Tag: культура

Темою третього Фестивалю перформативного мистецтва News from Polska, організованого Польським інститутом в Бухаресті та Національним центром танцю з 31 березня по 9 квітня була Той хто лоскоче.

Ларіса Крунцяну, ініціатор цього заходу, пояснює чому обрала цю тему: Той хто лоскоче є темою, на яку я подумала, маючи на увазі специфічне конкретне поняття психології, яке розвивалося на початку XX-го століття. Ідея полягає в тому, що люди не можуть лоскотати себе. У нас це почуття виникає лише тоді коли хтось нас лоскоче. Враховуючи цей парадокс, я почала думати про те, як працює внутрішній діалог. Наш розум заповнений з голосами інших людей, але ми їх не ідентифікуємо, ми не можемо відрізняти власний голос від голосу інших осіб, не можемо відрізняти точно чи внутрішній голос це наші власні думки або голос інших людей. Враховуючи цей ніби то парадокс, але продовжуючи його на рівні розуму та діалогу, я намагалася зробити вибір творів, які мали певний зв’язок з внутрішнім діалогом, з нейтральною зоною, де не ясно чи йде мова про монолог або про діалог та хто бере участь у цьому внутрішньому діалозі.

Тоді коли ти є тим, хто обирає, які спектаклі інших культур показати румунській публіці, румунським артистам, у тебе велика відповідальність, – стверджує ініціатор фестивалю Ларіса Крунцяну: Тоді коли я обрала спектаклі, я подумала як сприйматиме їх румунська публіка та що нового вони пропонують. Мене також цікавило, як танцюристи працюють з драматичним текстом. Саме тому, я назвала цей фестиваль Фестивалем перформативного мистецтва, а не хореографічного, музичного або театрального мистецтва.

На Фестивалі перформативного мистецтва News from Polska був представлений спектакль Make Yourself Марти Зіолек, в якому вона, поряд з іншими п’ятьма хореографами та однією співачкою, представили футуристичний світ, десь між залом гімнастики, церквою та корпорацією. Спектакль «Make Yourself» це шоу з великою життєвою енергією, в якому Марта Зіолек використовує до максимуму енергію артистів для того щоб представити питання ідентичності: Мене зацікавило, як у нашому суспільстві, особистість стає товаром, як ми можемо стати певним предметом. Це такого роду фікція, яка дуже поширена в капіталістичному суспільстві. А саме, свобода є свого роду брехнею. Індивідуальна свобода це свого роду в’язниця, в якій ми живемо. Йде мова про культуру споживання і про певний спосіб думати про себе як вільні суб’єкти. Це парадокс сучасного світу: з одного боку, йде мова про те як готуємося стати більш відкритими людьми, а з іншого боку, ми є рабами певних вимог та бажань. Мене зацікавило як ми можемо звільнитися з цієї боротьби та як можемо засудити цей механізм, в якому ми живемо. Таким чином, у цьому спектаклі йде мова про пошук свободи, і я думаю, що свобода приходить від певного потоку енергії, від певної спільноти, наприклад.

Польсько-канадська танцівниця і хореограф Рамона Нагабчинська, яка виступала у спектаклі «Make Yourself», представила і сольний номер pURe, в якому утверджується ідея природного тіла, матерії Ur. Спектакль належить польському театральному режисеру та художнику Тадеушу Кантору. Він вважає, що матерія має силу сама по собі, а артист повинен слухати, що саме говорить ця матерія, в цьому контексті його тіло, свтерджує Рамона Нагабчинська: У мене особливий інтерес для людського тіла. Трансформація є дуже важливою ідеєю для мене. Я використовую здобутті знання у моїй праці хореографа. Я також зацікавлена працею з тілом, я намагаюся відокремити танець від театру та більш наблизити звук до образотворчого мистецтва. Я не хочу створити щось дуже інтелектуальне. Нарешті, мене цікавить який вплив має спектакль на публіку.

Фестиваль перформативного мистецтва News from Polska завершився з музичним спектаклем Exit Promises, у виконанні австралійської артистки Лаури Хант, яка ствердила: Я працю вже понад вісім років зі звуком. Мене цікавить як звук впливає на людей та як люди реагують, які емоції викликає у них. Є багато людей, які організують своє життя у залежності від різних звуків. Мене цікавить звук і в музичному плані. Я використовую у спектаклі такі вирази як: Будеш краще жити, якщо слухатимеш цю пісню протягом 10 хвилин. Я використовую з YouTube різні голоси з культури Do It Yourself, я граюся з ними, щоб створити музику для танців.

Ларіса Крунцяну, координатор Фестивалю перформативного мистецтва News from Polska аргументує, чому запросила на фестиваль й артистку, яка не належить до польської культури: Лаура Хант – артистка австралійського походження. Я вирішила запросити її саме для того, щоб представити й іншу точку зору. Польський інститут був дуже відкритий до мого вибору. Водночас, всі артисти фестивалю є так би мовити працівниками, які мандрують від однієї країни до іншої, експортуючи свої роботи, там де користуються підтримкою.

2 квітня у місті Ясси, у Будинку культури студентів відбувся культурно-мистецький захід присвячений вшануванню пам’яті Тараса Шевченка. У заході взяли участь Тимчасовий повірений у справах України в Румунії Євген Левицький з дружиною, заступник голови Ясської повітової ради Ромео Олтяну, керівництво і викладачі Кафедри славістики Ясського університету імені Александу Йона Кузи, представники ясського Національного коледжу імені Октава Бенчіле, українці та румуни цього прекрасного міста. Організатором заходу виступила Ясська філія Союзу Українців Румунії головою якої є Віктор Григорчук.

За словами Віктора Григорчука захід проходив під девізом: Хай з нами процвіте поет Тарас. Як генія ми всі його вітаємо, котрий на свій день прийде до Ясс. Ми з Емінеску тут його чекаємо.

Про те, як пройшов цей захід розповідає голова Ясської філії СУР Віктор Григорчук: У фойє Дому культури, де проходили наші заходи, для наших гостей ми підготували і представили виставку картин українських художників за допомогою сучавського художника Івана Боднаря на тему Буковина-минуле, теперішнє, майбутнє, Виставку писанок та прикладного мистецтва і Виставку часописів та журналів, які видаються СУР. Програму підготовлену Ясською філією СУР вели студенти українці, які навчаються у нашому прекрасному місті Джеорджіан Константін та Каріна Паскарь. На гарно прикрашеній сцені Дому культури студентів, після того, як прозвучали гімни Румунії та України, з вітальними словами виступив я (В. Григорчук), заступник голови Ясської повітової ради Ромео Олтяну, Тимчасовий повірений у справах України в Румунії Євген Левицький та Іван Боднар, заступник голови Сучавської філії СУР. На нашому заході прозвучали вірші Т. Шевченка та пісні на його слова у виконанні учнів, студентів та викладачів. У нашому заході взяла участь Вінницька Дитяча школа мистецтв Вишенька, директор школи Тетяна Заїчко, а музичний керівник Тетяна Гордієнко. І пригадаємо тільки кілька віршів та пісень, які вони виконали під час нашої програми: Чорноморець, У полі тихо вітер віє, Криля, Ой там на горі, Подоляночка та інші. Вони виступили також з українським танцем. Виступив і вокальний Ансамбль Коломийка Сучавської філії СУР, керівник Зірка Янош. У їх виконанні пролунали пісні Нащо мені чорні брови, Місяць на небі та Я вам бажаю добра. Потім виступив Класичний квартет з Чернівців, керівник Георге Постелка, який виконав стародавні українські народні пісні та пісні на слова Т. Шевченка. До програми підлучився і наш ансамбль українських народних танців Веселка під керівництвом учительки Родіке Плоєштяну, який виконав три українські танці. Виступили також талановитий саксофоніст Лупу Джуліано та солісти Величко Крістіна, Паскарь Каріна та Джеорджіан Константин. На нашу думку, учасники цього заходу отримали незабутні враження та мали нагоду ще раз дотрокнутися струнами душі до пророчих слів українського генія.

3 квітня, Тимчасовий повірений у справах України в Румунії Євген Левицький провів зустрічі з мером міста Ясси Міхаєм Кірікою, головою Ясської повітової ради Марічелем Попою та в.о. префекта цього повіту Резваном Богданом Абалаші. У зустрічах взяли участь голова Ясської філії Союзу українців Румунії Віктор Григорчук та представник СУР Даніель Середенчук. Віктор Григорчук розповідає: Учасники переговорів відмітили добрі стосунки, які існують між нашими країнами взагалі та між Яссами та містами і областями з України. Маю тут на увазі Чернівецьку та Вінницьку області. Ясси -місто побратим з Чернівцями. І тут заслуга нашої Ясської філії СУР, яка допомогла в тому, щоб збулась наша мрія, щоб наші міста були побратимами. Вони згадані у листі Олександра Доброго, але є побратимами у наші дні. Сторони також підкреслили добрі відносини між керівниками міст. Вони зустрічаються на різних заходах, які мають місце в Яссах, Чернівцях та Вінниці. І є у них наміри продовжувати ці зустрічі і добрі стосунки.

Йшлося також про економічні стосунки між Румунією і Україною. Віктор Григорчук: Було підкреслено, що за останні роки збільшився товарообіг між двома країнами. І Україна готує економічні місії, спільні переговори, спільні зустрічі з зацікавленими бізнесменами з Румунії для того, щоб пожвавити наші економічні відносини.

Віктор Григорчук зазначив, що у ході зустрічі Тимчасового повіреного у справах України в Румунії Євгена Левицього з очільниками Яссьокго повіту йшлося і про культурні стосунки: Йшлося про діячів культури, історії та літератури, які жили і працювали як на території Румунії, так і на території України. Маю на увазі Пилипа Орлика, Івана Мазепу, Петра Могилу та багатьох інших. У цьому контексті пан посол підняв питання про можливість встановити в Яссах погруддя Тараса Шевченка, адже і в Чернівцях є пам’ятник Міхаю Емінеску. Мер міста Ясси Міхай Кіріка, голова Ясської Повітової ради та заступник префекта підтримали цю пропозицію.

Сторони також обговорили важливість реалізації спільних транскордонних проектів з європейським фінансуванням та збільшення туризму в обох напрямках.

15 лютого 2017 р. Посол Румунії в Україні
Крістіан-Леон Цуркану зустрівся з першим заступником Міністра культури України Світланою
Фоменко, яка також є Співголовою Змішаної міжурядової Румунсько-Української
комісії з питань забезпечення прав осіб, які належать до національних меншин.

Про це на своїй сторінці у Facebook повідомило Посольство Румунії в Україні.

Центральними темами зустрічі були узгодження кроків по відновленню роботи змішаної комісії,
а також продовження та посилення двостороннього співробітництва в сфері культури.

Сторони обговорили й інші заходи та кроки,
спрямовані на зближення і краще взаємне пізнання двох сусідніх народів.
Особлива увага була приділена питанню прав етнічних румунів в України, в тому числі
права на освіту рідною мовою.

У цьому контексті українська сторона подякувала за
постійну підтримку, яку Бухарест надає Києву як на двосторонньому рівні, так і
в міжнародному плані, в тому числі щодо ініціатив в культурній сфері.

З-поміж численних
сучасних свят для багатьох найулюбленішими є зимові. Можливо через їхню
протяжність – від Нового Року (31 грудня) і аж до Водохрещі (19 січня) – чи від
насиченості традиційними новорічними обрядами. Можливо, тому що обіцяють
зустріч із чимось таємничим, дають надію, що прийдешній час буде кращим, ніж
минулий. А може через той піднесений настрій і то ті розмови в родинному колі,
які пояснюють звичаї та їх значення; спогади про колишні святкування та про
людей, що за них горить на столі свічка…Якою б не була причина – святкування
пов’язують нас з історичною та культурною спадщиною наших прадідів. Щоб ми не
відмічали – ми розділяємо радість святкування, радість єднання поколінь, часу і
людей. Це найбільш приємний і найпростіший спосіб збереження і передачі
духовних традицій, народних звичаїв, моральних засад, які так потрібні для
формування сильної, впевненої і здорової особи.

Вже хрестоматійним став
вираз: «осмисливши минуле, пізнавши витоки своєї культури та історії, можна
зрозуміти сьогодення, уявити майбутнє». Беручи до уваги цю думку та
актуальність вивчення національної спадщини, збереження традицій клузька
громада ось уже 6-ий раз присвячує січневу зустріч саме низці зимових свят і
пов’язаних з цим звичаїв та обрядів. Першим вступне слово сказав голова
місцевої повітової Союзу українців Румунії, пан доктор-лектор Іоан Гербіль. Пан
депутат Микола Петрецький, голова СУР-у, привітав зі святами всіх присутніх та подякував
організаторам за запрошення. Він також високо оцінив рівень клузьких зустрічей
і поділився з присутніми планами про залучення до цих зустрічай членів сусідніх
повітових організацій СУР-у.

Перша доповідь: «Цікаві
факти про святкування Різдва Христового», зачитана паном І.Гербілем, стала
короткою і цікавою екскурсією в історію українського святкування відомих і
важливих зимових свят. В Україні Новий Рік і тепер святкується двічі. Але і
раніше не було простіше. У минулому Новий Рік святкували то в березні, то у
вересні, а вже потім у січні. Не менш
важливим є святкування Різдва Христового, яке теж не завжди було у грудні чи
січні, як зараз. Пройшли довгий шлях змін і пов’язані з цим святом традиційні
прикрашання ялинок та дарування подаруночків.

Варто нагадати, що у
світогляді наших предків Новий рік – це
межа, що відокремлює старе від нового, вмираючи від ще ненародженого. Цей день
вважався своєрідним порталом у майбутнє. Вірили, що в ніч під Новий рік
оновлюється небо і земля: небо буває в цей час відкритим, тому збуваються усі
бажання, якщо встигнути опівночі їх подумки продумати чи побажати чогось
хорошого іншим. Так і зародилися вірування в хороші побажання до нового року.
Існувало переконання, що від поведінки людини напередодні свята, її слів та моральності
вчинків, від обрядових дій залежало життя у наступному році. Така собі наша
українська Карма – веди себе ввічливо і достойно, і доля тобі віддячить за те.

Робота пані Мотрі
Крамар: «Українська новорічна обрядовість: Щедрий вечір,Коза, Маланка та
традиційні щедрівки» стала продовженням і доповненням попередньої.Традиції в Україні цікаві й
самобутні, але й дуже різноманітні. Навколо зимового циклу церковного та
громадянського календаря склався чи не найбагатший комплекс звичаєвості -
щедрування, засівання, колядування, вечеря, обряди та ігри з масками
(Маланка, Коза) та ін. Побутують численні прикмети, заборони, обмеження і
ворожіння. Авторка зосередилась на описах і розкритті найпоширеніших з них.
Роботу можна використовувати як інструкцію, для тих, хто готується до зустрічі
новорічних свят.

Наступні два реферати
мали темою Водохреща: «Водохреща. Значення і християнські традиції» Михайла
Боднарюка та «Історія і традиції Водохреща» Серйожа-Іоан Грінь. Перший автор
звернув нашу увагу на церковному трактуванні цього свята – його походження,
історія та звичаї. Другий – підкреслив народні звичаї та обряди пов’язані з
підготовкою та проведенням Йордану, їх різноманіття та значення.Це традиційне церковне свято
з’явилося в українській культурі разом із християнством. Центральне місце під
час свята Водохреща займають обряди, пов’язані з водою. За давньою традицією
церемонія хрещення води відбувається просто неба, на найближчій водоймі.Найголовніші звичаї та обряди
цього дня пов’язані саме зі зберіганням та використанням цієї чудо-води. Їхня
головна мета та завдання: забезпечити добробут і щастя родини, щасливий шлюб
для молоді, високий урожай та плодючість худоби, відвести всіляке зло,
передбачити майбутнє і вплинути на нього.

Перераховані авторами
зразки традиційної обрядовості – це
староукраїнські традиції, які ввійшли у нашу плоть і кров. Це накопичений
протягом століть позитивний досвід. Це не просто світовідчуття та
світосприймання нашого народу. Це ще й програмування соціальних відносин, норм
поведінки, пояснення взаємин між людьми, їхня психологія і свідомість. Це ті
неписані закони, якими керуються в найменших щоденних і найбільших
всенаціональних справах. Тішить, що більшість молодого покоління відкрита до
зберігання та дотримання згаданих
у рефератах вікових звичок і традиційних обрядів.

Підсумковим став
виступ пана замісника декана Доріна-Іоана Кіра: «Зимове сонцестояння -
значення, зміст, місткість». Сам автор назвав свою роботу швидше роздумами. Від
огляду усіх найвідоміших людству божеств, які народилися у період зимового
сонцестояння, автор перейшов до однієї з головних ідей християнства -
освітлення, особисте зростання і розвиток: де його шукати і для чого. А
завершив пан доктор-лектор оптимістично – світло сильніше темряви. Роздуми, які,
безумовно, заставили прислухатися, задуматися…

Наш захід продовжувався
вже у довільному форматі -гарний настрій, музика, пісні, розмови, застілля.
Ми, українці, просто собі не уявляємо свят без розваг. Як і не уявляємо Різдва
без куті чи колядування, Нового Року без засівання, а Водохрещі без щедрування.Немилосердний час завжди
крокує вперед, та стародавні звичаї залишають нам згадку про те, у що вірили та
до чого прагнули наші далекі предки. Вже давно помічено, що по суті величезна
кількістю звичаїв і обрядів вчать чесно та щиро працювати, турбуватися за свої
успіхи, жити згідно за правилами та законами Бога і природи. Все це – символи
українського щасливого життя у злагоді з собою, з громадою, з оточуючим. Це ті
великі, гарні, вічні і прості людські вартості, які ніколи не будуть
перестарілими, чи не на місці, де б ми не жили. Це та
зброя, за допомогою якої можна перебороти любе лихо, розсіяти найтемнішу ніч.То
ж бережімо їх, вони нам ще знадобляться. (Автор: Ольга Сенишин)

Презентація роману Первинне почуття невинності письменниці румунського походження Дани Грігорча відбулася у видавництві Хуманітас. Роман, перекладений на румунську мову Норою Юга та Раду Міхаєм Алексе, був нагороджений у 2015 році у Швейцарії, премією 3-Sat в рамках літературного конкурсу Інгеборг Бахман. Дана Грігорча дебютувала короткою прозою у журналі Роминіа лібере наприкінці 90 років. Вона вивчала німецьку та нідерландську мови на Факультеті іноземних мов Бухарестського університету, театральну режисеру та фільм у Брюссельському Університеті та пройшла курси журналістики Дунайського Університету в м. Кремс. Працювала на страcбурзькому телебаченні ARTE, на радіостанції Deutsche Welle в Бонні. З 2007 року Дана Грігорча живе в Цюріху, де викладала курси з мови у фільмах у Школі мистецтв та співпрацювала у реалізації літературної передачі суспільного швейцарського радіо. Зараз, Дана Грігорча організує у Цюріху літературні вечори та разом з своїм чоловіком письменником Перікле Моніоудіс пише на літературному блозі (www.neue-telegramme.ch). Дана Грігорча мала свій літературний дебют німецькою мовою в 2011 році з романом Баба Рада, який отримав швейцарську премію Literaturperle, а також відзнаки з боку мерії міста Цюріх.

У своєму виступі на церемонії вручення премій Інгеборг Бахман, літературознавець Хільдегард Келлер оцінила епічний дух з трьома перспективами роману Дани Грігорча Первинне почуття невинності, стверджуючи, що цей роман є чудовою сатирою. Нора Юга, яка переклала роман Дани Грігорча на румунську мову ствердила: Перекладач майже ідентифікується з автором, тому що відносини між перекладачем та автором є дуже близькими може ближчими ніж між матір’ю і дочкою, між сестрою і братом, оскільки йдеться про мовний зв’язок і не має жодного елемента сильнішою ніж мова, через яку ти ідентифікуєшся із кимось. Крім стилю і майстерності виразності книги, мені привернула увагу назва цієї книги Первинне почуття невинності. Я намагалася зрозуміти, який зв’язок існує між цією назвою та історією книги, між заголовком і баченням автора щодо років, проведених нею у найважливіший період свого формування як людини, та як жінки, в Бухаресті.

Повернувшись з Цюріха до Бухареста у 2000 році, Вікторія є свідком пограбування банку, де вона працює. Раптово, молода жінка знаходиться у відпустці та має часу разом зі своїм коханцем або поодинці гуляти по вулицях. По мірі як зустрічає старі знайомі місця, вона починає думати на дитячі переживання, на ті часи, коли разом із своїми приятелями відкривала для себе світ у спокійному районі Котрочень. Це роман про колишній та сьогоднішній Бухарест, про останні роки комунізму та про хаотичні часи нового капіталізму, про дитинство та пошук себе.

Роман Первинне почуття невинності був прийнятий з великим ентузіазмом і високо оцінений німецькою пресою. Роман переповнений меланхолійним гумором, що оповідає сцени з дитинства, яке пройшло в комуністичній Румунії. Розповідні плани роману часто змінюються, починаючи з дитинства комуністичного періоду до посткомуністичної реальності. Дана Грігорча побувала в турне по просуванню свого роману Первинне почуття невинності та розповіла про відгуки публіки: Те, як я сприймаю мій новий роман, дуже багато залежить від публіки. Публіка реагує по-іншому в Німеччині в порівнянні зі Швейцарією, наприклад. Є уривок, який я читаю дуже часто, де розповідаю, як я стала піонером, і можу сказати, що майже на кожному читанні реакції були іншими. У колишній Німецькій Демократичній Республіці люди реагували по-іншому, ніж у Дюссельдорфі чи Гамбурзі. І зовсім по-іншому реагує швейцарська публіка. Є певні жарти, які я роблю в романі, на які сміються більше у Швейцарії, аніж в Австрії. Є певні тонкощі, які австрійська публіка відчуває швидше, аніж швейцарська. Отож, мені через мою книгу вдається пізнати публіку і досягти різних менталітетів, в залежності від місця.

З нагоди презентації роману Первинне почуття невинності румунською мовою, читачі із Бухаресту, Брашову, Тімішоари і Клужу мали нагоду зустріти письменницю Дану Грігорча, зустрічі організовані видавництвом Хуманітас. Цей роман крім румунської мови, буде перекладений на англійську, нідерландську та болгарську мови.

Румуни з країни та з-за кордону взяли участь наприкінці минулого тижня у заходах присвячених 167-й річниці з Дня
народження національного румунського поета Міхая Емінеску (1850-1889),
чия творчість стала
орієнтиром та пілоном румунської культури, але і
важливою частиною світової культури.
З ініціативи Національної Академії
Румунії, день народження видатного румунського поета Міхая Емінеску був
оголошений у 2010 році Днем
національної культури.

Румунські громади по всьому
світу відзначали День румунської культури проведенням
різноманітних культурних заходів, від художніх виставок і творчих вечорів до
наукових конференцій і лекцій, кінопоказів та концертів народної музики. У Римі наприклад, вірші
Міхая Емінеску декламували діти та дорослі. Кореспондент Радіо Румунія у
столиці Італії провела розмову із вчителькою Валентиною Поп, яка підготувала дітей. Ось, що заявила вчителька: Я вважаю, що де б ми не знаходилися у
світі, навіть якщо ми намагаємося інтегруватися, ніколи ми
не
повинні відмовитися від національної
ідентичності, а національна
ідентичність означає, по-перше повага до культурних цінностей.

І Радіо Румунія присвятило
цій події численні заходи: спеціальні програми румунської музики, дебати з
основних актуальних питань розвитку культури, а також прямі трансляції з місць
проведення урочистих подій з нагоди Дня румунської культури. У Залі Радіо пройшов урочистий концерт, організований Румунським інститутом культури з нагоди 167-річчя від
народження великого румунського поета Міхая Емінеску,
але і 100-річчя від народження великого піаніста Діну Ліппаті. Директор Румунського інституту культури Раду Борояну уточнив: Незважаючи на те, що Емінеску та Ліпатті досить рано покинули цей світ, значення їх творчості, відгук їхньої геніальності ставить їх
серед великих особистостей румунської та універсальної культури, такими як: Константін
Бринковяну, Дімітріе Кантемір, Спатару Мілеску, Ніколає Йорга, Генрі Коанде,
Гогу Константінеску. Джордже Енеску, Іон Лука-Караджале, Лучіан Блага, Ангел
Саліні, Іоан Андрееску, Іон Цукулуеску, Грігоре Мойсіл. Соломон Маркус, Віктор
Бабеш, Іон Кантакузіно, Константін Нойка, Штефан Лупашку, Матілда Гіга. З поваги
до всіх вищезгаданих, оголошую сьогодні перший великий європейський проект ініційований Румунським інститутом культури під назвою Латинська мова – перша
європейська установа.

Ініціатор відзначення Національного дня культури
15 січня, академік Еуджен Сіміон розповів у залі Румунської академії про
значення цієї дати: Кілька років тому на пропозицію Академії
Румунії, Парламент схвалив, щоб день
народження видатного румунського поета Міхая Емінеску був оголошений Днем
національної культури. Я думаю, що це правильний, плідний
та символічний збіг для нас, румунів і для всіх тих, хто вважає, що серед
цінностей світу, культура є й залишається суттєвою.

Кожного разу для мене велика честь, від імені румунів,
вручати найвищі нагороди тим, хто присвятив все своє життя культурній творчості
– ствердив в соціальній мережі Президент Клаус Йоханніс. На знак великої дружби,
відео привітання на румунській мові з нагоди Дня румунської культури були опубліковані
й посольствами Великобританії та Франції в Бухаресті.

Протягом чотирьох
днів у Центральному корпусі виставкового комплексу «РОМЕКСПО» в Бухаресті
відбувся ХХХІІІ-ій Міжнародний книжковий
ярмарок «Гаудеамус», що є найбільш важливим подібним заходом на національному
рівні. Близько сорока румунських видавництв запропонували шанувальникам читання
тисячі нових книг, організували зустрічі з відомими письменниками, провели
автограф-сесії, а також запропонували знижки на книги і персоніфіковані
пропозиції для кожної категорії читача. Про це та інше ми розкажемо сьогодні в
рамках рубрики «Світ культури».

Дослідник концентраційного явища з політичним
підтекстом Руксандра Чесеряну написала книгу «Втікачі. Втечі з в’язниць і
таборів у ХХ столітті», що вийшла друком у видавництві «Polirom» в цьому році. Це
остання робота з циклу книг, присвячених цьому явищу, котрий включає в себе і
дослідження «Подорож до центру пекла. ГУЛАГ в румунській свідомості» та «Паноптикум.
Політична тортура в ХХ столітті». Остання книга трилогії «Втікачі. Втечі з
в’язниць і таборів у ХХ столітті», що завершує цикл робіт, є книгою про вихід
або про втечу, дії, що особливо в ХХ столітті сталися під знаком нехтування
аберантними і злочинними політичними системами.

Можна стверджувати, що есе Руксандри Чесеряну про втечу є оптимістичним епізодом серії досліджень жахливих
реалій концтаборів, представлених у попередніх томах. Руксандра Чесеряну: «У Румунії
комуністичного простору мало кому вдалося втекти, більшість із них я згадала в
книзі, але мабуть було більше спроб втечі. Проте, я зупинилася на двох таких
випадках, один з яких став для мене автором-музою і надихнув мене на цю нову
книгу. Це Йон Йоанід та його книга «В’язниця наша насущна». У першому томі цієї
книги, що є прикладовою для в’язничної мемуаристики він розповідає про 100 днів
перебування на свободі, будучи напевно найбільш вільною людиною в 1953 році, коли
Йон Йоанід втік з трудового табору в Кавніку. Його втеча зацікавила мене й в антропологічному
сенсі, я написала про це, тому що завдяки йому можна «здійснити флюорографію» мужності
людини, яка просто проходила через різні випробування: психічні, фізичні,
соціальні, ментальні. Втеча Йона Йоаніда знаменує перехід від ув’язненої людини,
яку система намагається лоботомізувати, до вільної людини, дикої людини, в якої
дикість є насправді формою максимальної свободи.»

Комічні або надзвичайно трагічні
моменти, геніальні шляхи виходу з критичної ситуації або фатальні помилки, все
це можна знайти в книзі «Письменники в поліції», в якій були об’єднанні розповіді
літераторів про їх суперечки з поліцією. Це антологія, що виникла з ініціативи письменника
і журналіста Роберта Шербана, яка об’єднує тексти, написані більш ніж 30 письменниками,
в тому числі Лавінією Браніште, Руксандрою Чесеряну, Соріном Гергуцом, Норою Югою,
Штефаном Манасією, Веронікою Нікулеску, Раду Парасківеску, Богданом Попеску, Сімоною
Сорою, Робертом Шербаном та Раду Ванку.

Автор збірки, письменник Роберт Шербан. «Я подумав, що кожному письменнику довелось
посперечатися з представником поліції. Або, у випадку літніх письменників – з представником
міліції. Не може бути такого, щоб в біографії кожного письменника не було
якогось кумедного або не зовсім кумедного випадку суперечки з представником органів
правопорядку. І тоді, оскільки це було літом і наближався період відпусток, я подумав,
що було б непогано «активувати» моїх друзів письменників. Отож я написав 34
письменникам, які в той час були активними в мережі Facebook, запитавши їх чи готові вони
це зробити. Я не знав де ми опублікуємо ці тексти, але подумав, що, безумовно,
ми знайдемо зацікавлене видавництво. І ось вийшла дуже цікава книжка, своєрідний
путівник про те, як поводитись при зустрічі з правоохоронцем. Більшість історій
дуже кумедні, написані з почуттям гумору, але є й кілька інших, оскільки в
часи, коли у нас була міліція, комуністична система обмежувала не тільки спосіб
життя, а й мозок, тобто спосіб мислення. Отже ті, хто прочитає цю книгу зрозуміє
й різницю між міліціонерами і поліцейськими. Поліцейські, в даних випадках, проявили
себе дуже добре, тому що в більшості випадків це люди, які знають свої обов’язки,
які ведуть себе більш чемно, коли дізнаються, що мають перед собою письменника,
тобто мрійника, намагаються бути менш суворими.»

Під гаслом «Великі голоси знімають завісу» видавництво «Casa Radio»представило на черговому
книжковому ярмарку «Гаудеамус» нову аудіокнигу (книга+CD) з колекції «Радіобібліотека»
– «Аліс Войнеску: про причини сьогоднішньої духовної кризи. Радіоконференції
(1933-1943 рр.)». Перша в Румунії жінка – доктор філософії в Румунії, викладачка
естетики та історії драматургії, духовна лідерка Християнської спілки жінок, Аліс
Войнеску була та досі залишаються актуальним і гіпертверезим голосом. Видавництво
«Casa Radio» представило й свою колекцію, присвячену юній аудиторії – «Радіо Малюк»
та «На добраніч, діти!». Мова йде про комікси, книжкові ілюстрації та радіопостановки,
присвячені дітям.

Про це розповідає представниця
видавництва Дарія Гіу. «Завжди під час ярмарку, один день присвячується дітям. Особливим
попитом в цей день користуються наші дитячі колекції «На добраніч, діти!» і «Радіо
Малюк», які включають радіовистави за участі видатних акторів. Вони
супроводжуються коміксами та ілюстраціями. Крім цього в рамках ярмарку «Гаудеамус»
разом з акторами з яким співпрацюємо ми організували й спеціальний майстер-клас.
Серед них і відома актриса Александріна Галіч,
яка прикрасила наше дитинство своїм надзвичайним голосом. Так само був
запрошений і Александру Чуботару, який малює комікси для видавництва «Casa Radio» та
відповідає за колекцію «Радіо Малюк». Особливим викликом у зв’язку з коміксами
є те, як зобразити зараз радіоп’єсу 60-х – 70-х років. Але ми з цим
справляємося і можу сказати, що у нас є багато шанувальників цього виду аудіокниги,
шанувальники, які виросли з з цим видом книги.»

Бухарест стає все більш відомим і
відвідуваним містом. І, можливо, саме тому різні неурядові організації протягом часу спробували провести різні заходи з тим, щоб
показати гостям румунської столиці інакший Бухарест. Нещодавно ініційований проект
Центральна периферія Бухареста пропонує два культурні маршрути містом, завдяки яким
організатори планують утвердити два центральні райони Бухареста, що мають
визначну архітектурно-історичну та культурну цінність, але водночас характеризуються великими соціальним, економічним та культурним контрастами. Периферіями та Із села в місто називаються ці два маршрути, які можна пройти самотужки, або за допомогою друкованих путівників, або за допомогою Google Maps – інтерактивних карт онлайн, які можна знайти на веб-сайті проекту.

Адіна Драгу, голова асоціації Синаптика, що
виступає ініціатором проекту, розповіла як виникла ця ідея: Ідея прийшла, я б
сказала, передусім, з особистого досвіду, а також з огляду на зростаючий
інтерес як жителів Бухареста, так і туристів до історії і маловідомих місць
Бухареста. Особливість нашого проекту полягає в тому, що ми надаємо можливість
зацікавленим особам краще пізнати Бухарест і зробити це в індивідуальному
порядку. Тобто суть ідеї полягала в тому, щоб дати їм деякі інструменти
самоорієнтації під час екскурсії містом. Головним результатом нашого проекту
під назвою Центральні периферії Бухареста є ці маршрути, зазначені у
друкованих матеріалах, виданих тиражем 1000 примірників кожен, карти, а також
інтерактивні карти-путівники, які можна використовувати безкоштовно за
допомогою мобільних пристроїв.

Про які саме маршрути ідеться розповіла Адіна
Драгу: Ми вибрали два маршрути, які перетинають два райони Бухареста, що знаходяться дуже
близько від центру міста, але які, на наш погляд, менш відомі. Отож перший
маршрут, який ми створили називається Периферіями. Він бере свій початок на
місці колишнього Бухарестського ярмарку і пролягає до Магали Вергулуй, районом
між бульварами Кароля I-го, ім. І.Бретіану та Каля Келерашь, площею Мунчій до
бульвару Янку де Хунедоара. Цей маршрут дає можливість побачити багато цікавих
речей. Відповідний район досі відзначається архітектурно-конструктивними та
стилістичними особливостями, з огляду на те, що він гармонійно розвинувся в
другій половині ХІХ-го – на початку ХХ-го століть і не зазнав особливого
втручання в останні десятиліття.

Інший маршрут Із села в місто пропонує пройти
шлях, який пролягає через столичний район, що знаходиться на південь і схід від
Патріаршого кафедрального собору, і ставить наголос на міських та соціальних
перетвореннях упродовж останніх 150 років. Докладніше розповідає Адіна Драгу:
Те саме можна сказати і про наш другий маршрут, який починається від
Патріаршого кафедрального собору. Потім він пролягає вулицею Шербана Воде, по
бульвару Мерешешти, повз площу Лібертецій перед входом у парк Кароля і далі йде
до автовокзалу Філарет, що діє на місці колишнього залізничного вокзалу,
вулицею Фабріка де кібрітурь до палацу і пивоварні Брагадіру та назад до площі
Унірій. Цей район зазнав незначних змін і впливу останнім часом, і з цієї точки
зору ми вважаємо, що він досі зберіг дух старого Бухареста, який
характеризується малим підприємництвом, атмосферою життя представників малого сегменту буржуазії,
середнього класу, що відчувається і помітна в цих куточках столиці. Ми хочемо
розповісти всім зацікавленим особам про цей період історії з допомогою наших
двох маршрутів Периферіями та Із села в місто, намагаємося підкреслити
цікавість цього періоду історії Бухареста, історія, яка не є обов’язково історією
великих бояр, а є історією дрібних торговців, дрібних підприємців, ремісників,
середнього класу, дрібної буржуазії. Це головні елементи туристичної
привабливості цих маршрутів.

З огляду на те, що проект був ініційований
відносно нещодавно, наразі важко сказати скільки знайшлося охочих здійснити
екскурсію цими двома маршрутами, що пролягають периферією в центрі Бухареста.
Але з огляду на зростаючу кількість осіб, які цікавляться маловідомими місцями
столиці, рано чи пізно вони будуть. Водночас вже з’явилися і перші результати…
Недавно була проведена виставка фотографій, зроблених уздовж двох маршрутів, що
відображають особливість цих старих районів Бухареста.

З 24 по 26 червня у Бухаресті пройшли Дні української культури, організовані Бухарестською філією Союзу українців Румунії. Захід почався у п’ятницю у Бухарестському Будинку імені Фрідріха Шіллера де зібралися шанувальники української культури, українці, румуни, представники Посольства України в Бухаресті, представники громадських кіл Румунії, Мас-Медіа.

Виступаючи перед присутніми голова Бухарестської філії Союзу українців Румунії пані Ярослава Колотило зазначила:Хочу привітати вас з нагоди Днів української культури в Бухаресті, а також всіх друзів української культури. Завжди, коли приходиться говорити про українську культуру, про культуру мого народу, я маю почуття емоцій і хвилювання.Чому? Тому що говорити про культуру українського народу не так легко. Це велика відповідальність, адже це сильна культура. Це всі ті духовні та матеріальні цінності створені українським народом упродовж часу. Тут у Бухаресті, ми проводимо вперше Дні української культури. Ми проводимо цей захід тут у Будинку імені Фрідріха Шіллера, тому що у нас тут багато друзів, і нам вдалось зорганізувати тут виставку українського художника Михайла Бринзанюка.

У свою чергу, Тимчасовий повірений у справах України в Румунії Теофіл Рендюк підкреслив: Відкриття Днів української культури у Бухаресті накладається на дуже гарний загальний фонд розвитку українсько-румунських відносин на сьогоднішній день. У цьому контексті я хотів би підкреслити, що 21 квітня цього року, відбувся офіційний візит до Румунії президента України Петра Порошенка і його зустріч з президентом Клаусом Йоганнісом. І всього через два тижні, 6-7 травня, відбувся робочий візит і спільна зустріч румунського та українського міністрів закордонних справ Павла Клімкіна та Лазаря Коменеску, що пройшла на півночі Румунії у місті Сігету-Мармацієі та Солотвині(Україна). З цієї нагоди було відкрито Консульство Румунії у Солотвині.

Також у рамках цього заходу було відзначено 20-у річницю Дня Конституції України, з якої нагоди Тимчасовий повірений у справах України в Румунії Теофіл Рендюк підкреслив важливість Дня Конституції для українського народу як символу національного єднання, особливо в умовах протистояння зовнішньому агресору. Теофіл Рендюк також презентував присутнім на заході свою нову двомовну книгу (румунською та українською мовами), видану у червні 2016 р. у Румунії, Пилип Орлик: молдовські та румунські шляхи.

День завершився вернісажем виставки живопису українського художника Михайла Бринзанюка з марамороського села Ремети. Виставка називалась Марамороські кольори. Це здебільшого картини про чудові місцеві пейзажі.

У суботу 25 червня у рамках Днів української культури в Бухарестському Музеї Села були виголошені короткі промови про історію української громади в Румунії та її внесок до української культури взагалі. Відбувся концерт за участі українських художніх колективів з Румунії: хору Ронянські голоси з села Вишня Рівна (Мараморощина), Гурту Полонинка з Сучавського села Палтіну та Бухарестської Зорі. День завершився Літературним вечором на якому йшлося про розвиток української літератури в Румунії та відбулась презентація книг українських письменників у Румунії. Між іншими були презентовані книги письменника Корнелія Ірода Промахи та Марії Опрішан Вірші для дітей. У цьому заході взяла участь і львівська письменниця Світлана Костюк, яка прочитала кілька своїх віршів.

Дні української культури у Бухаресті завершились в неділю 26 червня відвіданням найголовніших туристичних атракцій столиці, зустріччю у Бухарестському приміщенні СУР де був демонстрований фільм про українців Румунії та виконані українські пісні.

Ніде у світі немає моноцивілізаційних і монокультурних геополітичних просторів, отже ані румунський простір не успадкував тільки одну культуру і цивілізацію. З передісторії й до сучасних днів, археологи і антропологи прагнули виявити специфіку і вплив на ті предмети, які ми бачимо в музеях і на археологічних майданчиках. Поняття накладання цивілізацій розповідає громадськості більше історій, які сталися в минулому, ті історії, про які не розповідається у жодному рукописі, малюнку, картині чи іконі. Накладання цивілізацій припускає й те, що до спадщини певного народу і країни внесли свій вклад більше народів. І оскільки цивілізація йде рука об руку з культурою, можна сказати, що накладена цивілізація є й накладеною культурою.

Накладені цивілізації на території Румунії є численними, від доісторичних часів до наших днів, і вони створюють специфічну ідентичну спадщину. Народи неолітичного періоду, грецький вплив, кімерійці, скіфи, гето-даки, римляни і привезені ними колоністи, десятки мігруючих популяцій II і XIII століть християнської ери, всі вони створити амальгам матеріальних і духовних поєднань, які румуни отримали у спадок. Метою виставки Румунія, накладання цивілізацій, організованої Національним музеєм історії Румунії, було розповісти зацікавленим про безліч культурних і цивілізаційних елементів, що входять у всесвіт європейського та азійського злиття. Археолог Коріна Борш, організатор виставки розповідає: Від палеоліту, тобто з кам’яного віку, й до сучасного періоду, у виставці представлені численні доісторичні цивілізації: неоліту, залізної доби, дакійської цивілізації, римської цивілізації і все, що згодом означає історія цивілізації на території сучасної Румунії, періоду Середньовічча та сучасної епохи. Тому що я за фахом є археологом, хочу сказати вам, що я особливо ціную доісторичні реліквії. У Румунії ми не бачили вже понад півтора десятиліть скарби неолітичної цивілізації. Однак, в останні роки, за підтримки румунської влади, а й завдяки міжнародного співробітництва, нам вдалося отримати два написи з Троезміса, дійсно історичні документи першорядної важливості, яких було включено до всесвітнього списку історичних пам’яток. Хочу сказати, що всі ці предмети мають своє значення, тут не йдеться тільки про естетику або фінансову вартість. Кожен з них, єдиний по собі, розповідає історію про минуле.

Предмети виставлені у вітринах музею виглядають такими крихкими, такими далекими від сучасної людини, без ніякої сучасної корисності. Проте, предмети минулого є надзвичайно дорогоцінними з кількох точок зору, не тільки естетики. Їх унікальність є свідченням про майстерність тих, хто їх створив, а також тих, хто їх використав. Головними історичними знахідками виставки є керамічні предмети культури Кукутені, унікальної в Європі, а певна схожість між ними і керамічними предметами неолітичної культури з Китаю вражає. Кераміка Кукутені – це лінійно-стрічкова кераміка, з численними варіаціями і комбінаціями. Коріна Борш: Головними керамічними предметами неолітичного періоду є керамічні предмети культур Кукутені та Гумельниця. Вперше ми виставляємо золотий скарб, що датується кінцем бронзової доби, скарб із Сарасеу, щодо придбання якого Міністерство культури веде зараз переговори. Є також написи з Троезміса, про які я вже говорила, і середньовічні предмети великого розмаїття. Я б сказала, що це один з тих рідкісних випадків, коли представлене велике число прикрас з дорогоцінних металів, в основному срібла, з періоду Середньовіччя, XI-XIV ст.

Виставка Румунія, накладання цивілізацій є не тільки витвором істориків і археологів, а й архітекторів, які наділили її особистістю і структурою. Залишки накладених цивілізацій самі по собі є витворами полівалентного людського духу, які найчастіше залишається анонімними. Коріна Борш: Виставка була розроблена молодим архітектором Андрієм Кимпян, який, ґрунтуючись на понятті накладених цивілізацій, визначає чотири розділи: доісторичний період, антична доба, середньовіччя і досучасна епоха. В рівній мірі виставка була розроблена якось без хронологічної сегрегації, але як безперервний шлях, як повернення в історію. Кожен починає відвідувати виставку звідки бажає. Накладена цивілізація – це географічна даність, це місце, на якому розташована нині Румунія. Починаючи з цього виділяються накладення цивілізацій протягом часу. Ми ставимо наголос на різноманітні впливи або зі сходу, або із заходу, або з півдня чи півночі і, звичайно ж, вплив великих цивілізацій античного періоду на всю румунську територію, і я особливо маю на увазі Римську імперію.

Поняття накладеної цивілізації закликає до формування рефлексивного мислення про минуле, де якість та винятковість не є привілеями одного народу. Цивілізації і культури створюють, позичають одна від одної, і перевизначаються у наступні історичні періоди. Накладені цивілізації є динамічними, а румунський простір має безліч прикладів джерел, які показують напрямки цих обмінів. Румунія накладених цивілізацій і культур є не тільки злободенна Румунія, а особливо, вчорашня.

Ясський палац культури, недавно відкритий як осідок Музейного комплексу Молдова, є, з 1925 року, одним із символів колишньої молдовської столиці. У 1906 році, коли був затверджений проект Палацу адміністрації та юстиції – як його було спочатку названо – нова будівля мала бути побудована на іншому, не менш важливому місці, який однак став руїною: колишньому княжому дворі. Документально засвідчений у 1434 році, Господарський двір Молдови був, у свою чергу, реконструйований кілька разів. Найбільш важливі зміни були зроблені правителями Александром Морузі і Міхаїлом Стурзою на початку XIX століття.

Тим не менш, через сто років постала необхідність його демонтажу і на його старому фундаменті, архітектор Іон Д. Беріндей підняв одну зі своїх найбільш імпозантних будівель. Будівництво триватиме майже 20 років, будучи призупинено як у Першій світовій війні, так і через економічні труднощі. Престижний архітектор, Беріндей збудував і інші імпозантні будівлі в Бухаресті. З-поміж них Палац Кантакузіно – нинішній музей Джордже Енеску – Будинок Ассан, нинішній Будинок вчених у Бухаресті.

Про співробітництво з ясcькою установою розповідає архітектор Сідонія Теодореску, автор книги Великі бухарестські архітектори. Іон Д. Беріндей: Архітектор Іон Д. Беріндей був сконтактований міністром юстиції в 1906 році, який попросив його розробити плани цього палацу. Але слід зазначити, що перший архітектор, про який стало почуто повсюди, теж у 1906 року, який мав проект, що був і схвалений, був архітектор Крістофі Черкез. Відбулися два аукціони з питань проведення будівельних робіт для відновлення палацу, один в лютому 1906 року, у Ясській префектурі, а інший в Бухаресті в червні. Ніхто не знає, що сталося з планами Крістофі Черкеза, але плани теперішнього Палацу культури можна побачити у виданому в 1925 році журналі Ілюстрація, дуже важливому журналі для історії цього палацу, тому що він присвячений урочистому моменту від 11 жовтня 1925 року. Палац був побудований з фінансових надлишків. Є навіть листи, що підтверджують той факт, що хоча потребувалося більше грошей для закінчення будівництва палацу, ніколи не знаходилося для цього грошей. Тому існували й перерви у будівництві і через Першу світову війну, коли в палаці розміщувалися російські війська, а потім він був перетворений на лікарню. Кошти починають надходити в 1921-1922 роках, будівельні роботи тривають до 11 жовтня 1925 року, коли будівлю буде відкрито з великою помпою в присутності короля Фердинанда і королеви Марії. До речі, момент цей був і знятий на фільм.

Іон Д. Беріндей мав й помічників у розробці проекту, як наприклад його сина, випускника Паризької школи образотворчих мистецтв Іон І. Беріндей. Палац був побудований в неоготичному стилі, має 298 приміщень з площею близько 36.000 квадратних метрів. Будинок освітлюється 92 вікнами, а на мансарді іншими 36 стрілчастими вікнами. Між іншим, це було висловленим бажанням архітектора, щоб цей палац був величним. Знов біля мікрофону Сідонія Теодореску: Палац, який є символом міста Ясси, можна вважати проявом пізнього романтизму. Він був побудований в неоготичному стилі, він також є еклектичною будівлею і має безліч геральдичних символів на фасаді. У створені орнаментів посприяли інші майстри, такі як скульптор Еміль Вільгельм Беккер, з яким співпрацював Беріндей і щодо палацу Кантакузіно в Бухаресті. Беккер зробив деякі з цих орнаментів з буа цементу та гіпсу звареного у маслі, винахід Генрі Коанда. Іншою новиною є нові матеріали, використані Беріндеєм як наприклад орнітон для обробки дерев’яної конструкції мансарди з вогнетривкого продукту, в той час як для даху він використав спеціальний матеріал, названий етерніте.

Будівля носить сьогодні назву Палац культури і в ньому знаходяться Історичний музей, Етнографічний музеї, Музей мистецтва та Музей науки Штефан Прокопіу. Музей історії Молдови розташований на першому поверсі в західному крилі будівлі, будучи продовжувачем Музею старожитностей, заснованого Орестом Тафралі у 1916 році. Складається з чотирьох розділів, передісторія і давня історія, середньовічна історія, новітня історія, представляючи основні аспекти розвитку тамтешніх громад, від Палеоліту до Другої світової війни. Етнографічний музей Молдови був заснований в 1943 році, будучи розташований в західному крилі, на 1 і 2 поверхах. Тут ви можете милуватися предметами, що використовувалися жителями Молдови у своїй повсякденній діяльності: у сільському господарстві, виноградарстві, тваринництві, рибальстві, бджільництві. Також можна побачити інтер’єри селянських будинків, пристроїв, що використовувалися у гончарстві, ткацтві, обробці деревини, колекції масок, костюмів і килимів. Багато з цих експонатів мають більше 100 років.

На першому поверсі розташований Музей мистецтва, продовжувач найстарішої картинної галереї в країні, яка діяла при першому сучасному румунському університеті з 1860 року. У музеї виставлені пожертвування Георге Асакі, Скарлата Варнави, А. Донича та інших. Музей має 24 зали для постійних виставок, розподілених у трьох галереях (галерея універсального мистецтва, галерея румунського сучасного мистецтва і галерея сучасного мистецтва) і має художню спадщину у понад 6000 робіт. Музей науки і техніки розташований на першому поверсі Палацу, в східному крилі будівлі і носить назву видатного ясського вченого Штефана Прокопіу. Заснований в 1955 році, музей має 4 відділи: енергетика, телекомунікації, мінералогія – кристалографія, запис і відтворення звуку.

Крім тих чотирьох музеїв, Ясський Палац культури має кілька інших атракціонів. Одним з них є Готичний зал, де ви можете милуватися мозаїкою, що представляє середньовічний bestiarum (грифони, двоголові орли, леви). На першому поверсі розташований Зал воєвод, де зберігаються портрети правителів Молдови та королів Румунії. Красивим є й Зал Генрі Коанда, що був названий так від панелей та ліпних прикрас для внутрішньої обробки стін, здійснених відомим румунським винахідником, із винайденого ним цементу, що імітує колір і звук дубового дерева. З права знаходиться Вартова вежа, залишок Ясського господарського двору, а зліва знаходиться колекція капітелей та інших архітектурних елементів з каменю, згрупованих в Лапідаріумі. У передній частині Палацу культури знаходиться Кінна статуя правителя Штефана Великого, обрамлена двома гарматами Крупп, трофеями з Війни за незалежність. Статуя Штефана Великого була зроблена за планами Георге Асакі і відкрита у 1883 році. Кажуть, що після цього моменту, поет романтик Міхай Емінеску написав знаменитий вірш Дойна (Від Дністра до Тиси).

ХІ-ий Міжнародний книжковий салон Букфест пройшов з 1 по 5 червня в Бухарестському виставковому центрі РОМЕКСПО і, за словами Міхая Мітріке, виконавчого директора Асоціації видавців Румунії, організатора салону, його відвідало понад 100.000 осіб. Зустріч з письменницею Зеруя Шалев була однією з найбільш очікуваних подій Салону Букфест 2016 року в тому контексті, що шість найпопулярніших авторів книжкового ринку Ізраїлю були присутні тут. Біль є п’ятим романом Зеруї Шалев, румунське видання якого з’явилося кілька тижнів тому в колекції Бібліотека Поліром.

Роман був описаний критиками часопису Шпіґель (Der Spiegel) як найкращий роман Зеруї Шалев. На зустрічі з румунськими читачами в рамках Міжнародного книжкового салону, письменницю Зерую Шалев запитали, як виникла ідея, яка стала основою роману Біль: Я почала думати над ідею цього роману, коли зрозуміла, що багато хто з нас має тенденцію бути зачарованим минулим, аніж майбутнім чи теперішнім. І я не маю тут на увазі людей похилого віку, а, наприклад, моїх друзів, які почали шукати старих друзів або друзів дитинства, і багатьох з них вони знайшли в соцмережі. І я задумалася про цих людей, зачарованих минулим, спогадами. Іноді ця тенденція проявляється в 30, 35-45 років, не треба бути похилого віку, щоб зрозуміти, що є щось більш чарівне у вашому минулому, ніж у майбутньому. Потім я спробувала побудувати історію довкола цієї ідеї, щоб зрозуміти, чому минуле стає настільки привабливим. І мені здався дуже цікавим зв’язок між минулим і сьогоденням через любов своєї юності, тому що будь-яке кохання молодості є міфологічним, воно запам’ятовується, це дуже велика любов, від якої ти можеш звільнитися дуже важко, як це стається і з моїм героєм.

На цьому випуску Міжнародного книжкового салону була відсвяткована письменниця Нора Юга, якій видавництво Паралела 45 присвятило ювілейну збірку з нагоди 85 річниці. Письменниця Нора Юга мала й інші сюрпризи для читачів: збірку поезій Послухай, як плачуть дужки, опубліковану у видавництві «Картя Роменяске», та перевидання роману Лебідь із двома входами, опублікована видавництвом Поліром. Ніде не викликала Нора Юга читача більше до читання, як у Лебеді із двома входами. Авторові Норі Юга подобається гратися. Вона не залишає читача осторонь. Протягом твору Нора Юга чергувала ігри, гру, зробила гру-змагання зі своїм власним его. З усіх частин цього пазла, роман Лебідь із двома входами залишається її найрадикальнішим літературним проектом. Ми цитували критика Александру Матея, який написав і передмову до збірки. Біля мікрофону письменниця Нора Юга: Ця книга є дуже особливою, тому що,коли я прочитала Улісса Джеймса Джойса, відкрила для себе внутрішній монолог Моллі і він мені так сподобався, що я зробила ставку з собою і вирішила написати роман, який би був насправді моїм внутрішнім монологом. І цей експеримент мені вдався. Ця книга була написана в Німеччині, Швейцарії, Австрії, була написана в Сібіу, в поїздах, парках, на кладовищах, в кафе, на вулиці, цей текст був завжди в моїй голові. Я дійсно переживала великий відчай і в той же час велике вивільнення, і написання книги зайняло більше року. Через те, що вона була написана безперервним імпульсом, книгу досить важко читати, вона не має розділових знаків, все написано малими літерами, і через це ти не розумієш, коли знаходишся в поезії, а коли – в прозі.

З більш ніж 30 подій, підготовлених видавництвом «Хуманітас» до цьогорічного випуску Міжнародного книжкового салону Букфест, декілька були присвячені філософу Емілю Чорану. Їх читачі можуть відкрити для себе в нових збірках Хуманітас Зошити. 1957-1972 , Чоран і музика, Потрошіння, а також послухавши аудіокнигу Сльози та святі в читанні актора Резвана Васілеску. Антологія Чоран і музика переслідує укладання «музичних фрагментів» творчості Чорана в книзі, яка б могла спокусити автора Трактату розкладання, читання в музичній тональності його відчаю й скептицизму. Від першої і до останньої своєї книги Чоран присвячує музиці піднесені сторінки, із натхненними синтагмами. Письменниця Іоана Первулеску: Читання Чорана має над деяким руйнівну дію, деякі мої студенти казали мені, що Чорана потрібно заборонити, тому що тобі хочеться вбити себе після того, як його прочитаєш. Але є й інші, і я визнаю, що серед них і я, на яких Чоран не має негативного впливу, а навпаки, іноді має комічний ефект. З усіх презентованих книг я обрала говорити сьогодні про антологію Чоран і музика, хоча моїм улюбленцем зі всього, що написав Чоран, є Зошити. Оскільки ця книга є найбільш античоранівською, якщо ми рапортуємося на упередження, за якими судимо письменника. Тут це найбільш атиповий Чоран. Тому що, як казала Моніка Ловінеску, є тут такий Чоран, який не схожий з його тінню. У цій книзі ми знаходимо світлого Чорана, віруючого, таку сторону Чорана, яку я завжди відчувала.

На цьому випуску Міжнародного книжкового салону Букфест продаж був на 10% більшим, ніж в минулому році. Зростання прийшло, в основному, із зони дитячої книги, але й через хороші показники з Ізраїлю, почесної країни-гості книжкового салону Букфест 2016.