Category: Суспільство сьогодні

  • Виклики адаптації: як українські діти інтегруються в румунські школи

    Виклики адаптації: як українські діти інтегруються в румунські школи

    Станом на січень 2025 року понад 355 тисяч українських дітей поєднують навчання у двох школах — дистанційно в українській та очно в закордонній. Про це повідомили в Міністерстві освіти і науки України у відповідь на запит медіа «Нова українська школа».
    Аби допомогти дітям адаптуватися, благодійна організація JRS Romania відкрила в Бухаресті спеціальний клас, де дітей готують до навчання в румунських школах, зберігаючи зв’язок з українською програмою. Для багатьох родин це стало не лише підтримкою, а й шансом зберегти освітній міст між двома країнами.

    «Батьки ще не всі вирішили, чи будуть вони тут жити та інтегруватися в румунське суспільство, чи все ж таки повернуться в Україну. Тому для того, щоб підготувати дітей і до української, і до румунської школи, якщо вони будуть інтегруватися, ми відкрили цей клас», — розповіла в нашому інтерв’ю викладачка румунської мови JRS Romania Олена Орлова, більш відома за творчим псевдонімом Леора.

    Викладачка Леора пригадує, як складно було її доньці Соні через мовний бар’єр і відсутність належної підготовки, коли вони евакуювалися до Румунії у 2022 році. Тоді, навчаючись у другому класі, Соня паралельно відвідувала дві школи: онлайн-уроки в українській та була слухачкою в румунській. Проте, за словами Леори, такий формат навчання в румунській школі не дав суттєвого результату. «Тому наступного року, коли в українській онлайн-школі вона пішла до третього класу, в румунській школі нам сказали: «Якщо ви хочете й надалі бути слухачкою в третьому класі, будь ласка, можете продовжувати. Але якщо ви прагнете здобувати європейську освіту та стати повноцінною ученицею, то маєте йти в перший клас і з нуля починати вивчати румунську мову».

    Леора розповідає, що для неї та її доньки це було справжнім стресом: «Соня відчувала сором, бо їй було майже дев’ять років, і їй довелося починати з першого класу».

    Викладачка зазначає, що головною причиною труднощів українських дітей в адаптації до іноземних шкіл і садочків є мовний бар’єр. «Діти, які тільки приходять до нас або починають навчання в румунських школах, стикаються з великими труднощами. Їм надзвичайно складно зрозуміти завдання, адже для виконання навіть елементарних математичних дій потрібно чітко зрозуміти, що саме потрібно робити з цифрами: чи їх складати, множити чи ділити. Потрібно правильно прочитати та зрозуміти завдання, а якщо діти не володіють румунською мовою і не знають необхідних слів, вони не розуміють, що саме їм потрібно робити, і, звісно, не можуть виконати завдання».

    Щоб допомогти школярам, JRS Romania в Бухаресті відкрила ще один спеціальний навчальний простір, каже викладачка Леора. Тут діти можуть отримати допомогу з домашніми завданнями, а також збагатити свій лексичний запас необхідними румунськими словами. «У нас є програма «After school» в JRS, до якої залучені діти віком від 7 до 14 років. Це означає, що діти, які навчаються в румунській школі або за українською онлайн-програмою, приходять до нас для виконання домашніх завдань з допомогою вчителя. Якщо їм потрібна допомога з румунської мови, я надаю таку підтримку. Також у нас є викладачі з математики та англійської мови, які допомагають дітям з завданнями як за українською, так і за румунською освітніми програмами».

    Леора зазначає, що в еміграції дітям вкрай важливо не лише освоювати нову мову, але й спілкуватися у звичному середовищі — українською мовою з однолітками. «Коли ми запитували дітей, що саме їм цікаво на наших заняттях в JRS, вони відповідали: «Тут є багато друзів». Тобто, в першу чергу діти сюди приходять не заради навчання, а щоб поспілкуватися зі своїми друзями рідною мовою, поділитися враженнями, емоціями, пограти. А вже потім — навчатися, дізнаватися щось нове. Важливо, що у них є така можливість: спілкуватися у колі друзів, однолітків та знайомих рідною і звичною для них мовою».


    У батьків часто виникає багато запитань щодо запису дитини до школи. Тому, якщо вони хочуть влаштувати дитину в румунську школу, благодійна організація JRS Romania допомагає подати заявку до інспекторату Бухареста для її прийому та відповідає на всі нагальні питання.

    Матеріал створений за участю CFI, Agence française de développement médias, як частина Hub Bucharest Project за підтримки Міністерства закордонних справ Франції.

  • Як три роки повномасштабної війни вплинули на українську освіту

    Як три роки повномасштабної війни вплинули на українську освіту

    За останні роки українська система освіти зіткнулася з численними викликами, що вимагали швидкої адаптації до нових реалій. Напередодні третьої річниці повномасштабного вторгнення Росії в Україну ми поспілкувалися з півфіналісткою світової Премії Global Teacher Prize 2023, вчителькою української мови і літератури Київського ліцею Educator Людмилою Таболіною, яка поділилася своїми думками щодо основних змін в українській освіті за цей період.

    «Сьогодні на вчителях лежить значно вища відповідальність за життя та здоров’я дітей», — каже пані Людмила, що зумовлено суттєвими трансформаціями в галузі безпеки.

    «У нас з цим дуже серйозно — з приводу повітряних тривог, будь-якої небезпеки. У нас і тривожні рюкзачки є, і калію йодид на всяк випадок, і вода, і всі матеріали у нас в укритті є. Тобто, якщо ми все лишаємо в кабінеті і у нас немає часу забирати книжки, підручники, зошити — у нас матеріали дублюються в укритті», — додала вона.

    Під час ворожих запусків швидкісних ракет від моменту оголошення тривоги до вибуху учасників освітнього процесу можуть відділяти лише лічені секунди. Як наслідок, діти відчувають постійну тривожність і стрес, що неабияк впливають на їхній загальний стан і мотивацію, — зазначає пані Людмила.

    «Це колосальна виснаженість, тому що я знаю з власного досвіду: я стараюся триматися, але діти, особливо після недоспаних ночей, коли зараз у нас так активізувалися шахеди в Києві, іноді засинають. Це правда. Вони так заплющують очки, нахиляються…».

    Серед учнів Людмили є діти, які пережили окупацію, ті, хто повернулися з-за кордону або переїхали з інших міст України, а також ті, хто взагалі нікуди не виїжджав. Усі діти мають різний бекграунд, проте їх об’єднує те, що вони стали більш адаптивними до тривог, обстрілів та інших небезпек, що виникають навколо, — розповіла вчителька.

    «Вони всі з абсолютно різним досвідом і по-різному реагують, справді, в залежності від алгоритмів у родині, своїх думок і відчуттів. Але те, що стали гнучкими, — це правда», — додала вона.

    Окрім викликів, українська система освіти зіштовхнулася зі значними втратами, які можна поділити на два основні напрямки. Перш за все, це матеріальні втрати: пошкоджені або зруйновані заклади освіти, їх кабінети, лабораторії, навчальні матеріали — розповіла Людмила.

    «А друге — це знаннєві, ментальні втрати. Це втрати в знаннях, бо розриви колосальні у дітей, і діти одного віку, в одному класі, мають величезні відмінності, як я вже казала, з різних причин. Тому що хтось навчався офлайн, хтось був у приватних школах, хтось був за кордоном, хтось лише на дистанційці. У деяких дітей навіть іноді не поставлена рука, щоб писати і тримати ручку. І таке є, або ж дитина погано читає».

    Серед позитивного, за словами пані Людмили, варто відзначити залучення українських дітей і вчителів до світових освітніх систем, що дає їм можливість обмінюватися досвідом і знаходити ефективні методи навчання в умовах війни. Важливу роль відіграє і міжнародна співпраця, яка сприяє забезпеченню безперервності навчального процесу та підтримці психоемоційного стану здобувачів освіти й вчителів як в Україні, так і за кордоном.

    «Ось мене навіть запросили в травні в Ніццу на конференцію для педагогів. Теж буду ділитися досвідом з нашими вчителями, які там практикують, закордоном у Франції та Швейцарії. Проводжу також круглі столи на світовому рівні не лише як фіналістка премії, а й просто ділюся з нашими колегами ось цими наробками, абсолютно безкоштовно», — розповіла Людмила.

    Багато дітей, які зараз проживають за кордоном, адаптуються до місцевої мови та вже навчаються в іноземних класах. Вчителька української мови та літератури Людмила Таболіна зазначає, що в цьому випадку головне — зберегти українську ідентичність.

    «Мене дуже бентежить фаховість вчителів і розробок щодо української мови, щоб наші діти не забували рідну мову, щоб вони читали українську літературу, зокрема художню, та взагалі мали доступ до українського контенту. Щоб вони не забували, хоча, можливо, це пафосно звучить, про своє коріння, традиції — але так воно і є».

    Пані Людмила висловлює занепокоєння і через те, що молодь все менше обирає вчительську професію. Вона зауважує, що вік педагогів в Україні постійно збільшується, а кількість охочих вступити до педагогічних вишів зменшується. Окрім того, навіть ті, хто вирішує стати вчителями, часто потім працюють не за фахом, виїжджають за кордон або просто вигорають від навантаження. При чому така тенденція спостерігається не лише в Україні, а й по всьому світу.

    «У тій же штаб-квартирі ЮНЕСКО нам дали такий гайд про втрати в професії. Станом на кінець 2023 року, по всьому світу не вистачало 44 мільйонів вчителів. Це надзвичайно велика цифра, і, на жаль, відтік спеціалістів все ще триває», — розповіла Людмила.

    Три роки повномасштабної війни змінили українську освіту, але не зламали її. Під звуки сирен і в укриттях, онлайн і офлайн, попри втому та біль, вчителі продовжують робити те, що вміють найкраще — навчати й надихати. Вони не просто дають знання, а запалюють у дітях віру в майбутнє. Бо навіть у найважчі часи освіта залишається тим, що формує сильну, розумну й вільну націю — націю, яка ніколи не зупиниться на шляху до перемоги.

    Матеріал створений за участю CFI, Agence française de développement médias, як частина Hub Bucharest Project за підтримки Міністерства закордонних справ Франції.

  • Житло як фундаментальне право людини

    Житло як фундаментальне право людини

    Витрати на житло є найбільшими витратами домогосподарств у Європейському Союзі, і зростання цін на житло та оренду, високі витрати на будівництво та зростання іпотечних ставок є лише деякими з наслідків. Де в цьому ландшафті знаходиться Румунія? «Житло має розглядатися як фундаментальне право, яке гарантує всім європейцям, включаючи молодь і вразливі групи, гідні та стабільні житлові умови». Це було одностайне відчуття, висловлене під час першого форуму, присвяченого житлу, наприкінці минулого року в Брюсселі.

    Звіт за 2023 рік показав, що майже половина європейських орендарів вважали, що вони ризикують залишити свій будинок у найближчі три місяці, оскільки більше не можуть собі це дозволити. Тим часом бездомність стає однією з найбільших проблем на континенті, майже мільйон людей без даху над головою. За словами генерального секретаря мережі Housing Europe Сорчі Едвардс, поточна житлова криза має багато облич. Окрім перенаселених районів і житла, що контрастує з малозаселеними регіонами, ми також стикаємося з енергетичною бідністю, тобто житлом, яке не було модернізовано та не утеплено, і яке штовхає людей у ​​ненадійні умови — занадто жарко влітку та надто холодно взимку. Ще однією проблемою є житло людей похилого віку чи інвалідів, яке не пристосоване до їхніх потреб: «Також є жертви домашнього насильства, яким нікуди подітися. Тоді ми, звичайно, маємо найпомітніше обличчя житлової кризи: бездомні люди. Але причина цих проблем в певних сферах комплексна. У деяких випадках, саме через те, що це дуже складне питання, місцеві органи влади та уряди не мають необхідних ресурсів; часто їм бракує знань, щоб керувати цим складним сектором. Було сподівання, що ринок подбає про цю проблему, і, звісно, ​​коли ми залишимо таку сферу, як житло, виключно за рахунок ринку, опортунізм та отримання прибутку візьмуть верх».

    Хоча, згідно зі статистичними даними Євростату за 2023 рік, Румунія є країною з найвищим відсотком власників житла (93% румунів володіють будинком, у якому живуть, і лише 7% орендують), будинки румунів були одними з найбільш багатолюдних (40%). Крім того, будинки в Румунії та Словаччині мають найменшу кількість кімнат на людину: 1,1 кімнати в порівнянні з середнім європейським показником 1,6. На протилежному кінці знаходяться Мальта та Люксембург, де на одну людину припадає 2,3 та, відповідно, 2,2 кімнати. У 2023 році лише 1,5% усього населення ЄС проживало в домогосподарствах без внутрішнього туалету, душу чи ванни, але безперечно найвищий відсоток із них був у Румунії, понад 20% (за нею йдуть Болгарія та Латвія, по 7% кожна)

    На запитання, які рішення могла б ухвалити Румунія, надихаючись успішними проєктами інших держав-членів, Сорча Едвардс відповідає: «Очевидно, що в житловій сфері простий копі-паст рішень неможливий. Потрібно дивитися, серед іншого, на місцеві потреби, конкретні сценарії, тенденції, середній дохід населення. Які прогнози щодо демографічного розвитку, можливостей працевлаштування; чи є області, де очікується більше робочих місць? Отже, існує широкий спектр факторів, які слід враховувати, але дуже ефективним рішенням є збільшення кількості державного, соціального чи малокомерційного житла залежно від моделі, яка найкраще відповідає місцевій культурі та потребам. Переваги такого підходу полягають у зниженні ризику відчуження житла, перенаселеності житла та надання людям вибору».

    Незважаючи на те, що ландшафт відрізняється від однієї країни-члена до іншої, навіть від одного регіону до іншого, основні труднощі у зменшенні житлової кризи на європейському рівні не дуже відрізняються від тих, з якими стикається Румунія. Сорча Едвардс: «Зараз ми спостерігаємо значне зростання цін на будматеріали, що сповільнює процес доставки та те, що ми не маємо достатнього доступу до необхідних земельних ділянок. Тоді, якщо ми говоримо про потенціал стійкої адаптації існуючих будівель, що є чудовим рішенням для зменшення вуглецевого сліду (вже вбудованого в нові будинки), то однією з головних перешкод є отримання дозволів від тих, хто має право власності. Усі ці проблеми можна подолати, якщо у нас є чітке бачення, тверда політична воля та чітко поставлені цілі».

    Незважаючи на те, що Румунія має наздогнати в різних аспектах порівняно з іншими державами-членами, і хоча ціни на оренду та житло також зросли в нашій країні, підвищення було менш драматичним, ніж у більшості країн. Якщо з 2010 року до останнього кварталу 2024 року ціни зросли на 230% в Угорщині та Естонії, на 181% у Литві, на 113% у Португалії та на 110% у Болгарії, то в Румунії зростання склало менше 30%.

    Крім того, за словами експерта Сорчі Едвардс, «житловий сектор грає за мотивами інвесторів», і якщо їх інтерес не виходить за межі максимізації короткострокового прибутку, доступ до житла для всіх європейських громадян і надалі залишатиметься проблемою.

  • Різдвяна ялинка, між традицією та сучасністю

    Різдвяна ялинка, між традицією та сучасністю

    На перший погляд може здатися дивним, але перша різдвяна ялинка в Румунії датується 1866 роком, одним з найважливіших років в  історії румунів, тому що це був початок нової ери, ознаменованої людиною, яка стане їхнім королем – Каролем I. Не минуло й восьми місяців після прибуття до Румунії прусського принца Гогенцоллерн-Зігмарінгенського, як у грудні 1866 року в королівському палаці в Бухаресті з’явилася перша в Румунії різдвяна ялинка, прикрашена ефектними іграшками, привезеними з батьківщини монарха.

    Звичай прикрашати ялинку на свято Різдва Христового, що має германське походження, започаткований у Румунії через королівський дім, був популярним і поширився по всій країні, спочатку наслідуваний міськими елітами, а потім і в селах.

    Але чому саме ялинка, а не інше дерево? Тому що румуни вже надавали їй набагато давніші значення, про які розповідає одна з провідних румунських етнологів, професорка Дойна Ішфеноні: «Не треба забувати, що для нас, румунів, ялиця є священним деревом. Це, якщо хочете, дерево життя, яке з’єднує небо і землю. Це дерево, яке від народження до поховання супроводжує життя людини, будучи прикрашеним, залежно від вікового етапу, по-різному. Саджанець вибирають при народженні, або залишаючи його в лісі, або переносячи ближче до дому. Дерево є своєрідним барометром розвитку дитини. Як розвиватиметься ялинка, так розвиватиметься і дитина, ростиме великою, високою, пухкенькою і, звісно, віритиме в молодість без старості – так само як ялинка ніколи не змінює свого зеленого вбрання, так і «зеленим», залишатиметься майбутній юнак чи дівчинка, який або яка є реципієнтом чи опікуном дерева. Потім, весільне дерево, яке ми всі знаємо, також прикрашають кольоровими папірцями, стрічками, маленькими дзвіночками на верхівці. Так само і похоронне дерево! У випадку неодружених молодих людей його прикрашають чорними китицями, хусткою і дзвіночком, який, коли дме вітер, дзвенить, і вважається, що це друга половина покійного. Отже, для нас, румунів, ялинка має дуже комплексну конотацію.»

    До цих численних значень, якими наділяють ялинку, додаються християнські, з прийняттям румунами цього дерева як центрального елементу святкування Різдва Христового. Християнські конотації ялинки посилюються вибором специфічних орнаментів. Дойна Ісфеноні знову перераховує їх: «Наприклад, гірлянди, спочатку свічки, які ставили на ялинку, надаючи їй казкового вигляду, відсилають до символіки свічки, яка є замінником Ісуса. Віск – це тіло, полум’я – душа. Також яблука, які додавали до ялинки, є чимось більшим, ніж просто прикраса. Червоним яблукам надавали перевагу, щоб їх було якомога більше видно, але вони нагадують про первородний гріх Єви з відомим яблуком і вигнання Адама і Єви з раю. На ялинку також вішали волоські горіхи. Але замотані у фольгу, тому що вони теж представляють, якщо хочете, трохи світла, світла, яке відбивається у внутрішній простір і таким чином додає трохи особливого  блиску. Горіх також є символом у цих звичаях, пов’язаних із зимовим сонцестоянням і християнством. Тому що горіх – це плід, який витримує випробування часом і є вираженням плодючості, багатства, плину часу, на який він не впливає. А з християнської точки зору, маючи в своїй серцевині знак хреста, він також вважається допоміжним у вираженні символізму ялинки як святкування народження Спасителя. Але ядро волоського горіха своєю формою також нагадує мозок і цього разу символізує просвітлення. Це момент, коли ми усвідомлюємо, що на зимові свята, а особливо на Різдво, через народження Спасителя, кожен з нас має обіцянку, можна сказати, відродження. Це час, коли три сестри – Надія, Любов і Віра – супроводжують одна одну, даючи людині додаткову силу, даючи їй, якщо хочете, додаткову енергію і додаткову надію на те, що в майбутньому все буде чудово. Звичайно ж, ялинку увінчує ангел або зірка, яка привела волхвів до Вифлеєму, де в яслах народився Спаситель. Це ще один символ, який додається таким чином.»

    На жаль, каже дослідниця-етнолог Дойна Ішфеноні, багато хто з нас сьогодні випускає з уваги численні конотації різдвяної ялинки, яка із символу перетворюється на звичайну прикрасу. «Якщо ви запитаєте, що означає ялинка для румунів, люди дадуть дуже, дуже різні відповіді, і ви побачите, що ніхто з них не посилатиметься на космічне дерево, ніхто не говоритиме про її прикраси як синкретичне поєднання християнства і дохристиянства, вони матимуть менше інформації, яка підкріплює практику. Це також наше завдання, якщо хочете, як фахівців, нагадувати їм, повертати все це смислове багатство до їхньої уваги і привчати їх до того, що кожен жест має сенс, має значення, має мотивацію, що ніщо не є беззмістовним.»

    Щодо пластикової ялинки, якою дехто намагається замінити живу… «Заміна живої ялинки на пластмасову, на мій погляд є блюзнірством, тому що не можна приносити в хату смерть, треба приносити в помешкання життя, нам потрібне життя, потрібна життєва сила. На мій погляд штучна ялинка не має ніякої цінності. Звичайно, можливо, інший фахівець може мати інші погляди, але загалом, що стосується традиції, то ми намагаємося, наскільки це можливо, повернути цінність і важливість традиції у свідомість людей, пояснюючи їм, чому вони автоматично роблять жести, які вони, напевно, іноді самі дивуються навіщо їх роблять.»

    Різдвяна ялинка – це елемент, який об’єднує сім’ю та близьких осіб, які збираються навколо неї на Різдво, дарують та отримують подарунки, а потім сідають за стіл, повний різноманітних страв, деякі з них спеціально приготовлені саме для цієї події. А потім вітають колядників, які сповіщають про народження Ісуса. І скільки ще можна розповідати про колядки!

    Принаймні в сільській місцевості Румунії на свято Різдва Христового досі зберігаються давні традиції. Більше того, їх шанують. Ось чому Румунія досі – каже професорка Дойна Ішфеноні, серед розпещених країн південно-східної Європи: ансамбль культурної поведінки з довгою історичною лінією дозволяє нам сказати, що в нашій країні Різдво продовжує залишатися тим кроком до святого, який починається напередодні 25 грудня і закінчується 6 січня, святом Хрещення Господнього.

     

  • Музичний маніфест проти насильства щодо жінок

    Музичний маніфест проти насильства щодо жінок

    21 листопада українська інді-поп співачка та учасниця проєкту Ukrainian MusicLab TANKATAKA презентувала нову пісню, яка стала головним синглом її дебютного альбому «Анестезія». Композиція під назвою «Страта» присвячена жіночій силі та приурочена до Міжнародного дня боротьби за ліквідацію насильства щодо жінок, який відзначають 25 листопада.

    «Століттями жінок пригнічували, намагалися позбавити голосу, обличчя, прав і свобод», йдеться в описі до треку «Страта».«Ця пісня про важливість сестринства, про взаємну підтримку, про те, що свободу дуже легко втратити, якщо перестати за неї боротися», – каже співачка.

    TANKATAKA розповіла, що пісня «Страта» з’явилася з вірша, який вона написала під впливом трагічних подій, які відбувалися в Ірані восени 2022 року. Тоді 22-річну іранську курдянку Магсу Аміні затримала так звана поліція моралі за порушення суперечливого закону про хіджаб. Через три дні дівчина померла в ув’язненні. За словами очевидців причиною смерті, ймовірно, стали численні побої поліцейськими кийками. Хоча чиновники Ірану спростовували цю інформацію, смерть Магсу Аміні стала поштовхом для масових протестів проти насилля та порушення прав іранських жінок, а слова «Жінка, Життя, Свобода»  ̶  головним гаслом руху.

    Співачка TANKATAKA сказала, що все це її дуже вразило. «Цією піснею я хочу також підкреслити важливість боротьби, підкреслити те, що жінки страждають від патріархату. Жінки страждають в плані утиску прав, а також, звичайно, фізично. Нам потрібно разом підтримувати одна одну, тому що ніхто не розуміє жінку краще, ніж інша жінка. Це дуже символічно для мене, що ця пісня виходить саме напередодні Дня боротьби проти насильства над жінками».

    Незважаючи на те, що ми живемо в 21 столітті, жінки у всьому світі продовжують зазнавати різних форм насилля: фізичного, психологічного, економічного, сексуального. Найчастіше, боротьба з цим – це рух колу. Після умовного «примирення» з кривдником, він у більшості випадках повертається до насильства знову. До того ж масштаби можуть бути більш небезпечними. І не кожна жінка здатна розірвати це коло. TANKATAKA каже, що кожній жінці важливо усвідомити ̶ про проблему не треба мовчати! Жертвам варто звернутися за допомогою до поліції та інших компетентних органів.

    Кривдник неодмінно має бути покараний. «Тому цим треком я хочу наголосити про важливість не здаватися в цій боротьбі, не думати, що в нас зараз вже є всі права і свободи, і можна розслабитися, і нічого для цього не робити. Ні, світ дуже великий, світ дуже різний, і це тільки невеликий відсоток країн, в яких є щось подібне на рівність, але насправді в більшості країн це взагалі не так. І подекуди тільки погіршується ситуація»,  ̶  розповіла вона.

    Окрім композиції «Страта» до альбому «Анестезія» ввійшло ще 7 пісень. Три з них вже були представлені цьогоріч. Зокрема, минулого місяця на сцені бухарестського клубу Control пролунали пісні: «Тече вода», яка присвячена трагедії на Каховській ГЕС, пісня «Потвори», про особистий біль та переживання співачки за останні роки, і пісня «Анестезія», присвячена пам’яті жертв трагедії в Дніпрі, яка сталася в січні 2023 року. Співачка TANKATAKA каже, що кожна пісня, що увійшла до альбому, написана з початку повномасштабної війни.

    «Якби це парадоксально не звучало в контексті пісень, які ввійшли в альбом, і в контексті того, наскільки вони емоційно не прості, напевно так, це такий собі темний альбом зі світлом в кінці»,  ̶  розповіла співачка.

    Із треком «Страта» вийшли ще чотири нові пісні, які ви можете прослухати на Spotify, YouTube Music та всіх інших стримінгових платформах. «Ці композиції об’єднують історії людей, які прагнуть знайти рівновагу в ці непрості часи», ̶  каже співачка.
    «В інших піснях мова йде від людей, які саме проживають ці складні події, і про їх почуття, що вони відчувають. Там і про депресію, і про неприйняття себе, і про відчуття розгубленості від того, що відбувається навколо».

    А якщо ви ще не встигли прослухати пісні з нового альбому TANKATAKA, рекомендуємо хутчіше зробити це. Хто знає, можливо саме вони стануть для вас тією самою «анестезією», яка допоможе справитися з важкими внутрішніми переживаннями та гнітючими думками.

     

     

  • Підтримка дітей біженців з України

    Підтримка дітей біженців з України

    Більш ніж через два роки від російського вторгнення в Україну і перших хвиль українських біженців, які застали Румунію непідготовленою, але надзвичайно готовою допомогти, вже були створені інструменти для довгострокової інтеграції цих людей. Неурядова організація «Врятуймо дітей» зробила свій внесок у ці зусилля з самого початку і дослідила, в чому полягають основні проблеми біженців. За даними Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, з початку кризи і до сьогодні до Румунії в’їхало близько 5 мільйонів 245 тисяч громадян України, а «Врятуймо дітей» підтримала близько 354.700 осіб, у тому числі майже 180 тисяч дітей. Фактично, майже половина біженців – це діти, які приїхали сюди переважно з матерями та бабусями, основними проблемами яких є відсутність стабільного доходу від роботи та мовний бар’єр.

    Тому потреба в довгостроковій інтеграції цих сімей зараз стала пріоритетом у порівнянні з початковим періодом війни, – каже Леонард Андреєску, керівник проєкту «Врятуймо дітей». «У лютому ми запустили анкету, яку заповнили громадяни України, що перебувають під нашою опікою, і яка виявила певні потреби. Потреба у фінансовій допомозі з’являється досить часто, щонайменше у 23% опитаних, далі йде підтримка у доступі до медичних послуг та курсів румунської мови. Було створено досить багато можливостей у неурядовому секторі. На жаль, органи влади все ще недостатньо враховують потребу в курсах румунської мови та позашкільних послугах для дітей. Зазвичай, про це просять матері-одиначки, які не мають з ким залишити дітей, щоб піти на роботу. Якщо ми подивимося на статистику і на те, що випливає з цього соціологічного дослідження, яке ми розробили, то побачимо, що відсотки певним чином співвідносяться: потреба в групі продовженого дня для дітей з’являється у 13% респондентів, а підтримка в пошуку роботи – у 12% з них. Отже, приблизно такий самий відсоток шукачів роботи також потребують групи продовженого дня для своїх дітей, тому що вони не мають можливості залишити своїх дітей у безпечному місці. Їм немає з ким їх залишити, а потім вони не можуть знайти роботу.»

    Щоб допомогти їм, організація «Врятуймо дітей» у партнерстві з мерією 6-го сектора Бухареста нещодавно відкрили денний центр для дітей українських біженців. Тут вони можуть безпечно проводити час після школи, поки їхні матері не заберуть їх додому. Леонард Андреєску розповідає подробиці. «Ми пропонуємо підтримку не лише через цей центр. Ми також надаємо підтримку дітям переддошкільного та дошкільного віку, оплачуючи, за необхідності, ясла та дитячі садки. Ми навіть надаємо транспорт для дітей, щоб батьки могли відвозити їх вранці до школи або до нашого центру, залежно від шкільного розкладу дітей, а ввечері забирати.»

    Денний центр у 6-му секторі столиці – не єдиний такого роду в Румунії, яким опікується організація «Врятуймо дітей». Є й інші в Бухаресті та по всій країні, відкриті у співпраці з місцевою владою, в яких усі послуги надаються безкоштовно. Леонард Андреєску розповідає. «У центрі діти отримують гаряче харчування, підтримку на уроках, адаптовані для іноземців уроки румунської мови, заходи з соціальної згуртованості та досить складну концепцію психологічної підтримки, щоб допомогти дітям подолати певні емоційні проблеми. Ми виявили, що дуже багато з них мають проблеми, деякі з них дуже серйозні, емоційні проблеми, викликані, звичайно, цим відривом від звичайного життя, від місць, які вони знали, від сім’ї, від решти сім’ї, від їхніх батьків. Заходи такого роду дуже допомагають їм подолати відчуття відчуження через те, що вони не знають мови, тенденцію до ізоляції, тому що вони все одно відчувають себе покинутими. Дуже важливим аспектом цього центру є те, що він відкритий не лише для українських дітей. У нас також є румунські діти з неблагополучних сімей, з неповних сімей, які мають такі ж проблеми з пошуком роботи, бо не мають з ким залишити дітей. І тоді вони разом з румунськими дітьми приходять до цього центру. Заняття проводяться разом. Звичайно, ми допомагаємо їм спілкуватися. У нас є культурні посередники, які розмовляють румунською, російською та українською мовами, вчителі, які також знають українську та румунську методики викладання, щоб дітям було якомога легше інтегруватися, знайти румунських друзів, які можуть дати їм відчуття нормальності та безпеки, допомогти їм подолати емоційні проблеми, звісно по можливості.»

    На даний момент денний центр не може прийняти більше 40 осіб, на жаль, тому що туди зараховані українські діти, які і так мають труднощі з інтеграцією в румунських школах, пояснює Леонард Андреєску. «Їм надзвичайно важко. Тому 90% з них лише відвідують заняття. Це означає період до року, протягом якого вони можуть відвідувати заняття, але не зобов’язані відвідувати їх щодня, не отримують оцінок, не є занесеними до журналу. Це як буферний період, який допомагає їм звикнути і до програми, і до мови, і до однокласників. Потім, максимум через рік, вони повинні бути зараховані до школи, як і інші учні, і брати участь в освітніх заходах. Дуже мало таких дітей вчаться лише в українських школах онлайн, тобто не навчаються тут, але це винятки.»

     Наразі, після перших хвиль біженців, багато з яких прямували транзитом до інших країн, близько 79 тисяч громадян України проживають у Румунії.

  • Проблема ожиріння у Румунії

    Проблема ожиріння у Румунії

    Щороку на початку березня відзначається Всесвітній день боротьби з ожирінням, аби привернути увагу до цієї поширеної патології. Ожиріння, що характеризується збільшенням маси тіла за рахунок жирової тканини, є не просто питанням зовнішнього вигляду або контролю ваги, а медичним станом, який може мати численні негативні наслідки для здоров’я. Воно може викликати або погіршити серцево-судинні та ендокринні проблеми, захворювання суглобів і навіть деякі форми раку. Ожиріння також має значний негативний вплив на якість життя і може призвести до зниження впевненості в собі або соціального осуду.

    Згідно з існуючими даними у 2020 році 1 мільярд людей, або кожна сьома людина в усьому світі страждала від ожиріння. А за деякими оцінками, до 2035 року ця цифра може сягнути 1,9 мільярдів. Що стосується дітей, то ті, хто має схильність до неконтрольованого набору ваги, починаючи з дитячого садка, – кажуть експерти – можуть отримати ожиріння ще до закінчення середньої школи. Очікується, що в період з 2020 по 2035 рік рівень ожиріння серед дітей молодшого віку зросте на 100%.

    Як виглядає ситуація в Румунії? За даними Національного інституту громадського здоров’я у 2022 році ожиріння буде діагностовано у 2 зі 100 осіб. Що стосується нових випадків захворювання також у 2022 році, то більшість з них будуть серед жінок та в містах. Здоровий спосіб життя нелегкий, але й не є неможливим! Для окремих людей рекомендації полягають в обмеженні споживання жирів і цукру, збільшенні споживання фруктів, овочів, бобових, горіхів, а також в регулярній помірній фізичній активності. Також необхідна програма відпочинку та спосіб життя, адаптований до віку, статі та емоційного стану.

    Одним словом – потрібна персоналізована програма, як пояснила в ефірі Радіо Румунія лікар дієтолог ЛіджияАлександреску. «Термін “дієта” з’явився в Стародавній Греції, коли спосіб життя, який називався “daiata”, визначався як сукупність понять, що включають сон, відпочинок, споживання води для гідратації організму, харчування, рух та добре самопочуття…все це формує “дієту”. У наші часи, коли говоримо про дієту, маємо на увазі їжу, але не те, ЩО ми їмо, а те, що ми НЕ їмо. Коли ми говоримо про “дієту”, ми маємо на увазі обмеження, що абсолютно невірно. Коли говоримо про їжу, ми повинні говорити про те, що нам потрібно, що підтримує наші клітини здоровими і тут дуже важлива система, яка підходить кожному особисто. Однакова дієта не працює для всіх, тому все, що ми бачимо в інтернеті – високобілкова дієта, високоглікемічна дієта, рисова дієта або яблучна дієта – усе це повна нісенітниця, усі ці дієти абсолютно незбалансовані. Або дієта, яка підходить одній людині, не підходить іншій. За якими критеріями? Є багато критеріїв, на які ми звертаємо увагу, коли йдеться про складання плану харчування. Я б навіть не назвав це дієтою – це щось обмежувальне, це щось, чого ви дотримуєтеся достатньо довго, щоб влізти в сукню, достатньо довго, щоб легше застібнути сорочку або ремінь. Усе що стосується їжі тісно пов’язано зі способом життя! І тут ми повертаємося до системи, яка підходить кожному окремо. Вік, стать, вид зусиль, які ми докладаємо, тип емоційного стану, генетика, поточні, сучасні аналізи. Обговорення з лікарем, обговорення з дієтологом, обговорення зі спортивним тренером – все це допомагає сформувати особисту дієтичну програму. Не може бути двох однакових дієт. Так само, як і ліки, вони повинні бути індивідуальними.»

    Ще якісь конкретні поради? Вживання необроблених продуктів, 100 кроків після їжі, пиття води для гідратації організму, повернення до традиційної кухні з вареними стравами… «Коли ми харчуємося, особливо в другій половині дня, у великих кількостях і в неправильних поєднаннях, ми фактично старіємо», – каже Ліджия Александреску. «Не потрібно вивчати теорію харчування, не потрібно знати біохімію їжі! Ми маємо усвідомити, що маємо споживати енергію, давати тілу пальне, якісний «бензин». А це можна зробити за допомогою продуктів, які є дуже близькими до природи, якомога менше оброблених. Купівля готової їжі, очевидно, призведе до набору ваги, тому що в ній також багато солі, вона містить смаження, вона не має первинної якості їжі. Є дуже багато деталей. Це все потрібно повертати і виховувати. Як кажуть китайці, якщо ви хочете мати здорове покоління, протягом 30-40 років виховуйте населення і тоді у вас буде здорове покоління. Ви отримуєте врожай рису з року в рік, ви отримуєте здорових, збалансованих і повноцінних людей, виховуючи покоління.»

    Оскільки, таким чином, на колективному рівні освіта у формуванні здорового способу життя має важливе значення бухарестський Університет медицини і фармації ім. Кароля Давілив розпочав, наприклад, кампанію «Контроль за ожирінням», за допомогою якої людей навчатимуть здоровому харчуванню і фізичним вправам. Цього року вона пройде у формі восьми інформаційних, просвітницьких та медичних освітніх заходів у вісьмох румунських містах. Кожна акція в кожному місті матиме два компоненти: один, спрямований на широку громадськість, органи влади та ЗМІ, і другий – науковий, медичний, освітній компонент, націлений на медичних працівників, які беруть участь у лікуванні людей з ожирінням. «Наша мета – привернути увагу до того, що ожиріння є проблемою громадського здоров’я, яка потребує негайного і скоординованого втручання», – говорить професор Кетеліна Пояне, ініціатор кампанії «Контроль за ожирінням».

    Без серйозних і скоординованих дій рівень ожиріння продовжуватиме зростати і все більше людей передчасно помиратимуть від ожиріння або однієї з пов’язаних з цим хвороб. Більше того, хронічні неінфекційні захворювання, пов’язані з ожирінням, які раніше спостерігалися лише у дорослих, стають все більш поширеними у значно молодшому віці. Проте наразі жодна країна світу не в змозі виконати поставлену Всесвітньою організацією охорони здоров’я у 2013 році мету – зупинити зростання поширеності ожиріння до 2030 року. Інакше кажучи, нагальність дій дуже велика!

  • Скелелазіння: від терапії до спортивних досягнень

    Скелелазіння: від терапії до спортивних досягнень

    Бухарестська асоціація спортивних клубів Climb Again, яку
    заснував і якою керує Клаудіу Міу, екс-чемпіон Балкан зі скелелазіння організовує
    з 2014 року безоплатні сеанси скелелазної терапії для дітей і молодих людей із
    різноманітними порушеннями: зору, слуху, з аутизмом або ж із нейромоторними дисфункціями.
    У громадянській діяльності Climb Again беруть участь звичайні люди. Точніше,
    оплата курсів та абонементів працездатних людей, по суті, означає, що
    діяльність клубу є безкоштовною для дітей та молоді з обмеженими можливостями.




    Резван
    Неду, інструктор у Climb Again, розповів про терапевтичні ефекти скелелазіння: «Це спорт, який примушує вас жити сьогоднішнім днем, бути там, точно розуміти,
    що відбувається з тілом. Він змушує
    усвідомлювати певні обмежувальні страхи, свідомі або підсвідомі, та зрозуміти як легко
    зробити щось, якщо цьогоне
    боятися. Він змушує вас довіряти людям і навчитися
    спілкуватися, бо скелелазіння – спорт, в
    якому одна людина лізе, а інша її страхує, підтримує, тобто це командний вид спорту, а для людей з
    обмеженими можливостями, як і для звичайних людей, скелелазіння – вид спорту, що має стандартний маршрут, але можливості кожної людини відрізняються. Хтось вищий, хтось сильніший, хтось гнучкіший, одні бачать, інші незрачі, або мають парез,
    не мають
    однієї
    руки чи ноги… Але в кожному з цих випадків людина вчиться долати складнощі, пристосовуватися до
    того, що може зробити її тіло,
    щоб пройти цей маршрут. Так само,
    як у
    житті! Потрібно навчитися справлятися зі складнощами.»





    Всупереч
    широко поширеній думці, скелелазіння – не
    екстремальний вид спорту. Воно
    включає в себе сходження на кам’яну стіну або штучну панель власними силами,
    щоб досягти вершини або пройти заздалегідь визначений маршрут і не зірватися.
    Поки альпініст і його партнер дотримуються всіх запобіжних заходів, ризик
    дорівнює нулю. Для людей з обмеженими можливостями фізичні або розумові
    переваги скелелазіння можуть бути величезними, каже Резван Неду: У центрі уваги не те,
    що ви не можете зробити.
    Не бачите точки фіксації, хтось підкаже,
    де вони розташовані! Ви не можете підняти ногу так високо -будемо
    працювати на мобільність, або знайдемо інший спосіб поставити руки, щоби було легше! Цей спорт – про пошук рішень. Люди з інвалідністю
    бачать ці проблеми і не шукають рішень. Вони зупиняються на тому, що занадто
    багато бар’єрів, занадто багато недоліків. У скелелазінні завжди багато проблем, потрібно пройти багато
    маршрутів, які змушують
    знаходити рішення. І це теж переноситься в повсякденне життя. Якщо ви починаєте
    знаходити рішення на маршруті скелелазіння, це не може бути тільки година або
    дві на тиждень, поки ви в скелелазному залі. Ви не зможете просто знайти
    рішення тільки там і не знайти рішення для себе в решті свого життя!»




    У
    скелелазінні діти або молоді люди з обмеженими можливостями набираються
    сміливості та вириваються зі скляної кулі, в якій їх часто тримають, через
    побоювання, що вони не зможуть адаптуватися до часом ворожого природного або
    соціального середовища. Так
    само,
    лазячи поруч із звичайними
    дітьми, вони розуміють, що вони теж здатні робити
    більше.
    Резван – живий приклад того, що все так і є: «Майже 7 років тому хлопці з Climb Again
    здійснили тур із мобільною панеллю по школах для незрячих по всій країні;
    приїхали і в ліцей, де я навчався. На той час я хотів почати займатися спортом
    і робив вправи, вже близько двох місяців. Мені
    подобалося скелелазіння, це приваблювало мене більше, ніж фітнес або зайняття у спортзалі. Я розмірковував про це, але скелелазіння
    здавалося набагато крутішим. А коли я вперше опинився на скелі, це повністю
    захопило мене. Не можу сказати, що мої здібності були надзвичайними, або що
    мене помітили. Клаудіу, засновник Climb Again і тренер групи, сказав:
    Давай, поїдемо на змагання, подивишся, що це таке. І я поїхав! У
    мене не було особливих досягнень на початку, але я сказав, що хочу рости.»


    І
    так, він виріс! Резван Неду – ви, звісно, зрозуміли – незрячий. Лікарі кажуть,
    що він бачить близько 1%. Удень усе зводиться до абстрактного мистецтва, як він
    каже, тобто він розрізняє світло й тінь і тільки завдяки логіці усвідомлює, що
    його оточує. Вночі все стає чорним із білими крапками. Йому дуже подобається
    ходити до шкіл для незрячих, щоб навчати таких, як він, користуватися білою
    тростиною. Але відколи відкрив
    для себе скелелазіння, він не уявляє життя без нього. Скелелазіння стало його
    способом життя. Він спортивний інструктор у Climb Again – як для людей з
    обмеженими можливостями, так і для звичайних людей. Він є членом збірної Румунії з параклаймбінгу, неодноразовий призер Кубків світу та
    чемпіонатів світу зі скелелазіння серед інвалідів. А ще він піднявся на
    Монблан, Ельбрус, Аконкагуа та Матергорн.




    «Обмеження – вони більше в нашій голові, ніж
    фізичні. Ми вважаємо, що
    не можемо робити певні речі і тоді не робимо їх. Коли ми перестаємо думати про
    це і просто шукаємо рішення, тоді починаємо щось робити»
    , – каже Резван Неду, який також має, що
    сказати всім тим, кого може надихнути його приклад: «Природа, світ загалом прекрасні. Так здорово
    відкривати її, прагнути відкрити її, не боятися, давайте робити це з розумом, а
    не стрибати вперед головою… Я не вмію плавати і стрибаю в річку… давайте
    поплаваємо, навчимося, заспокоїмося, відкриємо й порадіємо кожному відчуттю, бо
    воно особливе, унікальне. І коли я роблю це
    не поспішаючи, коли я розумію, що це займе багато часу, я можу не поспішати,
    робити це маленькими кроками і доходити
    набагато
    далі, ніж міг
    собі уявити.
    Потрібна просто наполегливість…»



  • Переможниці домашнього насильства

    Переможниці домашнього насильства

    У випадку домашнього або
    гендерного насильства обговорення зазвичай зосереджене на фізичних або тілесних
    слідах, які залишили удари партнера. Але щоразу ці удари означають і
    психологічні наслідки. Про психологічне насильство говорять менше, але його жертвами щодня стають жінки, хоча воно згадується в нормативно-правових актах і, можливо, є
    основною причиною ступору, що утримує жертву від припинення згубних стосунків.

    Саме психологічне насильство стало головною темою театральної п’єси
    Restart/Перезавантаження, написаної Озаною Ніколау. Вона сама
    поставила п’єсу в бухарестському освітньому центрі Replika. В основу постановки
    покладено історії жертв, яким вдалося звільнитися від таких стосунків, що спотворюють душу й тіло. Restart/Перезавантаження
    стала результатом співпраці з неурядовими організаціями, такими як Aleg/Вибираю
    у Сібіу і Anais/Анаїс у Бухаресті. Авторка Озана Ніколау згадала
    ситуації з дитинства, коли вона чула про знайомих жінок, яких били їхні
    чоловіки або співмешканці і дивувалася, що ніхто з дорослих не робив нічого, щоб
    прийти їм на допомогу або відреагувати на ситуацію. Тепер у румунському законодавстві передбачена можливість тимчасової заборони щодо зловмисника, як і можливість втручання поліції після звичайного екстреного виклику.




    Хоча тепер постраждала
    отримує більше допомоги від влади та неурядових організацій, емоційне
    насильство, як і раніше, надовго затримає її в полоні згубних стосунків. Як
    перемогти цей вид насильства, розповідають п’єса
    Restart/Перезавантаження і режисерка Озана Ніколау: Фізичне
    насильство зриме, воно кричуще, його переслідують за законом. Але воно можливе
    тому, що є емоційне насильство, якого не видно і воно не підпадає під дію
    закону. Його дуже важко довести. Звідси й з’явилася ідея: зрозуміти, що
    відбувається в голові жінки, яка страждає, але відчуває себе ж винною. Часто
    нею маніпулюють, змушуючи відчувати провину або безсилля, відчуття, що вона не
    може піти, що в неї немає рішень. І я подумала, що важливо показати, що розум
    може грати з нами злі жарти, іноді може стримувати нас. Звісно, коли ми
    знаходимо в собі силу, саме розум допомагає нам піти звідти, все
    перебудувати.




    У п’єсі всього дві героїні, яких зіграли акторки Міхаєла Редеску та Ніколєта Лефтер. Ніколєта
    розповіла, що спонукало її спочатку зіграти роль жертви, а потім
    переможниці гендерного насильства. По-перше, пропозиція Озани. Я дуже хотіла попрацювати з нею і з актрисою
    Міхаєлою Редеску. І ця тема привабила мене, тому що в цієї теми має бути голос.
    І справді, у державних театрах майже немає вистав на ці теми. І ці історії мене
    дуже зворушили, прочитавши їх, я познайомилася з деякими з цих жінок, бо вони
    були на виставі. Розумієш, що твоя участь зараз має дуже велике значення. Коли
    ти на сцені і розповідаєш їхню історію, ти відчуваєш енергію, що виходить із зали.




    Вистава має дар викликати у
    глядача співчуття до негараздів жертви. Ніколєту Лефтер зворушили події,
    представлені на сцені, пережиті жінками, які зазнали насильства: Ці
    свідчення, ці сповіді справили на мене сильне враження. Одне звучить з вуст жінки,
    яка каже, що після розлучення її колишній чоловік роками
    переслідував її судовими позовами, які він подавав проти неї, її друзів, які їй
    допомагали, її батьків і поліції. Тож не все закінчується розлученням.
    На мій погляд це кошмар. І найжахливіше, що травма не тільки в жінки. Коли є діти,
    мені здається, все набагато гірше, тому що вони не знають, як із цим впоратися. Дорослому якось вдається подолати момент, але для дитини це
    кепсько, тому що може залишити глибокі наслідки. Якщо це не обговорити, не
    зробити правильні висновки, не вжити потрібних заходів, дитина може сама стати
    агресором або навіть жертвою.




    Restart/Перезавантаження
    – не перша п’єса Озани Ніколау на основі соціальних реалій. Кілька років тому
    вона поставила п’єсу Foreplay/Прелюдія, про матерів-підлітків, яку
    сама написала і представила в Освітньому центрі Replika. Така форма соціально
    орієнтованого театру – спосіб привернути увагу до проблем, які поширені в
    повсякденному житті. Чи приносить він якійсь результат? Відповідає Озана Ніколау: Думаю, що
    наслідки, результат є. Чесно кажучи, набагато менші, ніж хотілося б, тому що в
    театральній залі кілька десятків місць або кілька сотень, якщо це велика зала.
    Але інформація поширюється, тому що люди йдуть і далі розмовляють з колегами,
    друзями, родичами. І буквально днями я отримала дуже крутий
    відгук від глядачки, яка прийшла зі своїм чотирнадцятирічним сином, котрий спочатку взагалі не хотів іти в театр. У нього склалося враження, що театр
    це тільки дитячі або лялькові вистави. А після вистави
    Restart/Перезавантаження він сказав: Якщо це означає
    театр, я хочу ще. Думаю, що це чудово, що він прийшов і йому сподобалося,
    хоча для його віку це непроста тема. Думаю, що людей цікавлять теми, які безпосередньо
    взяті з їхнього повсякденного життя. Можливо, вони не знаходять у театральній
    постановці точного розв’язання своєї проблеми, але вони можуть знайти напрямок,
    спосіб оцінювати події та ситуації або, принаймні, знайти підбадьорення, надію
    на те, що є інший шлях або зрозуміти, що вони не самотні.




    Ще один підліток, глядач
    Restart/Перезавантаження подякував мамі за те, що вона привела його
    на виставу, де він міг побачити, ким він не хотів би стати: жорстоким чоловіком
    і батьком.

  • Як виглядав ринок праці минулого року і чого чекати цього року?

    Як виглядав ринок праці минулого року і чого чекати цього року?

    Для ринку праці 2022 рік був дуже
    вдалим, – кажуть фахівці з підбору персоналу, маючи на увазі можливості
    працевлаштування. Практично не працював лише той, хто не хотів. Це сталося
    попри енергетичну кризу та збої, спричинені війною в Україні.

    Так, наприкінці березня на обліку Національного агентства зайнятості було 230 тисяч безробітних, рівень безробіття
    тоді становив 2,64%. Це було небагато, якщо маємо на увазі те, що пропозиції
    роботи зростали практично щомісяця. Водночас рівень безробіття трохи
    зріс і становив 2,96% у жовтні 2022 року. На рекрутинговій платформі ejobs,
    наприклад, розміщено найбільше вакансій за останні двадцять років. Ана Келугеру,
    керівник відділу зв’язків ejobs подає деталі: «2022 рік
    був найкращим дотепер для ринку праці, й коли ми говоримо про найкращий, то
    маємо на увазі в першу чергу кількість можливостей, які з’явилися на ринку праці для
    кандидатів. Це був рік з найбільшою кількістю вакансій за останні 20 років,
    тобто приблизно 420.000 вакансій було розміщено на ejobs.ro з початку року до
    цього часу. Сфери з найбільшою кількістю відкритих вакансій були: роздрібна
    торгівля, послуги, харчова промисловість, туризм, колл-центр, BPO (аутсорсинг
    бізнес-процесів) і транспортна логістика. Більшість
    кандидатів подали свої резюме для роздрібної торгівлі, кол-центру, BPO, ІТ,
    телекомунікацій, послуг і банків. За цей рік було зареєстровано понад 10
    мільйонів заявок. Навички, які найбільше шукали роботодавці, були цифрові, але ми не говоримо про
    ексклюзивний сегмент навичок. У 2022 році також шукали кандидатів зі всіх професійних сфер, всіх рівнів досвіду та для всіх галузей діяльності.»

    Безсумнівно,
    це був рік кандидатів. Люди стали більш вибірковими і знали, що вимагати.
    Критерії пошуку роботи були розділені: атмосфера на місці праці, наскільки безпечна будівля, в якій вони мають працювати, наскільки далеко вона
    знаходиться від дому тощо. Вирішальною була не тільки зарплата, а це ускладнювало
    роботу рекрутерів, які вже не так легко знаходили людей. Ана Келугеру: «Рік був, скажімо, дещо складнішим для рекрутерів, тому що було не так легко
    знайти людей на ті вакансії, які були відкриті для 2021 року, і навіть для 2020
    року, але той факт, що так багато вакансій з’явилося у нас на ринку, свідчить про те,
    що це був вдалий рік для компаній, тому що бізнеси розвивалися.»

    Цікаво спостерігати, як змінюється
    динаміка ринку праці. Ми стали свідками, кажуть фахівці з підбору персоналу, несподіваних поворотів. Це схилило терези на користь кандидатів, але
    тепер фахівці очікують іншого. Ось що прогнозує Ана Келугеру: «Якщо говорити про динаміку
    працівник-роботодавець, то дійсно вона змінилася. На жаль, в останні два-три роки
    ми спостерігаємо дуже різкі повороти, за дуже клороткий час. Якщо 2019 рік був ринком кандидатів, то 2020
    рік був ринком роботодавця, а 2021 рік знову став ринком кандидатів, а 2022 рік – виключно ринком кандидатів. Економічні сигнали чомусь змушують
    повірити, що 2023 рік дещо схилить терези на користь компаній. Ці речі не
    обов’язково є добрими сигналами для ринку, тому що будь-який рух такого роду
    створює дисбаланс, який впливає на одних чи інших.»


    Після пандемії коронавірусу багато
    компаній викликали своїх людей в офіси. Після досвіду дистанційної роботи мало
    хто очікувався на це. Найщасливішими виявилися ті, кому вдалося домовитися про
    гібридний спосіб роботи. Ана Келугару: «З точки
    зору віддаленої роботи, 2022 рік був роком, коли компанії відкликали своїх
    людей в офіс, але не такою мірою, як ми очікували. На рівні 2022 року 7,3% від
    загальної кількості представлених вакансій, тобто 30 тисяч, становили
    дистанційні роботи. Однак наприкінці 2022 року кількість дистанційних робочих місць почала зменшуватися, а це означає, що у 2023 році буде масове і,
    можливо, навіть остаточне повернення в офіси.»

    У 2022 році кандидати були набагато
    активнішими у пошуку нових професійних можливостей порівняно з 2021 роком,
    подаючи заяви, в середньому, на 6 вакансій на місяць, що вдвічі більше, ніж у
    2021 році, – показують дані іншої платформи онлайн-рекрутингу BestJobs Romania.
    Крім того, загальна кількість кандидатів у 2022 році була на 62% більшою
    порівняно з попереднім роком. Серед кандидатів, які заповнили своє резюме на
    цій платформі, 54% вказали принаймні один попередній професійний досвід. 35% із
    них вказали серед своїх знань хоча б одну іноземну мову, а 14% – наявність
    водійських прав. Майже половина (47%) хотіли, щоб до них зверталися рекрутери з
    пропозиціями роботи, навіть якщо вони активно не шукали роботу, а 5% були
    готові переїхати на нову роботу. 98% кандидатів заявили, що вони хочуть знати
    зарплату для роботи, на яку претендують, і більшість із них претендували
    переважно на роботу з окладом на місці.

  • Неповнолітні матері з малозабезпечених сільських громад 

    Неповнолітні матері з малозабезпечених сільських громад 

    10% пологів у Румунії походять від матерів-підлітків, так як 45% пологів у Європейському Союзі серед дівчат віком до 15 років походять з Румунії, яка займає перше місце в цьому розділі. Про це стверджує організація «Рятуйте дітей», яка у своєму звіті показує зв’язок між рівнем освіти та віком дівчаток-підлітків із неблагополучних сільських громад, які стають матерями. 85% матерів і вагітних жінок віком до 18 років більше не ходять до школи, більшість з них кидають школу ще до вагітності. Кожна десята зізнається, що ніколи не ходила до школи, а три чверті кинули школу до 8-го класу.

    Тривожним є те, що 4 з 10 вагітних дівчат або неповнолітніх матерів під час вагітності не звертаються за іншими медичними послугами, окрім тих, які надає їм сімейний лікар. Третина молодих майбутніх мам зазначає, що вони не проходили жодного медичного обстеження, головною причиною є безгрошів’я – половина їхніх сімей має місячний дохід менше тисячі лей, що дорівнює лише близько 200 євро. При цьому 80% не користувалися жодним методом контрацепції, через недостатню поінформованість. Статистика, оприлюднена неурядовою організацією «Рятуйте дітей», також свідчить, що три чверті неповнолітніх матерів або вагітних дівчат мають родичів або знайомих, які народили дитину у віці до 18 років. Причому третина з них самих народжується від неповнолітніх матерів.

    У Селаж (північний захід), наприклад, десятки дівчат отримують підтримку в рамках програми, ініційованої спеціальною робочою групою, створеною на повітовому рівні. Завдяки цій програмі неповнолітні матері отримують медичні, соціальні та освітні послуги, щоб мати можливість інтегруватися в суспільство. Віолета Мілаш, директор Департаменту соціальної допомоги та захисту дітей міста Селаж, розповідає про цих матерів: «Більшість походять із сільських місцевостей, де ці молоді жінки чи діти, ці неповнолітні матері не мають документів, що засвідчують особу, свідоцтв про народження … Коли вони приїжджають у лікарню і народжують, свідоцтва про народження й них немає, також немає документів, що засвідчують особу. Реєстрація дітей стає проблемою. Освіта та культура цих сімей полягає в тому, що народжувати в такому віці нормально. Нам довелося спершу навчити їх елементарним нормам гігієни, щоб потім вони самі могли виховувати дітей. У громадах, де є підготовлені соціальні працівники та медсестри, можна побачити результати, у тому сенсі, що за ними стежать, їх навчають певним речам, і ситуація цих матерів простіша».

    У Бухаресті в Міністерстві охорони здоров’я рік тому, після дуже довгої відсутності, була відновлена структура, яка опікується здоров’ям матері та дитини. Також ведеться робота зі створення близько 200 інтегрованих громадських центрів на національному рівні, розташованих у районах проживання вразливих верств населення, які надаватимуть як медичні, так і соціальні послуги. Однак міністр Александру Рафіла підтверджує, що для того, щоб вагітні дівчата та неповнолітні матері мали доступ до медичних та соціальних послуг, центральна влада повинна спиратися на партнерство з місцевою владою.

    Однак міністр Рафіла також вважає, що освіта має важливе значення, і кількість неповнолітніх матерів у Румунії може зменшитися, лише якщо вони підуть до школи, а медична освіта стане постійною дисципліною, яка буде частиною навчальної програми: «Я вважаю, що головна проблема пов’язана з доступом до освіти і, по-друге – але не обов’язково другою за важливістю, вони випливають одна на одну – з доступом до медичної освіти. Доступ до медичної освіти дуже важливий, він мультидисциплінарний, це не виключно статеве виховання, і ми не повинні обмежуватися виключно цією сферою, статевим вихованням. У нас новий міністр освіти, і я переконаний, що ми зможемо знайти рішення, щоб виховання заради здоров’я стала постійною дисципліною, адаптованою для будь-якого віку, частиною навчальної програми. Але ми не можемо займатися санітарною освітою, якщо ці діти не ходять до школи. Зрозуміло, що проблема пов’язана з культурним походженням, вони часто належать до меншин, до вразливих груп, які традиційно одружуються в дуже молодому віці і, як наслідок, народжують дітей».

    У липні 2022 року в Румунії було оприлюднено закон про запровадження, починаючи з восьмого класу середньої школи, деяких уроків медико-санітарної освіти, які учні можуть відвідувати за згодою батьків. І, на думку радниці президента Діани Пеун, ця освіта заради здоров’я є пріоритетом, оскільки це фільтр, через який нинішнім і майбутнім поколінням пропонується шанс робити усвідомлений і відповідальний вибір. Радниця Діана Пеун також обіцяє інші зміни: «У рамках санітарної освіти статева освіта є важливою складовою, яка має потенціал змінити цю сіру статистику, не називаючи її чорною. У сільському середовищі та в ізольованих громадах існує найбільша потреба в мережі функціональної шкільної медицини, статевого виховання та послуг з планування сім’ї, а Національний план відновлення та стійкості вважає це питання пріоритетним. Інвестиції в обладнання та відновлення кабінетів планування сім’ї в уразливих регіонах, де зареєстровано велику кількість підліткових вагітностей і велику кількість захворювань, що передаються статевим шляхом, вважаються важливою опорою Національного плану відновлення та стійкості щодо охорони здоров’я та сприятимуть значним покращенням».

    Отже, потреб багато і на багатьох рівнях! Реформа, яка веде до глибоких змін, має також бути спрямована, наприклад, на людський ресурс у сфері охорони здоров’я – необхідну кількість спеціалістів відповідної спеціалізації та їх оптимальний географічний розподіл. Водночас необхідно збирати інформацію та розробляти більш комплексну ситуацію у сфері охорони здоров’я матері та дитини в соціально ізольованих та неінтегрованих громадах. Також важливою є взаємодія та співпраця між державними службами соціальної допомоги, медичними службами та навчальними закладами. Усі ці кроки – і більше! – є важливими, враховуючи те, що, з одного боку, відомо, що вагітність у молодому віці пов’язана з більшими ризиками, пов’язаними з вагітністю, а з іншого боку, передчасне материнство ставить молодих матерів у ситуацію кинути школу та вступити в порочне коло бідності із наслідками з покоління в покоління.

  • Про страх людини у соціальному середовищі

    Про страх людини у соціальному середовищі

    Страх є психічним явищем, але може мати потужні фізичні прояви. Більшості з нас це незручно, але деякі насправді прагнуть цього. Почуття зароджується в мигдалині, невеликому органі в мозку, який посилає потужні сигнали через нервову систему.

    Мигдалина пов’язується із формуванням емоцій, і є частиною лімбічної системи, яка регулює емоції та деякі види поведінки. Його найвідоміша роль полягає в «переробці» страху. Будучи однією з «примітивних» базових частин мозку, вона також бере участь у обробці впливу різних біологічних запахів, які впливають на сексуальну або материнську поведінку, наприклад, феромонів. Психотерапевт Даніела Йонеску краще пояснює симптоми страху: «Страх може дати енергію та рішучість робити певні речі. Занадто великий страх може призвести до тривоги та панічних атак, тобто фізичних або психічних страждань, які можуть бути занадто важкими. Якщо, наприклад, ви боїтеся замерзнути, ви можете відмовитися від надзвичайної відпустки, щоб витратити всі свої гроші на високоефективну систему опалення? Фізичними проявами страху є тремтіння, потовиділення, сильне серцебиття, прискорене дихання, проблеми з кишечником або сексуальна дисфункція. Серед психологічних проявів – неспокій, хвилювання, відчуття відсутності контролю або гіперактивність, що може навіть призвести до агресії.»

    Страх відіграє роль у соціальній динаміці на всіх рівнях і може використовуватися для маніпулювання людьми несвідомо. Незважаючи на те, що це неправильний підхід, лякання може спонукати дітей робити те, що їм кажуть, навіть проти їхньої волі. У дорослому віці лякання з дитинства приймає різні форми: від погроз банку, що ви можете втратити будинок, або погрози від керівника, що ви можете втратити роботу. У будь-якому випадку це може бути дуже ефективним засобом маніпуляції, як сказала Даніела Йонеску: «Якщо посадові люди постійно перебільшують реальні чи уявні події, які викликають страх, і ті самі люди стверджують, що у них є рішення, ви можете стати жертвою маніпуляцій. Коли ми звинувачуємо інших у своїх почуттях, ми даємо їм владу контролювати наші емоції, отож і нашу поведінку.»

    Страх туманить розум, і міркування стають дефектними. Під час війни, наприклад, забагато інформації про катастрофи може «засмічувати» мозок, унеможливлюючи відрізнити правду від вигадки, ніби ви самі є учасником бойових дій. Це відрізняється від фобій і може викликати звикання, пояснює Даніела Йонеску: «Катастрофічні події або події, які презентуються як катастрофи, створюють соціальний клімат страху. Страх може бути корисним, якщо він допомагає знайти рішення. Але якщо він змушує зосередитися на одній проблемі, це призведе до виснаження, а виснаження може призвести до депресії, яка може довести до відсутності реакції на смертельну небезпеку. Іншими словами, страх може врятувати вам життя. Занадто великий страх може вас убити. Крім того, страх вивчається. Пов’язані з ним гормони можуть викликати звикання, тому що адреналін можна сприймати добре, але на короткий час. Ви можете почати шукати небезпеку, а якщо її немає, можете уявити її.»

    Страх може захистити людину, і це складна емоція. Це може мати позитивний ефект, уберігаючи вас від неприємностей, але також може мати досить неприємні наслідки. Психотерапевт Даніела Йонеску додає: «Якщо ми визначаємо людину як біологічну машину, то страх, первинна, інстинктивна емоція, є її механізмом виживання. Наш мозок має щось на зразок антени, яка безперервно сканує наше внутрішнє та зовнішнє середовище, шукаючи потенційні небезпеки. Іншими словами, природним станом нашої істоти є стан пильності. Виявивши небезпеку, мозок оголошує надзвичайний стан і мобілізує сили швидкого реагування, адреналін і кортизол. Це так звані гормони стресу. Вони готують тіло до реакції на бій чи втечу. Тож емоції загалом, включаючи страх, безпосередньо викликають поведінку, іноді минаючи розум. Проблема в тому, що наш мозок не дуже добре розрізняє реальну та уявну небезпеку. Наприклад, якщо ви читаєте про війну, бачите зображення війни, думаєте про війну, ваше тіло може відреагувати так, ніби воно справді перебуває на війні.»

  • Via Transilvanica або про румунську ідентичність

    Via Transilvanica або про румунську ідентичність




    Для «Tășuleasa
    Social» (Тешуляса соціал) турбота про
    довкілля та культуру, з одного боку, та соціальне залучення, з іншого, не
    можуть бути розділені. Ось чому з моменту своєї появи,
    протягом понад 20 років, ця румунська неурядова організація, що базується на
    вершині гори, на перевалі Тіхуца у Східних Карпатах, зосередилася на
    волонтерських програмах, присвячених збереженню природи чи просуванню багатства та різноманітності національної культури.




    «Tășuleasa
    Social» допомогла молодим людям зрозуміти, що волонтерство -
    це нормальна річ, що менталітет можна змінити через освіту
    або що громадянський дух важливий для громади. Дії, які зробили організацію
    відомою, були лісопосадки в країні, де вирубка лісів часто проводилася
    хаотично, з порушенням закону. Молоді люди дізналися як насаджувати
    саджанці, яка роль дерев і лісу, а також чому необхідно, щоб русла річок
    залишалися чистими або які є рішення для вибіркового збору відходів. Серед заходів організованих НУО були також соціальні заходи на
    підтримку нестабільних сільських громад.




    Але піком заходів НУО «Tășuleasa Social» був їх останній проєкт, на додаток
    до наймасштабнішого – Via Transilvanica, маршруту, якого можна подолати лише
    пішки, на велосипеді або верхи. Маршрут починається з Буковини, мальовничого
    північного сходу Румунії, перетинає країну по діагоналі через Трансільванію і
    закінчується на південному заході, на березі Дунаю, у Дробета Турну-Северін.
    Одним словом, Via Transilvanica – це сміливий маршрут довжиною 1400 кілометрів,
    позначений маркерами та вказівниками, маршрут, який, за словами організаторів,
    змусить тих, хто спробує відкрити або заново відкрити Румунію такою, якою вона
    є насправді.






    Гість Радіо Румунія Алін Ушеріу,
    голова організації «Tășuleasa Social», розповів, як
    виникла ідея створення маршруту Via Transilvanica: «Тешуляса соціал також містить слово «соціальний» у
    складі назви, і ми довгий час шукали рішення питанню як можна оживити ті села,
    які були на межі зникнення. Це була наша початкова думка! Потім, коли ми зрозуміли,
    що у нас такий хороший проєкт, то ми запримітили, що кількість людей, які пересуваються
    довгими маршрутами, зросла… Тихоокеанська стежка, Аппалачська стежка, Каміно
    де Сантьяго… Ця форма туризму – це велике шоу, до якого Румунія тепер може долучитися,
    це шоу сталого туризму, що, з моєї точки зору, є неймовірно цікавою та здоровою
    тенденцією. А Румунія – країна, яка до цього дуже добре підготовлена! Сільська
    спадщина, природна спадщина неймовірно добре розвинена і конкурентоспроможна з
    будь-якою іншою країною світу, не намагаючись робити те, чого ми не вміємо
    робити. Я думаю, що наразі ми маємо національну інфраструктуру завдовжки в 1.400
    кілометрів, яка може бути еталонним проєктом зокрема у Східній Європі».




    Протягом
    чотирьох з половиною років Алін Ушеріу та його брат
    Тібі, бігун на витривалість і ультрамарафонець, зібрали
    понад 10 тисяч волонтерів у їх великій пригоді під
    назвою Via Transilvanica. Французьке інформаційне агентство AFP нещодавно
    зазначило, що ця дорога, яка виникла з-під землі, дає нове життя обезлюдненим
    румунським селам, ставши безпрецедентною ініціативою в східноєвропейській
    Румунії, яка, незважаючи на швидке економічне зростання, постійно стикається з
    масовим відтоком молодих поколінь
    та вакуумом, який вони залишають, особливо в сільських
    місцевостях з винятковими ландшафтами. Але теж
    молоді люди Румунії, додаємо ми, також є тими, хто через волонтерство присвятили
    себе відродженню цього особливого сільського простору. Знову, Алін Ушеріу: «У нас 22 роки діяльності, у нас скільки завгодно
    волонтерів, тому що суспільство вже було приваблене цією формою прояву, цим
    способом життя, а «Tășuleasa Social», постійно працюючи в багатьох сферах і
    роблячи хороші речі звичайно, отримало багато підписників і шанувальників, з
    якими ми більше не вагаємося пропонувати абсолютно жодний проєкт. Тож я думаю,
    що наш спосіб життя, наш спосіб роботи привів до нас, мабуть, понад 150.000
    людей, які взяли участь у наших акціях. Але у нас є відданий волонтерський
    корпус із кілько
    х сотень людей, які готові йти з нами куди завгодно та робити
    все як слід».






    Коли крокуєш
    країною, включно маршрутом Via Transilvanica, десь випікають хліб, десь
    ще напівзруйнований будинок може отримати нове призначення, десь можна
    врятувати об’єкт спадщини або дерево можна зрубати законно та екологічно… каже
    Алін Ушеріу, який зізнається, що потрібно
    ще багато зробити, перш ніж Румунія остаточно увійде на світову карту держав із
    дальніми маршрутами: «У наступні роки ми будемо йти цим шляхом – якість, безпека, технічне
    обслуговування. Внутрішнє просування, міжнародне просування дуже і дуже важливі.
    Ми повинні зробити цей крок разом, йти цим шляхом, щоб побачити, про що
    йдеться, можливо, створити цю нову форму туризму, активного туризму, який має
    величезний потенціал у Румунії. Отже, ми все ще працюємо над цим проєктом, але
    не хвилюйтеся, у нас є багато нових проєктних ідей. Ми завжди намагалися бути
    на крок попереду всіх інших організацій, і до тепер якось нам це вдалося».

    Туристи
    можуть подолати всю Via Transilvanica за кілька тижнів або лише частково,
    залежно від сил і бажання. І не виключено, що для багатьох, у тому числі для
    румунів, це буде маршрут для ознайомлення з природою,
    культурою, історією,
    етнічними громадами, традиціями
    та гастрономію Румунії, словом, її ідентичністю.

  • Румуни та спорт для відпочинку і здоров’я

    Румуни та спорт для відпочинку і здоров’я

    38% європейців займаються спортом або займаються певною формою фізичної активності принаймні раз на тиждень, в той час як 17% займаються спортом рідше одного разу на тиждень. Наразі до 45% європейців ніколи не займаються спортом і не займаються фізичними вправами. Про це свідчать дані соціологічного опитування Євробарометр про рух, які подібні на дані від 2017 року, коли було здійснене передостаннє дослідження. Румунія, на жаль, нижча за середній європейський показник: лише 20% румунів займаються спортом або регулярними фізичними вправами. Крім того, хоча 60% ніколи не займаються спортом, 13% з них сидять більше 8 з половиною годин на день, таким чином нехтуючи своїм здоров’ям та ігноруючи користь фізичних вправ для себе та для ближніх.

    Спорт,
    який практикується разом з іншими, посилює відчуття приналежності до громади та
    сприяє інклюзії. Про це розповідає 42-річний Юліан Шербан, тренер у рамках
    торгової компанії. Юліан бере участь в аматорських марафонах та зізнається, що
    відкрив для себе це захоплення досить пізно: «У 33 роки я почав бігати. До того
    часу я взагалі не займався спортом. Ні в дитинстві, я не брав участь в
    спортивних змаганнях і не був уболівальником. Крім того, я робив усе, щоб не брати
    участь в уроках фізкультури в школі. Коли я почав займатися спортом, то я займався
    лише для задоволення. Тобто, я не почав займатися спортом через медичні причини або
    щоб запобігти хворобі. Майже протягом 10 років, я щодня курив. У мене був абсолютно протилежний спосіб життя спорту. Я почав займатися фізичними вправами
    більше з цікавості, і я помітив, що дві види діяльності – куріння та біг – не
    поєднуються, і після того, як я кинув палити, я зрозумів що можу пробігти більші довгі дистанції. Пізніше я почав
    записуватися на змагання, півмарафони, марафони, і я побачив, що згодом у моєму
    житті щось змінилося, і я продовжував бігати. І люди навколо мене змінилися. Я
    почав бігати з людьми, які мали ту саму пристрасть, я створив нову
    групу друзів і ми разом розвививалися. Окрім користі для здоров’я, були й далі є реальні
    соціальні вигоди. Тому що мотивація часто може надходити ззовні, від групи, до якої
    ти належиш.»

    Група, про яку згадує Юліан Шербан,
    бере участь у марафонах і змаганнях для аматорів, які почали організовуватися в
    Румунії кілька років тому. Наприклад, нещодавно він брав участь у естафеті
    ветеранів, організованій командою «Invictus Румунія» за маршрутом, який
    починається в Бухаресті, проходить через міста Плоєшті та Брашов і зупиняється,
    25 жовтня, в місті Карей. Хоча учасників досить багато, Юліан вважає, що може
    бути ще більше: «Речі завжди можна покращити. Мене дуже тішить,
    що в Румунії організовуються кілька міжнародних марафонів у Брашові, Клужі,
    Тімішоарі та Бухаресті, які збирають все більше і більше людей. І крім спортсменів,
    які приїжджають вдосконалювати свої параметри для міжнародних змагань, є також
    багато аматорів, які беруть участь. Це дуже добре, тому що таким чином широка
    громадськість бачить, що окрім спортсменів, є також люди різного віку, які
    займаються спортом і це мотивує всіх. Я помітив стриманість людей, коли хтось
    займається будь-яким видом спорту. Дуже мало людей заохочують будь-який рух. І
    є багато людей, які не розуміють це явище. Я думаю, що багато людей, які
    займаються спортом у певний момент, у старшому віці, вони роблять це з медичних
    причин.»

    Серед тих, кому медики рекомендують
    займатися спортом, є люди з різними вадами. Але вони також займаються спортом
    через пристрасть, зауважила Юліана Месешан, соціальна працівниця фонду «Motivation».
    Вона також є координатором команди «Motivation», до складу якої входять люди на інвалідних візках, а також люди без інвалідності, які беруть участь у
    різноманітних спортивних заходах, здебільшого зосереджених на бігу, та які
    заохочують інших до участі. Юліана Месешан подає деталі: «Наша команда
    «Motivation» налічує близько 100 людей на інвалідних візках та без інвалідності. Для нас дуже важливо відвідувати ці спортивні заходи, тому що це можливість
    показати людям без інвалідності, що навіть люди на інвалідних візках можуть
    займатися спортом, і це дуже важливо. Ми хочемо збільшувати нашу команду, щоб
    більше людей без інвалідностей приєдналися до нас, але особливо більше людей,
    які користуються інвалідними візками. Є люди, які до певного періоду життя не
    мали інвалідності, а потім постраждали від нещасного випадку, наприклад впали з
    висоти і пошкодили хребет, і таким чином
    вони опинилися на інвалідних візках. І, можливо, їм спочатку це було досить
    важко, але поступово, ці люди повертаються до повсякденного життя, і важливо
    знати, що вони все ще можуть займатися спортом. На багатьох спортивних заходах
    проводяться спеціальні забіги для людей на візках та людей з фізичними обмежностями.»

    Стосовно даних Євробарометра про
    спорт, Юліана Месешан вважає, що вони подібні до її особистих спостережень: «На
    Бухарестський марафон, в якому ми беремо участь, і це найбільша спортивна подія, приходить велика кількість бігунів, але, звичайно, їх може бути
    більше, враховуючи населення столиці. Я думаю, що багато румунів ведуть сидячий
    спосіб життя. Ми багато зусиль вкладаємо в роботу, в кар’єру. Крім того, є особисте
    життя, на яке хочеться приділяти час. І я думаю, що люди загалом забувають про
    те, наскільки важливо займатися спортом. І, можливо, вони не вважають спорт пріоритетом в їхньому житті.»

    Окрім переваг для здоров’я,
    соціалізації та харчування, спорт може бути чинником, що сприяє інклюзії людей з
    різними вадами або людей з обмеженими можливостями.

  • Чому роботодавці бояться працівників

    Чому роботодавці бояться працівників

    Ми
    живемо в складні часи. Життя змінюється
    від години до години. Майже нічого вже
    не можна передбачити. Одна криза підживлює
    іншу, яка підживлює іншу. Війна в Україні,
    глобальна енергетична криза, шалена
    інфляція – все це вимагає обережності
    в кожному нашому рішенні.




    Непередбачувано
    йдуть справи і на ринку праці. Від великої
    відставки (The Great Resignation), яка була в
    тренді минулого року, ми дійшли до ще
    одного тривожного явища – тихої відмови
    (Quiet Quitting). Люди вже не звільняються «на
    конвеєрі», а в пошуках рівноваги
    між особистим і професійним життям
    вирішують ні на міліметр не перевищувати
    своїх службових обов’язків. В принципі,
    нам
    ніхто не ставить пам’ятник.




    Прецедент
    дистанційної роботи під час пандемії
    продовжується. Незважаючи на те, що
    багато компаній викликають своїх
    співробітників назад в офіс, вони більше
    не хочуть цього
    так легко робити.
    Там,
    де
    можна працювати з
    відстані,
    чому б не робити це? – вони кажуть. Деякі
    компанії, здається, це зрозуміли.




    Ми розмовляли
    з Аною Келугару,
    керівником відділу комунікацій платформи
    для працевлаштування e-jobs, про велику
    кількість онлайн-заявок на різні
    вакансії, зареєстрованих останнім
    часом, а також про те, наскільки компанії
    готові згодитися
    принаймні
    з кількома вимог претендентів
    на
    роботу: «У вересні ми мали рекордну
    кількість таких заявок, а саме 130.000, але
    також велику кількість місць
    праці,
    які можна виконувати виключно вдома, а
    це
    означає, що ці кандидати надзвичайно
    зацікавлені в цій перевазі, тобто
    працювати
    з
    відстані,
    але також і те, що роботодавці досить
    уважно ставляться до сигналів, які
    передаються на ринку, вони хочуть прийти
    на зустріч
    кандидатам
    з тими речами, які, як вони знають, можуть
    мати значення, коли справа стосується
    працевлаштування. Так
    що
    вони залишаються гнучкими та відкритими,
    надаючи
    співробітникам можливість працювати
    вдома. Щоправда,
    роботодавці хочуть запровадити гібридний
    стиль роботи в довгостроковій перспективі,
    тобто певну кількість годин працювати
    вдома та певну кількість годин в офісі.
    Вони хочуть,
    щоб співробітники приходили в офіс в
    певні ключові моменти, на певні важливі
    зустрічі, наради
    і
    т.д. Але, якщо хтось подумав,
    що мода дистанційної
    праці
    пройшла, то реальність цифр зовсім не
    така, і ми навіть очікуємо, що до кінця
    року, в найближчі місяці кількість
    віддалених робочих місць і тих, хто
    хоче працювати вдома, зросте».



    Роздрібна
    торгівля залишається сферою
    діяльності,
    де наймається
    на роботу найбільше персоналу,
    а
    також
    обслуговування клієнтів та ІТ. Ана
    Келугару: «Вересень показав нам, що серед кандидатів залишаються найбільш
    затребуваними сферами роздрібної
    торгівлі, сфери обслуговування та ІТ.
    Це сфери, які дуже затребувані з двох
    причин: по-перше, через наявність великої
    кількості вакансій, а тому
    можливості працевлаштування дуже
    великі, по-друге
    – вони
    адресовані
    дуже широкому колу кандидатів, як молодим
    людям без досвіду, так і досвідченим
    людям, а також менеджерам, і ІТ, наприклад,
    це сфера, яка має багато переваг і обіцяє
    найвищі зарплати прямо зараз».




    За
    словами Ани
    Келугеру,
    роботодавці дуже уважні не стільки до
    технічних навичок кандидата, скільки
    до інших факторів, що визначають
    остаточний вибір: «Всі роботодавці на
    даний момент мають досить чіткі
    правила,
    а саме те, що важким навичкам можна
    навчитися на роботі, і тоді вони досить
    поблажливо ставляться до кандидата,
    який не досконало володіє цими технічними
    навичками, але вони
    не заплющують
    очі на неправильне ставлення. Вони
    не закривають
    очі на людей, які не хочуть вчитися, які
    не хочуть бути частиною команди, вони
    дуже, дуже обережні щодо всього
    того,
    що означає «легкі
    навички», на
    все, що означає навички командної роботи,
    позитивне ставлення, бажання вчитися.
    Ці речі зараз надзвичайно цінні для
    роботодавців, незалежно від рівня
    кар’єри чи рівня досвіду кандидата».




    Минулого
    року небезпечна мода, «Велика відставка»,
    призвела до того, що перевагу в рівнянні
    «працівник-рободавець» отримав працівник.
    Незадоволені низькими зарплатами
    та перевантаженим робочим графіком,
    люди вирішили масово звільнятися. Тоді
    криза
    робочої
    сили
    була гарячою темою. Тепер «тихе звільнення»
    – це нове явище, яке лякає роботодавців.
    Що таке Quiet Quitting і чому воно
    лякає? Ана Келугеру,
    керівник відділу комунікацій e-jobs,
    розповідає: «Про «Велику відставку»
    мало говорять, тому що ми її вже не
    відчуваємо так гостро, як минулого року.
    Зараз набагато більше хвилює сфера
    «тихого звільнення», тобто ті працівники,
    які потрапляють у зону латентності, не
    працюють
    більше, ніж вимагає
    цього інструкція
    з посади, або через своєрідне розчарування,
    накопичене за останні роки, або через
    бажання працівника краще збалансувати
    своє особисте та професійне життя. Ми
    більше не бачимо масових відставок,
    можливо, також тому, що зараз
    досить
    невизначена економічна ситуація, так
    що
    усі чекають, люди
    досить обережні щодо
    переміщень
    на ринку праці».