що оскільки я так пізно дебютую у повнометражному кіно, то варто зробити його дещо складнішим. Два роки пандемії дали мені час ще більше все урізноманітнити. Майже рік він був будівельним майданчиком у моїй голові, я написав дві абсолютно різні версії сценарію, фактично було два фільми. Врешті-решт я зупинився на версії, яка, можливо, написана в дещо американській манері, але яка, так чи інакше, здається мені досить сучасним способом розповісти історію, зважаючи на успіх у публіки та критиків.»

    Одну з головних ролей у фільмі «Новий рік, який так і не настав», Маргарети Дінке, грає актриса Емілія Добрін, виконавиця понад 30 ролей у румунських фільмах і серіалах, володарка премії UNITER, Театральної спілки Румунії, за найкращу жіночу роль. У фільмі будинок Маргарети Дінке розташований у бухарестському районі Уранус. Його планують знести, щоб побудувати новий багатоповерховий будинок. Насправді це один з останніх будинків, які залишилися незнесеними, а Маргарета впадає в розпач, коли їй доводиться покинути свій дім незадовго до революції. Емілія Добрін розповіла нашій радіостанції про співпрацю з режисером Богданом Мурешану та про свою роль у фільмі «Новий рік, який так і не настав».
    «Зустріч із режисером Богданом Мурешану була надзвичайною, між нами миттєво з’явився зв’язок. Я зрозуміла, що має бути щось дуже прекрасне, так я і зіграла цю емоційну героїню в фільмі. Для мене той період, про який йдеться у фільмі, був і залишається дуже болючим. Я можу сказати, що я, і мій брат відчули на собі несправедливість комуністичного режиму. Ми не були родом з Бухареста, приїхали з Веленій де Мунте, через наше нездорове походження, як тоді казали, нас позбавили стипендії і права на місце в гуртожитку. Батьки не мали змоги нас підтримати, то були дуже важкі часи. Я не хочу цим вихвалятися, але я не хотіла бути членкинею Комуністичного союзу молоді, не хотіла бути частиною тієї системи сикофантів, як їх називали в той час.»

    Акторський склад фільму «Новий рік, який так і не настав» доповнюють Адріан Венчіке, Юліан Постельніку, Міхай Келін, Ніколета Гинку, Андрей М’єркуре, Мануела Геребор, Йоана Флора та Ада Галеш.

     

  • Явище «Новий рік, який так і не настав»

    Явище «Новий рік, який так і не настав»

    На початку вересня фільм «Новий рік, який так і не настав» отримав головний приз конкурсної програми Orizzonti (Горизонти) на 81-му Міжнародному кінофестивалі у Венеції, а 24 вересня він вийшов у прокат у Румунії і мав великий успіх. Це історична трагікомедія, яка розповідає про один день румунської революції 1989 року: «20 грудня 1989 року. Румунія стоїть на порозі революції. Вулиці оживають від демонстрацій, студенти по-своєму висміюють комуністичний режим, а новорічні шоу все ще прославляють Чаушеску. У цьому контексті, в незручних умовах своїх неопалюваних будинків пересічні сім’ї борються з особистими конфліктами та всюдисущою таємною поліцією Секуртатє. Шість, здавалося б, роз’єднаних життів перетинаються несподіваним чином. Коли напруга досягає точки кипіння, їх об’єднує вибуховий момент, кульмінацією якого є драматичне падіння Чаушеску та комуністичного режиму.»

    Сьогодні ми говоритимемо про цей фільм. Ми обрали цю тему тому, що «Новий рік, який так і не настав», перший повнометражний фільм режисера і сценариста Богдана Мурешану, за короткий час, що минув з моменту виходу на великі екрани, мав неабиякий успіх. У перші ж вихідні після показу в кінотеатрах фільм очолив бокс-офіс. За перший місяць прокату стрічку побачили 70 000 глядачів. Це величезний успіх, не говорячи вже про міжнародні та національні нагороди!

    Нашим гостем є режисер Богдан Мурешану, якого ми запитали чи очікував він, що фільм матиме такий шалений успіх: «Ні, ніхто нічого не може зробити, якщо думає про успіх. Тобто, я навіть не думав про успіх. Я думав, що навіть якщо мені вдасться зробити його таким, яким я хотів його зробити, це здасться мені великим успіхом. Тоді я думав, що навіть якщо зможу показати його лише кільком друзям, для мене це буде перемогою, тому що коли я його писав, мені здавалося, що фільм буде неможливо зробити. Насправді, я витратив близько півроку на роздуми про те, чи зможу я це зробити і чи є в цьому сенс. Я також написав «запасну» версію, як то кажуть, щось простіше, але врешті-решт вирішив піти важким шляхом! І тепер я радий, що зробив це!»

    Професор історії Бухарестського університету Адріан Чорояну поділився з нами своїми враженнями про цей художній фільм на одній з бухарестських прем’єр: «Мушу зізнатися, що він мене здивував, як людину, яка бачила, якщо не всі то більшість фільмів про Румунську антикомуністичну революцію. І я не йшов з великими очікуваннями, хоча мені казали, що фільм хороший! Я не покладав на нього великих надій, але він мене здивував, насамперед сценарієм і грою акторів. Актори, в основному, добре відомі, але багатьох з них я не очікував побачити в такій чорній комедії. Я навіть не знаю, як це сказати; хоча фільм закінчується, здавалося б, хепі-ендом, ми знаємо, що після завершення фільму на нас чекає тисяча поранених і загиблих. Але загалом, я думаю, що потрібне нове покоління для зміни ставлення до цієї події й, на мій погляд, визначальним елементом фільму є саме ця зміна перспективи. У нас знімали комедії й раніше, були й важкі фільми про грудневу революцію, але ця послідовність доль і ланцюг доль, я думаю, наблизила нас до реального життя, навіть якщо фільм, очевидно, трактує історію крізь призму свободи митця. Є речі, які, на жаль, у фільмі більш приємні, ніж у реальності, або якісь дрібні сценографічні невдачі, але в цілому, я думаю, свіжість трактування – це те, що порадувало всіх, хто його побачив.»

    Богдан Мурешану розповів з якими найбільшими викликами зіткнувся при створенні фільму: «Оскільки фільм відбувається в один день і один ранок, були проблеми з погодою, з архівами, з тим, що не було снігу. Ми були залежні від погоди, не могли знімати коли завгодно. Дерева мали бути з пожовтілим листям і не повністю засніжені, як я вже казав, тому що так було того дня, 20 грудня. Це створило мені багато проблем. Після цього реконструкція просторів, які більше не існують і я говорю не про квартири, які ще можна зробити, а про функціонуючу телевізійну студію 1980-х років, це був абсолютно гігантський виклик для нас! Тому що ми сказали «функціональна»: вона повинна працювати, ці панелі повинні працювати і все інше, тому що у нас не було грошей, щоб сидіти і знімати окремими частинами.»

    Ті, хто не застав тих часів і чиї батьки мало розповідали про них, дізнаються з фільму, як це було, як працював касетний магнітофон, ламповий телевізор, електронно-променевою трубкою, а також чому тоді на вулицях  було дуже небезпечно. Інформацію, яка, здається, все більше резонує з людьми як на національному, так і на міжнародному рівнях. Чому так відбувається? – запитали ми Богдана Мурешану: «Він виявився таким же успішним на міжнародному рівні, як і на національному. Його фестивальний цикл тільки розпочався і я думаю, що він триватиме ще два роки! Він об’їжджає весь світ! І там, де я був, кінотеатри завжди були переповнені. Що правда, що там було багато людей з румунської діаспори! Але як ще я можу це пояснити? Я вважаю, що це геніальний фільм. Щодня я отримую десятки повідомлень від глядачів і відповідаю на них або намагаюся відповісти сам чи за підтримки моєї команда. Мені це дуже подобається! Слово «терапевтичний» і «світлий» з’являється постійно, що, напевно, дивно для такого складного періоду, який був таким темним. Хоча кінець фільму звільняє і я пам’ятаю, що вся Румунія відчувала себе так само і, можливо, це почуття звільнення, яке ми всі пережили в той день, закладено в оповіді цього фільму.»

    Професор Адріан Чорояну пояснив чому ця кінострічка сприймається з таким успіхом: «У фільмі ми бачимо речі, характерні для того часу і в певному сенсі ми всі знаходимо себе в ньому. Тому що неминуче, усі особи певного віку, я не кажу про акторів, коли були учнями у школі читали вірші про партію, іноді про генерального секретаря, або ті, хто служив в армії, присягалися, поклавши руку на триколор, захищати країну і партію за наказом головнокомандувача і так далі. Так що фільм має велику аудиторію, але, на диво, в залі було багато молодих осіб, які тоді ще не народилися і я вважаю, що це дуже приємно, молодь, яка зараз може побачити те, яким було життя у 89-му році, і це дуже добре. Так само й  іноземців, я думаю, вражають долі пересічних людей, які показують цивілізовану країну в своїй скромності. Ми були країною, де люди намагалися нормально жити в ненормальній системі й я думаю, що іноземний кіноман це одразу розуміє. Плюс, повторюю, це переплетення і сплетіння доль, те, як люди, які знають один одного, або не знають один одного, стають частиною однієї і тієї ж історичної події.»

    Адріан Чорояну додав: «Я б дуже хотів запросити всіх, хто ще не бачив цю кінострічку, тому що вони будуть здивовані так само, як і я, здивовані в дуже позитивному сенсі. Це своєрідне нагадування про кінець комуністичного режиму і це дуже приємно!»

     

  • Екст. Машина. Ніч, новий фільм Андрея Крецулеску

    Екст. Машина. Ніч, новий фільм Андрея Крецулеску

    ЕКСТ. МАШИНА. НІЧ, другий повнометражний фільм режисера і сценариста Андрея Крецулеску, має в акторському складі чотирьох знакових акторів нової хвилі, які грають кілька ролей: Родіку Лазер, Шербана Павлу, Анді Васлуяну та Доріана Богуце. Фільм складається з трьох частин, знятих послідовними кадрами, ЕКС. МАШИНА. НІЧ поєднує кілька жанрів і стилів, конструюючи історію про те, як (НЕ) знімати кіно – «мейк-ап з атмосферою абсурдистської/постмодерністської хроніки», як зазначає режисер. За словами актора Шербана Павлу, фільм «є новим у всіх відношеннях: те, як він написаний, те, як він змонтований, акторський склад фільму, який робить кілька речей, в тому числі і мій персонаж».

    Андрей Крецулеску: «Це дуже румунський фільм. Звичайно, скажете ви, але всі румунські фільми можна вважати дуже румунськими. Це правда, але цей фільм, хоча він може здатися складним або неправдивим, також дуже ретро, він також дуже розмовний, і саме тому я називаю його «дуже румунським». Це дуже розмовний фільм, більше того, у мене є відчуття – вже підтверджене реакцією глядачів, як на Міжнародному кінофестивалі Трансільванія (TIFF), так і на прем’єрних показах – що це фільм, до якого румуномовна аудиторія може трохи більше вібрувати. Але, очевидно, коли я сказав, що він румунський, я не мав на увазі, що це фільм лише для румунської аудиторії. Я сказав, що він дуже румунський, тому що, як ви вже знаєте, це дуже, дуже розмовний фільм. Тому я вважаю, що румуномовні глядачі мають величезну перевагу перед глядачами, які змушені читати субтитри, де, очевидно, втрачається майже половина сенсу діалогу. Це також фільм, який важко або й неможливо продати, тому що як би ви не хотіли вказати на нього пальцем і сказати, що він вписується в цей жанр, можлива класифікація буде неправильною з самого початку, тому що ви не зможете охопити практично всі рівні, якими ходить цей фільм, як м’яч у грі, якщо завгодно. Тому знайдуться глядачі, які побачать у ньому трилер, інші – комедію чи сатиру, треті – метакінематографічний дискурс. Усі ці визначення та класифікації правильні. Насправді, немає ідеального визначення, але немає і неправильного, так би мовити. Це багато фільмів в одному».

    ЕКСТ. МАШИНА. НІЧ, кривавий трилер, який перетворюється на власне «making of», а також розмову про кіно, страх і вигадку, прем’єра якого відбулася під час Днів румунського кіно на TIFF (Міжнародному кінофестивалі Трансільванія) і який нещодавно вийшов на екрани румунських кінотеатрів. Андрей Крецулеску: «Насправді, я спочатку планував справжній трилер, класичний трилер, так би мовити, трилер про 10 персонажів, які потрапляють під час шторму в гірську хатину і з різних причин вбивають один одного. Це була дуже кривава історія, і вона чудово звучала на папері як сценарій. Але потім прийшла пандемія, і нам довелося переосмислити весь задум. А на додатку до пандемії я ще й став батьком, і тоді я подумав, що фільм, де люди вбивають одне одного, можливо, не для мене. Тож я подумав, що, можливо, було б цікавіше, складніше зняти фільм про те, як зняти трилер, про людей, які хочуть створити кривавий трилер. Тож оригінальний трилер якимось чином існує і в цьому фільмі, просто він має іншу перспективу. З іншого боку, я подумав, що було б простіше, якби замість фільму з десятьма акторами в акторському складі у нас був би фільм з чотирма акторами. Але ці чотири актори грають близько 12 персонажів загалом. Тож ми і виграли, і не виграли, так би мовити. І це було набагато складніше, тому що ми від самого початку ніби нав’язали собі цю структуру – робити фільм з трьох великих кадрів, знятих послідовно, тобто без вирізки. І це було важко для всіх у команді, окрім мене, скажімо так. Важко абсолютно всім, але водночас це більш захоплююче, тому що це більш чесно. Без нарізки, все, що відбувається, відбувається перед тобою. Ніяких зрізів, ніяких великих планів. Я, як автор фільму, не обумовлюю вашу перспективу, не обмежую вас – через монтаж – на кого чи на що дивитися. Ви, глядач, маєте картину, і ви вирішуєте дивитися на те, що, на вашу думку, вас захопило чи заінтригувало. Ось чому послідовна зйомка здається мені дещо більш чесною пропозицією в наших особливих стосунках режисер – глядач».

     

    Продюсерами фільму виступили Кодруца Крецулеску, Влад Редулеску та Клаудіу Мітку від імені компаній Kinosseur, Avanpost Media та Wearebasca. Операторська робота Андрея Бутіке, монтаж Кетеліна Крістуціу, декорації та костюми Меліни Іонеску. Звукорежисер – Александру Драгомір, художник-постановник – Маріус Лефтераке. Андрей Крецулеску отримав визнання критиків у 2015 році, коли його короткометражний фільм «Рамона» здобув нагороду в розділі «Тиждень критики» Каннського кінофестивалю. Його дебютний повнометражний фільм «Чарльстон» (2017) мав світову прем’єру в конкурсній програмі фестивалю в Локарно, був показаний на понад 30 міжнародних фестивалях і користувався великим успіхом серед румунських глядачів.

  • «40 днів потому/No Rest For The Old Lady», новий фільм Андрея Грузніцкого

    «40 днів потому/No Rest For The Old Lady», новий фільм Андрея Грузніцкого

    «40 днів
    потому/No
    Rest For The Old Lady», четвертий повнометражний фільм Андрея
    Грузніцкого був представлений в офіційному відборі 43-го Московського
    міжнародного кінофестивалю, що відбувся між 22 і 29 квітня, у програмі «Третій
    вік». Дія відбувається в райському селі на півдні Румунії та зосереджується на
    стосунках між двома друзями Емілем та Тіті. Двоє героїв відображають два типи
    знань – позитивні, аналітичні знання та інтуїтивні знання, що посилюють таємницю.

    У цьому фільмі я прагнув створити кіно, що спостерігає та фіксує факти, дії,
    досвід повсякденного життя, з точки зору «боротьби», яка кидає виклик плину
    часу», – сказав Андрей Грузніцкій в інтерв’ю нашій радіостанції. «Я
    обрав цю тему, можливо, менш комерційну, слідкуючи за людьми похилого віку і
    переконавшись, наскільки складним є життя тих, хто відноситься до цієї категорії.
    Водночас мене надихнула історія про людину, яку я дуже поважав і яка,
    незважаючи на похилий вік, мала абсолютно вражаючий оптимізм і цікавість до
    життя. Вуді Аллен колись сказав, що життя таке сумне, але в той же час таке коротке.
    Саме цю роздвоєність, це ставлення до життя, любові/ненависть я намагався
    зафіксувати в історії за допомогою двох героїв. Звичайно, я трохи приправляю
    фільм історією кохання. Я розмістив своїх героїв у сільському, ідилічному
    середовищі, де все повинно бути гарно, бо це упередження зберігається, що в
    країні все чудово і досконало. Але насправді обидва герої дуже самотні і
    покинуті, саме тому історії, що трапляються за ними, можуть об’єднати або,
    навпаки, розділити їх. Очевидно, що фільм також спрямований на трансформацію
    двох чоловіків, спостерігаючи, як Еміль і Тіті перестають вірити у те, у що вірили
    спочатку, крім того, вони в кінцевому підсумку сприймають навіть протилежні
    концепції, концепцію іншого. Але в кожному з них є бажання підтримувати цю
    особливу дружбу та стосунки. Еміль є позитивом, тим, хто йде до лікаря і не
    вірить у силу мощів, а Тіті, на початку фільму, є протилежністю Емілю.»




    Дебютний
    фільм Андрея Грузніцкого «Інша Ірина» отримав Гран-при та премію FIPRESCI на Міжнародному
    кынофестивалі CinePécs MovEast 2008 року, був номінований на найкращий
    румунський фільм на кінофестивалі «Трансільванія» у 2009 році й отримав трофей «Анонімул»
    у тому ж році. Його другий повнометражний фільм «Quod Erat Demonstrandum (QED)/Що
    і треба було довести» отримав міжнародні нагороди, включаючи спеціальну премію
    журі на Римському кінофестивалі 2013 року, премію «Золота тайга» Міжнародного фестивалю
    кінематографічних дебютів «Дух Вогю» 2014 року та приз Синдикату французьких
    кінокритиків на Міжнародному кінофестивалі Arras 2014 року. «Завера», третій художній
    фільм румунського режисера, мав світову прем’єру в листопаді 2019 року в
    конкурсі Каїрського міжнародного фестивалю.




    Свої
    перші два фільми Андрей Грузніцкий зняв у співпраці з продюсером і оператором Віві
    Драганом Васіле, а «Завер» – з Тудором Пандуру. Фільм «40 днів потому/No Rest For The Old Lady» він зняв разом з оператором Лауренціу Редукану, для
    якого це стало дебютом в повнометражній кінострічці. Акторський склад утворюють
    Мірча Андреєску, Валер Деллакеза, Габрієль Спахіу, Маріан Негреску, Сімона Урс,
    Штефан Міря, Валеріу Бизу та Єуджен Тіту.




    Андрей
    Грузніцкий розповідає: «Мені подобається завжди мати в команді дуже молодих
    людей, бачити, як налагоджуються стосунки з ними. Я домовлявся з оператором Тудором
    Пандуру задовго до створення третього фільму, але трапилося так, що ми почали співпрацю
    лише при зйомці «Завері», коли він уже накопичив багатий досвід, тож він вже не
    був на початку кар’єри. У цьому фільмі я хотів співпрацювати з дуже молодим
    оператором, а Лауренціу Редукану виявився надзвичайною людиною. Щодо акторів,
    цей проєкт не ставив проблеми вибору недосвідчених або молодих людей, історія
    не дозволяла мені цього робити. Але те, що я намагався зробити, – це дуже точно
    розташувати подію, тому я провів близько двох місяців зі знімальною групою в Олтенії,
    в районі Дрегешань. Обравши відповідне місце, я вирішив співпрацювати з місцевими
    акторами, покластися на них. Я особливо співпрацював з акторами з Крайови і
    Тиргу Жіу, котрі зіграли на високому рівні. Що стосується акторів головних
    ролей, тих, хто грає роль Тіті та Еміля, я хочу зазначити, що Мірча Андреєску
    та Валер Деллакеза – це два надзвичайні актори.»





    Продюсерами
    фільму виступили Андрея Думітреску, Оана Бужгой Джурджу та Анамарія Анточ. Фільм «40 днів потому» був
    знятий навесні 2019 року і завершений в кінці 2020 року.

  • Астра фільм онлайн

    Астра фільм онлайн

    До нового, запланованого на осінь випуску, Астра Фільм
    Фестиваль пропонує насичену програму онлайн-документальних фільмів. Фільми програми Астра
    Фільм Онлайн, які отримали багато нагород та документальні
    фільми для дітей, можна переглянути на веб-сайті фестивалю www.astrafilm.ro.


    Адіна Марін є складовою з перших випусків команди Астра Фільм
    Фестиваль, події,
    ініційованої режисером Думітру Будрала, і вона розповіла про онлайн-пропозицію фестивалю:
    «Щоб розпочати Астра Фільм Онлайн, ми зосередились головним чином на нагороджених фільмах. Але, незважаючи на докладені нами
    зусилля довести наскільки
    оціненими є фільми упродовж
    часу,це не означає, що ми просто показуємо старі документальні фільми.Це означає, що ми також маємо фільми з
    минулого року, з
    останніх випусків Астра Фільм, але, як ми вже сказали, ви також можете дивитися фільми, зняті до 2010 року. Понеділок, вівторок і середу ми присвячували фільмам Астра Фільм для
    молоді. Не будемо
    забувати, що Астра Фільм для молоді- явище, завдяки якому Сібіу став унікальним, причому не лише
    в Румунії, а й у всій Європі. Я можу сказати, що всі гості з-за кордону, які
    приїхали на Астра Фільм Фестиваль та дивилися програми Астра Фільм для молоді, були абсолютно вражені масштабом
    цього явища, до речі, він охоплює всю шкільну громаду. На Астра Фільм фестиваль
    для молоді ми пропонували показ для вікових груп для наймолодших
    глядачів, а також для учнів середньої
    школи, як під час фестивалю, так і протягом року. Для Астра Фільм
    онлайн ми вирішили
    зосередити увагу лише на наймолодших глядачів, більша частина діяльності яких відбувається в цей період в
    Інтернеті. Тож ми придумали спеціальну пропозицію фільмів для них, які ми показували на попередніх випусках Астра Фільм для молоді, і вони були дуже успішними. Йдеться
    про серію під назвою Ранки світу, дуже захоплююча
    серія.


    Оскільки вважається
    найважливішим фестивалем документального кіно та візуальної антропології в
    Румунії, важливою подією в європейській кіножанровій громаді, фестиваль Астра
    Фільм поєднує своїми випусками культуру та історію документального кіно
    протягом десятиліть. На першому плані фестивалю стоїть нефікційне кіно в Центральній та Східній Європі з
    акцентом на конкурсний розділ документальних фільмів з цього географічного регіону.


    Цього року Астра
    Фільм Фестиваль виповнюється 27 років. Ми розмовляли з Адіною Марін про внесок
    фестивалю у розвиток документального фільму в Румунії та про те, як розвиток документального
    фільму сприймається з точки зору Астра Фільм Фестиваль: «Безумовно, Астра Фільм
    Фестиваль був дуже важливим щодо сприйняття нефікційного фільму в сучасній
    Румунії. Коли він задумав та започаткував цей фестиваль, на початку 90-х
    режисер документального кіно Думітру Будрала, нині директор фестивалю, був самим,
    на перших двох випусках, він був єдиним організатором. Мені все ще здається
    неймовірним, що йому вдалося зібрати деяких співробітників і переконати їх співпрацювати
    над проектом, якого здавалось неможливо затвердити на профільному ринку на початку 90-х рр. Я говорю це тому, що
    такий фестиваль документального кіно вийшов
    на тлі майже неіснуючого
    аудіовізуального ринку, в країні, що була на початку демократії, яка тільки
    починала виходити з комунізму та негараздів 80-х рр. У цьому контексті Думітру
    Будрала думає про створення нефікційного кінофестивалю. Фестиваль
    документального кіно, а не пропагандистський документальний, як, на жаль,
    документальний фільм був сприйнятий у той час. Думітру Будрала ініціює цю
    подію, присвячену антропологічному документальному фільму, який аналізує,
    ставить на екран і намагається зрозуміти різноманітність, свободи, спосіб буття
    людей звідусіль. Це було унікальним у 90-х роках, щось нове на той час. Я
    пам’ятаю, що на перших випусках ми не
    мали майже нічого просувати, що транслювати у розділі, присвяченому румунським
    документальним фільмам, адже документальний фільм, який тоді знімався в
    Румунії, взагалі був фільмом, який представляв спадщину музею. Так робили
    румунські документальні фільми в той час. Тож достатньо порівняти фільми того
    часу та фільми, які ми показали останніми роками на фестивалі Астра Фільм.
    Наприклад, ми показуємо в режимі онлайн «Судовий процес», дуже відомий
    документальний фільм, номінований на премії «Гопо», знятий Іляною Берсан та
    Клавдіу Мітку, фільм, який виносить на поверхню, за допомогою мови нефікційного
    фільму, деякі абсолютно хибні механізми правосуддя в Румунії. Це був би лише
    приклад, ми могли б назвати багато
    румунських фільмів, що отримали численні нагороди. Внесок Астра ФІльм полягає
    насамперед у створенні простору, де румунські кінорежисери, зацікавлені у жанрі
    документального фільму, могли б зв’язатися з тим, що робиться у світі, з тим,
    що означає жанр документалістів. І багато людей полюбили цей фільм, який надає
    необмежені можливості».

  • Режисер Александру Соломон, директор Асоціації «One World Romania»

    Режисер Александру Соломон, директор Асоціації «One World Romania»

    На веб-сторінці фестивалю «One World Romania», однієї з перших культурних подій, скасованих
    через пандемію коронавірусу, розміщений
    заклик
    до уряду допомогти незалежному сектору, який буде зруйнований економічною
    кризою, яку ми вже відчуваємо.


    Ми поспілкувалися з режисером документального фільму Александром
    Соломоном, ініціатором цього заходу
    та головою асоціації,
    про те, як сприйняли цей заклик,
    підписаний майже 600 організаціями, які розгортають важливі соціальні та культурні проєкти, та
    про виклики у зв’язку з перенесенням фестивалю «One World Romania». Ось,
    що він ствердив: «Для осіб, які працюють у культурній галузі, було надано
    окремі пільги, але ці пільги стосуються зокрема людей, а не організацій. Крім
    того, є деякі обмеження, які є досить невідповідними для роботи в цій галузі.
    Тобто потрібно довести, що немає інших джерел доходу, що не
    отримали грошей за останній період. Однак, важливо те, що був такий діалог, це
    позитивна річ. У випадку асоціації «One World Romania», з одного боку, нам пощастило, оскільки фестиваль був
    запланований тиждень до оголошення надзвичайного стану. Таким чином, бюджет
    був забезпечений, і наші партнери не вимагали повернути їм гроші, принаймні до тепер. З іншого боку, у майбутньому перенесення фестивалю означає
    більше роботи та більші кошти для команду на більш тривалий період, ніж
    спочатку ми оцінювали. Крім того, йде мова про додаткові зусилля з боку
    команди, зусилля, які повинні бути винагороджені. Ми йдемо вперед у відомій
    формулі і намагаємось тримати зв’язок з громадськістю різними способами. Асоціація «One World Romania» пропонує фільми в
    онлайн, а найближчим часом будуть й інші цікаві пропозиції. Але як і коли ми перенесемо фестиваль, ще не знаємо, оскільки є багато невідомих речей. Говорять про
    поступове повернення до звичного життя, але я вважаю, що події за участю
    громадськості будуть негайно відновленні.»




    Ще від перших випусків, фестиваль «One World Romania» був
    задуманий як своєрідна платформа для документального фільму, вираз
    громадянського суспільства та прав людини. Як розвинувся цей фестиваль протягом
    13 років свого існування, розповідає Александру Соломон: «Ми до цієї
    формули дійшли упродовж часу, тому що ми вважали, що важливо, щоб фільм був на фестивалі,
    як своєрідний засіб комунікації між різними категоріями суспільства. Нам
    здавалося, що саме це може нас визначити, що так ми зможемо знайти місце на
    культурному ринку подій в Румунії. Я думаю, що такого роду подія була
    необхідною, і доказом є те, що в цій галузі є стільки громадських організацій
    та людей, культурних діячів, митців, які ототожнюються з фестивалем. Зрозуміло,
    що епідемія, є найгіршою річчю, з якою ми стикаємося, ми до цього не були підготовлені, але жоден фестиваль у цьому світі не був готовий. Ця ситуація змусила
    нас відмовитися від того, що означає фестиваль, а саме цей фізичний зв’язок з
    іншими, і підштовхнула нас до віртуальної, онлайн-мережі, яка є протилежною
    тому, що ми хотіли. Кінофестиваль означає спілкування, спілкування перед
    екраном, а потім, принаймні у випадку
    «One World Romania» дебати, дискусії.»





    Дебютний
    документальний фільм Раду Чорнічука «Вдома, My Home» один з улюблених фільмів, який був показаний на кінофестивалі Sundance на початку лютого 2020 року, мав відкрити 13-й фестиваль «One
    World Romania». Фільм «Вдома, My Home» розповідає історію
    сім’ї, яка 20 років прожила у напівдиких умовах у дельті Векерешть, на окраїні
    Бухареста. Однак одного дня
    влада оголосила дельту заповідником – першим міським природним парком Румунії,
    а подружжя Енакє та їх дев’ятеро дітей були виселені. Після багаторічного життя
    в умовах майже дикої природи вони були змушені пристосовуватися до міських умов
    – батьки шукати роботу, діти – йти до школи та стати складовою суспільства, яке
    їм не раде. Протягом чотирьох років режисер
    Раду Чорнічук спостерігав за життям родини
    Енакє: «Цей фільм, який, з одного боку, представляє нашу
    сферу інтересів соціальних
    стосунків, антидискримінації та
    меншин. До речі, це
    основна тема 13-го фестивалю
    «One
    World Romania» Рроми та їхня дискримінація впродовж історії.
    Крім того, «Вдома, My Home» – це
    дуже гарний, емоційний фільм,
    який почав користуватися
    популярністю на міжнародному рівні та був удостоєний
    спеціальної нагороди журі світового кінематографічного документального кіно на кінофестивалі Sundance «за досконалу операторську роботу, плинність
    і стійкість рухів камери.»




    Основний розділ цьогорічного фестивалю «One World Romania», який мав відбутися між 20 та 29 березня в Бухаресті,
    але який буде перенесений, не випадково присвячений рромській меншині. Показуючи
    фільми про рромів та організовуючи дебати про їхній стан, фестиваль «One
    World Romania» відзначить символічний
    момент в історії менталітету румунського суспільства: нарешті, через більш ніж
    півтора століття з моменту скасування рабства, тих, хто вважає рромів як їхніми рівними, перевищило число тих, хто ще не сприймає їх як рівних у суспільстві.

  • Короткометражний фільм «Різдвяний подарунок» на списку номінацій на «Оскар-2020»

    Короткометражний фільм «Різдвяний подарунок» на списку номінацій на «Оскар-2020»


    Короткометражний фільм «Різдвяний подарунок» румунського режисера Богдана Мурешану був підібраний до короткого списку номінацій на
    «Оскар-2020». Наразі на цьому
    списку залишилися 10 із тих 191 короткометражних фільмів, що увійшли до
    конкурсу. 13 січня 2020 року буде оголошено остаточний список із 5 номінаціями
    після голосування членів Американської кіноакадемії, які
    активно працюють у зоні короткометражного фільму.

    Цей же короткометражний фільм
    отримав на початку грудня премію Європейської кіноакадемії (EFA). Від коли дебютував на фестивалях, фільм Богдана Мурешану був відзначений численними
    міжнародними нагородами, зокрема Великою премією Міжнародного фестивалю
    короткометражних фільмів у Клермон-Феррані, премією Днів румунського кіно на Міжнародному кінофестивалі
    Трансільванія, Великим призом конкурсу короткометражних фільмів Котбуського кінофестивалю та особливою відзнакою на кінофестивалі в Монпельє.


    Дія фільму відбувається ввечері 20
    грудня 1989 року, і історія починається з листа хлопчика до Діда Мороза, в якому дитина пише про те, чого хочуть його батьки на свята. Батько дізнається, що у листі, надісланому поштою, маленький хлопчик виявив бажання свого батька побачити Чаушеску мертвим. Один із намірів режисера Богдана Мурешану було перетворити Різдвяний подарунок на чорну комедію: «Я довго думав
    про те, як я міг би цього досягти, як міг би я цю
    історію перетворити на чорну комедію. І здається, мені
    це вдалося. Бо мені вдалося показати цей фільм у багатьох куточках світу і
    помітив, що глядачів, зі всіма
    їхніми культурними відмінностями,
    забавляє ця кінострічка. Перш за все, я був дуже здивований тим, що ці
    люди розуміють нюанси діалогу. Коли працював над монтажем фільму, я
    боявся, що глядачі з інших країн не зрозуміють усіх нюансів і натяків у фільмі.
    Я подумав, що вони не зрозуміють, хто такий Дядько Ніку, чому ти
    боїшся сусідки, як ти можеш запідозрити свою
    дружину тощо. Я побоювався, що фільм залишиться у місцевому
    всесвіті або, що його послання дістанеться
    лише глядачів Східної Європи. Можу
    сказати, що я був вражений тим, що кінострічку
    почали відбирати на фестивалі, майже я не міг повірити,
    що його послання сприймають члени журі. І це мене дуже
    порадувало. І я був радий тим, що те, що мені
    здавалося місцевою, виявилося універсальною мовою, легко
    зрозумілою. Я навіть пам’ятаю, що на
    одному з фестивалів хтось похвалив мене за те, що я
    залишив позаду велику, відому історію, і що сконцентрувався
    лише на тому, що відбувалося в тій квартирі.
    І навіть наважуюся сказати, що ззовні історія Революції чіткіша, ніж ми її
    бачимо звідси».



    «Це різдвяний подарунок, який прийшов раніше. Я думаю, що справжня радість
    полягає в тому, що я знаходжуся тут з людьми, яких я дуже люблю і шаную. Я
    люблю і шаную цей момент»
    , – сказав Богдан Мурешану на сцені гала-вечору в
    Берліні, де він отримав премію Європейської кіноакадемії.


    Заснована у 1988 році Європейська кіноакадемія об’єднує понад 3600
    професіоналів кіноіндустрії та має на меті просувати європейський фільм.
    Гала-вечори EFA організовуються кожні два роки у столиці Німеччини, а в решті
    роках у різних європейських містах. Переможці призначаються голосами виявленими
    тими більш ніж 3.600 членами Європейської кіноакадемії. Богдан Мурешану про
    нагороду, яку він отримав за кінострічку «Різдвяний подарунок»: «Це велика
    честь що, адже в Європейській кіноакадемії є професіонали, які переглядають
    багато фільмів і є в курсі всіх кіноновин. Багатьох таких професіоналів -
    режисерів, акторів, сценаристів – я бачив також з інших нагод і знав їхні
    враження про мій фільм. Однак зараз на церемонії нагородження премії я потиснув
    руку Віму Вендерсу, режисеру, якого я дуже шаную і який сказав мені, що йому
    дуже сподобалася моя кінострічка. Так само, я обмінявся думками з іншим видатним
    кіно митцем, Вернером Герцогом, так що це був надзвичайний, чарівний момент для
    мене».


    Богдан Мурешану, про реакції, викликані кінострічкою Різдвяний подарунок:
    «Як вже раніше говорив, я уявляв, що у країнах Східної Європи фільм
    матиме своєрідне відлуння, але ні в якому разі я не міг
    уявити долю цього фільму, яка є надзвичайною і мені
    надзвичайно приємно. Це означає, що в цій розповіді є щось
    універсальне. Тобто люди бачили, ототожнювали у фільмі речі, ситуації, що
    виходять за межі того історичного моменту. Мені було дуже приємно, що фільм був
    дуже добре сприйнятий в Америці. Цих речей не можна передбачити, я взагалі не
    думав, як його буде сприйнято, адже
    успіх – це оцінка,що надходить ззовні».


    Андрей Ванчіке, Іоана Флора та
    дитина Лука Тома зіграли у кінострічці «Різдвяний
    подарунок».

  • Нагорода для Румунії на Берлінале

    Нагорода для Румунії на Берлінале

    Ана, моя любов (Ana, mon Amour), кінофільм знятий режисером Келіном Петером Нецером підкорив критиків на Міжнародному кінофестивалі в Берліні, так що румунська кінематографія здобула ще один приз.

    Редактор монтажу Дана Бунеску була удостоєна Срібного Ведмедя за монтаж фільму, за видатні художні та технічні досягнення. Показ фільму відбувся, в п’ятницю ввечері, в офіційному конкурсі 67 престижного фестивалю. Знятий за мотивами роману Лумініца, моє кохання письменника Чезара Паула Бадеску, повнометражний художній фільм розповідає про романтичні, але й напружені та делікатні моменти в еволюції пари молодих студентів. Сценарій був написаний Келіном Петером Нетцером, Чезарем Паулом Бадеску і Юлією Луменаре.

    Дана Бунеску пояснила, для Радіо Румунія, як був розроблений цей фільм: Сценарій був розроблений у письмовому вигляді некронологічно, а потім, коли всі речі почали упорядкуватися за сценарієм, вийшли на поверхню деякі речі, які повинні були скластися інакше, і звідси почали ми працювати як над будь-яким іншим фільмом. Тобто, крок за кроком, все побудовано як головоломка з малого до великого і після того ми відійшли трохи на відстань, щоб мати можливість глянути на нього з далека.

    Дана Бунеску сказала, що присвячує приз всім її колегам. Кожному члену команди, бо всю їхню роботу можна знайти там. До того як дійшов до мене, матеріал пройшов через багато рук і голів. Іх присутність відчувається в кожній фотограмі. І це треба поважати, підкреслила переможниця Срібного ведмедя за монтаж. Вона закликала глядачів насолодитися фільмом. Близько 200 чоловік працювали над кінофільмом. Закликаю глядачів насолоджуватися ним, хоча майже напевно вони покинуть кінозал з гірким смаком, тому що це фільм, який викликає і негативні душевні настрої сказала Дана Бунеску.

    Це не вперше, коли румунське кіно було винагороджене на Берлінале. Чотири роки тому, той же режисер Келін Петер Нецер здобув головний приз Золотий ведмідь за кінострічку Положення дитини. Він зазначив, що нагороду, яку отримала Дана Бунеску за монтаж фільму, вона цілком заслуговує. Чи мають вони на увазі інше співробітництво? Дана Бунеску: Так, очевидно, я вітаю будь-яку нову пропозицію. У нас хороша команда, ми розуміємося дуже, дуже добре, працюємо дуже добре разом. Таким чином, наступний фільм зробимо теж разом.

    Іншою румункою, яка сподівається бути удостоєною на міжнародному кінофестивалі є Ада Соломон. Вона є першим румунським продюсером в гонці за Оскар в категорії кращий іноземний фільм, за трагікомедією Тоні Ердманн, у постановці Марен Аде з Німеччини. Ада Соломон була й продюсером фільму Положення дитини.

  • Український режисер Ярослав Федоришин про своє перебування у Бухаресті

    Український режисер Ярослав Федоришин про своє перебування у Бухаресті

    Ярослав Федоришин,режисер,
    художній керівник та директор Львівського духовного театру Воскресіння взяв участь у 26-му Національному театральному
    фестивалі, який відбувся у приміщенні Бухарестського національного театру імені
    Йона Луки Караджали. На цей фестиваль запрошують директорів театрів із різних країн для того, щоб познайомитися із
    видатними постановками румунського театру.

    Ярослав Федоришин народився 25 червня 1955 року у
    селищі Хвойному Хабаровської області Росії. Театральної справи навчався в
    Харківському театральному інституті ім. Котляревського та у Московському
    інституті театрального мистецтва у легендарного режисера Анатолія Ефроса, а потім у Польській кіношколі. У
    1976 році повернувся до Львова, де 1990 року створив Воскресіння, а
    ще через два роки – міжнародний театральний фестиваль «Золотий Лев». Його дружина Алла Федоришин – заслужена артистка України, провідний майстер сцени,
    режисер.

    Ми запросили Ярослава Федоришина
    розповісти про співпрацю між театром Воскресіння і театрами із Румунії. Ось що він сказав: Ми в Румунії грали вистави у Тімішоарі, Крайові та в Араді.
    Ясно, що це дуже великі фестивалі, особливо Шекспірський фестиваль, який дуже відомий у світі. У Тімішоарі ми грали
    Шекспіра «Зустріти Просперо», а у
    Крайові Чехова «Чайка», і рік тому «Вишневий сад».
    Надіємось, що у Бухаресті у нас також будуть гастролі, ведемо про це дуже багато
    розмов. Ми маємо намір прибути з виставою Чайка до Сібіу на їхній великий фестиваль і звичайно ми
    хотіли б привезти сюди Олескандра Олеся, українського нашого драматурга класика,
    а саме виставу «Танець життя». Це одна з останніх наших прем’єр. Може буде привезено і музично-драматичну виставу під назвою Львів
    то є Львів. Я є
    директором і Міжнародного театрального фестивалю Золотий лев у Львові, який відбувається
    щорічно, і ясно, що я передивляюсь й з задоволенням привожу різні вистави із
    Румунії. Румунські вистави брали участь у цьому фестивалі дуже багато разів,
    починаючи від 94 року. Були вистави із П’ятра Нямц, із Араду, Тімішоари і надіюся що
    наступного року ми привеземо надзвичайно цікавого молодого румунського режисера
    Раду Афріма. На мою думку, його вистави будуть дуже цікаві українським
    критикам та глядачам із України.

    Режисер Ярослав Федоришин розповів про румунський театр та румунських режисерів: Я
    відкрив для себе Румунію і людей. Мало народів, які б так любили театр. У
    них, на фестивалях забиті зали, це унікальний феномен, оскільки держава
    фінансує ці фестивалі, фінансує театр. Ми можемо тільки заздрити, тому що у нас
    в Україні такого на жаль немає. І це є величезний плюс, тому що театр завжди
    показує розвиток держави, розвиток інтелекту, мені видається, що в цьому
    Румунія дуже далеко піде вперед. Мені
    дуже подобається як румунські режисери експериментують із класичним матеріалом.
    Вони ставлять у більшості сучасні речі, завжди є потенціалу режисури у цих
    виставах, є дуже багато експерименту, який завжди цікавий. Всі вистави такі
    музичні, пластичні, вони подобаються глядачам. Я бачу, що у нас будуть обміни і
    з режисерами та сценографами. До речі, дуже потужні сценографи в Румунії. У нас
    це мистецтво трошечки запущено і тому намагаємося зробити копродукції у
    наступний рік, і у 2018 році між театром Воскресіння та
    театрами з Тімішоари, Араду, домовляємось про спільні гастролі, про обміни
    виставами. У Бухаресті, я співпрацьовую із Бухарестським Національним театром,
    який має дуже багато сцен і там дуже багато цікавих вистав а також із театром Одеон. Може у
    майбутньому будуть ще якісь.

    У режисера Ярослава Федоришина склалося приємне враження у зв’язку з перебуванням у Бухаресті: Мені дуже подобалося місто. Може я не все бачив, тому
    що я багато перебував у театрах на
    виставах, але у той час вільний я люблю ходити по місту. Мені дуже подобалася
    архітектура старого міста. Я думаю, що з часом за допомогою європейських грошей можна буде відремонтувати Бухарест, так як відновився наш Львів. Тут хороша
    атмосфера, така привітна і добродушна, і це якраз хочу відмітити у цьому місті.

  • Фільм “Собаки”, режисера Богдана Міріке, на екранах в Румунії

    Фільм “Собаки”, режисера Богдана Міріке, на екранах в Румунії

    Собаки, дебютний повнометражний художній фільм Богдана Міріке, був показаний більш ніж в 70 кінотеатрах в Румунії, був демонстрований навіть в містах, де немає жодного кінотеатру. До виходу на екрани в Румунії, фільм Собаки отримав Премію критики ФІПРЕССІ у відділі Особливий погляд на 69-му Каннському кінофестивалі, Премію Трансільванія на міжнародному Кінофестивалі Трансільванія 2016 року і дві нагороди на фестивалі у Сараєво.

    Дія фільму відбувається в східній частині Румунії, недалеко від кордону з Україною. Молодий чоловік з міста прибув у ізольоване село в Добруджі, де він має намір продати успадковану від свого діда, що помер кілька місяців тому землю. Незважаючи на те, що робить зусилля, щоб продати маєток, Роман, головний герой, поступово, стає свідком деяких дивних подій. Загальне відчуття загрози висить в повітрі. У ролях разом з Драгошем Букуром, Владом Івановим і Георгієм Вісу виступають Теодор Корбан, Ралука Апроду, Костел Кашкавал і Константін Кожокару.

    Богдан Міріке, який виступає режисером і сценаристом, на думку критиків, відокремлюється від нової румунської хвилі: Я думаю, що зроблено невиправданий поділ між художніми фільмами та фільмами для громадськості, адже багато людей звикли вірити, що художні фільми автоматично нудні, і фільми для широкої глядацької аудиторії поверхові. І я гадаю, що таке сприйняття не правильне, доказом у цьому сенсі є багато фільмів, які були оцінені критиками, але не сподобались людям. І я думаю, замість того, щоб мислити в категоріях, ми повинні бути чесними із самими собою і подивитися на що саме спрямований цей демарш. Очевидно, я сподіваюся, що буде багато людей, яким сподобається мій фільм.

    Я не дбаю зробити соціальний коментар про сучасну Румунію. Я зацікавлений розповісти про деякі типології, стверджує режисер, який вважає, що ідея фільму почалася з деяких вражень дитинства. Богдан Міріке: Я не знаю, наскільки об’єктивними були ці коментарі, швидше за все це були емоції. Я виріс у селі, я був свідком деяких подій, деякі з них дуже жорстокі і незрозумілі. А в насильстві, абсурд є страшним, тому що тоді не можеш встановити причинну, не можеш передбачити, як загострюється та чи інша ситуація, і ця атмосфера та певна типологія людей супроводжували мене досить довго. І в певний момент я зрозумів, що є потенціал, який я міг би розвинути у фільмі. Я маю на увазі, що тоді, коли знімаєш незалежно фільм, ти повинен знати, що ця справа може тривати кілька років і також знати напевно, що не будеш нудьгувати з цим проектом. І я зрозумів, що у мене було достатньо емоцій, щоб розвивати цей проект, не нудьгувати і знати, що може статися упродовж реалізації цього проекту.

    Від Богдана Міріке ми дізнались про новий акторський термін, – більш змістовний, сказав актор Георге Вісу, в інтерв’ю. Насправді, режисер Богдан Міріке написав сценарій з думкою, що дві з найбільш важливих ролей в фільмі «Собаки» зіграють Георге Вісу і Влад Іванов: Дискусії, які я мав на початку з акторами були спрямовані більш на те, що я хотів створити, а не на персонажів. І цей світ, якого я хотів створити, світ театральності і поезії, свого роду ностальгії, не має зв’язку з реальністю. Тобто спосіб у який я хотів зробити цей фільм не був реалістичним. Як персонажі говорять не був реалістичний спосіб, як вони мовчать або відносяться один до одного, не є реалістичним методом. А потім мені довелося поговорити з акторами про мої наміри, щоб вони зрозуміли, що саме я хочу створити. Я хотів досягнути таку стилістичну узгодженість. Тому Георге Вісу згадав слово зміст. Як режисер, маєш багато інструментів, багато доступних інструментів, і Георге Вісу є сильним актором. Тому я хотів узгодити речі, щоб бути впевненим, що вийде якомога ближче до того, що я хотів.

    Фільм режисера Богдана Міріке був відібраний на фестивалях у Фінляндії, Норвегії, Канаді, Польщі, Ізраїлі, Іспанії, Португалії, Німеччині, Швеції, США та Італії.

  • Актор Флорін П’єрсік, відзначений на Преміях Гопо

    Актор Флорін П’єрсік, відзначений на Преміях Гопо

    В рамках Премій Гопо актор Флорін П’єрсік був відзначений, отримавши премію За всю кар’єру. Упродовж своєї кар’єри Флорін П’єрсік мав плідну співпрацю з режисером Іоном Попеску-Гопо, чиє ім’я носить найважливіший захід, присвячений цінностям румунської кінематографії. В момент, коли актор Флорін П’єрсік піднявся на сцену, щоб отримати статуетку – премію за всю свою діяльність – публіка Великого залу Бухарестського національного театру влаштувала йому довгі овації. Я не знаю, кому подякувати за премію Гопо. Потрібно б подякувати мені, що дожив до цього віку, – пожартував Флорін П’єрсік при врученні трофею.

    Одним з найважливіших трофеїв, премією За всю кар’єру було нагороджено в попередніх випусках емблематичних акторів румунського фільму: Коку Блеос, Раду Белігана, Мітіку Попеску, Юріє Даріє, Іона Бесою, Драгу Олтяну-Матей, Маріна Морару, Жана Константіна. Народжений 27 січня 1936 року в м. Клуж-Напока, Флорін П’єрсік є одним з найулюбленіших та найбільш плідних румунських акторів, із вражаючою кар’єрою як в театрі, так і в кінематографі та телебаченні. Випускник Інституту театральних та кінематографічних мистецтв (випуск 1957 р.), Флорін П’єрсік дебютував два роки пізніше на сцені Бухарестського національного театру у головній ролі учня диявола. За цією роллю прийшли інші головні ролі у виставах Оптимістичні трaгедії, Люди й миші, Орфей у пеклі, Політ над гніздом зозулі, Сойки, Наречені приземляються в Парижі, Незнайомці серед ночі або Солодкий птах молодості, й ці ролі продемонстрували його вражаючу багатосторонність. Одна з вистав, яка відзначила його існування, як каже Флорін П’єрсік, була вистава Пер Гюнт Едварда Гріга. Це вистава, яку актор обрав і у святковий момент, у січні, коли відсвяткував свій день народження на сцені Клузького Румунського національного оперного театру. В рамках вистави під назвою Не питайте, скільки мені років! актор виконав монологи з вистави, в той час як Оркестр Клузького оперного театру виконав сценічну сюїту з концерту Пер Гюнта на музику Едварда Гріга.

    Флорін П’єрсік: У 22 роки, коли я закінчив театральний факультет Інституту театру й кінематографії, Діну Чернеску, один з режисерів, яких я любив й оцінював найбільше, розподілив мене в цій ролі, що охоплювала три віки. Тому що я грав в юності, і зрілому віці, у 45 років, і зараз, у 80 років. Вистава є однією, але те, що я представляю, є насправді історією Пер Гюнта, розказана мною у 9 монологах, сказаних мною в різному віці. Але що є вражаючим, і відбувається в 19-ий раз, так це акомпанемент Оркестру румунського оперного театру, який інтерпретує музику Едварда Гріга, складену спеціально для Гюнта. Коли я дебютував у 22 роки, Діну Чернеску мав ідею використати у виставі музику Гріга у важливих сценах. І ще можу сказати, що завдяки цій ролі я не став актором Клузького Національного театру, де мріяв бути на сцені, і був на місці ж прийнятий на роботу до Бухарестського національного театру великим письменником і академіком Захарією Станку, моїм улюбленим викладачем Александру Фінці, моїм наставником та винятковим режисером.

    Кінематографічний дебют Флоріна П’єрсіка відбувся в 1957 році у франко-румунському фільмі Береганські будяки, автор сценарію і режисер Луї Дакен за романом Панаіта Істраті. Підтвердження прийшло, однак, завдяки співпраці, яка продовжуватиметься протягом декількох десятиліть. Один з улюблених акторів Іоана Попеску-Гопо, Флорін П’єрсік зіграв у не менш ніж п’яти фільмах маестро, від невеликих ролей – Історія, як в казках, Вкрадена бомба чи Кроки до місяця – до головних ролей, таких як роль принца-мрійника з Якби я був… Білий Харап чи, пізніше, роль з Імператора парі. Герой із Якби я був… разом з трагічною епопеєю сотника Сабінуса з епічного твору Мірчі Дрегана, Колона (1968) перетворили Флоріна П’єрсіка майже миттєво в секс-символа епохи, румунський варіант Ален Делона, Джуліано Джемми чи Фернандо Рея.

    Флорін П’єрсік: Я належу публіці. Глядачам. Колегам, друзям, людям, яких ніколи не бачив у своєму житті. Публіка допомогла мені стати тим, ким я є, публіці я зобов’язаний тим, що я є актором Флоріном П’єрсіком, публіка підштовхнула мене вперед. Вона бачила мене в ролях на сцені, бачила мене й у кіно. Мене запитав хтось, що мені більше подобається, театр чи фільм. Звичайно, що театр. І мені він подобається тому, що театр схожий на те, що відбувається зараз зі мною, люди бачать один одного зблизька. Я повинен сказати лише одне: що я належу вам, Публіці, публіка є пульсом, моїм дзеркалом. Якби не було публіки, ми б не були нічим.

    Упродовж п’яти десятиліть кінокар’єри, Флоріна П’єрсіка можна було побачити в міжнародних співпродукціях (Сім хлопців та пустунка, Гарні відпустки, Боротьба за Рим) та в румунських продукціях, що належать до всіх кінематографічних жанрів, від драми до комедії, від історичних фільмів до тривожних, пригодницьких, створених Савелем Стіпулем (Близько до сонця, Пригоди на Чорнім морі, Дивний агент), Франчіском Мунтяну (Нова дорога, Тунель, Рудоволосий), Мірчі Дрегана (Вибух, Брати Ждері, Штефан Великий – Васлуй 1475, Гніздо саламандри), Серджіу Ніколаеску (Міхай Хоробрий), Мірчі Мурешана (Пінтя, Лебідь зимою), Джео Сайзеску (Я, ти і Овідіу) або Вірджіла Калотеску (Остання межа смерті, Мережа S). Паралельно з цим, актор зміцнив свою позицію завдяки ролям з Ангел Шаптекай із серії фільмів з гайдуками, створеної Діну Коча (Гайдуки Шаптекая, Тиждень божевільних, Придане княгині Ралу) та Мерджелату з пригодницького фільму Жовта троянда, Дорога кісток, Таємниці Бухареста, Срібна маска, За все платиться, Бірюзове намисто. Останніми ролями з великого екрану були експериментальні й незалежні постановки Fix Alert та Емінеску versus Емінем, створені Флоріном П’єрсіком молодшим.

  • Барон Георг Льовендаль – буковинський Леонардо да Вінчі

    Барон Георг Льовендаль – буковинський Леонардо да Вінчі

    Видатний виходець шляхетної родини датсько-норвезького походження, художник Георг Льовендаль народився в Санкт-Петерзбурзі, 10-го травня 1897-го року. Через більшовицьку революцію в Росії 1918-го року, Льовендаль оселився з родиною в Кишиневі, де працював в театрі Буфф, з 1918-го по 1922-ий рр, а потім в Бухаресті з 1922-го по 1926-ий рр. У період 1926-1937 рр. він розгорнув виняткову культурну діяльність в Чернівцях обіймаючи посаду художнього директора Чернівецького Національного театру. Художник, поет, письменник, актор, танцюрист, мим, балетист, режисер, сценограф, акробат та балетмейстер Льовендаль був однією з найбільш комплексних та чарівних особистостей міжвоєнної Буковини. Його заслужено називали художником Буковини, він будучи автором все-охоплюючої художньої типології румунського селянина, творчість яку він поповнював упродовж мандрівок по буковинських селах.



    Під натхненням північного експресіонізму, кожен його персонаж містить на обличчі дивні риси внутрішнього всесвіту. Селяни Льовендаля занурені в інтимність власного мовчання. Картина під назвою Мадона Буковини є портретом молодої буковинської селянки Ани Максимець з села Махала, неподалік Чернівців і була намальована у січні 1937-го року. Мистецтвознавці часу писали, що загадкову посмішку цієї молодої жінки можна зрівняти з вже відомою посмішкою Мони Лізи Леонардо да Вінчі. У 1942-му році ця картина, на жаль, згоріла в Кьольні. У 1937-му році через натовп зацікавлених цією картиною людей, що збиралися на бухарестському бульварі Каля Вікторієй перед вітриною музичного магазину Орфей, де її було виставлено, Георг Льовендаль був запрошений до поліцейського відділу і погрожений штрафом, якщо він не відбере з вітрини картину.



    У 1996-му році, дочка художника покійна Лідія Льовендаль Папає розповіла в одному інтерв’ю про особистість батька. Вона сказала, що її батько почав малювати ще перед тим як ходити. Він був балетистом та актором ще у 18 віці на сцені санкт-перерзбурзького імператорського театру, де працював поряд з такими видатними танцюристами як В. Ніжинській. Барон Льовендаль був піонером сценічного мистецтва в Румунії, автором першої мобільної сцени в Чернівецькому національному театрі в 1926-му році. Поставив на сцену, теж в Чернівецькому театрі першу науково-фантастичну п’єсу в Румунії РУР Карела Капека, незабаром після світової прем’єри у Празі. У цій виставі Льовендаль зобразив та змайстрував для сцени штучні супутники і навіть літаючі об’єкти, з цієї нагоди вперше в словнику румунської мови з’явилось слово Робот. Георг Льовендаль є автором відомої завіси Чернівецького національного театру. З 1918-го по 1945-ий рр. він був сценографом в численних театрах Румунії, та одним з просувачів авангардистського театру. У театральному сезоні 1929-1930 рр. він встановив інший рекорд, ще неперевершений до тепер, здійснивши особисто декори для 38-ох театральних вистав для всіх національних громад Чернівців.



    Георг Льовендаль був професором, порадником та другом таких видатних особистостей як Віктор Іон Попа, Раду Беліган, Грігоре Васіліу Бірлік, Нінета Густі, Олег Дановській, Сіке Александреску та інших. Він був одним з ініціаторів Бухарестського музею Села, захисником буковинських монастирів. У 30-ті роки він найняв майстра для ремонту даху церкви монастиря Сучевіца. Особистість періоду доби Відродження, художник відмовив посаду художнього радника та сценографа Нью-Йоркської метрополітенської опери, щоб залишитись в Буковині. Через шляхетне походження, про сім’ю Льовендаль не згадували під час комуністичного періоду, коли вся родина страждала через це. Про нього не згадали ані автори книги ”Румунське мистецтво – сучасне та новітнє, Василь Дрегуц та Васіле Флоря, що вийшла друком у видавництві ”Meridiane” у 1982-му році, ані автори ”Малого енциклопедичного словнику”, що з’явився в 1986 році. Лише буковинський книжник Еміль Сатко, працівник буковинської Бібліотеки ”I. G. Sbiera”, присвятив йому у 1984-му році статтю у книзі ”Мистецтво Буковини. Спадщина художника зберігається його онукою Аріадною Аврам – засновницею і головою Фонду Льовендаля у Бухаресті.