Лучіна – райський куточок Буковини

Лучіна, сільце в румунській Буковині, недалеко від кордону з Україною, є істинним куточком раю, ідеальним місцем для відпочинку в будь-яку пору року. Лучіна це місце, де вільно ростуть “гуцулики, коні гуцульської породи. У цьому невеликому селі в гірському районі Сучавського повіту знаходиться найдавніший конезавод в країні, де водиться чистокровна гуцульська порода, що збереглася до наших днів. На веб-сторінці конезаводу уточнюється, що перше стадо в селі заснував німецький полковник Мартин фон Херманн 1856 року. Колись, цього коня розводили в горах у дуже суворих природних умовах і мав він всі характерні риси дикого коня. Будучи ізольованою від інших, порода розвинулася на стійких і сильних коней. Найбільше імпонує надзвичайна витривалість коней, їхня працездатність, тому місцеві жителі і вирощують їх в господарстві.

Порода ця належить до так званих аборигенних гірських порід універсального призначення, тому ці дрібні коні Буковини були описані ще у ХУІІ ст. у документах, а мешканці зони оспівують їх у піснях та нагадують про них у легендах. Конезавод Лучіна належить до Лісового Правління Сучава (північний схід Румунії). Тамтешні коні часто беруть участь у профільних змаганням в країні та закордоном. Конезавод має 2700 гектарів пасовищ, а це означає достатніх кормів для тих кількох сот коней. Іх використовують для кінного спорту, сільського та масового туризму, а також гіпотерапії. Від заснування і до 1914 року, конезавод Лучіна належав Австро-угорській імперії. У 1875, з невідомих причин, його було розсновано, однак на замовлення війська відновлено 1877 році, коли зареєстровно 10 племінних кобил цієї породи, придбаних від місцевого населення, та одного жеребця під назваю Штірбу, придбаного з однойменного села. Через 15 років у Лучіні було понад 70 чистокровних особин. Порода зазнала особливий розвиток на цьому конезаводі до серпня 1914 року, коли через війну коні були вивезені з Буковини. Після війни, румунську державу, завдяки її статусу у війні, було запрошено на останній аукціон, організований урядом Австрії у Відні в 1919 році, де її вдалося придбати частину коней колишнього конезаводу Радівці, в тому числі і невелику кількість кобил і жеребців Гуцуликів, за походженням з конезаводу Лучіна. Таким чином 29 липня 1919 року, до Радівців повернулися 150 жеребців і кобил. Послідував згодом період організації двох племінних репродукторів в Радівцях та Лучіні до 1922 року, коли там зареєстровано вже 26 кобил цієї породи. 10 березня 1944 року, через Другу світову війну, кількість кобил, жеребців, а також молодих коней було перенесено біля підніжжя Фегерашських гір, до населеного пункту Симбита де Сус.

Отже, перша письмова згадка про Гуцульського коня датується початком XVII століття, 1606 роком. Про них зазначено у творі Дорогостайського «Гіппіка» тобто «Конярство». Про походження цієї породи коней є декілька гіпотез. Перш за все, кажуть, що вони є прямими нащадки тарпанів, які переселилися до Карпат дуже давно, і з яких походять європейські породи коней для верхової їзди. Інші дослідники стверджують, що у створенні гуцуликів брали участь коні норійського типу, що беруться від коней Римської імперії. Однак, найбільше вчених, стверджують що найбільше вплинули на їх формування арабські коні, які потрапили в Карпати під час турецьких нападів. Кров арабських скакунів обумовила зовнішній вигляд гуцульської породи коней для яких характерна міцність кінцівок, благородність голови та висока постановка хвоста. Як він виглядає. Він низькорослий і має гармонійну будову, має темні смуги по хребті і на передпліччі, на передніх ногах та на лопатці. Це ознаки того, що він є безпосереднім нащадком диких коней. Задня частина його тіла зрізана, а це дуже допомагає йому в русі по гірському рельєфі. На конезаводі в Лучіні вирощують і поні, для верхової їзди.

Туристи, які бажають відвідати конезавод Лучіна повинні заплатити за квиток 10 леїв (приблизно 2 євро). Для груп, що складаються з більш ніж десяти осіб, квиток коштує 5 леїв на людину. Ціна за півтора години їзди на поні коштує 10 леїв, а на коні 20 леїв. Ціна за 30-хвилинну поїздку бричкою або на санях, запряжених поні чи конями коштує від 15 до 20 леїв. Туристи можуть пройти й курси верхової їзди в Лучіні. Початківці виведуть з кишені 40 леїв за годину, а професіонали по 50 леїв. Працівники конезаводу організовують, на запит, демонстрації кінної їзди, бо у цієї породи непогані швидкісні і спортивні якості, гуцульський кінь будучи здатний на перехід по колоді, верхові скачки, перескакування через жердину. Коштує 400 леїв за 30 хвилин. У пансіонаті конезаводу можна у поселетися за ціни на всі кишені.