Tag: Свобода

  • Тур «Дорога свободи» в Книзі рекордів Гіннеса

    Тур «Дорога свободи» в Книзі рекордів Гіннеса

    У 35-ту річницю грудневої революції 1989 року та ідеї свободи, скрипалька Діана Жіпа та піаніст Штефан Доніга розпочали турне під назвою «Дорога свободи». Це був один з найбільших і найважливіших проєктів з просування румунської культури в усьому світі, завдяки якому артисти принесли Румунії перший світовий рекорд за найшвидший концертний тур на всіх континентах, будучи визнаними єдиними музикантами в світі, які виступили менш ніж за 100 днів на всіх 7 континентах, і першими, хто виступив з професійним концертом класичної музики в Антарктиді.

    Штефан Доніга розповів нам: «Наш тур почався з любові до румунської музики. Ми, власне, хочемо показати якомога більшій кількості людей, з найвіддаленіших куточків світу, багатство, різноманітність і все те, що є прекрасного в румунській музиці. І ці речі потроху зростали протягом семи років, що я працюю з Діаною Жіпою, в тому сенсі, що спочатку були локальні проєкти, спрямовані на румунську публіку і загалом на учнів та студентів, напрямок, якому я залишився вірним і зараз, тому що ми дуже близькі зі ними, коли тільки можемо. І на основі досвіду, який отримали крок за кроком, ми розширили наш діапазон самовираження, так що в 2023 році ми стали першими румунськими музикантами, які об’їхали всю планету в рамках одного концертного туру. І цей досвід показав нам, що ми можемо. Він показав нам, що ми можемо витримати дуже довгі подорожі, дуже складну логістику, що ми можемо це зробити. Тож ми дійшли висновку, що встановлення світового рекорду, в першу чергу світового рекорду, рекорду Гіннеса, – це, в першу чергу, дуже гарний вектор для просування, тому що всі ми чули про Книгу рекордів Гіннеса. Ми виросли в дитинстві на цьому захопленні людей, які роблять щось вперше у світі. Тож ми подумали, що якщо ми вперше об’їдемо весь світ, всі континенти, менш ніж за 100 днів, то зможемо привернути увагу іншими способами, а не лише виступом на сцені».

    Діана Жіпа додала: «Ми вирішили відзначити 35-ту річницю Революції якимось незабутнім чином. Тому й назвали ми цей тур «Дорога свободи», тому що вже мали досвід туру, який зробили рік тому, а саме навколосвітнього, в якому ми були першими музикантами, принаймні з Румунії, які зробили це. Скажімо так, ми були готові до чогось більшого, важливішого, складнішого, як цей тур, в якому ми об’їхали всі континенти, перші шість за 21 день, а Антарктида залишили останньою у цьому списку, так що в цілому ми провели 98 днів і 22 години, як записано в Книзі рекордів Гіннеса. Уявіть собі всі ці роки важкої праці, щоб мати можливість бути справжніми митцями! Лише в такі моменти розуміємо, що можемо сказати, що залишаємо щось після себе, щось, що надихає інших, особливо молодь, на те, що якщо ти працюєш, якщо ти небайдужий до своїх мрій, то вони можуть здійснитися».

    А глядачі завжди були в захопленні, як розповіла нам Діана Жіпа: «Оскільки в нашому репертуарі була виключно румунська музика, у програмі всіх цих концертів, звичайно, час від часу у нас були емоції. Але саме тому, що румунська музика дуже різноманітна, ми пішли саме на це, а саме кожен композитор був різної етнічної приналежності, тому різноманітність, щоб втілити ідею свободи, дуже добре послужила цьому прагненню, і публіка це оцінила. Вони були дуже зачаровані чимось таким екзотичним, особливо для більш віддалених континентів».

    А оскільки перший рекорд Гіннеса в музичній сфері записали учасники гурту Metallica у 2013 році з концертами на всіх континентах, ми запитали Штефана Донігу, чи це стало джерелом їх натхнення: «Я великий любитель музики гурту Metallica, виріс з їхньою музикою, я споживач класичної музики та хеві-металу, тому було неможливо вийти з-під впливу, з-під магії Metallica, і я знав про те, що вони співали в Антарктиді з тих пір, як їм вдалося це зробити. З 2013 року я був дуже натхненний цією їхньою сміливістю, і що було чудово, так це те, що тепер, коли я літав до Антарктиди з Діаною Жіпа, я, очевидно, літав єдиною антарктичною авіакомпанією, яка з’єднує Пунтаренас, місто, де була наша база, і наукові станції в Антарктиді. І у нас в групі, в crew, як кажуть англійською, були люди, які 11 з половиною років тому працювали з Metallica. Ми навіть зробили кілька фотографій з футболками Metallica, і я не буду приховувати від вас, що ми маємо намір донести це до американських музикантів, тому що вони справді надихнули нас, вони надихали цілі покоління в різних напрямках і способах».

    Окрім труднощів перевезення фортепіано та скрипки світом і пошуку відповідного моменту для посадки в Антарктиді, тур також приніс захоплюючі сюрпризи, такі як прийом в Антарктиді тих, хто був на землі, одягнений у триколірних футболках (синє, жовте та червоне) – як нам розповів Штефан Доніга. Ці два музиканти залишаються вірними просуванню автентичної румунської краси через свої майбутні проєкти! Щиро поздоровляємо їх!

  • Румунська революція для молодого покоління

    Румунська революція для молодого покоління

    Грудень – це місяць, в якому, починаючи з 1989 року, румуни відзначають повалення комуністичного режиму, який майже на півстоліття скасував їхні права, свободи і саму сутність людини. Вони вшановують грудень 1989 року тому що повернення до нормального життя відбулося через кровопролиття, комуністичний режим вийшов з історії так само жорстоко, як і увійшов.

    Емоційний заряд у суспільстві спадає, а часова віддаленість сприяє все більш холодному звіту про те, що було 35 років тому. Нові покоління румунів озираються на грудень 1989 року з цікавістю людини, яка не пережила історичний час, з відстороненістю того, кого не торкнулися наслідки. Тривожним є той факт, що багато молодих людей сьогодні не усвідомлюють, що означав політичний режим, який молодь 1989 року викинула на смітник історії. Ще більше турбує те, що багато молодих людей не бачать проблеми в тому, щоб жити так, як жили їхні діди і батьки. Але молодь 35-річної давнини хоче розповісти сьогоднішнім поколінням про значення того, що вони зробили.

    Історик і письменниця Аліна Павелеску, яка належить до покоління, що здійснило революцію 1989 року, написала книгу «Революція 1989 року, розказана тим, хто її не пережив». Ми запитали її, чи існує послання 1989 року для наступних поколінь і чи вдалося її поколінню його осягнути: «Очевидно, що ми повинні були це зробити, знайти себе і осмислити те, що сталося з нами за останні 35 років. Досі нам не вдалося цього зробити, і ми можемо лише сподіватися, що відтепер будемо мудрішими. Я можу лише дати вам своє особисте свідчення, свідчення людини, яка відчула, що через 35 років вона все ще має великий емоційний заряд до цієї теми. Коли я кажу, що емоційний заряд, який ми всі, хто був безпосереднім свідком Революції 1989 року, все ще маємо і відчуваємо, я маю на увазі, що саме цей емоційний заряд заважає нам бачити речі ясно і об’єктивно. Але, принаймні, ми можемо чесно розповісти наші історії так, щоб люди, молодші за нас, могли зрозуміти, як Революція 1989 року змінила їх, і я кажу, що вона змінила їхнє життя на краще, і пояснити це нам, якщо ми цього не можемо зробити».

    Аліна Павелеску відчувала, що їй є що сказати сьогоднішньому та наступному поколінню про 1989 рік. І вона вважала, що спосіб звернутися до них через книгу є найбільш підходящим: «Моя головна мета – стимулювати молодь до критичного мислення. Я розумію, що вони стикаються з різними історіями та різними версіями, і вони, напевно, задаються питанням, де ж істина між усіма цими версіями? Тому перше, що я зробила, це представити їм усі теорії та гіпотези, які я виявила у дискурсах про революцію, з їхніми плюсами та мінусами. Але, зізнаюся, в епілозі цієї роботи я не могла утриматися від того, щоб не сказати їм конкретно, що Революція 1989 року була справді революцією, тому що вона докорінно змінила все наше життя. Ми завдячуємо революції свободою останніх 35 років, навіть якщо ми не знали, що робити з цією свободою, і у нас завжди було відчуття, що хтось вкрав її у нас з-під носа. Але навіть якщо так, те, що ми її маємо, що ми її ще не втратили, – це те, чим ми завдячуємо Революції 1989 року і людям, які пожертвували собою тоді, які стояли під дулами автоматів на вулицях, які загинули».

    Маючи навички письменника та компетенції історика, Аліна Павелеску написала про 1989 рік, стикаючись із суперечливими уявленнями та поєднуючи професійні вимоги, особисті спогади та ціннісні судження: «Історик повинен запропонувати послідовну і правдиву історію або максимально наближену до правди тих чи інших подій. Він не обов’язково повинен давати уроки або не обов’язково повинен давати уроки поза особистим прикладом, який ми всі маємо право використовувати. Але я боюся, що у Східній Європі і в Румунії, де історія занадто часто є тереном політичних баталій, де ідентичності і те, як ми визначаємо наші ідентичності, завжди є предметом політичної конкуренції, історикам, як би вони не хотіли перебувати у вежі зі слонової кістки, ніколи насправді не вдасться залишатися у вежі зі слонової кістки. І тому, якщо це контекст, в якому ми живемо, я думаю, що найпочесніше для нас – це прийняти цей контекст і намагатися робити все якнайкраще з нашої точки зору і з точки зору контексту, в якому ми живемо. Я не думаю, що ми повинні зачинятися у вежі зі слонової кістки, або я не думаю, що вежа зі слонової кістки є реалістичним варіантом. Водночас, ми також не повинні дозволяти іншим перетворювати наш предмет вивчення, яким є історія, просто на територію, за яку борються політики».

    1989 рік залишиться, скільки б часу не минуло і незалежно від сприйняття, роком благодаті. Хочемо ми того чи ні, але він є межею між тим, що є огидним, і тим, що є добрим у цьому світі.

  • В Євросоюзі погодили новий Акт про свободу ЗМІ

    В Євросоюзі погодили новий Акт про свободу ЗМІ

    Майбутній закон про свободу ЗМІ вперше зобов’яже країни-члени гарантувати редакційну незалежність суспільних ЗМІ шляхом стабільного і передбачуваного фінансування на тлі занепокоєння щодо їх політизації. Документ встановлює загальні законодавчі рамки для всіх країн ЄС, яких будуть зобов’язані дотримуватися національні закони. Нові правила також гарантуватимуть право громадян на доступ до різноманітної інформації.

    Першим зобов’язанням для держав-членів є забезпечення незалежності національних медіа-регуляторів, які мають повноваження з втручатися в роботу журналістів. Закон також зобов’язує медіа-компанії оприлюднювати інформацію про акціонерів з тим, щоб громадськість та інші медіа-компанії знали, хто є їхнім засновником і чи може існувати зв’язок між редакційною політикою та певними інтересами.

    З іншого боку, суспільні постачальники медіа-послуг мають бути фінансовані за прозорими та об’єктивними процедурами, а виділені кошти мають бути стабільними та передбачуваними. Медіа-провайдери також будуть зобов’язані інформувати громадськість про кошти, отримані як державна реклама, а також про державну фінансову допомогу, в тому числі від країн, що не входять до складу ЄС.

    Важливим моментом, який лежить в основі професії, є те, що жоден орган влади або установа не повинні примушувати журналістів розкривати джерело інформації, яку вони публікують, в тому числі за допомогою таких засобів, як затримання, покарання, обшуки в їхніх офісах або встановлення на їхніх електронних пристроях програмного забезпечення для спостереження. Європейський Парламент додав значні гарантії стосовно випадків, коли шпигунське програмне забезпечення може бути використане. Воно зможе бути використане лише на підставі ухвали судді з метою розслідування серйозних злочинів, що караються позбавленням волі. Але навіть і в таких випадках журналісти матимуть право бути поінформованими після початку спостереження і зможуть оскаржити його в суді.

    Й останнє, але не менш важливе: депутати Європарламенту передбачили механізм, який не дозволить дуже великим онлайн-платформам, таким як Facebook, X (колишній Twitter) або Instagram, свавільно обмежувати або видаляти контент незалежних ЗМІ. Німецька депутатка Європарламенту Сабіне Вергхайєн (ЄНП) заявила, що свобода ЗМІ знаходиться під загрозою в усьому світі, в тому числі й в Європі, нагадавши про вбивство журналістів на Мальті і в Словаччині, а також про загрози свободі преси в Угорщині. Закон, – підкреслила вона, – є нашою відповіддю на цю загрозу, він захищає подвійну роль ЗМІ як індустрії та охоронця демократії. Доповідачка Комітету з громадянських свобод Рамона Стругаріу (Renew) сказала, що нові правила є відповіддю на дії, хто хоче перетворити ЗМІ на інструменти власної пропаганди або поширювати фейкові новини і дестабілізувати наші демократії.

  • Румунська антикомуністична революція – 34 роки по тому

    Румунська антикомуністична революція – 34 роки по тому

    Кінець
    1980-х – початок 1990-х років ознаменувався
    крахом комуністичних режимів як у
    Центральній та Східній Європі, так і в
    інших частинах світу. У Румунії грудень
    1989 року став моментом, коли люди боролися
    за свободу і отримали її! Румунія була
    єдиною країною, де перехід від комунізму
    до демократії був досягнутий за допомогою
    насильства, протестів і вуличних боїв,
    і де лідери старого режиму були страчені.

    Відтоді
    минуло 34 роки. Повстання, яке за лічені
    дні зруйнувало майже чотири десятиліття
    комуністичної диктатури, спалахнуло
    16 грудня в Тімішоарі, коли люди зібралися
    на демонстрацію проти рішення суду про
    виселення реформістського
    пастора Ласло Токеша і переселення його
    в інше місто. На тлі різкого падіння
    рівня життя і розпаду комуністичної
    системи в колишніх європейських
    соціалістичних
    країнах спалахнуло антикомуністичне
    повстання.

    А
    20 грудня Тімішоара була проголошена
    першим містом Румунії, вільним від
    комунізму. Потім повстання перекинулося
    на інші міста по всій країні, а 21 грудня
    воно спалахнуло в Бухаресті. Увечері
    того ж дня в центрі столиці загинули
    перші жителі Бухареста, які мали
    сміливість вимагати повалення
    диктаторського режиму – подія, яка
    відбулася
    днем пізніше, 22 грудня. В результаті
    насильства, що послідувало за цим, понад
    тисяча людей загинули і близько трьох
    тисяч були поранені.

    Щоб
    вшанувати їхню пам’ять, по всій країні
    відбуваються пам’ятні заходи. Відбуваються
    військові та релігійні церемонії,
    меморіальні зібрання та покладання
    вінків у місцях, що мають важливе значення
    для історичного моменту грудня 1989 року.
    Свідки революції та нащадки загиблих
    молилися і покладали квіти в містах, де
    точилися найзапекліші бої.

    У
    посланні з нагоди Дня перемоги румунської
    революції та свободи президент Клаус
    Йоганніс
    нагадав,
    що Груднева
    революція 1989 року є моментом, коли
    десятиліттями прагнення румунів до
    свободи призвело до повалення комунізму,
    розкривши його варварство перед усім
    світом. Глава держави закликав
    румунів
    не забувати героїв, які чинили опір
    диктатурі, щоб повернути всьому
    румунському народу права і свободи,
    яких він був позбавлений протягом
    багатьох десятиліть.

    Молодь
    повинна знати, що свобода, яку вони мають
    сьогодні, була оплачена життям тисяч
    героїв, а вільне вираження думок,
    можливість діалогу, природна і необхідна
    в демократії, була б неможливою без
    усунення деспотичного комуністичного
    режиму, – заявив прем’єр-міністр
    Марчел Чолаку. У своєму посланні глава
    виконавчої влади підкреслив, що Румунська
    революція в грудні 1989 року стала моментом,
    коли ідеал свободи переміг терор, який
    міцно вкоренився серед населення.

    Міністр
    внутрішніх справ Кетелін Предою заявив,
    що в довгостроковій перспективі
    груднева революція 1989 року поставила
    країну на історичний шлях, який привів
    її у світ європейських і євроатлантичних
    цінностей, до Європейського Союзу і
    НАТО, серед демократичних країн, поряд
    зі стратегічними партнерами, з якими
    ми взаємно підтримуємо і співпрацюємо
    в наших ідеалах та
    інтересах розвитку і безпеки.

  • Мистецтво в Румунії 1940-1950 рр

    Мистецтво в Румунії 1940-1950 рр

    В умовах сильного
    репресивного режиму, такого як
    тоталітаризм, тобто фашизму
    і комунізму, мистецтво
    та митці також поводяться так, як того
    вимагають ідеологія та форми соціального
    визнання. У такому режимі творча
    незалежність майже знищена, а мистецтво
    та митці стають частиною пропаганди.
    Тому інформація про тип
    політичного режиму, за якого створювався
    певний твір мистецтва,
    допомагає глядачеві краще зрозуміти
    його. Незалежно від того,
    чи це картина, скульптура, театральна
    вистава, фільм, пам’ятник, архітектурний
    об’єкт, політико-соціальні обставини
    тоталітаризму залишають свій відбиток
    на свідомості автора.

    З 1938 р. Румунія
    почала сповзати в обійми
    тоталітаризму. Того року був встановлений
    режим особистої влади короля Кароля
    II, попередника фашизму.
    Були ліквідовані політичні
    партії та партійна преса, на їх місці
    з’явилася лише одна партія та поневолена
    преса. Подібним чином ситуація
    продовжувалася з 1940 до 1944 року, коли
    маршал Антонеску керував
    Румунією. А після 1944-1945 років, наприкінці
    Другої світової війни, комуністичний
    режим доніс попередню злочинну практику
    та порушення прав людини на найвищий
    рівень.

    Як і очікувалося,
    митці піддали свої твори
    практикам часу. У роки
    фашистського режиму культ нації був
    ідеологією, яка домінувала в художній
    творчості. Після 1945 року, в роки
    комуністичного режиму, ідеологією, яка
    окреслила художні напрями,
    був пролетаризм. Мистецтвознавець та
    історик Раду Богдан народився в 1920 році
    і помер у 2011 році. Він
    пережив тоталітарний період в історії
    Румунії. З юності мав комуністичні
    симпатії, працював у прокомуністичній
    пресі. Але Богдан був не просто політруком,
    він був фахівцем
    і мав репутацію хорошого
    професіонала. У 1995 році він дав
    інтерв’ю Центру усної
    історії румунського радіомовлення,
    коли розповів про умови праці
    митця в комуністичний період. Богдан
    навів власний приклад і приклад його
    колег з Інституту мистецтвознавства:
    «Якщо ми скажемо, що комуністичний
    період був періодом хворого режиму, то
    ми говоримо правду? Траплялися всякі
    хворобливі речі. Хоча не можна сказати,
    що інститут складається з некомпетентних
    людей, значною мірою він складався із
    ситуацій. Кожен з нас був ситуацією.
    Ніхто з нас, навіть я, не міг назвати
    себе врівноваженим персонажем».

    Разом
    з професором історії мистецтв Георгієм
    Опреску, Богдан призначив
    членів комісії з інвентаризації
    королівських активів після того, як
    король Міхай I був змушений комуністами
    зректися престолу 30 грудня 1947 року і
    покинути Румунію: «Я
    порекомендував Едгара
    Папу. Він був асистентом на кафедрі
    Тудора
    Віану, коли я був студентом і знав його
    з факультету, і я запросив його стати
    частиною цього комітету. Я відповідав
    перед партією за цю комісію. До складу
    комітету входили Замбакчан,
    який був членом партії. Іншим
    членом був арт-дилер
    Леві, який не був членом партії і мав
    турецький паспорт, це був
    знайомий Опреску.
    Членом
    комітету був також Нестор,
    який був легіонером, але був дуже видатним
    археологом і вченим. Іон Жаля
    також спорадично займався питаннями
    скульптури. У допоміжному штаті була
    дружина Мака
    Константінеску, в секретаріаті комісії.
    Був також історик Еміль Кондуракі. Я
    займався
    бібліофільною частиною, книгами та
    документами».

    Влада
    застосувала тези марксистсько-ленінської
    ідеології для перетворення
    як художнього
    смаку, так і публічного мистецтва за
    радянським зразком. У цьому сенсі
    Румунський
    Атенеум був змінений:
    «У якийсь момент від
    вищих ешелонів
    партії надійшло
    наказ, щоб
    фреска Атенеуму, намальована
    Костіном Петреску, була покрита картинами
    героїв революціонерів
    або позитивних князів,
    таких як Александру Йоан Куза. Були
    зроблені
    деякі замовлення тим,
    хто вважався нашими найкращими
    художниками: Йосипу
    Ісеру,
    Камілю
    Рессу та Штефану
    Константінеску.
    Від цього проєкту
    швидко відмовилися. Це були полотна
    розміром
    3 на 1,5 метра. Оригінальна
    фреска була
    3 метри
    заввишки, але
    була
    унітарною.
    Вона не мала особливої художньої
    цінності,
    але була унітарною.
    Те, що вони робили, не мало єдності. Один
    портрет був
    намальований в
    одному стилі, інші в іншому. Інші були
    суто декоративними, не мали образотворчого
    значення, це був безлад. Згодом акція
    припинилася».

    Кажуть, що
    митець спілкується зі своїм
    твором мистецтва та
    глядачем. На жаль, ці стосунки були
    побудовані на стражданні викликаному
    відсутністю свободи.
    Мистецтво в тоталітарній Румунії
    постраждало відповідно до страждань
    народу.

  • Румунська антикомуністична революція: 31 рік по тому

    Румунська антикомуністична революція: 31 рік по тому




    31 рік тому, 16 грудня 1989, тисячі румунів, позбавлених багатьох прав та
    свобод, невдоволені нестачею елементарних речей та побутових умов, відважилися
    вийти на вулиці міста Тімішоара (на заході країни). Вони вимагали свободи та
    справедливості і хотіли позбутися ярма, нав’язаного майже чотири десятиліття
    комуністичною диктатурою.

    17 грудня 1989 Тімішоара стала першим, вільним від
    комунізму містом, заплативши за це кров’ю та життям багатьох людей, по яких силовики
    відкрили вогонь. Розпочате ними повстання щойно охопило всю країну. Протести,
    які пройшли 21 грудня в Бухаресті та інших містах, призвели до падіння
    комуністичного режиму, і завершилися судом і стратою подружжя Чаушеску, вінчаючи
    глибші перетворення, які вже почалися в
    інших країнах Східної Європи.




    Щороку наприкінці грудня у Румунії проводяться церемонії вшанування пам’яті
    тих, хто втратив життя за ідеал свободи. Цього року у Бухаресті, як і по всій країні, пам’ять героїв антикомуністичної
    революції була вшанована в особливих умовах, через коронавірусну пандемію. На
    площі Революції в столиці учасники згадали жертвоприношення героїв у грудні
    1989 року та про тодішні прагнення:

    «У мене були зовсім інші ідеали, я уявляв
    собі зовсім інше, але всі ми бачимо, з дня на день, що все забувається, все
    швидкоплинне, принаймні ті, хто перебуває при владі взагалі не замислюються над
    тим, чого хотів народ у ті дні 89-го. Не лише свободи, а й покрашення освіти, системи
    охорони здоров’я тощо.»


    «Хочу сказати, що якби я зайшов у цей будинок, я б заплакав, тому що, мабуть
    я був першою людиною, яка подзвонила з телефону Чаушеску своїм дітям.»



    У заяві, поширеній у вівторок з нагоди Дня Перемоги Румунської революції та
    свободи, президент Клаус Йоганніс зазначив, що 31 рік тому румуни заклали
    фундамент сьогоднішньої демократичної Румунії, перетворивши повстання, біль і
    терор, накопичений десятиліттями тиранії, на рушійну силу антикомуністичної
    революції.


    «Заплативши власною кров’ю в грудні 1989 року герої поклали край
    незаконному і злочинному режиму, а мужність і рішучість наших співвітчизників повернули
    нам свободу і гідність», – нагадав глава держави. Він зазначив, що за свободу
    та демократію румуни заплатили дуже велику ціну – 45 років злочинів та
    жорстокості проти румунів, роки, які порушили природний зв’язок з країнами європейської
    демократичної родини.

    У той же час Клаус Йоганніс підкреслив, що правосуддя має
    виконати свій обов’язок у справі проти винних у кривавих репресіях грудня 1989
    року, зазначивши, що біль тих, хто втратив близьких, за всі ці роки значно
    зросла через нездатність держави добитися справедливості. «Юстиція повинна
    виконати свій обов’язок. Будь-яка затримка перетворить це ганебне відставання на
    серйозний замах на нашу демократію», – зазначив глава держави.


  • Релігійна свобода під час пандемії?

    Релігійна свобода під час пандемії?

    Паралельно з появою й в Румунії нового коронавірусу, та антикризовими заходами, вжитими владою, табори «за» чи «проти» мажоритарної Православної церкви, «за» чи «проти» віруючих та їхньої релігійної свободи радикалізувались. Хто правий? Держава, яка тимчасово обмежує, оправдовуючись, – основні права та свободи заради боротьби з пандемією? Або ті, хто стверджують, що в усьому є червона межа, яку не можна переступати.

    Ми запитали Кетеліна Раю, представника Румунії у групі експертів з питань релігійної свободи ОБСЄ та голову FoRB Румунія,
    асоціації з питань просування релігійної свободи чи була порушена релігійна
    свобода в Румунії протягом десяти місяців кризи Covid-19. Ось, що він відповів: Релігійна свобода була порушена скрізь під
    час пандемії, оскільки всі держави вживали різких заходів, не дотримуючись міжнародних
    стандартів, які передбачають точний спосіб, в якому держава може втручатися в
    кризові ситуації, щоб демократично врегулювати обмеження релігійного життя.
    Різниця між Румунією й тим, що сталося на Заході, полягає в тому, що в нашій
    країні жоден із стандартів, що регулють такі ситуації, не дотримувався.
    Повідомлення були дуже різкими, повідомляли скоріше
    про обмеження, аніж, наприклад, про запрошення до партнерства з релігійними
    організаціями, які в кризових ситуаціях відігравають важливу роль у суспільстві, та
    використовували невідповідні терміни, що матимуть негативні наслідки зокрема у
    довгостроковій перспективі. Говорилося про літургійні практики, що існують століттями, які, на думку влади, повинні були бути припинені майже повністю, щоб боротися зі
    шкідливими наслідками пандемії. Це абсолютно заборонено міжнародними
    стандартами щодо релігійної свободи, оскільки це лише створює напруження в суспільстві,
    налаштовує віруючих проти невіруючих, створює так звані «соціальні бульбашки» а
    напруження зберігається довготривалим епідермісом суспільства.


    У звіті ОБСЄ про обмеження прав людини під час
    надзвичайного стану в 57 державах-членів, Румунія належить до числа тих, які суворо обмежили релігійну свободу. Богослужіння в румунських
    церквах проводилися довгий час у закритому режимі, віруючі не могли брати участь у
    релігійному житті громади, навіть ні на Великдень. Потім було прийняте рішення, що доступу до паломництва мають лише особи, які проживають у відповідному населеному
    пункті. Релігійні процесії були заборонені. Поліція заходила в церкви і накладала
    штрафи під час богослужінь… Паралельно, Православна Церква була партнером
    держави, вона давала поради віруючим дотримуватися вказівок влади та
    організувала благодійні акції для підтримки лікарень, дітей, людей похилого
    віку або неблагополучних людей: Румунська православна церква подарувала лише під
    час надзвичайного стану понад 4 мільйони євро. Чому ж тоді стільки заходів
    проти Церкви, враховуючи той факт, що, релігійні споруди не були, згідно зі статистикою,
    вогнищами інфекційного захворювання? Кетелін Раю, експерт ОБСЄ, має кілька
    відповідей: Перша посилається, знову на міжнародні
    стандарти щодо обмеження релігійної свободи, стандарти які вимагають, щоб правила були
    загальними, тобто не треба робити різницю між релігійними та світськими просторами, щоб не викликати поділу суспільства, щоб не створювати суперечки
    між віруючими та невіруючими, тому що це призводить до довготривалої дискримінації.
    Друга відповідь, яка помітна і в інших країнах, полягає в тому, що обмеження в
    основному стосуються категорій, які, як відомо, були досить мовчазними перед
    владою. Першим обмеженим правом було саме право на охорону здоров’я. Звучить парадоксально!
    Коли держави прагнули докладати послідовних зусиль для боротьби з пандемією,
    першим обмеженим правом було право на охорону здоров’я, через ускладнення або навіть
    заборону в деяких ситуаціях доступу пацієнтів, які
    не хворіли на Covid-19, до системи охорони здоров’я. Деякі з них, на жаль, загинули. Іншою категорією, права
    якої були припинені та яку вважають мовчазною категорією, були літні люди. Їм
    заборонили виходити з дому в певні години… Потім були школярі та віруючі


    Що повинен був робити уряд Румунії, щоб боротьба
    з пандемією не вплинула на релігійну свободу? Кетелін Раю стверджує:
    Перший крок – це те, що традиційно роблять США та Великобританія, а саме – мати платформу для діалог між державою та релігійними установами, яка б не була політизованою. До цих переговорів мають долучатися, як представники уряду, так й опозиції а також представники
    всіх релігійних організацій, науковці, громадські організації, правозахисники,
    незалежні експерти, ЗМІ. Присутність преси дуже важлива, оскільки вона інформує населення… Після створення платформи для дискусій, можна розробити, як це зробила
    Великобританія, консенсуальний путівник про обмеження релігійного життя під час
    пандемії, за допомогою якого перед його застосуванням усі причетні сторони мають висловити
    свою думку, та принаймні, дійти певного компромісу тоді коли йде мова про
    обмеження. У відсутності цих двох кроків робиться лише шум у ЗМІ! Йде мова лише про розчарування серед громад, яке буде довгостроковим.

    У нещодавній статті експерт ОБСЄ в Румунії Кетелін Раю написав, що
    (цитуємо) «відносини між державою і культами, здається, що навмисно залишаються під відбитком
    напруженості, заснованої на спостереженні та контролі, а також на надмірному
    словесному насильстві, як з боку
    влади, так і з боку деяких
    векторів думок, ставлення, яке показує, що міжнародні зобов’язання Румунії у
    сфері релігійної свободи мають лише метафоричне значення.» Чому це відбувається? Кетелін Раю стверджує: Тому що ми після 1990 року, коли відновили демократичне життя, включаючи релігійну свободу як провідний конституційний
    принцип, ми завили його до законодавчих текстів, але ми не розробили публічну політику про збереження релігійної
    свободи на рівні статусу основного права, як це має місце на Заході.
    Напруженість виникла через те, що такий стан плутанини далі зберігається: релігійна
    свобода в Румунії приписується виключно Церкві. Хоча це входить до повноважень
    держави, оскільки воно включено до Конституції, міжнародних законів чи
    договорів, держава не розмірковує про свободу віросповідання, не проводить
    публічні політики, навіть не втручається в публічні дебати і залишає все на Церкву. Ось
    чому іноді відбуваються такі публічні реакції з боку Церкви, і
    цього року їх було достатньо! Ось чому вони також надходять з боку політиків, людей які тимчасово займають політичні посади, але декларації яких зовсім не відповідні. У сфері прав людини вже роками щось добре будується, і можна все знищити через невідповідну декларацію.

    Наближається Різдво, і румуни ще не знають, на відміну від громадян інших країн, чи їм буде дозволено ходити до церкви, чи вдома вони зможуть святкувати біля ялинки, збиратися за багато накритим столом у колі великої родини. Враховуючи швидкість, з якою досі реагувала влада, люди, мабуть, дізнаються про це лише за кілька днів до Різдва.

  • 30 років від червневої  «шахтаріади» 1990 року в Бухаресті

    30 років від червневої «шахтаріади» 1990 року в Бухаресті

    Насильницькі дії 13-15 червня 1990 р. у Бухаресті, які завершилися приходом
    шахтарів та нападом на цивільне населення
    столиці, являли собою крок назад, зроблений румунським суспільством менше ніж
    за півроку після повернення свободи у грудні 1989 р. Це був приклад, який доводить, що суспільство, яке виходить із
    тоталітарного політичного режиму, має боротися з демонами минулого, поки воно
    не зцілиться. Прихід шахтарів, у червні
    1990 року, був третім візитом шахтарів до Бухареста для підтримки Фронту Національного
    порятунку проти опозиційних партій. Але насправді це було проявом ненависті та
    нетерпимості до демократичного плюралізму, який важко відроджувався. На тлі
    протестів на Університетській площі у квітні 1990 р., організованих опозицією,
    та виборів 20 травня 1990 р., виграних Фронтом Національного порятунку,
    напруженість досягла максимального рівня. Спроба державних установ усунути демонстрацію
    з Університетської площі 13 червня 1990 р. стала початком триденного
    насильства, в якому загинуло 6 людей, і близько 750 було поранено.




    Подія 13-15 червня 1990 року була особливою, і ми запитали історика Крістіана Васіле, в чому
    полягає її відмінність: Деякі історики ставлять її в контекст початку
    посткомуністичного періоду і вважають її останньою комуністичною репресією,
    здійсненою в Румунії. І я думаю, що вони мають рацію, тому що прояви того часу,
    щодо придушення протестів цивільного
    населення, мають декілька характеристик, які були помічені в національній
    історії відразу після 1944 року. І це пояснюється крізь призму послідовності політичних
    кадрів і практик, специфічних періоду після березня 1945 р. Практику політичних
    акцій, спрямованих на підбурювання одних мирних громадян проти інших також
    спостерігали у червні 1990 р.




    Було відмічено, що події у червні 1990 року були спричинені слабкістю держави,
    правоохоронних органів у спробі ліквідації протестів 13 червня. Крістіан Васіле:
    «Я теж був би схильний повірити в теорію слабкості правоохоронних органів, які
    не змогли покласти край безладдям. Якщо ми уважно придивимося до подій 13-15
    червня, особливо тих, що відбулися 13 червня, оскільки це важлива дата, ми
    спостерігаємо слабкість правоохоронних органів, але також бачимо певні
    елементи, які не мають пояснень. Є кілька записів, і вони правдиві, виступ на радіо
    заступника міністра внутрішніх справ генерала Діамандеску, який каже своєму
    співрозмовнику, ми підпалимо автобуси, як була домовленість. Що ми
    маємо зрозуміти з цих слів? Потім є відповідні свідчення того, що пожежу в
    столичній поліцейській будівлі не розпалювали протестувальники, вона спалахнула зсередини. Знову ж таки, незрозуміло, як
    сотні міліціонерів відступають, не захищаючись, а також і біля будівлі
    Міністерства внутрішніх справ.




    Консолідація нової влади, представленої Йоном Ілієску, шляхом маніпулювання
    масами, більшість аналітиків «шахтаріади» розглядають, як смислове пояснення тодішніх
    подій. Крістіан Васіле: «Ці безладдя в районі університету та бульвару Вікторієй
    були придушені у ніч на 14 червня о 3 годині ночі. Правоохоронці контролювали
    ситуацію, вони заарештували бунтівників. Гірники прийшли трохи пізніше, їх
    зустрів тодішній президент Йон Ілієску. Ілієску, замість того, щоб намагатися
    деескалації ситуації, пояснити їм, що армія та поліція контролювали ситуацію,
    запрошує їх зайняти Університетську площу. Навіщо було цього жесту, оскільки
    поліція та армія контролювали ситуацію за кілька годин до цього? Це абсолютно несподіване
    запрошення призвело до насильства вранці 14 червня та наступного дня. Тому це
    було підбурювання до насильства абсолютно марним і гідним Кримінального кодексу.




    Крістіан Васіле зазначив, що «шахтаріада» у червні 1990 року була останнім проявом
    комуністичного мислення суспільства, здійсненого після падіння режиму в грудні
    1989 року: Чому шахтарі? Була спроба зробити це за допомогою інших робітників, навіть 13-14 червня. Ми
    маємо офіційні свідчення про те, що працівників Бухареста закликали з деяких
    заводів. Багато спілок відмовились втручатися на тій підставі, що це політичний
    конфлікт, і не їм слід наводити порядок. Але, здається, що шахтарі були більш чуйною
    категорією на пропаганду режиму
    Ілієску. Йон Ілієску захищає себе, кажучи, що він не викликав спеціально
    шахтарів, а відповідальних соціальних сил. Але це обтяжуюча обставина з боку
    президента країни. Трагедією цих подій, є також прояви радості частини
    населення Бухареста, яке вітало шахтарів за те, що вони робили. І що вони робили, – побили студентів, бородатих людей
    та жінок у коротких спідницях. Це нагадало мені політику Чаушеску щодо
    полювання на рокерів у 70-х».




    Румунія заплатила за акції шахтарів, 13-15 червня 1990 р., міжнародною
    ізоляцією, що означало заморожування угоди з МВФ та неможливість надання
    кредитів. У політичному плані «шахтаріада» у червні 1990 р. мала як наслідок приєднання
    країни до Ради Європи лише у 1993 році, набагато пізніше після країн колишнього
    радянського простору.

  • 3 травня 2020 року

    КОРОНАВІРУС – Ще 10
    румунів, хворих на новий коронавірус, померли сьогодні, а загальна кількість
    летальних випадків сягнула 790 осіб. За даними Групи стратегічної комунікації
    станом на 3 травня загальна кількість підтверджених випадків зараження
    коронавірусом у Румунії становить 13.163 особи, з них більше 400 було
    підтверджено за останню добу. Водночас вже одужали і були виписані майже 4900
    осіб. Сучавський повіт (північний схід) та столиця Бухарест залишаються на
    перших місцях за кількістю випадків COVID-19, за ними йдуть повіти Арад (захід)
    та Хунедоара (південний захід). Представники влади кажуть, що Румунія ще не
    досягла піку коронавірусної епідемії та говорять про можливе послаблення режиму
    обмежень після 15 травня, коли закінчиться надзвичайний стан. За кордоном до
    тепер коронавірус було підтверджено в 2.349 румунів, найбільше в Італії, також
    в інших країнах померли 93 громадяни Румунії.


    ЗМІ – Румунія
    опустилася на одне місце у світовому рейтингу свободи преси, який щороку
    складає організація «Репортери без кордонів». Рейтинг Румунії продовжує падати
    другий рік поспіль, після трьох років років постійного покращення до цього. У
    звіті зазначається, що ситуація не покращилася, незважаючи на численні
    політичні зміни на чолі держави. Всесвітній день свободи преси, який
    відзначається 3 травня, є нагодою для привернення уваги світової громади до
    зловживань та обмежень у всьому світі щодо тих, хто бореться за поширення
    об’єктивної та неупередженої інформації. Європейські чиновники заявили, що тиск
    на журналістів посилився цього року на тлі пандемії коронавірусу. У Бухаресті
    Міністерство закордонних справ підкреслило, що свобода преси є запорукою
    будь-якої функціональної демократії, в якій громадяни повинні бути правильно та
    своєчасно інформовані. У цьому році цей день має особливе значення, оскільки демократична спільнота проходить крізь
    серйозні випробування в усьому світі в умовах вжиття виняткових заходів для
    ефективної боротьби проти поширення нового коронавірусу, – зазначається в заяві румунського
    МЗС. Румунське зовнішньополітичне відомство підтвердило свою підтримку свободі
    преси, свободі слова, плюралізму засобів масової інформації та захисту
    журналістів та працівників ЗМІ.




    ПОСЛАБЛЕННЯ ОБМЕЖЕНЬ -
    Організація роботодавців Румунії, яка представляє інвесторів у так званій
    індустрії гостинності, запропонувала уряду план відновлення роботи цієї сфери в
    три етапи по два тижні кожен, після закінчення надзвичайного стану, 15 травня. Ініціатори документу пропонують на першому відкрити тераси з дотриманням певних умов, включаючи збереження
    дистанції не менше 2 метрів між столами, а максимальна кількість клієнтів
    становитиме 200 осіб. Цей перший етап має тривати до початку червня, коли представники
    ресторанного бізнесу вважають, що обмеження можуть бути послаблені з
    дотриманням тих же умов профілактики у приміщеннях: ресторанах, барах, кав’ярнях,
    але не перевищуючи 50% від потужності кожного закладу. Нарешті, з 15 червня
    діяльність має бути повністю відновлена ​​в цих закладах громадського
    харчуваннях, але також з дотриманням соціальної дистанції та гігієнічних
    заходів. План впроваджуватиметься в залежності від ситуації на національному
    рівні та лише за умови позитивної оцінки влади щодо показників COVID-19.




    РЕПАТРИАЦІЯ – 140
    громадян Румунії, які перебували на Кіпрі, були доставлені додому в суботу
    спеціальним рейсом приватної авіакомпанії, – повідомило Міністерство
    закордонних справ. Цим самим літаком до Румунії прибули й троє громадян
    сусідньої Республіки Молдова, а також троє громадян Кіпру та один громадянин
    Греції, які проживають у Румунії. Міністерство закордонних справ рекомендує
    громадянам Румунії тимчасово утриматися від закордонних поїздок без крайньої
    необхідності, а румунам, які проживають за кордоном, нагадує, що в контексті
    пандемії краще уникати поїздок до Румунії.

    ЗІЗ – 90 тис. захисних масок типу FFP 2 у неділю були доставлені до Іспанії спеціальним
    літаком Військово-Повітряних Сил Румунії, повідомляє румунське оборонне
    відомство. Увесь вантаж був переданий іспанським службам з надзвичайних ситуацій.
    Літак мав вилетіти з Бухареста у суботу, але політ було перенесено через
    технічну проблему. Відповідні маски були передані іспанцям з резерву засобів
    індивідуального захисту, необхідних для медичних контрзаходів у боротьбі з епідемією
    COVID-19, створеного у
    Румунії за кошти з гранту від Єврокомісії на суму 10 мільйонів євро. Усі матеріали
    поставлені в розпорядження держав-членів через Механізм цивільного захисту ЄС.

  • 2 травня 2020 року

    КОРОНАВІРУС
    – Румунія ще не досягла піку коронавірусної епідемії, а момент пом’якшення
    режиму обмежень багато в чому залежить від того, яким чином населення
    дотримуватиметься правил соціальної дистанції 1, 2 і 3 травня та, можливо,
    наступного тижня, – заявив міністр охорони здоров’я Нелу Тетару. За його
    словами у Румунії все ще спостерігаються спалахи COVID-19, водночас, станом на
    сьогодні, на коронавірус хворіють 1300 медичних працівників. Міністр продовжує
    службові перевірки у лікарнях на північному сході країни, аби оцінити їхню
    здатність впоратися з поточною ситуацією в сфері охорони здоров’я. Тим часом, ще 11
    румунів, хворих на новий коронавірус, померли сьогодні, а загальна кількість
    летальних випадків сягнула 755 осіб. За даними Групи стратегічної комунікації
    станом на 2 травня загальна кількість підтверджених випадків зараження
    коронавірусом у Румунії становить 12.730 осіб, з них вже одужали і були
    виписані 4547 осіб. 265 пацієнтів у важкому стані перебувають у відділеннях
    реанімації та інтенсивної терапії для інфекційних хворих. За кордоном до тепер
    коронавірус було підтверджено в 2.349 румунів, найбільше в Італії, також в
    інших країнах померли 93 громадяни Румунії. Так само, з 2
    травня влада продовжила на ще 13 днів до 14 травня заборону на польоти в і з
    Австрії, Бельгії, Швейцарії, США, Сполученого Королівства Великобританії та
    Північної Ірландії, Нідерландів, Туреччини та Ірану. З іншого боку,
    Міністерство оборони Румунії оголосило, що сьогоднішній політ літака
    румунських ВПС, який повинен був доставити до Іспанії 90 тис. захисних масок
    типу FFP 2, був відкладений на неділю через технічні проблеми. Румунський
    департамент з надзвичайних ситуацій отримав від Європейської Комісії десять
    мільйонів євро для придбання матеріалів, необхідних у боротьбі з пандемією.
    Вони будуть поставлені в розпорядження держав-членів через Механізм цивільного
    захисту ЄС.

    ЗМІ – Європейський
    Союз у суботу висловив стурбованість обмеженнями свободи преси у деяких країнах під час пандемії коронавірусу та
    наголосив, що хвороба підкреслила важливість роботи журналістів Верховний представник ЄС Жозеп Боррелль
    заявив, що практика припинення
    Інтернет-зв’язку та закриття веб-сайтів поширюється і розкритикував кампанії з дискредитації, фінансового тиску та
    напади урядових чи партійних ЗМІ, які «занадто часто» змушують журналістів до самоцензури. «У часи невизначеності, більше ніж коли-небудь доступ до життєздатної та різної інформації, без втручання та впливу, є
    вирішальним і сприяє збільшенню стійкості суспільства», – сказав він. Жозеп Боррелль також зазначив, що ЄС
    також веде боротьбу з дезінформацією щодо коронавірусу, шляхом просування надійних джерел, придушенням
    неправдивої чи оманливої ​​інформації та видалення незаконного вмісту.




    ОСВІТА -
    Міністр освіти Румунії Моніка Анісіє не виключає, що школи залишаться закритими
    й у вересні, і заявила, що до того часу буде зроблено все, щоб усі діти мали доступ
    до онлайн-навчання. В інтерв’ю приватному каналу румунського телебачення
    вона сказала, що Міністерство освіти також підготує відео-уроки для всіх
    класів, додавши, що найскладнішим було знайти необхідний для цього простір. Освітній
    процес не буде відновлений цього навчального року для більшості учнів та
    студентів, заявила очільниця Міносвіти. За певних умов до школи прийдуть лише
    учні 8-их та 12-их класів для проходження Національної підсумкової атестації по
    звершенню базової середньої освіти (у 8 класі) та повної загальної середньої освіти (у
    12 класі).




    ТУРИЗМ – Міністр
    фінансів Румунії Флорін Кицу оголосив, що наступного тижня зустрінеться з
    представницькими організацій в галузі туризму, сфери яка сильно потерпає від заходів,
    вжитих владою щодо запобігання поширенню пандемії COVID 19. Міністр зазначив,
    що крім пільг, наданих в рамках програми МСП Інвест, тобто виплати технічного
    безробіття та відстрочки за відсотками банківських кредитів, туроператорам потрібні
    додаткові конкретні заходи для відновлення діяльності. Представники туристичних
    агентств оцінили збитки в цій галузі приблизно в 60 мільйонів євро, лише за 1
    травня, коли в Румунії традиційно стартував літній сезон. За минулорічними
    даними, у цей період на румунському чорноморському узбережжі відпочивало понад
    30 тис. туристів.


    МАРАФОН – 150
    учасників благодійного забігу «Ультрамарафон Аутизм 24 години Чорне море» пробіжать
    щонайменше 100 км кожен у своєму помешканні, починаючи з суботи, – повідомили
    організатори заходу у прес-релізі, надісланому агентству AGERPRES. Вперше в
    історії змагань подія відбувається не на пляжі курорту Мамая, на румунському
    узбережжі Чорного моря, а вдома у кожного учасника, через кризу, спричинену
    пандемією Covid-19.
    Учасники бігтимуть до неділі заради збору коштів необхідних для фінансової
    підтримки дітей, хворих на аутизм, котрі в цей період ізольовані вдома і не мають можливості продовжити лікування.

    БАНКИ – Румунські фізичні та
    юридичні особи можуть подати клопотання про надання відстрочки у сплаті
    відсотків за користування кредитом до середини цього місяця. Таку можливість їм
    надає щойно прийнята термінова постанова уряду. Відповідні клопотання можуть
    бути надіслані електронною поштою, повідомлені телефоном, на папері або шляхом заповнення онлайн-форми. За даними Румунською асоціацією банків, приблизно 260 тис. індивідуальних
    клієнтів та 10 тис. компаній подали заявки на відстрочку сплаті банківських
    відсотків за кредитом. В установі зазначають, що відстрочка має бути схвалена
    лише для тим, хто дійсно має фінансові труднощі через пандемію, щоб не впливати
    на ліквідність та платоспроможність банківської системи. Румунські банки мають
    приблизно 1,5 мільйона клієнтів-фізичних осіб та 100 тис. – юридичних осіб.

  • Смерть антикомуністичного символу

    Смерть антикомуністичного символу

    Румунський письменник і антикомуністчний діяч Паул Гома помер у
    віці 84 роки у лікарні в Парижі, де його госпіталізували через
    зараження новим коронавірусом. За словами короля Міхая І, у 2017 році та професорки Дойни Корня, у 2018 році, зникає ще один із зразкових прихильників румунського
    антикомуністичного опору. Паул Гома народився
    в 1935 році в Бессарабії (на сході) в сім’ї вчителів, які через п’ять років
    знайшли притулок у зменшеній Румунії
    після анексування Радянським Союзом східних територій. Паул Гома був заарештований у 1956 році та засуджений до
    двох років позбавлення волі з подальшим примусовим проживанням до 1963 року. У
    1977 році політична поліція режиму «Секурітатя» знову
    допитувала і катувала його за критику
    диктатури Ніколае Чаушеску.




    Його практично вигнали до Франції, а комуністи відкликали йому румунське
    громадянство. У Парижі він було об’єктом
    замаху на вбивство з пасткою- посилкою, підготовленим Секурітатя. Паул Гома є
    автором понад 30 томів художньої літератури, меморіалістики та історіографії. Невтомний памфлетист, він
    не шкодував себе від власного сарказму. Паул Гома в одному з рідкісних інтерв’ю
    Радіо Румунія зазеачив: «Мене носили
    хвилі історії. Я був не бунтівником, а просто тим, хто терпів, як бессарабець,
    як біженець і як нормальна людина. Який почувши чи сказавши йому хтось, що йому
    не підходило чи здавалося не правдою, він сказав: ні, це неправда.




    Паул Гома завжди буде ім’ям, яке викликало надію та посилювало опір у наших
    душах, – зазначає прем’єр-міністр, ліберал Людовик Орбан у повідомленні про
    смерть антикомуністичного активіста. І Королівська родина Румунії шкодує про відхід
    у вічність письменника, про якого
    стверджує, що він був однією з емблематичних постатей інтелектуального
    опору проти диктатури.

  • Вшанування пам’яті жертв Румунської революції

    Вшанування пам’яті жертв Румунської революції

    Тисячі бухарестських жителів вийшли на вулиці в неділю ввечері,
    щоб віддати шану пам’яті співвітчизників, загиблих під час антикомуністичної революції 1989 року. Марш, до якого приєдналися президент Клаус Йоганніс та прем’єр-міністр Людовик
    Орбан, пройшов центральними бульварами- місця боїв 30 років тому. Посли США Адріан Цукерман та
    Сполученого Королівства Ендрю Ноубл були також серед тих, хто читав імена
    загиблих героїв, під час церемонії, організованої перед штаб-квартирою
    колишнього центрального комітету комуністичної партії. Це місце, звідки 22 грудня 1989 року під тиском сотень тисяч протестуючих
    комуністичний диктатор Ніколає Чаушеску втік на вертольоті. Затриманий, засуджений судом і розстріляний 25 грудня, у казармі в Тарговіште (південь), він залишив за собою зруйновану і криваву країну, але
    також багато загадок, не вияснених
    ні на сьогоднішній день.




    Під час румунської революції життя
    втратили 1142 людини, понад 3000 отримали серйозні поранення, а кілька сотень
    людей були незаконно затримані та катовані. Більшість загиблих та поранених зареєстровано після втечі Чаушеску. У той час цих
    жертв відносили до так званих терористів, лояльних диктатурі, ідентичність яких так і не була встановлена.
    Однак військові прокурори, які надіслали Справу Революції до суду, звинуватили їх у створенні
    справжнього терористичного психозу, який спричинив втрату людських життів, та сприйнятого тоді політичним лідером
    зміни режиму – колишнього міністра Чаушеску 1970-х, який потім був
    віддалений, Іон Ілієску
    – та його співробітники.Бійня, яка повинна була легітимізувати нову владу, мала очікуваний ефект.


    У травні 1990 р,. на перших після грудневих вільних
    виборах Іон Ілієску набрав 85% голосів у
    першому турі президентських виборів. І його партія, що називалась Фронтом національного порятунку, неоднорідна сумішш автентичних революціонерів та комуністів, виборола дві третини місць у
    новоствореному парламенті. Прокурори також стверджують, що команда Ілієску була
    сформована як дисидентська група, яка мала на меті усунути колишнього
    президента Ніколає Чаушеску, але утримати Румунію у сфері впливу СРСР.




    Нинішній глава держави Клаус Йоганніс підтвердив, що винуватці за
    тодішні насильства
    повинні бути притягнуті до відповідальності. Він закликав усіх румунів чітко та
    відверто говорити про грудень 1989 року та оцінив, що найкращим способом
    проти забування є згадування
    тих подій. У суботу, через кілька годин після складення присяги на другий термін, президент нагородив
    Асоціації, що представляють революціонерів 1989 року, колишніх
    антикомуністичних політв’язнів та жертв комунізму. Він пообіцяв, що буде
    продовжувати кампанію за збереження національної пам’яті, вшановувати жертви
    румунських героїв та захищати цінності демократії та верховенства права.

  • Румунська революція розпочалася в Тімішоарі

    Румунська революція розпочалася в Тімішоарі

    30 років тому в Тімішоарі, на заході
    Румунії, спалахнули перші антикомуністичні протести проти режиму на чолі з
    Нікоале Чаушеску, які потім поширились на всі міста країни. У період з 16 по 20 грудня 1989 року
    відбулася «Тимішоараська революція», а 21 грудня вважається першим днем
    революції в Бухаресті. Багато революціонерів взяли участь учора у Марші свободи, відновивши шлях, яким вони пройшли три десятиліття тому. Вони пригадалидні, в яких загинуло понад 100 людей,
    близько 400 отримали поранення та 1000 заарештовано.




    Історик Адріан Калі пригадує, як він переживав революцію на вулицях Тімішоари. Адріан Калі:Бійня, криваві протести, мертві, поранені, знищення, сльози радості за нову Румунію, яка
    народилася тоді з
    крові та попелу.


    Революціонери висловили своє
    невдоволення тим, що не всі винуватці були покарані за злочини, що
    сталися в грудні 1989 року. Віорель Сас розповідає,
    як через три десятиліття він бачить румунську революцію: «Незавершену. На жаль, багато речей все ще не
    розв’язано. Одна з них, надзвичайно болісна, – це покарання винних за спробу
    придушити революцію та загиблих після втечі Чаушеску, коли всі державні репресивні установи
    заявили через своїх лідерів, що вони на боці революції».


    І колишній революціонер Іоан Саву розповідає, що він відчував 30 років тому:Тоді, у грудні 1989 року, знаходячись
    на площі Перемоги
    100 000 людей, а може й більше, зрозуміли вимір нашої свободи.


    Пам’ятні події продовжуються цими
    днями покладанням вінків на кладовищі Героїв у Тимішоарі та заходами, присвяченими румунській революції. Цілий тиждень
    відбудуться виставки живопису, презентації книг, концерти, присвячені
    румунській революції, а також фотовиставки. Відбудуться богослужіння та
    панахиди, а ввечері
    запалять лампадки із зображенням героїв-мучеників, на сходах собору, в яких братимуть
    участь революціонери та нащадки загиблих під час Революції. У вівторок буде
    день жалоби в Тімішоарі. Нащадки героїв-мучеників організовуватимуть, як і
    кожного року, з
    19 по 21 грудня паломництво до Бухареста та міста Слатіна (південь), слідом за спаленими в крематорії під час Революції, а 20
    грудня святкуватиметься день, коли Тімішоара стало першим вільним від комунізму містом в Румунії.


    Історик Константин Корняну, науковий директор Інституту румунської революції, каже,
    що вся Європа чекала зміни режиму в Румунії. Константин Корняну: «В основному це було величезне
    очікування і стало реакцією на те, що сказав тодішній президент Франції Франсуа
    Міттеран. 23 листопада 1989 року в Європарламенті він сказав, що ми
    чекаємо голосу румунського народу, тому що всі інші народи вийшли на вулиці у Празі, у Варшаві, у Східному Берліні, у
    Будапешті, у Софії. Румуни залишилися самими, і тоді всі зверталися до нас, всі
    чекали, щоб побачити, що відбувається і як це відбудеться в Бухаресті, якщо ми зможемо щось
    зробити. Нам вдалося щось зробити, ціна була величезна. Загиблі та поранені румунської революції, заарештовані в Тімішоарі були катовані ,
    ті, хто втратив життя, спалені в Крематорії, які не були угорськими шпигунами, але були
    громадянами Тімішоари, чоловіки, жінки, діти.»


    Слід зазначити також, що 1989 рік поклав край
    комуністичним режимам у країнах Центральної та Східної Європи, а Румунія була
    єдиною екс-комуністичною країною, в якій перехід до демократії був здійснений
    насильством, масштабними вуличними протестами та боями і в яких лідери старого режиму були страчені.





  • Національний день Румунії

    Національний день Румунії

    1 грудня – Національний день Румунії стало офіційним святом після
    антикомуністичної грудневої революції 1989 р., і знаменує завершення в кінці Першої світової війни, 1918 р., процесу створення румунської унітарної
    національної держави, коли під владу Бухареста перейшли всі провінції з переважно румунським населенням, що перебували у складі сусідніх багатонаціональних імперій.
    Це найбільш хвилююче свято румунської нації та символ свободи, це також свято демократії, наших основних прав і
    свобод, оцінив глава держави Клаус Йоганніс, який взяв участь у традиційному військовому
    параді в Бухаресті, а
    потім провів прийом до
    Національного дня, шляхом якого було відзначено 101-у річницю Великого Об’єднання.


    Президент нагадав, що цього року
    виповнюється три десятиліття від антикомуністичної грудневої
    революції 1989 року.
    Румуни захищали демократію на вулиці, а також у виборчій кабінці, нагадав Клаус
    Йоганніс, додавши, що хоче, щоб ті, хто тепер живе за кордоном, повертались до Румунії: Велике
    Об’єднання – це наше
    свято, незалежно від того, де ми є. Я хотів би, щоб румуни, які проживають тепер у різних куточках земної кулі,
    повернулися додому, знайшли тут функціональну Румунію, нормальну країну, яка
    дасть їм шанс на краще майбутнє та забезпечить їм пристойний рівень життя. Я вважаю, що це бачення може
    одного дня стати реальністю і від нас залежить зробити це можливим.




    На параді в Бухаресті, на якому були присутні тисячі людей, включаючи важливих
    політичних лідерів та особистостей румунського суспільства, пройшли маршем
    близько 4 тис. румунських
    військових та фахівців, а також з 20 країн-союзників чи країн-партнерів. Столичним небом
    пролетіло 50 літаків, а на землі було представлено понад 200 одиниць військової техніки. Свято продовжилося в центрі країни,
    в Алба- Юлії, символ
    Великого Об’єднання, під девізом «Перший рік нового століття». Присутній
    на урочистостях, прем’єр-міністр Людовик Орбан
    звернувся до присутніх: Привіт, брати румуни! У мене просте послання, яке вигукували після кожної точки декларації:Ура , Ура, Ура! Хай живе Велика Румунія!


    Також відбувся Те Деум у Соборі Возз’єднання, відслужений представниками Румунської Православної Церкви, а потім військовий
    парад, у якому
    взяли участь 1400
    військових та працівників Міністерства внутрішніх справ. Національний день
    відзначався у всіх містах країни, а також поза її межами, де живуть мільйони румунів, не забуваючи про свою
    країну. І румунські солдати, котрі беруть участь у місіях в Афганістані, Західних Балканах, Малі та Іраку, а також ті, хто перебуває в місії в Польщі, були
    задіяні у військових
    церемоніях.




    У Бухаресті, у посланні з
    нагоди Національного дня, президент Сенату Теодор Мелешкану наголосив, що свято виносить на перший план ідеали об’єднання, процвітання, свободи, яких ми
    повинні плекати і дотримуватися, щоб зробити Румунію сильною. У свою чергу, президент Палати
    депутатів Марчель Чолаку закликав румунів залишатися об’єднаними, щоб усунути усі перешкоди і, таким чином, довести Румунію там де вона заслуговує бути.

  • Телебачення і суспільство в ’60-х-’70-х роках ХХ сторіччя

    Телебачення і суспільство в ’60-х-’70-х роках ХХ сторіччя




    У період між 1945 і 1989
    роками румунські ЗМІ були повністю підпорядковані комуністичній владі. Процес
    був поступовим, але послідовним. У середині 40-х років були підпорядковані друковані
    засоби масової інформації та радіо, а телебачення з’явилося в умовах, коли все
    контролювалося державою. Румунські засоби масової інформації мали переважно
    пропагандистський характер, однак телебачення, засноване в 1957 році,
    намагалося бути ближче до соціальних реалій, багато передач, робилися за
    західними прикладами.




    Журналіст Йон Букеру був
    віце-президентом Телерадіокомпанії Румунії на початку 1970-х років. Маючи досвід
    роботи в друкованій пресі, призначення на цю посаду на телебаченні він сприйняв
    як професійний виклик. В інтерв’ю Центру усної історії Румунського радіо,
    записаному в 2003 році Йон Букеру розповів, що телебачення стало інвестицією в
    спробі залучити Румунію до світу. «Так сталося, що в 1970-му році я почав
    працювати на телебаченні. Пригадую, що це було, коли завершилося будівництво
    нового телецентру по вулиці Каля Доробанцілор, на той момент один з
    найсучасніших телецентрів у цій частині Європи, звичайно, оснащений новітніми
    пристроями та найкращим на той час обладнанням. На жаль він не був точно розрахований,
    тобто, коли його спроектували і побудували, передбачався обсяг близько 50-55
    годин на тиждень: ефір, виробництво та мовлення. Для цього обсягу телецентр був
    ідеальним, функціональним, з великими студіями, а трьох виробничих студій на той
    час було достатньо. Дуже швидко цього виявилося недостатнім через стрімке
    зростання телебачення. Я мав взяти на себе всю журналістську діяльність, тобто
    всі журналістські програми, соціальну тематику, все, що припускало репортажі за
    винятком «Новин» та економічних програм.»




    Звичайно, що головною
    місією державного телебачення була пропаганда на користь режиму. І Букеру не
    приховував цього. «Від віце-президента очікували координації й орієнтації
    деяких секторів і, звичайно, політико-ідеологічної орієнтації програм та необхідних елементів культурної орієнтації, які, треба сказати, що в
    той час, у 69-му – 70-му роках, всі добре розуміли. Згодом весь процес зазнав
    дуже швидкої, дуже стрімкої, драматичної і навіть трагічної деградації. Коли я почав
    працювати на телебаченні, крім загальної орієнтації установи, яка була партійним
    ЗМІ, як, до речі, всі ЗМІ, перша стаття Конституції передбачала партійне управління
    у всіх секторах діяльності, особливо в галузях, зарахованих до духовного,
    культурного, політичного, ідеологічного життя. Я не думаю, що хтось може казати,
    що можна було працювати у румунській пресі до 1989 року, не працюючи в
    партійній пресі! Звичайно була величезна різниця між тим, як цей принцип
    застосовується, скажімо в журналах «ХХ сторіччя» або «Літературна Румунія»,
    хоча «Літературна Румунія» мала певну роль органа Спілки письменників, і,
    скажімо, Телерадіокомпанія. Але по суті це було те ж саме.»




    У 70-х роках програмна продукція румунського телебачення досягла 117 годин на
    тиждень, що є вражаючою цифрою для його тодішніх можливостей, але дуже скромною порівняно із
    західним телекомпаніями. Незважаючи на це, телебачення набуло культурно-освітньої функції. Йон
    Букеру. «Репертуар фільмів, хоча частка кіно була меншою ніж на західних телеканалах, навіть суспільних, був дуже акуратним. Він був дуже добре обставлений ​​цінностями. Серіали, як правило,
    були добре підібрані, і ми були серед великих споживачів телесеріалів типу BBC. Цікаво, наприклад,
    що серіал «Сага про Форсайтів» транслювався у Бухаресті, перш ніж його транслювали в Парижі. Французи ще не купили «Сагу про Форсайтів»від англійців, коли
    румунське телебачення вже транслювало цей фільм. Програми іноземних мов почалася теж в 70-х роках, коли я
    прийшов туди з мандатом на впровадження проекту використання телебачення у
    вивченні іноземних мов.»





    Соціальні передачі також
    були надзвичайно популярними в ’70-х роках, коли ще було трохи свободи
    вираження поглядів, яка була повністю заборонена протягом наступного
    десятиліття. Йон Букеру розповів про дві дуже популярні соціальні передачі, «Рефлектор»
    і «Соціальне розслідування». «Я був відповідальним за «Рефлектор» від
    керівництва установи. Ця передача тоді транслювалася двічі на тиждень, а «Соціальне
    розслідування» транслювалася щонайменше раз на два тижні. «Рефлектор» мав 20,
    іноді 25 хвилин, а «Соціальне розслідування» сягало 50 хвилин і навіть години.
    Ці дві передачі стали справжнім соціальним інститутом: люди зверталися до редакцій
    «Рефлектора» і «Соціального розслідування». Журналісти першої передачі, яких було п’ятеро, були подібними до прокурорів, які виконували свої обов’язки на
    базі суспільного мандату. Вони вели особисту кореспонденцію, до них зверталися
    люди, які не мали жодної іншої надії, або навіть установи, які вичерпали усі юридичні
    можливості врегулювання судових спорів з приватними особами та іншими
    установами.»




    Але
    наприкінці 1970-х років румунське телебачення почало втрачати свою
    привабливість, а його програми стали все більш докучливими і спрямованими на
    звеличення особистості Ніколая Чаушеску. Проте у ’60-х роках і особливо в 70-х тамтешні
    журналісти довели, що якби мали свободу, вони могли професійно займатися своєю справою.