Tag: культура

У період війни за незалежність, в румунсько-українських культурних відносинах з’явився зовсім новий і надзвичайно важливий фактор, а саме контакти з українською політичною еміграцією. Однією з центральних фігур української еміграції того періоду був Михайло Драгоманов.

Михайло Драгоманов був видатним публіцистом, істориком, філософом, економістом, літературознавцем і фольклористом, одним з організаторів Старої громади у Києві. Народився він 30 вересня 1841 р. в м. Гадячі на Полтавщині в родині дворян. Навчаючись у Полтавській гімназії, Драгоманов цікавився передовсім гуманітарними дисциплінами, а також минулим українського народу, його безнастанною боротьбою за кращу долю. А ще місцевий учитель історії прищепив йому інтерес до праць європейських просвітителів Вольтера, Руссо, Дідро та ін. Про це згадував М. Драгоманов, який і сам згодом став, одним з перших українських просвітителів. З 1870 року працює доцентом Київського університету. У 1876 р. емігрував до Швейцарії, де створив своєрідний осередок української політичної еміграції.

У період 1877 – 1881 роки, встановлюються перші контакти Драгоманова з Румунією. Упродовж цього ж періоду, Драгоманов виявив надзвичайну зацікавленість до Румунії, про яку писав з дуже великою симпатією. Таким чином, він має тісні зв’язки з деякими представниками революційного руху в Румунії, яких просить допомогти йому перевезти в Україну деякі його твори.

Слід відзначити, що в Румунії, Драгоманов мав багато друзів, за допомогою яких йому вдалося надіслати в Україну книги та публікації, з-поміж яких й численні примірники творів Т. Шевченка та І. Франка. Цікаво, що Драгоманов самотужки почав вивчати румунську мову та читати румунською мовою. Просив дати йому румунську граматику й словник та проявляв значний інтерес до румунських народних пісень. Щойно після цього, його друзів у Румунії приємно вразила пропозиція Драгоманова стати співробітником румунської газети «Romania viitoare» (Майбутня Румунія), що й стало можливим за короткий час. Симпатія Драгоманова та інших членів української політичної еміграції так сильно зросла, а їх зв’язки з румунами стали такими тісними, що вони навіть задумались перенести їх центральний осідок до міста Ясси, де мали можливість бути ближче до України й за допомогою румунських соціалістів могли, таким чином, поглибити свою політичну діяльність.

У газетах «Майбутня Румунія» і «Telegraful» (Телеграф) багато писав про діяльність Драгоманова його друг Арборе Замфір, прихильник української визвольної боротьби, який у 1916 році написав для Союзу Визволення України брошуру Україна та Румунії(рум. – Ucraina si Romania). Арборе згадував про Драгоманова як про ініціатора політичних акцій, що роздратували саме російських народників. Наостанок варто уточнити, що Драгоманов проявив великий інтерес не лише до політичної сфери. Особистість Драгоманова користувалася певною репутацією в Румунії. Як фольклориста його представив румунській публіці Богдан Петрічейку Хашдеу, відомий румунський мовознавець і фольклорист, який завжди поважно говорив про наукову діяльність Драгоманова. В Україні Драгоманов постійно цікавився румунським фольклором та неодноразово просив Арборе надіслати йому румунські народні пісні, які йому дуже подобалися. У роботах Драгоманова присвячених історії української культури, автор приділяє особливу увагу українсько-румунським зв’язкам.

Столиця Румунії живе насиченим культурним життям. В ці дні особливу увагу любителів
музики з країни на зарубіжжя привертає до себе ХХІІ-й Міжнародний фестиваль
класичної музики імені Джордже Енеску, який розпочався у неділю 30 серпня і
триватиме до неділі 20 вересня. Організатори підготували більше 70 різних
заходів у концертних залах та під відкритим небом в Бухаресті та інших містах
Румунії.

Інтерес любителів музики до фестивалю ім. Дж.Енеску дуже великий, а
найкращим доказом цього є те, що квитки на багато концертів були продані
задовго до цього. Перший фестиваль був проведений у 1958 році, через три роки
після смерті Джордже Енеску. Спочатку він проводиться кожні три роки
і супроводжувався міжнародним конкурсом виконання протягом перших п’яти видань.
Починаючи з 2001 року Міжнародний фестиваль імені Джордже Енеску та конкурс проводяться
один раз на рік почергово.

На цьому тижні, а саме в четвер ввечері на сцені концертного залу
Королівського палацу витупив Оркестр Берлінської філармонії під проводом британського
диригента сера Саймона Реттла. За день до цього на тій же сцені виступили 4 із
6 колективів Румунського радіо – Національний оркестр радіо, Камерний оркестр
радіо, Академічний хор радіо і Дитячий хор радіо, які разом з Філармонічним
хором імені Джордже Енеску і вісьмома солістами міжнародного рівня та
під керівництвом німецькиого диригента Корнеліуса Майстера блискуче виконали
Восьму симфонію Густава Малера.

Теж на цьому тижні у Бухаресті відбувся 10-й Фестиваль «Новий європейський
театр дій». У всіх шести залах Бухарестського національного театру було
представлено 13 театральних постановок з 10 країн. З 28 серпня комедії, драми і
танцювальні вистави, класичні та сучасні твори, колективні і авторські твори, інноваційні
режисерські бачення, порушили перед столичною публкою різні питання поточного
життя.

І кіно зайняло особливе місце на культурному порядку денному на цьому тижні
в столиці Румунії. До неділі, 6 вересня, глядачі можуть подивитися у двох
кінотеатрах Бухареста ретроспективу Міжнародного фестивалю незалежного кіно «Анонімул»,
який цього року проводився в 12-те, як зазвичай у місті Сфинту Гьорге в дельті
Дунаю. Кращі фільми фестивалю, відібрані шляхом голосування глядачів у Сфинту
Гьорге будуть показані в останній день заходу. Серед них, кращий
короткометражний фільм «Слухати», спільне виробництво Данії та Фінляндії,
кращий румунський короткометражний фільм «Пристрій 0068» і, звичайно, фільм,
який здобув головний приз фестивалю «Анонімул» у 2015 році – «Світ
мій», режисера Ніколая Константіна Тенасе.

Пам’ять є натхненним проектом про колективну пам’ять Бухареста, який оголошує кандидатуру міста на титул європейської столиці культури у 2021 році. Проект проходить в Бухарестському Постоялому дворі Габровень, який нещодавно було відреставровано. Проект структурований у формі трилогії (Пам’ять, Експлуатація, Уявлення міста), де місто стає як рамками для його розгортання, так і протагоністом. Бухарест був щедрий зі своїми письменниками, він дозволив їм кормитися зі своєї субстанції, іноді болісно, інвалідно, дозволяючи, у свою чергу, годувати себе, як величезна птаха з казки, тими, хто писав про нього. Вони подеколи відрізали по шматку із власного стегна, щоб на обмін місто перенесло їх з одного місця в інше на своїй спині.

Письменники повернули йому щедрість та парадокси, хоча й часто розділені, як і майже всі його мешканці, між любов’ю й ненавистю до міста, в якому живуть. Його перетворили на рамки для розгортання проекту, але і на героя. Боготворили його, проклинали, досліджували його до самої галюцинаційної інтимності – це цитата письменниці Світлани Кирстян, куратора літературних заходів, проведених у Постоялому дворі Габровень:Зараз ми перебуваємо в етапі Пам’ять і залишатимемося в цьому етапі до середини травня. Один із заходів, проведений у Постоялому дворі Габровень і організований у вихідні, – тому що ми маємо дуже багато заходів і у вихідні, -був присвячений літературі. Ми зробили дуже строгий відбір авторів, тому що маємо дуже багато добрих авторів, і запросили їх розповісти про місто. Ми звели їх докупи, тому що таким чином можна створити цікаву напруженість, можна почути речі, поставлені паралельно, дзеркально і навіть в розбіжності. Одні кажуть, що люблять Бухарест беззаперечно, інші – що відчувають себе відчуженими у цьому місті, інші – що відчувають себе вдома лише тоді, коли повертаються до Бухареста, інші – що можуть будь-коли покинути це місто. Ми зробили трьох денну програму, присвячену літературі. Один із заходів мав гостями Іоану Пирвулеску та Резвана Петреску і був модерований критиком Флоріною Пиржол. Послідували дебати між Адріаном Шкіопом та Міхаєм Дуцеску, обидва письменники, а Міхай Дуцеску є й архітектором, які були модеровані критиком Паулом Чернатом. Звичайно ж, усі письменники, включені в цю програму, у своїй творчості мають дуже важливий зв’язок із Бухарестом. Інші дебати мали гостями письменниць Габріелу Амадештяну і Сімону Шору, модератом був літературний критик та історик Андрея Ресучану. Андрею Ресучану я планую запросити і на конференцію, тому що вона надзвичайний фахівець в літературній географії й працює над книгою, темою якої є Бухарест в сучасній літературі, від Мірчі Кертереску до Сімони Шори.

Також в рамках проекту Пам’ять відбувся й марафон поезії з Аделою Гречану, Флоріоном Яру, Октавіаном Совіань, Міруною Владою та Еленою Вледеряну, модерований Світланою Кирстян:Кожен із письменників погодився розкрити свої відносини з Бухарестом.Тож наша зустріч вийшла надзвичайною, і я хочу продовжувати, тому що є багато інших письменників, від яких я хочу почути розповіді про Бухарест. Проте це лише один із проектів. У Постоялому дворі Габровень проходить і виставка, яка мені дуже дорога, вона дуже відрізняється від того, що я побачила в Бухаресті. Мова йде про невеличкий архів з давніми фотографіями Бухареста. Будь-хто може прийти й вибрати фотографію, а потім піти з нею до інфокіоска з Габровень. Фотографія буде сканована, а відвідувач зможе розмістити її в іншому виставочному просторі, де буде написано, що він думає про цю фотографію, які спогади вона в ньому пробуджує. Я бачила дуже багато людей, які це зробили, і ми маємо такі спогади і від письменників.

Пам’ять міста, перша частина трилогії, присвяченої Бухаресту, має за мету і створення когнітивно-афективної карти Бухареста, починаючи від фотографічних зображень та знятих кадрів, взятих із приватних колекцій та документальних фондів, до створення якої запрошуються й жителі міста з їхніми власними фотографічними спогадами та суб’єктивними історіями, які вловлюють динаміку бухарестського життя. Запрошують зробити свій внесок безпосередньо із власних фотографій та знятих кадрів як тих, хто живе в місті, так і тих, хто працює з містом. Куратор Світлана Кирстян: Входячи в цю історію й думаючи про те, які види заходів можна організувати, як залучити якомога цікавіших людей, я не подумала про іншого роду наслідки, не думала, що буду змушена змінитися. Процес пам’яті розпочався з кількома людьми і, думаю, буде продовжуватися з більшою кількістю. Це й одна із мети проектів і один із критеріїв оцінювання кандидатури, а саме: якомога вірогідніша й масивна активація громади. Я хочу, щоб не тільки люди з нашого артистичного середовища говорили про їхній Бухарест, хоча і цей аспект є дуже цікавим, тому що дотепер ще не збиралися письменники, щоб поговорити про їхній Бухарест. Цікаво послухати прозаїка Адріана Шкіопа, кажучи, що коли він матиме гроші, то придбає квартиру у районі Ферентарь. Чи хтось інший у відповідь скаже, що хоче податися якомога далі від Бухареста. Я не родилася в Бухаресті, виросла в місті Ботошань і перші роки свого життя провела в селі у дідуся й бабусі, тож була травмована двічі, вперше у сім років, коли повинна була звикнути з містом, навіть якщо це невелике місто, а вдруге – коли приїхала у велике місто, в метрополію. Я живу в Бухаресті з 1988 року, це означає, що у вересні сповнюється 27 років, відколи я тут живу, теоретично можу сказати, що тут мій дім. Але все-таки я не відчуваю себе тут по-справжньому вдома, я не відчуваю себе повністю адаптованою до цього міста. Я бачила місто в різних його фазах, жила в багатьох квартирах, будинках, які завалювалися та не завалювалися, одні з них геттовані із Площі Решіца, інші – на бульварі Дачія. Думаю, що цей проект приноситиме мені постійні сюрпризи, і мені чітко зрозуміло, що потрібно переосмислити свою позицію по відношенню до цієї теми.

У 2021 році існує можливість, що назва міста Бухарест приєднається до довгого списку міст із різних європейських держав, які впродовж часу на протязі одного року носили титул Європейської столиці культури. Національнезмагання по обранню міста, яке представлятиме Румунію, розпочалося у грудні 2014 року. На цей титул кандидуватимуть поруч із Бухарестом такі міста як Клуж-Напока, Тімішоара, Ясси, Крайова, Арад, Сфинту-Георге, Орадя, Алба Юлія, Бреїла та Брашов.

Три світові рекорди та один
національний були встановлені на 23-му Фестивалі середньовічного мистецтва,
який пройшов в місті Сігішоара, центр країни. Організатори хотіли кожного дня
фестивалю встановити новий рекорд, який би ввійшов до знаменитої Книги рекордів
Гіннеса. Йде мова про Прапор лицарів, найдовшого прапора зробленого під час
середньовічного фестивалю, довжина 25 метрів, про найбільшого декоративного
меча та про найбільший круглий пиріг діаметром 20 метрів.

Про Меч титанів розповість директор з
технічних справ фестивалю Дан Гліга: Меч був зроблений із сталі, має довжину
453 сантиметри, ширина леза 20 сантиметрів, товщина – 2 сантиметри, вага 135
кілограмів. За словами Дана Гліги, Меч титанів, який залишиться у
фортеці Сігішоара, одній з небагатьох населених фортець Європи, входитиме до
проекту Середньовічна Сігішоара – перший середньовічний фестиваль в Румунії, який
встановлює світові рекорди. У неділю, був встановлений ще один рекорд,
найбільша народна маска довжиною майже 6 метрів і шириною 3 метри. Маску зробив
народний майстер Василь Чокирлан з повіту Нямц.

Великий парад, в якому взяли участь
більше 300 лицарів, паночок, трубадурів з Румунії, Болгарії та Угорщини відкрив
фестиваль, який цього року пройшов під гаслом Менестрелі і трубадури – п’ять
століть середньовічної музики і театру. Протягом чотирьох днів на вулицях
і площах Сігішоари відбулися концерти, театральні вистави, середньовічні
анімації, в яких виступили 12 музичні колективи з Румунії та Угорщини,
представники 7 лицарських орденів і 11 театральні колективи.

Крім стрільби з лука,
лицарських боїв, танців та музики менестрелів, цьогорічною атракцією фестивалю
були середньовічні фарси, в яких зіграли актори Театру Схема. Щорічно,
Фестивалі середньовічного мистецтва залучає більше 20.000 відвідувачів з країни
та з-за кордону.

В
період із 7 по 13 червня у Тімішоарі пройшов відділ ФЕСТ фестивалю ФЕСТ
ФРД (Європейський фестиваль вистав
Тімішоaра – Фестиваль румунської драматургії), організований Тімішоарським
Національним театром. Модуль ФЕСТ є, як підказує і його акронім, святом театру
і діалогом між громадянином і виставою незалежно від того, чи йде мова про
вуличну виставу, чи виставу в приміщенні. Доповнений і декількома виставами
сучасної румунської драматургії, ФЕСТ прийшов із дивовижною пропозицією вистав,
проведених під відкритим небом.

Режисер
Ада Хаусватер, менеджер Тімішоарського Національного театру: ФЕСт залишається
під знаком ФЕСТ-ФРД, як і ФРД був під знаком ФЕСТ-ФРД. Ми не робили суворого й
строгого поділу, а спробували поєднати їх. Якщо в самому розпалі ФРД ми мали
Art of Ageing, то зараз маємо між європейськими вуличними виставами й виставу Dreamscape, маємо декілька вистав у системі
установки, як Медіо Монте за румунською драматургією. Врешті-решт, ФЕСТ-ФРД
разом створює образ румунської драматургії в контексті європейської драматургії
й сукупності усіх вистав. Щороку нашим інтересом є визначити наше місце на
європейській карті і подивитися, наскільки далеко дійшли наші мистецькі зусилля
через цю соціальну перспективу. Гадаю, що ФРД дуже чітко проілюстрував це. А
Медіо Монте є особливою сучасною установкою, це трамплін для театру
майбутнього.

Медіо
Монте, перформенс-установка Муніципального театру з м. Бая Маре, здійснює
зустріч між театром, музикою й візуальним мистецтвом, тому що, як каже режисер
Міхаела Панаінте: У наші часи театр не може жити один. Ми зробили зв’язок між
живописом, музикою й театром. Театр як рух. Звук як імпульс для руху. Ці
мистецькі середовища допомагають створити тотальний театр.

Рушаючи
від тексту драматурга Мар’яна Ілі й маніфесту художника Мірчи Бокіша, доповнені
сцетнографією Гельмута Штурмера, Міхаела Панаінте хоче повідомити глядачам, що
наша внутрішня свобода залежить від нашого вибору: Ми кажемо, що ходимо в
музей, в оперу, в театр. Ми етикетуємо й зараховуємо до категорій. Гадаю, що в
столітті, в якому ми живемо, ми не можемо жити в різних категоріях. Художники з
художниками, музиканти з музикантами, люди театру між собою. Вони повинні
зустрітися і розвинути нові форми, відкрити нові вираження. Свобода мистецтва
залежить від пізнання, самопізнання. Ти не можеш бути вільним, якщо не знаєш,
не розумієш самого себе. Тому що ти не розумієш поняття свободи.

FEST -
Європейський фестиваль вистав Тімішоaра – означає, в першу чергу, вуличні
вистави, тому що, як гадає Ада Хаусватер, ці вистави зводять людей докупи і
викликають емоції, відкриття до театру, мистецтва, культури взагалі. А вуличною
виставою, яка відкрила відділ ФЕСТ, стала вистава Вишневий сад за Чеховим,
створена Львівським театром Воскресіння з України. Це вистава зображень і
уяви, повна динамізму, про яку Ярослав Федоришин, артистичний директор
компанії, зізнався: Вишневий сад, з моєї точки зору, є найкращою виставою
Чехова. Мені здається, що у цій виставі зібрано все: від дитинства і до смерті.
Нам хотілося показати це на вулиці, тому що завжди все продається й купується,
і в житті у всі віки ця торгівля
існувала. І мені здається, що тут торгують і забувають про душу й про життя,
яке капає, як крапля води, а
виявляється, що воно вже й минуло, це життя, і ми його не вловили. Ось про це і
йдеться у нашій виставі. І мені особливо хотілося, щоб усі ці люди, всі герої,
коли є Сад – вони немов підносяться над цим садом, ми поставили їх на ходулі;
як біленькі метелики, вони теж торгують там, у висоті. У нас Сад не
рубається, як у Чехова, сокирою, а спалюється. Тому що для нас дуже
важливо, що є вода й вогонь. Це дві
стихії життя, які поглинають одна одну віками. Щось будується, потім згоряє,
потім все це затоплює вода і т.д.
Вишневий сад – це, як говорить Чехов, Нам здається, що все ще попереду, а
виявляється, що все у нас уже за спиною.

ФЕСТ-ФРД
2015 є одним із заходів, через які Національний Тімішорський театр підтримує
місто в його боротьбі за звання Європейської культурної столиці 2021. Ада
Хаусватер, менеджер театру: Ми маємо програму, присвячену розвитку цивільного
суспільства. Гадаю, що без культури та без реальної турботи про суспільство, в
якому живемо, ми не можемо говорити про розвиток, про цивілізацію. Культурна
столиця означає місто, яке має доведений потенціал для дослідження нових
реалій. Звичайно, є дуже багато міст, які братимуть участь зі всіма шансами.
Тімішоара має особливий дар, і не тільки завдяки багатоетнічній різноманітності,
а й завдяки факту, що тут панує цікавість і спосіб залишати речі відбуватися,
відмінне від інших міст. Тобто, існує це розуміння до людей, які говорять
різними мовами, до людей, які висловлюються по-іншому. Говорити мовою,
відмінною від інших, означає певним чином і бути іншим. Означає, що твій
співрозмовник повинен сприймати тебе відповідним чином. І це стається в
Тімішоарі. Як підтримуємо далі культурну столицю? З одного боку тим, що ми
маємо цю програму як визначення національної ідентичності в європейському
плані, а з іншого боку – тим, що через вуличну діяльність ми зводимо людей
докупи. Гадаю, що публіка може знайти для себе в різних нагодах спільну ціль.
Суспільство означає мати спільну ціль, коли ми зустрічаємося, коли маємо
спільність ідей, відчуттів, переживань, емоцій. Що театр і може зробити.

У 60 роки XX століття в західному суспільстві з’являється контркультура, домінуючою течією якої був хіппізм, згідно з яким художні твори ігнорували давні канони, а нонконформізм охопив усі галузі художньої діяльності.

У комуністичній Румунії відповідного десятиріччя поступово відмовляються від пролеткультизму, особливо після 1965 року разом з приходом до керівництва Румунської Комуністичної Партії Ніколає Чаушеску, політичний режим якого сприяв поверненню певних культурних цінностей міжвоєнного періоду, затінюючи у певній мірі творчість митців зацікавлених новою естетикою. Замість соціалістичного реалізму в художній літературі, що утверджувався після 1948 року, з’являється так званий соціалістичний гуманізм. Про етапи цього процесу розповість історик Крістіан Васіле: ”Соціалістичний реалізм, або, іншими словами, єдиний метод творчої діяльності, суть марксистсько-ленінської естетично-політичної ідеології, був тісно зв’язаний з Радянським Союзом й першим періодом комунізму в Румунії, з прорадянською інтернаціоналістичною концепцією. Однак, починаючи останнім періодом керівництва Георге Георгіу-Дежа, та, особливо після 1960-1962 років, синтагма “соціалістичний реалізм” застосовується рідше. Як партійні органи, так і посадова культурна бюрократія, що очолювала Міністерство культури і мистецтва вже не наголошують на необхідності утвердження соціалістичного реалізму письменниками і представниками інших галузей мистецтва. У певній мірі ця синтагма виходить з ужитку. Ця тенденція посилюється у перші роки режиму Ніколає Чаушеску. Однак, Чаушеску застосовує замість “соціалістичного реалізму” новий вираз, а саме “соціалістичний гуманізм”. Протягом першого періоду 1965-1968 роки, навіть до 1971-1972 років, письменники та інші митці мали можливість маневрувати. Зрозуміло, йшла мова про обмежений лібералізм, про послаблення напруження, про реальний перепочинок.”

Відповідно концепції ідеологів пролеткультизму література повинна бути доступною для всіх завдяки спрощуванню, зведенню до небатьох форм поетичної мови, схематизації епічної будови. “Критичні зауваження” становили своєрідну цензуру, яка повинна була пильнувати, щоб художній твір не виходив поза рамки комуністичного догматизму, а також санкціонувати відхилення від партійної лінії.” Однак, політичні зловживання, як і пропагандистський стиль відзеркалювалися в усіх галузях мистецтва. Проте, румунська література шестидесятих років характеризується появою глибоко змістовних всеохоплюючих творів. Крістіан Васіле відмічає: “Тематика творів була вже значно різноманітною, що було важливим, до 1953 року тема майже кожного роману була продиктована, як і документація стосовно тем. Джерелом натхнення були, як правило, фабрики, заводи. Письменника посилали документуватися на село або в сільськогосподарський кооператив. Після 1965 року письменник мав більше свободи щодо вибору теми художньої праці. На початку 50 років переклади з американської художньої літератури були рідкістю. Після 1965 року маємо багато перекладів. Художня преса й, навіть західна політична преса знаходиться після 1965 року у центрі Бухареста в продажі. До того часу, якщо тебе затримали, оскільки читав західну пресу, мав усі шанси потрапити до в’язниці.” Так звана лібералізація не була рівномірним процесом, характерним усім галузям культури. Філософія повністю служила марксистсько-ленінській ідеології. Соціологія, заборонена як галузь науки після 1948 року, знову з’являється лише десь у середині 60 років. Що стосується історіографії, антирадянська настанова, застосована Чаушеску, породжує у певній мірі націоналістичну тенденцію, застосовану в галузі музеографії. Більш детально розповість Крістіан Васіле: “Існувала національна жила, яку помічаємо навіть за часів Георге Георгіу-Дежа, тобто своєрідний злегка антирадянський напрям. Слід відмітити, що на Маркса посилалися, використовуючи антиросійські тексти, спрямовані проти російської імперії XIX століття та її експансійної політики. Написані Марксом, основоположника комуністичної утопії, ці тексти користувалися авторитетом, мали вплив, отже режим набирав юридичної сили безпосередньо від основоположника, й одночасно, посідав антирадянський відтінок у міру віддалення від Кремля у зовнішній політиці. Чаушеску переймає цей напрям і прагне до його застосування не лише у різних історичних творах а й музичних експонатах. Однак заснування Національного музею історії Румунії було досить важким. Навіть назва самого музею зазнала декількох змін, оскільки після 1948 року, жодна установа, за винятком Національного театру, не посідала слова “національний”. Навіть футбольний чемпіонат носив назву республіканського чемпіонату а ні національного. Національний банк був перейменований на Державний банк. Дати музею назву Національний музей, означало зробити крок у напрям віддалення від Москви. Цей музей не був заснований за часів Георге Георгіу-Дежа, як це передбачувалось, під час керівництва партією Ніколає Чаушеску були пройдені численні кроки.”

Починаючи 1970 роком Національний музей історії Румунії одержав назву Історичного музею Соціалістичної Республіки Румунії. Цей факт наводить на думку повернення на радянський напрям, оскільки стосунки з Москвою зазнали декількох змін з боку Румунської комуністичної партії. Сімнадцять пропозицій стосовно заходів щодо поліпшення політично-ідеологіної діяльності та vарксистсько-ленінського виховання членів партії, всіх трудящих, виголошених Ніколає Чаушеску 6 липня 1971 року, відмічали початок “міні революції” спрямованої проти культурної автономії, що передбачала ідеологічну відповідність щодо гуманітарних та соціальних наук, отже культура знову стала головним елементом пропаганди.

Вже 15 років відколи у кінці березня, Радіо Румунія Культурал вручає премії тим, хто попереднього року найбільше прислужилися людству в різних галузях культури. Менеджер Радіо Румунія Культурал Раду Кроїтору ствердив, що є нормально, щоб така ініціатива належала радіостанції, яка присвячена виключно культурі: “Ідея вручення премій Радіо Румунія Културал виходить з того, що це єдина національна радіостанція на FM-частотах, яка присвячує всю свою діяльність культурі та культурним подіям, які мають місце в Румунії. Враховуючи це ми вважаємо, що в кінці року, наші колеги можуть підбити підсумки та можуть сказати, що було добре, якими були досягнення в різних галузях культури у попередньому року. Радіо Румунія Културал є радіостанцією, яка висвітлює ці події. Представлені нами щодня культруні події були уважно відібрані.

Премії Радіо Румунія Культурал були вручені у дев’ятьох номінаціях: поезія, проза, кіно, театр, музика, мистецтво, освіта, наука, культурні проекти та фестивалі. Раду Кройтору ствердив: Номінації, є майже тими самими кожного року, які покривають всі галузі національної культури. Механізм нагородження простий. Наші колеги, які входять до складу конкурсної комісії роблять пропозиції для кожної окремої номінації, а журі Гали встановлює остаточний список номінантів та переможців кожної номінації. Цьогорічну Галу ми вважаємо ювілейною. Я хотів би зробити низький уклін тим, хто перед нами мав цю ідею – вручати культурні премії. Румунське товариство радіомовлення є постачальником і виробником культури.

Серед переможців були хореограф Резван Мазілу, Музей румунського селянина, композитор Дан Дедіу, скрипаль Габріель Кроїтору та письменниця Нора Юга. XXII-ий Міжнародний театральний фестиваль, який організується у місті Сібіу отримав премію в номінації “культурні проекти та фестивалі. Відзнака була вручена директору фестивалю Константину Кіріаку. Вже кілька років Радіо Румунія Културал надає три спеціальні премії. Премія Lux Mundi, що вручається особам, творіння, яких були поширенні по всьому світу – була удостоєна цього року хореографу Джіджі Кечуляну. Премію імені Йосифа Сави була вперше вручена установі – Бухарестському національному музичному університету, якому виповнилося минулого року 150 років від заснування. Премію “за видатні заслуги було вручено актору Мірчі Албулеску: “Дорогі мої, театр є одним з найкращих шансів на добро і радість. Не забувайте про це! Спасибі! . Мірча Албулеску є одним із видатних акторів румунської сцени.

Окрім нових появ у своїй колекції, присвяченій аудіокнигам, ілюстрованим книгам та компакт-дискам, на XXI-ому Міжнародному ярмарку ”Гаудеамус”, проведеному в листопаді, видавництво ”Каса Радіо” зробила нас свідками унікального в румунській літературі видавничого заходу. ”Тандем Тудора Бануша та Шербана Фоарце”. Ця поява змінює звичай історії загальної літератури — великих книг, ілюстрованих великими артистами, — тому що абсолютною новинкою є поетичне ілюстрування творів візуального артиста. ”Тандем” народжувався на сторінках журналу ”Культурна обсерваторія” щотижня, на очах у читачів. ”Тандем. 50 поем Шербана Фоарце за малюнками Тудора Бануша, прочитаний автором та вигравіруваний на подвійному CD” пропонує нам не тільки надзвичайний візуальний спектакль поем, які надихнули життям малюнки, а є й аудіоспектакль.

Письменник Мірча Кертереску був присутній на презентації збірки ”Тандем. 50 поем Шербана Фоарце за малюнками Тудора Бануша” і висловився так: ”Я думаю, що Тудор Бануш перевищує тим, що він зробив, румунський простір. Це артист європейського рівня, артист, який зробив ілюстрації для найважливіших журналів США та Франції. Це дуже оцінений артист, який поєднує стародавні техніки живопису, гравюри, малюнка із очевидним модернізмом, який виходить із сюрреалізму, із досвіду Джорджо де Кіріко та інших авангардистських та неоавангардистських зон. Проте він залишається бути класиком, яким залишився бути й Кіріко, незважаючи на його великі передчуття, пов’язані з мистецтвом майбутнього. Мене дуже радує, що Тудор Бануш знаходить час, щоб проілюструвати й румунські книги, і гадаю, що ця співпраця з Шербаном Фоарце йому дуже підходить. Тому що це два дуже подібні автори, які відносяться до тієї ж сім’ї артистів, що належать, мабуть, найважливішій течії з історії мислення та європейського мистецтва, а саме маньєризму. Маньєризму в найкращому значенні цього слова, я маю на увазі період процвітання європейської культури. Європейський маньєризм 1520-1640 рр. включав імена як Шекспір та Гонгора.”

Видавництво “Каса Радіо” продовжило серію “Бібліотека румунської поезії”, представивши в рамках ярмарку аудіокнигу ”Мар’яна Марін. Відкритий лист або Не чекайте мене в ранні години”, Поеми, які прозвучали на Радіо (1991-2002) та ілюстровані Тудором Жебеляну. Мар’яна Марін, представницька поетеса 80-их років, рано залишила сцену поезії, але не першу полицю румунської літератури. Нова збірка видавництва “Каса Радіо” містить, окрім поезій Мар’яни Марін, і зізнання та спогади Ромулуса Букура, Мірчи Кертереску, Богдана Гіу, Флоріна Яру та Іона Богдана Ліфтера. Літературний критик Ніколае Манолеску підписує вступне слово до цієї нової видавничої появи. Дарія Гіу з видавництва Каса Радіо: “Це більше ніж книга. Це книга з аудіобуком, це записи, які Мар’яна Марін зробила в 1991-2002 роки, тут 27 поем, які прозвучали на радіо. Ця аудіокнига включає й інтерв’ю з Мар’яною Марін та поему Вірджіла Мазілеску, продекламовану Мар’яною Марін. Я сказала, що ця збірка є більше, ніж звичайною книгою. Це й книга мистецтва, тому що вона проілюстрована художником Тудором Жебеляну. Якщо Мар’яна Марін була представницькою поетесою 80-их років, то Тудор Жебеляну є ”візуальним артистом” покоління восьмидесятих. Книга містить і передмову, написану критиком Ніколае Манолеску та свідоцтва й тексти, написані друзями й колегами покоління Мар’яни Марін.”

Письменник Флорін Яру про поетесу Мар’яну Марін: “Мар’яна Марін — Маді, як звали її друзі — була веселою людиною, якій подобалося життя. Вона любила, ненавиділа, була пристрасною, мала відчуття гумору, іноді досить жорстокого. Я розповім вам про Маді, якою вона була перед тим, як стати поетесою. Звичайно ж, що всі, перед тим, як стати поетами, мріяли бути поетами, чи нам уявлялось, що одного дня ми будемо писати і хтось нас читатиме. Я пригадую, як ми сиділи в однокімнатній квартирі Мар’яни із сьомого поверху, пили червоне вино, зроблене її батьками, і розмовляли, звичайно ж, про поезію. І це ми намагалися, це пробували дізнатися — як зробити, щоб поезія дійшла до читача. Маді була найбільш радикальним поетом нашого покоління, найбільш політичним, я не знаю іншого поета Румунії, який би був більш політично залученим, як Мар’яна Марін.”

120 років від народження письменника Каміла Петреску були відзначені видавництвом “Каса Радіо” виданням CD Box “Театр”. 6 компакт-дисків, 3 вистави радіотеатру із золотої фонотеки: ”Мітіке Попеску”, ”Гра мавок”, ”Сильні душі” у виконанні великих артистів як Раду Беліган, Клоді Бертола, Стефан Чуботерашу, Октавіан Котелку, Іон Манолеску, які були представлені театрознавець Флорікою Ікім. В колекції “Радіо Малюк”, та “На добраніч, діти!” казки для дітей продовжують бути написаними в графічних та аудіокнигах: ”Маленький кукіль” Барбу Штефенеску Делавранча, ”Харап Алб” Іона Крянге, чи в ілюстрованих книгах із CD: ”Безстрашний Ніке” Ніни Кассьян. Актриса Александріна Халік є голосом героїв Джеллу Наума: Аполодор, лев Амедеу та кенгуру Іліє, а також в аудіокнизі ”Друга книга з Аполодором”, проілюстрованій Олександру Чуботаріу. Іншу виставу, як аудіо, так і візуальну, в різних тонах, дає поезія Іона Барбу у виконанні Віктора Ребенчука, Еміла Ботти, А. Баконскі та Ромулуса Вулпеску.

15 січня – День національного поета Румунії Міхая Емінеску, від народження якого виповнюються 165 років, з 2010 року, є Днем національної культури. З тих пір, щороку, два свята відзначаються урочистими сесіями, концертами, виставками, презентаціями книг та показами фільмів у всіх культурних закладах в країні і в румунських культурних центрах за кордоном.

В інтервю Радіо Румунія міністр культури Іон Вулпеску зазначив: “Це щасливий збіг святкування дня народження Міхая Емінеску та Національного дня культури. Ми повинні сказати, що кілька років тому академік Еуджен Сіміон запропонував цю дату, а Парламент Румунії затвердив її. Вона вже стала справжнім орієнтиром. І було небагато культурних ініціатив, які затвердились так швидко і так глибоко! Я бачив на днях, що у Бухаресті книгарні готуються до цього великого культурного заходу. Є тематичні вітрини з творами Емінеску та книгами про Емінеску. У той же час, готуються різні інші події.”

Часто недостатньо фінансована, культура в останні два з половиною десятиліття що минули з моменту падіння комунізму, є свого роду Попелюшкою. Це підтверджує і президент Клаус Йоханніс: “Не достатньо говорити про творчу свободу і вільний доступ до культури, як основні конституційні права. Без підтримки культури, без постійних і передбачуваних програм фінансування культурної спадщини все залишається у сфері пропаганди.”

На думку міністра Іона Вулпеску, одним з рішень може бути розробка національної стратегії в цій сфері, яка має стратегічне значення для існування нації: “Найважливішим елементом є розроблення національної стратегії в галузі культури. Минули 25 років після революції, і до цих пір ми не маємо стратегії, яка б просувала цінності румунської культури і цивілізації в країні та за кордоном.”

Міхай Емінеску, Костянтин Бранкуш, Джордже Енеску, Еуджен Йонеску і всі видатні румунські митці і творці є справжніми обєднувачами цієї країни, які допомогли нам відбудувати свою ідентичність”, – заявив премєр-міністр Віктор Понта. Завзятий прихильник терпимості, свободи вираження думок і культурного розмаїття, а й гордий своїми національними культурними цінностями, глава уряду каже, що головне завдання європейської Румунії є сприяння всіх форм культурного самовираження. “Це наш паспорт в майбутнє.”

Для Румунського інституту культури (РІК) вже стало традицією проводити так-звані «Каравани культури» для дітей румунів, які компактно проживають в різних областях України. Цьогорічний захід Департамент РІК з питань закордонних румунів проводить у співробітництві з чернівецькою громадською організацією “Буковинський незалежний центр актуальних досліджень”. У програмі Каравану культури передбачено чимало заходів для дітей із деяких населених пунктах Чернівеччини, де компактно проживають румуни.

Більш докладно про специфіку роботи Каравану ми дізналися із розмови з керівником Департаменту РІК з питань закордонних румунів Адріаною Гає: «Мова йде про Караван культури, на цей раз для румунів із Чернівецької області. У попередні роки ми були на півдні України, в Одеській області, у понад десяти селах. Програма заходу є значною мірою схожою з попередніми. Цьогорічний Караван проводиться за підтримки і в партнерстві з Буковинським незалежним центром актуальних досліджень і припускає проведення майстер-класів з виготовлення мерцішорів, маленьких композицій із червоних і білих ниток, з використанням звичайних предметів. Так само пройдуть майстер-класи театрального мистецтва для дітей, покази театральних вистав, уроки інтерактивного читання класичних казок тощо. У попередні роки ми проводили лялькові вистави для дітей, а цього року ми намагаємося залучити дітей до того що ми робимо, роблячи їх головними героями. Невостаннє ми хочемо, щоб ці майстер-класи стали можливістю для дітей поглибити знання румунської мови, тому молоді учасники нашого проекту, які є студентами Бухарестського університету мистецтв, під час виготовлення мерцішорів розповідатимуть дітям легенду Мерцішору, розкажуть про різні березневі традиції румунського народу. Так само, в рамках театральних майстер-класів Лумініца Борта, актриса Пітештського театру ім. Александра Давіли спробує перетворити юних глядачів на героїв казок у виставах, які вона представить на сцені.»

Від Адріани Гає ми дізналися, що Караван зупиниться в шістьох населених пунктах Чернівецької області, а також, що програма цієї культурної події передбачає і захід для дорослих. Зокрема, на другому етапі проекту, що пройде в травні, любителів театру запрошують переглянути виставу відомого румунського актора і режисера Раду Белігана. «На цей раз ми звертаємося до дітей із наступних сіл: Горбова, Волока, Карапчів, Верхні Патрівці та Красноїльськ. Дорослим ми присвятили другу частину нашої програми, яку плануємо провести 12 травня, відповідно Гала-вечір зірок румунського театру в Чернівцях із показом комедійної вистави «Незнайомці в ночі» режисера Раду Белігана, в якій гратимуть Флорін Пєрсік та Медея Марінеску.»

Румунський інститут культури не має наміру зупинятися на цьому. Зараз керівництво установи працює над створенням філії в Києві і можливо в Чернівцях, для утвердження румунської культури в українському просторі. Румунські інститути культури вже діють в Лондоні, Нью-Йорку, Лісабоні, Стокгольмі, Берліні, Тель-Авіві, Брюсселі, Мадриді, Варшаві, Будапешті, Сегеді, Венеції, Парижі, Відні, Кишиневі, Празі, Стамбулі та Римі. А їх основною метою є популяризація культури, традицій та мистецтва сучасної Румунії.