Tag: Україна

Дестабілізація України є небезпечною не тільки для Румунії, уся Європа відчує її наслідки, – заявив у середу Президент Румунії Траян Бесеску. Він сказав, що у четвер на Раді ЄС із закордонних справ у Брюсселі, центральною темою якої буде ситуація в Україні, Румунія погодиться із запровадженням санкцій відносно осіб, відповідальних за застосування надмірної сили у Києві.

Президент Румунії підкреслив, що сьогодні зарано говорити про економічні санкції проти України, яка опинилася у надзвичайно складному економічному становищі. Траян Бесеску сказав, також, що Румунія може прийняти приблизно 3500 біженців з України.

Водночас глава румунської держави знову закликав українського президента Віктора Януковича не застосовувати надмірну силу, а лідерів опозиції – відокремитися від екстремістських груп, які провокують сили правопорядку.

Президент Румунії Траян Бесеску висловив глибоку стурбованість хвилею насильства і загибеллю людей в результаті зіткнень на вулицях Києва, де протестувальники Євромайдану стикаються з внутрішніми військами, – зазначається в прес-релізії Адміністрації Президента.

«Румунія пережила насильницьку конфронтацію, під час Революції 1989 більше 1000 осіб загинули в боротьбі за свободу і демократію. Ми зрозуміли тоді, що насильство не є рішенням і що варіанти слід шукати шляхом демократичного діалогу», – зазначається у комюніке.

Президент Траян Бесеску закликав Президента України Віктора Януковича не вдаватися до використання сили та не видавати накази про репресивні заходи проти протестувальників. Такий крок не може бути демократичним рішенням кризи довіри до нинішньої парламентської більшості.

Продовження насильницького придушення демонстрантів призведе, безумовно до ескалації зіткнень і не може бути рішенням для виходу з кризи, яку переживає Україна. Президент Румунії Траян Бесеску закликає, водночас, Президента України Віктора Януковича знайти рішення шляхом діалогу, щоб запобігти збільшенню кількості жертв в Києві та в інших регіонах України .

Криза в Україні є найбільшою кризою поблизу румунського кордону в останні роки, – заявив в інтервю Румунській службі Радіо Франс Інтернасьональ сенатор Соціал-демократичної партії та екс-міністр закордонних справ Румунії Мірча Джоане. Він вважає, що ми є свідками одного з найбільш складних геополітичних моментів у відносинах між Сходом і Заходом, після розпаду СРСР.

Мірча Джоане сказав, що «з румунської точки зору це найбільша криза на румунському кордоні в останні роки. Цю кризу, спіраль насильства і ризик дестабілізації нашого найважливішого сусіда і важливої країни на європейському та світовому рівні можна порівняти із ситуацією в колишній Югославії, у Придністровї або з російським вторгненням в Грузію в 2008 році. Ми глибоко стурбовані і ця стурбованість виправдана.»

Багатолюдні протести, обложені або зайняті урядові будівлі, зруйновані статуї і, у відповідь, жорстокі дії правоохоронних органів, що призвели до загибелі або поранення людей, арештів у лікарнях, викрадень і тортур. Восени, коли президент Віктор Янукович в останній момент відмовився підписувати угоди про асоціацію та про вільну торгівлю з Європейським Союзом, віддавши перевагу відносинам з Росією, Київ та поступово майже вся Україна перетворилися практично на поле битви між прозахідними протестувальниками і міліцією про-російської влади. Як і слід було очікувати, відповідна ситуація, викликала реакції з боку Євросоюзу і США, які звинуватили українську владу в ескалації насильства.

Президент Європейської комісії Жозе Мануель Баррозу попередив, що використання насильства може мати серйозні негативні наслідки на відносини між Брюсселем і Києвом. Американське посольство в Києві повідомило, що Вашингтон скасував візи українських чиновників, причетних до застосування сили проти демонстрантів. У Москві, натомість, правляча еліта переконана, що запеклі зіткнення між демонстрантами і спецпідрозділами МВС були організовані і фінансуються Заходом. Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров звинуватив Євросоюз у підтримці того, що він назвав “погромами”, вчиненими опозицією в Києві. Заступник глави Адміністрації Президента Російської Федерації, прес-секретар глави держави Дмитро Пєсков навіть ствердив, що нагнітаючи загострення подій в Україні, Захід намагається політично дискредитувати зимові Олімпійські ігри в Сочі, оскільки заздрить Росії, яку він бачить “сильною, успішною, багатою і здоровою”.

Дан Дунгачу, фахівець у сфері геополітики в колишньому радянському просторі, вважає, що в Україні вирішується не лише проблема внутрішньої політики, а й приналежність до певної моделі цивілізації: “На мою думку, події, які відбуваються в цей час у Києві найкращим чином ілюструють те, що східний “розрив” досі не осів. Суперечки в цьому регіоні мають геополітичні наслідки з нульовим результатом: що отримує одна сторона, втрачає інша. Зараз на наших очах відбувається фіксація кордону євроатлантичного простору, або, якщо подивитися зі сходу, фіксація кордону східного простору, чи, як люблять в Москві говорити, ближнього зарубіжжя. Саме це відбувається зараз в Києві, якщо подивитися з достатньо далекої відстані.”

Відставка уряду Миколи Азарова, який застосував силу проти мирних демонстрантів, скасування антидемократичних законів і створення комісії з внесення змін до Конституції стали основними поступками влади для для розрядження ситуації в країні. Голова громадської організації «Буковинський мистецький центр відродження та сприяння розвитку румунської традиційної культури» Юрій Левчик, є одним з близько півмільйона етнічних румунів, які проживають в Західній Україні. Він прокоментував нинішню ситуацію в Україні: “До тепер нічого не було вирішено і попри незначні досягнення, такі як відставка Азарова і скасування законів, прийнятих 16 січня, люди не заспокояться, оскільки перестали довіряти чинній владі. Люди надто часто були обмануті. Влада, так само, багато разів змінила свою позицію, і люди сповнені рішучості йти до кінця, особливо тепер, коли опозиція окреслює більш чіткі плани боротьби з чинною владою.”

Аналітики бухарестського центру запобігання конфліктам попереджають, що нездатність влади зняти соціальну напруженість може призвести до громадянської війни, яка може протиставити Західну Україну, завжди орієнтовану на Захід, Східній Україні, де зосереджене російськомовне і проросійське населення. Деякі експерти не виключають сценарію розколу України, але професор Дан Дунгачу не поділяє цю апокаліптичну думку: “Жодна із двох конфліктуючих сторін в Україні, і та що зорієнтована на Захід і та що тягне на Схід, врешті решт не зможуть йти до кінця, тому що кінця немає. Теоретичним кінцем є розкол України на дві частини, але на даний момент такий сценарій, на мій погляд, абсолютно нереальний, тому що ніхто, ні схід, ні захід, не можуть взяти на себе відповідальність за подібну катастрофу, яка може мати великі соціальні, політичні, економічні наслідки. Ніхто на цей час до цього не готовий. Таким чином ситуацію слід розглядати крізь призму наступного запитання: як знайти рівновагу між позиціями обох частин України, які, як я вже сказав, дивляться в різні сторони? І ця рівновага має бути знайдена якнайшвидше, щоб уникнути нагнітання ситуації в Києві до межі, якої ніхто не хоче.”

Відомий американський експерт і засновник аналітичного центру «Стретфор» Джордж Фрідман, відзначає, що своєю стратегічною позицією, а також сільськогосподарськими і мінеральними ресурсами, Україна є життєво важливою для оборонної системи Росії. І, тому він сумнівається, що Москва погодиться колись віддати цю країну Заходу. Малоймовірно, що події в Україні спричинять вирішальні геополітичні зміни, – каже Фрідман, – але вони є відмінним прикладом того, як політична криза в країні, що має вирішальну стратегічну роль, можуть вплинути на міжнародну систему в цілому.

Президент Румунії Траян Бесеску, в ході 50-ої Мюнхенської конференції з безпеки, закликав свого українського колегу Віктора Януковича не використовувати збройні сили проти демонстрантів. «Використання армії для заспокоєння ситуації може обернутися катастрофою для безпеки України. Я закликаю президента України не посилати армію на вулиці», – сказав Траян Бесеску.

У цьому контексті глава румунської держави наголосив на необхідності «більш змістовного підходу» до перспективи приєднання країн Східного партнерства до ЄС. «Потрібен більш змістовний підхід. Не можна запрошувати да асоціювання і казати, що це не є гарантією вступу до ЄС. Гадаю, що ЄС повинен бути більш потужним у створенні перспективи вступу до ЄС», – заявив Президент Румунії в Мюнхені.

Траян Бесеску токнувся в Німеччині і питання заморожених конфліктів. «Іншою проблемою є те, що в чотирьох із шести країн Східного партнерства є заморожені конфлікти. Потрібно знайти рішення для всіх цих країн, щоб назавжди врегулювати заморожені конфлікти. Ці держави не матимуть перспективи членства в ЄС, якщо вони не врегулюють ці конфлікти», – вважає президент Бесеску.

Для тих, хто можливо забув, серйозна політична криза в Україні була викликана відмовою режиму на чолі з президентом Віктором Януковичем підписати угоди про асоціацію та про вільну торгівлю з Європейським Союзом. Оголошення було зроблене в листопаді, незадовго до саміту Східного партнерства, що відбувся у Вільнюсі.

Переорієнтація української влади з Європи на Росію викликала здивування серед партнерів ЄС і невдоволення серед проєвропейських українців. По мірі посилення кризи ставка конфлікту між владою і прозахідною опозицією вийшла за межі стратегічних векторів зовнішньої політики і ототожнюється із самою демократією.

Це тому, що, як правило, на переважно мирні вуличні протести, влада Януковича відповіла законодавчим пакетом, спрямованим на обмеження права на протести. Прийняття цих законів обурило демонстрантів і призвело, з одного боку, до поширення протестів на інші міста, а в Києві до запеклих зіткнень між протестуючими і силами безпеки, внаслідок яких загинули люди, багато мітингувальників було поранено, і сотні – заарештовано. Під тиском вулиці і Заходу, український парламент скасував суперечливі “драконівські” закони, що обмежують права та свободи громадян.

Сполучені Шатати Америки, стурбовані, як і Європейський союз, вибуховою ситуацією в Україні, привітали крок назад, зроблений Верховною Радою та відставку премєр-міністра Миколи Азарова, що прокладає шлях до політичного врегулювання кризи. Торкаючись цієї теми у промові про стан держави, президент США Барак Обама заявив, що Вашингтон відстоює принцип, згідно якому кожен народ має право вільно і мирно висловлювати свою думку і повинен мати можливість сказати своє слово в питанні майбутнього власної держави.

Для Канади, однак, країни, яка першою визнала незалежність України в 1991 році, рішення влади в Києві поки що є недостатніми. Отже, Оттава вирішила заборонити в’їзд на територію канадської держави лідерів, що беруть участь у репресіях проти демонстрантів.

У Бухаресті, Міністерство закордонних справ Румунії заявило, що постійно і уважно стежить за розвитком подій в Україні та спостерігає за ситуацією румунської громади. У даний час, ніякого ризику для румунів в Україні не відмічено, – уточнило румунське МЗС. Воно виступає на користь діалогу як єдиного засобу врегулювання кризи і підкреслює, що й надалі братиме активну участь у дискусіях щодо України в рамках європейських та євроатлантичних установ.

Протести проти дій влади у Києві мало-помалу охоплюють всю Україну. Акція протесту, що “соромязливо” почалася у листопаді, на перший погляд без жодних шансів на успіх, була проявом незгоди українців з рішенням уряду не підписувати угоди про асоціацію та про вільну торгівлю з ЄС, надаючи перевагу відносинам з Москвою.

Тепер, однак, протести вийшли далеко за межі столиці та західних регіонів країни, традиційного оплоту прозахідної опозиції, охопивши й східні та південні міста, переважно проросійські. Крім того, після загибелі кількох осіб у сутичках між протестувальниками і загонами міліції спеціального призначення, вимоги радикалізувалися, виключаючи будь-яку форму компромісу з президентом Віктором Януковичем.

Запропонувавши опозиції сформувати уряд, президент поставив своїх опонентів в делікатне становище, показавши себе як політика, готового йти на компроміси, але не задовольнивши, по суті, вимоги опозиційних сил, – стверджують оглядачі, цитовані засобами масової інформації. Лідери опозиції, відчуваючи силу натовпу на вулицях, перейняли вимоги людей і відкидають спроби домовитися президента, який дискредитував себе тим, що допустив кровопролиття.

Віктор Янукович запропонував Віталію Кличку та Арсенію Яценюку посади премєр-міністра і віце-премєра та висловив готовність повернутися до змін Конституції 2004 року. Опозиція вимагає, однак, перетворення України на парламентську республіку і проведення дострокових президентських виборів.

Стурбований ескалацією протистояння поблизу свого східного кордону, Європейський Союз відчув необхідність у понеділок почати пошук компромісного рішення, закликаючи до стриманості як владу, так і опозицію. Брюссель засудив погіршення ситуації із захистом прав людини, арешти в лікарнях, випадки зникнення і тортури людей та вважає, що припинення цих методів є істотною умовою для відновлення довіри між владою і суспільством. З іншого боку, Євросоюз закликав лідерів української опозиції відмежуватися від усіх тих, хто використовує насильство та дотримуватися мирного характеру протестів.

І Румунія, яка має кількасоткілометровий спільний кордон з Україною, висловила глибоку стурбованість з приводу поширення насильства в сусідній країні. Міністерство закордонних справ Румунії закликало до використання діалогу як єдиного способу розвязання нинішньої кризи. Стривоженість офіційного Бухареста подіями в Україні пояснюється і присутністю на заході України етнічних румунів, загальна кількість яких становить майже півмільйона людей.

Продовження зусиль для надання нового імпульсу двостороннім відносинам між Румунією та Україною та зусилля Бухареста з наближення Києва до Європейського Союзу — так можна кількома словами охарактеризувати румунсько-українські міждержавні відносини упродовж минулого року. Сторони продовжили, також, розвиток економічних і транскордонних відносин між двома країнами.

Перший рік третьої декади румунсько-українських дипломатичних відносин продемонстрував щире прагнення як Бухареста, так і Києва до переходу на якісно новий рівень двосторонньої співпраці. Обидві сторони зосередили свою увагу на невирішених питаннях, з особливим наголосом на економіці. Так вже на початку року міністр економіки Румунії Варужан Восганіан мав зустріч з Послом України в Румунії Теофілом Бауером в ході якої обговорив позитивні тенденції розвитку торговельно-економічної співпраці між двома сусідніми країнами, приділивши особливу увагу питанню виконання зобов‘язань України перед Румунією, як країни-учасника у будівництві Криворізького гірничо-збагачувального комбінату окислених руд, в який Бухарест вклав приблизно 800 млн. доларів США. Варужан Восганіан наголосив на тому, що вирішення цієї проблеми було б дуже сильним сигналом для розвитку економічних відносин між Румунією та Україною. Ця проблема стала й центральною темою переговорів між Варужаном Восганіаном і Олександром Каленковим, заступником міністра промислової політики України, в ході візиту румунського міністра до Києва на початку вересня цього року. Сторони дійшли домовленості детально вивчити на рівні експертів можливі взаємоприйнятні шляхи і способи відшкодування Румунії витрат на будівництво криворізького комбінату, щоб вирішити цю проблему на взаємовигідній основі.

У 2013 році все більшого значення набула діяльність у сфері транскордонного співробітництва в різних сферах між прикордонними регіонами Румунії та України, особливо в рамках Європейської політики добросусідства. Однією з центральних подій, спрямованих на поглиблення транскордонного співробітництва став Міжнародний форум економічної співпраці «Буковинський діалог», який пройшов 28 травня в місті Сучава. Ця форма розширеного діалогу, що відбувається щороку, була започаткована в 2011 році з ініціативи Австрії. На цей раз темою зустрічі було: «Еко-Буковина — можливості розвитку», а організатором заходу виступила Сучавська повітова рада. На форумі були присутні посол Румунії в Україні, посол України в Румунії, а також посли Австрії в Румунії та Україні, представники Чернівецької області тощо. Румунський посол у Києві Корнел Йонеску висловив упевненість в тому, що сучасний стан двосторонньої і регіональної співпраці та протяжність спільного румунсько-українського кордону сприятимуть поширенню подібного співробітництва і на інші прикордонні регіони двох країн.

Однак головною подією року в двосторонньому плані став офіційний візит до Бухареста міністра закордонних справ України. 13 вересня глави МЗС Румунії, Тітус Корлецян, та України, Леонід Кожара, обговорили увесь спектр румунсько-українських відносин, євроінтеграційні перспективи України, графік подальших офіційних зустрічей і перемовин, а також визначили подальші шляхи розвитку торговельно-економічного та культурно-гуманітарного співробітництва. Глава румунської дипломатії зазначив, що зустріч була змістовною, висловивши сподівання, що вона стане важливим поштовхом для розвитку двосторонніх відносин між двома сусідніми державами. “Ми вирішили поглибити політичний діалог у наступному році та разом шукати шляхи вдосконалення і підвищення ефективності роботи в існуючих форматах двосторонньої співпраці. Стосовно економічної співпраці, ми дійшли домовленості про необхідність проведення регулярних засідань Спільної комісії з питань економічного, промислового, наукового та технічного співробітництва, як інструмента, здатного сприяти урізноманітненню і збільшенню обсягу товарообігу. Так само ми мали відверту розмову і на тему прав громадян, які належать до національних меншин. Ми розглядаємо шляхи гармонізації наших підходів до забезпечення специфічних прав українських громадян румунської національності та румунських громадян української національності, у відповідності до міжнародних стандартів і позитивного досвіду в цій сфері.” Леонід Кожара, у свою чергу, підтвердив бажання України інтенсифікувати діалог з Бухарестом на всіх рівнях: “Сьогодні відбулись дуже позитивні переговори з моїм колегою. Ми домовились розглянути ті існуючі механізми співпраці, які є на сьогоднішній день, підвищити ефективність роботи міжурядових і міжміністерських механізмів і, там де потрібно, спробувати оптимізувати інституційні елементи наших міждержавних відносин, щоб створити більш надійні й ефективні механізми взаємодії.”

Румунія з прикрістю сприйняла рішення української влади призупинити підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом, що мало відбутися в рамках саміту Східного партнерства у Вільнюсі, – заявив наприкінці листопада глава румунської дипломатії Тітус Корлецян. Він сказав, що це рішення є прикрим як з точки зору європейського інтересу та середньо- і довгострокових інтересів України, так і з точки зору Румунії, тому що Україна є найбільшим сусідом румунської держави, котра завжди була прихильником європейських устремлінь сусіднього народу. Водночас Тітус Корлецян підкреслив подальшу зацікавленість Румунії в створенні європейської, демократичної та процвітаючої України, з якою офіційний Бухарест прагне поглибити двосторонні відносини. І Президент Румунії Траян Бесеску висловив жаль у звязку з відмовою України підписати у Вільнюсі Угоду про асоціацію з ЄС, зазначивши, що непідписання двох угод є провалом Європи, Європи до якої належить і Румунія.

В світлі останніх подій в Україні, сьогодні ми вирішили представити вашій увазі статтю румунського дипломата, доктора політичних наук Валентина Наумеску, присвячену нинішній ситуації в українському суспільстві та перспективі Східного партнерства, що була опублікована в Інтернет-журналі «Contributors».

Не легко бути громадянином країни, яка залишалась за бортом, незалежно від того, під яким кутом подивитися на ситуацію. Драма України, до і після Вільнюса, може викликати лише, по-людськи кажучи, щирі співчуття до народу, приреченого жити в тіні свого великого «захисника» зі Сходу. Геополітика бере жорстокий реванш на нашому континенті після двох десятиліть радісного конструктивізму, інтеграції і просування Заходу на Схід.

Ані повністю європейська, ані фундаментально російськомовна (як сусідня Білорусь, наприклад, яка, принаймні на перший погляд, змирилася зі своєю долею «заручника»), але зі значною частиною громадянського суспільства, яке, на вулиці або ні, розчароване зникненням будь-якої європейської перспективи на середній строк, Україна бореться сьогодні з хронічною нездатністю Східної Європи подолати той стан периферії всіх «імперій», минулих або сучасних.

Після розпаду Радянського Союзу посткомуністичний перехідний період був для українців тривалою і стерильною боротьбою з відсутністю стратегічних перспектив, з тупиками, судомами і внутрішніми кризами, з коливними і стриманими підходами країни, яка, здається, не знаходить свого місця на геополітичній карті початку цього століття. «Помаранчева революція» 2004 року стала захоплюючою спробою, якій у певний момент давали реальні шанси пробити лід залежності від Росії, але яка швидко і сумно зазнала невдачі з різних причин, внутрішніх і зовнішніх.

На мій погляд, рішення президента Януковича не підписувати Угоду про асоціацію з ЄС є не тільки принципово, а й тактично неправильним: він «подає країну на підносі» Росії за мізерну ціну. Якби він пішов шляхом європейців у Вільнюсі, інтерес обох великих сил (Євросоюзу і Росії) втримати Україну в своїй сфері впливу був би значно більшим, а переговори б мали зовсім інший характер. Україна була б більш привабливою, стала б більш важливою ціллю для регіону сусідства. Відхиливши європейський сценарій, Київ тим самим, неявно визнає, що поїздки Януковича до Москви будуть на колінах перед «царем», який може кинути стільки крихт, скільки забажає, тому що українці приймуть будь-яку допомогу, щоб подолати ще одну зиму і ще один вирішальний рік з понад 60 мільярдами накопиченого боргу.

Ані рішення обумовити підписання європейських угод звільненням українським правосуддям Ю.Тимошенко, не було найкращим. Але, з іншого боку, слід визнати, що через незвільнення Юлії Тимошенко Україна зараз не є асоційованим членом Євросоюзу. Європейці зрозуміли в останній момент, в день саміту у Вільнюсі, що такий тиск не є ані реалістичним, ані «принципово європейським» і відмовилися від цієї умови, однак новий підхід не змінив стан речей. Урешті-решт, тема Тимошенко не була вирішальною. Вирішальним фактором було побоювання України, що вона не зможе вистояти економічній помсті Росії.

Україна не має наразі політико-економічної сили, громадянської визначеності і культурних ресурсів, необхідних для очевидного, глибокого, а не лише дискурсивного виходу із сірої зони геополітики континенту, щоб перейти в іншу, більш яскраву і більш цивілізовану. Білбордів і плакатів з проєвропейськими гаслами влади Януковича, встановлених два місяці тому по всій країні, виявилося недостатньо. Перешкоди, які стоять на шляху “втечі” України на Захід надто важкі.

Апокаліптичний сценарій розколу України по лінії схід-захід, культурній лінії розлому, що відокремлює російськомовний регіон від (відносно) про-європейського є досить реальним, хоча й малоймовірним. З іншого боку, дивлячись на карту, не можна змиритися з думкою про теоретичну можливість виникнення напруження сепаратистського характеру так близько від наших кордонів. Згадуючи кривавий розпад Югославії в 90-х роках ніхто не хоче повтору югославського сценарію.

Звичайно, не потрібна велика аналітична витонченість, щоб зрозуміти, що погіршення політичного клімату в Україні, напів-провал Східного партнерства (чотири з шести держав сказали «ні» Брюсселю) і очевидний наступ Росії для відновлення історичного впливу в прилеглих територіях Європейського Союзу, є солідними аргументами для підвищення стратегічного значення Молдови та Грузії. Дефіцитний ресурс – дорожчий (в даному випадку про-західна орієнтація в регіоні). Цілком імовірно, що незабаром ми станемо свідками інтенсифікації боротьби гігантів – Брюсселя і Москви – за ці дві маленькі пострадянські республіки. Доведеться міцно тримати кермо в 2014 році, році важких парламентських виборів на лівобережжі Прута.

Невідомо зараз, який курс візьмуть протести в Києві. Не можна сказати наскільки важкою буде ця зима для українців і наскільки вагомою буде допомога Москви. Невідомо чи прозахідна опозиція має або ні енергію, ресурси і народну підтримку, щоб коли-небудь остаточно повернути дрейфуюче судно України носовою частиною до Брюсселя. Можна тільки припустити, що цей важливий сусід Румунії залишиться ще на довгий час застряглим між двома світами, не належачи повністю і не люблячи щиро жодного з них. (Автор: Валентин Наумеску)

Українська редакція ВСРР не завжди поділяє погляди авторів статей, залишаючи за собою право редагувати матеріали.

Румунія з прикрістю сприйняла рішення української влади призупинити підписання Угоди про асоціацію України з Європейським Союзом, що мало відбутися в рамках саміту Східного партнерства у Вільнюсі, наміченого на 28-29 листопада. Про це заявив минулого тижня глава румунської дипломатії Тітус Корлецян.

Він сказав, що це рішення є прикрим як з точки зору європейського інтересу та середньо- і довгострокових інтересів України, так і з точки зору Румунії, тому що Україна є найбільшим сусідом Румунії, котра завжди була прихильником європейських устремлінь сусідньої держави. Водночас Тітус Корлецян підкреслив подальшу зацікавленість Румунії в створенні європейської, демократичної та процвітаючої України, з якою прагне поглибити відносини, в тому числі в області нацменшин.

Отож рішення офіційного Києва було несподіваним і викликало різні реакції румунських оглядачів та експертів. Чому українська влада відмовляється від асоціації з Євросоюзом і, що змусило Віктора Януковича піти на такий крок? — запитали ми румунського аналітика, директора Інституту міжнародних відносин Румунської академії Дана Дунгачу: “Усе, від парламентських виборів, які наближаються в Україні, до економічних переваг чи недоліків, в тому числі питання безпеки, очевидно було враховано В.Януковичем. Звичайно, коли Юлія Тимошенко буде звільнена без ніяких обтяжень від покарань, застосованих українськими судами, вона стане суспільним ворогом, політичним ворогом номер один Віктора Януковича, з яким останньому буде дуже важко справитись, враховуючи те, що у нього буде ще один потужний ворог, а саме Російська Федерація і президент Путін. Президент Путін, який ставитиметься зовсім інакше до Януковича, який підписав Угоду про асоціацію і повернувся спиною до Росії. Отож поєднання Юлії Тимошенко і Володимира Путіна є “вибухонебезпечним”, як це вже сталося в новітній історії України. Янукович знає це дуже добре.”

Дан Дунгачу вважає, що Україна призупинила процес підготовки до підписання Угоди про асоціацію з ЄС і тому, що Брюссель не дав їй чіткої перспективи євроінтеграції: “Звичайно, європейська інтеграція тягне за собою витрати, великі політичні витрати, тому що адаптація до простору Європейського Союзу вимагає реформ, які, як я вже сказав, припускають великі зусилля і негативно впливають на рейтинги. Потім, звичайно, ми повинні подумати й над іншим аспектом. Хіба це не трохи наївно вимагати від такої країни, як Україна здійснювати реформи, не даючи їй гарантії інтеграції в ЄС? Я маю на увазі ті реформи, які здійснили такі країни, як Румунія, Болгарія, Угорщина, Польща, Чехія, Словаччина, але вони, якщо можна так сказати, бачили світло в кінці тунелю — перспективу європейської інтеграції. А держави Східного партнерства, у тому числі Україна, перебувають у цій ситуації — інтеграції без перспективи членства. Це нова, унікальна і, дехто може сказати, наївна ситуація з точки зору Європейського Союзу, який змушує ці країни щось робити не даючи їм гарантії того, що їхні зусилля принесуть плоди.”

Румунський аналітик вважає, що непідписання офіційним Києвом відповідної угоди з ЄС може стати провалом для політики ЄС “Східного партнерства” в умовах коли з 6 держав Східної Європи лише Р.Молдова і Грузія готуються до парафування угод з ЄС. “Я вважаю, що, якщо Вільнюс стане провалом, тобто якщо Україна не підпише угоду з ЄС, Східне партнерство стане, ще більш очевидно тим, чим дехто зобразив його, коли він був створений — тобто інструментом, що тримає ці держави за межами цивілізуючи їх, але не приймаючи до Європейського Союзу. Або як сказав Баррозу в той час, “everything, but institutional – даємо все, крім інституцій”. На жаль, ситуація Східного партнерства не є найкращою з точки зору інтеграції.”

Що може зробити Румунія, щоб підвищити шанси інтеграції Р.Молдови до ЄС та продовження зближення України з європейським співтовариством? Чи може Румунія зробити щось зараз? Аналітик Дан Дунгачу: “Напевно Румунії не варто було поспішати із міркуваннями і заявами напередодні саміту у Вільнюсі. Румунія поставила перед собою надзвичайно високі цілі у Вільнюсі. По-перше: підписання угоди з Україною; по-друге: повне парафування угоди з Республікою Молдова і по-третє: європейська перспектива для країн Східного партнерства. Я думаю, що до кінця залишиться тільки парафування угоди з Молдовою і було трохи поспішною заява щодо цілі Румунії добитися підписання угоди з Україною. Таким чином, з цієї точки зору, я думаю, ми повинні брати до уваги вкрай складні особливості цього простору, а подібні заяви не дуже корисні для довіри до Румунії в цьому просторі.”

І Президент Румунії Траян Бесеску назвав листопадовий саміт “Східного партнерства” у Вільнюсі провальним для Євросоюзу: “Судячи з усього, Вільнюс буде провалом для ЄС, але успіхом для Румунії та Р.Молдова. Прошу вибачення за такий підхід, але такою є реальність. Непідписання Угоди про асоціацію та угоди про вільну торгівлю Україною є провалом Європи, Європи до якої належимо й ми. Але для Румунії є успіхом те, що Р.Молдова парафуватиме ці дві угоди.”

Глава румунської держави теж висловив жаль у звязку з відмовою України підписати у Вільнюсі Угоду про асоціацію з ЄС, зазначивши, що треба бути реалістами і розуміти, що Вільнюс не є гарантією вступу Р.Молдова в ЄС, але лише ще одним кроком, тому що сам ЄС не вважає парафування двох угод запрошенням Р.Молдови приєднатися. Але це шанс приєднатися, хоча ніхто зараз ні до чого не зобовязується, – сказав президент Траян Бесеску.

У середу 12 грудня 2012 р., в приміщенні Національного інституту з вивчення тоталітаризму (НІВТ) відбулася конференція на тему “Перший голод в Україні і в Радянській Росії, 1919-1923 рр.”, проведена румунським дипломатом Вадимом Гузуном, який презентував і свою останню книгу “Голодуюча Росія: європейські гуманітарні дії в документах з румунських архівів, 1919-1923 рр.”

Захід є продовженням дебатів на тему голоду в колишньому радянському просторі, як політичного інструменту з внутрішніми та зовнішніми наслідками, дебати, що були початі в 2011 році в університетських центрах Румунії та Р.Молдови. У третьому томі з циклу “Східні справи”, В. Гузун зібрав оригінальні документи, в яких ідеться про перший голодомор в колишньому СРСР, гуманітарну катастрофу, яка досягла свого піку в 1921 – 1922 роках і забрала життя 5 мільйонів людей.

У книзі представлені перші заходи радянізації, масові репресії, бессарабське та українське питання та проблеми румунсько-радянських відносин, а також проаналізовані передумови, що призвели до голодомору, такі як громадянська війна, метеорологічні явища, економічна стагнація тощо. Матеріали, знайдені Вадимом Гузуном в Архівах МЗС і Національному архіві Румунії складаються з дипломатичних доповідей, таємних повідомлень секретних служб і газетних статей на тему міжнародної гуманітарної допомоги, з наголосом на європейську. Документи показують, політичні та природні причини трагедії у загальному контексті драматичного процесу встановлення комуністичного режиму на сході від Румунії.

На конференції були присутні відомі історики, дипломати, журналісти, інші особи, зацікавлені історією СРСР і радянсько-румунськими відносинами. Серед них і український дипломат та історик, Радник-посланник Посольства України в Румунії Теофіл Рендюк. Ми поцікавилися його думкою про дослідження Вадима Гузуна: “Мені, як історику дуже імпонує те, що автор підійшов дуже сміливо до тлумачення і до презентації проблематики голоду в Радянській Росії і в Україні зокрема, розширюючи традиційні хронологічні рамки. Цього разу, як випливає з назви книги, автор говорить про явище голодомору або голоду на радянському просторі в період 1919-1923 роки. Імпонує також те, що в цій збірці документів дуже широко представлена Україна в контексті загального радянського простору того періоду. Я навіть підрахував, що в іменному географічному покажчику лише назва Україна фігурує 152 рази, тобто вона знаходиться на 152 сторінках, а це означає, що тематика України представлена на належному рівні. Крім того тут безперечно є назви наших міст і сіл, як Київ, Харків, Одеса, що свідчить про те, що українська тематика в цій збірці представлена дуже добре.”

Цікавим є те, що автор книги говорить про початки голодомору на території колишньої Російської імперії ще в 1919 році, тобто в роки боротьби українського народу за незалежність. З огляду на те, що Вадим Гузун назвав один із розділів книги “Стратегічне значення українського зерна” для більшовиків, ми запитали його чи вплинув цей аспект на боротьбу українців з більшовицькою Росією за незалежність. “Коли говоримо про стратегічне значення України для Росії, слід підкреслити особливу роль аграргного, точніше харчового питання, як важливий аспект стратегічних планів з поширення контролю більшовицької Росії на території, що належали молодій українській державі, визнаної країнами Західної Європи, але ніколи не визнаної Кремлем. Чому стратегічне значення? Тому що в умовах голоду, в умовах репресивної політики з вилучення у населення всіх харчових ресурсів, вони були необхідні для забезпечення виживання більшовицького режиму, зокрема утримання величезного репресивного апарату – армії, НКВС – який би контролював, підпорядковував території і поширював радянські цінності в інших регіонах. Ці ресурси були майже вичерпані в Росії, у Надволжі, в інших регіонах, що перебували під контролем більшовицької Росії, і тоді єдиним рішенням залишалося розширення і пошук ресурсів на прилеглих територіях, а найближчою з них була Україна. Ви запитали, чи це вплинуло якось на боротьбу українців за незалежність? Можу сказати, що, з цього погляду, не лише гуманітарного, а й з військово-стратегічного, харчовий фактор виявився одним з найтрагічніших для українців. Ставка була настільки великою, що Україна мала бути завойована будь-якою ціною.”